Іменем України
30 березня 2023 року м. Чернігівсправа № 927/889/18 (927/892/22)
Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, за участю секретаря судового засідання Репех О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження матеріали позовної заяви Командитного товариства «Желєв С.С. і компанія «Комиш-Зорянського елеватора» до Приватного підприємства «Молокозавод - Олком» та Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» (Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України) (Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро»: Товариство з обмеженою відповідальністю «Респект 2019») про визнання правочинів недійсними, поданої в межах справи за заявою КРЕДИТОРА: Командитного товариства «Желєв С.С. і компанія «Комиш - Зорянського елеватора» 71030, смт. Комиш - Зоря Більмацького району Запорізької області, вул. Поштова, 70
БОРЖНИК: Приватне підприємство «Молокозавод - Олком»
14037, м. Чернігів, вул. Борисенка, 47 - а
про відкриття справи про банкрутство
за участю представників учасників справи:
від позивача: Біленький М.В. - адвокат, дов. від 01.07.2022
від відповідачів: Кравченко Р.М. - керуючий санацією ПП «Молокозавод-Олком»; Левченко Ю.В. - предст. АТ «Банк Кредит Дніпро» (адвокат, дов. від 22.12.2021 № 215)
від третіх осіб: не з'явились
В судовому засіданні 30.03.2023р., на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Командитним товариством «Желєв С.С. і компанія «Комиш-Зорянського елеватора» подана заява про відкриття провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства «Молокозавод-Олком» на підставі ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», яка ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2018 була прийнята до розгляду.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 26.12.2018, зокрема, відкрито провадження у справі про банкрутство Приватного підприємства «Молокозавод-Олком»; визнано безспірні вимоги Командитного товариства «Желєв С.С. і компанія «Комиш-Зорянського елеватора» в розмірі 53 492 070,55 грн. заборгованості та 17 620,00 грн. судового збору; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника; розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Седлецького О.В.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 31.08.2021, зокрема, визнано додаткові грошові вимоги Командитного товариства «Желєв С.С. і компанія «Комиш - Зорянського елеватора» в розмірі 29 391 799,40 грн. заборгованості та 3 842,00 грн. судового збору; визнано грошові вимоги Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» в розмірі 20 330 211,62 грн. заборгованості та 3 842,00 грн. судового збору.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 17.11.2022, зокрема, припинено процедуру розпорядження майном Приватного підприємства «Молокозавод-Олком» та повноваження розпорядника майна боржника - арбітражного керуючого Седлецького О.В.; введено процедуру санації з наслідками, передбаченими ст. 50 Кодексу України з процедур банкрутства, та затверджено План санації Приватного підприємства «Молокозавод-Олком», схвалений зборами кредиторів (рішення від 21.10.2022); керуючим санацією Приватного підприємства «Молокозавод-Олком» призначено арбітражного керуючого Кравченка Радіона Миколайовича.
21 жовтня 2022 року до Господарського суду Чернігівської області, в межах справи про банкрутство Приватного підприємства «Молокозавод - Олком», надійшла позовна заява від 17.10.2022 Командитного товариства «Желєв С.С. і компанія «Комиш - Зорянського елеватора» до Приватного підприємства «Молокозавод-Олком» та Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» про визнання правочинів недійсними якою позивач просить:
визнати недійсним акт про реалізацію предмета іпотеки від 21.09.2018 (ВП № 56651428), виданий головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванютою Іваном Миколайовичем про передачу стягувачу - АТ «Банк Кредит Дніпро» комплексу будівель та споруд загальною площею 14326,60 м2, що знаходяться за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Інтеркультурна (Дзержинського), 289-а;
скасувати свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулись від 02.10.2018 за реєстровим номером 2319, посвідчене приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Левченко В.В.
В обґрунтування заявлених позовних вимог КТ «Желєв С.С. і компанія «Комиш - Зорянського елеватора» зазначає, що з моменту набуття ним статусу сторони (учасника) у справі про банкрутство, позивач набув додаткових процесуальних прав, повноважень та обов'язків, зокрема, відповідно до статті 42 КУзПБ права на подання до господарського суду заяви про визнання недійсними правочинів вчинених боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, а також позовної заяви про визнання недійсними будь - яких правочинів, укладених боржником/відповідачем-1, із застосуванням загальних та спеціальних норм матеріального права, які визначають підстави недійсності цих правочинів/договорів та існували на момент укладення договору (вчинення правочину). При цьому, на думку позивача, за наявності декількох варіантів та підстав визнання правочину недійсним, суд має право та обов'язок на власний розсуд обрати найбільш оптимальний.
Так, 21.06.2018 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванютою Іваном Миколайовичем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 56651428 з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 29.12.2015, виданого на примусове виконання рішення господарського суду по справі № 904/5022/14, про стягнення з ПП «Молокозавод-Олком» на користь ПАТ «Банк Кредит Дніпро» 3 087 717,53 доларів США заборгованості за кредитом, 18 051,42 доларів США заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом в доларах США, 471 153,85 євро заборгованості за кредитом, 5 330,42 євро заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом в євро, 5 970,83 грн. заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом в гривні.
Однак, на дату проведення електронних торгів з продажу комплексу будівель та споруд загальною площею 14 326.60 м2. що знаходяться за адресою: Запорізька область, місто Мелітополь, вулиця Інтеркультурна (до перейменування Дзержинського), 289а, які проводились в межах виконавчого провадження № 56651428, у відповідача-1/боржника також вже була значна сума заборгованості перед КТ «Желєв С.С. і компанія «Комиш - Зорянського елеватора», яка становила 54 277 604,07 грн, що підтверджується рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.12.2017 року по справі № 908/5508/14.
20.08.2018 року приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Сколибогом Олександром Сергійовичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 57047914 з примусового виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 15.06.2018 року, виданого на примусове виконання рішення господарського суду по справі № 908/5508/14, про стягнення з ПП «Молокозавод-Олком» на користь КТ «Желєв С.С. і компанія «Комиш - Зорянського елеватора» 54 277 604,07 грн.
21.08.2018 року приватним виконавцем Сколибогом О.С. винесено постанову про арешт майна боржника ВП № 57047914, якою накладено арешт на все майно боржника (ПП «Молокозавод-Олком») та оголошено заборону на його відчуження. Інформація про накладення обтяження була внесена приватним виконавцем Сколибогом О.С. 21.08.2018 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Арешт, накладений на нерухоме майно боржника, в межах виконавчого провадження № 56651428 і арешт, накладений щодо суб'єкта, зокрема на все майно боржника ПП «Молокозавод-Олком», в рамках іншого виконавчого провадження № 57047914, мали на меті подальше звернення стягнення на таке майно для подальшої реалізації та задоволення вимог стягувачів по вказаних виконавчих провадженнях.
Однак, у відомостях про проведення виконавчих дій відсутня постанова головного державного виконавця Іванюти І.М. від 22.06.2018 року про опис майна боржника щодо комплексу будівель та споруд, що знаходяться за адресою: Запорізька обл.. м. Мелітополь, вул. Інтеркультурна (Дзержинського), 289а, Акт про реалізацію предмета іпотеки у виконавчому провадженні № 56651428 від 21.09.2018 року та супровідні документи, які б направлялися сторонам виконавчого провадження за результатом здійсненої виконавчої дії.
Позивач вважає, що такі дії головного державного виконавця Іванюти І.М. порушують статтю 19 Конституції України, статті 8, 53 Закону України «Про виконавче провадження», пункти 2, 3, 4 розділу IV Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 № 2432/5 (надалі - Положення про АСВП).
Крім того, в порушення вимог законодавства головним державним виконавцем Іванютою І.М. залучено до участі у виконавчому провадженні № 56651428, як суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання - Товариство з обмеженою відповідальністю «Капитель - Групп» за клопотанням стягувача - ПАТ «Банк Кредит Дніпро» без проведення конкурсного відбору суб'єкта оціночної діяльності для надання послуг з незалежної оцінки майна боржника/відповідача-1.
Згідно зі звітом про оцінку ринкової вартості комплексу будівель та споруд, загальною площею 14326.60 м2, що знаходяться за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Інтеркультурна (Дзержинського), 289а від 17.07.2018 року, виготовленого ТОВ «Капитель - Групп» оцінка становила 44 086 207,00 грн. В той час, як у договорі № 260811 від 26.08.2011 про зміну іпотечного договору № 280910-1 від 28.09.2010 року, укладеного між відповідачами, сторони визначили загальну заставну вартість предмета іпотеки в розмірі 45 676 839,88 грн.
Крім того, станом на 28.09.2022 року згідно із довідкою про оціночну вартість об'єкта нерухомості, оціночна вартість вищевказаного нерухомого майна складає 113 958 311,38 грн.
З огляду на зазначене вище, у КТ «Желєв С.С. і компанія «Комиш - Зорянського елеватора» виникає сумнів щодо реальної та об'єктивної оцінки визначення ринкової вартості комплексу будівель та споруд, загальною площею 14326.60 м2, що знаходяться за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Інтеркультурна (Дзержинського), 289а.
Тому кредитор/позивач вважає, що вказані дії завдали значної шкоди, як кредиторам, так і самому боржнику/відповідачу-1, оскільки сума оцінки нерухомого майна, яка здійснена 17.07.2018 року, в порівнянні із сумою оцінки нерухомого майна, яка визначена сторонами у договорі № 260811 від 26.08.2011 року, є меншою і подальше відчуження через електронну площадку OpenMarket Державного підприємства «Сетам» нерухомого майна боржника/відповідача-1 поставило під сумнів можливість виконання боржником/відповідачем-1 зобов'язань перед іншими кредиторами, оскільки майна боржника стало недостатньо для задоволення вимог інших кредиторів.
Позивач зазначає, що законодавством надано право виконавцю звертати стягнення за виконавчими документами як на кошти й інші цінності боржника (рухоме майно), так і на належне боржнику майно, у тому числі нерухоме майно, у разі відсутності в боржника коштів та інших иінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача
Головним державним виконавцем Іванютою І.М. було порушено статтю 48 Закону України «Про виконавче провадження» щодо черговості звернення стягнення на майно боржника/відповідача-1, оскільки в першу чергу на прилюдних торгах реалізовано нерухоме майно боржника при наявності у нього іншого рухомого майна.
Позивач вказує, що відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, а тому така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, встановлених частинами першою - третьою, шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 ЦК України). Якщо відчужується майно, на яке був накладений арешт, це порушує публічний порядок (ст. 228 ЦК України), навіть якщо така заборона з тих чи інших причин не була зареєстрована у відповідному реєстрі.
На момент продажу майна боржника/відповідача-1 з публічних торгів та подальшої передачі АТ «Банк Кредит Дніпро», як стягувачу, на підставі Акту про реалізацію предмета іпотеки, винесеного головним державним виконавцем Іванютою І.М., був чинний арешт накладений приватним виконавцем Сколибогом О.С. на все майно боржника/відповідача-1. Накладений приватним виконавцем Сколибогом О.С. арешт в рамках виконавчого провадження № 57047914 є рівнозначним арешту, накладеного головним державним виконавцем Іванютою І.М. в межах виконавчого провадження № 56651428. Тому чинність такого арешту може бути підставою недійсності правочину з відчуження такого майна чи визнання незаконними дій державного виконавця у виконавчому провадженні № 56651428.
Оскільки за змістом частини першої статті 215 ЦК України підставами недійсності вчиненого за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його вчинення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством норм чинного законодавства України.
На думку позивача, правочини здійснені за результатом прилюдних торгів, які не відбулися, також підпадають під правову презумпцію сумнівності правочинів та майнових дій боржника, що вчинені ним протягом вказаного у Кодексі строку. Тому будь-який правочин може бути визнаний недійсним на підставі статті 42 КУзПБ із застосуванням наслідків передбачених цією нормою.
Зокрема, абзацом 4 частини першої статті 42 КУзПБ встановлено, що правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з такої підстави, як боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийнятгя зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів.
Тому. КТ «Желєв С.С. і компанія «Комиш - Зорянського елеватора» вважає, що правочин - Акт про реалізацію предмета іпотеки від 21.09.2018 року вчинений за результатом прилюдних торгів, які не відбулися, підпадає під правову презумпцію сумнівності правочинів та може бути визнаний господарським судом недійсним на підставі спеціальної норми абзацу 4 частини першої статті 42 КУзПБ.
Оскільки вказаний правочин завдав значної шкоди як самому боржнику/відповідачу-1, так і кредиторам, то відповідно до частини третьої статті 42 КУзПБ у разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника.
Отже, повернення нерухомого майна до ліквідаційної маси боржника/відповідача-1 надасть можливість задовольнити більшість вимог кредиторів у справі про банкрутство ПП «Молокозавод-Олком».
Крім того, позивач звертає увагу, що відомості зазначені в Акті про реалізацію предмета іпотеки від 21.09.2018 року були передчасними, некоректними, вчиненні з порушенням норм чинного законодавства України та не відповідали дійсності станом на 21.09.2018 року. Зокрема, в Акті вказано, що не Публічним акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро», а Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» придбано майно; стягувач/Іпотекодержатель - Акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро» (01033, м. Київ, вул. Жилянська 32). Хоча зміна сторони виконавчого провадження відбулася лише 02.10.2018 року на підставі постанови про зміну назви сторони виконавчого провадження ВП № 56651428.
За договором іпотеки від 28.09.2010 року № 1889, посвідченого приватним нотаріусом Вербою В.М, іпотекодержатель: Публічне акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро», адреса: м. Дніпропетровськ, вул. Леніна, буд. 17.
Однак, АТ «Банк Кредит Дніпро» не укладено додаткової угоди до договору іпотеки від 28.09.2010 року № 1889, посвідченого приватним нотаріусом Вербою В.М., стосовно зміни назви та місцезнаходження іпотекодержателя, чим порушено статті 18 та 19 Закону України «Про іпотеку». Крім того, державна реєстрація змін до відомостей про іпотеку за реєстраційним номером 11375005 щодо іпотекодержателя АТ «Банк Кредит Дніпро» також не була внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Допущені АТ «Банк Кредит Дніпро» порушення Закону України «Про іпотеку» ставлять під сумнів першочерговий пріоритет в задоволенні вимог АТ «Банк Кредит Дніпро» перед іншими кредиторами та надану законодавцем можливість щодо передачі майна іпотекодержателю за результатом перших електронних торгів, які не відбулися.
Додатково позивач вказує, що наявність актуального зареєстрованого в Спеціальному розділі Державного реєстру речових прав на нерухоме майно обтяження № 27579786, накладеного приватним виконавцем Сколибогом О.С. в межах виконавчого провадження № 57047914 на все нерухоме майно ПП «Молокозавод-Олком», згідно із пунктом 6 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» мала б бути підставою для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень приватним нотаріусом Левченко В.В., як державним реєстратором, при державній реєстрації переходу права власності до АТ «Банк Кредит Дніпро» на комплекс будівель та споруд, загальною площею 14326,60 м2, що знаходяться за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Інтеркультурна (Дзержинського), 289а.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 26.10.2022, зокрема, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 927/889/18 (927/892/22); постановлено розгляд позовної заяви здійснювати в межах справи № 927/889/18 про банкрутство ПП «Молокозавод - Олком» за правилами загального позовного провадження; залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: арбітражного керуючого Седлецького О.В. і Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; призначено розгляд позовної заяви в підготовчому засіданні на 22 листопада 2022 року.
21 листопада 2022 року (зданий для відправки до відділення поштового зв'язку 14.11.2022), у встановлений судом процесуальний строк, АТ «Банк Кредит Дніпро» до Господарського суду Чернігівської області поданий відзив на позовну заяву зі змісту якого вбачається, що відповідач-2 вважає заявлені позовні вимоги безпідставними, необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
В обґрунтування своїх заперечень відповідач-2 зазначає, що обґрунтовуючи свої вимоги про визнання недійсним Акту та скасування Свідоцтва (як правочину щодо відчуження майна боржника), позивач посилається до судової практики у справах про визнання фраудаторних правочинів недійсними, тобто тих правочинів, які вчинені самим боржником на шкоду кредиторам з метою уникнення майнової відповідальності та приховування майна від звернення стягнення на нього. Проте, в даному випадку, сам боржник не вчиняв жодного правочину, а відчуження його майна відбувалося у примусовому порядку державною виконавчою службою, під час виконання законного рішення суду та на підставі Закону України «Про виконавче провадження», а отже, вести мову про приховування боржником майна від звернення на нього стягнення не має жодних підстав, оскільки боржник не реалізовував своє майно в добровільному порядку, а отримання майна у власність АТ «Банк Кредит Дніпро» призвело до зменшення (навіть не повного погашення) заборгованості перед банком, а отже до позитивного результату в розумінні добросовісності виконання зобов'язання, що ніяк не підходить під ознаки фраудаторного правочину.
Таким чином, ототожнювати правочин щодо реалізації майна боржника у виконавчому провадженні задля погашення заборгованості перед стягувачем та добровільну реалізацію майна боржником під час існування невиконаних зобов'язань, є неможливим, оскільки мета, цілі та направленість таких правочинів абсолютно різні.
Окрім того, як вбачається з матеріалів справи про банкрутство, майна боржника, яке реалізовувалося у виконавчому провадженні, не вистачило для повного погашення заборгованості перед АТ «Банк Кредит Дніпро», у зв'язку з чим останній звертався із кредиторськими вимогами у справі № 927/889/18, які були визнані судом, що вчергове доводить безпідставність вимог позивача та спростовує твердження про те, що за рахунок майна боржника (яке перебувало у заставі АТ «Банк Кредит Дніпро») він нібито міг отримати погашення своїх вимог. Заставного майна не вистачило навіть для погашення вимоги перед АТ «Банк Кредит Дніпро», а тому вести мову про можливе задоволення вимог інших кредиторів не має жодних підстав.
Більш того, достовірно знаючи і розуміючи, що нерухоме майно боржника, яке було реалізовано у виконавчому провадженні є предметом іпотеки та забезпечує вимоги АТ «Банк Кредит Дніпро», позивач чомусь стверджує, що за рахунок цього майна він бажає задовольнити свої вимоги, проте достовірно знаючи, що згідно Законів України «Про виконавче провадження», «Про іпотеку», КУзПБ АТ «Банк Кредит Дніпро» має пріоритет.
Надалі позивач, стверджуючи про нібито наявність порушень, які допущені головним державним виконавцем Іванютою І.М. у виконавчому провадженні № 56651428, вказує на те, що 21.08.2018 року приватним виконавцем Сколибогом О.С. було накладено арешт на все майно боржника, а отже на думку позивача, головний державний виконавець Іванюта І.М. не мав права реалізовувати майно боржника.
Однак Закон України «Про виконавче провадження» (в нинішній та попередній редакціях) обумовлює можливість здійснення щодо одного боржника кількох виконавчих проваджень. Виконавчі провадження можуть здійснюватися як одночасно (зведені виконавчі провадження), так і в певній часовій послідовності. Якщо рішення стосується стягнення коштів, то Закон однозначно зобов'язує виконавця накласти арешт на виявлені кошти та майно боржника. У межах зведеного виконавчого провадження арешт накладається з урахуванням суми стягнення за всіма виконавчими документами. Однак, у разі накладення арешту на майно боржника кількома виконавцями, право звернути стягнення на майно боржника матиме лише той виконавець, який наклав арешт першим.
Відповідні положення про часовий пріоритет зареєстрованих обтяжень, закріплені, зокрема, в ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 14 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та в ст. 1072 Цивільного кодексу України. Тобто чинне законодавство обумовлює можливість накладення кількох арештів (обтяжень) на визначене майно боржника в порядку їх надходження.
Статтею 12 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено, що задоволення прав чи вимог кількох обтяжувачів, на користь яких встановлено обтяження одного й того ж рухомого майна, здійснюється згідно з пріоритетом, який визначається в порядку, встановленому цим Законом. Як вже зазначалося, згідно ст. 14 вказаного Закону, пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом. Зареєстроване обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями.
Згідно Закону України «Про іпотеку» пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації. Право іпотеки АТ «Банк Кредит Дніпро» було зареєстровано в реєстрі 12.07.2011 року.
Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, приватний виконавець Сколибог О.С. зареєстрував у реєстрі арешт майна боржника лише 21.08.2018 року (№ 27579786), тобто пізніше ніж арешти, які накладені головним державним виконавцем Іванютою І.М., що свідчить про відсутність пріоритету та спростовує надумані доводи позивача.
Більш того, арешт № 27579786, який був зареєстрований 21.08.2018 року приватним виконавцем Сколибогом О.С., був припинений 01.10.2018 на підставі постанови про зняття арешту з майна № 56651428 головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванюти І.М., а обтяження припинено 13.10.2021 року на підставі постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 30.09.2021 року.
Отже, в силу закону та пріоритету зареєстрованих обтяжень, жодних перешкод у головного державного виконавця Іванюти І.М. для реалізації майна боржника не було.
Відповідач-2 також звертає увагу, що майно боржника виставлялося на реалізацію у межах виконавчого провадження щодо виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/5022/14 від 14.12.2015 року про стягнення заборгованості з боржника. Жодних судових рішень чи виконавчих написів нотаріуса про звернення стягнення на предмети застави, що належали боржнику не було та не має. Отже твердження позивача про те, що він мав пріоритети не відповідає дійсності та спростовується вищевказаним та поданими доказами.
Про пріоритет зареєстрованих обтяжень також вказує Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 25,05.2021 року у справі № 923/971/19 та від 23.10.2019 року у справі № 922/3537/17, на які також посилається позивач. Так, у вказаних постановах Верховний Суд підтверджує, що раніше зареєстровані обтяження мають вищий пріоритет над тими, які були зареєстровані пізніше, що ще раз доводить законність дій головного державного виконавця щодо реалізації майна боржника.
Щодо незгоди позивача з оцінкою майна боржника у виконавчому провадженні відповідач-2 вказує, що визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб'єкт оціночної діяльності - здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду. Тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців. При цьому, предметом скарги буде визнання недійсною оцінки майна, проведеної суб'єктом оціночної діяльності у межах процедури виконавчого провадження.
Отже, діюче законодавство вказує про те, що оскаржувати оцінку майна, яка проведена виконавцем у межах виконавчого провадження, мають право лише учасники виконавчого провадження шляхом звернення у десятиденний строк саме зі скаргою, а не позовом до суду. Оскільки, КТ «Желєв С.С. і компанія «Комиш - Зорянського елеватора» не було учасником виконавчого провадження, в якому було здійснено оцінку майна, воно взагалі не має права на її оскарження.
Крім того, більша частина доводів позивача засновується на нібито вчинених порушеннях саме виконавчою службою. Більш того, саме у позовному провадженні позивач просить суд визнати недійсним акт виконавчої служби, при цьому не заявляючи до виконавчої служби жодних вимог та визначаючи службу як третю особу, що порушує основні принципи господарського судочинства та не даючи можливості виконавчій службі, до якої фактично заявлено позовну вимогу, скористатися своїми процесуальними правами відповідача та відстояти свою позицію, а отже порушується принцип змагальності.
Щодо порушень допущених в акті та відсутності змін про іпотекодержателя в договорі іпотеки відповідач-2 зазначає, що на момент складання оскаржуваного акту та видачі оскаржуваного свідоцтва Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України був проінформований про зміну назви стягувача, а отже цілком законно та логічно державним виконавцем було складено оскаржуваний акт саме на АТ «Банк Кредит Дніпро», а не на ПАТ «Банк Кредит Дніпро», оскільки у нього було відповідне повідомлення та докази. Отже, назва стягувача, яка була зазначена в акті, повністю відповідає дійсності та матеріалам виконавчого провадження.
Норми Закону України «Про іпотеку» не містять обов'язку укладати додаткові договори до договору іпотеки у разі зміни назви однієї із сторін договору, а тому посилання позивача на нібито порушення вищевказаних норм Закону України «Про іпотеку» є абсолютно безпідставним та необгрунтованим.
Більш того, обґрунтовуючи свої вимоги, посилаючись до нібито різного роду порушень, позивач не наводить жодного причинно-наслідкового зв'язку між такими діями та нібито порушенням його прав та інтересів, що доводить безпідставність позовних вимог.
Щодо видачі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів відповідач-2 вказує, що згідно п. 3 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав па нерухоме майно та їх обтяжень», відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що набувається у результаті його примусової реалізації відповідно ло закону.
З наведеного вбачається, що виняток, який міститься в пункті 3 частини четвертої статті 24 цього Закону, стосується саме випадків державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке набувається в результаті його примусової реалізації на торгах чи аукціонах відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Більш того, позивач, достовірно володіючи інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, очевидно навмисно замовчує та вводить в оману суд і сторін про те, що обтяження № 27579786 від 21.08.2018 року було припинено щодо нерухомого майна 01.10.2018 року. Отже, на момент видачі свідоцтва, арешту нерухомого майна, яке вказано в свідоцтві, не було.
Окрім того, наводячи правові підстави для визнання оспорюваних договорів недійсними, позивач посилається до абз. 6 ч. 1 ст. 42 КУзПБ відповідно до якої, правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам.?
Тобто, положення абз. б ч. 1 сг. 42 КУзПБ чітко вказує на те, що заявник такого позову, повинен довести наявність збитків, в чому вони полягають, їх розмір та причинно - наслідковий зв'язок між укладеними (оспорюваними договорами) та завданими збитками.
Проте, позивач у своєму позові взагалі не сказав ні одного слова про наявність збитків, кому саме вони завдані, який їх розмір та який причинно-наслідковий зв'язок між укладеними (оспорюваними договорами) та завданими збитками, що в свою чергу свідчить про необґрунтованість та безпідставність таких доводів позивача.
На думку відповідача-2, викладені вище факти (кожний окремо і всі у сукупності) свідчать про безпідставність вимог позивача, відсутність його порушеного права, обрання позивачем неефективного і неналежного способу захисту, відсутність правових і фактичних підстав для задоволення позову, а також про спрямованість позову не на захист порушеного права, а на створення перешкод у праві власності на майно, що може свідчить про зловживання правами.
Разом з відзивом на позовну заяву відповідачем-2 подано заяву від 14.11.2022 про застосування позовної давності.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів (арбітражний керуючий Седлецький О.В. і Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України) не скористались своїм процесуальним правом на подання письмових пояснень щодо позову.
Крім того, у зв'язку з припиненням процедури розпорядження майном ПП «Молокозавод-Олком» та повноважень розпорядника майна боржника - арбітражного керуючого Седлецького О.В., введенням процедури санації та призначенням керуючого санацією ПП «Молокозавод-Олком» арбітражного керуючого Кравченка Р.М. (ухвала Господарського суду Чернігівської області від 17.11.2022 по даній справі), участь у даній справі арбітражного керуючого Седлецького О.В. в якості третьої особи фактично припинилася.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 22.11.2022 з ініціативи суду продовжено ПП «Молокозавод-Олком» процесуальний строк на подання відзиву на позовну заяву до 30 листопада 2022 року включно.
22.11.2022 через систему «Електронний суд» до Господарського суду Чернігівської області надійшла заява від 21.11.2022 Товариства з обмеженою відповідальністю «Респект 2019» про вступ у справу в якості третьої особи, якою товариство просить залучити його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро».
Дана заява мотивована тим, що рішення у справі може вплинути на права ТОВ «Респект 2019», оскільки на даний час товариство є власником нерухомого майна, яке було предметом іпотеки і в подальшому передано державним виконавцем іпотекодержателю в рахунок погашення боргу.
За клопотанням позивача, задоволеним ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 16.11.2022, призначене на 22.11.2022 підготовче засідання постановлено провести в режимі відеоконференції.
Разом з тим, за повідомленням Акціонерного товариства «Чернігівобленерго» та Чернігівської обласної військової адміністрації за адресою: м. Чернігів, проспект Миру, 20 з 09:20 до 13:00 22.11.2022 в аварійному порядку відбулось відключення від електропостачання через напружену ситуацію в енергосистемі України (акт від 22.11.2022 № 28-22 щодо знеструмлення електромережі суду, вихід з ладу сервера автоматизованої системи та інші умови, що впливають на безперебійність та функціонування автоматизованої системи); як наслідок - призначене на 22.11.2022 на 10:00 підготовче засідання у даній справі не відбулось.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 22.11.2022 підготовче засідання призначено на 06.12.2022. Одночасно встановлено процесуальні строки для подання позивачем відповіді на відзив АТ «Банк Кредит Дніпро» і для подання відповідачем (АТ «Банк Кредит Дніпро») заперечення.
28 листопада 2022 року, у встановлений судом процесуальний строк, до Господарського суду Чернігівської області надійшла відповідь позивача на відзив АТ «Банк Кредит Дніпро» зі змісту якої вбачається, що позивач не погоджується з аргументами та обраною позицією банку.
Так, серед інших доводів, які збігаються із доводами, викладеними у позовній заяві, позивач вказує, що посилання відповідача-2 на норми Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» є некоректними, адже даний закон не може бути застосований як правовий режим для регулювання обтяжень нерухомого майна.
Твердження відповідача-2 щодо пріоритету, який зазначений в Законі України «Про іпотеку» є хибним у зв'язку із тим, що даний закон регулює відносини, які виникають між іпотекодержателем та іпотекодавцем і надають можливість іпотекодержателю та іншим особам у разі порушення основного зобов'язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки.
