ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.04.2023Справа №910/13595/22
За позовомФізичної особи-підприємця Шейх Марії Нахах
доОСОБА_1
про стягнення 24 539,32 грн.
Суддя Бойко Р.В.
секретар судового засідання Кучерява О.М.
Представники сторін:
від позивача:Шумейко І.П.
від відповідача:не з'явився
У грудні 2022 року Фізична особа-підприємець Шейх Марія Нахах звернулась до Господарського суду міста Києва із позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 23 680,36 грн.
В обґрунтування позовних вимог Фізична особа-підприємець Шейх Марія Нахах вказувала, що нею у період з грудня 2021 року по лютий 2022 року згідно договору №0054/1 поставки товару від 17.12.2021 було поставлено Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 товар загальною вартістю 20 971,02 грн., в той час останньою відповідний товар було оплачено частково - у сумі 7 211,04 грн., у зв'язку у чим у відповідача виник борг у розмірі 13 759,98 грн.
Крім того, Фізична особа-підприємець Шейх Марія Нахах стверджувала про наявність правових підстав для стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 пені у розмірі 4 095,12 грн., 28% річних у розмірі 2 835,63 грн. та інфляційних втрат у розмірі 2 989,63 грн., нарахованих за порушення відповідачем грошових зобов'язань за договором №0054/1 поставки товару від 17.12.2021.
У змісті позовної заяви Фізична особа-підприємець Шейх Марія Нахах вказує, що очікує понести судові витрати, пов'язані із розглядом даної справи, з оплати судового збору у розмірі 2 481,00 грн. та з оплати витрат на професійну правничу допомогу в орієнтовному розмірі 3 000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2022 відкрито провадження у справі №910/13595/22 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання); встановлено сторонам строки на подання заяв по суті спору.
Судом було враховано, що ОСОБА_1 з 25.07.2022 припинила статус фізичної особи-підприємця, про що було внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Попри наведе, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 09.10.2019 у справі №127/23144/18 зазначила, що у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою її права та обов'язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.
Відтак втрата відповідачем у спірних правовідносинах статусу фізичної особи-підприємця на час звернення позивача до суду з позовом не впливає на належність спору до господарської юрисдикції.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26.10.2022 у справі №591/7326/19, від 05.10.2022 у справі №705/7334/16-ц, від 16.08.2022 у справі №904/1760/21 та від 29.06.2022 у справі №265/129/20.
27.12.2022 засобами поштового зв'язку від ОСОБА_1 надійшла заява, в якій відповідачем повідомлено її нову адресу місця проживання - АДРЕСА_1 .
05.01.2023 засобами поштового зв'язку від Фізичної особи-підприємця Шейх Марії Нахах надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, зі змісту якої вбачається, що позивач просить суд стягнути з відповідача борг у розмірі 13 759,98 грн., пеню у розмірі 4 566,35 грн., 28% річних у розмірі 3 099,52 грн. та інфляційні втрати у розмірі 3 113,47 грн., нараховані за порушення відповідачем грошових зобов'язань за договором №0054/1 поставки товару від 17.12.2021. Тобто, позивачем фактично збільшено суму грошових вимог до відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.01.2023 прийнято до розгляду заяву Фізичної особи-підприємця Шейх Марії Нахах про збільшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим має місце нова ціна позову; встановлено сторонам строки на подання заяв по суті спору, складених з урахуванням заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог.
14.02.2023 засобами поштового зв'язку від ОСОБА_1 надійшов відзив на позов, в якому відповідач зазначає, що надані позивачем видаткові накладні не підтверджують наявність боргу в частині 6 871,50 грн. та вказує, що видаткові накладні на цей товар нею не підписувались. Крім того, відповідач у своєму відзиві посилається на існування обставин непереборної сили - активні бойові дії через повномасштабну військову агресію Російської Федерації та розграбування належних ОСОБА_1 магазинів, що відповідно до ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України є підставою для звільнення її від відповідальності за прострочення зобов'язання.
20.02.2023 засобами поштового зв'язку від Фізичної особи-підприємця Шейх Марії Нахах надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що здійснені нею поставки відображені відповідачем в її бухгалтерському обліку та на основі таких накладних було сформовано акт звірки взаєморозрахунків, який в свою чергу в силу п. 3.6 договору №0054/1 поставки товару від 17.12.2021 вважається узгодженим і прийнятим відповідачем. Щодо посилань відповідача на активні бойові дії та розграбування її магазинів, позивач вказує на те, що вказані обставини не звільняють ОСОБА_1 ні від необхідності оплатити товар, ні від відповідальності за прострочення оплати.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2023 призначено у справі №910/13595/22 судове засідання на 16.03.2023; визнано обов'язковою явку сторін в наступне засідання; запропоновано сторонам надати докази поставки товарів та їх оплати за весь період дії Договору №0054/1 поставки товару від 17.12.2021 у строк до 13.03.2023 включно.
16.03.2023 засобами поштового зв'язку від ОСОБА_1 надійшла заява, в якій відповідач просила розглянути справу №910/13595/22 за її відсутності, а рішення, ухвалене за наслідками розгляду справи №910/13595/22, направити на її теперішню адресу: АДРЕСА_1 .
Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2023 відхилено заяву відповідача про розгляд справи без її участі; визнано обов'язковою явку відповідача в наступне засідання; попереджено ОСОБА_1 , що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 135 Господарського процесуального кодексу України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках невиконання процесуальних обов'язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; відкладено судове засідання на 04.04.2023.
В судове засідання 04.04.2023 з'явився представник позивача, надав пояснення по суті спору, за змістом яких позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.
Відповідач в судове засідання 04.04.2023 не з'явилась, хоча її явка двічі визнавалась судом обов'язковою, про причини неявки суд не повідомила, хоча про місце, дату та час засідання була повідомлена належним чином, що підтверджується наступним.
Так, ухвала суду від 16.03.2023 про повідомлення місця, дати та часу засідання була надіслана ОСОБА_1 20.03.2023 на адресу, яка була нею вказана у заяві від 27.12.2022, - АДРЕСА_1 , рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що підтверджується відтиском печатки про відправлення на зворотному боці ухвали.
Однак, поштове відправлення з трекінг-номером 0105494003470 не було вручене відповідачу та було повернуте до суду 30.03.2023 у зв'язку з тим, що адресат відсутній за вказаною адресою, що підтверджується довідкою відділення поштового зв'язку від 28.03.2023 на відповідному конверті.
Пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відтак згідно приписів п. 4 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвала суду від 16.03.2023 є такою, що вручена ОСОБА_1 28.03.2023 (день проставлення у довідці відділення поштового зв'язку відмітки про причини повернення поштового відправлення).
Окрім того, ухвала суду від 16.03.2023 також направлялась судом на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_2, яка була вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як електронна адреса Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до припинення нею статусу підприємця.
Судом враховано, що має місце повномасштабна військова агресія Російської Федерації проти України.
Проте, статтею 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Тобто, навіть в умовах воєнного стану конституційне право особи на судовий захист не може бути обмеженим.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
З наведених приписів закону вбачається, що запровадження військового стану у країні не може слугувати самостійною та достатньою підставою для відтермінування вирішення спору (не здійснення розгляду справи), в той час як з квітня 2022 року ні в м. Києві, ні в Київській області не ведуться активні бойові дії.
При цьому, від відповідача не надходило будь-яких повідомлень щодо неможливості прибути на виклик суду у судове засідання 04.04.2023. Більше того, незважаючи на визнання в ухвалі суду від 27.02.2023 обов'язковою явку сторін, в тому числі відповідача, у судове засідання, призначене на 16.03.2023, ОСОБА_1 подала заяву, в якій просила розглянути справу №910/13595/22 за її відсутності.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (пункти 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Суд зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.
На думку суду, зважаючи на те, що відповідач принаймні з 27.12.2022 була обізнана про розгляд справи №910/13595/22 Господарським судом міста Києва та про призначене на 16.03.2023 судове засідання, то відповідно ОСОБА_1 не була позбавлена можливості протягом більш як двох тижнів після призначеного судового засідання проявити розумну зацікавленість щодо стану розгляду відповідної справи та довідатись про призначене на 04.04.2023 судове засідання (тим більше, що ухвала суду від 16.03.2023 про повідомлення місця, дати та часу засідання була оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень ще 20.03.2023).
Отже, зважаючи на належне повідомлення відповідача про розгляд справи №910/13595/22, достатність у відповідача часу для реалізації своїх прав щодо участі у даній справі та сплив розумного строку для розгляду даної справи, суд, керуючись приписами ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, приходить до висновку про можливість розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 .
У судовому засіданні 04.04.2023 судом було завершено розгляд справи №910/13595/22 по суті, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються правові позиції сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
17.12.2021 між Фізичною особою-підприємцем Шейх Марією Нахах (постачальник) та Фізичною особою-підприємця ОСОБА_1 (покупець) укладено договір поставки товару №0054/1 (надалі - Договір), у відповідності до п. 1.1 якого постачальник зобов'язався в порядку і терміни, встановлені цим договором, поставити та передати у власність покупцеві товар в асортименті, кількості, відповідної якості, а покупець зобов'язався прийняти товар і оплатити його на умовах, за цінами, зазначеними у видаткових накладних.
