10 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 291/781/17
провадження № 51-2162 ск 23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження у суді апеляційної інстанції, на ухвалу Житомирського апеляційного суду
від 03 січня 2023 року щодо виправданого ОСОБА_4 ,
встановив:
Вироком Ружинського районного суду Житомирської області від 12 жовтня 2020 року, залишеним без змін ухвалою Житомирського апеляційного суду від 03 січня 2023 року, ОСОБА_4 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України та виправдано у зв'язку з недоведеністю його вини у вчиненні вказаного кримінального правопорушення.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.
Органом досудового розслідування ОСОБА_4 обвинувачувався у тому, що він, будучи раніше засудженим за ч. 3 ст. 309 КК України, у першій декаді жовтня 2016 року, близько 10 год, перебуваючи на одному із чагарників, що розташований в
с. Березянка Ружинського району Житомирської області, помітив дикоростучу рослину коноплі та у нього виник злочинний умисел, направлений на незаконне придбання наркотичного засобу шляхом зриву дикоростучої рослини коноплі з метою подальшого виготовлення, зберігання та споживання без мети збуту.
В той же день, час та у зазначеному місці, реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_4 зірвав гілку рослин коноплі, вагою 12,51 г у висушеному стані, яка віднесена до особливо небезпечних наркотичних засобів, обіг яких заборонено, тим самим, незаконно придбав особливо небезпечний наркотичний засіб. Вказаний наркотичний засіб переніс до території свого домоволодіння, що розташоване в АДРЕСА_1 , де залишив сушитися, тобто незаконно зберігав його для власних потреб без мети збуту.
В подальшому, перебуваючи вдома, руками від'єднав листя від рослини коноплі, тобто незаконно виготовив наркотичний засіб. 21 травня 2017 року, близько 07 год
45 хв., в ході проведення санкціонованого обшуку домоволодіння ОСОБА_4 за вищевказаною адресою працівниками поліції було виявлено та вилучено наркотичний засіб канабіс, масою 12,51 г.
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
В обґрунтування вказує про порушення апеляційним судом вимог ст. 419 КПК України, що полягає у невмотивованості оскаржуваної ухвали. Зокрема, на думку прокурора, суд апеляційної інстанції дійшов суперечливого висновку про законність та обґрунтованість вироку з огляду на те, що вказаний суд не погодився із місцевим судом щодо визнання недопустимими доказами протоколу обшуку від 21.05.2017 та похідних від нього висновків експертів. Вважає, що таким чином апеляційний суд спростував висновки місцевого суду щодо підстав виправдання, та вказав інші підстави для виправдання ОСОБА_4 . При цьому, визнаючи вказані докази допустимими, суд не оцінив їх у сукупності, обмежився загальними фразами. Стверджує, що суд не відобразив в ухвалі доводи щодо незгоди із висновком місцевого суду про порушення стороною обвинувачення п. 9 підрозділу 2 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та не перевірив їх належним чином. Зазначає, що апеляційний розгляд проведено формально, що потягло залишення без змін вироку місцевого суду та відповідно незастосування закону України про кримінальну відповідальність, який підлягав застосуванню, а саме ч. 2 ст. 309 та ст. 49 КК України.
Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії судових рішень, суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 2 частини 2 статті 428 КПК України з огляду на таке.
За приписами ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За змістом ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Зі змісту положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, мають бути зазначені узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою та викладені докази, що спростовують її доводи.
Відповідно до ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Згідно зі ст. 62 Конституції України, положеннями ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У справі «Барбера, Мессегеі Джабардо проти Іспанії» від 06.12.1988, Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов'язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного.
Отже, суд може постановити обвинувальний вирок лише в тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом.
Відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні наряду з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Як визначено у ст. 92 КПК України обов'язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено не було.
Як слідує зі змісту доданих до касаційної скарги судових рішень, за встановлених місцевим та апеляційним судами фактичних обставин кримінального провадження, а також виходячи з досліджених в судових засіданнях доказів, висновок суду про визнання невинуватим ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309КК України, колегія суддів вважає правильним.
На виконання приписів ст. 22 КПК України суди попередніх інстанцій, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створили необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків. Разом тим, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Під час судового розгляду у встановленому законом порядку суддослідив зібрані під час досудового розслідування та надані стороною обвинувачення докази, на підставі яких ОСОБА_4 було пред'явлено обвинувачення, навів детальний аналіз цих доказів і дав оцінку кожному з них з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку.
За наслідками оцінки доказів, місцевий суд визнав недопустимими доказами протокол обшуку від 21.05.2017 та похідні від нього висновки експертів № 2/406 від 30.05.2017, № 2/313 від 08.06.2018.
При цьому, суд дійшов висновку про те, що надані стороною обвинувачення докази, а саме фактичні дані, які містяться у показаннях обвинуваченого та свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , документах -акті спеціальної медичної комісії від 27.06.2017, вироку Сквирського районного суду Київської області від 16.12.2013, висновках експертів № 2/405 від 24.05.2017, висновку судово-психіатричної експертизи № 198/2017р від 27.06.2017, ні самі по собі, ні у своїй сукупності не доводять винуватість ОСОБА_4 поза розумним сумнівом у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, тобто незаконному придбанні, виготовленні та зберіганні наркотичних засобів без мети збуту, вчиненому повторно.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою прокурора, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, з наведенням належних та достатніх мотивів, з яких апеляційну скаргу визнано такою, що не підлягає задоволенню.
Зокрема, суд апеляційної інстанції погодився із висновками місцевого суду про недоведеність вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, при цьому з дотриманням вимог ч. 3 ст. 404 КПК України здійснив повторне дослідження доказів, а саме протоколу обшуку від 21.05.2017 та похідних від нього висновки експертів № 2/406 від 30.05.2017, № 2/313 від 08.06.2018, та дійшов висновку про безпідставне визнання місцевим судом вказаних доказів недопустимими.
Водночас, мотивуючи власний висновок, колегія суддів апеляційного суду зазначила, що сукупністю досліджених судом доказів підтверджується, що дійсно в приміщенні літньої кухні домогосподарства, в якому проживав ОСОБА_4 , було вилучено наркотичний засіб, надрізану пляшку та люльку із незначними залишками наркотичного засобу.
Разом з тим, на думку суду апеляційної інстанції поза розумним сумнівом з дотриманням положень статей 91, 92 КПК України стороною обвинувачення вказаними доказами не доведено винуватість ОСОБА_4 , з огляду на те, що: прокурором не надано жодного доказу на підтвердження обставин придбання та виготовлення обвинуваченим наркотичного засобу, вказаних в обвинувальному акті; показання обвинуваченого, надані ним на досудовому розслідувані, у тому числі і під час обшуку, не підтверджені в ході судового розгляду, а відповідно в силу приписів ст. 23 та ч. 4 ст. 95 КПК України не можуть бути покладені в основу вироку; відсутні докази наявності на вилученій в ході обшуку пачці з наркотичним засобом слідової інформації, яка б свідчила про належність її саме обвинуваченому; показання свідків обвинувачення не містять прямих доказів обставин вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, наведених в обвинувальному акті, в тому числі і того, що зазначена пачка та наркотичний засіб були придбані саме обвинуваченим та зберігалися ним і йому належали; факт вилучення в ході обшуку, крім наркотичного засобу в пачці з-під цигарок, пляшки та люльки зі слідами куріння такого наркотичного засобу не підтверджує винуватість ОСОБА_4 в зберіганні самого наркотичного засобу; до приміщення літньої кухні, в якій було знайдено наркотичний засіб, з урахуванням показань обвинуваченого та свідків, був вільний доступ через відсутність замка на дверях, що не заперечувалося також і стороною обвинувачення в ході судового розгляду; факт попередньої судимості ОСОБА_4 за незаконний обіг наркотичних речовин та перебування його на лікуванні як особи, залежної від канабіноїдів, також не може безумовно свідчити про вчинення ним даного кримінального правопорушення за наведених органом досудового розслідування обставин.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, вважає його вірними та таким, що зроблений з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.
Разом з цим, визнання апеляційним судом допустимими доказами протоколу обшуку від 21.05.2017 та похідних від нього висновки експертів № 2/406 від 30.05.2017,
№ 2/313 від 08.06.2018, не вплинуло в цілому на правильність висновків та підстави виправдання ОСОБА_4 . Як слідує зі змісту вироку та ухвали, суд першої інстанції виправдав обвинуваченого на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв'язку із не доведенням, що кримінальне правопорушення вчинене ОСОБА_4 , з чим погодився апеляційний суд, вказавши про це у мотивувальній частині ухвали. З огляду на наведене, вказаний висновок апеляційного суду не можна вважати суперечливим, як про це вказує прокурор.
Що стосується твердження прокурора про не відображення в ухвалі всіх доводів його апеляційної скарги, зокрема, про незгоду із висновком місцевого суду про порушення стороною обвинувачення п. 9 підрозділу 2 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, то на думку колегії суддів вказане твердження є неспроможним з огляду на вимоги п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК України, якою передбачено викладення узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, при цьому спростовується змістом оскаржуваної ухвали.
Водночас, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції помилково погодився із вказівкою суду першої інстанції на порушення стороною обвинувачення
п. 9 підрозділу 2 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, зазначивши про відсутність процесуальних рішень у формі постанови про зміну кваліфікації кримінального правопорушення із ч. 1 ст. 309 на ч. 2 ст. 309 КК України, не прийняття рішення про закриття кримінального за ч. 1 ст. 309 КК України на підставі п. 2. ч. 1 ст. 284 КПК України, а також невнесення відомостей до ЄРДР за
ч. 2 ст. 309 КК України відповідно до ст. 214 КПК України.
Вказані твердження є безпідставними, разом з тим, наведене не вплинуло на висновок про виправдання ОСОБА_4 , оскільки суди не посилались на зазначене при оцінці доказів.
З урахуванням наведеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів та вважає, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом на підставі належних, допустимих та в сукупності достатніх доказів винуватість ОСОБА_4 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні.
Апеляційний розгляд кримінального провадження проведений з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. ст. 370, 418, 419 КПК України.
Інших доводів щодо наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би ставили під сумнів законність ухвали апеляційного суду, вмотивованість висновків цього суду, прокурор у касаційній скарзі не навів.
При цьому, Суд не вбачає підстав стверджувати про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність за наведеного прокурором обґрунтування.
З урахуванням викладеного, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а із касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження у суді апеляційної інстанції, на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 03 січня 2023 року щодо виправданого ОСОБА_4 .
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3