04.04.2023 року м.Дніпро Справа № 912/1321/22
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кузнецова В.О.,
суддів Чередко А.Є., Верхогляд Т.А.,
секретар судового засідання Крицька Я.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ТРОЯ - АВТО" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 07.12.2022 (повне рішення складено 14.12.2022, суддя Поліщук Г.Б.) у справі
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ТРОЯ - АВТО", Кіровоградська область, Кропивницький район, с. Липове
до відповідача акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО", м. Київ
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО-ТРАНС-2", Львівська область, Пустомитівський район, с. Оброшине
про стягнення 503 301,13 грн
І. Короткий зміст і підстави позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРОЯ - АВТО" звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО" про стягнення 370 662,93 грн, з яких: недоплачена різниця страхового відшкодування у розмірі 315 662,93 грн, понесені збитки за кожен день затримки зі здійснення виплати страхового відшкодування починаючи з 27.01.2022 і по день фактичної виплати грошових коштів в межах ліміту відповідальності, з урахуванням сплачених сум страхової виплати, відшкодування витрат пов'язаних з наданням правничої (правової) допомоги у розмірі 15 000,00 грн, відшкодування моральної шкоди у розмірі 40 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на недоплату відповідачем різниці страхового відшкодування, у зв'язку з чим також просить стягнути інфляційні збитки, 3% річних, пеню та моральну шкоду, внаслідок ДТП, яка сталась 24.01.2022.
Відповідно до уточненої позовної заяви позивач просив стягнути з відповідача 503301,13 грн, з яких: недоплачена різниця страхового відшкодування у розмірі 315 662,93 грн, понесені збитки за кожен день затримки зі здійснення виплати страхового відшкодування починаючи з 27.01.2022 і по день фактичної виплати грошових коштів в межах ліміту відповідальності, з урахуванням сплачених сум страхової виплати 65 066,46 грн інфляційних збитків, 7 025,90 грн плати за користування коштами (3% річних), 60 545,84 грн пені, відшкодування витрат пов'язаних з наданням правничої (правової) допомоги у розмірі 15 000,00 грн, відшкодування моральної шкоди у розмірі 40 000,00 грн.
ІІ. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 07.12.2022 у даній справі у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що докази, надані позивачем в обґрунтування розміру шкоди не є належними доказами, оскільки вони складені не у відповідності до вимог ст.35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
ІІІ. Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи учасників справи
3.1 Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРОЯ - АВТО", не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняте нове.
Аргументуючи апеляційну скаргу, заявник посилається на те, що господарський суд під час дослідження матеріалів справи та винесення рішення не врахував, що вирішення цієї справи без залучення співвласника пошкодженого майна - фізичної особи ОСОБА_1 може порушити його права свободи та інтереси.
Крім того, відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрованого в реєстрі за №1593 від 06.10.2017, ОСОБА_1 набув у свою власність земельну ділянку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,3682 га (кадастровий номер 3522587202:52:000:0001).
Заявник апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у п.85 постанови від 19.05.2020 у справі №916/1608/18 про те, що за позовом про визнання права власності на будівлю, споруду, право на яку ні за ким не зареєстроване, належним відповідачем є власник земельної ділянки, на якій така будівля, споруда розташована.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 06.06.2018 у справі № 597/1070/15-ц, зазначено, що "пунктом 1 частини першої статті 395 ЦК України передбачено, що речовим правом на чуже майно є право володіння. За статтею 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом. Таким чином, особа, яка хоч і не є власником, але має законне право володіння майном, має також право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.
Позивач вважає, що оскільки норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не виокремлено питання відшкодування завданої шкоди під час ДТП об'єктам нерухомості, тому слід застосовувати загальні правила про відшкодування як для рухомого майна.
Відмова у виплаті стразового відшкодування через те, що докази, надані позивачем в обґрунтування розміру шкоди, не є належними доказами, оскільки вони складені не у відповідності до вимог ст.35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", на думку позивача, є неправомірною.
3.2 Доводи інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення господарського суду залишити без змін.
В обґрунтування своєї правової позиції відповідач вказує, що позивач не надав документів, які підтверджують право власності на пошкоджене майно на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідач вважає безпідставними посилання скаржника на п.85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №916/1608/18, оскільки відповідно до висновку експерта №48/22 від 08.02.2022 вбачається, що власниками спірної земельної ділянки є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , але не позивач.
У даному випадку, відповідач не оспорює та не визнає чиєсь право власності, а лише стверджує, що в нього відсутній обов'язок по сплаті страхового відшкодування, так як позивач не надав відповідних документів на підтвердження права власності на пошкоджене майно.
Відповідач зазначає, що позивач не надав доказів на підтвердження ліміту відповідальності відповідача в розмірі 400 000,00 грн, клопотань про витребування відповідних доказів не подав, відповідно позивач не підтвердив обов'язок по відшкодуванню відповідачем заявленої шкоди.
З урахуванням ч.2 ст.22, ст.261 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв'язку з тим, що шкода була заподіяна тільки майну, а позивачем є юридична особа, підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні.
ІV. Апеляційне провадження
4.1 Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.01.2023 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія у складі: головуючий суддя Кузнецов В.О., судді Чередко А.Є., Верхогляд Т.А.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.01.2023 відкладено вирішення питання щодо прийняття апеляційним господарським судом певного процесуального рішення з розгляду даної апеляційної скарги після надходження матеріалів справи з суду першої інстанції.
06.02.2023 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.02.2023 зазначену апеляційну скаргу залишено без руху, повідомлено скаржника про можливість усунення недоліків апеляційної скарги, шляхом надання доказів сплати судового збору в розмірі 11 324,27 грн та докази надіслання копії апеляційної скарги та доданих до неї документів іншим учасникам справи листом з описом вкладення, тривалістю 10 днів з дня вручення цієї ухвали.
На виконання вимог ухвали суду від 13.02.2023 скаржником надано докази усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою апеляційного господарського суду від 27.02.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Троя-Авто" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 07.12.2022; призначено справу до розгляду на 04.04.2023 на 14 годин 30 хвилин.
04.04.2023 у судове засідання з'явилися представники позивача (в залі суду) та відповідача (поза межами приміщення суду), які надали відповідні пояснення.
Третя особа наданим їй процесуальним правом не скористалася та не забезпечила у судове засідання явку повноважного представника.
Колегія суддів вважає, що неявка представника третьої особи не перешкоджає розгляду справи.
04.04.2023 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
4.2 Стислий виклад обставин справи, встановлених судами
24.01.2022 приблизно о 21:30 год під час руху по автошляху Н-14 Кропивницького району Кіровоградської області, автомобіль RENAULT MAGNUM, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , paзом з причепом TRAILER BUSTER 34 - KDX, реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер кузова НОМЕР_4 , що належить товариству з обмеженою відповідальністю "АГРО-ТРАНС-2", код ЄДРПОУ 40937687 під керуванням водія ОСОБА_3 , який не впорався з керуванням, не дотримався безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку, а саме: стан дорожнього покриття та погодні умови, здійснив наїзд на бетонний блок, після чого транспортний засіб став не керований та відбулося зіткнення з будівлею с/г призначення, за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач вказує, що ОСОБА_1 є потерпілим внаслідок дій, вчинених водієм ОСОБА_3 .
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 застрахована АТ "Страхова компанія "ІНГО" згідно полісу №203698799, франшиза становить 0,00 гривень.
На місце пригоди з метою реєстрації та складання відповідних документів прибув старший слідчий СВ Кропивницького РУП ГУНП в Кіровоградській області старший лейтенант поліції Ляшонок Р.А.
25.01.2022 позивачем з метою стягнення страхових виплат засобами поштового зв'язку направлено на адресу страховика винуватця - АТ "Страхова компанія "ІНГО" заяву на виплату страхового відшкодування по страховому полісу 203712793 по страховому випадку, який стався з автомобілем RENAULT MAGNUM, BC8798EB, VF611GTA000134150 в межах 400 000,00 грн (чотириста тисяч гривень) та заяву на виплату страхового відшкодування по страховому полісу 203698799 по страховому випадку, який стався з TRAILER BUSTER 34 - KDX, BC1474XP, SY934NPWX51BU1002 в межах 130 000,00 грн (сто тридцять тисяч гривень).
