03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 752/10706/22 Головуючий у суді першої інстанції - Чередніченко Н.П.
Номер провадження № 22-ц/824/4680/2023 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
05 квітня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря - Владімірової О.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2022 року у справі за позовом Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» до ОСОБА_1 , третя особа: Офіс Генерального прокурора про виселення,-
У серпні 2022 року КП з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просив виселити відповідача з усіма разом проживаючими особами із квартири АДРЕСА_1 шляхом її передачі позивачу за актом прийому-передачі.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Київської міської ради народних депутатів від 01 березня 2001 року № 217/1194 «Про створення комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд», шляхом реорганізації Дирекції по утриманню та експлуатації житлових будинків маневреного фонду КП «Київжитлоспецексплуатація» було створено комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд».
Відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 19 квітня 2001 року № 777 «Про комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» житловий будинок АДРЕСА_2 закріплено за КП «Спецжитлофонд» на праві повного господарського відання.
Відповідно до розпорядження КМДА від 12 листопада 2001 року № 2419 «Про будинки Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд», зазначений будинок відноситься до будинків маневреного фонду, який використовується для тимчасового проживання мешканців.
В подальшому, 14 червня 2019 року між КП «Спецжитлофонд» (орендодавець) та Генеральною прокуратурою України, яка надалі була реорганізована в Офіс Генерального прокурора (орендар), та працівником Генеральної прокуратури України ОСОБА_1. (суборендар), на виконання наказу Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу КМР (КМДА) від 12 червня 2019 року № 110, було укладено договір оренди житлового приміщення № 5908.
Також 14 червня 2019 року між сторонами зазначеного договору було підписано акт прийому-передачі житлового приміщення: квартири АДРЕСА_1 . Пунктом 5.1. договору оренди, було передбачено, що за домовленістю сторін договору оренди, умови цього договору застосовуються до відносин сторін, які виникли із 01 липня 2019 року по 31 грудня 2019 року.
В подальшому термін дії договору оренди продовжувався шляхом підписання додаткових угод до цього договору.
03 лютого 2022 року до КП «Спецжитлофонд» надійшов лист від орендаря - Офісу Генерального прокурора з проханням розірвати договір оренди житлового приміщення від 14 червня 2019 року № 5908 з ОСОБА_1 , у зв'язку із відсутністю трудових відносин між Офісом Генерального прокурора та ОСОБА_1 .
Позивачем було підготовлено додаткову угоду до вказаного договору оренди та акт приймання-передачі житлового приміщення від 01 березня 2022 року. Однак, відповідач відмовився від підписання проекту додаткової угоди та проекту акту, у зв'язку з чим зазначена квартира позивачу повернута не була.
Позивач вказував, що п. 5.3 договору оренди передбачено, що однією із підстав припинення договору є закінчення строку, на який його було укладено, та після закінчення терміну дії договору житлове приміщення передається орендодавцю за актом прийому-передачі.
Позивач звернувся до відповідача із повідомленням про припинення дії договору оренди житлового приміщення від 14 червня 2019 року № 5908, та відсутність підстав для використання відповідачем об'єкту оренди після закінчення строку дії договору.
З огляду на те, що договір оренди припинив свою дію 28 лютого 2022 року та відповідач із 01 березня 2022 року без будь-яких правових підстав незаконно проживає у квартирі, яка на праві господарського відання належить позивачу, а відтак відповідачем порушені права позивача на користування і розпорядження майном територіальної громади міста Києва, до якого відносить і будинок АДРЕСА_2 , в зв'язку з чим позивач вимушений звернутись до суду із даним позовом.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2022 року позовні вимоги КП з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» задоволено.
Висилено ОСОБА_1 з усіма разом проживаючими особами із квартири АДРЕСА_1 шляхом її передачі Комунальному підприємству з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» за актом прийому-передачі.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» судовий збір в сумі 2 481 грн.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що про наявність оскаржуваного рішення та судові виклики він дізнався випадково від свого адвоката в інших справах. У зв'язку зі збройним нападом рф на територію України, він постійно не проживає в квартирі АДРЕСА_1 , однак регулярно перебуває у м. Києві, зокрема востаннє 21 вересня 2022 року, жодного разу, перевіряючи поштову скриньку зазначеної адреси, ним не було виявлено будь-яких документів, а саме: судових повідомлень чи викликів, додаткових угод та актів приймання передачі житлового приміщення від 01 березня 2022 року, копій позовів чи претензій на його ім'я. Також вказує, що зазначені вище документи не надходили на адресу його проживання в м. Стрий, за офіційним місцем його реєстрації чи місцем його праці, які точно відомі третій стороні у справі.
