П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
11 квітня 2023 р.м.ОдесаСправа № 946/5038/22
Головуючий І інстанції: Бальжик О.І.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Косцової І.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 08 вересня 2022 року (м.Ізмаїл, дата складання повного тексту рішення - 08.09.2022р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання незаконними та скасування постанов, -
26.07.2022р. ОСОБА_1 звернувся до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області з позовом до ГУ НП в Одеській області, в якому просив суд визнати незаконними та скасувати постанови від 17.07.2022р. серії ЕАР №5624950 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.126 КУпАП, зафіксоване не в автоматичному режимі, та від 17.07.2022р. серії БАБ №671945 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.121 КУпАП, зафіксоване не в автоматичному режимі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.07.2022р. інспектором СРПП відділення поліції №2 Білгород-Дністровського РВП ГУ НП в Одеській області Доброжаном О.А. було прийнято спірні постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.121 і ч.1 ст.126 КУпАП, якими накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. згідно з ч.2 ст.36 цього ж Кодексу. Однак, позивач не згоден з цими рішеннями, вважає їх протиправними, незаконними, та такими, що підлягають скасуванню, адже він не вчиняв вказані адміністративні правопорушення, а відповідачем, при їх винесенні, всупереч вимогам чинного законодавства, не з'ясовано належним чином чи було вчинено ним адміністративні правопорушення, та чи наявна його вина у вчиненні відповідних правопорушень.
Представник ГУ НП в Одеській області надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 08 вересня 2022 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАР №5624950 від 17.07.2022р., винесену інспектором відділення поліції №2 Білгород-Дністровського РВП ГУ НП в Одеській області капітаном поліції Доброжаном О.А. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст.126 КУпАП, скасовано. Провадження по справі у відношенні позивача - закрито на підставі п.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП. Постанову у справі про адміністративне правопорушення серії БАБ №671945 від 17.07.2022р., винесену інспектором відділення поліції №2 Білгород-Дністровського РВП ГУ НП в Одеській області капітаном поліції Доброжаном О.А, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.3 ст.121 КУпАП, скасовано. Провадження по справі у відношенні позивача - закрито на підставі п.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.121 КУпАП. В решті позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі - 496,20 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, відповідач 26.09.2022р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального і процесуального права, у зв'язку із чим просив скасувати рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 08.09.2022р. та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 03.10.2022р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.
07.10.2022р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18.10.2022р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
31.10.2022р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Згідно з п.1 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд даної справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність достатніх підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
17.07.2022р. інспектором СРПП відділення поліції №2 Білгород-Дністровського РВП ГУ НП в Одеській області Доброжаном О.А. винесено постанову серії ЕАР №5624950 про притягнення позивача - ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за скоєння ним правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн.
Згідно з вказаною постановою, 17.07.2022р. о 15:44 год. ОСОБА_1 в м.Татарбунари Одеської області керував транспортним засобом «Volvo FH 12», державний номерний знак: « НОМЕР_1 » без чинного страхового поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив п.2.1 ПДР України.
Одночасно, інспектором СРПП відділення поліції №2 Білгород-Дністровського РВП ГУ НП в Одеській області Доброжаном О.А. також було винесено ще одну постанову серії БАБ №671945 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за скоєння ним правопорушення, передбаченого ч.3 ст.121 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення згідно з ч.2 ст.36 КУпАП в межах санкції ч.1 ст.126 КУпАП за постановою серії ЕАР №5624950.
Відповідно до вказаної вище постанови, 17.07.2022р. о 15:45 год. ОСОБА_1 в м.Татарбунари Одеської області керував транспортним засобом «Volvo FH 12», державний номерний знак: « НОМЕР_1 » з напівпричепом «GRANE FRVEHAUF», державний номерний знак: « НОМЕР_2 », який підлягає обов'язковому технічному контролю та своєчасно його не пройшов, чим порушив п.31.3(б).
Не погоджуючись із правомірністю винесених відповідачем постанов, позивач звернувся з до суду із даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із часткової обґрунтованості та, відповідно, з неправомірності спірних рішень відповідача.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, в цілому погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Даним конституційним положенням кореспондує ч.1 ст.8 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015р. №580-VIII.
У відповідності до п.8 ч.1 ст.23 Закону №580-VIII, поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Як визначено ст.35 цього Закону, поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993р. №3353-ХІІ, встановлюють «Правила дорожнього руху» (затв. постановою КМУ від 10.10.2001р. №1306 із змінами та доповненнями).
У силу положень ч.5 ст.14 Закону №3353-ХІІ, учасники дорожнього руху зобов'язані знати та неухильно дотримувати вимог цього Закону, ПДР та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
За змістом п.п.1.3,1.9 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
За визначенням ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) є протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
У відповідності до ч.3 ст.121 КУпАП, керування водієм транспортним засобом, що підлягає обов'язковому технічному контролю, але своєчасно його не пройшов, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Положеннями ч.1 ст.126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, що дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством.
