Справа № 509/1545/23
11 квітня 2023 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :
головуючого судді Гандзій Д.М.
при секретарі Задеряка Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, -
27 березня 2023 року, ОСОБА_1 звернувся до Овідіопольського райсуду Одеської області з названим позовом, в якому просив суд, розірвати шлюб з відповідачкою, зареєстрований 23.06.2012 року виконкомом Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (актовий запис № 20), в якому у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначивши місце проживання дитини разом з ним, посилаючись на те, що починаючи з 2020 року, сімейне життя подружжя погіршилось через суперечки та сварки, різні характери та погляди на сімейне життя, виховання дитини, а також моральні та духовні цінності, наслідком чого стали непорозуміння по всім життєвим питанням, зокрема щодо сімейних відносин, ведення спільного господарства, а також втрати почуття любові один до одного, та в решті призвело до негативного ставлення один до одного, подружні відносини і шлюбні стосунки між ними фактично припинились з лютого 2020 р., з якого сторони фактично не проживають і не ведуть спільного господарства, а тому вважає, що шлюб сторін носить формальний характер, подальше збереження шлюбу неможливо, і розірвання шлюбу буде відповідати його інтересам та інтересам малолітньої дитини, стосовно якої позивач просить визначити місце проживання разом з ним, з огляду на бажання самої дитини, з якою вони проживають разом на сьогодні за однією адресою : АДРЕСА_1 , який належить його матері.
В судове засідання позивач не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, причини неявки не повідомив, надіславши до суду письмову заяву, в якій підтримав свій позов, який просив суд розглянути без його присутності (а.с. 26).
Відповідачка в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, причини неявки не повідомила, надіславши до суду письмову заяву, в якій позов визнала повністю як в частині розірвання шлюбу, так і в частині визначення місця проживання дитини разом з позивачем - батьком дитини та проханням про слухання справи без її присутності (а.с. 25).
Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд встановив, що офіційний шлюб між позивачем та відповідачкою був зареєстрований 23.06.2012 року виконкомом Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (актовий запис № 20), що підтверджується оригіналом свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 виданого 23.06.2012 р., в якому у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 29.11.2012 р. (а.с. 5,11).
З матеріалів справи вбачається, що починаючи з 2020 року, сімейне життя подружжя погіршилось через суперечки та сварки, різні характери та погляди на сімейне життя, виховання дитини, а також моральні та духовні цінності, наслідком чого стали непорозуміння по всім життєвим питанням, зокрема щодо сімейних відносин, ведення спільного господарства, а також втрати почуття любові один до одного, та в решті призвело до негативного ставлення один до одного, подружні відносини і шлюбні стосунки між ними фактично припинились з лютого 2020 р., з якого сторони фактично не проживають і не ведуть спільного господарства, а тому вважає, що шлюб сторін носить формальний характер, подальше збереження шлюбу неможливо, і розірвання шлюбу буде відповідати інтересам позивача та малолітньої дитини, стосовно якої позивач просить визначити місце проживання разом з ним, з огляду на бажання самої дитини, з якою вони проживають разом на сьогодні за однією адресою : АДРЕСА_1 , який належить його матері (а.с. 12-18).
Статтею 24 СК України передбачено - шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушення жінки та чоловіка до шлюбу - не допускається.
Одночасно, статтею 56 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають право вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин. Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.
Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку допомогою фізичного або психічного насильства - є порушенням права дружини, чоловіка на особисту свободу і може мати наслідки, встановлені законом.
Статтею 24 СК України передбачено - шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушення жінки та чоловіка до шлюбу - не допускається.
Статтею 56 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають право вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин. Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.
Відповідно до ч. 2 ст. 104 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Згідно із ч. 3 ст. 105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 110 цього Кодексу, якою передбачено - позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Статтею 111 СК України передбачено, що суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
У відповідності до ст. 112 ч. 2 СК України, суд з?ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу та обставини життя подружжя і постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
При таких обставинах, з урахуванням визнання позову відповідачкою, суд приходить до висновку, що сім'я розпалась остаточно і зберегти її неможливо, а збереження сім'ї в даному випадку, з урахуванням встановлених судом обставин - буде суперечити інтересам та свободам позивача, малолітньої дитини та моральним засадам суспільства.
Умовами статті 19 СК України передбачено, що рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання, якщо протягом 10 днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого ч. 1 ст. 170 цього Кодексу. При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним - обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини з огляду на те, що відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд не пов'язаний висновками певних органів, експертів та оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні заявлених у справі доказів та обставин справи. Жоден доказ, у тому числі і висновок органу опіки та піклування, не має для суду наперед встановленої сили. Отже, суд може не погодитись із даним висновком і не взяти його до уваги.
Статтею 150 Сімейного Кодексу України передбачено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров?я дитини, її фізичний, духовний, моральний розвиток, забезпечити здобування дитиною певною загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, батьки зобов?язані поважати дитину.
Частина 1 ст. 170 СК України врегульовує випадки, в яких суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків, не позбавляючи їх батьківських прав, а згідно із ч. 3 цієї статті, якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд може постановити рішення про повернення їм дитини. Для цього батьки повинні довести, що причини, які стали підставою для відібрання дитини, відпали, а судам необхідно перевіряти доводи сторін щодо наявності інших підстав, передбачених ст. 170 СК України, для відібрання дитини, які можуть свідчити про існування перешкод для повернення дитини її батькам. У протилежному випадку створюватимуться умови для безпідставної передачі дитини її батькам та наступного вирішення питання про повторне її відібрання, що порушуватиме справедливу рівновагу між інтересами батьків та дітей.
В своїй Постанові від 9 вересня 2020 року у справі № 400/936/18 (провадження № 61-9444св19) Верховний Суд дійшов висновку, що дитина не може бути повернута одному з батьків, коли існує загроза їй або умови проживання з цим з батьків є небезпечними для її життя, здоров'я і морального виховання.
Відповідно до ст. 52 Конституції України - діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.
У свою чергу, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Проживання їх окремо від дитини - не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (ст. 141 СК України).
Статтями 15,15 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Відповідно до ст.ст. 8,12 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини ст.ст. 7,141,159 СК України випливає, що при вирішенні спору щодо участі у вихованні та порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, судом мають враховуватися передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини
Традиційно велика увага приділяється ЄСПЛ справам, пов'язаним з визначенням місця проживання дитини, а також з реалізацією права на спілкування з нею не тільки батьків, але й інших родичів: дідусів, бабусь. Принцип 6 Декларації прав дитини, проголошеної Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 р. передбачає, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому разі в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю.
Проживання малолітньої дитини разом з позивачем, до якого дитина має прихильність, відповідає її інтересам, так як позивач має можливість забезпечити своєму малолітньому синові ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 належні умови проживання, повного мірою займатися вихованням дитини разом зі бабусею (матір?ю) позивача.
Разом з тим, позивач не чинитиме жодних перешкод для спілкування відповідачки із сином і готовий зі свого боку усіма силами сприяти тому, щоб дитина не була позбавлення піклування матері. У зв?язку з чим, суд погоджується з позицією позивача, яка ґрунтується на вимогах ст.ст. 162,170 СК України.
Принципом 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку про обґрунтованість позову в частині визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком (позивачем), який слід задовольнити, враховуючи згоду відповідачки з позовом в цій частині, а тому в даному випадку, суд вважає недоцільним отримання відповідного висновку від органу опіки та піклування в порядку ст. 19 СК України, з розв?язання спору щодо місця проживання дитини, який був вирішений між батьками дитини в добровільному порядку.
Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,191,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, ст.ст. 19,24,56,104,111,105,109,110,112,141,142,150-153,155,157-159,160,170,161,162 СК України, Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 р. (ратифікованої Україною 27.02.1991 р., дата набуття чинності для України 27.09.1991 р.), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 52 Конституції України, Законом України «Про охорону дитинства», практикою ЄСПЛ, ЄКПЛ, судсуд, -
1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини - задовольнити ;
2. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 23.06.2012 року виконкомом Великодолинської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (актовий запис № 20) - розірвати ;
3. Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 11.04.2023 р.
Суддя Гандзій Д.М.