При цьому, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 застрахована відповідачем згідно полісу №203712793, згідно якого страхова сума за шкоду заподіяну майну становить 130 000,00 грн.
За замовленням АТ "Страхова компанія "ІНГО" проведена оцінка пошкодженої будівлі та складено звіт про незалежну оцінку вартості матеріальних збитків №30209 від 26.01.2022 (оцінювач) ФОП Береговий В.М.
Згідно вказаного звіту вартість збитків, що виникли внаслідок наїзду ТЗ, за адресою: АДРЕСА_1 , складає: 55 004,48 грн, в т.ч. ПДВ або 45 837,07 грн без ПДВ.
Відповідно до висновку експерта №48/22 від 08.02.2022, складеного на замовлення позивача за результатами проведення експертного будівельно - технічного дослідження, розмір матеріальної шкоди, нанесений будівлі, розташованої по АДРЕСА_1 , внаслідок пошкодження при контакті з нею транспортного засобу 24.01.2022 складає 361 500,00 грн.
29.06.2022 адвокатом Швець Р.Ю., який діє від імені та в інтересах позивача, на адресу Управління патрульної поліції в Кіровоградській області був направлений адвокатський запит №289 з проханням надати рішення суду про визнання водія ОСОБА_3 винним у адміністративному правопорушенні, передбаченого ст. 124 КУпАП по факту події, що сталася 24.01.2022.
У відповіді Управління патрульної поліції в Кіровоградській області №29аз/41/34/01-2022 від 05.07.2022 повідомлено, що рішення суду по справі про притягнення до адміністративної відповідальності громадянина ОСОБА_3 в управління не надходило, працівниками управління адміністративні матеріали відносно цього громадянина не складалися.
05.07.2022 адвокатом Швець Р.Ю., який діє від імені та в інтересах позивача, на адресу старшого слідчого СВ Кропивницького РУП ГУНП в Кіровоградській області, старшому лейтенанту поліції Ляшонок Р.А., який складав матеріали по факту ДТП, що сталася 24.01.2022, був направлений адвокатський запит №291 про надання інформації щодо відкритого провадження за фактом вказаної ДТП.
05.07.2022 адвокатом Швець Р.Ю. направлено адвокатський запит №292 Начальнику СРПП ВП №2 (м.Кропивницький) Кропивницького РУП ГУНП в Кіровоградській області з проханням вжити заходів щодо притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП для можливості одержання потерпілим, власником нерухомого майна товариства з обмеженою відповідальністю "ТРОЯ - АВТО" відшкодування у відповідності до страхового полісу.
Із відповіді Відділення поліції №2 м. Кропивницький Кропивницького районного управління поліції №6-а3/5311/111-3-22 від 08.07.2022, наданої на адвокатський запит, вбачається, що відносно водія громадянина ОСОБА_3 складено адміністративний протокол за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та за вихідним №5277/111-3-22 направлено для розгляду до Кіровоградського районного суду.
Постановою Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 15.09.2022 у справі №390/767/22 визнано винним ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, закрито провадження у справі на підставі п.7 ст. 247 КУпАП у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків накладення адміністративного стягнення.
02.09.2022 АТ "Страхова компанія "ІНГО" здійснило виплату страхового відшкодування у сумі 45 837,07 грн без врахування ПДВ.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРОЯ - АВТО" звернулося до Кіровського районного суду м. Кіровограда з позовом до АТ "Страхова компанія "ІНГО" про стягнення недоплаченої різниці страхового відшкодування в сумі 315 662,93 грн, понесених збитків, внаслідок несвоєчасного здійснення страхового відшкодування як потерпілій стороні та моральної шкоди, завданої ДТП.
Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16.09.2022 у справі №404/4902/22 відмовлено у відкритті провадження у справі з підстав того, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
4.3 Позиція апеляційного господарського суду у справі
Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Приписами ст. 55 Конституції України гарантовано право кожного на захист прав і свобод в судовому порядку.
Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а відповідно до ч. 1 ст. 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача різниці страхового відшкодування, інфляційних збитків, 3% річних та моральної шкоди, заподіяних внаслідок ДТП, яка сталась 24.01.2022.
Спірні правовідносини сторін урегульовано, зокрема, нормами Цивільного кодексу України та Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Частиною ч.1 ст.1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За приписами ст.1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.
Положеннями ст.1192 Цивільного кодексу України визначено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Згідно зі ст.979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
Страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
В силу вимог ст. 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Статтею 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
За приписами ч.1 статті 16 Закону України "Про страхування" за договором страхування страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 28 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Пунктом 35.1 ст.35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Відповідно до п.35.2 ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» до заяви додаються: а) паспорт громадянина, а в разі його відсутності інший документ, яким відповідно до законодавства України може посвідчуватися особа заявника, якщо заявником є фізична особа; б) документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником; в) довідка про присвоєння одержувачу коштів ідентифікаційного номера платника податку (за умови його присвоєння), якщо заявником є фізична особа; г) документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, заподіяної майну; ґ) свідоцтво про смерть потерпілого - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого; д) документи, що підтверджують витрати на поховання потерпілого, - у разі вимоги заявника про відшкодування витрат на поховання потерпілого; е) документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв'язку із смертю годувальника; є) відомості про банківські реквізити заявника (за наявності).
Постановою Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 15.09.2022 у справі №390/767/22 встановлено наявність в діях ОСОБА_3 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, так як він порушив правила дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортного засобу та іншого майна.
Зазначена постанова набрала законної сили 26.09.2022.
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 , застрахована відповідачем.
Внаслідок вказаної вище ДТП пошкоджено будівлю, яка за твердженням позивача, належить йому на праві власності.
З матеріалів справи вбачається, що 25.01.2022 позивач звернувся до відповідача із заявами на виплату сум страхового відшкодування по страховим полісам №203712793 та №203698799.
02.09.2022 відповідачем на користь позивача виплачено суму страхового відшкодування в розмірі 45 837,07 грн без врахування ПДВ.
При цьому, у поданому відзиві відповідач наполягає на тому, що страхове відшкодування у розмірі 45 837,07 грн останній здійснив помилково, не перевіривши право власності позивача на пошкоджене майно.
Разом з тим, сам позивач не надав відповідачу документів, що підтверджують право власності на пошкоджене майно на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано право приватної власності на підставі договору купівлі - продажу №1593 від 06.10.2017 на нерухоме майно лише на земельні ділянки з кадастровими номерами 3522587202:52:000:0001, 3522587200:52:000:0015 за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Вказана інформація викладена у довідці №313388853 від 26.10.2022.
Водночас, як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єктів, щодо юридичної особи по коду ЄДРПОУ 43023911 (товариство з обмеженою відповідальністю "ТРОЯ - АВТО") відсутні відомості у вказаних реєстрах про право власності, інші речові права, іпотеки, обтяження за наведеними параметрами.
Зазначена інформація міститься у довідці №313399233 від 26.10.2022.
Однак, позивач вважає, що підтвердив належними та допустимими доказами належності вказаної пошкодженої будівлі позивачеві, долучивши до позову копії витягу та виписки по товариству з обмеженою відповідальністю "ТРОЯ - АВТО" з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наказу від 28.05.2019 про призначення ОСОБА_1 керівником цього товариства та постанови суду від 15.09.2022 у справі №390/767/22.
Позивач стверджує, що пошкоджена будівля побудована за кошти товариства з обмеженою відповідальністю "ТРОЯ - АВТО", що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких додано до відповіді на відзив.
Крім того, позивач вказує, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (п. 45.2 Податкового кодексу України).
Відповідно до ч.1 статті 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах (ч.4 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").