Апелянт вважає, що неналежне повідомлення його про розгляд даної справи позбавило його права на ознайомлення з позовом, висловлення заперечень на позов та інших прав передбачених ЦПК України, також позбавило права безпосередньої участі у розгляді справи, надання пояснень та доказів безпосередньо суду, ознайомлення з матеріалами справи тощо. Вказане є порушенням норм процесуального права та обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції з подальшим ухваленням нового судового рішення.
ОСОБА_1 пояснює, що вквартирі АДРЕСА_1 , він проживає з березня 2015 року на підставі Договору №5478 оренди житлового приміщення від 03 березня 2015 року, з подальшим продовженням строку дії договору шляхом підписання додаткових угод та акту прийму - передачі житлового приміщення від 01 березня 2015 року.
Наголошує, що у договорі оренди відсутня підстава для розірвання такого договору як відсутність трудових відносин. Крім цього, він не звільнений з органів прокуратури України, а й досі виконує вказівки, накази Генерального прокурора, а тому трудових відносин з Офісом Генерального прокурора він не розривав.
Апелянт вказує, що жодні документи щодо розірвання договору оренди не могли бути ним підписані, оскільки не надавались йому та не повідомлялось про їх наявність чи намір розірвати договір, й на противагу вказаному, він ніколи не відмовлявся і не відмовляється від підписання додаткової угоди про продовження строку дії договору оренди приміщення, продовжує сумлінно та своєчасно оплачувати як орендну плату за приміщення, так і комунальні платежі.
Враховуючи викладене в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд».
11 січня 2023 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від представника КП «Спецжитлофонд» - Єзути К.С., в якому позивач вказує, що посилання апелянта на неналежне повідомлення його про розгляд даної справи судом першої інстанції жодним чином не підтверджене, а матеріали справи містять підтвердження направлення йому копії позову, ухвали про відкриття провадження та повісток про виклик до суду, що залишаються не спростованими.
Позивач зазначає, що підставою розірвання договору оренди виступає саме розірвання трудових відносин між ОСОБА_1 та Офісом Генерального прокурора, оскільки й сам апелянт вказує, що він наразі займає посаду прокурора в Одеській обласній прокуратурі. Відтак, порушує підпункт 4.1.1 пункту 4.1 договору оренди, оскільки використовує спірну квартиру не за призначенням (самостійне проживання) або фактично передав її для проживання іншим особам без погодження з комунальним підприємством. Вказані факти є беззаперечними підставами для розірвання договору.
Окрім того, термін дії договору закінчився та не був продовжений ані позивачем, ані третьою особою, що також є беззаперечною підставою для звільнення займаного приміщення відповідачем.
Беручи до уваги викладене, позивач просить вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване ним судове рішення - без змін.
При апеляційному розгляді справи апелянт ОСОБА_1 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив її задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав, зазначених в апеляційній скарзі.
Представник позивача у справі Єзута К.С. та представник третьої особи Омельченко А.О. заперечили щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просили залишити її без задоволення, оскільки доводи, на які посилається апелянт, не спростовують обставин, які були встановлені судом при розгляді справи та висновків, викладених у рішенні суду. Вважають, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального права та з дотримання норм процесуального законодавства, просили залишити його без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача у справі, представників позивача та третьої особи у справі, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції встановив, що рішенням Київської міської ради народних депутатів від 01.03.2001 № 217/1194 «Про створення комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд», шляхом реорганізації Дирекції по утриманню та експлуатації житлових будинків маневреного фонду КП «Київжитлоспецексплуатація» було створено комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд».
Відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 19.04.2001 № 777 «Про комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» житловий будинок АДРЕСА_2 закріплено за КП «Спецжитлофонд» на праві повного господарського відання.
