Справа № 235/1248/22
Провадження № 2/204/1210/23
05 квітня 2023 року м. Дніпро
Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого - судді Черкез Д.Л.,
за участю секретаря судового засідання Воронько А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
03 березня 2022 року до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до розпорядження Верховного суду «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Донецької, Харківської областей)» №17/0/9-22 від 08.04.2022 та відповідно до ч.7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність судових справ Красноармійського міськрайонного суду Донецької області на Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2023 року цивільну справу № 235/1248/22 прийнято до провадження.
В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 вказав, що він перебував у трудових відносинах з Державним підприємством «Вугільна компанія «Краснолиманська» періодично, останній раз з 02 листопада 2009 року по 30 березня 2021 року, звільнений за власним бажанням згідно зі статтею 38 КЗпП України. При звільненні позивачу була нарахована заробітна плата за період з грудня 2019 року по березень 2021 року, яка до теперішнього часу не сплачена, загальна сума заборгованості становить 121 673,72 грн., що підтверджується довідкою № 95 від 11 лютого 2022 року. Оскільки в день звільнення відповідач не провів з позивачем остаточний розрахунок, то наявні підстави також і для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, розмір якого за розрахунками позивача станом на 18 лютого 2022 року становить 221 428,97 грн. У зв'язку з викладеним позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на його користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 121 673,72 грн., а також середній заробіток за час затримки сплати сум, які належать працівникові при звільненні за період з 30 березня 2021 року по день винесення судом рішення, з розрахунку середньоденного заробітку 1 020,41 грн.
04 квітня 2023 року від представника відповідача - ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач Державне підприємство «Вугільна компанія «Краснолиманська» позовні вимоги не визнає, вважає їх безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне. Позивач звільнений з підприємства відповідача 30 березня 2021 року наказом №668/к за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за віком. Позивачу в якості сум, що підлягають сплаті при звільненні, нараховано після утримання обов'язкових податків та зборів до сплати: за грудень 2019 року - 1 273,01 грн., за січень 2020 року - 5 918,58 грн., за лютий 2020 року - 14 648,59 грн., за березень 2020 року - 15 133,78 грн., за квітень 2020 року - 16 516,17 грн., за березень 2021 року - 68 183,59 грн., а всього 121 673,72 грн. Суми зазначені після обов'язкових утримань до сплати, тобто вже з утриманням підприємством з цих сум обов'язкових податків та зборів. 30 березня 2021 року позивачу у відділі кадрів була видана трудова книжка, після чого позивач повинен був звернутися до каси бухгалтерії з письмовою заявою для проведення повного розрахунку із ним, але з невідомих причин, позивач до бухгалтерії не звернувся та остаточний розрахунок, який належним чином був нарахований на день його звільнення, не отримав. Не звертався він до бухгалтерії підприємства або до керівництва підприємства з вимогою про розрахунок і в подальшому. Ні під час написання заяви про звільнення, ні в подальшому, позивачем будь-яких вимог до відповідача з приводу розрахунку не заявлялось, тобто позивач фактично погодився з проведенням остаточного розрахунку заборгованості із заробітної плати на розсуд відповідача. Крім того, позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.03.2021 року по день винесення судового рішення. Однак, затримка розрахунку виникає лише з наступного дня після звільнення, а ніяк не у день звільнення, як це вказується позивачем. У зв'язку із тим, що позивачем невірно зазначений період меж позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку, вважає, що у цій частині позовних вимог слід відмовити. Також слід врахувати, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Тобто, виходячи із положень ст.ст. 116, 117 КЗпП період, за який стягується середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, не може перевищувати 6 місяцям. Також просить врахувати інтереси відповідача, які полягають у збереженні підприємством свого матеріального та фінансового становища і платоспроможності, та зменшити розмір за затримку розрахунку при звільненні до розумної пропорційності. Покладення на відповідача обов'язку виплати середнього заробітку під час затримки розрахунку при звільненні стане додатковою жорстокою санкцією у фінансовій сфері відповідача, тим самим перетвориться на непосильний тягар. Середньоденний заробіток позивача за останні 2 місяці складає 1 020,41 грн. Також вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат задоволенню не підлягають. У зв'язку з викладеним просив відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі.
У судове засідання позивач не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує та просить суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, у відзиві на позовну заяву просив проводити розгляд справи без його участі, позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі.
У зв'язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 02 листопада 2009 року працював у Державному підприємстві «Вугільна компанія «Краснолиманська», що підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 (а.с. 9-18).
Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
На підставі наказу № 668/к від 30 березня 2021 року ОСОБА_1 було звільнено за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за віком, згідно зі ст. 38 КЗпП України, що також підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 .
Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
У частині 1 статті 116 КЗпП України, в редакції, що діяла на момент звільнення ОСОБА_1 з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська», тобто станом на 30 березня 2021 року, закріплено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Однак, відповідач при звільненні так і не провів з позивачем остаточний розрахунок та не виплатив позивачу нараховану йому заробітну плату.
При цьому, всі наведені у відзиві на позовну заяву твердження сторони відповідача про те, що відповідач не провів з позивачем остаточний розрахунок у зв'язку з тим, що позивач ні при звільненні, ні після цього, не звертався до відповідача з заявами про проведення остаточного розрахунку, суд до уваги не приймає, оскільки такі обставини жодним чином не звільняють відповідача як роботодавця від передбаченого законом обов'язку у день звільнення провести з позивачем як працівником остаточний розрахунок.
Не заслуговують на увагу і наведені у відзиві на позовну заяву доводи сторони відповідача про те, що після звільнення позивач не звертався до відповідача з приводу проведення з ним остаточного розрахунку, оскільки вони повністю спростовуються наданими позивачем доказами, а саме: позивач звертався до відповідача у лютому 2022 року, у зв'язку з цим Державним підприємством «Вугільна компанія «Краснолиманська» 11 лютого 2022 року йому було видано довідку № 95, в якій зазначено, що заборгованість з виплати заробітної плати за період з грудня 2019 року по березень 2021 року становить 121 673,72 грн. (а.с. 19), а також довідку № 96, в якій зазначено, що середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 1 020,41 грн. (а.с. 20).
Суд зауважує, що матеріали справи не містять належних та переконливих доказів на підтвердження того, що відповідачем перед позивачем була погашена існуюча заборгованість по заробітній платі, а тому усі наведені відповідачем заперечення з цього приводу суд вважає безпідставними та недоведеними, до уваги їх не бере та відхиляє.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Нормами ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Аналогічні положення має ч. 1 ст. 115 Кодексу законів про працю України.
Разом з тим, за період з грудня 2019 року по березень 2021 року відповідач не в повному обсязі виплачував позивачу нараховану йому заробітну плату.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України в редакції, що діяла на момент звернення позивача до суду з даним позовом, тобто станом на 03 березня 2022 року, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно довідки № 95 від 11 лютого 2022 року, виданої Державним підприємством «Вугільна компанія «Краснолиманська», вбачається, що Державне підприємство «Вугільна компанія «Краснолиманська» має перед ОСОБА_1 заборгованість з виплати заробітної плати за період з грудня 2019 року по березень 2021 року (а саме: грудень 2019 року - 1 273,01 грн., січень 2020 року - 5 918,58 грн., лютий 2020 року - 14 648,59 грн., березень 2020 року - 15 133,78 грн., квітень 2020 року - 16 516,17 грн., березень 2021 року - 68 183,59 грн.) у загальному розмірі 121 673,72 грн., при цьому сума заборгованості з виплати заробітної плати зазначена після утримання всіх обов'язкових податків та зборів (а.с. 19).
Отже, з вищевказаної довідки вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі становить 121 673,72 грн. та вказана заборгованість визначена вже за вирахуванням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів, тобто є сумою, яка належить позивачу до виплати.
За таких обставин суд вважає необхідним стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 121 673,72 грн., без утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, а отже позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають задоволенню.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Таким чином, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Вирішуючи питання щодо розміру заробітної плати, яка повинна бути стягнута за рішенням суду шляхом негайного виконання, суд виходить з наступних розрахунків: розмір заборгованості по заробітній платі, який стягнуто судом - 121 673,72 грн.; період стягнення дорівнює 6 місяців. Отже, розмір заробітної плати який підлягає стягненню шляхом негайного виконання за один місяць становить: 121 673,72 грн. / 6 = 20 278,95 грн., без утримання з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в редакції, що діяла на момент звернення позивача до суду з даним позовом, тобто станом на 03 березня 2022 року, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 березня 2021 року по день винесення судом рішення, оскільки розрахунок з позивачем так і не проведений.
Позивач має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 31 березня 2021 року, тобто з дня, наступного за днем звільнення.
Разом з цим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ внесені зміни, зокрема, у частину першу статті 117 КЗпП України, яку викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.».
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування (п. 1 Прикінцевих та перехідних положень), опубліковано 18 липня 2022 року в газеті «Голос України» № 147.
Відповідно до конституційних повноважень Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні виключно законами України закріплює права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості.
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ прийнятий Верховною Радою України відповідно до конституційних повноважень.
Тобто, починаючи з 19 липня 2022 року у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Таким чином, обов'язок роботодавця виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», а починаючи з 19 липня 2022 року період, за який з роботодавця може бути стягнутий середній заробіток за час затримки розрахунку, обмежений строком у шість місяців.
У Рішенні Конституційного Суду України (Перший сенат) у справі за конституційними скаргами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 2, 3 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» від 28 січня 2016 року № 955-VIII зі змінами, від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 зазначено, що Конституційний Суд України вважає, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування. Закон не має зворотної дії в часі, оскільки не поширюється на безстрокові трудові договори, укладені до його прийняття, а передбачає припинення цих договорів з моменту набрання ним чинності та можливість продовження трудових правовідносин на умовах контракту між професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) і державними та комунальними закладами культури. Таким чином, Закон спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності, а трудові правовідносини, що виникли раніше, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням.
У справі № 6-уп/98 Конституційний Суд України зазначає, що з прийняттям нормативно-правового акту в новій редакції втрачають чинність норми акту в попередній редакції.
На теперішній час Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ є чинним та обов'язковим до виконання.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивач має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 березня 2021 року, тобто з дня, наступного за днем звільнення, по 18 липня 2022 року включно, тобто до дня набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Отже, суд зазначає, що середній заробіток розраховується за період з 31 березня 2021 року по 18 липня 2022 року включно.
Відповідно до пункту 8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).
Згідно довідки № 96 від 11 лютого 2022 року, виданої Державним підприємством «Вугільна компанія «Краснолиманська», середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 1 020,41 грн. (а.с. 20).
Кількість робочих днів за період з 31 березня 2021 року по 18 липня 2022 року включно складає 328 днів, а саме: березень 2021 року - 1 день, квітень 2021 року - 22 дні, травень 2021 року - 18 днів, червень 2021 року - 20 днів, липень 2021 року - 22 дні, серпень 2021 року - 21 день, вересень 2021 року - 22 дні, жовтень 2021 року - 20 днів, листопад 2021 року - 22 дні, грудень 2021 року - 22 дні, січень 2022 року - 19 днів, лютий 2022 року - 20 днів, березень 2022 року - 22 дні, квітень 2022 року - 21 день, травень 2022 року - 22 дні, червень 2022 року - 22 дні, липень 2022 року - 12 днів.
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 31 березня 2021 року по 18 липня 2022 року включно складає 334 694,48 грн. (1 020,41 грн. х 328 днів = 334 694,48 грн.).
Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з дня набрання чинності новою редакцією ст. 117 КЗпПУ по день ухвалення рішення суд зазначає, що вони задоволенню не підлягають, оскільки на користь позивача вже стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 31 березня 2021 року по 18 липня 2022 року включно (тобто за період який перебільшує 6 місяців), відповідно до правового регулювання спірних правовідносин, яке існувало на момент звернення позивача до суду та перебування справи на розгляді у суді.
У зв'язку з викладеним суд приходить до переконливого висновку, що з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 слід стягнути суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 334 694,48 грн., а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Оцінюючи у сукупності усі інші аргументи сторін, наведені ними в обґрунтування своїх вимог або заперечень, суд до уваги їх не бере, оскільки вони не відносяться до предмета спору та є явно необґрунтованими.
Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а порушені права позивача судовому захисту.
Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги майнового характеру про стягнення заборгованості по заробітній платі задоволені на суму 121 673,72 грн. та позивач був звільнений від сплати судового збору за цими позовними вимогами на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», то з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 1 216,74 грн.
Крім того, оскільки позовні вимоги майнового характеру про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за які позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 214,29 грн., задоволені частково, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2 214,29 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» у разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.
Оскільки на день подачі позову ціну позову за позовним вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку не було можливо визначити, та враховуючи що позовні вимоги в цій частині задоволені частково у розмірі 334 694,48 грн., з позивача слід стягнути судовий збір на користь держави у вигляді доплати у розмірі 1 132,65 грн., з подальшим його стягненням з відповідача на користь позивача. З урахуванням наведеного з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у загальному розмірі 3 346,94 грн., що дорівнюватиме 1 % від задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 38, 47, 115, 116, 117, 233 КЗпП України, ст. ст. 1, 21, 24 Закону України «Про оплату праці», ст. ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 229, 247, 258-259, 263-265, 273, 352, 430 ЦПК України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» (місцезнаходження: 85310, Донецька область, м. Покровськ, м. Родинське, вул. Перемоги, буд. 9, ЄДРПОУ - 31599557) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ), заборгованість по заробітній платі у розмірі 121 673,72 грн. (сто двадцять одна тисяча шістсот сімдесят три гривні, 72 копійки) та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 334 694,48 грн. (триста тридцять чотири тисячі шістсот дев'яносто чотири гривні, 48 копійок).
Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» (місцезнаходження: 85310, Донецька область, м. Покровськ, м. Родинське, вул. Перемоги, буд. 9, ЄДРПОУ - 31599557) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 3 346,94 грн. (три тисячі триста сорок шість гривень, 94 копійки).
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1 132,65 грн. (одна тисяча сто п'ятдесят п'ять гривень, 65 копійок) на користь держави.
Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» (місцезнаходження: 85310, Донецька область, м. Покровськ, м. Родинське, вул. Перемоги, буд. 9, ЄДРПОУ - 31599557) судовий збір у розмірі 1 216,74 грн. (одна тисяча двісті шістнадцять гривень, 74 копійки) на користь держави.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати в межах суми платежу за один місяць, у розмірі 20 278,95 грн. (двадцять тисяч двісті сімдесят вісім гривень, 95 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Д.Л. Черкез