Товар постачається окремими товарними партіями протягом дії даного договору. Під товарною партією товару сторони розуміють весь товар, одноразово замовлений покупцем та відвантажений постачальником, що зазначений в накладній (п. 1.2 Договору).
Згідно п. 1.4 Договору право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент підписання (та за наявності, скріплення печатками, штампом) уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент передачі товару та є моментом здійснення поставки.
Ціна товару зазначається в накладних постачальника, виходячи з цін, встановлених у прайс-листах постачальника, та оплачується покупцем в національній валюті (п. 3.1 Договору).
Пунктом 3.3 Договору передбачено, що оплата кожної товарної партії здійснюється покупцем протягом 21 календарного дня з моменту здійснення поставки товару покупцю.
Відповідно пункту 3.6 Договору при наявності дебіторської заборгованості на кінець кварталу сторона-кредитор зобов'язана надати стороні-дебітору акт взаєморозрахунків, який сторона-дебітор зобов'язана підписати та направити стороні-кредитору протягом 7 календарних днів з дня його отримання, або направити свої письмові зауваження. По закінченню 7 календарних днів не підписаний акт взаєморозрахунків вважається узгодженим і прийнятим сторонами.
У пункті 4.8 Договору сторони домовились, що для отримання товару, що поставляється за даним договором, покупець одночасно з підписанням цього договору зобов'язаний надати постачальнику довіреність, оформлену у відповідності до вимог чинного законодавства України, якщо отримання товару відбувається не покупцем (керівником покупця) особисто. За прийняття товару у визначеному сторонами місці не уповноваженою на те особою відповідальність несе покупець.
Пунктом 5.2 Договору встановлено, що за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує постачальникові неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від своєчасно несплаченої суми за кожен день прострочення оплати, а також сплачує суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 28% річних. Нарахування пені проводиться за останній рік заборгованості.
За умовами п.п. 6.1, 6.2 Договору даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2021, але в будь-якому випадку до повного виконання зобов'язань по даному договору. В тому разі, якщо жодна із сторін не сповістить іншу про бажання розірвати договір, або змінити його умови за тридцять календарних днів до його закінчення, договір вважається автоматично пролонгованим на кожний наступний календарний рік.
14.11.2022 Фізичною особою-підприємцем Шейх Марією Нахах було направлено Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 на адресу реєстрації (яка була вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань до припинення нею статусу підприємця, - АДРЕСА_2 ) претензію вих. №14/11/22-1 від 14.11.2022 з вимогою сплатити борг за поставлений товар, до якої було долучено акт звірки розрахунків по стану за період з 01.01.2022 по 14.11.2022, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 14.11.2022, накладною відділення поштового зв'язку №0411107963545 та фіскальним чеком від 14.11.2022. Роздруківкою інформації із пошукової системи відстеження поштових відправлень Акціонерного товариства "Укрпошта" щодо поштового відправлення №40411107963545 підтверджується одержання 19.11.2022 ОСОБА_1 претензії позивача та долученого до неї акту звірки.
Фізична особа-підприємець Шейх Марія Нахах стверджує, що нею у період з грудня 2021 року по лютий 2022 року згідно Договору було поставлено Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 товар загальною вартістю 20 971,02 грн., в той час останньою відповідний товар було оплачено частково - у сумі 7 211,04 грн., у зв'язку у чим у відповідача виник борг у розмірі 13 759,98 грн.
Спір у справі виник у зв'язку з твердженнями позивача (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) про наявність правових підстав для стягнення з відповідача боргу у розмірі 13 759,98 грн., пені у розмірі 4 566,35 грн., 28% річних у розмірі 3 099,52 грн. та інфляційних втрат у розмірі 3 113,47 грн.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд прийшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі Глави 54 Цивільного кодексу України.
Також з аналізу умов Договору вбачається, що він є рамковим договором, тобто таким, що укладений з метою багаторазового застосування, який містить загальні умови поставки товару постачальником, та при цьому погодження істотних умов (найменування, асортимент товару, кількість, вартість, тощо) кожного окремого зобов'язання з поставки товару (партії товару) погоджується сторонами, зокрема, у видаткових накладних.
Крім того, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів письмового повідомлення за тридцять календарних днів до закінчення Договору однією із сторін іншої сторони про припинення/розірвання Договору, суд дійшов висновку, що вказаний Договір був автоматично пролонгованим на 2022 рік у відповідності до п. 6.2 Договору.
Вказаний Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст.ст. 165, 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 202, 662, 692, 712 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Позивач стверджує, що ним було поставлено відповідачу згідно видаткової накладної №2579 від 21.12.2021 товар вартістю 3 539,16 грн., згідно видаткової накладної №157 від 20.01.2022 товар вартістю 3 671,88 грн., згідно видаткової накладної №244 від 25.01.2022 товар вартістю 736,92 грн., згідно видаткової накладної №439 від 01.02.2022 товар вартістю 372,48 грн., згідно видаткової накладної №461 від 03.02.2022 товар вартістю 392,70 грн., згідно видаткової накладної №630 від 15.02.2022 товар вартістю 889,44 грн., згідно видаткової накладної №663 від 17.02.2022 товар вартістю 1 980,00 грн., згідно видаткової накладної №676 від 17.02.2022 товар вартістю 1 980,00 грн., згідно видаткової накладної №687 від 17.02.2022 товар вартістю 181,08 грн., згідно видаткової накладної №661 від 21.02.2022 товар вартістю 2 640,00 грн., згідно видаткової накладної №662 від 21.02.2022 товар вартістю 2 640,00 грн., згідно видаткової накладної №720 від 21.02.2022 товар вартістю 2 074,62 грн.
Натомість відповідач вказує про неналежність та недостовірність таких доказів, як видаткові накладні №157 від 20.01.2022 на суму 3 671,88 грн., №244 від 25.01.2022 на суму 736,92 грн., №461 від 03.02.2022 на суму 392,70 грн. та №676 від 17.02.2022 на суму 1 980,00 грн., посилаючись на те, що накладні на цей товар нею не підписувались, що видно за наслідками порівняння з її підписом, який виконаний на Договорі.
Прикметно, що ОСОБА_1 хоч заперечує належність та достовірність лише частини видаткових накладних, проте просить суд відмовити у задоволенні вимоги про стягнення боргу в повному обсязі, що не корелюється із добросовісною поведінкою суб'єкта господарювання.
Попри наведене, статтею 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За наслідками дослідження наявних в матеріалах справи доказів, суд прийшов до висновку, що матеріалами справи підтверджується постачання позивачем відповідачу товару за видатковими накладними №2579 від 21.12.2021, №157 від 20.01.2022, №244 від 25.01.2022, №439 від 01.02.2022, №461 від 03.02.2022, №630 від 15.02.2022, №663 від 17.02.2022, №676 від 17.02.2022, №687 від 17.02.2022, №661 від 21.02.2022, №662 від 21.02.2022, №720 від 21.02.2022 з огляду на наступне.
По-перше, із наявних в матеріалах справи документів вбачається:
№ накладноїМістить підпис, візуально не схожий на підпис відповідача у ДоговоріМістить печатку відповідачаВідповідачем заперечується дійсність накладної Поставка оплачена відповідачем
№2579 від 21.12.2021такнінітак
№157 від 20.01.2022такнітактак
№244 від 25.01.2022такнітакні
№461 від 03.02.2022такнітакні
№439 від 01.02.2022тактакніні
№630 від 15.02.2022тактакніні
№676 від 17.02.2022такнітакні
№663 від 17.02.2022тактакніні
№687 від 17.02.2022тактакніні
№661 від 21.02.2022такнініні
№662 від 21.02.2022такнініні
№720 від 21.02.2022такнініні
Із наведеного вбачається:
- відсутність будь-якого логічного пояснення, чому із дванадцяти видаткових накладних відповідач заперечує дійсність і достовірність лише чотирьох із них, хоча всі накладні від імені покупця містять підпис візуально не схожий на підпис ОСОБА_1., виконаний у Договорі, та лише на чотирьох із них міститься печатка Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1;
- відповідач заперечує дійсність та належність видаткової накладної №157 від 20.01.2022, хоча товар за вказаною накладною повністю оплачений ОСОБА_1 (у призначенні платежу у платіжній інструкції №6 від 19.01.2022 чітко зазначено, що кошти у розмірі 3 671,88 грн. сплачуються в якості оплати товару згідно накладної №157 від 20.01.2022);
- видаткові накладні №2579 від 21.12.2021, №661 від 21.02.2022, №662 від 21.02.2022, №720 від 21.02.2022 від імені покупця містять підпис візуально не схожий на підпис ОСОБА_1 , виконаний у Договорі, та не містять печатки відповідача, проте дійсність та належність цих накладних ОСОБА_1 не заперечує.
Жодних пояснень з приводу відсутності логічного зв'язку між запереченнями ОСОБА_1 щодо дійсності та належності (як доказів) частини накладних при тотожності обставин їх складення відповідачем не надано, в тому числі відповідач не з'явився на виклик суду у засідання для надання пояснень, хоча її явка двічі визнавалась обов'язковою.
По-друге, на деяких видаткових накладних вказані прізвища осіб, які виконували підпис від імені покупця:
- на видатковій накладній №720 від 21.02.2022 - Устименко (не містить печатки);
- на видатковій накладній №662 від 21.02.2022 - Устименко (не містить печатки);
- на видатковій накладній №661 від 21.02.2022 - Загрубська (не містить печатки);
- на видатковій накладній №687 від 17.02.2022 - Макарчук (містить печатку);
- на видатковій накладній №663 від 17.02.2022 - Макарчук (містить печатку);
- на видатковій накладній №630 від 15.02.2022 - Ткачук (містить печатку);
- на видатковій накладній №439 від 01.02.2022 - Филипова (містить печатку);
- на видатковій накладній №461 від 03.02.2022 - Білик (не містить печатку);
- на видатковій накладній №2579 від 21.12.2022 - Молодько (не містить печатку).
При цьому, ОСОБА_1 не заперечує дійсність та належність видаткових накладних №720 від 21.02.2022, №662 від 21.02.2022, №661 від 21.02.2022, №687 від 17.02.2022, №663 від 17.02.2022, №630 від 15.02.2022, №439 від 01.02.2022, №2579 від 21.12.2022.
Тобто між сторонами склалась усталена практика (діловий звичай), що товар від постачальника приймає не безпосередньо ОСОБА_1 , а уповноважені нею особи та без обов'язковості проставлення печатки для посвідчення підписів вказаних осіб.
Враховуючи, що сторони у п. 4.8 Договору домовились, що за прийняття товару у визначеному сторонами місці не уповноваженою на те особою відповідальність несе покупець, то будь-які сумніви з приводу наявності/відсутності повноважень у особи, яка підписала видаткові накладні мають бути протлумачені на користь постачальника, оскільки саме ОСОБА_1 відповідача за ділові звичаї прийняття її представниками товару.
По-третє, ОСОБА_1 заперечує дійсність та належність видаткових накладних №244 від 25.01.2022 на суму 736,92 грн. та №157 від 20.01.2022 на суму 3 671,88 грн., проте Фізичною особою-підприємцем Шейх Марією Нахах надано підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт звірки взаємних розрахунків по стану за період з грудня 2021 року по січень 2022 року, з якого вбачається, що ОСОБА_1. визнала наявність у неї боргу з оплати поставленого за вказаними видатковими накладними товару.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.08.2020 у справі №902/959/19, акт звіряння може бути доказом на підтвердження обставин, зокрема, наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.
По-четверте, відповідно пункту 3.6 Договору при наявності дебіторської заборгованості на кінець кварталу сторона-кредитор зобов'язана надати стороні-дебітору акт взаєморозрахунків, який сторона-дебітор зобов'язана підписати та направити стороні-кредитору протягом 7 календарних днів з дня його отримання, або направити свої письмові зауваження. По закінченню 7 календарних днів не підписаний акт взаєморозрахунків вважається узгодженим і прийнятим сторонами.
14.11.2022 Фізичною особою-підприємцем Шейх Марією Нахах було направлено Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 на адресу реєстрації разом із претензію вих. №14/11/22-1 від 14.11.2022 акт звірки розрахунків по стану за період з 01.01.2022 по 14.11.2022, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 14.11.2022, накладною відділення поштового зв'язку №0411107963545 та фіскальним чеком від 14.11.2022. Роздруківкою інформації із пошукової системи відстеження поштових відправлень Акціонерного товариства "Укрпошта" щодо поштового відправлення №40411107963545 підтверджується одержання 19.11.2022 ОСОБА_1 претензії позивача та долученого до неї акту звірки.
Матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано доказів надання ОСОБА_1 протягом семи календарних днів своїх письмових зауважень до направленого позивачем акту звірки розрахунків по стану за період з 01.01.2022 по 14.11.2022, хоча до останнього було включено інформацію про постачання товару ОСОБА_1 , в тому числі за видатковими накладними №157 від 20.01.2022 на суму 3 671,88 грн., №244 від 25.01.2022 на суму 736,92 грн., №461 від 03.02.2022 на суму 392,70 грн. та №676 від 17.02.2022 на суму 1 980,00 грн.
Враховуючи, п. 3.6 Договору та наявність перед позивачем боргу з оплати поставленого товару за іншими накладними, який ОСОБА_1 не заперечується, то ігнорування відповідачем даної претензії не може вважатись добросовісною та/або розумною поведінкою.
По-п'яте, із Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що невиконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань з оплати поставленого товару та заперечення щодо таких вимог з підстав відсутності належних доказів, які б підтверджували поставку товару (заперечення виконання підпису на видаткових накладних) мають не виключний характер у межах даного спору.
Так, в межах справи №910/12587/22 ОСОБА_1 просила суд скасувати судовий наказ, виданий 01.02.2023, з тих підстав, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Борисфен Трейдінг" не надано належних та допустимих доказів на підтвердження суми боргу з оплати товару.