Відповідно до розпорядження КМДА від 12.11.2001 р. № 2419 «Про будинки Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд», зазначений будинок відноситься до будинків маневреного фонду, який використовується для тимчасового проживання мешканців.
14.06.2019 року між КП «Спецжитлофонд» (орендодавець) та Генеральною прокуратурою України, яка надалі була реорганізована в Офіс Генерального прокурора (орендар), та працівником Генеральної прокуратури України ОСОБА_1. (суборендар), на виконання наказу Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу КМР (КМДА) від 12.06.2019 року № 110, було укладено договір оренди житлового приміщення № 5908, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове користування на умовах оренди жиле приміщення - кватиру АДРЕСА_1 , - для подальшого використання для потреб суборендаря.
14.06.2019 року між сторонами зазначеного договору було підписано акт прийому-передачі житлового приміщення: квартири АДРЕСА_1 .
Пунктом 5.1. договору оренди, було передбачено, що за домовленістю сторін договору оренди, умови цього договору застосовуються до відносин сторін, які виникли із 01 липня 2019 року по 31 грудня 2019 року.
В подальшому термін дії договору оренди продовжувався шляхом підписання додаткових угод до цього договору, які наявні в матеріалах справи.
Наказом Генерального прокурора від 29 жовтня 2020 року № 2752ц, ОСОБА_1 було звільнено із посади прокурора відділу Офісу Генерального прокурора із 02 листопада 2020 року у зв'язку із переведенням для подальшої роботи до Одеської обласної прокуратури.
03.02.2022 року до КП «Спецжитлофонд» надійшов лист Офісу Генерального прокурора як орендаря вище вказаного житлового приміщення з проханням розірвати договір оренди житлового приміщення від 14 червня 2019 року № 5908 з ОСОБА_1 у зв'язку із відсутністю трудових відносин між Офісом Генерального прокурора та ОСОБА_1 .
Пунктом 5.3 договору оренди передбачено, що однією із підстав припинення договору є закінчення строку, на який його було укладено, та після закінчення терміну дії договору житлове приміщення передається орендодавцю за актом прийому-передачі.
Позивачем було підготовлено додаткову угоду до вказаного договору оренди та акт приймання-передачі житлового приміщення від 01 березня 2022 року.
Однак, наявні у справі докази свідчать про те, що відповідачем зазначені документи підписано не було, та квартира позивачу повернута в установленому договором порядку не була.
Позивач звернувся до відповідача із повідомленням про припинення дії договору оренди житлового приміщення від 14 червня 2019 року № 5908, та відсутність підстав для використання відповідачем об'єкту оренди після закінчення строку дії договору. Зазначене повідомлення залишилось без належного реагування з боку відповідача.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що договір оренди припинив свою дію 28 лютого 2022 року та відповідач із 01 березня 2022 року без будь-яких правових підстав незаконно проживає у квартирі, яка на праві господарського відання належить позивачу, а відтак відповідачем порушуються права позивача на користування і розпорядження майном територіальної громади міста Києва, до якого відноситься будинок АДРЕСА_2 , в зв'язку з чим сторона позивача вимушена звернутись до суду із даним позовом, просила вирішити вказаний спір у судовому порядку.
Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що пунктом 3.3.4 договору оренди передбачено, що орендар зобов'язався звільнити жиле приміщення, яке надано в оренду, після закінчення обумовленого цим договором терміну дії. Разом із тим, судом встановлено, що відповідач після закінчення строку дії зазначеного договору житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 за актом прийому-передачі позивачу не повернув та умови договору належним чином не виконав, при цьому строк дії договору оренди житлового приміщення припинився, однак, відповідач продовжує користуватись жилим приміщенням без достатньої правової підстави, та доказів зворотному з боку відповідача суду надано не було.
Також суд першої інстанції зазначив, що підстав, з якими закон пов'язує неможливість виселення відповідача судом не встановлено, та в ході розгляду справи не встановлено порушення пропорційності втручання в життя відповідача, оскільки, таке втручання передбачене законом, переслідує легітимну мету та є необхідним в даному випадку для захисту прав позивача, що не спростовано стороною відповідача.
Апеляційний суд не може повністю погодитися із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про задоволення позову у повному обсягу не повністю відповідає з огляду на наступне.
