03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 753/18728/21 Головуючий у суді першої інстанції - Трусова Т.О.
Номер провадження № 22-ц/824/4490/2023 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
05 квітня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря - Владімірової О.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, поділ майна подружжя, встановлення порядку користування спільною власністю,-
У вересні 2021 року позивачка ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, поділ майна подружжя, встановлення порядку користування спільною власністю.
Свої вимоги мотивувала тим, що з 05 червня 1976 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі. Сімейне життя не склалося у зв'язку з різними поглядами на життя, втратою взаєморозуміння, почуття любові та поваги один до одного. Проте, з вересня 2014 року сторони не проживають разом, не підтримують сімейно-шлюбних стосунків та не ведуть спільне господарство, знайти компроміс у вирішенні сімейних проблем та примиритися їм не вдалося, а відтак подальше збереження шлюбу є неможливим.
Вимоги позову про поділ майна подружжя та встановлення порядку користування спільною власністю позивачка мотивувала тим, що в період шлюбу за спільні кошти подружжя було придбано нерухоме та рухоме майно, а саме: двокімнатна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки: 3221455800:03:002:0037; автомобіль «Nissan Qashqai», д.н.з. НОМЕР_1 .
У позові просила розірвати шлюб з відповідачем, а також посилаючись на те, що вищевказане майно є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, вона просила здійснити його поділ шляхом визнання за нею та за відповідачем права власності на частину квартири, виділити у їй власність земельну ділянку, а відповідачу - автомобіль зі стягненням з неї на користь відповідача грошової компенсації (різниці).
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 22 серпня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.
Шлюб, зареєстрований 05 червня 1976 року Чабанською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області, актовий запис № 13, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.
В порядку поділу майна подружжя виділено ОСОБА_3 у власність таке майно: 1/2 частину квартири загальною площею 73,3 кв.м., жилою площею 39,7 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/2 частину земельної ділянки площею 0,011 га, кадастровий номер 3221455800:03:002:0037, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
В порядку поділу майна подружжя виділено ОСОБА_1 у власність таке майно: 1/2 частину квартири загальною площею 73,3 кв.м., жилою площею 39,7 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/2 частину земельної ділянки площею 0,011 га, кадастровий номер 3221455800:03:002:0037, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
В порядку поділу майна подружжя стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості 1/2 частки у праві спільної сумісної власності на відчужений не в інтересах сім'ї автомобіль «Nissan Qashgai», 2010 року випуску, номер кузова (VIN-код): НОМЕР_2 , в розмірі 128 824,39 грн.
Встановлено порядок користування приміщеннями квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до якого виділено в користування ОСОБА_3 ізольовану жилу кімнату площею 19,8 кв.м., а в користування ОСОБА_1 - ізольовану жилу кімнату площею 19,9 кв.м. Місця загального користування залишено у спільному користуванні співвласників.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 8 626 грн.
Повернуто ОСОБА_3 внесені на депозитний рахунок суду грошові кошти в сумі 380,78 грн.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким в порядку поділу майна подружжя виділити ОСОБА_3 у власність таке майно: 1/4частину квартири загальною площею 73,3 кв.м., жилою площею 39,7 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,011 га, кадастровий номер 3221455800:03:002:0037, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . В порядку поділу майна подружжя виділити ОСОБА_1 у власність таке майно: 3/4 частини квартири загальною площею 73,3 кв.м., жилою площею 39,7 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; У задоволенні решти позовних вимог-відмовити.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд передчасно закрив підготовче провадження та перейшов до розгляду справи по суті, хоча станом на дату судового засідання у відповідача ще не сплив строк на подання відзиву, а тому суд був зобов'язаний відкласти підготовче засідання, відповідно до вимог ч. 2 ст. 198 ЦПК України.
Також вважає, що судом було порушено його право на участь в судовому засіданні та позбавлено можливості скористатися своїми правами, передбаченими ст. 43 ЦПК України, порушено право на подання доказів. Крім того, судом було прийнято відзив відповідача, однак не було надано належної оцінки доказам та доводам, що в ньому викладені.