Аналогічні твердження щодо відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження суми боргу з оплати товару перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Асортимент" ОСОБА_1. виклала у своїй заяві про скасування судового наказу, виданого 10.11.2022 в межах справи №910/7859/22.
Із наведеного вбачається, що три не пов'язані між собою постачальника (принаймні із мережі Інтернет не вбачається будь-якого зв'язку між ФОП Шейх Марією Нахах, ТОВ "Борисфен Трейдінг" та ТОВ "Торгова компанія "Асортимент") пред'явили вимоги до ОСОБА_1 з приводу оплати поставленого їй товару, однак заперечення ОСОБА_1 проти таких вимог зводились до того, що видаткові накладні, подані постачальниками на підтвердження постачання товару, нею не підписувались.
При цьому, ОСОБА_1 не заперечує сам факт одержання товару за такими накладними, а лише посилається на неналежність поданих ФОП Шейх Марією Нахах доказів на підтвердження такого факту, що дає підстави для висновку про використання відповідачем процесуальних інструментів з метою спотворення дійсних обставин правовідносин сторін для уникнення виконання свого зобов'язання та уникнення відповідальності за його порушення.
Зважаючи на наведені обставини у їх сукупності у суду наявні обґрунтовані підстави для висновку, що правова позиція відповідача в межах справи №910/13595/22 спрямована виключно на спробу ухилитись від виконання своїх зобов'язань з оплати товару, поставленого позивачем, в той час як наявні в матеріалах справи докази свідчать про виконання ФОП Шейх Марією Нахах свого зобов'язання за Договором з поставки товару за спірними видатковими накладними.
Отже, матеріалами справи підтверджується поставка позивачем відповідачу товару загальною вартістю 21 098,28 грн. (позивачем допущено арифметичну помилку при додаванні вартості поставленого товару за спірними видатковими накладними).
Положеннями ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Пунктом 3.3 Договору передбачено, що оплата кожної товарної партії здійснюється покупцем протягом 21 календарного дня з моменту здійснення поставки товару покупцю.
Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України).
Відтак ОСОБА_1 повинна була оплати:
- поставлений 21.12.2021 товар - до 11.01.2022 включно;
- поставлений 20.01.2022 товар - до 10.02.2022 включно;
- поставлений 25.01.2022 товар - до 15.02.2022 включно;
- поставлений 01.02.2022 товар - до 22.02.2022 включно;
- поставлений 03.02.2022 товар - до 24.02.2022 включно;
- поставлений 15.02.2022 товар - до 09.03.2022 включно (згідно ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, оскільки останній день 21-денного строку на оплату товару припадав на святковий день 08.03.2022, а згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2021 №1004-р (яке було нівельоване лише з набранням чинності Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" 24.03.2022) першим робочим днем після 08.03.2022 було 09.03.2022);
- поставлений 17.02.2022 товар - до 10.03.2022 включно;
- поставлений 21.02.2022 товар - до 14.03.2022 включно.
Натомість із платіжної інструкції №6 від 19.01.2022 вбачається, що ОСОБА_1 було оплачено товар за видатковою накладною №2579 від 21.12.2022 лише 19.01.2022, а з платіжної інструкції №40 від 17.02.2022 - товар за видатковою накладною №157 від 20.01.2022 лише 17.02.2022. В іншій частині доказів оплати поставленого ФОП Шейх Марією Нахах товару матеріали справи не містять та відповідачем не було надано.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відтак ОСОБА_1 не було оплачено поставлений ФОП Шейх Марією Нахах товар за Договором загальною вартістю 13 887,24 грн. (21 098,28 грн. загальної вартості товару - 7 211,04 грн. часткової оплати).
Частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено обов'язок сторін довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За приписами частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
З огляду на приписи ст.ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України наявність та розмір заборгованості ОСОБА_1 підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, відповідачем було прострочено виконання своїх грошових зобов'язань з оплати поставленого позивачем згідно Договору товару, тому суд, керуючись імперативними приписами ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку суду розглядати спір не інакше як в межах заявлених вимог, приходить до висновку, що позовна вимога Фізичної особи-підприємця Шейх Марії Нахах про стягнення з ОСОБА_1 боргу у розмірі 13 759,98 грн. підлягає задоволенню.
Крім того, Фізична особа-підприємець Шейх Марія Нахах стверджує про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 пені у розмірі 4 566,35 грн., 28% річних у розмірі 3 099,52 грн. та інфляційних втрат у розмірі 3 113,47 грн.
Судом встановлено, що відповідач обов'язку по сплаті коштів у визначений Договором строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
ОСОБА_1 , посилаючись на приписи ст. 617 Цивільного кодексу України, вказує, що з неї не підлягають стягненню пеня, інфляційні втрати та 3% річних, оскільки належні їй магазини, які розташовувались, зокрема у смт Ворзель та м. Ірпені Київської області, були розграбовані після початку повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України.
Частиною 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Зобов'язання відповідача зводилось до сплати коштів позивачу за поставлений товар.
Судом враховано, що строк оплати товару, поставленого 03.02.2022, 15.02.2022, 17.02.2022, 21.02.2022 настав після початку повномасштабної військової агресії проти України, однак відповідач не скористався своїм правом на доведення наявності будь-яких обставин, які б перешкоджали йому оплатити придбаний товар після початку повномасштабної військової агресії проти України. Наприклад, зумовленими військовою агресією обставинами, які унеможливлюють виконання грошових зобов'язань, можуть слугувати непрацюючі банки (в тому числі внаслідок хакерської атаки), встановлення урядом обмежень щодо переказу коштів (їх обсягу) тощо.
В той же час, відповідачем не мотивовано яким чином пограбування її магазинів унеможливлювало виконання нею своїх грошових зобов'язань з оплати товару, частина якого була поставлена за кілька тижнів до початку повномасштабної військової агресії проти України та відповідно могла бути реалізований нею станом на 24.02.2022.
Більше того, судом враховано поведінку ОСОБА_1 з моменту виникнення спірних правовідносин, а саме: в матеріалах справи відсутні докази вжиття відповідачем будь-яких заходів для нівелювання допущеного нею порушення протягом майже 10 місяців після початку прострочення (8 місяців після деокупації смт Ворзель та м. Ірпені Київської області), тобто відповідач просто припинила виконання своїх зобов'язань перед позивачем; після звернення кредитора до суду, остання почала використовувати процесуальні інструменти для фактичного заперечення поставки товару з метою уникнення виконання зобов'язань замість сприяння суду у якнайшвидшому встановлені обставин справи та поновленні порушених прав Фізичної особи-підприємця Шейх Марія Нахах, що не може вважатись добросовісною та розумною поведінкою. Тим більше, враховуючи те, що строк оплати поставленого 20.01.2022, 25.01.2022 та 01.02.2022 товару був порушений ОСОБА_1 ще до початку повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України.
Окрім того, суд звертає увагу відповідача, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та відсотків річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 у справі №520/17342/18, від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц (провадження №14-241цс19) та від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 13.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19).
Таким чином, суд приходить до висновку, що наведені ОСОБА_1 обставини пограбування її магазинів не є обставинами, які звільняють останню від відповідальності за порушення грошового зобов'язання з оплати поставленого товару.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Умовами п. 5.2. Договору сторони передбачили, що покупець відшкодовує продавцю 28% річних від простроченої суми, розмір яких встановлено за домовленістю сторін на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 28% річних та інфляційних втрат у інформаційно-пошуковій системі "Ліга:Закон", з врахуванням визначеного позивачем періоду їх нарахування та зважаючи на те, що позивачем здійснюються нарахування на поставлений 21.02.2022 товар не на повну суму боргу (на суму, що є меншою на 127,26 грн., ніж дійсна сума боргу відповідача), в той час як імперативними приписами ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов'язок суду розглядати спір не інакше як в межах заявлених вимог, суд приходить до висновку, що правомірним є стягнення з ОСОБА_1 28% річних у розмірі 3 099,52 грн. та інфляційних втрат у розмірі 3 048,56 грн.
Відмінність між заявленою позивачем сумою інфляційних втрат та сумою інфляційних втрат, стягнення якої є правомірним, полягає у тому, що ФОП Шейх Марією Нахах нараховано інфляційні втрати у розмірі 58,75 грн. на суму боргу у розмірі 3 671,88 грн., прострочення якого тривало з 11.02.2022 по 16.02.2022, в той час як об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: - час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; - час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №910/6635/21 та від 26.01.2022 у справі №910/18557/20, а також у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.03.2023 у справі №902/317/22.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Пунктом 5.2 Договору встановлено, що за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує постачальникові неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від своєчасно несплаченої суми за кожен день прострочення оплати, а також сплачує суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 28% річних. Нарахування пені проводиться за останній рік заборгованості.
З аналізу даної умови Договору вбачається, що сторонами було визначено розмір пені (подвійна облікова ставка НБУ), порядок нарахування пені (від своєчасно несплаченої суми за кожен день прострочення оплати), проте не визначено строк такого нарахування, а відтак в даному випадку підлягають застосуванню приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, якими передбачено обмеження нарахування пені піврічним строком.
Щодо зазначення сторонами у п. 5.2 Договору про те, що нарахування пені проводиться за останній рік заборгованості, то суд відзначає, що фактична дана умова не встановлює строк нарахування пені, а мала на меті зміну порядку нарахування пені шляхом встановлення початкового моменту її нарахування не з дати прострочення платежу, а з дати, що визначається шляхом зворотного підрахунку дванадцяти місяців від дати звернення з відповідним позовом до суду.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Тобто законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі №910/6379/14.
Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Таким чином, приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду, однак його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.
Тотожна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №910/4164/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 07.06.2019 у справі №910/23911/16 та від 13.09.2019 у справі №902/669/18 та від 20.08.2020 у справі №902/959/19.
Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені у інформаційно-пошуковій системі "Ліга:Закон" з врахуванням приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та зважаючи на те, що позивачем здійснюються нарахування на поставлений 21.02.2022 товар не на повну суму боргу (на суму, що є меншою на 127,26 грн., ніж дійсна сума боргу відповідача), суд приходить до висновку, що правомірним є нарахування ОСОБА_1 пені у розмірі 2 523,52 грн.
Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (частина перша статті 233 Господарського кодексу України).
На підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 15.02.2023 у справі №910/437/22, від 13.07.2022 у справі №925/577/21, від 28.06.2022 у справі №902/653/21).
Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (постанова Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 914/1517/18).
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (пункт 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі №905/1409/21).
Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.
Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При цьому, диспозиція частини третя статті 551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо а) він значно перевищує розмір збитків, та б) за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Частиною 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Загальновідомі факти не потребують доказування тоді, коли вони визнані такими судом. Загальновідомість того чи іншого факту може мати різні межі. Він може бути відомий у межах країни, окремої області, населеного пункту. Це об'єктивні межі загальновідомості певного юридичного факту. Але крім об'єктивних меж загальновідомість певного юридичного факту має і суб'єктивні межі: даний факт повинен бути відомий не тільки певним особам (наприклад, мешканцям населеного пункту), але й всьому складу суду, який розглядає справу (постанови Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/3946/16 та від 26.10.2021 у справі №922/3990/19).
Як суду, так і мешканцям України, відомо, що наприкінці лютого 2022 року внаслідок повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України почалась окупація смт Ворзель та м. Ірпінь Київської області, внаслідок якої стали поширеними випадки мародерства та пограбувань на цих територіях, особливо об'єктів торгівлі харчовими продуктами, відтак суд доходить до висновку, що надані відповідачем світлини з камер відеоспостереження з її магазинів підтверджують обставини пограбування належних їй магазинів у даних населених пунктах.
Суд не виключає, що позивач також може нести негативні наслідки через повномасштабну військову агресію Російської Федерації, однак в матеріалах справи не міститься доказів, а суду не відомі загальновідомі обставини, які б свідчили про аналогічний чи більший негативний вплив військової агресії на діяльність позивача, ніж на діяльність відповідача.
При цьому, права та інтереси Фізичної особи-підприємця Шейх Марії Нахах компенсуються за рахунок інфляційних втрат та 28% річних (розмір яких більш ніж в 9 разів перевищує встановлений ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), в той час як матеріали справи не містять доказів завдання позивачу збитків.
Таким чином, з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів сторін, суд приходить до висновку про наявність підстав для зменшення неустойки (пені), яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Фізичної особи-підприємця Шейх Марії Нахах до 25% (зменшує на 75%).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у їх заявах по суті спору не спростовують висновків суду.
Таким чином, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Шейх Марії Нахах підлягають задоволенню частково, а з ОСОБА_1 підлягає стягненню сума боргу у розмірі 13 759,98 грн., пеня у розмірі 630,88 грн., 28% річних у розмірі 3 099,52 грн. та інфляційні втрати у розмірі 3 048,56 грн.
В іншій частині в задоволенні позову необхідно відмовити з викладених підстав.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За приписами ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Відтак, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру позовної вимоги, яка визнана судом правомірною, з огляду те, що спір у даній справі виник у зв'язку з неправильними діями ОСОБА_1 в цій частині.
На підставі викладеного та керуючись статтями 13, 74, 76-79, 126, 129, 232, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. Позов Фізичної особи-підприємця Шейх Марії Нахах задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Шейх Марії Нахах ( АДРЕСА_4 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) суму боргу у розмірі 13 759 (тринадцять тисяч сімсот п'ятдесят дев'ять) грн. 98 коп., пеню у розмірі 630 (шістсот тридцять) грн. 88 коп., 28% річних у розмірі 3 099 (три тисячі дев'яносто дев'ять) грн. 52 коп., інфляційні втрати у розмірі 3 048 (три тисячі сорок вісім) грн. 56 коп. та судовий збір у розмірі 2 267 (дві тисячі двісті шістдесят сім) грн. 90 коп. Видати наказ.
3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У відповідності до положень ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складено 12.04.2023.
Суддя Р.В. Бойко