Так, ухвалюючи у справі судове рішення суд першої інстанції допустив порушення норм цивільного процесуального законодавства, що є підставою для обов'язкового скасування рішення суду та ухвалення у справі нового судового рішення у справі.
Згідно частин 6 і 7 ст. 128 ЦПК України судова повістка надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
За приписам п.1 ч.2 ст. 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання.
Колегією суддів встановлено, що справа розглянута судом першої інстанції у відсутність учасника справи - відповідача у справі ОСОБА_1 та належних доказів про вручення йому ухвали про відкриття провадження у справі, копії позовної заяви та доданих до неї документів матеріали справи не містять.
Крім того, в матеріалах справи міститься повідомлення представника третьої особи на адресу суду із зазначенням адреси проживання та реєстрації відповідача у справі ОСОБА_1 - АДРЕСА_3 . Разом із тим, матеріали справи не містять відомостей про направлення судом поштової кореспонденції на зазначену адресу реєстрації відповідача у справі.
Повідомлення відповідача на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 та SMS повідомлення на телефон НОМЕР_1 про які відповідач не повідомляв суду не є належним повідомленням сторони у справі, оскільки не містять відомостей про отриманням ним вказаної кореспонденції.
З врахуванням викладеного колегія суддів враховує, що належне повідомлення сторони про розгляд справи є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій принципу рівності сторін, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і про що неодноразово вказував у своїх рішенням Європейський суд з прав людини. Зокрема у справі «Лопушанський проти України» у зв'язку із розглядом справи у відсутність відповідача, який не був належно повідомлений, суд констатував, що не було дотримано принципу рівності сторін, гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції.
Розглянувши справу у відсутність відповідача ОСОБА_1 , який взагалі не був обізнана про розгляд даної справи, суд допустив порушення процесуального принципу рівності сторін, що позбавило відповідача висунути свої заперечення і доводи проти заяви, поданої позивачем, в тому числі при розгляді справи судом першої інстанції, у зв'язку з чим вказане рішення суду відповідно до положень п.3 ч.3 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню із ухвалення апеляційним судом нового судового рішення по суті спору.
Вирішуючи подану КП «Спецжитлофонд» позовну заяву з врахуванням доводів апеляційної скарги, поданої відповідачем, колегія суддів враховує наступні норми матеріального права та процесуального законодавства.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
За положеннями статті 47 Конституції України та статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 317 ЦК України визначено, що власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
За приписами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (ст. 396 ЦК України).
Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно із частинами першою та другою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із статтею 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 626, частини першої статті 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Приписами статті 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Відповідно до статті 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Відповідно до статті 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. Підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, встановлюються законом. До договору найму житла, крім найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Частиною 1 ст. 812 ЦК України визначено, що предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина.
Як вбачається із матеріалів справи між КП «Спецжитлофонд» (орендодавець) та Генеральною прокуратурою України, яка надалі була реорганізована в Офіс Генерального прокурора (орендар), та працівником Генеральної прокуратури України ОСОБА_1. (суборендар), було укладено договір оренди житлового приміщення № 5908, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове користування на умовах оренди жиле приміщення - кватиру АДРЕСА_1 , - для подальшого використання для потреб суборендаря. Також між сторонами зазначеного договору було підписано акт прийому-передачі житлового приміщення: квартири АДРЕСА_1 .
Пунктом 5.1. договору оренди, було передбачено, що за домовленістю сторін договору оренди, умови цього договору застосовуються до відносин сторін, які виникли із 01 липня 2019 року по 31 грудня 2019 року.
В подальшому сторонами вказаного договору було укладено Додаткову угоду №1 від 13 грудня 2019 року, якою термін дії договору продовжено до 30 червня 2020 року ( п. 2 Додаткової угоди) (а.с. 103).
07 липня 2020 року сторонами укладено додаткову угоду №2 згідно до умов якої термін дії договору № 5908 від 14 червня 2019 року було продовжено до 31 грудня 2020 року - пункт 2 Додаткової угоди ( а.с. 104).
В подальшому термін дії вказаного договору оренди між сторонами не продовжувався.
