П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 квітня 2023 р.м.ОдесаСправа № 420/15802/21
Головуючий І інстанції: Цховребова М.Г.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Косцової І.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 06 березня 2023 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 06.03.2023р.) про відмову у задоволенні заяви про встановлення способу і порядку виконання судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
31.08.2021р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ГУ ПФУ в Кіровоградській області та ГУ ПФУ в Одеській області, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Кіровоградській області від 14.06.2021р. №951050839490 про відмову йому у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці;
- визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо неповідомлення його про прийняте рішення відносно відмови у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання;
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Одеської області щодо не прийняття рішення по його заяві від 08.06.2021р. про перерахунок і виплату йому щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Одеської області здійснити перерахунок та виплату йому щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці, з 01.01.2021р. на підставі довідки П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2021р. за №251, виходячи із розміру посадового окладу працюючого на відповідній посаді судді (з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,25 та зазначених у довідці доплат), починаючи з 01.01.2021р.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2021 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Кіровоградській області від 14.06.2021р. №951050839490 про відмову в перерахунку довічного утримання суддів на підставі заяви позивача від 08.06.2021р. та довідки про заробітну плату від 03.06.2021р. №251. Визнано протиправною бездіяльність відповідачів щодо неповідомлення ОСОБА_1 про прийняте за його заявою від 08.06.2021р. №3036 рішення. Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Одеської області щодо неприйняття рішення по заяві від 08.06.2021р. №3036. Зобов'язано ГУ ПФУ в Одеської області здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 , як судді у відставці, на підставі довідки П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2021р. №251, виходячи з розміру посадового окладу працюючого на відповідній посаді судді (з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,25 та зазначених у довідці доплат) з 01.01.2021р., з урахуванням вже виплачених сум.
Вказане вище рішення суду набрало законної сили - 13.12.2021р.
22.02.2023р. позивачем подано до суду 1-ї інстанції заяву про встановлення способу і порядку виконання судового рішення у справі №420/15802/21.
Як вбачається з поданої заяви, заявник фактично просить рішення суду першої інстанції від 10.11.2021р. у справі №420/1580221 в частині задоволених позовних вимог, відносно застосування відсоткового розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, деталізувати і встановити, відповідно до ст.378 КАС України, порядок його виконання таким чином, що: з 01.01.2021р. ГУ ПФУ в Одеській області зобов'язане здійснити перерахунок та виплатити щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці на підставі довідки П'ятого апеляційного адміністративного судді (з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,25 та зазначених у довідці доплат), виходячи з постійного та незмінного з 19.02.2020р. розміру 62% суддівської винагороди, судді, який працює на відповідній посаді, як і надалі (після проведення перерахунку), що зумовлює і подальше щомісячне і безперервне нарахування та щомісячну виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці виходячи з розміру 62% суддівської винагороди, судді, який працює на відповідній посаді, який є постійним і незмінним.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06 березня 2023 року (ухваленою в порядку письмового провадження) у задоволенні заяви позивача про встановлення способу та порядку виконання судового рішення - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною вище ухвалою суду першої інстанції, позивач 17.03.2023р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного судового рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 06.03.2023р. та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його заяву та, відповідно, встановити спосіб і порядок виконання рішення суду у справі №420/15802/21, наведеним у ній шляхом.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
29.03.2023р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
У відповідності до ч.1 ст.312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить висновку про наявність достатніх підстав для її часткового задоволення.
Так, приймаючи оскаржувану ухвалу, суд попередньої інстанції виходив з того, що право позивача щодо розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці - 62% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, було відновлене у справі №420/8313/20, а заява ОСОБА_1 про встановлення способу та порядку виконання судового рішення фактично є доповненням рішення стосовно права, яке не було предметом оскарження за позовом у справі №420/15802/21.
Надаючи правову оцінку фактичним обставинам цієї справи, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що за змістом ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Положеннями ч.2 ст.55 Конституції України регламентовано, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій або ж бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Як передбачено у ст.129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання ж судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (ч.ч.2,3 ст.14 КАС України).
За правилами ст.370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Отже, рішення суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи.
У силу положень з ч.1 ст.378 КАС України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або ж порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
За змістом ч.ч.2-3 цієї статті, заява про встановлення чи зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або ж роблять його неможливим.
Наведена норма не містить конкретного переліку обставин для зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду в кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи.
Під зміною способу та порядку виконання судового рішення варто розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі ускладнення або ж неможливості його виконання у встановленими раніше порядком і способом.
Таким чином, суд за наявності обґрунтованих підстав і належних доказів може змінити спосіб і порядок виконання рішення суду. При цьому, під обґрунтованими підставами необхідно розуміти наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, тобто такими, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення суду у раніше встановлений спосіб та наявність таких обставин має бути підтверджена належними та допустимими доказами.
Водночас, змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті, торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду, а також змінювати обраний судом при ухваленні цього рішення спосіб відновлення порушеного права позивача.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2018р. у справі №759/1928/13-а.
Так, у Рішенні від 30.06.2009р. №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив про те, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз.1 пп.3.2 п.3, абз.2 п.4 мотивувальної частини).
Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід'ємна частина судового процесу для цілей ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.03.1997р. у справі «Горнсбі проти Греції» Суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, повинно розцінюватись як невід'ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін.
Також, варто звернути увагу на те, що обов'язковість виконання судового рішення є однією зі складових елементів вимоги щодо ефективного правосуддя, яка виражається, головним чином, у тому, що державні органи зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio» (в силу своєї посади та визначених законом повноважень). Виконання рішення суду повинно бути справедливим, швидким, ефективним та пропорційним, тобто для цього мають бути забезпечені необхідні кошти та чіткі правові норми, що визначають доступні ресурси, відповідальні органи та механізми повного виконання судового рішення, яке набрало законної сили.
Згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у численних рішеннях сформував достатньо сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає ст.13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або ж забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги ст.13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, визначених національним законодавством (рішення від 15.10.2009р. у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України»).
Засіб юридичного захисту повинен бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996р. у справі «Аксой проти Туреччини»).
Разом із тим, при оцінці «ефективності» необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012р. у справі «Джорджевич проти Хорватії», рішення від 06.11.1980р. у справі «Ван Остервійк проти Бельгії»). Отже, «ефективність» засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Як закріплено у ч.1 ст.124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому, за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.10 п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003р. №3-рп/2003).
Окрім того, питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів, зокрема, у рішенні від 16.09.2015р. у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що судове рішення, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.
За правилами ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України, а також ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, ефективний захист сторони у справі, а отже і відновлення справедливості, передбачає зобов'язання адміністративних органів виконувати рішення (рішення у справі «Горнсбі проти Греції» та «Кіртатос проти Греції»). У цьому розумінні виконання рішення повинно бути повним та вичерпним, а не частковим (рішення у справі «Матецс проти Франції» та «Sabin Popescu проти Франції»), і рішення не може не виконуватись, бути позбавлене юридичної сили, або незаконно відкладено (рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії»).
Хоча, за деяких обставин виконання рішення може бути відкладено, відкладання рішення не повинно порушувати право сторони на виконання рішення (рішення у справі «Бурдов проти Росії»).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод виражає обов'язок держави, передбачений ст.1 Конвенції, захищати права людини передусім у межах своєї власної правової системи. Таким чином, ця стаття вимагає від держав національного засобу юридичного захисту, який би забезпечував вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги», та надання відповідного відшкодування (рішення у справі «Кудла проти Польщі»).
У справах про невиконання судових рішень будь-який засіб юридичного захисту, що дозволяє запобігти порушенню шляхом забезпечення вчасного виконання судового рішення, є в принципі найціннішим. Однак, якщо судове рішення винесене проти держави і на користь фізичної особи, від такої особи в принципі не слід вимагати використання таких засобів: тягар виконання такого рішення покладається головним чином на органи влади, яким необхідно використати всі засоби, передбачені в національній правовій системі, щоб прискорити процес виконання рішення і, таким чином, не допустити порушення Конвенції (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява №40450/04), яке набуло статусу остаточного від 15.01.2010р.).
Так, як встановлено колегією суддів та підтверджується матеріалами справи, постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2021р. у справі №420/8313/20 апеляційну скаргу позивача - залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Одеській області - задоволено частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.10.2020р. у даній справі - скасовано та прийнято нове рішення, яким позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Одеської області щодо зменшення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді ОСОБА_1 у відставці з 62% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді до 50% під час його перерахунку з 19.02.2020р. Зобов'язано ГУ ПФУ в Одеської області здійснити перерахунок та виплату позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020р. виходячи з розміру 62% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді з урахуванням виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Далі, колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що на виконання вищезазначеного судового рішення від 14.01.2021р. у справі №420/8313/20, ГУ ПФУ в Одеській області було проведено позивачу перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020р., виходячи із розміру - 62% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
У подальшому, Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 10.11.2021р. у справі №420/15802/21 адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнив. Визнав протиправним та скасував рішення ГУ ПФУ в Кіровоградській області від 14.06.2021р. №951050839490 про відмову в перерахунку довічного утримання суддів на підставі заяви позивача від 08.06.2021р. та довідки про заробітну плату від 03.06.2021р. за №251. Визнав протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Кіровоградській області та ГУ ПФУ в Одеській області щодо неповідомлення ОСОБА_1 про прийняте за заявою від 08.06.2021р. №3036 рішення. Визнав протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Одеської області щодо неприйняття рішення по заяві від 08.06.2021р. №3036.
При цьому, суд 1-ї інстанції цим рішенням від 10.11.2021р. у справі №420/15802/21 також зобов'язав ГУ ПФУ в Одеської області здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання позивача, як судді у відставці, на підставі довідки П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2021р. №251, виходячи з розміру посадового окладу працюючого на відповідній посаді судді (з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,25 та зазначених у довідці доплат) з 01.01.2021р., з урахуванням вже виплачених сум.
Тобто, за результатами розгляду справи №420/15802/21 та вирішення спору між сторонами, суд першої інстанції зазначив щодо необхідності перерахунку та виплати позивачу щомісячного довічного грошового утримання, виходячи з відповідного розміру посадового окладу працюючого на відповідній посаді судді, який, у свою чергу, був визначений у постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2021р. у справі №420/8313/20 - 62%.