Порушення даної норми, тягне за собою накладення штрафу в розмірі 25 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить - 425 грн.
У відповідності до ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених ч.2 цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
У той же час, ст.7 КУпАП передбачено те, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами та посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів та зміцнення законності.
Положеннями ст.280 КУпАП закріплено «обов'язок» посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Доказами ж в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст.251 КУпАП).
Як вбачається зі змісту ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе виключно за наявності події адміністративного правопорушення та вини цієї особи у його вчиненні, яка, у свою чергу, підтверджена належними та достатніми доказами, на підставі своєчасного, всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи. При цьому, виходячи із закріпленого в ч.4 ст.129 Конституції України принципу змагальності та рівності сторін у судочинстві, обов'язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги особи в суді покладається саме на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову.
Згідно з ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах стосовно оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Належними є докази, які містять інформацію відносно предмета доказування. Предметом же доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду певної справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до матеріалів даної справи, підставою для прийняття оскаржуваних постанов від 17.07.2022р. серії ЕАР №5624950 та серії БАБ №671945 стало порушення позивачем вимог п.2.1 та п.31.3(б) ПДР України, а саме керування ним транспортним засобом без чинного страхового поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за відсутності протоколу про обов'язковий технічний огляд для вантажного причепу.
Саме такий склад правопорушення зазначено у спірних постановах про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та саме за це до нього застосовано стягнення (в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених), передбачене ч.1 ст.126 КУпАП.
Надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів насамперед звертає увагу на те, що відповідно до ст.31 Закону №580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема, перевірка документів особи, опитування особи, зупинення транспортного засобу, а також застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 вказаного Закону встановлено те, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/ розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:
1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;
2) забезпечення дотримання ПДР.
Отже, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність (відсутність) адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні, а також інші обставини, встановлюються, серед іншого, показаннями технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису або ж засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків та іншими визначеними законодавством доказами.
Проте, у даному випадку, колегія суддів констатує відсутність у матеріалах справи будь-яких належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів (у тому числі відео- та/або фотоматеріалів) на підтвердження факту скоєння позивачем правопорушення, вказаного у постановах від 17.07.2022р. серії ЕАР №5624950 та серії БАБ №671945, та, відповідно, законності дій щодо їх складення.
Як вірно зазначив суд попередньої інстанції, оскаржувані постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не можуть вважатися беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки самі по собі описання адміністративних правопорушень не можуть бути належними та достатніми доказами вчинення особою такого порушення. Такі постанови по своїй правовій природі є актами індивідуальної дії (рішеннями суб'єкта владних повноважень) щодо наслідків розгляду зафіксованих правопорушень, яким передує фіксування цих правопорушень. Візуальне спостереження за дотриманням ПДР працівниками відділення поліції №2 Білгород-Дністровського РВП ГУ НП в Одеській області може бути доказом у справі виключно у тому випадку, коли воно зафіксоване у встановленому законом порядку.
Аналогічна правова позиція неодноразово викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 14.02.2019р. у справі №127/163/17-а та від 26.04.2018р. у справі №338/1/17.
При цьому, Верховний Суд у своїй постанові від 08.07.2020р. у справі № 177/525/17 зазначив, що сам факт визнання особою вини у порушенні, на що, зокрема, посилається відповідач і в даній справі, не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.
Більш того, у постановах від 17.07.2022р. серії ЕАР №5624950 та серії БАБ №671945 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.121 та ч.1 ст.126 КУпАП відсутні жодні посилання на технічний засіб, за допомогою якого посадовими особами ГУ НП в Одеській області здійснювалася фіксація відповідних правопорушень за участі позивача.
Втім, положеннями ч.3 ст.283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов'язок відповідача щодо зазначення технічного засобу яким здійснено фото- або ж відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
У разі відсутності в спірних постановах посилань на технічний засіб, за допомогою якого було здійснено відеозапис, з точки зору процесуального законодавства (норми ст.70 КАС України), такий не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.
У контексті наведеного, суд апеляційної інстанції наголошує, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення рішень має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень (поліцейським) при прийнятті та складанні постанов про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, що покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Аналогічна правова позиція з цих спірних питань неодноразово викладена Верховним Судом у своїх постановах від 15.11.2018р. у справі №524/5536/17 від 30.05.2018р. у справі №337/3389/16 та від 17.07.2019р. у справі №295/3099/17.
Таким чином, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування вини, не надано жодних доказів та відповідно не доведено наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч.3 ст.121 і ч.1 ст.126 КУпАП.
Згідно ст. 62 Конституції України, вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними і беззаперечними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Отже, враховуючи вищевикладені обставини, судова колегія не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі відповідача.
До того ж, ще слід зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
А згідно із ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було відповідним чином реалізовано апелянтом при розгляді справи в судах обох інстанцій.
З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) КР європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 08 вересня 2022 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови виготовлено: 11.04.2023р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: І.П. Косцова
В.О. Скрипченко