номер провадження справи 17/207/22
15.03.2023 Справа № 908/2614/22
м. Запоріжжя
Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Корсуна В.Л., при секретарі судового засідання Василенко В.В., розглянувши матеріали справи № 908/2614/22
за позовною заявою: товариства з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання”, 69063, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, буд. 35
до відповідача: комунального підприємства “Наше місто” Запорізької міської ради, 69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, буд. 29-А
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: публічне акціонерне товариство “Запоріжжяобленерго”, 69035, м. запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14
про стягнення 386 804,38 грн.
У судовому засіданні приймали участь:
від позивача: Нємна Т.І., довіреність №4 від 01.01.23
від відповідача: Лупанова Н.В. - як вільний слухач
від третьої особи: не з'явився
16.12.22 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява за вих. від 13.12.22 № 6603 з вимогами товариства з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання” (далі ТОВ “Запоріжжяелектропостачання”) до комунального підприємства “Наше місто” Запорізької міської ради (надалі КП “Наше місто”) за участі публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” (далі ПАТ “Запоріжжяобленерго”) про стягнення заборгованості згідно договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 31.12.21 № 13748 у розмірі 386 804,38 грн., а саме: 356 949,60 грн. основного боргу, 25 510,76 грн. інфляційних втрат та 4 646,42 грн. 3 % річних.
16.12.22 автоматизованою системою документообігу господарського суду здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу передано на розгляд судді Корсуну В.Л.
Ухвалою від 21.12.22 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2614/22 у порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 18.01.23 о 12 год. 30 хв.
29.12.22 на адресу суду надійшли письмові пояснення за вих. від 27.12.22 № 330/82, в яких третя особа підтримує позовну заяву ТОВ “Запоріжжяелектропостачання” та просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
18.01.23 на адресу суду від відповідача надійшов відзив за вих. від 10.01.23 на позовну заяву, підписаний представником Лупановою Н.В.
Ухвалою від 18.01.23 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів - до 21.02.23 включно, відкладено підготовче засідання на 14.02.23 о 12 год. 45 хв.
23.01.23 на адресу суду від відповідача надійшов відзив за вих. від 19.01.23 № 85/01-10 на позовну заяву за підписом голови комісії з реорганізації КП “Наше місто” Леонтьєва А., в якому просить суд відмовити позивачу в задоволені позовних вимог.
08.02.23 на електронну адресу суд надійшла відповідь за вих. від 07.02.23 № 4811 на відзив, в якій представник позивача заперечує про відзиву відповідача та просить суд задовольнти позов в поному обсязі. Крім того, представник позивача зазначає, що в прохальні частині позовної заяви було допущено технічну описку в частині зазначення суми основного боргу, що підлягає стягненню та зазначено суму 356 949, 60 грн. Однак із матеріалів справи доданих до неї доказів вбачається, що сума основного боргу за договором за спірний період є саме сума 356 647,20 грн. А тому, представник позивача просить суд в прохальній частині позову суму основного боргу читати як 356 647,20 грн.
13.02.23 на адресу суду від позивача надійшла аналогіна відповідь за вих. від 07.02.23 № 4811 на відзив, яка надійшла до суму на електронну адресу 08.02.23.
14.02.23 на електронну адресу суду надійшла заява за вих. від 14.02.23, в якій представником позивача повідомлено суд про те, що позивачем надано все наявне листування по суті спору.
В судовому засіданні 14.02.23 судом прийнято до розгляду відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, а також письмові пояснення третьої особи.
Ухвалою від 14.02.23 судом закрито підготовче провадження у справі № 908/2614/22. Вирішено розпочати розгляд справи по суті з 22.02.23 та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.03.23 о 12 год. 30 хв.
15.03.23 до суду надійшла заява за вих. від 15.03.23, в якій представником позивача повідомлено суд про те, що позивачем надано все наявне листування по суті спору.
В засіданні 15.03.23, на підставі ст. 240 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Представникам сторін повідомлено про дату виготовлення рішення у повному обсязі.
Позивач, в особі уповноваженого представника, в судових засіданнях заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві за вих. від 13.12.22 № 6603 та у відповіді за вих. від 07.02.23 № 4811 на відзив на позовну заяву. Просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість згідно договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 31.12.21 № 13748 у розмірі 386 804,38 грн., а саме: 356 949,60 грн. основного боргу, 25 510,76 грн. інфляційних втрат та 4 646,42 грн. 3 % річних.
Відповідач, в особі уповноваженого представника, в судових засіданнях присутній як вільний слухач, проти суми основного боргу не заперечив, але просить суд відмовити позивачу в задоволені позову з форс-мажорних підстав та вважає, що кінцевий строк виконання зобов'язань по оплаті за оспорюваним договором, на день звернення з позовом до суду ще не настав, з підстав викладених у відзиві за вих. від 19.01.23 № 85/01-10 на позовну заяву. Просив суд відмовити позивачу в задоволені позовних вимог в повному обсязі.
Третя особа, в особі уповноваженого представника, в судові засідання жодного разу не з'явився, однак підтримав позовні вимоги позивача, з підстав викладених у письмових поясненнях за вих. від 27.12.22 № 330/82.
Приймаючи до уваги, що третю особу належним чином повідомлено про дату, місце та час розгляду справи № 908/2614/22, враховуючи неявку в судове засідання третьої особи (його представника), суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду справи за відсутності такого учасника справи за наявними у матеріалах справи документами (доказами).
Дослідивши матеріали справи та заслухавши представників учасників суд
Товариство з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» є суб'єктом господарювання, який утворився під час здійснення заходів з відокремлення оператора системи розподілу від постачання електричної енергії згідно п. 13 Розділу XVII Прикінцеві та перехідні Положення Закону України «Про ринок електричної енергії» та починаючи з 01.01.19 ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» виконує функції постачальника універсальних послуг на території Запорізької області.
Згідно із ч. ч. 1, 4 ст. 63 Закону України «Про ринок електричної енергії» (далі - Закон), універсальні послуги надаються постачальником таких послуг виключно побутовим та малим непобутовим споживачам. Постачальник універсальних послуг не може відмовити побутовому та малому непобутовому споживачу, які знаходяться на території здійснення його діяльності, в укладенні договору постачання електричної енергії. Постачальник універсальних послуг здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, та на умовах договору постачання універсальних послуг. Договір про постачання універсальних послуг є публічним договором приєднання та розробляється постачальником універсальної послуги на підставі типового договору, форма якого затверджується Регулятором. Постачальник універсальних послуг розміщує договір постачання універсальних послуг на своєму офіційному веб-сайті.
Відповідно до п. 8 Постанови від 14.03.18 № 312 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (редакція станом на 01.01.19) «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії» (далі - ПРРЕЕ), договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг укладається шляхом приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, опублікованого в засобах масової інформації та на веб-сайті постачальника, шляхом оплати рахунка, отриманого від постачальника універсальної послуги або фактичного споживання будь-яких обсягів електричної енергії, або підписання заяви-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг. Згідно з пп.1.2.15. п.1.2. ПРРЕЕ, укладення, внесення змін, продовження строку дії чи розірвання будь-якого із договорів, передбаченого цими Правилами, здійснюється відповідно до вимог законодавства та цих Правил. Для договорів, які укладаються шляхом приєднання до умов договору, укладення договору можливе шляхом підписання заяв-приєднань, оплати виставленого рахунку, споживання будь-якого обсягу електричної енергії (за умови відсутності направлених заперечень щодо договірних умов в цілому чи частково) через особистий кабінет в електронній формі (в установленому законодавством порядку).
Так, подання електропостачальнику заяви - приєднання до публічного договору є прямим наміром укладання такого договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг шляхом приєднання до умов цього договору.
Частиною 1 ст. 634 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено, що договором приєднання є договір умовами якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних їх формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбаченні договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Частиною 3 ст. 58 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачено, що Споживач зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.
Слід зазначити, що відповідно до положень п. 13 розділу XVII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про ринок електричної енергії”, під час здійснення заходів з відокремлення оператора системи розподілу вертикально інтегрований суб'єкт господарювання повинен до 01.01.19 вжити заходів для відокремлення оператора системи розподілу від виробництва, передачі, постачання електричної енергії шляхом створення відповідних суб'єктів господарювання. У разі відокремлення оператор системи розподілу є правонаступником в частині прав та обов'язків, зокрема, пов'язаних із провадженням діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом за договорами на постачання електричної енергії та про користування електричною енергією.
У зв'язку з чим, згідно з п. 2 постанови НКРЕКП № 312 від 14.03.18, зі споживачами електричної енергії укладались договори до 01.12.18 шляхом приєднання споживачів до публічних договорів приєднання (договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, відповідних договорів про постачання електричної енергії) на умовах чинних договорів про постачання електричної енергії та про користування електричною енергією, укладених з відповідними постачальниками електричної енергії за регульованим тарифом, шляхом подання заяви-приєднання.
Згідно з п. 2.1.6 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затв. постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.18 (надалі - ПРРЕЕ), фактом приєднання споживача до умов договору споживача про надання послуг з розподілу е/енергії (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір споживача про надання послуг з розподілу е/енергії, зокрема повернення (надання) підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка оператора системи розподілу та/або документально підтвердження споживання е/енергії.
Згідно з п. 6 постанови НКРЕКП № 312 від 14.03.18, після укладення договору про надання послуг з розподілу електричної енергії договори про користування електричною енергією та договори про постачання електричної енергії продовжують свою дію в частині регулювання відносин щодо заборгованості/переплати за цими договорами з відповідними правами та обов'язками, пов'язаними з такою заборгованістю/переплатою, а також щодо нарахування пені, неустойки, обмеження та припинення постачання електричної енергії тощо.
Пунктами 1, 2 постанови НКРЕКП № 1415 від 13.11.18 “Про видачу ПАТ “Запоріжжяобленерго” ліцензії з розподілу електричної енергії та анулювання ліцензій з передачі енергії місцевими (локальними) електричними мережами і постачання електричної енергії за регульованим тарифом” видано ПАТ “Запоріжжяобленерго” ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії у межах місць провадження господарської діяльності та анульовано ліцензію на право провадження господарської діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами та ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом.
Пунктом 4 цієї постанови зазначено, що вона набирає чинності з дня прийняття, крім пунктів 1 та 2, які набирають чинності з 01.01.19.
Отже, відповідно до наведеного вище та з врахуванням положення п. 8 постанови НКЕРКП від 14.03.18 № 312, 31.12.21 між ТОВ “Запоріжжяелектропостачання” (Постачальник) та КП “Наше місто” Запорізької міської ради (Споживач) укладено публічний договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 13827 шляхом підписання заяви-приєднання, оплати виставленого рахунку, споживання будь-якого обсягу електричної енергії, за адресою розташування електроустановок.
Згідно із п.2.1. договору, Постачальник продає електричну енергію в кількості 1 170 836 кВт.год, найменування предмету закупівлі згідно ДК 021:2015-09310000-5 - Електрична енергія (Електрична енергія) Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору. …
У відповідності з розділом 3 Договору, умови надання послуг Відповідачу визначаються комерційною пропозицією, яка є додатком 3 до Договору.
Пунктом 5.1. договору визначено, що загальна вартість цього договору становить 1 639 170,40 грн., крім того ПДВ - 20 % - 327 834,08 грн., разом з ПДВ - 1 967 004,48 грн. Споживач розраховується з Постачальником за спожиту електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є Додатком 3 до Договору.
Спосіб визначення ціни за електричну енергію зазначається в комерційній пропозиції Постачальника. Для одного об'єкта споживання (площадки вимірювання) застосовується один спосіб визначення ціни на електричну енергію (п. 5.2. договору)
Відповідно до п. 4.3 ПРРЕЕ, дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку.
Згідно з п. 4.12. ПРРЕЕ, розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії.
Відповідно до п. 4.13 ПРРЕЕ, для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі (у випадку згоди споживача на отримання електронного платіжного документа), на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку.
Згідно з п. 4 Додатку 3 до Договору «Спосіб та термін оплати», розрахунковий період для обсягу спожитої електричної енергії становить один місяць, а саме: з 01 числа розрахункового місяця по останній день розрахункового місяця. 100% попередня оплата здійснюється не пізніше ніж за 5 календарних днів до дати початку розрахункового періоду з наступним перерахунком (остаточним розрахунком), що проводиться за фактично відпущену електричну енергію.
Остаточний розрахунок має здійснюватися не пізніше 5 (п'яти) робочих днів після закінчення розрахункового періоду на підставі самостійно отриманого Споживачем у Постачальника рахунку.
Обсяги попередньої оплати визначаються шляхом множення замовленого обсягу постачання електричної енергії на ціну універсальної послуги у відповідному розрахунковому періоді та підлягають оплаті незалежно від отримання рахунку Постачальника.
У разі неодержання рахунку, Споживач самостійно оформлює платіжні документи та здійснює оплату на їх підставі у строки передбачені умовами даного розділу.
Відповідно до п. 5.10. договору, оплата рахунка Постачальника за цим договором має бути здійснена Споживачем у строки, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів від дати отримання Споживачем цього рахунка, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного в комерційній пропозиції, прийнятої Споживачем. …
Відповідачем особисто були отримані рахунки за постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг за період з квітня по червень 2022 р. включно, у відповідності до яких обсяг використаної електричної енергії КП “Наше місто” Запорізької міської ради складає 212 470,00 кВт/год. на суму 356 949,60 грн.
Спожитий обсяг електричної енергії КП “Наше місто” Запорізької міської ради за період квітень - червень 2022 р. підтверджується повідомленнями/листами за № 007-66/3434 від 15.07.22 та № 007-66/4174 від 29.08.22 адміністратора комерційного обліку, функції якого в Запорізькій області виконує ПАТ “Запоріжжяобленерго”, щодо фактичного обсягу спожитої електричної енергії з щомісячною розбивкою за EIC - кодом точки комерційного обліку
Даним повідомленням ОСР надає постачальнику електричної енергії дані про фактичний обсяг, період споживання за ЕІС-кодами точками розподілу споживача з щомісячною розбивкою.
За вказаний період Споживач здійснив часткову оплату за спожиті послуги в розмірі 302,40 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 16.06.22 № 677.
Отже, в порушення умов договору в частині оплати спожитої електричної енергії та п. 4.12 ПРРЕЕ у відповідача виник борг за спожиту електричну енергію за період з квітня по червень 2022 р. включно в розмірі 356 647,20 грн.
30.06.22 позивачем направлено на адресу відповідача вимогу за вих. від 28.06.22 № 16070, в якій просить останнього сплатити заборгованість в тому числі за публічним договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 13827 від 31.12.21 у розмірі 5 773 601,58 грн.
Листом від 30.09.22 № 1488/01-05 відповідач повідомив позивача, що намагається дотримуватись взятих на себе договірних зобов'язань та здійснює оплату заборгованості в межах наявних грошових коштів, які надходять від споживачів.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, заслухавши представників сторін суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно із ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2).
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1). У разі посилання учасника справи на невчинення ін. учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч. 2). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3).
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2).
Згідно із ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1). Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ч. 2).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).
Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1). Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2).
У відповідності до вимог ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 2). Суд надає оцінку (ч. 3) як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Зобов'язанням відповідно до частини 1 та 2 ст. 509 ЦК України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України (ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ст. 174 ГК України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір.
Відповідно до ст. 181 ГК України, за загальним правилом господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками, разом з тим, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, шляхом обміну листами, факсограмами тощо, шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону та договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно із ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
За приписами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Також, ст. 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання умов договору не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ГК України, господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Статтею 662 ЦК України унормовано, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Таким чином, на підставі вказаних вище дій позивача, який поставив товар, та дій відповідача, який цей товар прийняв, у сторін виникли взаємні права та обов'язки: у позивача - право вимагати оплати за поставлений товар, а у відповідача - обов'язок сплатити вартість отриманого товару.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а замовник приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 691 ЦК України передбачено, що замовник зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно ж до ч. 1 та ч. 2 ст. 692 ЦК України, покупець після прийняття товару зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, якщо інший строк оплати не встановлений договором.
Як вже вище зазначалось, згідно із ч. 1 ст. 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбаченні договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Частиною 3 ст. 58 Закону України “Про ринок електричної енергії” передбачено, що Споживач зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК, України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем поставлено відповідачу електричну енергію у період з квітня по червень 2022 р. включно в обсязі 212 470,00 кВт/год. на суму 356 949,60 грн., що підтверджується рахунками (копії яких знаходяться в матеріалах справи).
В свою чергу, за вказаний період Споживач здійснив часткову оплату за спожиті послуги в розмірі 302,40 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 16.06.22 № 677.
За таких обставин, на час розгляду справи в суді, сума основного боргу за спожиту електроенергію у період з квітня по червень 2022 р. включно становить 356 647,20 грн., яка підтверджена матеріалами справи та визнана відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Однак, відповідачем не надано належних та допустимих доказів сплати за спожиту електроенергію за вказаний період в сумі 356 647,20 грн., а отже суд приходить до висновку, що зазначена сума основного боргу є обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню з відповідача.
А тому, як наслідок, судом задоволено суму основного боргу у розмірі 356 647,20 грн.
В іншій частіні позову щодо стягнення суми основного боргу судом відмовляється, як необгрунтована та недоведена позивачем.
У зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання з оплати за отриману електричну енергію, позивачем нараховано 3 % річних за загальний період з 20.05.22 по 21.11.22 на суму 4 646,42 грн. та інфляційні втрати за загальний період з червня по жовтень 2022 р. на суму 25 510,75 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язань, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 ЦК України.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунки позивача, суд приходить до висновку, що вони здійснені по кожному виставленому рахунку окремо з урахуванням відповідних строків для проведення оплат, є правомірними, обґрунтованими, відповідають вимогам чинного законодавства, тому з відповідача підлягає стягненню 3 % річних за загальний період з 20.05.22 по 21.11.22 на суму 4 646,42 грн. та інфляційні втрати за загальний період з червня по жовтень 2022 р. на суму 25 510,76 грн.
Стосовно доводів відповідача з приводу ненастання строків оплати через форс-мажорні обставини суд зазначає наступне.
Згідно з ч. ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Відповідно до ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за це, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Частиною 2 ст. 218 ГК України, встановлено, що у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Ознаками форс-мажору є: не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Судова практика Верхового Суду вказує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх недзвичайність та невідворотність.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.22 по справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.18 у справі № 926/2343/16, від 16.07.19 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.21 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Європейський суд з прав людини від 18.07.06 у справі “Проніна проти України”, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.18, від 24.04.19, від 05.03.20 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.
Договором визначений порядок повідомлення стороною про форс-мажорні обставини.
Згідно із п. 12.1. договору, сторони звільняються від відповідальності за часткове та повне невиконання зобов'язань за договором якщо не виконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних обставин).
Відповідно до п. 12.2. договору, під форс-мажорними обставинами розуміють надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору.
У пункті 12.3. договору визначено, що строк виконання зобов'язань за цим договором відкладається на строк дії форс-мажорних обставин.
У відповідності до п. 12.4. договору, сторони зобов'язані негайно повідомити про форс-мажорні обставини та протягом 14 днів з дати їх виникнення надати підтверджуючі документи щодо їх настання відповідно до чинного законодавства.
Відповідачем не надано доказів дотримання вказаного порядку. Ним не повідомлено позивача про настання форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов'язань за договором, не було надано документа або будь-яких доказів, що підтверджують їх настання відповідно до вимог, викладених в договорі.
КП “Наше місто” Запорізької міської ради також не надано належних доказів того, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості проведення Споживачем своєчасного розрахунку за поставлену згідно договору електроенергію.
Воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Відповідач не підтвердив настання форс-мажорних обставин саме для спірного випадку невиконання господарського зобов'язання.
Отже, вказані твердження відповідача щодо настання для підприємства форс-мажорних обставин, які є підставою для відкладення строку виконання зобов'язань з оплати за отриману електричну енергію є необґрунтованими та спростовуються вище викладеними встановленими судом обставинами.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст. ст. 11-15, 24, 42, 46, 73-80, 86, 123, 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з комунального підприємства “Наше місто” Запорізької міської ради (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, 29а, код ЄДРПОУ 40545596) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Запоріжжяелектропостачання” (69063, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, 35, код ЄДРПОУ 42093239) - 356 647 (триста п'ятдесят шість тисяч шістсот сорок сім) грн. 20 коп. основного боргу, 4 646 (чотири тисячі шістсот сорок шість) грн. 42 коп. 3 % річних, 25 510 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот десять) грн. 76 коп. інфляційних втрат та 5 802 (п'ять тисяч вісімсот дві) грн. 07 коп. витрат по сплаті судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 253-285 ГПК України та п.п. 17.5. п. 1 Розділ ХІ «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» ГПК України.
У зв'язку із введенням із 05 год. 30 хв. 24.02.22 воєнного стану в Україні Указом Президента України від 24.02.22 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» через військову агресію Російської Федерації проти України … повний текст рішення складено 11.04.2023.
Суддя В.Л. Корсун