Більш того, із матеріалів справи вбачається, що у квітні 2021 року орендарем - Офісом Генерального прокурора було порушено питання перед орендодавцем щодо повернення вказаної квартири орендарю, у зв'язку із закінченням терміну дії договору оренди. З приводу цього на адресу Одеської обласної прокуратури - за новим місцем роботи відповідача у справі, який був суборендарем вказаної квартири було направлено відповідний акт передачі-приймання житлового приміщення в якому пропонувалося повернути орендовану квартиру позивачу в термін до 20 травня 2021 року, сплативши відповідні комунальні послуги (а.с. 106-107).
Разом із тим, з матеріалів справи та заперечень, які висловив ОСОБА_1 в апеляційній скарзі та поясненнях при апеляційному розгляді справи вбачається, що він відмовляється звільняти вказане приміщення в добровільному порядку, вважаючи себе таким, що має право на користування вказаною квартирою, оскільки на його думку його виселення можливе лише з наданням іншого житлового приміщення.
Колегія суддів вважає зазначені доводи відповідача у справі необґрунтованими, оскільки вказана квартира відповідачу не надавалася в порядку, визначеному ст. 31,42, 52, 58 ЖК України, а була передана відповідачу для тимчасового користування як суборендарю згідно укладеного 14 червня 2019 року договору оренди житлового приміщення, укладеного між КП «Спецжитлофонд» та Офісом Генерального прокурора.
Частиною 1 статті 821 ЦК України встановлено, що договір найму житла укладається на строк, встановлений договором.
Відповідно до статті 826 ЦК України у разі розірвання договору найму житла наймач та інші особи, які проживали у помешканні, підлягають виселенню з житла на підставі рішення суду, без надання їм іншого житла.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Так, із матеріалів справи вбачається, що Офіс Генерального прокурора відмовився від продовження оренди квартири, строк якого скінчився у грудні 2020 року, тому подальше користування суборендарем - ОСОБА_1 вказаним житловим приміщенням є безпідставним, оскільки вказане право суборенди є похідним від право орендаря, а останній не виявив бажання продовжувати даний договір оренди, для забезпечення проживання відповідача у вказаній квартирі.
Крім того, враховуючи, що вказана квартира передана позивачу в оперативне управління, тому його права підлягають захисту в порядку, визначеному ст. 396 ЦК України.
Також колегія суддів враховує і ті обставини, що у позивача, який є відповідним володільцем вказаної квартири, відсутній обов'язок по забезпеченню відповідача іншим житловим приміщенням, у зв'язку з чим доводи апелянта в цій частині є необґрунтованими.
З урахуванням викладеного колегія суддів доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог КП «Спецжитлофонд», а саме в частині вимог про виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 шляхом її передачі Комунальному підприємству з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» за актом прийому-передачі.
Щодо вимоги про виселення інших осіб, проживаючих в даній квартирі, то колегія суддів вважає, що вказані вимоги не можуть бути задоволення, оскільки не є конкретизованими, а сам позов та матеріали справи не містять відповідних доказів проживання у вказаній квартирі інших осіб.
Крім того, в договорі оренди не передбачено права орендаря чи суборендаря на вселення без згоди орендодавця інших осіб, крім суборендаря - ОСОБА_1 , тому вимога в цій частині не є належним чином обґрунтованою та доведеною.
На підставі викладених обставин колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість вимог КП «Спецжитлофонд» в частині виселення ОСОБА_1 із вище вказаної квартири, оскільки він, підписуючи 14 червня 2019 року договір №5908 оренди житлового приміщення мав усвідомлювати строковість користування вказаним житлом, та відсутність відповідним умов договору про передачу йому вказаної квартири в постійне користування чи відсутності у позивача, як володільця вказаної квартири, відповідного обов'язку забезпечити його іншим житлом.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Як вбачається з матеріалів справи позивач у справі, звертаючись до суду із вказаним позовом, сплатив судовий збір у розмірі 2 481 грн, тому вказані витрати повинні бути йому компенсовані за рахунок відповідача у справі.
Керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 801, 821,826 ЦК України, ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2022 року скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення, яким позов Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» задовольнити частково.
Виселити ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 шляхом її передачі Комунальному підприємству з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» за актом прийому-передачі.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунальному підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» судовий збір у розмірі 2481,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 06 квітня 2023 року.
Головуючий суддя : М.А.Яворський
Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв