Провадження № 22-ц/803/1110/23 Справа № 193/624/22 Суддя у 1-й інстанції - Томинець О.В. Суддя у 2-й інстанції - Мірута О. А.
12 квітня 2023 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
головуючого - Мірути О.А.,
суддів: Тимченко О.О., Хейло Я.В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінфорс»
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2022 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (суддя Сарат Н.О.), ухваленого в приміщенні Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області,-
В липні 2022 року ТОВ «Фінфорс» звернулося до суду з позовом до ОВ «Фінфорс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
В обгрунтування якого зазначило, що 22.11.2020 між ТОВ «Еквіфін Україна» та ОСОБА_1 укладено електронний Кредитний договір "132555-М", за умовами якого відповідачу видано кредит в розмірі 14950 грн, строком з 22.11.2020 по 21.12.2020, зі сплатою відсотків в розмірі 0,9 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом. ТОВ «Еквіфін Україна» виконало свої зобов'язання шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача, тоді як ОСОБА_1 свої зобов'язання перед Кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів - ні, що призвело ди виникнення забогованості, яка станом на 27.01.2021 перед ТОВ «Фінфорс» склала 14950 грн. - тіло кредиту та 20481,60 - нараховані відсотки, а всього 35431,60 грн.
27.01.2021 між ТОВ «Еквіфін Україна» та ТОВ «Фінфорс» укладено Договір факторингу, у відповідності до умов якого ТОВ «Еквіфін Україна» відступило ТОВ «Фінфорс» право грошової вимоги. У зв'язку з чим, зважаючи на те, що відповідач у добровільному порядку до цього часу вищевказану заборгованість так і не сплатив, що і змусило позивача звернутися до суду з позовом про стягнення цього боргу та понесених ним судових витрат на оплату судового збору.
Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2022 року позов ТОВ «Фінфорс» - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» заборгованість за Кредитним договором 132555-М від 22.11.2020 в сумі 35 431 гривня 60 копійок, яка складається із: тіла кредитуу розмірі 14 950 гривень та нарахованих відсотківу розмірі 20481 гривень 60 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» судові витрати, яка складається із судового збору в сумі 2481 гривня.
Судове рішення мотивоване тим, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а тому підлягають стягненню.
В апеляційній скарзі, відповідач ОСОБА_1 посилається на не відповідність фактичним обставинам справи, неповним з'ясуванням усіх обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
Апеляційна скарга мотивована тим, що ТОВ «Фінфорс» не було надано доказів укладення договору, надана позивачем копія договору про надання позики на умовах фінансового кредиту, не містить жодних правових підстав та не може слугувати доказом безспірності укладення договору позики, у зв'язку з порушенням ТОВ «Еквіфін Україна» порядку укладання між сторонами договору.
Заявлені в позові позивачем суми процентів до стягнення не ґрунтуються на умовах договору.
Розрахунок заборгованості за кредитом є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум та не може слугувати доказом безпірності розміру грошових вимог позивача.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом встановлено, що 22.11.2020 між ТОВ «Еквіфін Україна» та ОСОБА_1 за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Еквіфін Україна» було укладено електронний Кредитний договір «132555-М» (а.с. 36-42).
Кредитний договір було укладено на підставі Правил надання коштів в кредит ТОВ «Еквіфін Україна», затверджених наказом ТОВ «Еквіфін Україна» №2907-1 від 29.07.2020 (а.с. 14-21).
За умовами кредитного договору розмір кредиту становить 14950 грн.(п.2.6.1. договору)
Відповідно до пункту 2.6.2. Кредитного договору строк кредиту з 22.11.2020 по 21.12.2021 року включно.
Згідно п.2.6.4. Кредитного договору за користування кредитом Позичальник сплачує Кредитору проценти за стандартною процентною ставкою в розмірі 0,9% від суми кредиту за кожен день користування кредитом. Реальна річна процентна ставка за користування кредитом становить 328, 5%. Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за фактичну кількість днів користування кредитом, а саме за період з дати видачі кредиту і до запланованої дати повернення кредиту включно.
22.11.2020 року між ТОВ «Еквіфін Україна» та ОСОБА_1 укладено угоду, яка є невід'ємною частиною кредитного договору № 132555-М від 22.11.2020 року, відповідно до умов якої строк авто пролонгації з 22.12.2020 року по 10.01.2021 року включно. За користування кредитом в період пролонгації позичальник сплачує кредитору проценти за підвищеною ставкою в розмірі 4,15% від суми кредиту за кожен день користування кредитом. Реальна річна процентна ставка за користування кредитом становить 1000,1%. Сума до повернення становить 35 431, 60 грн., яка складається з суми кредиту -14 950 грн. та процентів за користування кредитом 20 481,60 грн. (а.с. 41)
ТОВ «Еквіфін Україна» виконало свої зобов'язання перед відповідачем за Кредитним договором та надало йому кредит в сумі 14950 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку ОСОБА_1 , що підтверджується карткою рахунку НОМЕР_1 за 22.11.2020-27.01.2021 року, витягом від 27.01.2021 з реєстру наданих кредитів, здійснених за допомогою сервісу LiqPay (bigwallet), щодо успішної виплати кредиту на платіжну картку відповідача (а.с. 46).
Відповідно до Договору факторингу № 42987483-46 від 27 січня 2021 року ТОВ «ЕквіфінУкраїна» відступило ТОВ «Фінфорс» право вимоги заборгованості за кредитними договорами (а.с. 57-59), у тому числі право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором «132555-М».
Згідно довідки ТОВ «Фінфорс» від 29.06.2022 ОСОБА_1 має заборгованість на загальну суму 35431, 60 грн, яка складається із: тіла кредиту 14950,00 грн та нарахованих відсотків 20481,60 грн (а.с. 66).
