Постанова
Іменем України
07 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 359/3148/21
провадження № 61-11897св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державне авіаційне підприємство «Україна»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 травня 2022 року в складі судді Журавського В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року в складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Писаної Т. А.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного авіаційного підприємства «Україна» (далі - ДАП «Україна») про визнання протиправним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначив, що 26 травня 2004 року був прийнятий на роботу в ДАП «Україна» на посаду інженера з договірної роботи відділу підтримання льотної придатності.
Наказом відповідача від 15 березня 2021 року № 89/о його звільнено з посади провідного інженера з експлуатації повітряних суден відділу з управління підтриманням льотної придатності повітряних суден інженерно-технічного комплексу на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Своє звільнення вважає незаконним.
За період роботи в ДАП «Україна» зарекомендував себе як сумлінний та відповідальний працівник, нарікань та непогашених дисциплінарних стягнень не мав, неодноразово нагороджувався преміями за підсумками роботи.
Вважає, що проведені в ДАП «Україна» заходи з питань впровадження нової організаційно-управлінської структури, які відбулися наприкінці 2020 року та стосувались подальшого вивільнення та пропонування нових посад працівникам відділу з управління підтриманням льотної придатності повітряних суден інженерно-технічного комплексу, проведені без урахування максимально повної і об'єктивної інформації про показники роботи та кваліфікацію працівників відділу. Крім того, з 06 січня по 15 березня 2021 року йому не запропоновано інших посад в ДАП «Україна», він був безпідставно обмежений у праві на отримання відпустки, що вказує на порушення трудового законодавства та обмеження його трудових прав.
Зазначав також, що у зв'язку із порушенням трудових прав відповідачем йому заподіяна моральна шкода, розмір якої ним оцінений в сумі 12 000,00 грн.
Враховуючи наведене, позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ ДАП «Україна» від 12 березня 2021 року №89/о про звільнення з роботи за скороченням штату працівників згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України; поновити його на посаді провідного інженера з експлуатації повітряних суден; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 березня 2021 року та по день ухвалення судового рішення; стягнути моральну шкоду у розмірі 12 000,00 гривень.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 травня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що в ДАП «Україна» відбулись зміни в організації виробництва і праці, а саме, скорочення посад, у тому числі й скорочення посади провідного інженера з експлуатації повітряних суден відділу з управління підтриманням льотної придатності повітряних суден інженерно-технічного комплексу, яку обіймав позивач. Позивач був попереджений про наступне вивільнення за два місяці з дати попередження, з моменту попередження про наступне вивільнення та до дати звільнення йому пропонувались вакантні посади на підприємстві, проте він від них відмовився. У відповідача були відсутні підстави для застосування щодо позивача положення статті 42 КЗпП України (переважне право на залишення на роботі), оскільки з урахуванням рівня кваліфікації та продуктивності праці, переважне право на залишення на роботі надано іншим працівникам.
Таким чином ДАП «Україна» при звільненні ОСОБА_1 не були порушені вимоги частини другої статті 40, статей 42 та 49-2 КЗпП України.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
29 листопада 2022 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв'язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 травня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року в указаній вище справі, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми частини третьої статті 49-2 КЗпП України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 577/3997/15-ц, від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, від 03 червня 2020 року у справі № 821/2085/17.
Вказує, що висновки судів про те, що на момент звільнення з роботи йому пропонувалися всі наявні на підприємстві вакантні посади є помилковими, оскільки починаючи з 06 січня по 15 березня 2021 року його ніхто не ознайомлював із переліком вільних посад на підприємстві, хоча такі були.
Доводи відзиву на касаційну скаргу
У грудні 2022 року та січні 2023 року ДАП «Україна» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило її відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
У грудні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 працював в ДАП «Україна» на посаді провідного інженера з експлуатації повітряних суден відділу з управління підтримання льотної придатності повітряних суден інженерно-технічного комплексу (том 1, а. с.31-40).
Наказом генерального директора ДАП «Україна» від 01 грудня 2020 року № 151 введено в дію нову організаційно-управлінську структуру та новий штатний розпис підприємства.
За штатним розписом, затвердженим наказом ДАП «Україна» від 01 грудня 2020 року № 151 та введеного в дію з 01 грудня 2020 року, в структурі підприємства були затверджені зміни, зокрема з відділу з управління підтриманням льотної придатності повітряних суден «інженерно-технічний комплекс» виведено провідного інженера з експлуатації повітряних суден - 1 посада; групу сертифікації повітряних суден у повному складі - 2 посади та введено 1 посаду провідного фахівця із сертифікації (том 1, а. с. 207-209).
29 грудня 2020 року ОСОБА_1 персонально попереджений про наступне вивільнення.
Одночасно ОСОБА_1 були запропоновані вакантні посади, а саме: провідного фахівця із сертифікації відділу з управління підтриманням льотної придатності повітряних суден, інженера 1-ї категорії служби авіаційної безпеки та провідного інженера з якості авіаційної безпеки (том 1, а. с. 241).
Крім цього, ОСОБА_1 був ознайомлений з вичерпним переліком вакантних посад в ДАП «Україна» (т.1 а.с.241, 242, 243).
Від переведення на запропоновані посади позивач відмовився, що підтверджується його підписом на відповідних повідомленнях (том 1, а. с. 241-243).
Наказом ДАП «Україна» від 12 березня 2021 року № 89/о ОСОБА_1 був звільнений з посади провідного інженера з експлуатації повітряних суден відділу з управління підтриманням льотної придатності повітряних суден інженерно-технічного комплексу на підставі пункту 1 статті40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату (том 1, а. с. 244).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Згідно з частиною першою статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Таким чином однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з'явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення.
Подібний за змістом висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-43/асі18) та постанові Верховного Суду від 30 серпня 2022 року у справі № 285/689/21 (провадження № 61-15801св21).
Як встановлено судами у відповідача відбулися зміни в організації виробництва і праці, а саме скорочення чисельності штату працівників.
29 грудня 2020 року ОСОБА_1 був особисто попереджений про скорочення посади, яку він обіймав та про його наступне вивільнення.
За змістом повідомлень від 29 грудня 2020 року № 28 та від 05 січня 2021 року №01-26/22 ОСОБА_1 були запропоновані для переведення посади: провідного фахівця із сертифікації відділу з управління підтриманням льотної придатності повітряних суден, інженера 1-ї категорії служби авіаційної безпеки, провідного інженера з якості авіаційної безпеки. Крім цього, ОСОБА_1 був ознайомлений з вичерпним переліком вакантних посад в ДАП «Україна» (том 1, а.с. 241-243).
При цьому, згідно відміток на вказаних повідомленнях ОСОБА_1 відмовився від переведення на посади провідного фахівця із сертифікації відділу з управління підтриманням льотної придатності повітряних суден та інженера 1-ї категорії служби авіаційної безпеки. З приводу переведення на посаду провідного інженера з якості авіаційної безпеки ОСОБА_1 відмовився повідомити про прийняте рішення, що свідчить про відмову останнього від переведення на вказану посаду, оскільки відсутність згоди позивача фактично є відмовою від пропозиції.
Крім того, судом апеляційної інстанції задоволено клопотання позивача та витребувано від ДАП «Україна» перелік наявних вакантних посад на підприємстві станом на 15 січня 2021 року та станом на 15 березня 2021 року. Згідно з переліком роботодавцем запропоновано ОСОБА_1 усі можливі вакантні посади, що відповідали його рівню кваліфікації та досвіду роботи, які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення (том 2, а. с. 207).
Наказом генерального директора ДАП «Україна» від 02 грудня 2020 року № 156 на підприємстві була створена тимчасова комісія з питань впровадження нової організаційно-управлінської структури і штатного розпису (том 1, а. с.51-52).
На вказану тимчасову комісію був покладений обов'язок організувати роботу, провести засідання та інші передбачені діючим законодавством процедури, а саме: згідно з частиною першою статті 42 КЗпП України розглянути матеріали, надані керівниками структурних підрозділів, проаналізувати документи працівників для визначення більш високої кваліфікації і продуктивності праці за визначеними законодавством критеріями; за умови встановлення у працівників рівних умов продуктивності праці і кваліфікації, проаналізувати наявність переважного права на залишення на роботі згідно з частиною другою статті 42 КЗпП України; результати роботи тимчасової комісії оформити протоколом та надати на затвердження генеральному директору.
Протоколом засідання тимчасової комісії ДАП «Україна» з проведення та здійснення заходів з провадження нової організаційно-управлінської структури і штатного розпису від 17 грудня 2020 року № 4, розглядаючи заяву провідного інженера з експлуатації повітряних суден відділу з управління підтриманням льотної придатності повітряних суден ОСОБА_1 , вирішено в термін до 22 грудня 2020 року організувати та провести засідання місцевої кваліфікаційної комісії (том 1, а. с.54-59).
22 грудня 2020 року відбулось засідання підкомісії фахівців інженерно-технічного комплексу та служби матеріального та технічного забезпечення МКК ДАП «Україна». На порядку денному було поставлено питання щодо кваліфікації та продуктивності праці спеціалістів інженерно-технічного комплексу, посади яких скорочуються з метою визначення переважного права на працевлаштування (том 1, а. с.103-106).
Згідно з протоколом від 22 грудня 2020 року № 1, оформленого за наслідками засідання цієї комісії, з 01 грудня 2020 року у відділі з управління підтриманням льотної придатності повітряних суден передбачено 4 посади провідних інженерів з експлуатації повітряних суден та 1 посада провідного фахівця із сертифікації на які претендує 5 осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , а також ОСОБА_1 . Під час засідання була надана характеристика по кожному працівнику.
При цьому позивачу надана наступна характеристика: як відповідальний за підтримання льотної придатності ПС Ан-74ТК-300Д не вміє організувати виконання запланованих робіт згідно щомісячних планів робіт відділу по закріпленому типу ПС Ан-74ТК-300Д. З метою виконання завдань у встановлені строки начальник відділу з управління підтриманням льотної придатності повітряних суден інженерно-технічного комплексу, змушений особисто займатись вирішенням виробничих питань по Ан-74ТК-300Д, а також давати завдання іншим фахівцям відділу вирішувати питання по типу Ан-74ТК-300Д.
Розглянувши кваліфікацію і продуктивність праці вищезазначених осіб, комісією було прийнято рішення запропонувати призначити на посади провідних інженерів з експлуатації повітряних суден ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , а на посаду провідного фахівця з сертифікації ОСОБА_1 .
Згідно з актом Головного управління Держпраці у Київській області від 30 квітня 2021 року № КВ1200/28/АВ, складеного за наслідками проведеного позапланового контролю ДАП «Україна» щодо додержання вимог законодавства про працю в частині правомірності звільнення ОСОБА_1 у зв'язку із скороченням штату (наявності переважного права на залишення на роботі), порушень законодавства у сфері праці при скороченні позивача не встановлено (том 1, а. с. 245-255).
Враховуючи наведене, суди дійшли правильного висновку про те, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 дотримано вимоги частини другої статті 40 та статей 42, 49-2 КЗпП України. Позивача вчасно було попереджено про наступне вивільнення, запропоновані всі вакантні на підприємстві посади, які позивач міг виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, а також надано оцінку його переважного права на залишення на роботі.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми частини третьої статті 49-2 КЗпП України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 577/3997/15-ц, від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, від 03 червня 2020 року у справі № 821/2085/17, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17 (провадження № 61-38337св18) Верховний Суд погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій виходив із того, що звільнення з роботи позивача здійснено з порушенням вимог статті 49-2 КЗпП України щодо порядку вивільнення працівників, оскільки відповідач не запропонував усі вакантні посади, які з'явилися на підприємстві.
У постанові від 03 червня 2020 року у справі № 821/2085/17 (адміністративне провадження № К/9901/59508/18) Верховний Суд, погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог, виходив із того, що відповідачами належними та допустимими доказами не доведено виконання, на момент звільнення позивача вимог статті 42 КЗпП України, а саме проведення порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного працівника перед іншим на залишення на роботі, не складено довідок продуктивності праці і кваліфікації звільнених осіб, в порівнянні з тими, що залишилися на роботі. Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку, що ДФС України не виконало в повній мірі покладеного на нього статтею 49-2 КЗпП України обов'язку, при вивільненні працівника за пунктом 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, запропонувати йому всі наявні вакантні посади, які той може обіймати, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі.
У постанові від 20 січня 2021 року у справі № 577/3997/15-ц (провадження № 61-6658св19) Верховний Суд, погоджуючись із висновками судів про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходив із того, що уматеріалах справи відсутні відомості про те, що на момент звільнення відповідачем пропонувались позивачеві усі наявні вакантні посади для працевлаштування.
Тобто висновки судів у цій справі, не протирічать висновкам, викладеним у зазначених вище постановах Верховного Суду, на які заявник посилається у касаційній скарзі.
Доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів, що згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Наведене вище свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 травня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
В. А. Стрільчук
І. М. Фаловська