Справа № 944/907/22 Головуючий у 1 інстанції: Матвіїв І.М.
Провадження № 22-ц/811/2873/22 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
06 квітня 2023 року м.Львів
Справа 944/907/22
Провадження № 22ц/811/2873/23
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Приколоти Т.І.,
суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.
секретар Іванова О.О.
розглянув справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» на рішення Яворівського районного суду Львівської області, ухвалене у м. Яворів 20 вересня 2022 року у складі судді Матвіїва І.М., у справі за позовом ТзОВ «ФК «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
встановив:
1 березня 2022 року ТзОВ «ФК «Профіт Капітал» звернулося до суду з цим позовом. Позов мотивує тим, що 15 грудня 2015 року між позичальником ОСОБА_1 та ПАТ «Ідея Банк», правонаступником якого є ТзОВ «ФК «Профіт Капітал», було укладено кредитний договір № Р29.324.70320, відповідно до умов якого банк надав позичальнику на поточні потреби кредит у розмірі 8 127,00 грн., включаючи витрати на страховий платіж, строком до 15 грудня 2018 року з процентною ставкою в розмірі 15,500% річних від залишкової суми кредиту. Банк належним чином виконав свої зобов'язання, надавши позичальнику кредитні кошти, проте позичальник своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим утворилася заборгованість на загальну суму 22 375,25 грн., яка складається із: заборгованості за основним боргом 4 282,11 грн.; заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками 3 975,35 грн.; заборгованості за нарахованими та несплаченими комісіями 11 484,64 грн. Крім того, у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за кредитом, позивач відповідно до ст.625 ЦК України, просить стягнути з відповідачів суму заборгованості з урахуванням 3% річних в сумі 639,19 грн. та інфляційних втрат в сумі 1 993,96 грн., а також понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 2 481 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 2 000 гривень.
Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 23 вересня 2022 року відмовлено у задоволенні позову.
Рішення суду оскаржує ТзОВ «ФК «Профіт Капітал». Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що висновки суд першої інстанції є передчасними, а оскаржуване рішення незаконним, необґрунтованим та ухваленим із порушенням норм матеріального права без додержання норм процесуального права. Просить скасувати рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на доводи позовної заяви.
Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не проводиться.
Відповідно до частин 4,5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
Відповідно до ст. 530 цього Кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно із ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 629 цього Кодексу договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Згідно із ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст. 612 цього Кодексу боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не виконав зобов'язання у строк, який встановлений договором чи законом.
Частиною 4 ст. 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Встановлено, що 15 грудня 2015 між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № Р29.324.70320, відповідно до умов якого банк надав позичальнику на поточні потреби кредит у розмірі 8 127 грн., включаючи витрати на оплату комісії банку, строком до 15 грудня 2018 року з процентною ставкою в розмірі 15,500% річних.
Відповідно до п.2.1 вказаного договору, позичальник зобов'язується повертати кредит разом з процентами та платою за кредитне обслуговування в 36 щомісячних внесках включно до 15 дня/числа кожного місяця, згідно графіку щомісячних платежів.
3 грудня 2020 року між ПАТ «Ідея Банк» та ТОВ «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» укладено договір факторингу № 12/90, відповідно до умов якого ПАТ «Ідея Банк» відступило, а ТОВ «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» набуло право вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за кредитним договором №Р29.324.70320 від 15 грудня 2015 року, укладеним між ПАТ «Ідея Банк» та позичальником ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 2.1 договору факторингу АТ «Ідея Банк» відступає ТОВ «ФК «Профіт Капітал», а ТОВ «ФК «Профіт Капітал» приймає права вимоги та в їх оплату зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження АТ «Ідея Банк» за плату та на умовах, визначених договором факторингу. Права вимоги, які клієнт відступає фактору за цим договором, відступаються (передаються) в розмірі заборгованості боржників перед АТ «Ідея Банк», та визначені в реєстрі боржників, що підписується сторонами у паперовому вигляді в день укладення цього договору.
Пунктом 5.1 договору факторингу права вимоги, строк платежів по котрим настав, а також ті, що виникнуть у майбутньому, вважаються такими, що перейшли від АТ «Ідея Банк» до ТОВ «ФК «Профіт Капітал» в день підписання відповідного реєстру боржників, за умови виконання ТОВ «ФК «Профіт Капітал» зобов'язань, передбачених договором факторингу, щодо розрахунків.
Відповідач своїх зобов'язань за договором не виконувала, у зв'язку з чим станом на 3 грудня 2020 року загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором становить 19 742,10 грн., яка складається із: заборгованості за основним боргом - 4 282,11 грн.; заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками - 3 975,35 грн.; заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями - 11 484,64 грн.
Відповідно до розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат у зв'язку з неповерненням кредитної заборгованості за період з 3 грудня 2020 року по 10 січня 2022 року: 3% річних на кредитну заборгованість становлять 639,19 грн., інфляційні втрати - 1 993,96 грн., а всього - 2 633,15 грн.
30 листопада 2021 року на адресу ОСОБА_1 позивачем надіслано досудову вимогу про стягнення заборгованості за кредитним договором № Р29.324.70320 в сумі 19 742,10 грн., яка позичальником залишена без реагування.
Відповідно до п. 1.5 кредитного договору за обслуговування кредиту банком позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно графіка щомісячних платежів за кредитним договором.
Також, в п. 2.1 цього договору передбачено, що позичальник повертає кредит разом з процентами та платою за кредитне обслуговування в 36 щомісячних внесках включно до 15 дня/числа кожного місяця згідно додатку №1 даного договору.
Відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2020 року у справі №183/2122/15 зробив висновок про те, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року №6-1746цс16 зазначено, що встановлення банком в кредитному договорі обов'язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок клієнта, є незаконним. Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 2 жовтня 2019 року по справі №740/4328/14.
Згідно із Законом України «Про захист прав споживачів» послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).
Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 6 вересня 2017 року у справі №6-2071цс16.
З урахуванням вимог ст.ст. 549-552, 625, 1046, 1048, 1050 ЦК України, належить зробити висновок, що наслідками укладення договору позики є: зобов'язання позичальника повернути позикодавцеві суму грошових коштів (суму позики); одержання позикодавцем від позичальника процентів від суми позики; сплата позичальником позикодавцю інфляційних втрат за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми; сплату позичальником позикодавцю неустойки (штрафу, пені) у разі порушення боржником зобов'язання.
Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, колегія суддів прийшла до висновку, що положення договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, прийшов до висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності.
Колегія суддів не погоджується із таким висновком, враховуючи наступне.
Згідно до п.5.2 кредитного договору, цей договір вступає в силу з дня підписання сторонами та діє до 15 грудня 2018 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
Верховний Суд України в постанові від 6 листопада 2013 року (справа № 6-116цс13) сформував правову позицію, згідно з якою перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається, стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики разом з нарахованими процентами, що підлягає сплаті.
У постанові від 28 березня 2018 року Велика Палата ВС зазначила, якщо кредитні договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу.
Тому перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у меж строку кредитування згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України починається після невиконання 1 неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності окремо для погашення всієї заборгованості за кредитним договором.
У постанові Верховного Суду від 1 грудня 2021 року (справа №373/651/20) зазначено, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторі хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненням внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України діє карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У той же час постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами) установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID- 19), з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2022 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 7 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21.
Якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч.5 ст. 267 ЦК України).
Врахувавши, що останнім днем для звернення до суду з позовом у межах строку позовної давності було 15 грудня 2021 року, а Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ про внесення змін до деяких законодавчих актів України, зокрема до ЦК України, щодо продовження строків на час дії карантину, набрав чинності 2 квітня 2020 року, з огляду на встановлені з 12 березня 2020 року карантинні обмеження, які діяли на час закінчення строку позовної давності, вимоги ст.257, ч.5 ст. 267 ЦК України, пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, належить зробити висновок, що позовну давність позивачем не було пропущено.
Відтак, станом на 15 грудня 2021 року позивачем не пропущено позовну давність щодо платежів, строк виконання котрих відповідно до умовкредитного договору настав в період, починаючи з 2 квітня 2020 року, оскільки така продовжена до закінчення дії карантину.
Заборгованість за кредитом становить 6 452,62грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом - 1 044,79 грн.
З урахуванням встановленого, колегія суддів прийшла до висновку, що оскільки банком у кредитному договорі була встановлена плата за послуги, які за законом повинні надаватися безоплатно, то з відповідача не підлягає стягненню заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями (11 484, 64 грн.).
З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 376 ЦПК України оскаржуване рішення належить скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково та стягнути з відповідача в користь позивача 7 497,41 грн. (6 452,62 грн. - заборгованість за основним боргом; 1 044,79 грн. - заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками), а такж відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України провести перерозподіл судових витрат.
Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює, або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Частиною 1 зазначеної норми передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п.3 ч.2 ст. 141 ЦПК України).
Є встановленим, що при зверненні з позовом до суду позивач сплатив 2 481 грн. судового збору, що стверджується платіжним дорученням № 8784 від 14 січня 2022 року.
Позов задоволено на 33,50%. З урахуванням вимог статті 141 ЦПК України з відповідача в користь позивача належить стягнути 831,13 грн. судового збору.
Керуючись: ст.ст.141, 367, п.2 ч.1 ст.374,ст.ст. 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» задовольнити частково.
Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 23 вересня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (81074, Львівська область, Яворівський район, с. Кам'янобрід, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» (02094, м. Київ, пр. Ю. Гагаріна, 23, ЄДРПОУ 39992082) заборгованість за кредитним договором в сумі 7 497,41 грн. (сім тисяч чотириста дев'яносто сім грн. 41 коп.) та 831,13 грн. (вісімсот тридцять одну грн. 13 коп.) судового збору.
В решті позову відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 10 квітня 2023 року.
Головуючий______________________Т. І. Приколота
Судді: ________________ Мікуш Ю.Р. ___________________ Р.В. Савуляк