Справа № 523/14675/22
Провадження №2/523/1131/23
"10" квітня 2023 р. м.Одеса
Суворовський районний суд м.Одеси у складі:
головуючої судді - Кузьміної О.І.,
за участю секретаря - Каранфілової Я.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №25 в м.Одесі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко Валентина Володимирівна, приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Шипкович Єгор Олексійович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Панасюк О.М., 16.11.20022 р. звернулася з позовною заявою до ОСОБА_3 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В., приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Шипкович Є.О., в якій просила визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 20.10.2020р., реєстровий номер №1991, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В., яким було запропоновано звернення стягнення на майно ОСОБА_1 , а саме на автотранспорт марка і модель «Toyota Carina E», р/н НОМЕР_1 , зареєстрований ТСЦ 5151 від 28.03.2018р., свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_2 , з метою виконання договору позики №22/05/18-2 від 22.05.2018р. з урахуванням змін і доповнень, внесених додатковою угодою від 22.11.2018р. Позивач вважає вчинення виконавчого напису таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки цей напис вчинено незаконно і без підстав, за відсутності всіх необхідних документів, визначених Законом, якими підтверджується безспірність заборгованості, за відсутності можливості боржника подати заперечення нотаріусу щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою чи повідомити про наявність спору щодо суми заборгованості через не отримання нею письмової вимоги відповідача. Зважаючи на викладене, позивач просить позов задовольнити.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 17.11. 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 28.02.2023 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.
Позивач та її представник у засідання не з'явилися, про час і місце слухання справи повідомлені належним чином. Представвник позивача Панасюк О.М. надав заяву про підтримання заявлених вимог та про слухання справи за його відсутності, у разі відсутності в судовому засідання віідповідача не заперечував проти розгляду справи в заочному порядку.
Відповідач повторно в призначений час в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не надав, у зв'язку з чим суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних доказів відповідно до ст.280 ЦПК України.
Третя особа: приватний нотаріус дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. у судове засідання не з'явилася, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, відповідно до положень ст. 128 ЦПК України, надіслал заяву про слухання справи за її відсутності.
Третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Шишкович Є.О. у судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, відповідно до положень ст. 128 ЦПК України, причини неявки суду не повідомив.
Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до п.2 ч.7 ст.128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Враховуючи вимоги ст. 223 ЦПК України та ст.6 Конвенції «Про захист прав людини та основних свобод», ратифікованої Законом України 17.07.1997 року, з метою недопущення затягування розгляду справи, суд вважає за необхідне розгляд справи провести за відсутності відповідача.
Відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з вимогами ч.5 ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані стороною позивача докази на підтвердження обставин позову, документи, на підставі яких було вчинено виконавчий напис, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.
За виконавчим написом, вчиненим 12 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. та зареєстрованим в реєстрі за №1991, здійснюється звернення стягнення на транспортний засіб марки «Toyota» модель «Carina E», шасі (кузов, рама) НОМЕР_3 , 1992 року випуску, тип-загальний легковий седан-В, колір-білий, державний номер НОМЕР_1 , зареєстрований ТСЦ 5152 від 28.03.2018р., свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_2 , з метою виконання договору позики №22/05/18-2 від 22.05.2018р. з урахуванням змін і доповнень, внесених додатковою угодою від 22.11.2018р. За рахунок виручених коштів від реалізації заставленого майна задовольнити вимоги ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 88641,48 грн, з яких сума заборгованості ха позикою-24163,89 грн, неустойка - 61978,09 грн, додаткові витрати, пов'язані з вчиненням цього виконавчого напису - 2500 грн.
21.11.2020р. ОСОБА_3 звернувся до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Шипкова Є.О. із заявою про примусове виконання рішення та в заяві просив відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису №1991 від 12.10.2020р.
У зв'язку з примусовим виконанням вищевказаного виконавчого напису постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Шипковим Є.О. від 24.11.2020 року було відкрито виконавче провадження №63699496.
Матеріали справи містять лише копію договору позики №22/05/8-2 від 22.05.2018р., де позичальником вказано ОСОБА_1 , а позикодавцем зазначено ОСОБА_3 , даний договір вчинено у простій письмовій формі, відомостей про його нотаріальне посвідчення не містить.
Разом з тим, з наявних у справі доказів, вбачається, що правових підстав для вчинення виконавчого напису не було, входячи з наступного.
Правовідносини, які виникли між сторонами по справі регулюються ЦК України, Законом України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.
За приписами статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно п. 19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат», виконавчий напис є нотаріальною дією, що вчиняють нотаріуси.
Статтею 87 Закону України «Про нотаріат» визначено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналогічні за змістом положення містяться у пункті 1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок).
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи:
- якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості,
- з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.
Такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису містить й Порядок (пункти 1, 3 глави 16 розділу ІІ).
Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172 (далі - Перелік).
Пунктом 1-1 Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису нотаріуса за кредитним договором, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, нотаріусу необхідно надати:
а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору;
б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання;
в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості;
г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання;
ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу.
Таким чином, право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення (прострочене зобов'язання боржника) та бути безспірним у розумінні вищеназваних нормативних актів.
Аналіз положень вищеназваних нормативних актів свідчить про те, що підставою для вчинення виконавчого напису за кредитним договором є надання нотаріусу документів, які не тільки передбачені Переліком за назвою, але й містять відомості, які є необхідними умовам вчинення виконавчого напису за статтею 88 Закону та пунктом 3.1 глави 16 розділ 2 Порядку.
Інакше нотаріус має право витребувати у стягувача інші документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису ( пункт 2.2 глави 16 розділ 2 Порядку).
Боржник в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису (постанова Верховного Суду України від 5 липня 2017 року у справі №6-887/цс17).
Відповідно до вимог ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до п. 3.4. Глави 16 Розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.
Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту, незалежно від способу такого стягнення, змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України або закінчення терміну дії договору (правовий висновок ВС у постанові від 01 серпня 2018 року, справа № 541/62/16-ц.
Відповідно до ст. 18 Цивільного кодексу України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно із ч. 1 ст. 39 Закону України «Про нотаріат» порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється цим Законом та іншими актами законодавства України.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 із змінами та доповненнями (надалі - Порядок).
При цьому, ст.50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
Главою 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом МЮУ від 22.02.2012 р. № 296/5, зареєстрованим в МЮУ 22.02.2012 р. за № 282/20595, передбачено порядок вчинення виконавчих написів.
Згідно пункту 1.1. Глави 16 для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Пунктом 1.2. Глави 16 передбачено перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.
Отже, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі №910/10374/17.
З тексту оспорюваного виконавчого напису № 1991 від 12 жовтня 2020 року встановлено, що приватний нотаріус при вчиненні нотаріальної дії керувався ст. 87-91 Закону України «Про нотаріат» та пунктом 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29.06.1999 р. за № 1172.
Таким чином, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису 12 жовтня 2020 року повинна була врахувати, що станом на 12.10.2020 р. Постановою КМУ № 1172 від 29.06.1999 р. "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів", не передбачалось вчинення виконавчих написів про стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних договорів, отже, норми, які дозволяють вчиняти виконавчі написи по кредитним договорам, які укладені у простій письмовій формі, є нечинні.
Пункт 2 Переліку № 1172 стосується лише нотаріально посвідчених договорів.
Відповідно до пункту 1 Переліку (в редакції, чинній на момент вчинення виконавчого напису): "Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно", для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання".
Договір позики №22/05/18-2 від 22.05.2018 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , наданий приватному нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений посвідчений нотаріально, крім того, відсутня засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем нотаріально посвідченого договору та письмової вимоги стягувача.
Вказаний висновок також висловлений у Постанові КЦС ВС від 21.10.2020 року в рамках розгляду справи № 172/1652/18, Постанові Верховного Суду від 15.01.2020р., провадження 14-557цс19 в рамках розгляду справи №305/2082/14-ц, які суд вважає необхідним застосувати в рамках розгляду даної справи.
Таким чином, судом встановлено, що у спірних правовідносинах приватний нотаріус не дотримався всіх вимог, передбачених Порядком вчинення нотаріальних дій та ст. 88 Закону України «Про нотаріат», а тому вчинений з порушеннями виконавчий напис слід визнати таким, що не підлягає виконанню.
Суду не було надано ані відповідачем, ані приватним нотаріусом доказів того, що Договір позики №22/05/18-2 від 22.05.2018 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , оригінал якого було надано нотаріусу для вчинення виконавчого напису, був нотаріально посвідчений.
