Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"07" квітня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/2464/22
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс. Капітал", м. Полтава
до Комунального підприємства "Тролейбусне депо №2", м. Харків
про стягнення 15480,25 грн.
без виклику учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю Універмаг "Маркс.Капітал" (надалі - Позивач) звернувся 08.12.2022 до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Комунального підприємства "Тролейбусне депо №2", (надалі - Відповідач) матеріальної шкоди в розмірі 15 480,25 грн, а також суми судових витрат.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.12.2022 відкрито провадження у справі № 922/2464/22 розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін, за наявними в справі матеріалами.
Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
З метою повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та надання останнім можливості реалізувати власні процесуальні права, судом засобами поштового зв'язку на їх юридичні адреси, зазначені у позовній заяві.
Копію зазначеної ухвали сторони отримали, про що свідчать залучені до матеріалів справи зворотні поштові повідомлення (а. с. 84-85).
З урахуванням викладеного, судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи; в розумінні п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України, копія ухвали від 15.12.2022 вважається врученою відповідачу.
Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву в порядку та строк, встановлені ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.12.2022.
Враховуючи вищевказане суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений судом про розгляд спору за його участю. У той же час, відповідач не був позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.
Суд приймає до уваги, що сторонам створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.
В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення Відповідача стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень проти позову (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
А також судом повідомлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Через постійні обстріли міста Харкова ворожими військами будівля, у якій розміщується Господарський суд Харківської області, зазнала пошкоджень, а приміщення суду зазнали часткових руйнувань. З моменту введення воєнного стану та початку ведення активних бойових дій на території Харківської області суд не може забезпечити безпеку учасників судових проваджень, апарату суду, суддів, а тому вимушений обмежити присутність осіб у приміщенні суду до нормалізації обстановки з безпекою у регіоні та усунення руйнувань, у зв'язку з чим, у господарському суді Харківської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи.
Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя.
Згідно з ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.
При цьому, відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
На підставі вищевикладеного, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст. 248 ГПК України.
Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.
Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Судом установлено, що станом на момент ухвалення рішення, від відповідача будь-яких заяв чи пояснень по суті спору не надходило, а також не надано відповіді на відзив.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки, відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа розглядається судом за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
З'ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.
Як зазначає позивач, 15.11.2021 по пр.-ту Петра Григоренка, буд. 2/146Б у м. Харкові сталась дорожньо-транспортна пригода (далі за текстом - ДТП).
ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом (тролейбус) реєстраційний номер 2216, допустив зіткнення з транспортним засобом Toyota реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 . В результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Фрунзенського районного суду міста Харкова від 24.11.2021 (справа № 645/7630/21) ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення.
Страхувальником потерпілого від ДТП наземного транспортного засобу Toyota, д. н. з. НОМЕР_1 , належного ОСОБА_3 , є ПрАТ "СК "Саламандра", згідно з договором добровільного страхування наземного транспорту, крім залізничного “Каско міні” № S152.186735 від 15.04.2021.
До ПАТ “Страхова компанія “Саламандра” звернувся власник пошкодженого автомобіля з повідомленням про подію, яка має ознаки страхового випадку від 10.11.2021.
Згідно з ремонтною калькуляцією № 0037409.11 від 25.11.2021 виконаним в системі AUDATEX вартість відновлювального ремонту автомобіля (з урахуванням зношення запчастин) становить 15480,25 грн.
Згідно зі страховим актом № 0037409.11.21/1 від 21.01.2022 розмір страхового відшкодування на підставі умов договору становить 15480,25 грн.
На виконання умов договору на підставі калькуляції № 0037409.11 від 25.11.2021,страхового акту № 0037409.11.21/1 від 21.01.2022, протоколу огляду транспортного засобу від 18.11.2021, ПАТ “Страхова компанія “Саламандра” здійснило виплату на користь страхувальника страхового відшкодування у загальній сумі 15480,25 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 7180 від 27.01.2022.
Матеріали справи також свідчать про те, що 02.01.2020 між ПАТ “Страхова компанія “Саламандра” (клієнт) та позивачем (фактор) укладено договір про надання фінансових послуг факторингу № 02.01.2020-СК від 02.01.2020, в т. ч. щодо придбання права вимоги за грошовими зобов'язаннями від ПАТ “Страхова компанія “Саламандра” до відповідача, які виникли, згідно з актом прийому-передачі документів № 21-01 від 03.02.2022 до договору № 02.01.2020-СК від 02.01.2020.
У порядку та на умовах, визначених пунктом 1.2. договору факторингу, фактор займає місце клієнта (як кредитора) по усіх переданих регресних вимогах клієнта, у тому числі права одержання від боржників сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі.
Згідно з п. 1.3 договору факторингу, права за регресними вимогами переходять від клієнта до фактора з моменту підписання акту здачі-приймання документів по відповідній регресній вимозі.
Відповідно до п. 16.1 договору факторингу, цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Відповідно до п. 71 переліку переданих регресних вимог № 01-22 (за період з 01.01.2022 по 31.03.2022), що є додатком до акту прийому-передачі документів № 21-22 від 31.01.2022, які є невід'ємною частиною договору факторингу № 02.01.2020-СК від 02.01.2020 право вимоги від відповідача сплати страхового відшкодування за наслідками вказаного вище ДТП перейшло від ПАТ “Страхова компанія “Саламандра” до позивача.
На виконання відповідної умови договору факторингу № 02.01.2020-СК від 02.01.2020, позивач перерахував кошти на користь ПАТ “Страхова компанія “Саламандра”, що підтверджується платіжними дорученнями, які містяться в матеріалах справи № 922/2464/22 (а. с. 22-31).
Як свідчать матеріали справи, позивач є зареєстрованою фінансовою установою, яка здійснює свою діяльність відповідно до свідоцтва про реєстрацію фінансової установи серії ФК № 296 від 07.07.2011. Одним із видів діяльності товариства є надання послуг факторингу.
Як свідчать матеріали справи, після набуття права вимоги позивач направив відповідачу претензію № 07566 від 03.02.2022 про виплату страхового відшкодування (в порядку суброгації) в загальній сумі 15480,25 грн.
Оскільки відповідач не здійснив виплату страхового відшкодування, позивач при зверненні до суду з позовом у даній справі вимагає стягнути з відповідача на свою користь 15480,25 грн матеріальної шкоди.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до загальних умов та визначень договору страховий випадок - це передбачена договором подія, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику (вигодонабувачу), застрахованим або третім особам.
За приписами ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно з ст. 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Статтею 1188 ЦК України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах.
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір оренди, підряду тощо) володіє транспортним засобом.
Згідно з п. 22.1. ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 1961-IV від 01 липня 2004 року (надалі - Закон № 1961-IV), при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Стаття 993 ЦК України передбачає, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Частиною 1 ст. 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Відповідно до ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
05.12.2018 Велика Палата Верховного Суду прийняла Постанову у справі № 426/16825/16-ц. Предметом даної справи був регресний позов страховика до винуватця та його роботодавця, у зв'язку з неподанням заяви про настання страхового випадку та невідповідним технічним станом транспортного засобу вимогам ПДР. У зазначеній справі Верховний Суд прийшов до висновку, що у відповідності до положень статей 1187 та 1172 ЦК України шкода задана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, а також, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. У свою чергу після того, як роботодавець здійснить відшкодування шкоди він у порядку регресу (статті 1191 ЦК України) отримає право вимоги до свого працівника та зможе пред'явити до нього відповідну вимогу. Отже, Верховний Суд зазначив черговість відповідальності за шкоду: страхова компанія - роботодавець - працівник.
Відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, наступає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв'язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов'язків.
Зазначений правовий висновок зазначений Верховним Судом у складі суддів палати Касаційного господарського суду у постанові від 25.07.2018 у справі № 914/820/17. Предметом розгляду справи був суброгаційний позов страхової компанії до роботодавця винної особи. Свої вимоги до юридичної особи страховик аргументував тим, що транспортний засіб належить на праві власності відповідачу, а винуватець перебуває з ним у трудових відносинах. Верховний Суд відхилив такі твердження страхової компанії та зазначив, що самого факту перебування у трудових відносинах винуватця недостатньо для пред'явлення вимоги до роботодавця, адже потрібно ще довести факти виконання працівником своїх трудових обов'язків при ДТП. При цьому суд акцентував, що під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків слід розуміти виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника. У випадку, якщо у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують виконання трудових обов'язків при настанні ДТП, то роботодавець не відповідає за шкоду завдану його працівником.
Підставами виникнення суброгаційного, регресного зобов'язання є:
1) виконання боржником свого обов'язку перед кредитором;
2) виконання обов'язку за третю особу.
Відповідно до п. “в” 4.38.1.1. ст. 38 Закону страховик після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо водій після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди.
Щодо застосування Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів ремонтною організацією при здійсненні ремонтних робіт та складанні документації, то суд зазначає, що прямої вказівки на це закон не містить. Методика застосовується під час складання експертного звіту про оцінку транспортного засобу, що є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру заподіяної шкоди, повинні виходити із фактичної (реальної) суми, встановленої висновком судової автотоварозначної експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля (лист Верховного суду України "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування" від 19.07.2011).
Судом враховано, що у матеріалах справи містяться протокол огляду ТЗ, ремонтна калькуляція, платіжне доручення, які разом підтверджують фактичне здійснення відновлювального ремонту автомобіля та свідчать про реальний розмір витрат, необхідних для відновлюваного ремонту автомобіля, та який не включає в себе оновлення автомобіля за рахунок страхової. При цьому, дана сума витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу відповідає ліміту відповідальності, визначеному полісом позивача (203534352).
Судом встановлено, що розрахунок розміру страхового відшкодування та виплата страхового відшкодування проведено на підставі наданих до суду доказів:
- договір “Каско міні” № S152.186735 від 15.04.2021;
- ремонтна калькуляції № 0037409.11 від 25.11.2021;
- платіжне доручення № 7180 від 27.01.2022.
Як зазначалось, дана сума відшкодована ПАТ «СК «Саламандра» на користь страхувальника в повному обсязі, а саме: сплачено на його користь 15480,25грн.
За таких обставин, відшкодуванню відповідачем на користь ПАТ «СК «Саламандра» підлягає сума 15480,25 грн.
Разом з тим, як зазначалось, 02.01.2020 між третьою особою та позивачем укладений договір про надання фінансових послуг факторингу № 02.01.2020-СК від 02.01.2020 щодо придбання права вимоги за грошовими зобов'язаннями, які виникли, зокрема, згідно з актом прийому-передачі документів № 21-01 від 03.02.2022, в т. ч. вимог третьої особи до відповідача про виплату страхового відшкодування в сумі 15480,25 грн за результатами ДТП, що мало місце 15.11.2021.
У порядку та на умовах, визначених п. 1.2 договору факторингу, фактор займає місце клієнта (як кредитора) по усіх переданих регресних вимогах клієнта, у тому числі права одержання від боржників сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Статтею 1082 ЦК України, передбачено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вказаних вимог чинного законодавства, позивач направив відповідачу претензію № 07566 від 03.02.2022 про виплату страхового відшкодування (в порядку суброгації), в якій просив відшкодувати на його користь суму в загальному розмірі 15480,25 грн. Разом із вимогою позивачем направлені додатки: копію страхової справи, копію довіреності на представника.
Відповідно до ч. 2 ст. 1082 ЦК України, боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Проте до суду не надано доказів звернення відповідача до позивача щодо надання додаткових документів.
За таких обставин, виплачене ПАТ «СК «Саламандра» на користь страхувальника страхове відшкодування підлягає відшкодуванню відповідачем на користь позивача.
Оскільки матеріали справи не містять, та відповідачем суду не надано доказів здійснення відповідної оплати, суд за наслідками розгляду справи приходить до висновку про задоволення заявленого позову, та стягнення страхового відшкодування в порядку суброгації (матеріальної шкоди) в сумі 15480,25 грн з відповідача на користь позивача.
Здійснюючи розподіл судових витрат, суд зазначає таке.
Згідно з ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Як свідчать матеріали справи, у зв'язку із необхідністю зверненням до суду з позовом у даній справі, позивач з метою надання юридичного захисту уклав з адвокатським бюро “Терзі та партнери” відповідний договір № 02/2022-АБ від 14.02.2022.
Зокрема, відповідно до умов зазначеного договору, позивач, як клієнт, доручає, а бюро приймає на себе зобов'язання надати клієнту професійну правничу допомогу на умовах, передбачених цим договором (п. 1.1 договору).
Згідно з п. п. 2, 3 додаткової угоди № 1 від 14.02.2022 розмір гонорару не є фіксованим та визначається на підставі обсягів фактично наданих послуг, витраченого адвокатом часу та складності опрацьованих адвокатом справ. Обсяг наданих послуг та їх вартість визначається актом виконаних робіт (наданих послуг).
Гонорар сплачується на підставі акту виконаних робіт за результатами надання професійної правничої допомоги у відповідності до п. 3.3 договору.
Пунктом 4 вказаної додаткової угоди також передбачено, що клієнт на підставі підтверджуючих документів (копії та/або оригінали) або окремого рахунку відшкодовує бюро також фактичні витрати, необхідні для виконання договору, сума яких не входить до суми гонорару. Оплата фактичних витрат здійснюється в безготівковому порядку протягом п'яти банківських днів з моменту отримання клієнтом підтверджуючих документів або окремого рахунку.
Згідно з актом надання послуг від 24.11.2022 сторони узгодили що на виконання умов договору № 02/2022-АБ від 14.02.2022 щодо стягнення з відповідача на користь позивача 5000,00 грн адвокатом виконано наступні роботи (надано послуги): підготовка та направлення до Господарського суду Харківської області позовної заяви про стягнення з Комунального підприємства "Тролейбусне депо № 2" шкоди в порядку суброгації в розмірі 15480,25 грн.
Також сторонами складено акт виконаних робіт (наданих послуг) від 24.11.2022, згідно з яким вартість наданих адвокатом послуг клієнту становить 5000 грн.
З посиланням на зазначені договір, акти, опис позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Суд констатує, що згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Суд також констатує, що відповідач в порядку, визначеному п. 6 ст. 126 ГПК України не надав доказів неспіврозмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Разом з тим, оскільки зазначені в договорі та акті надання послуг від 24.11.2022 послуги є такими, що пов'язані з розглядом даної справи, їх вартість є співрозмірною щодо ступеня складності спору та витраченого адвокатом часу на надання правової допомоги, суд приходить до висновку про необхідність розподілу витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги виходячи саме з суми 5000 грн.
Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову як обґрунтованого, підтвердженого доданими до матеріалів справи доказами та не спростованого відповідачем.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1,2,3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст. 233 ГПК України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Комунального підприємства "Тролейбусне депо № 2" (адреса: 61105, м. Харків, вул. Ньютона, буд. 5; код ЄДРПОУ 37766007) на користь на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс. Капітал" (адреса: 36023, м. Полтава, вул. Колективна, буд. 10; код ЄДРПОУ 37686922): матеріальної шкоди в розмірі 15480,25 грн, судового збору у розмірі 2481,00 грн та 5000,00 грн витрат, що пов'язані з професійною правничою допомогою.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено "10" квітня 2023 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п. п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Суддя І.П. Жигалкін