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.
МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду: малозначних справ; справ, що виникають з трудових відносин; справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до частини 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи на те, що ціна позову в даній справі є меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем ОСОБА_1 , не повернуті отримані кошти, у зв'язку з чим Банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі танадати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (ст. 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» .
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022 року у справі 757/40395/20.
Таким чином, оспорюваний договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому ОСОБА_1 через особистий кабінет на вебсайті відповідача подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту шляхом натискання відповідної кнопки, після чого ТОВ «Еквіфін Україна» надіслало позивачу за допомогою засобів зв'язку одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який позивач і використав для підтвердження підписання кредитного договору, що укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Пунктом 4.8 кредитного договору у випадку схвалення заявки позичальника на видачу кредиту, сума кредиту у гривні перераховується на платіжну картку позичальника не пізніше однієї доби з дати схвалення заявки кредитором та підписання позичальником Договору, шляхом безготівкового переказу на платіжну картку позичальника. Реквізити платіжної картки зазначені позичальником при реєстрації в його особистому кабінеті.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як становлено судом першої інстанції, перерахування коштів за оспорюваним кредитним договором було здійснено 22.11.2020 року о 13:57:45 безготівково шляхом перерахування коштів на платіжну картку № НОМЕР_2 через технологічного партнера АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (сервіс LiqPay), що підтверджується: витягом з реєстру виданих кредитів, здійснених за допомогою сервісу LiqPay АТ КБ ПРИВАТБАНК», згідно з договором від 28 жовтня 2019 року № 3889 щодо позичальника ОСОБА_1 , договір від 22.11.2020 року № 132555-М; службовою інформацією з сервісу LiqPay про транзакцію перерахування суми кредиту в розмірі 14 950 грн на картку № НОМЕР_2 , дата проведення операції 22.11.2020 року о 13:57:45.
АТ КБ «ПРИВАТБАНК» співпрацює з ТОВ «Еквіфін Україна» як клієнтом на підставі договору від 28 жовтня 2019 року № 3889 про надання послуг в системі LiqРау.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що між ОСОБА_1 та ТОВ ««Еквіфін Україна» 22 листопада 2020 року укладено кредитний договір № 132555-М, на півдставі якого відповідач отримав кредитні кошти, шляхом перерахування на платіжну картку у розмірі 14 590 грн., у зв'язку з чим не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача що надана позивачем копія договору про надання позики на умовах фінансового кредиту, не містить жодних правових підстав та не може слугувати доказом безспірності укладення договору позики, у зв'язку з порушенням ТОВ «Еквіфін Україна» порядку укладання між сторонами договору.
Також, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що з ТОВ «Фінфорс» не було надано доказів укладення договору, з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 514ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Відповідно до пункту 1.1 договору факторингу №42987483-46, укладеного 27.01.2021 між ТОВ «Еквіфін Україна» та ТОВ «Фінфорс» (а.с. 57-59), останнє зобов'язалося передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Еквіфін Україна», а ТОВ «Еквіфін Україна» зобов'язалося відступити ТОВ «Фінфорс» право грошової вимоги, строк виконання зобов'язання за яким настав до третіх осіб-боржників, включаючи суму основного зобов'язання, проценти, комісію, неустойку та інші платежі, право на одержання яких належить ТОВ «Еквіфін Україна».
Витяг з реєстру прав грошових вимог від 27.01.2021, який є додатком №1 до вказаного договору факторингу, підтверджує те, що ТОВ «Еквіфін Україна» відступило на користь ТОВ «Фінфорс» право вимоги за кредитним договором «132555-М» від 22.11.2020 на загальну суму 35431,60 грн.
Згідно зістаттею 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
ОСОБА_1 був повідомлений про перехід до позивача права вимоги шляхом направлення TOB «Еквіфін Україна» на електронну адресу відповідача (позичальника) електронного листа від 27.01.2021 (а.с.63).
Таким чином, ТОВ «Фінфорс» є юридичною особою, яка має право вимоги відповідно до договору факторингу №42987483-46.
Не можуть бути підставою для скасування судового рішення доводи апеляційної скарги, про те, що заявлені позивачем суми процентів до стягнення не ґрунтуються на умовах договору, з огляду на наступне.
Відповідно до умов угоди укладеної 22.11.2020 року між ТОВ «Еквіфін Україна» та ОСОБА_1 , яка є невід'ємною частиною кредитного договору № 132555-М від 22.11.2020 року, відповідно до умов якої строк авто пролонгації з 22.12.2020 року по 10.01.2021 року включно. За користування кредитом в період пролонгації позичальник сплачує кредитору проценти за підвищеною ставкою в розмірі 4,15% від суми кредиту за кожен день користування кредитом. Реальна річна процентна ставка за користування кредитом становить 1000,1%. Сума до повернення становить 35 431, 60 грн., яка складається з суми кредиту -14 950 грн. та процентів за користування кредитом 20 481,60 грн. (а.с. 41)
З вищевикладеного вбачається, що відповідач підписавши угоду електронно - цифровим підписом погодився з розміром відсотків, які підлягають сплаті за користування кредитом в розмірі 20 481, 60 грн.
Крім того, в матеріалах справи знаходиться розрахунок заборгованості (а.с. 42), який відповідачем не спростовано.
Колегія суддів зауважує, що аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимогст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду, а доводи апеляційної скарги не спростовують зроблених в оскаржуваному рішенні висновків, тому колегія суддів вважає, що підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги відсутні.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. ст.7, 19, 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий:
Судді: