справа №756/14887/21 Головуючий у І інстанції - Тиха О.О.
апеляційне провадження №22-ц/824/5052/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
04 квітня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Даньшиної І.Ю.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 22 грудня 2022 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та неустойки, -
установив:
У провадженні Оболонського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, у якій позивач просить стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики в розмірі 50000 доларів США, а також неустойку у вигляді штрафу у розмірі 50000 доларів США.
Одночасно з пред'явленням позову позивачем була подана заява про забезпечення позову, в якій ОСОБА_1 просила вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 .
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 22 грудня 2022 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення вказаного вище позову відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає ухвалу незаконною та необґрунтованою, постановленою з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що сума боргу дуже велика - 100000 доларів США, що на час звернення з заявою та на даний час за офіційним курсом НБУ становить 3656860 грн. або 1412,5 прожиткових мінімумів станом на 1 січня 2023 року.
Відповідач/його спадкоємці є власником/успадкують квартиру АДРЕСА_1 , вартість якої становить лише 1293128,95 грн., тобто в три рази менше ціни позову.
За даними сайту olx.ua вказана квартира була виставлена за життя Відповідачем на продаж.
Іншого майна у відповідача не було та його спадкоємцями не успадкується.
Отже, такі дії відповідача є направлені на позбавлення права власності з метою уникнення відповідальності під час примусового виконання рішення щодо повернення боргу перед позивачем.
ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідач помер.
Зазначає, що на час подання апеляційної скарги здійснюються дії щодо розшуку спадкоємців відповідача та нотаріуса, який відкрив спадкову справу (оскільки, як стало відомо апелянту, після початку повномасштабного вторгнення рф на територію України приватний нотаріус, яка відкрила спадкову справу ОСОБА_2 - ОСОБА_3 за місцем здійснення нотаріальної діяльності не з'являлася та виїхала за кордон і в Україну до цього не поверталася.
Крім того, як стало відомо позивачу, невстановленою групою здійснюються дії щодо заволодіння майном відповідача - квартирою АДРЕСА_1 , шляхом махінацій (безпідставного намагання довести факт спільного проживання відповідача з іншою особою, яка фактично ніколи з ним не жила та не має будь-якого відношення як до відповідача, так і до його майна).
Зазначає, що за життя у відповідача, зі слів останнього, відсутні ближні родичі, які могли бути спадкоємцями його майна, а саме квартири АДРЕСА_1 .
Тому, на даний час інші особи намагаються незаконно та безпідставно шахрайськими методами заволодіти цим майном після смерті відповідача.
В свою чергу, суд першої інстанції не взяв вищезазначені факти до уваги.
Вважає висновки суду першої інстанції поверхневими.
Суд не оцінив у повній мірі доводів позивача та віднісся до них формально.
На думку апелянта, нею було доведено необхідність застосування та співмірність засобів забезпечення позову позовним вимогам, надано підтвердження вартості майна, на яке позивач просив накласти арешт, а також надано достатні і належні докази на підтвердження наявності загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Просила скасувати ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 22 грудня 2022 року та постановити по справі нове судове рішення, яким накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_2 та будь-яким іншим особам здійснювати реєстрацію, перехід права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що заявником не надано достатніх доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може у майбутньому істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства, з огляду на наступне.
Забезпечення позову - це заходи цивільного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим, та повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі їх задоволення, не порушуючи при цьому збалансованості інтересів інших осіб.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, і їх значення полягає в тому, що вони захищають законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.
Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 4 Постанови Пленуму №9 Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо: необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 зазначила, що 27 серпня 2021 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір позики на підставі розписки на суму 50000 доларів США, за умовами якого строком виконання було зазначено 13 вересня 2021 року, у разі порушення якого позичальник повинен окрім суми заборгованості також сплатити неустойку у сумі 50000 доларів США.
Станом на день звернення з позовом до суду ОСОБА_2 борг не повернув, таким чином заборгованість останнього становить 100000 доларів США.
ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідач помер.
Позивачу відомо, що ОСОБА_2 належала квартира АДРЕСА_1 , ринкова вартість якої становить 1293128,95 грн., іншого майна останній не мав.
Крім того зазначила, що за життя відповідач намагався реалізувати вказане майно, що може призвести у подальшому до утруднення виконання рішення, у разі задоволення позову, оскільки іншого майна чи активів ОСОБА_2 не мав.
Частиною 1 ст. 151 ЦПК України визначено, що у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Згідно п. 1 та 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України передбачено можливість забезпечення позову накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб та забороною вчиняти певні дії.
Відповідно до абз. 1 ч. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», суд (суддя), розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співрозмірними заявленим позовним вимогам, мають бути безпосередньо пов'язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.
При цьому, співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Таким чином, співмірність, зокрема, полягає у тому, щоб засіб забезпечення відповідав предмету позову за вартістю.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
При поданні заяви про забезпечення позову не достатньо послатись на диспозицію відповідної норми процесуального права.
Заява повинна бути належним чином мотивована, а її доводи - підтверджені.
Не може бути задоволено клопотання про забезпечення позову, якщо заявник не надав докази, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, передбачених ЦПК України.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Аналіз змісту наведеного вище свідчить, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів фізичної або юридичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів.
У статті 41 Конституції України зазначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
У своєму правовому висновку, сформульованому у постанові від 13 січня 2020 року (справа №922/2163/17) Верховний Суд зазначив, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо.
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегією суддів встановлено, що предметом позову є стягнення з відповідача заборгованості за розпискою у розмірі 100000 доларів США.
У якості забезпечення позову позивач просить накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , а також заборону іншим особам вчиняти реєстраційні дії щодо цього майна чи виконувати щодо нього інші зобов'язання.
При цьому, в обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову позивач зазначає, що існують обґрунтовані побоювання щодо реалізації вказаного майна, що в подальшому утруднить виконання рішення суду.
Разом з тим, вказані підстави забезпечення позову вже були розглянуті 10 листопада 2021 року Оболонським районним судом м. Києва та переглянуті 08 листопада 2022 року Київським апеляційним судом та заявнику було відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Інші підстави для застосування заходів забезпечення позову, позивачем не наведені.
Також слід зазначити, що ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідач ОСОБА_2 помер, а згідно ч.4 ст.25 ЦК України, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у день її смерті.
За нормами ст.55 ЦПК України, у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.
Відповідно до ст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав i обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять всі права i обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав i обов'язків, що зазначені у ст.1219 ЦК України.
Частинами 1, 3 ст.1268, ч.1 ст.1269, ч.1 ст.1270 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має прийняти спадщину або не прийняти її.
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом 6-місячного строку з дня відкриття спадщини, він не заявив про відмову від неї.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
Разом з тим, матеріали справи не містять відомостей щодо спадкоємців відповідача.
Також, відсутні відомості про спроби реалізації спірної квартири спадкоємцями померлого або іншими особами.
Відповідно до усталеної прецедентної практики ЄСПЛ, напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно «суспільний інтерес» (public interest, general interest, general interest of the community); (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (must be a reason ablerelationship of proportionality between the means employed and the aims pursued).
ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності» (principle of proportionality) «справедливої рівноваги (балансу)» (fair balance) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.
«Справедлива рівновага» не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.
Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар» (individual and excessive burden).
У відповідності до положень ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Як передбачено вимогами ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Викладені в апеляційній скарзі доводи є такими що не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 22 грудня 2022 року слід залишити без змін.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 22 грудня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складений 10 квітня 2023 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба