Справа № 405/718/23
2/405/86/23
11.04.2023 року Ленінський районний суд м. Кіровограда в складі
головуючої судді: Шевченко І.М.
з участю секретаря: Мишевець Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до російської федерації про відшкодування моральної шкоди,
Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до держави російська федерація(суб'єкт міжнародних відносин) про відшкодування моральної шкоди в сумі 1 500 000 грн. В обґрунтування позову вказала, що вона з ОСОБА_2 , проживали однією сім'єю, за період спільного проживання у них народився син ОСОБА_3 . Її чоловік ОСОБА_2 служив на контрактній військовій службі - польова пошта НОМЕР_1 , яка входила до складу сил, які залучалися та брали участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 від 15.04.2009 року та довідкою №1612 від 31.10.2014 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер внаслідок отримання відкритих ран грудної клітини, гострої крововтрати, ушкоджень внаслідок військових дій від інших вибухів та осколків. Його травми та причина смерті,пов'язані із захистом Батьківщини. Внаслідок втрати ОСОБА_2 , який помер у результаті військової агресії Російської Федерації проти України, вона відчуває безперервний, невгамовний душевний біль та страждання, втратила душевний спокій, постійно відчуває незахищеність та розчарування. Через загибель чоловіка втратила сенс життя та віру в майбутнє, втрата не дає їй можливості нормально спілкуватися з оточуючими, працювати та підтримувати нормальний спосіб соціального життя, просить стягнути з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 1 500 000 грн.,
Ухвалою суду від 03.02.2023 року позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Відповідачем відзив на позов не надано.
Ухвалою суду від 15.03.2023 року підготовче провадження у справі закрито, справа призначена до розгляду по суті.
Сторони в судове засідання не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку ч. 11 ст. 128 ЦПК України, причин неявки суду не сповістив, відзив на позов до суду не подав.
Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
За таких обставин, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі матеріалів справи та наявних у справі доказів.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан у зв'язку з військовою агресією відповідача проти України,
Збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України (ст. 1 Закону України «Про оборону України»).
На підставі ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» російська федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
Так, відповідно до ст. 32 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, 1949 року забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.
Також відповідно до ст. 48 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I від 8 червня 1977 року), для забезпечення поваги й захисту цивільного населення та цивільних об'єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні завжди розрізняти цивільне населення й комбатантів, а також цивільні й воєнні об'єкти та відповідно спрямовувати свої дії тільки проти воєнних об'єктів.
Зокрема, ст. 51 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року передбачає, що цивільне населення користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв'язку з воєнними операціями.
Крім того на підставі ст. 57 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року при проведенні воєнних операцій повинна постійно виявлятися турбота про те, щоб оберігати цивільне населення, цивільних осіб і цивільні об'єкти.
Суд звертає увагу на те, що військова агресія та окупація російською федерацією територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва російської федерації.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, російську федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва російської федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.
Згідно ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , проживали однією сім'єю, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 від 31.01.2017 року.
За період спільного проживання у сторін народився син, ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 , видане Кіровоградським міським відділом державної реєстраціїї актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області.
ОСОБА_2 служив на контрактній військовій службі - польова пошта НОМЕР_1 , яка входила до складу сил, які залучалися та брали участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 від 15.04.2009 року та довідкою №1612 від 31.10.2014 року.
Факт безпосередньої участі ОСОБА_2 в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України підтверджується довідкою військової частини - польова пошта НОМЕР_1 Міністерства Оброни України № 1612 від 31.10.2014 року.
З протоколу засідання військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України встановлено:Травма старшого сержанта ОСОБА_2 1988 року народження:"Відкриті рани грудної клітини.Гостра крововтрата. Ушкодження внаслідок військових дій від інших вибухів та осколків", яка послужила причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . Травма та причина смерті,так,повязані із захистом Батьківщини.
Позивач ОСОБА_1 є членом сім'ї військовослужбовця який загинув (помер), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_5 , виданим 15.04.2015 року Управлінням соціального захисту населення Кіровоградської міської ради.
Статті 3, 8, 12, 28 Загальної декларації прав людини 1948 року гарантують кожній людині право на життя, свободу і особисту недоторканність, ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом, вільне пересування і вибір місця проживання у межах кожної держави, соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені. Ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність його житла. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 року № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Способи захисту цивільних прав визначено ст. 16 ЦК України.
Пунктом 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно ч. 2 ст. 2 ЦК України, учасниками цивільних відносин є зокрема і іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.
Згідно ст. 23 ЦК України, моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із душевними стражданнями, у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, а також ушкодженням здоров'я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
В абзаці другому пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Тобто, правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19.03.2020 року у справі № 686/13212/19.
Окрім того, відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.
Отже, судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення російською федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом, а тому держава російська федерація є належним відповідачем у даній справі.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 року по справі № 760/17232/20-ц.
Крім того у своїй постанові від 14.04.2022 року по справі № 308/9708/19 Верховний Суд також дійшов висновку, що на російську федерацію не поширюється судовий імунітет, оскільки вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН. Зокрема, Верховний Суд встановив, що такими діями російська федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН.
Відтак, беручи до уваги характер (безперервний, невгамовний душевний біль та страждання, втрата душевного спокою, постійне відчуття незахищеності та розчарування, втрата сенсу життя та віри в майбутнє через загибель близької людини), тривалість вимушених змін у житті позивача (триває більше ніж 8 років), глибину душевних страждань, шкоду діловим, родинним та побутовим зв'язкам позивача за місцем їх з чоловіком проживання, заподіяних позивачу внаслідок збройної агресії російської федерації, що призвело до погіршення можливостей реалізації нею своїх звичок і бажань, характер немайнових втрат та можливість їх відновлення та з урахуванням вимог розумності і справедливості, суд визначає розмір компенсації моральної шкоди в сумі 1 500 000 грн., що підлягає стягненню на користь позивача.
Визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди 1 500 000 грн. відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості та враховує моральні страждання, які зазнав позивач внаслідок вимушеної зміни місця проживання до іншого регіону України через загрозу життю та здоров'ю через збройну агресію відповідача, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»», то судовий збір у розмірі 13 420 грн. підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.
Керуючись ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої 17.07.1997 року, Женевської конвенції 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, ст.ст. 12, 19, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до (суб'єкт міжнародних відносин) про відшкодування моральної шкоди задовольнити.
Стягнути з Російської Федерації (суб'єкт міжнародних відносин) на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 1 500 000 грн.
Стягнути з Російської Федерації (суб'єкт міжнародних відносин) в дохід держави судовий збір у розмірі 13 420 грн.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: держава Російська федерація (суб'єкт міжнародних відносин), місцезнаходження: Посольство Російської Федерації в Україні, 03049, м. Київ, пр. Повітрянофлотський, 27).
Суддя Ленінського
районного суду
м. Кіровограда Ірина Миколаївна Шевченко