Як свідчать матеріали справи, на виконання вказаного судового рішення, ГУ ПФУ в Одеської області було здійснено відповідний перерахунок щомісячного довічного грошового утримання позивача, як судді у відставці.
Разом із тим, під час проведення цього перерахунку пенсійним органом чомусь було самостійно зменшено відсотковий розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 62% до 50%.
Вказане у сукупності є підставою для висновку суду щодо порушення відповідачем положень ст.ст.58,129-1 Конституції України та ч.2 ст.14 КАС України.
Так, здійснюючи перерахунок щомісячного довічного грошового утримання позивача, як судді у відставці, ГУ ПФУ в Одеської області фактично було залишено поза увагою постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2021р. у справі №420/8313/20, якою чітко встановлено, що відсотковий розмір щомісячного довічного грошового утримання позивача, як судді у відставці становить - 62%.
З огляду на викладене, П'ятий апеляційного адміністративного суду ухвалою від 09.12.2022р. роз'яснив згадану постанову від 14.01.2021р. у справі №420/8313/20 та зазначив, що відсотковий розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 (позивача) з 19.02.2020р. становить - 62%.
У свою чергу, на переконання колегії суддів, наведені обставини вказують на неможливість повного виконання судового рішення у даній справі (№420/15802/21) саме через спосіб захисту, застосований судом при його ухваленні - перерахунок та виплата щомісячного довічного грошового утримання, виходячи з відповідного розміру посадового окладу працюючого на відповідній посаді судді (який є незмінним та становить - 62%), та, відповідно, надають достатні правові підстави для застосування процесуального інституту зміни порядку і способу виконання судового рішення, регламентованого ст.378 КАС України. Більш того, зазначена зміна жодним чином не призведе до зміни способу судового захисту, виходу за межі позовних вимог та (або) вирішенні питань, що не були предметом дослідження при розгляді даної справи по суті, що в цілком відповідає цільовому призначенню даного процесуального інституту.
У той же час, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу і на те, що, як зазначено ГУ ПФУ в Одеської області у листі від 22.09.2022р. №15644-13384/Я-02/8-1500/22, єдиною підставою для невиконання судового рішення, що набрало законної сили та є обов'язковим до виконання, є фактично не зазначенням судом першої інстанції відсоткового розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 - 62%.
Стосовно ж вимоги позивача про необхідність надалі враховувати відсотковий розмір (62%) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, колегія суддів відмічає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Разом із тим, варто зазначити про те, що право на захист у адміністративному судочинстві є самостійним суб'єктивним правом, яке з'являється у власника прав лише в момент їх порушення або оспорювання. Предметом судового розгляду можуть бути виключно правовідносини, які вже виникли та пов'язані з захистом порушених, невизнаних чи оспорюваних прав. Захист порушених прав, свобод та інтересів особи є похідним та. відповідно, передбачає наявність встановленого факту їх порушень.
При цьому, положеннями КАС України не встановлено можливості захисту порушених прав та інтересів осіб на майбутнє (превентивного захисту), а судове рішення не повинно містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та про зобов'язання відповідача вчинити чи утриматись від вчинення певних дій на майбутнє.
Вказані правові позиції містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.02.2018р. у справі №826/15718/16, від 24.04.2018р. у справі №167/592/17, від 31.07.2018р. у справі №348/9/17, від 23.10.2018р. у справі №344/4560/17 та від 14.02.2019р. у справі №362/7962/15-а.
Як наслідок, підстави для задоволення заяви позивача в частині безперервного (у тому числі при наступних перерахунках) нарахування та виплати йому щомісячного довічного грошового утримання у відповідному розмірі, виходячи з розміру 62% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді - відсутні.
Отже, доводи апеляційної скарги позивача частково знайшли своє підтвердження, а обставини, викладені у заяві позивача про встановлення способу і порядку виконання судового рішення у справі №420/15802/21 обґрунтовують доцільність і необхідність встановлення способу та порядку виконання відповідного судового рішення, який, з огляду на зміст ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, забезпечить поновлення його порушеного права та одержання ним бажаного результату.
Як передбачено ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскільки судом 1-ї інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, що призвело до неправильного вирішення відповідного процесуального питання, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду 1-ї інстанції - скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви позивача щодо встановлення способу і порядку виконання судового рішення.
Керуючись ст.ст.249,308,311,315,317,321,322,325,328,382 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 06 березня 2023 року - скасувати та прийняти нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про встановлення способу і порядку виконання судового рішення у справі №420/15802/21 - задовольнити частково.
Встановити порядок виконання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2021 року у справі №420/15802/21 шляхом:
«Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеської області здійснити перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 , як судді у відставці, у відповідності до довідки П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2021 року №251, виходячи з розміру - 62% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,25 та зазначених у довідці доплат) з 01.01.2021 року, з урахуванням вже виплачених сум».
У задоволенні інших вимог заяви ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено: 11.04.2023р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: І.П. Косцова
В.О. Скрипченко