Відповідач категорично не погоджується з прийнятим рішенням в частині визначення судом часток в майні та зазначає, що судом було неправильно визначено право сторін на частку в майні, прийнято помилкове рішення про рівність часток подружжя у спірному майні, оскільки безпідставно залишено поза увагою викладені у відзиві доводи сторони відповідача щодо коштів, за які було придбано спірну квартиру та не досліджено надані докази.
Апелянт наголошує, що за час шлюбу сторонами придбавалось та відчужувалось ряд нерухомого майна, яке придбавалося як за кошти, що були спільною сумісною власністю подружжя, так і за особисті приватні кошти відповідача. За його оцінкою, особистий внесок в придбання спірної квартири становить 50%. Відповідно, у спільній сумісній власності сторін перебуває 50% спірної квартири.
Вказує, що у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбано, а відповідно до ч. 7 ст. 57 СК України, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю. Відтак, позивачка могла претендувати лише на 25% спірної квартири, а на не її половину.
Разом з тим, апелянт наголошує, що стороною відповідача заперечувався наданий позивачем звіт про незалежну оцінку відчуженого спірного автомобіля, оскільки, при проведенні дослідження частина інформації була зібрана зі слів замовника, а не внаслідок дослідження самого автомобіля. Однак, судом не було враховано такі заперечення та здійснено поділ автомобіль на підставі звіту, що виконаний на замовлення позивачки.
Крім того, судом не було враховано, що спірний автомобіль був придбаний повністю за рахунок власних коштів відповідача, що залишилися після придбання квартири, а тому такий автомобіль був особистою приватною власністю останнього.
Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив.
При апеляційному розгляді справи ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просили її задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення про часткове задоволення позову з підстав, зазначених в позовній заяві та мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Крім того просили апеляційний суд в разі вирішення спору по суті поділити належне сторонами майно: земельну ділянку та автомобіль - грошові кошти, які були отримані відповідачем у натурі, виділивши позивачці земельну ділянку, а за відповідачем визнати право на грошові кошти, які отримані від реалізації автомобіля. Зазначений спосіб поділу відповідатиме положенням ст. 71 СК України та узгоджуватися із правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду. Зокрема, така правова позиція викладена у постановах Верховно Суду від 15 квітня 2020 року у справі №565/495/18 та від 26 травня 2021 року у справі №648/3137/15 і буде відповідати інтересам сторін, оскільки не призведе до подальших спорів щодо порядку користування земельною ділянкою та порядку стягнення коштів за частину автомобіля.
Представник позивачки ОСОБА_3 , адвокат Яців О.Р. заперечив щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі в частині зміни часток у праві власності на квартиру та вважав висновок суду в цій частині щодо поділу спірної квартири в рівних частинах та встановлення порядку користування нею таким, що ухвалений з дотриманням положень Сімейного, Житлового та Цивільного кодексів України.
В частині доводів апелянтів щодо необхідності поділу іншого спірного майна - земельної ділянки та автомобіля в натурі між сторонами при якому позивачці виділяється земельна ділянка, а за відповідачем визнається право на отримані від реалізації автомобіля кошти, але в розмірі, який визначений автотоварознавчою експертизою від 04 вересня 2021 року, заперечень не мають.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, відповідача у справі, та його представника, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебувають у шлюбі, зареєстрованому 05.06.1976 Чабанською сільською радою, Києво-Святошинського району, Київської області, актовий запис № 13.
З пояснень сторін вбачається, що з вересня 2014 року вони проживають окремо, не підтримують шлюбних відносин та не ведуть спільного господарства.
В період шлюбу сторони набули у власність двокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровану за позивачем на підставі свідоцтва про право власності від 22 серпня 2003 року та земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,110 га, кадастровий номер земельної ділянки: 3221455800:03:002:0037, зареєстровану за позивачем на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серія ЯГ № 152035 від 03 березня 2006 року (а.с.17, 21).
Також в період шлюбу сторони набули у власність автомобіль «Nissan Qashqai», 2010 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , який був зареєстрований за відповідачем на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 20 січня 2011 року серії НОМЕР_3 та відчужений ним (а.с.164-167).
