м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2
Іменем України
30.10.2007 року Справа № 14/524
Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Баннової Т.М.
суддів Бойченка К.І.
Семендяєвої І.В.
за присутністю секретаря
судового засідання Міхальчук О.А.
та за участю
представників сторін:
від позивача Аваков А.Ю., дов. від 01.09.07 б/н
від відповідача Ніколаіді І.П., дов. від 03.09.07 № 15
розглянув у відкритому
судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лугбарімпекс», м. Луганськ
на рішення
господарського суду Луганської області
від 03.09.2007
по справі №14/524 (суддя -Лісовицький Є.А.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АІР -Сервіс», м. Луганськ
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Лугбарімпекс», м. Луганськ
про стягнення 10 044 грн. 00 коп.
На підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні було оголошено перерву з 25.10.2007 по 30.10.207 о 16 год. 00 хв.
За результатами розгляду апеляційної скарги Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів, що призначена розпорядженнями голови суду від 17.09.2007 та першого заступника голови суду від 24.10.2007
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «АІР -Сервіс» (далі -ТОВ «АІР -Сервіс») звернувся до господарського суду Луганської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лугбарімпекс» (далі -ТОВ «Лугбарімпекс») вартості ремонту холодильного устаткування у сумі 1 044 грн. 00 коп. та пені у розмірі 9 000 грн. 00 коп. згідно укладеного сторонами по справі договору суборенди нежилого приміщення від 03.01.2007 б/н (далі -договір).
Рішенням місцевого господарського суду від 03.09.2007 з відповідача стягнуто 1 044 грн. збитків та 9 000 грн. штрафу.
Мотивоване дане рішення обґрунтованістю позовних вимог, положеннями ст. ст. 526, 549, 623 Цивільного кодексу України, п.п. 6.8, 10.7 укладеного між сторонами договору.
За висновком суду першої інстанції відповідач порушив передбачені договором зобов'язання щодо ремонту устаткування, які не передбачають наявності вини відповідача у виходу з ладу обладнання. Як зазначено судом, відповідач свідомо не виконував і не мав наміру виконувати свій обов'язок.
Згідно оскаржуваного рішення, витрати позивача по ремонту обладнання є його збитками, понесеними внаслідок невиконання відповідачем обов'язків за договором, які підлягають відшкодуванню кредиторові на підставі положень ст. 623 Цивільного кодексу України.
Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача пені судом зазначено, що з врахуванням положень ст. 549 Цивільного кодексу України за змістом п. 10.7 договору сторони фактично передбачили штраф за одностороннє розірвання договору, хоча і назвали його пенею.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, якою просить скасувати рішення.
В обґрунтування вимог за апеляційною скаргою її заявник посилається на порушення норм матеріального права.
За твердженням скаржника, суд першої інстанції, у порушення вимог п. 2 ст. 14 Господарського кодексу України, зобов'язав відповідача виконати то зобов'язання, яке не було передбачено договором, а саме відшкодувати суборендодателю витрати, які пов'язані з ремонтом холодильного устаткування. У той час як договір містить зобов'язання суборендаря по проведенню ремонту холодильного обладнання, а ні відшкодування збитків позивача.
Також, необґрунтованим скаржник вважає і стягнення з нього за рішенням суду штрафу за відсутністю угоди сторін на це та з врахуванням вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, згідно якої пеня може забезпечувати виконання лише грошових зобов'язань, дострокове розірвання договору до грошових зобов'язань не відноситься, тому, на думку скаржника, положення п. 10.7 договору протирічать законодавству і не можуть застосовуватися ні до однієї із сторін за договором.
Позивач доводи відповідача за апеляційною скаргою оспорює, просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. За твердженням позивача, він вимушений був здійснити ремонт холодильного обладнання, необхідність якого виникла у січні 2007 року. Відповідач від здійснення ремонту за свій рахунок, а потім від відшкодування вартості ремонту відмовився. Рішення суду першої інстанції позивач вважає таким, що відповідає вимогам діючого законодавства та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.
Розглянув матеріали справи, обговорив доводи апеляційної скарги, заслухав представників сторін, дослідив правильність застосування судом першої інстанції при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Згідно положенням п. 1 ч. 2 ст. 11 та ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до положень ст. ст. 6 та 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Взаємовідносини сторін по справі врегульовані договором, передачу майна за яким у суборенду відповідачеві погоджено позивачем з власником майна, що підтверджено договором від 14.01.2002 № 1, укладеного між Приватним підприємством «Торговий Дім «Лугань» (далі -ПП «ТД «Лугань») та ТОВ «АІР -Сервіс» та листом ПП «ТД «Лугань» від 03.01.2007. Зміст договору сторін становлять умови, визначені на їх розсуд і погоджені ними.
За умовами п. 6.8 договору відповідач прийняв на себе обов'язок нести усі витрати, пов'язані з експлуатацією, технічним обслуговуванням та ремонтом холодильного устаткування.
Факт здійснення ремонту холодильного обладнання та вартість ремонту підтверджено матеріалами справи. Відповідач вказані обставини не оспорює. Твердження скаржника стосовно відсутності у нього обов'язку з відшкодування позивачеві витрат, пов'язаних з ремонтом холодильного обладнання спростовуються змістом п. 6.8 договору, тому не можуть бути прийняті до уваги.
На основі вільного волевиявлення сторонами узгоджено і умови п. 10.7 договору щодо сплати ініціатором дострокового розірвання договору пені у розмірі 20 % від вартості орендної плати за термін, що залишився до дати закінчення дії договору. Умови вказаного пункту відповідають загальним умовам виконання господарських зобов'язань відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, яка передбачає обов'язок суб'єктів господарювання (якими є сторони у справі згідно положень п. 1 ч. 2 ст. 55 та ч. 2 ст. 4 Господарського кодексу України) виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно положенням ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 260 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Вказана норма не ставить застосування штрафних санкцій в залежність від виду господарського зобов'язання (грошове чи не грошове), тобто доводи скаржника стосовно невідповідності законодавству умов п. 10.7 договору не можуть бути прийняті до уваги.
Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно положень ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
З врахуванням вказаних положень законодавства та умов п. 10.7 договору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що за змістом даного пункту договору сторонами фактично передбачена відповідальність за одностороннє розірвання договору у вигляді штрафу, хоча і назвали його пенею. Розмір штрафу, що заявлений до стягнення за позовом та який стягнутий судом за рішенням відповідає угоді сторін за договором та фактичним обставинам справи.
З врахуванням викладеного, підстав для скасування рішення не вбачається.
Витрати по держмиту за апеляційною скаргою підлягають віднесенню на її заявника, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів
1. Апеляційну скаргу ТОВ «Лугбарімпекс» на рішення господарського суду Луганської області від 03.09.2007 по справі № 14/524 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Луганської області від 03.09.2007 по справі № 14/524 залишити без змін.
Головуючий суддя Т.М.Баннова
Суддя К. І. Бойченко
Суддя І.В. Семендяєва