Таким чином, посилаючись на частини 1, 3 ст. 26-3 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", ч. 1 ст. 316 та ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, позивач вважає, що після присвоєння адреса об'єкта нерухомого майна є його невід'ємним атрибутом, який слугує для ідентифікації об'єкта і не може розглядатись відособлено від об'єкта нерухомого майна, якому її присвоєно. А використання адреси об'єкта нерухомого майна за відсутності належних для того правових підстав, призводить до порушення прав власника вільно володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому нерухомим майном, оскільки з-поміж іншого, вирішення питання про використання невід'ємних складових та атрибутів нерухомого майна, належить до виключної компетенції власника.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про помилковість вказаних вище тверджень позивача.
Так, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань містяться передбачені у ч.2 ст.9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" відомості про юридичну особу, зокрема, про її місцезнаходження. Разом з тим, у вказаній нормі не передбачено зазначення відомостей щодо права власності юридичної особи на нерухоме майно.
Таким чином, витяг та виписка по товариству з обмеженою відповідальністю "ТРОЯ - АВТО" з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань не підтверджують наявність у даного товариства прав власності на нерухоме майно.
Відповідно до ст.12 Закону України "Про господарські товариства" товариство є власником: майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.
Згідно з ч.1 ст.316 та ч.1 ст.317 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Питання набуття права власності на нерухоме майно регулюється цивільним законодавством.
Цивільним кодексом України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Аналізуючи положення Цивільного кодексу України можна дійти висновку, що правочини щодо відчуження об'єктів нерухомого майна підлягають нотаріальному посвідченню.
До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) чинне законодавство відносить земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Особливість режиму нерухомого майна визначається тим, що права на нього та правочини щодо нього підлягають державній реєстрації.
При цьому, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
За приписами ч.2 ст.331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Важливість визначення моменту переходу права власності на нерухомі речі, пояснюється тим, що саме з цим моментом пов'язаний перехід до набувача відповідного об'єкта правомочностей, що складають зміст суб'єктивного права власності, - права володіння, права користування та права розпорядження.
У зв'язку з цим, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення теж підлягають державній реєстрації.
Відповідно до ст.5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.
За результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав (ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Стаття 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" містить перелік документів, якими підтверджується право власності та на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності та інших речових прав. Так, відповідно до ч. 1 вказаної норми державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва або майбутній об'єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 13-1) договору, яким встановлюється довірча власність на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості, та акта приймання-передачі нерухомого майна, яке є об'єктом довірчої власності; 13-2) актів приймання-передачі нерухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості неплатоспроможного банку перехідному банку, що створюється відповідно до статті 42 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
З урахуванням наведеного, місцевий господарський суд правомірно зазначив, що право власності товариства з обмеженою відповідальністю "ТРОЯ - АВТО" на нерухоме майно, що розташоване за адресою: Кіровоградська область Кропивницький район, с.Липове, вул.Липова 1-А, має бути підтверджено правовстановлюючими документами або відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Зміст заяв на виплату страхового відшкодування від 25.01.2022 по страховим полісам №203712793 та №203698799, які направлялись позивачем відповідачу, свідчать про те, що до цих заяв позивачем не додані відповідні документи на підтвердження права власності на пошкоджене в результаті ДТП нерухоме майно.
Одночасно позивач стверджує, що пошкоджена внаслідок ДТП будівля є спорудою малої архітектурної форми, що не є нерухомим майном та, відповідно, не потребує державної реєстрації.
Частиною 2 ст.28 Закону України "Про регулювання містобудівельної діяльності" визначено, що тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.
Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування (ч.4 ст.28 Закону України "Про регулювання містобудівельної діяльності").
Відповідно до частини 4 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
На виконання частини 4 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (далі - Порядок), який визначає механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.
За змістом цього порядку замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС (пункт 2.2.); підставою для розміщення ТС є паспорт прив'язки ТС, який оформлюється органом з питань містобудування та архітектури протягом десяти робочих днів з дня подання зазначеної заяви (пункти 2.1., 2.7); паспорт прив'язки ТС це комплект документів, у яких визначено місце встановлення ТП на топографо-геодезичній основі М 1:500, схему благоустрою території (пункт 1.4), типова форма якого поряд з іншими документами затверджено додатком 1 до Порядку, який містить, зокрема, форму схеми розміщення ТС із вказівкою площі земельної ділянки згідно з документами на землекористування.
Розміщення ТС самовільно забороняється (п. 2.30. Порядку).
В матеріалах справи відсутні докази, що облаштування тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності здійснено товариством з обмеженою відповідальністю "Троя-Авто" з дотриманням зазначених вище правових норм, тобто така споруда встановлена позивачем самовільно, без відповідного дозволу.
Позивачем ні до заяв на виплату страхового відшкодування від 25.01.2022 по страховим полісам №203712793 та №203698799, які направлялись відповідачу, ні до заяв по суті спору, що подані до суду, не додані відповідні документи на підтвердження права власності та розміщення у встановленому законом порядку тимчасової споруди, розміщеної за адресою: вул. Липова, 1а в с. Липове Кіровоградського району Кіровоградської області.
Суд першої інстанції аргументовано зазначив, що надані позивачем платіжні доручення, на підставі яких останній підтверджує будівництво будівлі за адресою: вул.Липова, 1а в с. Липове Кіровоградського району Кіровоградської області, не відносяться до правовстановлюючих документів.
Колегія суддів вважає безпідставним посилання позивача на висновок експерта №48/22 від 08.02.2022, складений за результатами проведення експертного будівельно - технічного дослідження з визначення вартості матеріальної шкоди, нанесеної будівлі, що розташована по вул.Липова, 1а в с.Липове Кіровоградського району Кіровоградської області, оскільки у вказаному висновку не зазначено жодних документів, які б підтверджували право власності товариства з обмеженою відповідальністю "ТРОЯ - АВТО" на пошкоджене майно на день скоєння дорожньо - транспортної пригоди.
Згідно з ч.3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За правилами частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
За змістом статей 76,77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищенаведене, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що позивачем не надано доказів звернення до відповідача із заявою про страхове відшкодування в порядку, встановленому статтею 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів", позивачем не надано доказів, які підтверджували б право власності на пошкоджене майно, відтак, позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи.
Дійшовши висновку про відмову в позові про стягнення недоплаченої різниці страхового відшкодування у розмірі 315 662,93 грн, місцевий господарський суд також правомірно відмовив в позові про стягнення інфляційних збитків, плати за користування коштами (3% річних), пені, відшкодування моральної шкоди у розмірі 40 000,00 грн, оскільки вказані вимоги є похідними від зазначеної вище вимоги позивача.
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо незалучення судом першої інстанції до участі у справі співвласника пошкодженого майна - фізичної особи ОСОБА_1 , з огляду на те, що матеріали справи не містять, а позивачем не надано доказів в підтвердження права власності ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно.
Апеляційний господарський суд вважає безпідставними посилання скаржника на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений п.85 постанови від 19.05.2020 у справі №916/1608/18 про те, що за позовом про визнання права власності на будівлю, споруду, право на яку ні за ким не зареєстроване, належним відповідачем є власник земельної ділянки, на якій така будівля, споруда розташована, оскільки з матеріалів справи вбачається та не заперечується позивачем, що власниками земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Крім того, у даному випадку відповідач не оспорює та не визнає чиєсь право власності, а лише стверджує про відсутність у нього обов'язку по сплату страхового відшкодування, у зв'язку з ненаданням позивачем документів в підтвердження права власності останнього на спірне нерухоме майно.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновку Європейського Суду з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.
4.4 Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права під час ухвалення рішення судом апеляційної інстанції не встановлено. В зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції має бути залишене без змін.
4.5 Розподіл судових витрат
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись ст.ст.269,275,276,281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -
У задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "ТРОЯ - АВТО" відмовити.
Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 07.12.2022 у справі №912/1321/22 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Постанова складена у повному обсязі 12.04.2023.
Головуючий суддя В.О.Кузнецов
Судді А.Є.Чередко
Т.А.Верхогляд