Після звернення позивача до суду з цим позовом відповідач відчужив вказаний автомобіль на користь третьої особи за 149 000 грн, що визнається ним та підтверджується договором купівлі-продажу 8046/2021/355739312 транспортного засобу (а.с.166-167).
Вирішуючи вказаний спір в частині розірвання шлюбу та задовольняючи в цій частині вимоги ОСОБА_3 , суд першої інстанції зазначив, що внаслідок відсутності порозуміння та розбіжностей у поглядах на життєві і сімейні цінності сторони втратили почуття взаємної любові і, як наслідок, припинили шлюбно-сімейні відносини та спільне проживання, що і послугувало підставою для подання позову про розірвання шлюбу. За весь час протягом якого позов перебуває в провадженні суду, відновлення шлюбно-сімейних відносин сторін не відбулося, що дає підстави вважати, що розлад їх подружніх стосунків не є тимчасовим явищем.
Вирішуючи спір між сторонами в частині поділу спільно нажитого подружжям майна та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що вищезазначене у позові нерухоме майно було придбано сторонами у період зареєстрованого шлюбу сторін і за спільні кошти подружжя, а тому суд визнав це майно об'єктом права спільної сумісної власності.
Здійснюючи його поділ в рівних частках суд мотивував своє рішення тим, що сторони не посилались на наявність між ними домовленості або шлюбного договору, які б визначали нерівність їх часток у спільному сумісному майні подружжя, а тому суд виходив з того, що частки подружжя у праві спільної сумісної власності на квартиру, земельну ділянку та автомобіль є рівними, та відповідно і провів їх поділ.
Вирішуючи щодо способу поділу земельної ділянки та автомобіля суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивач у своїй позовній заяві просила виділити їй у власність спірну земельну ділянку, а відповідачу виділити у власність спірний автомобіль. Відповідач запропонував свій порядок поділу спірного майна, а саме: виділити у його власність спірну квартиру, спірну земельну ділянку виділити у власність позивача, а також виплатити позивачу грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля в сумі 74 500 грн. Альтернативного порядку вирішення існуючого спору відповідач не запропонував і згоди на отримання грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно не надав. Водночас такої згоди не надала і позивачка. З врахуванням наведених обставин єдиним законним і справедливим способом поділу майна у цій справі суд визнав визначення ідеальних часток сторін у праві власності на решту спірного майна, поділити яке з дотриманням принципу рівності часток неможливо.
Апеляційний суд не може повністю погодитися із висновками суду першої інстанції щодо порядку поділу земельної ділянки та автомобіля ( грошових коштів отриманих відповідачем від його реалізації) виходячи з наступного.
Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в частині поділу земельної ділянки та автомобіля (грошових коштів від його реалізації) не відповідає з огляду на наступне.
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення міститься у статті 368 ЦК України.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначається за правилами статті 70 СК України.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відповідний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Згідно з частиною першою статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Зазначені вище норми встановлюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, зокрема, в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, Великої Палати Верховного Суду від 21 листопад 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18, від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц, провадження № 14-114цс20.
Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв'язку, і характер такого зв'язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім'ї. Тому закон встановив презумпцію спільності інтересів подружжя і сім'ї.
Аналогічні правові висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, провадження № 14-712цс19.
Отже, будь-які правочини чи дії, спрямовані на отримання майна, зокрема, коштів, вчинені одним із подружжя під час шлюбу вважаються такими, що вчинені в інтересах подружжя і сім'ї.
Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Відповідно до статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).
У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Ключовим для вирішення питання про компенсацію одним із подружжя іншому компенсації вартості відчуженого спільного сумісного майна є не лише наявність на це письмової згоди іншого з подружжя, а використання виручених від продажу грошових коштів не в інтересах сім'ї чи на її потреби.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом сторони за час перебування у шлюбі придбали у спільну сумісну власність :двокімнатну квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , зареєстровану за позивачем на підставі свідоцтва про право власності від 22 серпня 2003 року, земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,110 га, кадастровий номер земельної ділянки: 3221455800:03:002:0037, зареєстровану за позивачем на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, серія ЯГ № 152035 від 03 березня 2006 року (а.с.17, 21) та автомобіль «Nissan Qashqai», 2010 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , який був зареєстрований за відповідачем на підставі свідоцтва.