Тобто, цей Закон врегулював порядок задоволення вимог іпотекодержателя та інших осіб на звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації. У зв'язку із тим, що ПАТ «Банк Кредит Дніпро» на момент порушення боржником/відповідачем-1 основного зобов'язання не скористалося правовим механізмом, встановленим Законом України «Про іпотеку», стосовно позасудового та/або судового порядку задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, посилання відповідача-2 на пріоритет, встановлений Законом України «Про іпотеку» є некоректним.
Крім того, 28 листопада 2022 року на електронну пошту Господарського суду Чернігівської області надійшли письмові пояснення позивача від 25.11.2022 на заяву АТ «Банк Кредит Дніпро» про застосування позовної давності в яких він вказує, що КТ «Желєв С.С. і компанія «Комиш - Зорянського елеватора» не було стороною по виконавчому провадженні № 56651428, тому йому не було відомо про проведення електронних торгів з продажу нерухомого майна боржника/відповідача-1.
Про факт відчуження нерухомого майна позивачу стало відомо із проекту плану санації ПП «Молокозавод-Олком», який розглядався 28 вересня 2021 року зборами кредиторів, що підтверджується протоколом № 2 зборів кредиторів ПП «Молокозавод-Олком» від 28.09.2021 року.
Отже, позивачем подано позов про визнання недійсними Акту від 21.09.2018 року про реалізацію предмета іпотеки ВП № 56651428 та скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулися, від 02.10.2018 року за реєстровим номером 2319 в межах встановленого строку, як статтею 42 КУзПБ, так і строку визначеного статтею 257 ЦК України.
В паперовій формі вказані вище відповідь на відзив та письмові пояснення надійшли до Господарського суду Чернігівської області 05.12.2022.
30 листопада 2022 року, у встановлений судом процесуальний строк, на електронну пошту Господарського суду Чернігівської області надійшов відзив від 28.11.2022 ПП «Молокозавод-Олком» на позовну заяву зі змісту якого вбачається, що відповідач-1 не заперечує проти заявлених позовних вимог та просить їх задовольнити в повному обсязі. Отже, фактично відповідач-1 визнає даний позов.
06 грудня 2022 року на електронну пошту Господарського суду Чернігівської області надійшли заперечення АТ «Банк Кредит Дніпро» на відзив ПП «Молокозавод-Олком» зі змісту яких вбачається, що відповідач-2 не погоджується з позицією відповідача-1 щодо визнання позову, оскільки вона суперечить законодавству, та просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
За клопотаннями сторін, задоволеними ухвалами Господарського суду Чернігівської області від 24.11.2022, від 28.11.2022 та від 05.12.2022, призначене на 06.12.2022 підготовче засідання постановлено провести в режимі відеоконференції.
Разом з тим, за повідомленням Акціонерного товариства «Чернігівобленерго» та Чернігівської обласної військової адміністрації за адресою: м. Чернігів, проспект Миру, 20 з 09:00 до 13:00 06.12.2022 в аварійному порядку відбулось відключення від електропостачання через напружену ситуацію в енергосистемі України (акт від 06.12.2022 № 52-22 щодо знеструмлення електромережі суду, вихід з ладу сервера автоматизованої системи та інші умови, що впливають на безперебійність та функціонування автоматизованої системи); як наслідок - призначене на 06.12.2022 на 11:00 підготовче засідання у даній справі не відбулось.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 06.12.2022 залучено ТОВ «Респект 2019» до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - АТ «Банк Кредит Дніпро»; призначено підготовче засідання на 20.12.2022; встановлено процесуальний строк для подання третьою особою (ТОВ «Респект 2019») письмових пояснень щодо позову до 16.12.2022 включно.
19 грудня 2022 року АТ «Банк Кредит Дніпро» до Господарського суду Чернігівської області подані додаткові пояснення від 15.12.2022 № 17-6651 в яких відповідач-2 вказує, що посилання позивача на ст. 42 КУзПБ є абсолютно безпідставним, оскільки оспорювані правочини були вчинені за час дії Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», тому правові підстави недійсності оспорюваних правочинів, повинні бути саме ті, які існували на час вчинення оспорюваних правочинів та передбачені цим Законом, а саме - статтею 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Позивач, невірно застосовуючи норми права у спірних правовідносинах і обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, посилається на ст. 42 КУзПБ та зазначає щодо встановлення правової презумпії сумнівності правочинів та майнових дій боржника, що вчинені ним протягом вказаного у Кодексі строку, тому будь-який правочин боржника може бути визнаний недійсним на підставі наведеної норми із застосуванням наслідків, передбачених цією нормою.
При цьому, його обгрунтування не містять посилання та докази про те. шо боржник здійснив відчуження або придбав майно - воно було примусово вилучено в межах відкритого виконавчого провадження.
Крім того, ані позовна заява, ані додатки до позову не містять належних та допустимих доказів того, що відповідач АТ «Банк Кредит Дніпро» вчинив оскаржуваний правочин, зловживаючи правом, неправомірно та наявні ознаки фраудаторності. Натомість, АТ «Банк Кредит Дніпро» в межах розгляду зазначеної справи зазначав про наявність невиконаного судового рішення відносно боржника та наявності підстав в межах відкритого виконавчого провадження вчиняти дії щодо належного виконання судового рішення. Крім того, сам боржник не вчиняв жодного правочину, а відчуження його майна відбувалося у примусовому порядку державною виконавчою службою, під час виконання законного рішення суду та на підставі Закону України «Про виконавче провадження», а отже вести мову про приховування боржником майна від звернення на нього стягнення не має жодних підстав, оскільки боржник не реалізовував своє майно в добровільному порядку, а отримання майна у властість АТ «Банк Кредит Дніпро» призвело до зменшення (навіть не повного погашення) заборгованості перед Банком, а отже ніяк не підпадає під ознаки фраудаторного правочину.
Також, ані позивачем, ані боржником належним чином не було доведено, що ціна була вище або нижче ринкової вартості. В межах виконавчого провадження висновок суб'єкта оціночної діяльності оскаржено не було та на торгах майно реалізовано не було. Після завершення третіх торгів, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», виконавцем було запропоновано стягувачу прийняти нереалізоване майно у власність в рахунок погашення заборгованості. Тобто, інших осіб, які б виявили придбати нереалізоване майно з торгів не виявилось. Хоча будь-яка особа, яка мала бажання придбати це майно, могла б зареєструватись та прийняти участь у цих торгах.
Жодних переваг для АТ «Банк Кредит Дніпро» оспорюваний акт не надав, оскільки звернення стягнення у виконавчому провадженні відбувалося в загальному порядку на майно боржника.
Також, позовна заява не містить належних та допустимих доказів того, що саме внаслідок наявності виконавчого провадження відносно ПП «Молокозавод - Олком» та вчинення виконавцем виконавчих дій з метою виконання судового рішення, останній став неплатоспроможним та не доведено який причинно-наслідковий зв'язок між цими обставинами, наявність/відсутність понесених збитків, який розмір збитків та з чого саме він складається.
З урахуванням вищевикладеного, на думку відповідача-2, оспорюваний правочин не містить ознак фраудаторних правочинів, а отже й відсутні підстави для задоволення позову.
Додатково відповідач-2 звертає увагу суду, що обраний позивачем спосіб судового захисту є неналежним, оскільки у постанові від 22.06.2021 по справі № 200/606/18 Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові № 6-1655цс16 від 16 листопада 2016 року, вкотре відзначила, що складений державним виконавцем акт про передачу майна стягувачу не може визнаватись недійсним на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочину.
Також, в цій же постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що: «свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, не є правовстановлюючим документом, а лише підтверджує вчинення сторонами дій, спрямованих на передання нерухомого майна у володіння покупцю. Видача свідоцтва не тягне переходу права власності на нерухоме майно від боржника до покупця. Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Абзац другий пункту 8 розділу X Порядку, відповідно до якого у випадку придбання нерухомого майна документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно, є свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, яке видається нотаріусом на підставі акта про проведені електронні торги, не відповідає і зазначеній нормі закону, а тому не підлягає застосуванню згідно з частиною сьомою статті 10 ЦПК України. Тому свідоцтво є лише підставою для державної реєстрації права власності за покупцем, але не є правовстановлюючим документом, і вичерпує свою дію із здійсненням такої реєстрації».
За змістом ст. 161 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Дослідивши зміст додаткових пояснень АТ «Банк Кредит Дніпро» від 15.12.2022 № 17-6651, суд дійшов висновку, що фактично вони являються запереченнями, оскільки в них викладені письмово заперечення і аргументи відповідача-2 щодо предмета спору і вони відповідають вимогам ст. 167 Господарського процесуального кодексу України.
Як було вказано вище, ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 22.11.2022 був встановлений процесуальний строк для подання відповідачем (АТ «Банк Кредит Дніпро») заперечення - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив.
Копія відповіді на відзив була направлена позивачем 26.11.2022 на адресу представника АТ «Банк Кредит Дніпро»: м. Дніпро, вул. Воскресенська, 17.
Досліджуючи питання дотримання АТ «Банк Кредит Дніпро» процесуальних строків на подання заперечення, суд в підготовчому засіданні 12.01.2023 встановив, що станом на момент проведення цього підготовчого засідання докази вручення відповіді на відзив представнику відповідача-2 відсутні.
За таких обставин, підстави стверджувати, що відповідачем-2 пропущено процесуальний строк на подання заперечення, відсутні, а тому заперечення АТ «Банк Кредит Дніпро» (оформлені як додаткові пояснення від 15.12.2022 № 17-6651) будуть взяти судом до уваги при вирішенні спору.
19 грудня 2022 року АТ «Банк Кредит Дніпро» повторно подано заяву про застосування позовної давності в якій відповідач-2 зазначив, що в ухвалі від 26.12.2018 по даній справі про відкриття провадження у справі про банкрутство ПП «Молокозавод - Олком» вказано наступне: «Як вбачається зі змісту поданих пояснень, на думку кредитора (КТ «Желєв С.С. і компанія «Комиш - Зорянського елеватора»), боржник ухиляється від вчинення дій, спрямованих на проведення розрахунків з кредиторами. Так, зокрема кредитор зазначає, що після відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 06.12.2017р. по справі № 908/5508/14 боржником змінено місцезнаходження підприємства та прийнято рішення про ліквідацію. При цьому, все майно підприємства за інформацією, наявною в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо ПП «Молокозавод - Олком», знаходиться в іпотеці. Тобто незрозумілим є за рахунок якого саме майна боржник мав намір розрахуватися з кредиторами.».
Отже, з моменту набуття процесуального статусу кредитора, позивач набув права та обов'язки, які надавали йому можливість бути обізнаним про правочини боржника та зобов'язували своєчасно реалізувати свої повноваження. Тому, станом на 26.12.2018 кредитор вже був обізнаний з інформацією щодо майнового стану ПП «Молокозавод - Олком», в тому числі, й щодо оспорюваного майна в межах розгляду даної справи.
Крім того, ще на стадії перебування відкритого виконавчого провадження у приватного виконавця Сколибога О.С., де кредитор - КТ «Желєв С.С. і компанія «Комиш - Зорянського елеватора» було стягувачем, останнє було обізнано щодо майнового стану боржника та проведення виконавчих дій щодо майна цього ж боржника в межах іншого виконавчого провадження, де стягувачем було АТ «Банк Кредит Дніпро». Крім того, боржник перебував в Єдиному реєстрі боржників та, відповідно, інформація щодо невиконаних ним зобов'язань перед іншими кредиторами та інформація щодо призначення торгів з реалізації майна боржника містились у відкритому доступі.
Право власності за Банком було зареєстррвано 02.10.2018 і ця інформація містилась у відкритому доступі в реєстрах та у позивача КТ «Желєв С.С. і компанія «Комиш - Зорянського елеватора» була можливість дізнатись про це своєчасно. Тим більше, що звертаючись до суду із заявою про визнання позивача кредитором зазначив про свою обізнаність про стан іпотечного майна боржника.
Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач-2 вважає, що не пізніше 26.12.2018 року кредитор - КТ «Желєв С.С. і компанія «Комиш - Зорянського елеватора» був обізнаний про нібито порушене право та що саме із цієї даги почав перебіг строку позовної давності, однак із зазначеним позовом до суду кредитор звернувся лише 21 жовтня 2022 року, тобто із пропуском строку позовної давності.
Процесуальним правом на участь в призначеному на 20.12.2022 підготовчому засіданні учасники справи не скористались (окрім позивача).
При цьому, ухвалами Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2022 та від 14.12.2022 залишені без задоволення клопотання сторін про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
В підготовчому засіданні 20.12.2022 судом постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на тридцять днів та відкладення підготовчого засідання на 12.01.2023 року.
29 грудня 2022 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Чернігівської області надійшли письмові пояснення від 29.12.2022 ТОВ «Респект 2019» щодо позову, зі змісту яких вбачається, що останнє просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Оскільки письмові пояснення третьої особи надійшли після закінчення встановленого судом процесуального строку на їх подання (ухвала Господарського суду Чернігівської області від 06.12.2022), вони залишені судом без розгляду.
Як було вказано вище, 30.11.2022 року ПП «Молокозавод-Олком» подано відзив на позовну заяву зі змісту якого вбачається, що відповідач-1 не заперечує проти заявлених позовних вимог та просить їх задовольнити в повному обсязі. Отже, фактично відповідач-1 визнає даний позов.
За змістом ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Враховуючи те, що позовні вимоги пред'явлені до двох відповідачів та зважаючи на заперечення АТ «Банк Кредит Дніпро» проти заявлених позовних вимог, з метою дотримання завдань та основних засад (принципів) господарського судочинства, передбачених ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, в підготовчому засіданні 12.01.2023 суд постановив протокольну ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем-1 - ПП «Молокозавод-Олком» позову і продовження судового розгляду.
11 січня 2023 року позивачем подано заперечення на заяву АТ «Банк Кредит Дніпро» про застосування позовної давності в якій позивач не погоджується з доводами відповідача-2 про обізнаність кредитора стосовного майнового стану ПП «Молокозавод-Олком» ще в грудні 2018 року.
Також, 11.01.2023 КТ «Желєв С.С. і компанія «Комиш - Зорянського елеватора» подано заперечення на додаткові пояснення АТ «Банк Кредит Дніпро» від 15.12.2022 № 17-6651 в яких позивач наводить свої аргументи на спростування позиції відповідача-2 проти позову.
За змістом ст. 161 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Оскільки заперечення позивача від 11.01.2023 стосуються предмета спору і подані після подання ним всіх заяв по суті справи без дозволу суду (ч. 5 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України), вони не будуть взяті судом до уваги під час вирішення спору.
В підготовчому засіданні 12.01.2023 судом постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 23.01.2023 року.
Після закінчення підготовчого засідання 12.01.2023 АТ «Банк Кредит Дніпро» подано ще одну заяву щодо застосування позовної давності від 12.01.2023 в якій воно звертає увагу суду на зміст рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23.09.2019 року по справі № 280/4438/19 за позовом АТ «Банк Кредит Дніпро» до приватного виконавця Сколибога О.С. яким визнано протиправною бездіяльність приватного виконавця Сколибога О.С. щодо не зняття арешту з майна АТ «Банк Кредит Дніпро», а саме з транспортних засобів в кількості 63 одиниці, що належать АТ «Банк Кредит Дніпро» на підставі постанови та акту від 10.12.2018 року у ВП № 56651428; зобов'язано приватного виконавця Сколибога О.С. винести постанову про зняття арешту і направити копію постанови про зняття арешту у відповідні реєструючи органи та на адресу банку.
КТ «Желєв С.С. і компанія «Комиш - Зорянського елеватора» було обізнано з цим рішенням, оскільки оскаржувало його в апеляційному порядку, що свідчить про надання позивачем неправдивої інформації про дату коли воно дізналося про факт вибуття із власності відповідача-1 майна в межах виконавчого провадження.
З цих же підстав відповідач-2 звертає увагу суду і на зміст ухвали Господарського суду Запорізької області від 20.03.2019 по справі № 908/5508/14 якою задоволено скаргу КТ «Желєв С.С. і компанія «Комиш - Зорянського елеватора» на дії приватного виконавця Сколибога О.С. щодо зняття ним арешту з майна ПП «Молокозавод - Олком».
20 січня 2023 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Чернігівської області надійшли письмові пояснення від 20.01.2023 ТОВ «Респект 2019» щодо позову, зі змісту яких вбачається, що останнє просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Серед інших доводів, які збігаються з запереченнями АТ «Банк Кредит Дніпро» проти позову, ТОВ «Респект 2019» вказує, що в п. 9.35 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 910/10956/15 однозначно вказано, що порядок призначення оцінювача - суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, передбачений частиною другої статті 10 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» № 2658-ІІІ, не стосується порядку призначення такого суб'єкта у виконавчому провадженні, оскільки проведення незалежної оцінки майна боржника передбачено не постановами Кабінету Міністрів України, а Законом України «Про виконавче провадження». Таким чином, положення щодо конкурсних засад визначення суб'єкта оціночної діяльності для такої оцінки на здійснення оцінки у процедурі виконавчого провадження не розповсюджуються, а призначення суб'єкта оціночної діяльності відбувається на підставі постанови виконавця. Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» розповсюджується на правовідносини у виконавчому провадженні лише у частині, що не суперечить Закону України «Про виконавче провадження», який щодо виконавчих процедур є спеціальним законом
Таким чином, на думку третьої особи, єдиним доводом позивача з приводу об'єктивності оцінки вартості нерухомого майна залишається лише його суб'єктивне ставлення, що полягає в сумнівах щодо її правильності. Жодних належних і допустимих доказів невірної оцінки вартості спірного позивача позивач суду не надав.
Аналогічні за змістом письмові пояснення третьої особи щодо позову надійшли 23.01.2023 і на електронну пошту Господарського суду Чернігівської області.
Одночасно з поданням письмових пояснень ТОВ «Респект 2019» було заявлено клопотання про поновлення процесуального строку на їх подання.
В обґрунтування даного клопотання третя особа зазначає, що її місцезнаходженням є м. Мелітополь, яке з лютого 2022 року перебуває в окупації з боку російської федерації, а тому вона зіткнулась зі значними складнощами в процесі отримання професійної правничої допомоги, оскільки сталих договірних відносин з правниками у юридичної особи немає; як наслідок - процес представництва у даній справі потребував пошуку відповідного фахівця, який би міг в подальшому представляти інтереси товариства в суді.
Також товариство зазначає, що через перебування на тимчасово окупованій території копії позовної заяви та доданих до неї документів воно не отримувало.
Зрештою, лише 09.01.2023 між третьою особою та адвокатом Поповим А.С. був укладений договір про надання професійної правничої допомоги № 09/01/23 та виданий відповідний ордер на представництво інтересів юридичної особи.
З метою ознайомлення з матеріалами даної справи - повноважний представник товариства - адвокат Попов А.С. 10.01.2023 отримав доступ до даної справи в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі та підсистемі «Електронний суд».
За змістом ст. 118, 119 Господарського процесуального кодексу України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Розглянувши дане клопотання, суд дійшов висновку про достатню його обґрунтованість, а тому в підготовчому засіданні 02.02.2023 судом постановлено протокольну ухвалу про задоволення клопотання.
20 січня 2023 року на електронну пошту Господарського суду Чернігівської області надійшли заперечення КТ «Желєв С.С. і компанія «Комиш - Зорянського елеватора» на заяву АТ «Банк Кредит Дніпро» від 12.01.2023 про застосування позовної давності зі змісту яких вбачається, що позивач не погоджується з позицією відповідача-2 щодо пропуску строку позовної давності та просить задовольнити заявлені позовні вимоги.
В підготовчому засіданні 23.01.2023 судом постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 02.02.2023 року.
Постановляючи дану ухвалу, суд виходив з того, що 23.01.2023 при розгляді справи № 927/889/18 (927/892/22) було виявлено непрацездатність системи відеоконференцзв'язку «EаsyCon»; причини несправності - проведення незапланованих технічних робіт на сервісі «EаsyCon», що призвело до неможливості підключення до системи відеоконференцзв'язку «EаsyCon» (акт від 23.01.2023 № 2-23 про несправність (неналежне функціонування) системи відеоконференцзв'язку «EаsyCon»).
Про неможливість підключення до системи відеоконференцзв'язку «EаsyCon» до початку підготовчого засідання засобами телефонного зв'язку повідомили і учасники справи, які мали примайти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
23 січня 2023 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Чернігівської області надійшли письмові пояснення від 20.01.2023 ТОВ «Респект 2019» щодо застосування позовної давності.
23 січня 2023 року на електронну пошту Господарського суду Чернігівської області надійшла відповідь КТ «Желєв С.С. і компанія «Комиш - Зорянського елеватора» на письмові пояснення ТОВ «Респект 2019» від 20.01.2023 щодо позову зі змісту яких вбачається, що позивач не погоджується з позицією третьої особи та просить задовольнити заявлені позовні вимоги.
Одночасно позивачем подано клопотання від 23.01.2023 про поновлення процесуального строку на подання такої відповіді на пояснення третьої особи щодо позову.
В паперовій формі дана відповідь та клопотання надійшли до Господарського суду Чернігівської області 30.01.2023.
Дослідивши дане клопотання, суд постановив протокольну ухвалу про залишення його без розгляду, оскільки судом відповідний процесуальний строк не встановлювався.
31 січня 2023 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Чернігівської області надійшли письмові пояснення ТОВ «Респект 2019» від 30.01.2023 щодо заяви про застосування строків позовної давності, зі змісту яких вбачається, що на думку третьої особи, позивачем пропущений встановлений ст. 257 Цивільного кодексу України строк позовної давності, що є підставою для відмови в позові.
Також 31.01.2023 на електронну пошту Господарського суду Чернігівської області надійшли пояснення АТ «Банк Кредит Дніпро» від 31.01.2023 щодо відповіді позивача на пояснення третьої особи.
Зважаючи на закінчення строку підготовчого провадження, в підготовчому засіданні 02.02.2023 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.
В судових засіданнях оголошувалася перерва з 02.02.2023 до 06.03.2023, з 06.03.2023 до 23.03.2023 та з 23.03.2023 до 30.03.2023.
Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України належним чином повідомлявся про призначення судових засідань, а також про те, що його неявка не перешкоджає проведенню судових засідань та розгляду позовної заяви, шляхом направлення ухвал - повідомлень на електронну пошту.
Дана обставина підтверджується надісланими третьою особою на електронну пошту суду повідомленнями про отримання ухвал суду.
За клопотаннями представників учасників справи проведення судових засідань здійснювалося в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою ресурсу «EasyCon».
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 916/329/21 (916/3265/21), на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, провадження у справі про банкрутство має за мету задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. При цьому обов'язковим завданням провадження у справі про банкрутство є справедливе задоволення усієї сукупності кредиторів.
Тож, розглядаючи позов у межах справи про банкрутство, суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника, не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має з огляду на особливості природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, у тому числі і тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника.
Зазначене сприяє ухваленню законного та обґрунтованого судового рішення щодо відповідних вимог, а також дотриманню принципу процесуальної економії господарського судочинства, сутність якого полягає в тому, щоб під час розгляду справи в суді для найбільш повного та всебічного розгляду справи використовувати всі встановлені законом засоби з урахуванням строків, визначених нормами процесуального права.
Враховуючи вищевикладену позицію щодо застосування норм права, в судовому засіданні 30.03.2023 судом було досліджено том 2 матеріалів справи № 927/889/18 (927/627/22) за позовом КТ «Желєв С.С. і компанія «Комиш-Зорянського елеватора» до ПП «Молокозавод - Олком» та АТ «Банк Кредит Дніпро» (Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України) (Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - АТ «Банк Кредит Дніпро»: ТОВ «Респект 2019») про визнання правочинів недійсними, яка також розглядалася судом в межах справи про банкрутство ПП «Молокозавод - Олком».
В томі 2 матеріалів справи № 927/889/18 (927/627/22) знаходяться витребувані судом від Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України копії матеріалів виконавчого провадження № 56651428.
Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників учасників справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:
Як було вказано вище, ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 26.12.2018, зокрема, відкрито провадження у справі про банкрутство ПП «Молокозавод-Олком» та визнано безспірні вимоги КТ «Желєв С.С. і компанія «Комиш-Зорянського елеватора» в розмірі 53 492 070,55 грн. заборгованості.
Постановляючи дану ухвалу, суд встановив, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.12.2017р. по справі № 908/5508/14, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 06.06.2018р., присуджено до стягнення з ПП «Молокозавод - Олком» на користь КТ «Желєв С.С. і компанія «Комиш - Зорянського елеватора» 54 277 604,07 грн. заборгованості, 73 080,00 грн. та 146 160,00 грн. судового збору, загалом - 54 496 844,07 грн.
На примусове виконання вищевказаних судових рішень Господарським судом Запорізької області 15.06.2018р. був виданий наказ.
20 серпня 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Сколибогом Олександром Сергійовичем була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження (ВП № 57047914) з примусового виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 15.06.2018р. по справі № 908/5508/14.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 31.08.2021 по даній справі, зокрема, визнано додаткові грошові вимоги КТ «Желєв С.С. і компанія «Комиш - Зорянського елеватора» в розмірі 29 391 799,40 грн. заборгованості; визнано грошові вимоги АТ «Банк Кредит Дніпро» в розмірі 20 330 211,62 грн. заборгованості.
Постановляючи дану ухвалу, суд зокрема встановив, що грошові вимоги АТ «Банк Кредит Дніпро» в сумі 20 330 211,62 грн. ґрунтуються на нормах матеріального права та підтверджуються поданими доказами, а саме: належним чином засвідченими копіями кредитного договору № 280910-КЛТМ від 28.09.2010р., договорів про його зміну № 151110 від 15.11.2010р., № 310311 від 31.01.2011р., № 240511 від 24.05.2011р., № 260811 від 26.08.2011р., № 270912 від 27.09.2012р., № 061212 від 06.12.2012р., № 080213 від 08.02.2013р., № 040713 від 04.07.2013р., № 151113 від 15.11.2013р., додатків до нього, додаткового договору від 13.02.2014р. до кредитного договору № 280910-КЛТМ від 28.09.2010р., рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2015р. по справі № 904/5022/14, а також виписками по особовим рахункам боржника.
Так, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2015р. по справі № 904/5022/14 частково задоволені позовні вимоги ПАТ «Банк Кредит Дніпро» і, серед іншого, присуджено до стягнення солідарно з ПП «Молокозавод-Олком» та ПрАТ «Мелітопольський олійноекстракційний завод» на користь ПАТ «Банк Кредит Дніпро» 3 087 717,53 доларів США заборгованості за кредитом, 18 051,42 доларів США заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом в доларах США, 471 153,85 євро заборгованості за кредитом, 5 330,42 євро заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом в євро, 5 970,83 грн. заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом в гривні; присуджено до стягнення з ПП «Молокозавод-Олком» на користь ПАТ «Банк Кредит Дніпро» 36 532,14 грн. судового збору.
Даним судовим рішенням встановлено, що « 28.09.2010 між ПАТ «Банк Кредит Дніпро» та ПП «Молокозавод-Олком» було укладено кредитний договір № 280910-КЛТМ (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредити на умовах забезпеченості, цільового використання, строковості, повернення та платності наданих грошових коштів (п. 2.1 Кредитного договору).
В подальшому, між сторонами було укладено договір № 270912 від 27.09.2012 про зміну Кредитного договору, яким сторони виклали текст кредитного договору в новій редакції. У відповідності до вказаних змін, у п. 1.1 Кредитного договору сторони погодили, що банк на умовах договору відкрив позичальнику відновлювальну мультивалютну траншову кредитну лінію в національній валюті України та/або в іноземних валютах: доларах США та євро в межах загальної суми еквівалентної 50 000 000 гривень. Договором № 151113 від 15.11.2013 сторони визначили загальну суму еквівалентну 40 000 000 гривень.
В процесі виконання вказаного Кредитного договору його умови неодноразово змінювалися сторонами, про що укладалися договори, копії яких наявні в матеріалах справи.
У п. 5.1 та 5.2 Кредитного договору (з урахуванням їх подальших змін) сторони визначили, що договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до закінчення строку, зазначеного в п. 1.1 договору, а в невиконаній частині - до повного виконання зобов'язань сторонами за договором. Закінчення строку дії договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач (ПАТ «Банк Кредит Дніпро») на виконання пункту 1.1 Кредитного договору відкрив відповідачу-1 (ПП «Молокозавод-Олком») відновлювальну мультивалютну траншову кредитну лінію в національній валюті України та в іноземних валютах: доларах США та євро та перераховував відповідачу-1 окремими частинами в період з 14.08.2012 по 09.01.2014 кредитні кошти в гривні, доларах США та євро, що підтверджується меморіальними ордерами за вказаний періоди.
Згідно з п. 2.3.2 Кредитного договору, проценти за користування кредитами, наданими за договором, нараховуються банком та сплачуються позичальником щомісячно в останній робочій день поточного місяця, а також у день повного погашення заборгованості за кредитами для закриття договору (достроково або при настанні строку погашення), але не пізніше дати погашення кредитів, вказаної в п. 1.1 договору, виходячи із суми заборгованості на позичковому рахунку та процентної ставки, вказаної в п. 1.4 договору.
Процентні ставки за користування кредитними коштами, наданими банком на виконання спірного договору, в процесі виконання умов кредитного договору змінювалися, про що укладалися договори про зміну кредитного договору, а саме: договір № 270912 від 27.09.2012, договір № 151113 від 15.11.2013.
Крім того, зокрема, договором № 270912 від 27.09.2012 про зміну кредитного договору сторони погодили строки погашення траншів, наданих позичальнику в період з 06.09.2011 по 14.08.2012 та у додатку № 1 до Кредитного договору від 27.09.2012 затвердили графік зниження ліміту кредитування відповідно до кредитного договору.
В подальшому, договором № 151113 від 15.11.2013 було також змінено графік зниження ліміту кредитування відповідно до Кредитного договору.
У терміни, погоджені сторонами у договорі, отримані кредити відповідачем-1 повернуті не були. Крім того, відповідач-1 порушив терміни сплати процентів за користування вказаним кредитом.
При цьому, у п. 3.1.11 та 3.1.12 Кредитного договору (з урахуванням змін) у разі порушення позичальником умов договору, банк має право вимагати дострокового повернення кредитів і сплати процентів за фактичний час користування кредитами або розірвання договору.
У зв'язку з порушенням позичальником умов Кредитного договору, на підставі умов п. 3.1.11 Кредитного договору, банком на адресу позичальника було надіслано вимоги від 18.04.2014 і від 15.05.2014 щодо дострокового повернення отриманого кредиту, сплати відсотків за його використання.
Строк повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитом, вказаний у вимогах сплинув, але повернення кредиту та сплати відсотків відповідач-1 у повному обсязі не здійснив».
За змістом ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Також, матеріалами справи підтверджується, що 28 вересня 2010 року між ПАТ «Банк Кредит Дніпро» (Іпотекодержателем) та ПП «Молокозавод-Олком» (Іпотекодавцем) був укладений Іпотечний договір № 280910-1 згідно умов якого іпотекою за цим договором забезпечуються вимоги Іпотекодержателя до Іпотекодавця, що виникають з кредитного договору № 280910-КЛТМ, укладеного між цими ж сторонами.
В забезпечення виконання Позичальником зобов'язань за Кредитним договором Іпотекодавець передає в іпотеку (з урахуванням змін Іпотечного договора від 28.09.2010, внесених договорами від 26.08.2011 та 15.11.2013) нерухоме майно: комплекс будівель і споруд загальною площею 14326,6 м2, що складається з: будівлі А-2, загальною площею 616,3 м2; будівлі Б-3, загальною площею 8584,1 м2; будівлі В-1, загальною площею 478,9 м2; будівлі Д-1, загальною площею 67,8 м2; будівлі Е-1, загальною площею 214,8 м2; будівлі З-1, загальною площею 99,2 м2; будівлі И-2, загальною площею 568,7 м2; будівлі К-1, загальною площею 1670,1 м2; будівлі Л-1, загальною площею 125,7 м2; будівлі М-1, загальною площею 58,4 м2; будівлі Н-1, загальною площею 635,8 м2; будівлі О-1, загальною площею 7,6 м2; будівлі П-1, загальною площею 229,8 м2; будівлі Р-1, загальною площею 138,3 м2; будівлі С-1, загальною площею 194,6 м2; будівлі У-1, загальною площею 12,7 м2; будівлі Ф-1, загальною площею 623,8 м2; будівлі Х-1; будівлі Ц-1; під'їзний майданчик № 1; промисловий майданчик № 2; резервуар для води № 8; резервуар для води № 9; резервуар для води № 10; майданчик № 11; естакада № 12; огорожа № 13; градирня № 18; майданчик № 19; ємкість № 20; ємкість № 21; димова труба № 22; ємкість № 23; майданчик № 24; ємкість № 25; ємкість № 26; ємкість № 27; ємкість № 28; ємкість № 29; ємкість № 30; ємкість № 31, які знаходяться за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Інтеркультурна (Дзержинського), 289-А і належить Іпотекодавцю на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане Виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради Запорізької області 17.03.2009 на підставі рішення Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради від 12.03.2009 № 53/1.
За домовленістю сторін на дату укладення Іпотечного договору загальна заставна вартість предмета іпотеки складає 16 986 864,67 грн. Вартість предмета іпотеки, що визначена сторонами, може змінюватись з урахуванням положень п. 2.1.8 даного Договору.
Згідно Договору про зміну до Іпотечного договору від 26.08.2011 № 260811, за домовленістю сторін на дату укладення цього договору загальна заставна вартість предмета іпотеки складає 45 676 839,88 грн.
Згідно Договору про зміну до Іпотечного договору від 15.11.2013 № 151113, за домовленістю сторін на дату укладення цього договору загальна заставна вартість предмета іпотеки складає 24 981 286,52 грн.
Відомості про іпотеку були внесені 12.07.2011 до Державного реєстру іпотек за № 11375005 і надалі 15.11.2013 перенесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 3391715.
Відомості про заборону відчуження нерухомого майна були внесені 28.09.2010 до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна за № 10297048 і надалі 15.11.2013 перенесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 3391689.
29 грудня 2015 року на примусове виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2015р. по справі № 904/5022/14 був виданий наказ.
21 червня 2018 року головним державним вииконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванютою Іваном Миколайовичем відкрито виконавче провадження ВП № 56651428 з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 29.12.2015 по справі № 904/5022/14 про стягнення з ПП «Молокозавод-Олком» на користь ПАТ «Банк Кредит Дніпро» 3 087 717,53 доларів США заборгованості за кредитом, 18 051,42 доларів США заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом в доларах США, 471 153,85 євро заборгованості за кредитом, 5 330,42 євро заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом в євро, 5 970,83 грн. заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом в гривні.
В цей же день, 21.06.2018 головним державним вииконавцем Іванютою І.М. винесено постанову у ВП № 56651428 про накладення арешту на майно, що належить ПП «Молокозавод-Олком»: комплекс будівель і споруд, розташований за адресою: Запорізька обл., м. Мелітополь, вул. Дзержинського, 289-а; комплекс будівель і споруд, розташований за адресою: Запорізька обл., м. Мелітополь, вул. Луначарського, 65, в межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору.
Інформація про накладення арешту на комплекс будівель і споруд, розташований за адресою: Запорізька обл., м. Мелітополь, вул. Дзержинського, 289-а, була внесена головним державним вииконавцем Іванютою І.М. до спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 12.07.2018 за № 27016100.
22 червня 2018 року головним державним вииконавцем Іванютою І.М. винесені постанови у ВП № 56651428 про опис та арешт майна (коштів) боржника згідно яких описано та накладено арешт на майно:
комплекс будівель і споруд, розташований за адресою: Запорізька обл., м. Мелітополь, вул. Дзержинського, 289-а, що належить ПП «Молокозавод-Олком», а також встановлено заборону на його відчуження. Відповідальним зберігачем призначено ПАТ «Банк Кредит Дніпро»;
комплекс будівель і споруд, розташований за адресою: Запорізька обл., м. Мелітополь, вул. Луначарського, 65, що належить ПП «Молокозавод-Олком», а також встановлено заборону на його відчуження. Відповідальним зберігачем призначено ПАТ «Банк Кредит Дніпро»;
транспортні засоби (63 одиниці, в т.ч. 4 транспортні засоби, які є предметом застави по Договору застави № 170518-З), що належить ПП «Молокозавод-Олком», а також встановлено заборону на їх відчуження. Відповідальним зберігачем призначено ПАТ «Банк Кредит Дніпро»;
обладнання (230 одиниць, які є предметом застави по Договору застави № 170518-ЗО), що належить ПП «Молокозавод-Олком», а також встановлено заборону на їх відчуження. Відповідальним зберігачем призначено ПАТ «Банк Кредит Дніпро»;
обладнання (354 одиниці), що належить ПП «Молокозавод-Олком», а також встановлено заборону на їх відчуження. Відповідальним зберігачем призначено ПАТ «Банк Кредит Дніпро».
Постанови підписані представниками стягувача, боржника, понятими та державними виконавцями Іванютою І.М. і Башіловим В.О. (членами виконавчої групи).
27 червня 2018 року головним державним вииконавцем Іванютою І.М. винесено постанову у ВП № 56651428 про арешт коштів боржника.
12 липня 2018 року головним державним вииконавцем Іванютою І.М. винесено постанову у ВП № 56651428 про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання згідно якої для участі у виконавчому провадженні призначено ТОВ «Капитель - Групп», що має сертифікат, виданий Фондом державного майна України 21.10.2016 № 812/16.
Зі змісту цієї постанови вбачається, що ТОВ «Капитель - Групп» було призначено для участі у виконавчому провадженні за результатами розгляду клопотання ПАТ «Банк Кредит Дніпро».
Згідно Звітів про оцінку майна ПП «Молокозавод-Олком», складених ТОВ «Капитель - Групп», станом на 17.07.2018:
ринкова вартість комплексу будівель і споруд, розташованого за адресою: Запорізька обл., м. Мелітополь, вул. Дзержинського, 289-а, становить 44 086 207,00 грн. без ПДВ;
ринкова вартість комплексу будівель і споруд, розташованого за адресою: Запорізька обл., м. Мелітополь, вул. Луначарського, 65, становить 157 633,00 грн. без ПДВ;
ринкова вартість 63 одиниць транспортних засобів становить 12 306 700,00 грн. без ПДВ;
ринкова вартість 230 одиниць обладнання становить 40 200 000,00 грн. без ПДВ;
ринкова вартість 354 одиниць обладнання становить 28 500 000,00 грн. без ПДВ.
Копії звітів були отримані боржником, що підтверджується його листом від 30.07.2018 № 447 в якому боржник повідомив про відсутність заперечень щодо визначення вартості майна.
20 серпня 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Сколибогом Олександром Сергійовичем відкрито виконавче провадження ВП № 57047914 з примусового виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 15.06.2018р. по справі № 908/5508/14 про стягнення з ПП «Молокозавод-Олком» на користь КТ «Желєв С.С. і компанія «Комиш - Зорянського елеватора» 54 277 604,07 грн. заборгованості, 73 080,00 грн. та 146 160,00 грн. судового збору, разом - 54 496 844,07 грн.
20 серпня 2018 року приватним виконавцем Сколибогом О.С. винесено постанову у ВП № 57047914 про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все майно, що належить ПП «Молокозавод-Олком», в межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження в розмірі 59 946 928,48 грн.
Інформація про накладення арешту на комплекс будівель і споруд, розташований за адресою: Запорізька обл., м. Мелітополь, вул. Дзержинського, 289-а, була внесена приватним виконавцем Сколибогом О.С. до спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 21.08.2018 за № 27579786.
У відповідності з протоколом проведення електронних торгів № 357398 від 13.09.2018, сформованого ДП «СЕТАМ», електронні торги з продажу комплексу будівель і споруд, розташованого за адресою: Запорізька обл., м. Мелітополь, вул. Інтеркультурна (Дзержинського), 289-а не відбулись.
При цьому, стартова ціна лоту з продажу такого майна становила 44 086 207,00 грн., що узгоджується з положеннями ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 43 Закону України «Про іпотеку».
17 вересня 2018 року АТ «Банк Кредит Дніпро» звернулося до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з клопотанням від 17.09.2018 № 34-3705 про надання згоди на залишення за собою нереалізованого нерухомого майна шляхом заліку своїх забезпечених вимог за ціною електронних торгів (44 086 207,00 грн.).
Одночасно стягувач повідомив про зміну найменування та місцезнаходження банку з 15.08.2018 на АТ «Банк Кредит Дніпро», адреса: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, 32, а також про те, що АТ «Банк Кредит Дніпро» є правонаступником ПАТ «Банк Кредит Дніпро». На підтвердження даної обставини була надана виписка зі статуту АТ «Банк Кредит Дніпро», затвердженого в новій редакції 27.04.2018.
21 вересня 2018 року головним державним вииконавцем Іванютою І.М. був складений Акт про реалізацію предмета іпотеки, затверджений заступником директора Департаменту - начальником відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Клименком Р.В.
Згідно цього Акту АТ «Банк Кредит Дніпро» придбано майно, а саме: комплекс будівель і споруд загальною площею 14326,6 м2, що складається з: будівлі А-2, загальною площею 616,3 м2; будівлі Б-3, загальною площею 8584,1 м2; будівлі В-1, загальною площею 478,9 м2; будівлі Д-1, загальною площею 67,8 м2; будівлі Е-1, загальною площею 214,8 м2; будівлі З-1, загальною площею 99,2 м2; будівлі И-2, загальною площею 568,7 м2; будівлі К-1, загальною площею 1670,1 м2; будівлі Л-1, загальною площею 125,7 м2; будівлі М-1, загальною площею 58,4 м2; будівлі Н-1, загальною площею 635,8 м2; будівлі О-1, загальною площею 7,6 м2; будівлі П-1, загальною площею 229,8 м2; будівлі Р-1, загальною площею 138,3 м2; будівлі С-1, загальною площею 194,6 м2; будівлі У-1, загальною площею 12,7 м2; будівлі Ф-1, загальною площею 623,8 м2; будівлі Х-1; будівлі Ц-1; під'їзний майданчик № 1; промисловий майданчик № 2; резервуар для води № 8; резервуар для води № 9; резервуар для води № 10; майданчик № 11; естакада № 12; огорожа № 13; градирня № 18; майданчик № 19; ємкість № 20; ємкість № 21; димова труба № 22; ємкість № 23; майданчик № 24; ємкість № 25; ємкість № 26; ємкість № 27; ємкість № 28; ємкість № 29; ємкість № 30; ємкість № 31, які знаходяться за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Інтеркультурна (Дзержинського), 289-А, що належали ПП «Молокозавод - Олком» на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно САС № 260937, виданого Виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради Запорізької області 17.03.2009, за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна, яка складає 44 086 207,00 грн.
01 жовтня 2018 року головним державним вииконавцем Іванютою І.М. винесено постанову у ВП № 56651428 про зняття арешту з вищевказаного нерухомого майна, що належало ПП «Молокозавод-Олком».
Інформація про зняття арешту з комплексу будівель і споруд, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , була внесена головним державним вииконавцем Іванютою І.М. до спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 01.10.2018.
При цьому, як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07.10.2022 № 311948487 (том І, а.с. 59 на звороті), головним державним вииконавцем Іванютою І.М. були внесені зміни і до відомостей про арешт, накладений 20.08.2018 приватним виконавцем Сколибогом О.С., а саме: був змінений опис предмета обтяження: «все нерухоме майно в межах суми стягнення за виконавчим документом» змінено на «все нерухоме майно в межах суми стягнення за виконавчим документом, крім комплексу будівель і споруд, загальною площею 14 326,6 м2, що знаходяться за адресою: Запорізька обл., м. Мелітополь, вул. Інтеркультурна (Дзержинського), 289-а».
02 жовтня 2018 року приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Левченко В.В. було видано свідоцтво про придбання АТ «Банк Кредит Дніпро» нерухомого майна з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулись за реєстровим номером 2319.
В цей же день, 02.10.2018, було зареєстровано право власності АТ «Банк Кредит Дніпро» на комплекс будівель і споруд, розташований за адресою: Запорізька обл., м. Мелітополь, вул. Інтеркультурна (Дзержинського), 289-а, на підставі рішення державного реєстратора (приватного нотаріуса Левченко В.В.) від 02.10.2018 № 43298136, номер запису про право власності 28188878.
02 жовтня 2018 року головним державним вииконавцем Іванютою І.М. винесено постанову у ВП № 56651428 про зміну назви сторони виконавчого провадження - змінено назву стягувача з Публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» на Акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро».
19 липня 2022 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» (Продавцем) та ТОВ «Респект 2019» (Покупцем) був укладений договір купівлі - продажу комплексу будівель і споруд згідно умов якого Продавець зобов'язався передати у власність Покупцеві комплекс будівель і споруд загальною площею 14326,6 м2, що складається з: будівлі А-2, загальною площею 616,3 м2; будівлі Б-3, загальною площею 8584,1 м2; будівлі В-1, загальною площею 478,9 м2; будівлі Д-1, загальною площею 67,8 м2; будівлі Е-1, загальною площею 214,8 м2; будівлі З-1, загальною площею 99,2 м2; будівлі И-2, загальною площею 568,7 м2; будівлі К-1, загальною площею 1670,1 м2; будівлі Л-1, загальною площею 125,7 м2; будівлі М-1, загальною площею 58,4 м2; будівлі Н-1, загальною площею 635,8 м2; будівлі О-1, загальною площею 7,6 м2; будівлі П-1, загальною площею 229,8 м2; будівлі Р-1, загальною площею 138,3 м2; будівлі С-1, загальною площею 194,6 м2; будівлі У-1, загальною площею 12,7 м2; будівлі Ф-1, загальною площею 623,8 м2; будівлі Х-1; будівлі Ц-1; під'їзний майданчик № 1; промисловий майданчик № 2; резервуар для води № 8; резервуар для води № 9; резервуар для води № 10; майданчик № 11; естакада № 12; огорожа № 13; градирня № 18; майданчик № 19; ємкість № 20; ємкість № 21; димова труба № 22; ємкість № 23; майданчик № 24; ємкість № 25; ємкість № 26; ємкість № 27; ємкість № 28; ємкість № 29; ємкість № 30; ємкість № 31, які знаходяться за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Інтеркультурна, 289-А, і належить Продавцю на праві приватної власності на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулись, виданого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Левченко В.В. 02 жовтня 2018 року за реєстровим номером 2319.
Відповідно до п. 3.1 цього Договору, за домовленістю сторін нерухоме майно продається за ціною 13 480 545,60 грн без ПДВ.
Договір купівлі - продажу комплексу будівель і споруд від 19.07.2022 був посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком З.З. 19 липня 2022 року за реєстровим номером 1298.
Право власності ТОВ «Респект 2019» на комплекс будівель і споруд, розташований за адресою: Запорізька обл., м. Мелітополь, вул. Інтеркультурна, 289-а, було зареєстровано 19.07.2022 на підставі рішення державного реєстратора (приватного нотаріуса Русанюка З.З.) від 19.07.2022 № 64219873, номер запису про право власності 47361995.
Інформація про припинення іпотеки і обтяження нерухомого майна була внесена приватним нотаріусом Русанюком З.З. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 19.07.2022.
Таким чином, на момент розгляду даної справи власником цього нерухомого майна, яке не було продано на електронних торгах в межах виконавчого провадження ВП № 56651428 і передано АТ «Банк Кредит Дніпро» в рахунок погашення боргу ПП «Молокозавод-Олком», являється ТОВ «Респект 2019».
Надаючи оцінку обставинам щодо реалізації майна боржника у виконавчому провадженні, суд виходить з наступного:
Щодо визнання недійсним акту державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки як правочину вчиненого боржником на підставі ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства
Як вказує позивач, на його думку, правочини вчинені за результатом прилюдних торгів, які не відбулися, також підпадають під правову презумпцію сумнівності правочинів та майнових дій боржника, що вчинені ним протягом вказаного у Кодексі України з процедур банкрутства строку, тому будь - який правочин може бути визнаний недійсним на підставі статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства із застосуванням наслідків передбачених цією нормою.
Згідно абз. 4 ч. 1 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, зокрема, у випадку коли боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів.
Як зазначено у постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 28.10.2021 року по справі № 911/1012/13, критерієм для застосування норм ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства та ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у тому числі і до заяв, поданих після введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство.
З матеріалів справи вбачається, що акт про реалізацію предмета іпотеки, з позовом про визнання недійсним якого КТ «Желєв С.С. і компанія «Комиш - Зорянського елеватора» звернулося в жовтні 2022 року (тобто після введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства), був виданий головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванютою І.М. 21.09.2018.
Провадження у цій справі № 927/889/18 про банкрутство ПП «Молокозавод-Олком» відкрито ухвалою суду від 26.12.2018 відповідно до норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, чинній з 19.01.2013), умови та підстави визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника в якому було врегульовано ст. 20 цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора, зокрема, у випадку коли боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів.
Виходячи з аналізу ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», наведена норма, у частині підстав визнання недійсними правочинів боржника підлягає застосуванню у справах про банкрутство, провадження у яких відкрито під час дії Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», та до правочинів (договорів) або майнових дій боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство.
У зв'язку з викладеним, враховуючи, що провадження у цій справі про банкрутство відкрито на підставі норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній з 19.01.2013), правові підстави для застосування при розгляді заяви кредитора про визнання недійсним договору підстав недійсності правочину, передбачених ст. 42 Кодексом України з процедур банкрутства, відсутні.
В той же час, суд звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 83). У зв'язку із цим господарський суд, з'ясувавши в розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх і застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19, пункт 7.43).
Вирішуючи питання чи є правочин внаслідок якого АТ «Банк Кредит Дніпро» набуло у власність нерухоме майно ПП «Молокозавод-Олком», яке не було реалізовано в межах виконавчого провадження, правочином вчиненим боржником, суд виходить з наступного:
Відповідно до ч. 4 ст. 656 Цивільного кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), до договору купівлі - продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі - продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна є державна виконавча служба та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів. Виходячи з наведеного, сторонами договору купівлі-продажу, оформленого за результатами проведених електронних торгів, є продавці - державна виконавча служба та організатор електронних торгів, та покупець - переможець електронних торгів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 910/856/17).
В даному випадку, оскільки в межах виконавчого провадження електронні торги з продажу майна ПП «Молокозавод-Олком» не відбулись, а стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, то сторонами правочинів внаслідок яких стягувач набув у власність майно боржника є продавець - державна виконавча служба і покупець - стягувач (АТ «Банк Кредит Дніпро»).
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідний правочин не є правочином вчиненим боржником, адже під час примусового продажу майна боржника він свою волю не виявляє, оскільки його правосуб'єктність обмежена законом, а продаж здійснюється державною виконавчою службою.
Після відкриття виконавчого провадження державний виконавець здійснює покладені на нього функції з реалізації майна, на яке звернено стягнення; натомість у боржника як власника майна у межах виконавчого провадження залишається процесуальне право оскарження рішень, дій, бездіяльності державного виконавця, право оскарження судових актів (рішень, ухвал), а також право на відшкодування шкоди, заподіяної діями державного виконавця.
Отже, відповідний правочин не може бути визнаний недійсним за заявою конкурсного кредитора, права якого порушені оспорюваним правочином, на підставі спеціальних норм законодавства про банкрутство (в даному випадку ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).
Крім того, суд звертає увагу, що в даному випадку належним суб'єктним складом, а відтак відповідачами у спорі про визнання недійсним правочину внаслідок якого стягувач набув у власність майно боржника є продавець - державна виконавча служба і покупець - стягувач (АТ «Банк Кредит Дніпро»).
Позов у даній справі подано позивачем лише до АТ «Банк Кредит Дніпро», а Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України позивач не визначив відповідачем у справі. За клопотанням позивача, орган виконання судових рішень був залучений судом до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів.
Щодо визнання недійсним акту державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки як правочину на підставі ст. 215, 228 Цивільного кодексу України
За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.
Згідно із частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України.
Відповідно до положень статей 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.
Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).
Крім того, як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.
В обґрунтування заявлених позовних вимог КТ «Желєв С.С. і компанія «Комиш-Зорянського елеватора» зазначає про порушення вимог чинного законодавства під час реалізації спірного нерухомого майна в межах виконавчого провадження і набуття права власності відповідачем-2, як іпотекодержателем і стягувачем в рамках виконавчого провадження № 56651428, що поставило під сумнів можливість виконання боржником/відповідачем-1 зобов'язань перед іншими кредиторами, оскільки майна боржника стало недостатньо для задоволення вимог інших кредиторів.
Згідно ст. 572 Цивільного кодексу України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 590 Цивільного кодексу України, ст. 33 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Під час розгляду справи не було встановлено факту, що АТ «Банк Кредит Дніпро» скористалося своїм правом на звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому або позасудовому порядку.
Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст. 8 цього Закону, реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій здійснюється в автоматизованій системі виконавчого провадження, порядок функціонування якої визначається Міністерством юстиції України.
Автоматизованою системою виконавчого провадження забезпечується, зокрема, надання сторонам виконавчого провадження інформації про виконавче провадження; виготовлення документів виконавчого провадження.
Рішення виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби виготовляються за допомогою автоматизованої системи виконавчого провадження. У разі тимчасової відсутності доступу до автоматизованої системи допускається виготовлення документів на паперових носіях з подальшим обов'язковим внесенням їх до автоматизованої системи не пізніше наступного робочого дня після відновлення її роботи.
За змістом ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходом примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.
Статтею 30 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження.
Виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження.
У відповідності з ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.
Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця.
Відповідно до ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження», для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі, якщо: 1) право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів; 2) вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю; 3) наявна письмова згода заставодержателя. Реалізація заставленого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом. Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».
Згідно ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника.
У разі прийняття виконавцем рішення про обмеження права користування майном, здійснення опечатування або вилучення його у боржника та передачі на зберігання іншим особам проведення опису є обов'язковим.
Відповідно до ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України. Початкова ціна продажу нерухомого майна визначається в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону.
Не реалізоване на електронних торгах нерухоме майно виставляється на повторні електронні торги за ціною, що становить 85 відсотків, а рухоме майно - 75 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону. У разі повторної нереалізації майна нерухоме майно виставляється на треті електронні торги за ціною, що становить 70 відсотків, а рухоме майно - 50 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону. У разі нереалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду.
Майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.
У разі наявності кількох стягувачів, які виявили бажання залишити за собою нереалізоване майно, воно передається в порядку черговості, визначеної статтею 46 цього Закону (у разі наявності застави та/або іпотеки декількох стягувачів щодо такого майна - також з урахуванням відповідних норм Закону України «Про заставу» та/або Закону України «Про іпотеку»), а в межах однієї черги, визначеної статтею 46 цього Закону, - у порядку надходження виконавчих документів на виконання.
У відповідності з ст. 41, 43 Закону України «Про іпотеку» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.
Початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки.
Статтею 49 Закону України «Про іпотеку» визначено, що протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. У цьому випадку придбання предмета іпотеки іпотекодержателем оформлюється протоколом і актом про реалізацію предмета іпотеки у порядку, встановленому статтею 47 цього Закону, а нотаріус на підставі такого акта видає свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулися.
Як вбачається із матеріалів справи, 21.06.2018 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванютою І.М. відкрито виконавче провадження ВП № 56651428 з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 29.12.2015 по справі № 904/5022/14 про стягнення з ПП «Молокозавод-Олком» на користь ПАТ «Банк Кредит Дніпро» 3 087 717,53 доларів США заборгованості за кредитом, 18 051,42 доларів США заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом в доларах США, 471 153,85 Євро заборгованості за кредитом, 5 330,42 Євро заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом в євро, 5 970,83 грн. заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом в гривні.
Цією ж постановою стягнуто з боржника виконавчий збір в розмірі 310 576,89 доларів США, 47 648,42 Євро та 597,08 грн.
Загальна сума стягнення за цим виконавчим провадженням становила: 3 416 345,84 доларів США, 524 132,69 Євро та 6 567,91 грн.
На момент відкриття виконавчого провадження ВП № 56651428 офіційний курс долара США був встановлений НБУ із розрахунку 26,475945 грн за 1 долар США; офіційний курс Євро був встановлений НБУ із розрахунку 30,653849 грн за 1 Євро (https://bank.gov.ua/).
Таким чином, загальна сума стягнення за цим виконавчим провадженням у гривнях становила: 90 450 984,56 грн + 16 066 684,34 грн + 6 567,91 грн = 106 524 236,81 грн.
Враховуючи вищевикладені положення законодавства, слід дійти висновку, що виконавцю надано право звертати стягнення за виконавчими документами як на кошти й інші цінності боржника (рухоме майно), так і на належне боржнику майно, у тому числі нерухоме майно, у разі відсутності в боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача.
Доказів того, що у відповідача-1 були наявні грошові кошти або виявлено цінні папери, ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінного каміння і перлів, а також лом і окремі частини таких виробів в кількості, достатній для задоволення вимог стягувача, матеріали справи не містять.
Згідно Звітів про оцінку майна ПП «Молокозавод-Олком», складених ТОВ «Капитель - Групп», станом на 17.07.2018 ринкова вартість арештованого в межах виконавчого провадження ВП № 56651428 рухомого майна відповідача-1 становила 81 006 700,00 грн., що свідчить про відсутність у боржника коштів та інших цінностей (рухомого майна), достатніх для задоволення вимог стягувача.
Таким чином, головним державним виконавцем Іванютою І.М. правомірно було звернуто стягнення також на належне боржнику нерухоме майно.
Також, норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц (провадження № 14-428цс18).
Будь - яке арештоване у виконавчому провадженні майно реалізується відповідно до процедури, визначеної частинами першою, п'ятою, шостою статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», з урахуванням порядку проведення електронних торгів, визначеного відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року за № 2831/5 «Про затвердження Порядку реалізації арештованого майна».
Порядок № 2831/5 складається з розділів, які визначають процедуру організації та проведення електронних торгів; особливості реалізації арештованого майна за фіксованою ціною; процедуру оформлення результатів електронних торгів та розрахунків за придбане з торгів майно; підстави для проведення повторних торгів; порядок визнання електронних торгів (торгів за фіксованою ціною) такими, що не відбулися, зупинення електронних торгів та зняття майна з реалізації; процедуру проведення конкурсного відбору організатора; порядок залучення оператора і процедуру контролю за діяльністю організатора й оператора, порядок вирішення спорів (розділи I - VI, VIII - XV). Положення зазначених розділів Порядку № 2831/5 застосовуються під час організації та здійснення продажу всіх видів майна, арештованого у виконавчому провадженні, за винятком видів майна, особливості реалізації якого визначено розділом VII цього Порядку.
Абзацом першим пункту 2 розділу VII Порядку № 2831/5 передбачено, що реалізація предмета іпотеки здійснюється відповідно до вимог цього Порядку з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом та Законом України «Про іпотеку».
Отже, затвердженим Міністерством юстиції України на виконання вимог частини другої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» підзаконним нормативно - правовим актом (Порядком № 2831/5), визначено процедуру організації і проведення електронних торгів з продажу арештованого виконавцем майна та конкретизовано, що в разі реалізації у виконавчому провадженні іпотечного майна, підлягають застосуванню положення пункту 2 розділу VII Порядку № 2831/5 та Закону України «Про іпотеку».
Разом з тим, як тіло Закону України «Про виконавче провадження», так і його розділ XIII «Прикінцеві та перехідні положення» не містять приписів щодо особливостей реалізації у виконавчому провадженні нерухомого майна, обтяженого іпотекою. Водночас частина сьома статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» є відсильною нормою і визначає обов'язок виконавця вчиняти дії з реалізації предмета іпотеки з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку», який прийнято раніше та який можна вважати спеціальним щодо унормування відчуження предметів іпотеки за судовим рішенням чи за домовленістю сторін.
Статтею 45 Закону України «Про іпотеку» визначено порядок проведення прилюдних торгів на засадах прозорості та з можливістю будь-якого учасника торгів, у тому числі іпотекодержателя, набути прав покупця предмета іпотеки за наслідком проведення прилюдних торгів (частини перша, друга цієї статті).
За змістом частини четвертої статті 45 Закону України «Про іпотеку» вбачаються два випадки, коли прилюдні торги визнаються такими, що не відбулися: 1) якщо жоден учасник не зареєструвався; 2) у разі якщо предмет іпотеки не був проданий. У випадку визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися, в іпотекодержателя настають права й обов'язки, передбачені положеннями статті 49 Закону України «Про іпотеку».
Так, частиною першою статті 49 Закону України «Про іпотеку» визначено право іпотекодержателя та інших кредиторів відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, залишити за собою предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна. Таке право іпотекодержателю гарантується законом щодо перших - третіх торгів з продажу предмета іпотеки, які проводяться організатором торгів з продажу предмета іпотеки в судовому порядку.
Реалізація цього права оформлюється протоколом, сформованим за результатами електронних торгів, що не відбулися, копія якого надсилається іпотекодержателю організатором торгів протягом трьох робочих днів (абзаци восьмий, шістнадцятий пункту 2 розділу VІІ Порядку реалізації арештованого майна). Такі дії організатора торгів можна вважати публічною офертою до укладення правочину з відчуження предмета іпотеки шляхом заліку забезпечених вимог іпотекодержателя в рахунок ціни продажу з публічних торгів предмета іпотеки. Надіслання іпотекодержателем державному (приватному) виконавцю упродовж десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, заяви про залишення за собою предмета іпотеки із заліком забезпечених вимог іпотекодержателя в рахунок ціни продажу предмета іпотеки на відповідних торгах, що не відбулися, є прийняттям такої публічної оферти, а складання державним (приватним) виконавцем акта про реалізацію предмета іпотеки та підписання його іпотекодержателем підтверджує волевиявлення іпотекодержателя на перехід до нього права власності на предмет іпотеки за наслідком укладення такого правочину. Отже, таке правове регулювання є диспозитивним, воно залежить від волевиявлення іпотекодержателя на кожному з етапів проведення публічних торгів, які не відбулися внаслідок відсутності покупців. А продаж майна з публічних торгів має ознаки правочину з відчуження майна боржника у процедурі виконання судового рішення.
У частині другій статті 49 Закону України «Про іпотеку» законодавцем визначено правові наслідки нереалізації іпотекодержателем права, передбаченого частиною першою статті 49 цього Закону, після перших прилюдних торгів - виконавець виставляє предмет іпотеки на продаж на тих же умовах на другі прилюдні торги з початковою ціною іпотечного майна в розмірі 80 відсотків початкової вартості предмета іпотеки на перших прилюдних торгах. У разі оголошення других прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержатель має право придбати предмет іпотеки за початковою ціною других прилюдних торгів. Якщо таким правом іпотекодержатель не скористався, виконавцем призначається проведення третіх прилюдних торгів у тому самому порядку зі зниженням початкової вартості предмета іпотеки до 70 відсотків його вартості на перших прилюдних торгах. Відтак подальша процедура продажу майна з публічних торгів за наслідком попереднього аукціону, який не відбувся, залежить від волевиявлення іпотекодержателя та інших кредиторів щодо придбання майна за ціною попередніх публічних торгів та її не можна вважати імперативно визначеною законодавцем.
Отже, законодавцем у статті 49 Закону України «Про іпотеку» передбачено продаж іпотечного майна з прилюдних торгів у три етапи з наданням іпротекодержателю права на залишення за собою предмета іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна за результатами кожних торгів, які оголошено такими, що не відбулися (перших, других, третіх). Така правова норма є диспозитивною за своєю правовою природою.
Приймаючи нову редакцію Закону України «Про виконавче провадження» (Закон № 1404-VIII), яка набрала чинності з 05 жовтня 2016 року після набрання чинності Законом України «Про іпотеку», законодавець передбачив правове регулювання із застосуванням правових норм, які вже ефективно використовувалися в ході судової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, що підтверджує розумність та збалансованість такого правового регулювання, адже зустрічне зарахування грошових вимог іпотекодержателя за наслідком оголошення перших торгів такими, що не відбулися у зв'язку з відсутністю учасників торгів, не тільки спрощує для іпотекодержателя, який є єдиним стягувачем у виконавчому провадженні, звернення стягнення на майно, а також дозволяє зарахувати в погашення боргу грошові вимоги стягувача, що відповідають експертній вартості предмета іпотеки без їх зниження на других та третіх торгах. Зазначене відповідає інтересам іпотекодавця у виконавчому провадженні щодо якнайповнішого задоволення та погашення (припинення) вимог кредитора у виконавчому провадженні за рахунок вартості майна, на яке звертає стягнення державний (приватний) виконавець.
Вирішуючи питання щодо конкуренції правових норм Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про іпотеку» у правовідносинах, що склалися у виконавчому провадженні під час реалізації іпотечного майна боржника за судовим рішенням про стягнення грошової суми, суд виснує, що у правовому регулюванні процедури продажу майна, на яке звернено стягнення державним (приватним) виконавцем, норми статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» є загальними відносно до норм статті 49 Закону України «Про іпотеку», якими визначено особливості реалізації іпотечного майна з публічних торгів, зважаючи на правовий режим майна, що відчужується, як обтяженого іпотекою стягувача-іпотекодержателя та з огляду на переважне право іпотекодержателя на задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки.
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц (провадження № 14-428цс18) зроблено правовий висновок про те, що норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку».
Відповідні висновки щодо застосування норм права наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 923/971/19.
Крім того, в силу статей 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) державними виконавцями органів державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).
Пункт 6 частини першої статті 4 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та пункт 4 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» установлюють принцип (засаду) диспозитивності виконавчого провадження та визначають його обов'язковість при здійсненні виконавчого провадження органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями.
Цей принцип полягає, зокрема, у наданні стягувачу права вибору - пред'явити виконавчий документ для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців (абзац другий частини першої статті 19 цього Закону). Тобто, вищевказані положення надають стягувачу право на власний розсуд обрати орган, що буде здійснювати примусове виконання, обираючи при цьому між державною виконавчою службою та приватними виконавцями.
Залежно від вибору стягувача та після пред'явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця у відповідного виконавця виникають передбачені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» права й обов'язки, зокрема обов'язок здійснювати заходи примусового виконання рішення у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 30 Закону України «Про виконавче провадження», виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження. Абзацом другим частини першої цієї норми передбачено, що виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження.
Положення, викладені у двох абзацах частини першої статті 30 Закону України «Про виконавче провадження», по суті становлять два логічно завершених автономних аспекти регулювання, що відносяться до предмета цієї статті, яка визначає особливості виконання кількох рішень державним або приватним виконавцем залежно від того, до кого надійшли на виконання кілька виконавчих документів щодо одного боржника.
Разом з тим, установлене абзацом першим частини першої статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» правило щодо виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника у рамках зведеного виконавчого провадження тим виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, стосується виключно державних, а не приватних виконавців, тоді як щодо останніх діє правило абзацу другого частини першої цієї ж статті про виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника у рамках зведеного виконавчого провадження.
Отже, положення Закону України «Про виконавче провадження» не зобов'язують приватного виконавця передавати виконавче провадження, яке перебуває у нього на виконанні, державному виконавцю з тієї підстави, що державний виконавець відкрив перше виконавче провадження щодо одного боржника.
Щодо черговості задоволення вимог стягувачів, то закріплена в статті 46 Закону України «Про виконавче провадження» норма визначає порядок дій виконавця, у зведеному провадженні якого знаходиться декілька виконавчих документів щодо одного боржника. У такому разі зведене провадження фактично має на меті уникнення зловживань з боку виконавця, який без визначення такої черговості міг би на власний розсуд направляти отримані кошти певним кредиторам. Це створювало б ризик вчинення виконавцем корупційних порушень. Водночас така черговість не може поширюватися на всю систему примусового виконання рішень, оскільки Закон України «Про виконавче провадження» прямо цього не передбачає. Такий висновок випливає також із положень інших чинних нормативно-правових актів:
- виконання виконавчих документів банком шляхом списання коштів з рахунку за датою надходження (банк не виконує їх відповідно до черговості, передбаченої статтею 46 Закону України «Про виконавче провадження», а виконує відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом, згідно зі статтею 1072 Цивільного кодексу України);
- звернення стягнення на майно здійснюється відповідно до черговості накладення арешту (Закони України «Про виконавче провадження», «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не визначають обмеження щодо можливості звернення стягнення на майно, обтяжене (арештоване) іншими виконавцями).
Окрім того, якщо виконавець чи стягувач, отримавши інформацію про наявність декількох виконавчих проваджень чи арештів одного і того ж майна, виявить, що майна боржника не вистачає на покриття всіх вимог, має бути ініційована процедура банкрутства. Поширення дії статті 46 Закону України «Про виконавче провадження» на всю систему примусового виконання означатиме, що створюється друга конкурсна черговість задоволення вимог кредиторів, аналогічна тій, яка вже запроваджена законодавством про банкрутство.
Отже, передбачені статтями 45, 46 Закону України «Про виконавче провадження» правила розподілу стягнутих з боржника грошових сум та черговості задоволення вимог стягувачів підлягають застосуванню в межах одного конкретного виконавчого провадження, а не загалом до всіх виконавчих проваджень щодо боржника. Крім того, у випадку платоспроможності боржника та недостатності стягнутої суми для задоволення вимог стягувачів одночасна наявність зведених виконавчих проваджень на виконанні державної виконавчої служби та приватних виконавців не порушує передбаченого цими порядку черговості задоволення вимог стягувачів. Натомість у випадку неплатоспроможності боржника, до нього можуть застосовуватися процедури, встановлені Кодексом України з процедур банкрутства.
При цьому, суд звертається до висновку щодо застосування норм права, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року по справі № 904/7326/17.
Враховуючи, що КТ «Желєв С.С. і компанія «Комиш-Зорянського елеватора», керуючись принципом диспозитивності виконавчого провадження, пред'явило виконавчий документ для примусового виконання до приватного виконавця Сколибога О.С., а не до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в якому вже перебувало виконавче провадження ВП № 56651428, зважаючи на те, що у виконавчому провадженні ВП № 56651428 був лише один стягувач за одним виконавчим документом (АТ «Банк Кредит Дніпро»), який одночасно був і іпотекодержателем спірного нерухомого майна, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів позивача щодо порушення державним виконавцем Іванютою І.М. черговості звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог стягувача.
Щодо передачі у власність АТ «Банк Кредит Дніпро» нерухомого майна ПП «Молокозавод-Олком» в рахунок погашення боргу за наявності арешту, накладеного на майно боржника приватним виконавцем Сколибогом О.С. в межах іншого виконавчого провадження в якому стягувачем виступало КТ «Желєв С.С. і компанія «Комиш-Зорянського елеватора», суд зазначає наступне:
Згідно ст. 1, 3 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), пріоритет - переважне право однієї особи відносно права іншої особи на те ж саме нерухоме майно; вищий пріоритет - пріоритет, встановлений раніше будь-якого іншого пріоритету стосовно одного й того ж нерухомого майна.
У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.
Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.
Як вбачається із матеріалів справи, відомості про іпотеку були внесені 12.07.2011 до Державного реєстру іпотек за № 11375005 і надалі 15.11.2013 перенесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 3391715.
Відомості про заборону відчуження нерухомого майна були внесені 28.09.2010 до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна за № 10297048 і надалі 15.11.2013 перенесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 3391689.
Інформація про накладення арешту на комплекс будівель і споруд, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , була внесена головним державним вииконавцем Іванютою І.М. до спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 12.07.2018 за № 27016100, а приватним виконавцем Сколибогом О.С. - 21.08.2018 за № 27579786.
За таких обставин, права АТ «Банк Кредит Дніпро» на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки мали пріоритет, адже вони були зареєстровані раніше і у цьому разі арешт майна, накладений обтяжувачем з нижчим пріоритетом, не є перешкодою для реалізації майна.
До схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.10.2019 по справі № 922/3537/17, вказавши, що заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно в разі задоволення позову. Іпотека або арешт нерухомого майна, що накладається виконавцем у межах виконавчого провадження, мають ту ж саму мету. Тому іпотека або арешт, що зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно раніше, мають вищий пріоритет, ніж заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, які були зареєстровані пізніше. У цьому разі заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, не є перешкодою для реалізації майна, а покупець такого майна набуває право власності на нього вільним від зазначених обтяжень. Якщо ж майно не буде реалізоване, а іпотека буде припинена або буде знятий арешт, накладений виконавцем (зокрема, у випадку повного виконання боржником свого обов'язку), то заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, і надалі виконуватимуть функцію забезпечення позову.
Щодо інших порушень законодавства допущених головним державним вииконавцем Іванютою І.М. у виконавчому провадженні № 56651428 на які посилається позивач, як то:
відсутність в автоматизованій системі виконавчих проваджень постанови від 22.06.2018 про опис та арешт майна (коштів) щодо комплексу будівель і споруд, розташованого за адресою: Запорізька обл., м. Мелітополь, вул. Дзержинського, 289-а; Акту про реалізацію предмета іпотеки у виконавчому провадженні № 56651428 від 21.09.2018 року та супровідних документів, які б направлялися сторонам виконавчого провадження за результатом здійсненої виконавчої дії;
непроведення конкурентного відбору суб'єкта оціночної діяльності для надання послуг з незалежної оцінки майна;
залучення до виконавчого провадження на підставі клопотання АТ «Банк Кредит Дніпро» суб'єкта господарювання - ТОВ «Капитель-Групп»;
зазначення в Акті про реалізацію предмета іпотеки від 21.09.2018 того, що не Публічним акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро», а Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» придбано майно; стягувач/Іпотекодержатель - Акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро» (01033, м. Київ, вул. Жилянська 32), тобто до зміни сторони виконавчого провадження на підставі постанови про зміну назви сторони виконавчого провадження від 02.10.2018,
суд заначає, що позивачем не було обґрунтовано яким чином відповідні обставини вплинули на результат електронних торгів і на права позивача, який не був стороною цього виконавчого провадження.
Позивач вказує, що у нього виникають сумніви в об'єктивному визначенні суми оцінки нерухомого майна, однак не зазначає в чому саме вони полягають.
Відповідно до положень ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження.
У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника.
Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна.
У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна.
Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання.
У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для проведення оцінки майна.
Виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем.
Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом.
Звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні є дійсним протягом шести місяців з дня його підписання суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно.
Якщо строк дійсності звіту про оцінку майна закінчився після передачі майна на реалізацію, повторна оцінка такого майна не проводиться.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц (провадження № 14-529цс19) зазначено, що порушення, допущені державним (приватним) виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо, підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом.
Відповідно до частини третьої статті 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» акт оцінки майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, звіт про оцінку такого майна додається до акта оцінки майна.
Згідно зі статтею 3 цього Закону оцінка майна - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами з оцінки майна, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 914/881/17 (провадження № 12-18гс18) зроблено висновок, що за змістом статей 12, 33 Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання висновки та його дії стосовно реалізації своєї практичної діяльності з визначених питань, що унеможливлює здійснення судового розгляду справ у спорах про визнання такого звіту недійсним.
Згідно з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16, (провадження № 11-1200апп18), від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц (провадження № 14-187цс19), визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб'єкт оціночної діяльності - здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду. Тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців.
Таким чином, дії державного виконавця щодо визначення вартості майна боржника у виконавчому провадженні є підготовчими діями з метою проведення прилюдних торгів, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів та мають самостійний спосіб та строки оскарження, а відтак не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними, якщо їх не оскаржено та не визнано незаконними в зазначений спосіб.
Допущені державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо визначення вартості чи оцінки майна, підлягають оскарженню у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц (провадження № 14-529цс19), від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц (провадження № 14-187цс19), від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21)).
Крім того, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 серпня 2020 року у справі № 720/750/16 (провадження № 61-40240св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 534/846/18 (провадження № 61-15092св20)) вказано, що заінтересована особа не може вимагати визнання прилюдних торгів недійсними з підстав неналежної (несправедливої оцінки) майна, переданого на такі торги, навіть у такому випадку, якщо ця особа не мала реальної дійсної можливості оскаржити оцінку майна на відповідній стадії виконавчого провадження, яка передувала передачі майна на торги.
За таких обставин, можливість оскарження дій державного виконавця щодо визначення вартості майна боржника у межах вимог про визнання електронних торгів недійсними не передбачена законодавцем.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 липня 2022 року по справі № 910/10956/15 зроблено висновок, що повноваження виконавця вирішувати, залучати чи не залучати суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, стосуються лише проведення оцінки майна, вартість якого він може визначити самостійно, та не розповсюджуються на проведення оцінки нерухомого майна, стосовно якої частина четверта статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає лише один варіант поведінки, який є обов'язковим для виконавця - залучення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання.
При цьому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що положення статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» не зобов'язують виконавця самостійно з'ясовувати, чи досягли сторони між собою згоди щодо вартості майна боржника, та керуватись для визначення вартості майна боржника лише повідомленням про намір досягнути такої згоди в майбутньому.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказала, що порядок призначення оцінювача - суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання передбачений частиною другої статті 10 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» № 2658-III не стосується порядку призначення такого суб'єкта у виконавчому провадженні, оскільки проведення незалежної оцінки майна боржника передбачено не постановами Кабінету Міністрів України, а Законом України «Про виконавче провадження». Таким чином, положення щодо конкурсних засад визначення суб'єкта оціночної діяльності для такої оцінки на здійснення оцінки у процедурі виконавчого провадження не розповсюджуються, а призначення суб'єкта оціночної діяльності відбувається на підставі постанови виконавця. Закон № 2658-III розповсюджується на правовідносини у виконавчому провадженні лише у частині, що не суперечить Закону України «Про виконавче провадження», який щодо виконавчих процедур є спеціальним законом.
Додатково суд враховує, що згідно Звіту про оцінку майна ПП «Молокозавод-Олком», складеного ТОВ «Капитель - Групп», станом на 17.07.2018 ринкова вартість комплексу будівель і споруд, розташованого за адресою: Запорізька обл., м. Мелітополь, вул. Інтеркультурна (Дзержинського), 289-а, становить 44 086 207,00 грн. без ПДВ;
В той час, як згідно умов Іпотечного договору від 28.09.2010 № 280910-1 (в редакції Договору про зміну до Іпотечного договору від 15.11.2013 № 151113), за домовленістю сторін загальна заставна вартість предмета іпотеки складає 24 981 286,52 грн., тобто майже в два рази менша, ніж визначена суб'єктом оціночної діяльності.
Щодо посилання позивача на Довідку про оціночну вартість об'єкта нерухомості (том І, а.с. 36 - 38) згідно якої оціночна вартість комплексу будівель і споруд, розташованого за адресою: Запорізька обл., м. Мелітополь, вул. Інтеркультурна (Дзержинського), 289-а, становить 113 958 311,38 грн., то суд оцінює її критично, адже дана довідка складена станом на 28.09.2022.
Матеріалами справи підтверджується, що 17.09.2018 АТ «Банк Кредит Дніпро» звернулося до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з клопотанням від 17.09.2018 № 34-3705 про надання згоди на залишення за собою нереалізованого нерухомого майна шляхом заліку своїх забезпечених вимог за ціною електронних торгів (44 086 207,00 грн.).
Одночасно стягувач повідомив про зміну найменування та місцезнаходження банку з 15.08.2018 на АТ «Банк Кредит Дніпро», адреса: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, 32, а також про те, що АТ «Банк Кредит Дніпро» є правонаступником ПАТ «Банк Кредит Дніпро». На підтвердження даної обставини була надана виписка зі статуту АТ «Банк Кредит Дніпро», затвердженого в новій редакції 27.04.2018.
Таким чином, зазначення в Акті про реалізацію предмета іпотеки від 21.09.2018 нового найменування та місцезнаходження стягувача не суперечить законодавству і не порушує прав позивача.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позивач не довів порушення норм закону під час проведення виконавчих дій, які вплинули чи могли вплинути на результат торгів, а також не довів порушення його прав і законних інтересів під час проведення виконавчих дій.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 34, 72 Закону України «Про нотаріат», нотаріуси видають свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися.
Придбання нерухомого майна, яке було предметом застави (іпотеки), оформлюється нотаріусом за місцезнаходженням цього нерухомого майна шляхом видачі набувачу свідоцтва про придбання нерухомого майна.
Свідоцтва про придбання нерухомого майна видаються на підставі акта про придбання нерухомого майна або реалізацію предмета іпотеки.
Главою 13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 за № 282/20595, встановлені підстави для видачі нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо вони не відбулися.
Так, якщо прилюдні торги (аукціон) оголошено такими, що не відбулися, нотаріус видає відповідне свідоцтво про передачу майна стягувачеві в рахунок погашення боргу на підставі складеного та затвердженого в установленому порядку акта із зазначенням того, що прилюдні торги (аукціон) не відбулися.
Відповідно до ст. 2, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державній реєстрації прав підлягає, зокрема, право власності.
У відповідності з п. 2 ч. 1, п. 1, 2 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державним реєстратором є нотаріус.
Державний реєстратор:
встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно;
перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться, зокрема, на підставі виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів (п. 4 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
За змістом п. 6 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно.
В той же час, п. 3 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що набувається у результаті його примусової реалізації відповідно до закону.
Оскільки, електронні торги з продажу комплексу будівель і споруд, розташованого за адресою: Запорізька обл., м. Мелітополь, вул. Інтеркультурна (Дзержинського), 289-а, в межах виконавчого провадження ВП № 56651428 оголошено такими, що не відбулися, приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Левченко В.В. правомірно було видано відповідне свідоцтво про передачу майна стягувачеві (АТ «Банк Кредит Дніпро») в рахунок погашення боргу із зазначенням того, що прилюдні торги (аукціон) не відбулися, а також зареєстровано право власності АТ «Банк Кредит Дніпро» на це нерухоме майно.
Щодо способу захисту цивільних прав та інтересів, обраного позивачем
За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 9 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21)).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).
У межах справи про банкрутство позивач (конкурсний кредитор) звернувся з позовом про визнання недійсним акту державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки (як результату електронних торгів, які не відбулись, і як правочину, вчиненого боржником), а також про скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулись.
Позивач посилається на порушення встановленого законом порядку проведення аукціону з продажу заставного майна, яке було в іпотеці у відповідача-2. Вважає, що ці порушення є підставою для визнання недійсними результатів аукціону, який не відбувся, і як правочину, вчиненого боржником, а також для скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулись.
Звертаючись із позовом, кредитор вважав себе потерпілим від дій боржника та іншого конкурсного кредитора (набувача майна у виконавчому провадженні). Проте у разі задоволення позову майно має повернутися не до кредитора, а до боржника.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 липня 2022 року по справі № 914/2618/16, кредитор боржника може мати похідний інтерес у стягненні коштів, іншого майна з третіх осіб на користь боржника, зокрема і у процедурі банкрутства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (пункти 72, 78, 81)). Інтерес кредитора у поповненні (недопущенні зменшення) ліквідаційної маси боржника є похідним від такого інтересу боржника. Тому позови, спрямовані на поповнення (недопущення зменшення) ліквідаційної маси, є позовами на користь саме боржника, якому належить ліквідаційна маса, а не кредитора (останній має до цієї маси інтерес так званого другого порядку). Отже, позов, який заявив кредитор, є, насправді, позовом боржника, тобто похідним позовом (один із його різновидів передбачений пунктом 12 частини першої статті 20 ГПК України).
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно (речення перше частини першої статті 1212 ЦК України). Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга вказаної статті). Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Кредитор (позивач), який не був ані учасником виконавчого провадження, ані учасником електронних торгів, вважає, що під час реалізації спірного нерухомого майна в межах виконавчого провадження і набуття на це майно права власності відповідачем-2, як іпотекодержателем і стягувачем в рамках виконавчого провадження № 56651428, було допущено порушення вимог чинного законодавства, що поставило під сумнів можливість виконання боржником/відповідачем-1 зобов'язань перед іншими кредиторами, оскільки майна боржника стало недостатньо для задоволення вимог інших кредиторів.
За таких обставин, враховуючи те, що позивач також являється конкурсним кредитором боржника/відповідача-1, і не отримав належного задоволення своїх вимог, він може обґрунтовувати, що вчинений правочин не міг бути достатньою правовою підставою для набуття заставного майна стягувачем. А тому вправі, враховуючи вимоги частин другої та третьої статті 264 ЦК України, у цих спірних правовідносинах витребувати в інтересах боржника заставне майно у переможця аукціону на підставі статті 1212 ЦК України (у разі, якщо це майно буде відчужене третій особі, - витребувати його від неї на підставі статей 387, 388 ЦК України). Для цього немає потреби окремо оскаржувати результати аукціону оформлені актом державного виконавця.
Метою позову про витребування майна з чужого володіння (незалежно від того, на підставі приписів яких із указаних статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на таке майно (див. близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 7 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) та № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц(пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18(пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц).
Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення запису про державну реєстрацію за позивачем (у спірних правовідносинах - за боржником) права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (у спірних правовідносинах - за третьою особою якій було відчужене майно) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13(пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)) незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).
Таким чином, позовні вимоги про визнання недійсними результатів аукціону та договору купівлі-продажу у спірних правовідносинах не є ефективними способами захисту інтересу та права позивача.
Видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо вони не відбулися, є передбаченою пунктом 6 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат» окремою нотаріальною дією, спрямованою на посвідчення відповідного права стягувача, тобто є юридичним оформленням факту, що відбувся на підставі правочину. За змістом глави 13 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, на відміну від дій із нотаріального посвідчення правочинів, нотаріус, який вчиняє нотаріальну дію з видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, якщо вони не відбулися, не встановлює дійсні наміри сторін до вчинення правочину, відсутність заперечень щодо кожної з умов правочину, а перевіряє тільки факт набуття права власності на нерухоме майно конкретним набувачем і підтвердження цього права внаслідок проведення прилюдних торгів (див. близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункти 6.21, 6.22)).
Визнання недійсним свідоцтва як документа, який видав нотаріус для підтвердження права власності стягувача (покупця), не захистить ні інтерес кредитора у поповненні (недопущенні зменшення) ліквідаційної маси боржника, ні такий же інтерес самого боржника. Цей документ не породжує жодного права. Тому позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту.
Крім того, визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського судочинства, наведеним у частині першій статті 2 ГПК України.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо позовної давності
Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо встановить, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц і від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73)).
Оскільки за результатами вирішення даного спору встановлено, що право позивача не було порушене, питання про застосування позовної давності судом не розглядається.
Щодо судових витрат
За правилами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно платіжної інструкції від 17.10.2022 позивачем було сплачено 4 962,00 грн судового збору, який повністю покладається на нього.
Керуючись ст. 75, 123, 126, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов Командитного товариства «Желєв С.С. і компанія «Комиш - Зорянського елеватора» до Приватного підприємства «Молокозавод - Олком» та Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» про визнання правочинів недійсними залишити без задоволення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення складено та підписано 10.04.2023.
Суддя А.С.Сидоренко