01 листопада 2007 р.
№ 13/720
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Остапенка М.І.
суддів :
Борденюк Є.М.
Харченка В.М.
розглянувши касаційну скаргу
ТОВ "Бірюза"
на рішення
та постанову
Господарського суду м. Києва 18.05.2007 року
Київського апеляційного господарського суду від 22.08.2007 року
у справі за позовом
ТОВ "Бірюза"
до
ТОВ "Інвес"
про
та за зустрічним позовом
до
про
стягнення коштів
ТОВ "Інвес"
ТОВ "Бірюза"
визнання договору недійсним та стягнення коштів
у серпні 2006 року, ТОВ “Бірюза» звернулось до господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з ТОВ “Інвес» на відшкодування збитків 1093681,10 грн.
Позивач зазначив, що за умовами договору № ГР-9/ПМН від 11.11.2004 року, на нього покладаєвся обов'язок поставити відповідачу та встановити ліфтове обладнання вартістю 3 881 300,16 грн.
У свою чергу, відповідач зобов'язався здійснити попередню оплату у розмірі 30 відсотків вартості обладнання, а решту - на протязі 14 тижнів з часу первинної оплати, але не пізніше 29.03.2005 року.
Крім того, відповідач зобов'язався оплатити вартість робіт з монтажу обладнання шляхом попередньої оплати у розмірі 30 відсотків вартості, а решту - поетапно при прийнятті робіт, згідно двосторонніх актів.
Проте, перерахувавши платіжним дорученням № 7 від 9.12.2004 року 30 відсотків вартості обладнання, відповідач взяті на себе зобов'язання у подальшому не виконав, платежів не здійснив і в односторонньому порядку відмовився від договору, що завдало збитків у вигляді витрат на закупівлю обладнання у сумі 1 532 224,07 грн., витрат на міжнародні перевезення обладнання у сумі 93 793,28 грн., витрат на перевезення обладнання по Україні у сумі 6 239,13 грн., витрат на монтаж обладнання у сумі 35 111,69 грн., витрат на зберігання обладнання у сумі 20 193,75 грн., оплату вартості обладнання Doppler S. A. у сумі 545,17 грн., адміністративних витрат у сумі 69 768,07 грн.
Загальна сума витрат складає 1 757 875,15 грн.
Вважаючи, що зазначена сума є його збитками, які завдані йому відповідачем у справі, позивач просив постановити рішення про стягнення на його користь цієї суми та 500 196 грн. пені за порушення відповідачем строків оплати замовленого ним обладнання.
Відповідачем заявлено зустрічний позов про визнання договору № ГР-9/ПМН від 11.11.2004 недійсним, з мотивів відсутності істотних умов, зокрема, щодо строків виконання робіт, та, за наслідками визнання договору недійсним, відповідач просив зобов'язати позивача повернути суму попередньої оплати, вчиненої платіжним дорученням № 7 від 9.12.2004 року.
Рішенням господарського суду м. Києва від 22.08.2007 року у задоволенні як первісного, так і зустрічного позовів відмовлено.
За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.08.2007 року апеляційні скарги ТОВ “Бірюза» та ТОВ “Інвес» залишені без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції -без змін.
Постановлені у справі судові рішення ТОВ “Бірюза» оскаржило у касаційному порядку й ухвалою Вищого господарського суду України від 15.10.2007 року порушено касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій він посилається на неправильну правову оцінку судами обставин справи, безпідставність відмови у задоволенні його позову, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення процесуальних норм і просить судові рішення скасувати, прийнявши нове рішення про задоволення його позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, судова колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Правові наслідки порушення зобов'язання визначені ст. 611 ЦК України і передбачають, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Тобто, умовою застосування правових наслідків порушення зобов'язання є прострочення виконання однією із сторін.
Із наявних у справі матеріалів вбачається, що взаємовідносини сторін, щодо яких виник спір, грунтуються на договорі № ГР-9/ПМН, який сторони уклали 11.11.2004 року.
Але, визначаючи технічні характеристики обладнання, порядок оплати його вартості та затрат на монтаж сторони обумовили (п.3.1.1), що зобов'язання позивача щодо строків поставки обладнання, його монтажу та наладки підлягає додатковому погодженню з відповідачем і здійснюється у строки, які визначаються графіком виконання робіт після перерахування суми попередньої оплати, погодження дизайну та технічних характеристик обладнання.
Графік виконання робіт вважається додатком № 2 до спірного договору і є його невід'ємною частиною.
Проте, після попередньої оплати частини вартості обладнання, сторони строки поставки та монтажу обладнання не узгоджували, а тому, строку виконання позивачем зобов'язання з поставки обладнання та монтажу не настало, і придбання ним обладнання, перевезення, зберігання, понесення відповідних витрат є діями, які вчинені на власний ризик, що не перебувають у причинному зв'язку з діями відповідача, а тому, господарський суд першої інстанції та апеляційний господарський суд прийшли до правильного висновку щодо безпідставності заявлених позивачем вимог про відшкодування відповідачем понесених витрат, стягнення з останнього пені за дії, які він вправі був не вчиняти без узгодження умов поставки обладнання.
Правомірно відмовлено судами і у визнанні спірного договору недійсним за наведених відповідачем мотивів та стягнення суми попередньої оплати у порядку застосування наслідків недійсного правочину.
При такому положенні, коли обставини справи встановлені судами з достатньою повнотою, висновки суду щодо заявлених вимог є правильними і доводами касаційної скарги не спростовуються, підстав для скасування судових рішень судова колегія не вбачає.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва 18.05.2007 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.08.2007 року -без змін.
Головуючий М.І. Остапенко
Судді Є.М. Борденюк
В.М. Харченко