Отже, суду не було надано доказів того, що виконавчий напис було вчинено нотаріусом за наявності необхідних для вчинення такого напису документів.
Зазначене вище дає підстави для визнання спірного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку із недотриманням приватним нотаріусом під час його вчинення вимог ст. 87 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів.
Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до частини третьої ст. 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З боку відповідача суду не надано жодного належного та допустимого доказу який би спростував доводи, викладені позивачем.
З огляду на вказані вище встановлені судом фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що надані позивачем докази є належними, допустимими, а у своїй сукупності достатніми для визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 12.10.2020р. приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В., за реєстровим №1991.
Щодо вимоги про стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 5000 грн, згідно представленого витягу з угоди №3-002941/21 від 14.06.2021р. про надання правичої допомоги та копії квитанції до прибуткового касового ордера №3-002022 від 15.11.2022р., то вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з нормами ч.1,2 ст.137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з нормами ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Стаття 140 ЦПК України встановлює вимоги до витрат, пов'язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи. Так ч.1 вказаної статті закріплено, що особа, яка надала доказ на вимогу суду, має право вимагати виплати грошової компенсації своїх витрат, пов'язаних із наданням такого доказу. Розмір грошової компенсації визначає суд на підставі поданих такою особою доказів здійснення відповідних витрат. Розмір витрат, пов'язаних з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, пов'язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів ( ч.2 ст.140 ЦПК України).
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За нормами ст.137 ЦПК України визначено: 1. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. 2. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
3. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
4. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
5. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
6. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з нормами ч.1 та 2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За нормами ч.3 ст.141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно з вимогами ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
ідсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Отже, матеріалами справи підтверджується факт отримання відповідачем послуг адвоката та понесення ним витрат.
Судом також враховуються висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, висновок Верховного Суду в постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15, Додатковій Постанові Верховного Суду від 19 лютого 2021р. по справі № 755/9215/15-ц, Постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 21.01.2021р. по справі №280/2635/20.
14.06.2021 р. між позивачем та адвокатом Панасюком О.М. укладено договір про надання правової допомоги, Відповідно до копії квитанції до прибуткового касового ордера від 15.11.2022р. прийнято від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 5000 грн. на підставі договору №3-002941 від 14.06.2021р.
Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічних висновків дійшов також Європейський суд з прав людини, рішення якого, відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини можуть бути використані судом в якості джерела права.
Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р. заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно із ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 3.10.2019р. по справі № 922/445/19, дійшла висновку, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Враховуючи співмірність із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвоката на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих послуг та виконаних робіт у суді, ціною позову та значенням справи для сторін, задоволенням позову, судвважає, що визначений адвокатом розмір витрат у розмірі 50000 гривень на оплату послуг підлягає стягненню.
Згідно ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений судовий збір в розмірі 992,40 грн.
Керуючись Законом України «Про нотаріат», ст.ст.16,18 ЦК України, ст.ст. 12,13,76,141,259,263-265,268, 279, 280-282 ЦПК України,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко Валентина Володимирівна, приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Шипкович Єгор Олексійович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити у повному обсязі.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 12 жовтня 2020 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко Валентиною Володимирівною та зареєстрований в реєстрі за №1991, яким здійснюється звернення стягнення на транспортний засіб марки «Toyota» модель «Carina E», шасі (кузов, рама) НОМЕР_3 , 1992 року випуску, тип-загальний легковий седан-В, колір-білий, державний номер НОМЕР_1 , зареєстрований ТСЦ 5152 від 28.03.2018р., свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_2 , з метою виконання договору позики №22/05/18-2 від 22.05.2018р. з урахуванням змін і доповнень, внесених додатковою угодою від 22.11.2018р. За рахунок виручених коштів від реалізації заставленого майна задовольнити вимоги ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 88641,48 грн, з яких сума заборгованості ха позикою-24163,89 грн, неустойка - 61978,09 грн, додаткові витрати, пов'язані з вчиненням цього виконавчого напису - 2500 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_5 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн та витрати на сплату судового збору у розмірі 992,40грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду в порядку ст. 355 ЦПК України.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя О.І. Кузьміна
Рішення складено та підписано 10.04.2023р.