Належних та допустимих доказів того, що частина чи все вказане майно було придбано відповідачем чи позивачем за власні кошти - отриманні в дар, чи в порядку спадкування подано не було.
Відповідач ОСОБА_1 , заперечуючи щодо рівності прав подружжя на квартиру з окремим/зустрічним позовом про визнання за ним особистої власності на частину квартири згідно до ст. 57 СК України не звертався та відповідних доказів не подавав, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання вище вказаного майна спільним майном подружжя та рівності часток сторін у вказаному майні.
Колегія суддів погоджується із висновком суду в частині порядку поділу спірної квартири та визнання за сторонами у вказані справі права часткової власності на дане майно із визначення частини вказаної квартири за кожним із них. Погоджується колегія суддів і з встановленим судом порядком користування вказаною квартирою, оскільки даний порядок відповідає інтересам сторін та нормам ст. 368 ЦК України.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині неправильності поділу земельної ділянки та автомобіля між сторонами колегія суддів враховує наступне.
Так згідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року в справі № 6-2925цс15 зазначено, що "з врахуванням закріплених в пункті 6 статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар".
У постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-3037цс15 вказано, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу, включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, а також те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (частина четверта статті 65 СК України). Судами встановлено, що в період шлюбу сторони придбали квартиру, автомобіль, гараж та земельну ділянку, на якій він розташований, а також отримали кредит на придбання нерухомого майна й за рахунок кредитних коштів придбали дві квартири. При вирішенні таких спорів суди з'ясовують наявність спільного майна подружжя, як рухомого так і нерухомого, наявність грошових коштів, що є спільною сумісною власністю. Зазвичай при поділі майна подружжя суд ділить його в натурі, у разі неподільності майна чи речі вирішується питання компенсації. До майна подружжя можуть бути віднесені як рухоме і нерухоме майно, так і кошти та борги".
Зазначених висновків дотримується і Верховний Суд. Зокрема вказане вбачається із постанов Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 565/495/18, та від 26 травня 2021 року у справі № 648/3137/15-ц.
З урахуванням викладених висновків, пояснень учасників справи при апеляційному розгляді, а також враховуючи, що позивачка у справі ОСОБА_3 , звертаючись до суду із вказаним позовом просила виділити в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя у її власність земельну ділянку, а відповідачу автомобіль, який на час звернення з позовом перебував у користування відповідача, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги в цій частині, а також про доведеність позивачем у справ позовних вимог в цій частині.
Так, із матеріалів справи вбачається, що позивачка у справі, звертаючись до суду із вказаним позовом на підтвердження заявлених позовних вимог надала суду докази на підтвердження вартості земельної ділянки та автомобіля.
Згідно до Звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки загальною площею 1100 м2 , розташованої по АДРЕСА_2 , виготовленого СОД -ФОП ОСОБА_5 вартість даної земельної ділянки на дату оцінки - 04 вересня 2021 року становить 257 268,00 грн (а.с. 48-61 т.1 ).
Згідно до Звіту про оцінку легкового автомобіля «Nissan Qashqai», 2010 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_4 , виготовленого СОД -ФОП ОСОБА_5 вартість автомобіля на час проведення оцінки 04 вересня 2021 року становить 257 648,78 грн (а.с. 62-85 т.1).
Таким чином загальна вартість вказаних об'єктів становить 514 916,78 грн (257268 + 257648,78) і частка 1\2 частина кожного із подружжя в даному майні становить 257 458,39 грн.
З врахуванням того, що вказане майно є майже рівноцінним тому колегія суддів вважає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги позивачки в частині виділення їй в порядку поділу спільного майна подружжя земельної ділянки - загальною площею 1100 м2, розташованої по АДРЕСА_2 , а відповідачу з врахуванням того, що він відчужив без згоди автомобіль виділити грошові кошти у вигляді вартості вказаного автомобіля в розмірі - 257 648,78 грн.
З врахуванням того, що вартість автомобіля на 190 грн. 39 коп. (257648,78- 257458,39 грн) перевищує ідеальну частку в даних об'єктах спірного майна, тому вказані кошти повинні бути стягнуті з відповідача на користь позивачки.
Перевіряючи доводи відповідача щодо неправильної оцінки вартості проданого ним автомобіля та необхідності застосувати вартість вказаного автомобіля, що визначена у договорі купівлі-продажу автомобіля від 10 листопада 2021 року (а.с.166 т.1) колегія суддів враховує висновки, викладені у постановах Верховного Суду.
Так, Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 402/849/18 (провадження № 61-8383св19), зазначив: у разі, коли під час розгляду вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Визначаючи розмір компенсації вартості частки автомобіля, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що у договорі купівлі-продажу автомобіля визначена вартість його продажу. Водночас суди не врахували, що у договорі купівлі-продажу спірного автомобіля його ціна визначається за згодою сторін, яка може не відповідати його дійсній вартості, а також на момент поділу майна вартість автомобіля може змінитися, а тому під час вирішення спору суд зобов'язаний був врахувати дійсну його вартість. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18). Звертаючись до суду з позовом, позивач на обґрунтування вартості спірного автомобіля надала звіт про оцінку майна, за яким середня ринкова вартість транспортного засобу становить 489 530 грн. Відповідач на спростування розміру ринкової вартості автомобіля інших доказів суду не надав, не звертався із клопотанням про призначення відповідної судової експертизи, не надав суду заперечень щодо звіту про оцінку транспортного засобу, а тому Верховний Суд дійшов висновку, що саме ці обставини, з'ясовані судами на підставі звіту, підлягали врахуванню ними під час визначення належного розміру компенсації частини спільного майна колишнього подружжя.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до приписів частин першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Оскільки відповідачем на спростування вище вказаного Звіту про оцінку майна не подано належного та допустимого доказу, тому колегія суддів відхиляє доводи апелянта в цій частині та приймає як належний доказ - Звіту про оцінку легкового автомобіля «Nissan Qashqai», 2010 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN НОМЕР_4 , що виготовлений СОД -ФОП ОСОБА_5 04 вересня 2021 року і враховує його при поділі майна подружжя.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною 2 статті 376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції в частині визначення порядку поділу земельної ділянки та автомобіля між сторонами є такими, що не відповідають обставинам справи та наданим доказам, судом порушені норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову ОСОБА_3 в цій частині.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З врахуванням того, що судом апеляційної інстанції частково задоволено апеляційну скаргу відповідача у справі, тому відповідно і повинен бути зменшений розмір судового збору, який підлягає стягненню із відповідача на користь позивачки пропорційно до задоволених вимог а саме з 8 626 грн до 2 188,54 грн.
Визначаючи вказаний розмір судового збору суд враховує, що відповідач наполягав на визнанні за ним 3\4 частин квартири, та відповідно сплатив судовий збір у розмірі 14 301 грн. Однак, вказані доводи відповідача колегією суддів відхилені. Разом із тим, в іншій частині доводи щодо порядку поділу земельної ділянки та автомобіля частково задоволенні, тому пропорційно підлягає зменшенню розмір витрат, які підлягають компенсації позивачці.
Керуючись ст. 69-71 СК України, ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 серпня 2022 року в частині поділу земельної ділянки та стягнення компенсації вартості частини автомобіля та судового збору скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Позов ОСОБА_3 про виділ їй в порядку поділу майна подружжя земельної ділянки та стягнення компенсації вартості частини автомобіля задовольнити частково.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділити ОСОБА_3 земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки: 3221455800:03:002:0037 визнавши за нею право власності на дану земельну ділянку.
В задоволенні вимог ОСОБА_3 про стягнення із ОСОБА_1 компенсації частини проданого автомобіля «Nissan Qashqai», д.н.з. НОМЕР_1 відмовити, залишивши отриманні від продажу вказаного автомобіля грошові кошти у власності ОСОБА_1 .
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 190 грн. 39 коп., як різницю у вартості виділено сторонам майна, та 2 188,54 грн понесених витрат по сплаті судового збору.
В іншій частині рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 серпня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 07 квітня 2023 року.
Головуючий суддя : М.А.Яворський
Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв