Номер провадження: 22-ц/813/3990/23
Справа № 766/19902/18
Головуючий у першій інстанції Єпішина Ю.М.
Доповідач Коновалова В. А.
Іменем України
10.04.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Коновалової В.А.,
суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,
за участю секретаря судового засідання Мокана В.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,
на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 15 жовтня 2020 року
за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору недійсним,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування житлового будинку недійсним, в обґрунтування якого зазначила, що рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 06 серпня 2018 року у справі № 2120/5592/12 стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 538200 грн, як безпідставно нею отримані на підставі договору, який в подальшому визнаний недійсним. 05 жовтня 2018 року ОСОБА_1 стало відомо з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що ОСОБА_2 здійснила відчуження спірного житлового будинку на користь свого онука ОСОБА_3 за договором дарування. Позивач зазначала, що на день укладення договору дарування від 12 грудня 2014 року скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалами Суворовського районного суду м. Херсона від 07 травня 2012 року та від 11 травня 2012 року у справі № 2120/5592/12. ОСОБА_2 , відчужуючи належне їй на праві власності нерухоме майно близькому родичу, була обізнана про наявні та можливі судові рішення щодо стягнення з неї заборгованості, а тому могла передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на майно.
Позивач просила суд визнати недійсним договір дарування житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 12 грудня 2014 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Довгань О. І. за реєстровим № 3917.
Короткий зміст рішень суду
Херсонський міський суд Херсонської області рішенням від 15 жовтня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору недійсним відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позову про визнання договору дарування недійсним, суд першої інстанції виходив із того, що на час укладення оспорюваного правочину набрало законної сили рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 10 квітня 2014 року, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів.
Постановою Херсонського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року (з урахуванням ухвали суду від 04 листопада 2021 року про виправлення описки) апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 15 жовтня 2020 року скасовано та постановлено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування 52/100 частини житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що укладений 12 грудня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Довгань О. І. за реєстровим № 3917.
Апеляційний суд, задовольняючи позов, виходив із того, що наявні в матеріалах цивільної справи № 2120/5592/12 судові рішення свідчать про те, що з 2012 року ОСОБА_1 намагалася стягнути з ОСОБА_2 сплачені їй кошти, вважаючи їх то збитками, то безпідставно отриманими коштами на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, то коштами, які підлягають поверненню на підстав статті 216 ЦК України, що свідчить про обрання представником позивача протягом тривалого часу неправильних підстав позову. За таких обставин апеляційний суд вирішив, що висновок суду першої інстанції про відсутність у ОСОБА_2 будь-яких грошових зобов'язань на момент укладення нею оспорюваного договору дарування на користь свого онука є необґрунтованим. Також ОСОБА_2 , яка відчужила майно (житловий будинок) на підставі договору дарування, при тому, що на момент відчуження судовими рішеннями встановлено наявність у неї боргу перед ОСОБА_1 , незважаючи на відсутність судового рішення про його стягнення, діяла очевидно недобросовісно, оскільки вчинила оспорюваний договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на її майно, що є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним.
На спростування висновку суду першої інстанції про те, що договір дарування частини житлового будинку відповідає вимогам закону, оскільки в момент його укладення жодних обмежень щодо відчуження будинку не існувало, апеляційний суд зазначив, що перехід права власності на вказаний будинок до близького родича при існуванні боргового зобов'язання перед позивачем, строк виконання якого настав, з метою приховати це майно від виконання за його рахунок можливого судового рішення про стягнення грошових коштів на підставі укладеного між позивачем та відповідачем договору позики, свідчить про фіктивність правочину та порушує права позивача як позикодавця.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року касаційна скарга ОСОБА_2 задоволена частково. Постанова Херсонського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року скасована, справа направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, скасовуючи постанову Херсонського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року, виходив з доведеності факту, що ОСОБА_2 діяла недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам кредитора, оскільки відчуження належного їй майна відбулося після виникнення заборгованості перед позивачем, а тому колегія суддів вважала обґрунтованим висновок апеляційного суду про те, що такі дії вчинено з метою уникнення звернення стягнення кредитором на її майно як боржника.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що ухвалюючи рішення у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору дарування.
Однак, колегія суддів зауважила, що апеляційним судом не розглянуто та нічого не зазначено в тексті оскаржуваної постанови щодо позовної давності, про застосування якої заявила в суді першої інстанції відповідач ОСОБА_2 .
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з висновками суду першої інстанції, та зазначає, що обставини, встановленні рішенням по справі № 2120/5592/12 свідчать про обізнаність ОСОБА_2 про існування боргу перед ОСОБА_1 , а тому очевидним є факт, що відчуження належного їй майна направлено на уникнення від виконання зобов'язань. Скаржник вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на ст. 229 ЦК України та правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21.10.2015 року у справі № 6-202цс15.
(2) Позиція інших учасників справи
Розпорядженням Голови Верховного Суду від 26 вересня 2022 року № 52 внесено зміни до розпорядження Голови Верховного Суду від 6 березня 2022 року № 1/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану», яким з 3 жовтня 2022 року змінена територіальна підсудність судових справ 21 суду Херсонської області, зокрема, територіальна підсудність Херсонського апеляційного суду визначена за Одеським апеляційним судом.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11.11.2022 року після повернення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції призначено до розгляду.
Позивач, відповідачі та представник відповідача в судове засідання не з'явились про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином і в установленому законом порядку.
Процедура реєстрації в ЄСІТС (реєстрація Електронного кабінету, реєстрація офіційної електронної адреси) передбачає проходження запропонованої засобами Електронного кабінету процедури реєстрації з використанням кваліфікованого електронного підпису, та внесенням контактних даних особи, зокрема адреси електронної пошти, номера телефону (в тому числі мобільного), зазначенням інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику (пункт 9 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи).
Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 та представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 зареєстровані у підсистемі «Електронний кабінет» за допомогою своїх офіційних електронних адрес.
Згідно з пунктом 17 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС, особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , про дату, час та місце розгляду справи повідомлена у відповідності до ч. 8 ст. 128 ЦПК України шляхом надсилання судової повістки за допомогою підсистеми (модуля) ЄСІТС «Електронний суд» до «Електронного кабінету», та її отримання 07.03.2023 року, що підтверджується довідкою про доставку судової повістки до електронного кабінету.
Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у відповідності до ч. 8 ст. 128 ЦПК України шляхом надсилання судової повістки за допомогою підсистеми (модуля) ЄСІТС «Електронний суд» до «Електронного кабінету», та її отримання 07.03.2023 року, що підтверджується довідкою про доставку судової повістки до електронного кабінету.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи повідомлені у відповідності до ч. 5 ст. 130 ЦПК України.
ОСОБА_3 про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у відповідності до ч. 8 ст. 128 ЦПК України.
Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 20.01.2023 року № 746/0/2-23/19, щодо інформації про реєстрацію ОСОБА_3 як тимчасово переміщеної особи, то станом на січень 2023 року в ЄІБД ВПО інформація щодо запитуваної особи відсутня.
Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 у визначеному законом порядку не повідомив суд про причини не можливості участі в судовому засіданні, призначеному на 10.04.2023 року в режимі відеоконференції, представнику в ухвалі суду роз'яснювалося, що ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, несе учасник справи, який подав відповідну заяву. При цьому, представником раніше, а саме 03.03.2023 року, надавалась заява про розгляд справи без участі відповідачки ОСОБА_2 та її представника у зв'язку з технічною неможливістю брати участь у судовому засіданні в режимі відоконференції без посилання на дату судового засідання.
Ураховуючи, що у межах апеляційного провадження не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі, та з огляду на положення частини другої статті 372 ЦПК України, згідно з якою неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розгляд справи проводити за відсутності сторони відповідача.
Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , яка примала участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу підтримала.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що на час укладення оспорюваного правочину набрало законної сили рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 10.04.2014 року у справі № 2120/5592/12, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів, що свідчить про відсутність будь-яких грошових зобов'язань відповідача перед позивачем.
Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується у ст.3 ЦК України.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).
Верховним судом у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19 зроблено висновок, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зазначено, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 06.08.2018 року у справі № 2120/5592/12 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 538200 грн та судові витрати у розмірі 1984,70 грн.
З витягу про державну реєстрацію прав № 35889840 від 17.10.2012 року ОСОБА_2 належало 52/100 частини житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що 12.12.2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , укладено спірний договір дарування 52/100 частин житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений 12.12.2014 року приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Довгань О.І. за реєстровим № 3917.
Задовольняючи частково касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Херсонського апеляційного суду від 09 вересня 2021 року Верховний Суд у постанові від 14 вересня 2022 року зазначив, що апеляційний суд, встановивши, що оспорюваний договір дарування житлового будинку, укладений між відповідачами, за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, а вчинений з метою уникнення відповідальності боржника за рахунок цього майна, дійшов правильного висновку, що поведінка ОСОБА_2 як боржника є недобросовісною.
Боржник (дарувальник), яка відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь свого онука, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки укладає договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які, хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Верховний Суд у постанові від 14 вересня 2022 року врахував, що: 1) ОСОБА_2 знала про існування боргового зобов'язання перед ОСОБА_1 ; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича (онука); 4) після відчуження спірного майна у ОСОБА_2 зменшився обсяг майна, за рахунок якого вона може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором; 5) у своїх поясненнях у справі від 27 квітня 2019 року (а. с. 134-136) відповідач ОСОБА_3 визнав, що його баба (відповідач ОСОБА_2 ) надалі продовжує користуватись подарованою частиною будинку.
Сукупність наведених обставин доводить той факт, що ОСОБА_2 діяла недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам кредитора, оскільки відчуження належного їй майна відбулося після виникнення заборгованості перед позивачем, а тому обґрунтованим є висновок апеляційного суду про те, що такі дії вчинено з метою уникнення звернення стягнення кредитором на її майно як боржника.
Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.
Відповідно до положень частини 5 статті 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Підставою для часткового задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 є та обставина, що суд апеляційної інстанції не розглянув та нічого не зазначив в тексті оскаржуваної постанови щодо позовної давності, про застосування якої заявила в суді першої інстанції відповідач ОСОБА_2 .
Відповідачем ОСОБА_2 під час розгляду справи в суді першої інстанції подана заява про застосування строку позовної давності, в обґрунтування якої зазначено, що договір дарування укладений 12.12.2014 року після скасування заходів забезпечення позову ухвалою Суворовського районного суду м. Херсона по справі № 2120/5592/12 від 07.11.2014 року. Позивач ознайомлена з наслідками зняття арешту, отримувала від суду заяву про скасування заходів забезпечення позову, та подавала апеляційну скаргу на ухвалу Суворовського районного суду м. Херсона від 07.11.2014 року, тому відповідач вважає що ОСОБА_1 могла знати про договір дарування.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Частиною четвертою статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).
У постанові Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 916/2828/18 зроблено висновок про те, що: «За змістом статті 261 ЦК України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку потрібно розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов'язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив. При визначенні початку перебігу строку позовної давності суду треба з'ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов'язкових складових визначення початку перебігу позовної давності».
У постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року в справі № 444/2295/18 (провадження № 61-4204 св 21) зазначено, що «можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122 гс 18) зазначала, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду із вказаним позовом у жовтні 2018 року.
Як зазначено позивачем у заяві про відхилення клопотання про застосування наслідків пропуску строків позовної давності, на момент укладення оспорюваного договору були відсутні рішення, якими б встановлена наявність боргових зобов'язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 . Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 10.04.2014 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 03.12.2015 року, у справі №2120/5592/12, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів, при цьому встановлено, що розписка не підтверджує факту отримання відповідачем коштів.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України із розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.11.2016 року зазначені рішення скасовані, справу направлено на новий розгляд. При цьому, судом касаційної інстанції зазначено, що суди попередніх інстанцій помилково вважали, що позивачем не надано доказів, які достовірно свідчили б про отримання відповідачем саме 20 000 доларів США.
Позивач вважає, що про порушене право їй стало відомо 16.11.2016 року з моменту винесення ухвали Вищим спеціалізованим судом України із розгляду цивільних та кримінальних справ, а не 12.12.2014 року, як вважає сторона відповідачів, тому строк позовної давності у даній справі почав свій перебіг з 16.11.2016 року.
У період з укладення спірного правочину, з 12.12.2014 року, і до ухвалення остаточного рішення про стягнення боргу, 06.08.2018 року, у ОСОБА_1 були відсутні підстави для звернення до суду із позовом про визнання договору дарування недійсним, оскільки не існувало жодного рішення, що набуло чинності, яким було стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу. Лише 06.08.2018 року Херсонським міським судом Херсонської області у справі №2120/5592/12 ухвалено рішення про стягнення боргу із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1
Зазначає, що про оспорюваний договір дарування дізналася від приватного виконавця після відкриття виконавчого провадження.
Судом першої інстанції досліджувалися матеріали цивільної справи № 2120/5592/12 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів, із яких убачається, що 04.05.2012 року ОСОБА_1 звернулася до Суворовського районного суду м. Херсона із позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів, переданих ОСОБА_1 при укладенні договору, який в послідуючому був визнаний недійсним.
Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 27.06.2013 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 159600 грн завданих збитків та 18194,40 грн інфляційних втрат, а також 10374 грн - три проценти річних за час прострочення, а також понесені судові витрати в розмірі 1984,70 грн, а всього 190153 грн.
У задоволенні зустрічного позову прокурора Суворовського району м. Херсона в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики 20000 доларів США відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 24.09.2013 року частково задоволено апеляційну скаргу прокурора Суворовського району м. Херсона, рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 27.06.2013 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат в сумі 18194,40 грн та 3% річних в сумі 10374 грн скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні зазначених позовних вимог; зменшено розмір стягнутої з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 загальної суми з 190153,10 грн до 161584,70 грн.
В частині відмови у визнанні недійсним договору позики рішення суду залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.01.2014 року, рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 27.06.2013 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 24.09.2013 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів скасовано, та в цій частині справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині судові рішення не переглядались.
Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 10.04.2014 року у справі № 2120/5592/12 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів відмовлено. Зазначене судове рішення представником позивачки ОСОБА_4 оскаржено в апеляційному порядку.
Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 20.05.2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 10.04.2014 року залишено без руху та встановлено п'ятиденний строк на усунення недоліків з моменту отримання ухвали.
05.06.2014 року ОСОБА_4 подано заяву про усунення недоліків. Однак ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 23.06.2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 визнано неподаною та повернуто.
01.07.2014 року ОСОБА_4 , яка діяла в інтересах ОСОБА_1 повторно подала апеляційну скаргу на рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 10.04.2014 року, яку ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 24.07.2014 року знову залишено без руху, а ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 14.10.2014 року визнано неподаною та повернуто апелянту.
28.10.2014 року до Суворовського районного суду м. Херсона від ОСОБА_2 за вх. № 42973 надійшла заява про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою від 10.03.2011 року.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Херсона від 07.11.2014 року скасовано заходи забезпечення позову накладені ухвалами Суворовського районного суду м. Херсона від 07.05.2012 року та 11.05.2012 року, оскільки рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 10.04.2014 року набрало законної сили.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.11.2016 року рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 10.04.2014 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 03.12.2015 року, якою вказане рішення залишено без змін, скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували того, що рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 27 червня 2013 року, залишеним без змін рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 24 вересня 2013 року відмовлено у задоволенні зустрічного позову прокурора Суворовського району м. Херсона в інтересах ОСОБА_2 про визнання договору позики, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 недійсним.
Відмова у задоволенні зустрічного позову обґрунтована тим, що не знайшли свого підтвердження обставини як щодо введення ОСОБА_2 в оману, так і щодо не отримання нею грошових коштів за розпискою, так і щодо неналежності їй підпису в розписці про отримання грошових коштів від ОСОБА_1 .
Суд касаційної інстанції констатував, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою положення ст. 61 ЦПК України та помилково вважали, що позивачем не надано доказів, які достовірно свідчили б про отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 саме 20000 доларів США.
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 06.08.2018 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані грошові кошти в розмірі 538200 грн за борговою розпискою, яка була написана 26.02.2010 року та судові витрати у розмірі 1984,70 грн. Вказане судове рішення ОСОБА_2 не оскаржувала.
Виходячи із зазначених обставин, колегія суддів вважає, щострок позовної давності для позивача почав свій перебіг з моменту винесення Вищим спеціалізованим судом України із розгляду цивільних та кримінальних справ ухвали від 16.11.2016 року, якою рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 10.04.2014 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 03.12.2015 року, скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Саме з цього часу позивач мав об'єктивну можливість дізнатись про порушення свого права та існування оспорюваного договору, за яким 12.12.2014 року ОСОБА_2 подарувала 52/100 частин житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , онуку ОСОБА_3 , та у межах трирічного строку позовної давності, встановленого статтею 257 ЦК України, звернутися до суду із позовом, а самедо 16.11.2019 року.
Будь-яких доказів на підтвердження обізнаності позивача про наявність спірного договору раніше матеріали справи не містять.
Посилання представника відповідача ОСОБА_2 на ту обставину, що позивачем оскаржувалася ухвала, якою скасовано заходи забезпечення позову, а саме знято арешт з будинку, позивач обізнаний із наслідками зняття арешту, а тому міг знати про договір дарування є необґрунтованим.
За таких обставин колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 , яка звернулася до суду в жовтні 2018 року, строк позовної давності на звернення до суду із позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу 52/100 житлового будинку, не пропущено.
Ураховуючи викладені обставини та висновки Верховного Суду викладені у постанові від 09 вересня 2021 року, які є обов'язковими для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду, колегія суддів вважає, щооспорюваний договір дарування житлового будинку, укладений між відповідачами, за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, а вчинений з метою уникнення відповідальності боржника за рахунок цього майна, поведінка ОСОБА_2 як боржника є недобросовісною, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав задоволення позову у зв'язку з недоведеністю наявності грошових зобов'язань відповідача ОСОБА_2 перед позивачем ОСОБА_1 , станом на дату укладення спірного договору дарування,
Щодо суті апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 15 жовтня 2020 року слід скасувати відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору недійсним задовольнити.Визнати недійсним договір дарування 52/100 частини житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 12.12.2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Довгань О.І. за реєстровим № 3917.
Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, 376, ст. 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 15 жовтня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору недійсним задовольнити.
Визнати недійсним договір дарування 52/100 частини житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 12.12.2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Довгань О.І. за реєстровим № 3917.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 12 квітня 2023 року.
Головуючий В.А. Коновалова
Судді М.В. Назарова
О.Ю. Карташов