ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.04.2023Справа № 910/13091/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., за участю секретаря судового засідання Голуба О.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Забудова»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укравтокомплект ЛТД»
про визнання договору недійсним.
За участю представників сторін, згідно протоколу судового засідання від 10.04.2023.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Забудова» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укравтокомплект ЛТД» про визнання недійсним договору.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір купівлі-продажу від 13.07.2022 № 12 був укладений посадовою особою ТОВ «Укрбуд Забудова» з перевищенням повноважень, тобто з порушенням норм цивільного, господарського законодавства та установчих документів товариства, з огляду на що позивач просить суд визнати недійним вказаний договір, який укладений між позивачем та відповідачем.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2022 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче провадження у справі призначено на 26.12.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2022 продовжено строк підготовчого провадження по справі. Розгляд справи відкладено на 23.01.2023.
09.01.2023 від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив в задоволені позову відмовити.
В судовому засіданні 23.01.2023 протокольною ухвалою вирішено відкласти розгляд справи на 13.02.2023. Про розгляд справи 13.02.2023 сторони повідомлені належним чином, що підтверджується розпискою від 23.01.2023, підписаною сторонами по справі.
13.02.2023 від позивача через канцелярію суду надійшов відзив на відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив прийняти даний відзив до уваги при прийняті рішення по справі.
В судовому засіданні 13.02.2023 протокольною ухвало вирішено відкласти розгляд справи на 20.02.2023. Про розгляд справи 20.02.2023 сторони повідомлені належним чином, що підтверджується розпискою від 13.02.2023, підписаною сторонами по справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2023 закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.03.2023.
В судовому засіданні 13.03.2023 оголошено перерву до 10.04.2023, що підтверджується відповідною розпискою, підписаною учасниками справи у судовому засіданні.
Представник позивача у судовому засіданні 10.04.2023 надав пояснення суду та просив позовні вимог задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні 10.04.2023 надав свої усні пояснення та заперечив проти доводів позовної заяви, просив в задоволені позову відмовити.
В судовому засіданні 10.04.2023 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
13.07.2022 між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу № 12, за яким продавець зобов'язується доставити і передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити наступний товар, згідно до специфікації, що є додатком № 1 до Договору: Автомобільний кран КС 55727-С-12 2020 р.в., марки «МАЗ», шасі VIN: НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 (п. 1.1. Договору).
Загальна сума Договору, згідно п. 3.2. договору станом на день підписання даного договору становить 3 452 187, 60 грн, у т.ч. ПДВ - 20 % - 575 364, 60 грн.
Пунктом 4.1. Договору продавець зобов'язаний доставити і передати товар на умовах ЕХW Франко-склад Продавця: м. Київ, вул. Промислова, 1, надалі - пункт поставки (відповідно до правил ІНКОТЕРМС в редакції 2010) протягом 2 робочих днів за умови виконання покупцем умов п. 5.1.1. договору.
Зобов'язання продавця щодо поставки товару є виконаними з моменту підписання сторонами Акта приймання-передачі на товар (п. 4.2. Договору).
Згідно п. 4.3. Договору передача і приймання товару оформлюється Актом прийому-передачі товару.
Оплата товару здійснюється після підписання Акта приймання-передачі та видаткової накладної, не пізніше 14 липня 2022 року, дозволяється оплата частинами (п. 5.1 Договору).
Розрахунки за товар провадяться в гривнях шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця по банківських реквізитах, зазначеним у розділі 10 даного Договору (п. 5.2. Договору).
Автомобільний кран КС 55727-С-12 2020 р.в., марки «МАЗ», шасі VIN: НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 належав позивачу як власнику на підставі договору купівлі- продажу від 28.12.2020 № 103.
Позивач вказує, що 13.07.2022 уповноваженою особою ТОВ «УКРБУД ЗАБУДОВА», директором Глузд І.І., був підписаний Договір купівлі-продажу № 12 щодо продажу вказаного автомобільного крану, а у розумінні ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» значним правочином є правочин, де визначений порядок надання згоди органами товариства на їх вчинення залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв, які встановлюється статутом та/або законодавством.
Пунктом 7.1. Статуту ТОВ «УКРБУД ЗАБУДОВА» (затвердженого протоколом загальних зборів учасників від 04.04.2019 року № 1-04/19) визначено, що вищим органом управління Товариства є Загальні збори учасників Товариства.
До виключної компетенції Зборів Учасників Товариства у сфері укладення правочинів згідно п.п. g. п. 7.4. Статуту Товариства зокрема відноситься надання попередньої письмової згоди на укладання, зміну та припинення правочинів (договорів, контрактів) та прийняття будь-яких інших зобов'язань товариством на суму, що перевищує 200 000, 00 грн. (двісті тисяч гривень 00 копійок), у тому числі, укладення договорів, або вчинення кількох однорідних правочинів, що спрямовані на досягнення єдиної мети, загальна сума яких перевищує 200 000, 00 грн. (двісті тисяч гривень 00 копійок).
Відповідно до п. 8.1. Статуту Товариства виконавчим органом товариства є директор, який здійснює поточне керівництво діяльністю товариства, є підзвітним Зборам учасників та організовує виконання їх рішень.
Укладення, зміна чи припинення договорів (контрактів), вчинення правочинів від імені товариства, що виходять за межі повноважень директора, здійснюються директором виключно на підставі рішення зборів учасників про укладення, зміну чи припинення такого договору (контракту), вчинення правочину (п. 8.6 Статуту).
На момент підписання Договору купівлі-продажу № 12 від 13.07.2022 року жодних рішень, погоджень, або попередніх затверджень умов оспорюваного договору загальними зборами учасників товариства, як це передбачено п.п. g. п. 7.4., п. 8.6 Статуту здійснено не було.
Позивач вказує, що спірний правочини є таким, що вчинений директором Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРБУД ЗАБУДОВА» із перевищенням повноважень, є не погодженим Загальними зборами учасників товариства, що у відповідності до ст. 215 ЦК України є підставою для визнання спірного договору недійсним.
Змістом ст. 4 ГПК України підтверджується, що процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 1 ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Таким чином, зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права. Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й бути здатний таке право поновити; обраний спосіб захисту має бути передбачений приписами статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
При цьому, ч. 2 ст. 5 ГПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Право кожної особи на захист свого порушеного права, його невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Конституційний принцип доступності правосуддя реалізується через статтю 4 Господарського процесуального кодексу України. Так, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено право людини на доступ до правосуддя, а відповідно статтею 13 Конвенції право на ефективний спосіб захисту прав. З наведеного слідує, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного на момент звернення до суду права позивача. При цьому слід ураховувати і те, що у резолютивній частині судового рішення остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача і судове рішення має бути виконано в процесі виконавчого провадження у справі, адже, як уже зазначалося, ефективний засіб зрештою повинен забезпечити поновлення порушеного права.
Таким чином, існує певний порядок реалізації прав суб'єктів господарювання та способи захисту порушених прав. Неналежність чи невідповідність обраного способу судового захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та зумовлює відмову у задоволенні означених позовних вимог.
Аналогічна правова позиція щодо відповідності обраного способу захисту змісту порушеного права, в тому числі в частині ефективності обраного способу захисту, який має забезпечити поновлення порушеного права, наведено Верховним Судом у постанові від 07.05.2018 року у справі № 927/522/17.
Як вже зазначалось, 13.07.2022 між ТОВ «Укрбуд Забудова» (продавець) та ТОВ «Укравтокомплект ЛТД» (покупець) було укладено спірний Договір купівлі-продажу № 12, за яким продавець зобов'язується доставити і передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити автомобільний кран КС 55727-С-12 2020 р.в., марки «МАЗ», шасі VIN: НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 .
Також, матеріалами справи підтверджується, що між ТОВ «Укравтокомплект ЛТД» (продавець) та ТОВ «Укрбуд Забудова» (покупець) 28.12.2020 було укладено Договір купівлі-продажу № 103 вказаного автокрану.
Крім того, матеріалами справи підтверджується, що 13.07.2022 між ТОВ «Укрбуд Забудова» (Сторона 1) та ТОВ «Укравтокомплект ЛТД» (Сторона 2) укладено Угоду № 1 про зарахування зустрічних однорідних вимог, за якою погашено зустрічні однорідні вимоги по Договору купівлі-продажу № 103 від 28.12.2020 (борг відповідача) та Договором купівлі-продажу № 12 від 13.07.2022 (заборгованість позивача).
Вказані договори купівлі-продажу та угода з боку ТОВ «Укрбуд Забудова» підписані директором товариства Глузд І.І.
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним лише Договору купівлі-продажу № 12 від 13.07.2022 з тих підстав, що договір з боку директора ТОВ «Укрбуд Забудова» Глузд І.І. підписаний з перевищенням повноважень, оскільки статутом товариства визначено отримання від Загальних зборів учасників товариства попередньої письмової згоди на укладання, зміну та припинення правочинів (договорів, контрактів) та прийняття будь-яких інших зобов'язань товариством на суму, що перевищує 200 000, 00 грн, у тому числі, укладення договорів, або вчинення кількох однорідних правочинів, що спрямовані на досягнення єдиної мети, загальна сума яких перевищує 200 000, 00 грн, чого не було зроблено директором Глузд І.І.
Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадянських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу зокрема відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта, інформація для здійснення зв'язку з керівником юридичної особи (телефон та/або адреса електронної пошти)), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.
Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Станом на день підписання Договору купівлі-продажу від 13.07.2022 № 12, відомості Єдиного державного реєстру не містили будь-якої інформації щодо обмеження повноважень директора Глузд І.І. на укладення правочинів.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 05.12.2019 у справі № 910/5137/19 контрагент юридичної особи при укладенні договорів знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо такі обмеження: передбачені законом; про такі обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців.
Отже, якщо такі відомості мають бути внесені до Єдиного державного реєстру відповідно до Закону (п. 13 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), але вони відсутні в ньому, то ризик настання негативних наслідків має нести та особа, яка не виконала свого обов'язку оприлюднення цієї інформації.
Із змісту позовної заяви можна дійти висновку про порушення встановленої Загальними зборами учасників процедури укладення важливих для товариства угод.
В такому випадку мова може йти про порушення інтересу єдиного учасника ТОВ «Укрбуд Забудова» ОСОБА_1 , що полягає у збереженні певного майнового та фінансового стану товариства, його ліквідних активів. Саме на це і спрямована процедура обмеження повноважень керівника товариства.
Саме захист права учасника обумовлює прийняття ним рішення про подання до суду позову про визнання недійсними вчинених цим товариством правочинів, які спрямовані на погіршення такого стану, є вочевидь збитковими для товариства, не мають зрозумілої економічної мети чи вчиняються вочевидь усупереч інтересам товариства та майновим інтересам учасника товариства.
Отже, в разі порушення прав учасника товариства, належним способом захисту права учасника товариства може бути подання ним позову в інтересах юридичної особи до її посадової особи про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи на підставі пункту 12 частини першої статті 20, статті 54 Господарського процесуального кодексу України.
Вказаний висновок, узгоджується з правовою позиція Великої Палати Верховного Суду, що викладений у постанові від 03.12.2019 № 904/10956/16 та постанові від 07.04.2020 № 904/3657/18.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як визначено ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Позивачем не доведено, що під час укладення спірного договору не було дотримано загальних вимог, додержання яких є необхідними для чинності правочину.
Крім того, Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 16.10.2020 по справі № 910/12787/17 зазначено, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним правочином і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним права особи буде захищено та відновлено.
Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України).
Суд зазначає, що однією з обов'язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв'язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у суду немає правових підстав для задоволення позову.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).
Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем (п. 6.2. постанови Об'єднаної палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 № 910/12787/17.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Однак, виходячи з наведених позивачем аргументів та наданих ним доказів, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем відповідно до вимог господарського процесуального законодавства факту порушення його права або охоронюваного законом інтересу саме відповідачем.
За ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Згідно ст. 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з підстав недоведеності та необґрунтованості факту порушення відповідачем прав позивача та охоронюваних законом інтересів, в аспекті ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, а також з підстав невідповідності спірної угоди приписам ст. 203 ЦК України, за викладених в позовній заяві обставин.
Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,
В задоволені позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення підписано 12.04.2023.
Суддя І.В. Алєєва