Справа № 186/663/22
Апеляційне провадження № 22-ц/824/5669/2023
Іменем України
05 квітня 2023 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Мороз Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Фролової І.В. в м. Київ 28 листопада 2022 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, Приватний виконавець виконавчого округу Луганської області Лиманський Владислав Юрійович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
В серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, просив визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 204696 від 22 червня 2021 року, виданий приватним нотаріусом Остапенко Є.М., на підставі якого постановою приватного виконавця Лиманського В.Ю. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 від 18 жовтня 2021 року.
Позов мотивований тим, що відповідно до постанови приватного виконавця Лиманського В.Ю. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 при примусовому виконанні виконавчого напису звернуто стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи і майно позивача на суму 13620,82 грн, стягувачем є ТОВ «Вердикт Капітал».
Вважає виконавчий напис таким, що вчинено без дотримання Порядку вчинення виконавчих дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, оскільки вчинення виконавчого напису в разі порушення умов кредитного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих боржнику повідомлень, які позивач не отримував. Також для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Згідно ч. 2 ст. 87 Закону України «Про нотаріат» перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Даний Перелік документів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, не містить посилань на кредитний договір як на документ, за яким нотаріус вправі вчиняти виконавчий напис. Розділ Переліку, який передбачав вчинення виконавчого напису зі стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних правовідносин, був скасований на підставі постанови Київського апеляційного адміністративного суду по справі № 826/20084/14 від 22 лютого 2017 року. Цією постановою визнано незаконною та нечинною з моменту прийняття постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом. Відтак, станом на 22 червня 2021 року у нотаріуса були відсутні підстави вчиняти виконавчий напис на кредитному договорі. Дані обставини спонукають позивача звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 листопада 2022 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.
Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 листопада 2022 року та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, повторно викладав обставини, наведені в позові, зокрема, що відповідно до постанови приватного виконавця Лиманського В.Ю. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 при примусовому виконанні виконавчого напису звернуто стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи і майно позивача на суму 13620,82 грн., стягувачем є ТОВ «Вердикт Капітал» відповідно до договору.
Вважає виконавчий напис таким, що вчинено без дотримання Порядку вчинення виконавчих дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, оскільки вчинення виконавчого напису в разі порушення умов кредитного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих боржнику повідомлень, які позивач не отримував.
Також для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Згідно ч. 2 ст. 87 Закону України «Про нотаріат» перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Даний Перелік документів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, не містить посилань на кредитний договір як на документ, за яким нотаріус вправі вчиняти виконавчий напис. Розділ Переліку, який передбачав вчинення виконавчого напису зі стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних правовідносин, був скасований на підставі постанови Київського апеляційного адміністративного суду по справі № 826/20084/14 від 22 лютого 2017 року. Цією постановою визнано незаконною та нечинною з моменту прийняття постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту, відповідно до якого для одержання виконавчого напису додаються оригінал кредитного договору, засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. Відтак, станом на 22 червня 2021 року у нотаріуса були відсутні підстави вчиняти виконавчий напис на кредитному договорі.
Наводив зміст ст. 2, п. 2 ч. 1 ст. 307, ст. 309 ЦПК України в редакції до 15 грудня 2017 року.
Від відповідача ТОВ «Вердикт Капітал» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що жодних обґрунтованих доводів стосовно безпідставності документу, за яким стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, позивачем суду повідомлено не було, суд першої інстанції правильно дослідив всі обставини справи та докази і дійшов вірного висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, а відтак відсутні правові підстави для задоволення позову, і висновки суду першої інстанції позивачем не спростовані і в апеляційній скарзі.
Сторони в судове засідання не з?явились, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені, в тому числі шляхом направлення судових повісток-повідомлень на поштові та електронні адреси учасників справи.
Позивачу ОСОБА_1 було направлено судову повістку-повідомлення на адресу, зазначену ним в апеляційній скарзі - АДРЕСА_1 , яка була повернута до суду з відміткою Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою». Крім того, судова повістка-повідомлення була направлена позивачу на електронну адресу, зазначену ним в апеляційній скарзі ІНФОРМАЦІЯ_1. Разом із тим, незважаючи на вжиті апеляційним судом заходи щодо належного повідомлення позивача про дату, час і місце розгляду справи, він не з'явився в судове засідання, процесуальних заяв про відкладення розгляду справи, розгляд справи у його відсутності або забезпечення його участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції від нього не надходило.
Відповідно до п. 2, 6, 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлений законом або судом строк та виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний суд приймає до уваги, що в апеляційній скарзі вже викладені всі доводи позивача щодо незаконності та необґрунтованості судового рішення, неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, відтак відсутність сторони позивача під час розгляду його апеляційної скарги судом жодним чином не порушує його процесуальні права.
Враховуючи наведене, оскільки позивач, який сам подав апеляційну скаргу, належним чином обізнаний про рух справи та повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, його неявка не перешкоджає розгляду справи, а також з урахуванням необхідності розгляду справи в передбачений законом строк, апеляційний суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у відсутності позивача, а також інших нез'явившихся учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Відмовляючи ОСОБА_1 в позові про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, з підстав недоведеності та необґрунтованості позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не вказано, чим саме відповідач порушив його права, в матеріалах справи відсутній виконавчий напис № 204696 від 22 червня 2021 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. Таким чином, позивачем не надано належні та допустимі докази в розумінні ст. 76 - 81 ЦПК України.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Судом встановлено, що в серпні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся з даним позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
До позову ним надано копію постанови про відкриття виконавчого провадження від 18 жовтня 2021 року, прийнятої приватним виконавцем виконавчого округу Луганської області Лиманським В.Ю. за виконавчим написом № 204696, вчиненим 22 червня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М., про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості за кредитним договором в розмірі 13620,82 грн. (а. с. 8 - 9).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_1 посилався на те, що виконавчий напис вчинено без дотримання Порядку вчинення виконавчих дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, оскільки вчинення виконавчого напису в разі порушення умов кредитного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих боржнику повідомлень, які позивач не отримував. Також відповідно до ч. 1 ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Згідно ч. 2 ст. 87 Закону України «Про нотаріат» перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Даний Перелік документів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, не містить посилань на кредитний договір як на документ, за яким нотаріус вправі вчиняти виконавчий напис. Розділ Переліку, який передбачав вчинення виконавчого напису зі стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних правовідносин, був скасований на підставі постанови Київського апеляційного адміністративного суду по справі № 826/20084/14 від 22 лютого 2017 року. Відтак, станом на 22 червня 2021 року у нотаріуса були відсутні підстави вчиняти виконавчий напис на кредитному договорі.
Відповідно до ст. 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
З урахуванням приписів ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21) вказано, що: «оскільки у судовому порядку постанову № 662 визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса».
Згідно п. 2.1 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2012 року № 296/5, для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
Повідомлення, надіслане стягувачем боржнику, є документом, що підтверджують безспірність заборгованості, та обов'язково має подаватися при вчиненні виконавчого напису як за іпотечним договором, так і за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) (постанова Верховного Суду від 09 вересня 2020 року в справі № 127/7932/17, провадження № 61-27853 св18).
Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року в справі № 357/12818/17 (провадження № 44380св18), від 27 серпня 2020 року в справі № 554/6777/17 (провадження № 61-19494св18), від 19 січня 2022 року в справі № 554/132/20 (провадження № 61-14692св21.
Виходячи з вищезазначеного, боржник вважається належним чином повідомленим про порушення зобов'язань за кредитним договором та про зобов'язання достроково погасити заборгованість у тому разі, коли кредитором не лише відправлено на адресу такого боржника досудову вимогу, а й доведено факт її вручення адресатові під розписку.
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є зокрема змагальність сторін та диспозитивність.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно частини першої статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов'язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).
Разом із тим, з матеріалів справи вбачається, що позов ґрунтується виключно на поясненнях позивача та копії постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження за виконавчим написом нотаріуса № 204696, вчиненого 22 червня 2021 року, в якій боржником зазначений ОСОБА_1 , а стягувачем - ТОВ «Вердикт Капітал»; до позову не додано копії самого виконавчого напису від 22 червня 2021 року № 204696, незаконністю вчинення якого ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги, і не заявлено клопотання про його витребування у нотаріуса разом з іншими документами, поданими відповідачем для отримання такого виконавчого напису.
На виконання загальних засад цивільного судочинства щодо змагальності сторін, рівності їх прав щодо подання доказів та доведеності перед судом їх переконливості, доведення тих обставини, на які сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, позивач під час розгляду справи не довів належними і допустимими доказами обставин невідповідності документів, пред'явлених стягувачем приватному нотаріусу для вчинення виконавчому напису, вимогам Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, порушення приватним нотаріусом вимог Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2012 року № 296/5, та не виконав покладеного на нього процесуальним законом обов'язку спростування факту наявності у відповідача станом на момент вчинення спірного виконавчого напису нотаріуса права вимоги до боржника, яке він реалізував в позасудовий спосіб.
У пункті 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справа № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19, зазначено таке: «Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18)».
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про недоведеність позову, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження заявлених позовних вимог про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, а отже позов не підлягав задоволенню.
Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог стало підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, адже зазначені позивачем обставини ґрунтуються на припущеннях.
Висновок суду по суті вирішеного спору є правильним, законним та обґрунтованим, підтверджується матеріалами справи та не спростований позивачем належним чином, а доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом.
Повторне викладення позивачем в апеляційній скарзі обставин, на які він посилався в позовній заяві, не становить підставу для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки під час розгляду справи судом першої інстанції позивач не був позбавлений можливості доводити перед судом переконливість своїх доводів, надавши до позовної заяви відповідні докази, однак зазначеною процесуальною можливістю не скористався.
Оцінюючи в цілому доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що скарга не містить підстав, передбачених ч. 5 ст. 2 ст. 356 ЦПК України, а саме, в чому полягає, на думку позивача, незаконність і (або) необґрунтованість рішення (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин тощо). Посилаючись на зміст ст. 307, 309 ЦПК України, позивач не звернув уваги на внесення змін до ЦПК України, оскільки відповідно до чинної редакції кодексу, ст. 307, 309 ЦПК України наразі відносяться до глави 4 «Розгляд судом справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою» розділу IV «Окреме провадження» ЦПК України та не стосуються апеляційного провадження.
Апеляційна скарга зводиться до незгоди з рішенням суду першої інстанції, переоцінки доказів, яким було надано належної оцінки судом, і не спростовує висновків суду першої інстанції.
Апеляційним судом враховується правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2021 року в справі № 752/10136/19, провадження № 61-11995св21, зроблений в аналогічних правовідносинах, згідно яких Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду про відмову у задоволенні позову, оскільки обставини, з якими позивач пов'язував вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, є недоведеними, що виключає підстави для задоволення позову.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 листопада 2022 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.