4 квітня 2023 року місто Київ
справа № 757/62500/16-ц
апеляційне провадження № 22-ц/824/7314/2023
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Головачова Я.В.,
суддів: Нежури В.А., Соколової В.В.,
за участю секретаря судового засідання: Осінчук Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва у складі судді Новака Р.В. від 18 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Президент України, про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями (бездіяльністю) органів досудового слідства і прокуратури,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Президент України, про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями (бездіяльністю) органів досудового слідства і прокуратури.
Позов мотивовано тим, що вона є потерпілою у кримінальному провадженні № 12014110310001068, досудове розслідування в якому здійснювалося Фастівським ВП Васильківського ВП ГУНП в Київській області.
Крім того, слідчим управлінням прокуратури Київської області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000000589 від 1 квітня 2015 року за ознаками перевищення службових повноважень слідчим слідчого відділу
Фастівського МВ ГУ МВС України в Київській області та заступником Фастівського міжрайонного прокурора Київської області під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12014110310001068.
Вважає, що незаконні дії (бездіяльність) підконтрольних осіб стали можливими саме за бездіяльності Генеральної прокуратури України. Позивач посилалася на неналежне досудове розслідування кримінального провадження, що, зокрема, проявилось у неодноразовому скасуванні судом постанов прокурора про закриття кримінального провадження, а також перевищенні службовими особами органу досудового слідства своїх повноважень (складання із застосуванням психологічного впливу щодо неї заяви про відмову від обвинувачення, упереджене ставлення внаслідок відкритої дискримінації за ознаками статі, фальшування доказів).
Посилаючись на викладене, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, позивач просила стягнути за рахунок державного бюджету майнову шкоду в розмірі 273 253 грн. 44 коп., яка полягала у витратах на правову допомогу, направлення кореспонденції, проїзду, лікування, та моральну шкоду в розмірі 1 669 452 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 18 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено факт заподіяння їй майнової та моральної шкоди діями чи бездіяльністю відповідачів, порушення її конституційних прав і свобод саме у зв'язку з протиправними (неправомірними) рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових осіб Офісу Генерального прокурора. Крім того, Офіс Генерального прокурора не здійснював нагляд за додержання законів у кримінальному провадженні № 12014110310001068, а тому є неналежним відповідачем у цій справі.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Скаржник зазначає, що поза увагою суду залишилися встановлені, зокрема ухвалами слідчих суддів Фастівського міськрайонного суду Київської області, суду апеляційної інстанції, факти зловживання Фастівською місцевою прокуратурою Київської області своїм правом, зокрема у вигляді навмисного винесення постанов про закриття кримінального провадження № 12014110310001068 від 26 липня 2014 року.
Висновок суду про те, що Офіс Генерального прокурора є неналежним відповідачем також є помилковим, оскільки саме цей орган має обов'язок процесуального нагляду та контролю за діяльністю органів прокуратури. Крім того, ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 25 вересня 2015 року у справі № 757/33404/15-к було
визнано неправомірними дії відповідальних посадових осіб Генеральної прокуратури України щодо належного здійснення нагляду за процесуальною діяльністю прокурорів прокуратури Київської області та Фастівської міжрайонної прокуратури Київської області за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12014110310001068 від 26 липня 2014 року.
Зазначає, що визначена нею сума майнової шкоди підтверджується наявними у матеріалах справи договорами про надання правової допомоги, як у кримінальному провадженні, так і при розгляді цивільної справи, доказами понесення витрат на лікування, поштові, транспортні та інші послуги, пов'язані з незаконними діями відповідачів та їх наслідками. Розмір моральної шкоди обґрунтований тривалим порушенням її прав, необхідністю участі у численних судових засіданнях, оскарженням незаконних постанов про закриття кримінального провадження, витрачанням коштів на правову допомогу, а також високим рівнем тривожності через непорозуміння з боку близького оточення, виникненням проблем з керівництвом на роботі, проблем зі здоров'ям, приниженням її честі та гідності, з огляду на постійні наклепи та образи. Зазначене також підтверджується висновками психологічних досліджень, наявними у матеріалах справи.
Судом першої інстанції також допущено порушення норм процесуального права, зокрема, не було проголошено вступну та резолютивну частини оскарженого судового рішення. Крім того, рішення підлягає скасуванню на підставі пункту 2 частини 3 статті 376 ЦПК України (в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід).
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Учасники справи не скористалися правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанов апеляційного та касаційного судів
Постановою Київського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 червня 2021 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Постановою Верховного Суду від 1 березня 2023 року постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року та направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції виходив, зокрема із того, що судами не було надано оцінки діям органів прокуратури щодо здійснення досудового розслідування та дотримання розумних строків досудового розслідування; не враховано, що відповідачем у справі про відшкодування шкоди, завданої діями та бездіяльністю
органів прокуратури при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні, є держава, при цьому позивач посилалась на незаконність дій (бездіяльність) органів прокуратури різних рівнів, а відповідачем у справі визначила орган прокуратури України найвищого рівня.
Надходження справи та процесуальні дії, вчинені судом апеляційної інстанції
10 березня 2023 року матеріали справи отримані Київським апеляційним судом.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 підтримали апеляційну скаргу з наведених у ній підстав та просили її задовольнити.
Прокурор Офісу Генерального прокурора Бублієв Д.О. проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом установлено, що ОСОБА_3 є потерпілою у кримінальному провадженні № 12014110310001068 (далі - кримінальне провадження) від 26 липня 2014 року, досудове розслідування в якому здійснювалося СВ Фастівського ВП Васильківського ВП ГУНП в Київській області (колишній Фастівський MB ГУ МВС України в Київській області).
16 вересня 2014 року постановою Фастівської міжрайонної прокуратури Київської області кримінальне провадження закрито.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 3 грудня 2014 року скасовано постанову Фастівської міжрайонної прокуратури Київської області від 16 вересня 2014 року про закриття кримінального провадження.
20 січня 2015 року постановою Фастівської міжрайонної прокуратури Київської області кримінальне провадження закрито.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 13 лютого 2015 року скасовано постанову Фастівської міжрайонної прокуратури Київської області від 20 січня 2015 року про закриття кримінального провадження.
19 лютого 2015 року постановою Фастівської міжрайонної прокуратури Київської області кримінальне провадження закрито.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 11 березня 2015 року зобов'язано уповноважену особу Генеральної прокуратури України внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення на підставі заяви ОСОБА_1 від 19 лютого 2015 року у відповідності до статті 214 КПК України.
6 квітня 2015 року постановою Фастівської міжрайонної прокуратури Київської області кримінальне провадження закрито.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 11 червня 2015 року зобов'язано відповідальну особу прокуратури Київської області внести до Єдиного реєстру досудового розслідування відповідно до ухвали Печерського районного суду міста Києва від 11 березня 2015 року відомості про кримінальне правопорушення, передбачене статтею 366 КК України на підставі заяви ОСОБА_1 від 19 лютого 2015 року.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22 квітня 2015 року визнано бездіяльність процесуального керівника щодо відсутності нагляду за додержанням досудовим слідством вимог закону в частині винесення постанови прокурором Мізерним П.П. датованої 19 лютим 2015 року з порушенням строків досудового слідства в три дні. Зобов'язано прокурора надати матеріли кримінального провадження для ознайомлення потерпілій ОСОБА_1 .
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 9 липня 2015 року скасовано постанову Фастівської міжрайонної прокуратури Київської області від 6 квітня 2015 року про закриття кримінального провадження.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 5 серпня 2015 року визнано бездіяльність з боку посадових осіб Фастівської міжрайонної прокуратури в зв'язку з порушенням розумних строків та неповідомлення потерпілої ОСОБА_1 та її представника про прийняття процесуального рішення прокурором, а саме про внесення постанови від 13 липня 2015 року про закриття кримінального провадження в частині підозри ОСОБА_4 за частиною 1 статті 152 КК України. Визнано бездіяльність з боку посадових осіб Фастівської міжрайонної прокуратури в зв'язку з невиконанням обов'язкового зобов'язання вказаного в ухвалі слідчого судді Фастівського міськрайонного суду Київської області від 9 липня 2015 року щодо продовження строків досудового розслідування. Визнано бездіяльність з боку посадових осіб Фастівської міжрайонної прокуратури в зв'язку з прийняттям процесуального рішення, поза межами досудового слідства та без проведення необхідних додаткових слідчих дій під час внесення постанови від 13 липня 2015 року про закриття кримінального провадження в частині підозри ОСОБА_4 за частиною 1 статті 152 КК України.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 6 серпня 2015 року скасовано постанову Фастівської міжрайонної прокуратури Київської області від 6 квітня 2015 року про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_4 за частиною 1 статті 152 КК України на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 КПК України. Зобов'язано прокурора Фастівської міжрайонної прокуратури Київської області, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування кримінального провадження вчинити певні дії, направлені на продовження досудового
розслідування даного кримінального провадження у Генеральній прокуратурі України відповідно до вимог статей 219, 294 КПК України.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 25 вересня 2015 року у справі № 757/33404/15-к задоволено частково скаргу ОСОБА_1 щодо порушення процесуальних строків та нездійснення процесуальних дій. Визнано неправомірними дії відповідальних посадових осіб Генеральної прокуратури України щодо належного здійснення нагляду за процесуальною діяльністю прокурорів прокуратури Київської області та Фастівської міжрайонної прокуратури Київської області за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12014110310001068 від 26 липня 2014 року. Зобов'язано відповідальних посадових осіб Генеральної прокуратури України надати нижчестоящому прокурору Київської області вказівки щодо строків вчинення певних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень щодо строків досудового розслідування кримінального провадження № 12014110310001068 від 26 липня 2014 року.
3 листопада 2015 року постановою Фастівської міжрайонної прокуратури Київської області кримінальне провадження закрито.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 31 грудня 2015 року скасовано постанову Фастівської міжрайонної прокуратури Київської області від 3 листопада 2015 року про закриття кримінального провадження.
4 січня 2016 року постановою Фастівської місцевої прокуратури Київської області кримінальне провадження закрито.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 березня 2016 року скасовано постанову Фастівської місцевої прокуратури Київської області від 4 січня 2016 року про закриття кримінального провадження. Зобов'язано прокурора Фастівської місцевої прокуратури Київської області виконати певну дію, а саме надати скаржниці і її представнику адвокату Гуляєву Л.О. копію постанови про закриття кримінального провадження від 4 січня 2016 року у відповідності до положень статей 111, 136 КПК України. Зобов'язано прокурора Фастівської місцевої прокуратури Київської області припинити певну дію, а саме зловживання правом, у вигляді навмисного винесення постанов про закриття кримінального провадження № 12014110310001068 від 26 липня 2014 року поза межами строків досудового розслідування.
Постановою Фастівської місцевої прокуратури Київської області від 25 березня 2016 року кримінальне провадження № 12014110310001068 закрито на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 КПК України, у зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Слідчим управлінням прокуратури Київської області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000000589 від 1 квітня 2015 року за фактом перевищення службових повноважень слідчим слідчого відділу Фастівського МВ ГУМВС України в Київській області та заступником Фастівського міжрайонного прокурора Київської області під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12014110310001068 від 26 липня 2014 року.
Позиція суду апеляційної інстанції
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду є, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
У відповідності до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).
Особа має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного зобов'язання щодо проведення ефективного та незалежного розслідування злочину.
Розслідування не буде ефективним доти, доки всі докази не будуть детально вивчені, а висновки не будуть обґрунтовані. Критеріями оцінки ефективності розслідування є адекватність дій, проведених органом досудового розслідування, швидкість розслідування, участь родичів загиблих та незалежність слідства.
Згідно з частиною 6 статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями.
При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.
Схожі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2020 року у справі № 686/25718/19 (провадження № 61-7697св20), від 30 грудня 2020 року у справі № 482/48/19 (провадження № 61- 11020св20).
Як убачається з матеріалів справи, органами прокуратури вісім разів приймалися постанови про закриття кримінального провадження № 12014110310001068 у якому ОСОБА_1 є потерпілою, сім з яких були скасовані судами за скаргами останньої. Позивач також неодноразово зверталася зі скаргами на дії та бездіяльність працівників Фастівської міжрайонної прокуратури Київської області та Генеральної прокуратури України (Офіс Генерального прокурора).
Наведені обставини свідчить про відсутність контролю та належного нагляду за досудовим розслідуванням у вказаному кримінальному провадженні керівництвом місцевої прокуратури та відомчого контролю керівництвом органу досудового розслідування.
Такими діями позивачу завдано моральну шкоду, що також підтверджується копією висновку № 2-12/08 експертного дослідження фахівця у галузі судово-психологічної експертизи ОСОБА_5 від 12 серпня 2015 року, а також копією висновку спеціаліста ТОВ "Українська експертна компанія" за результатами проведення психологічного дослідження від 7 грудня 2016 року № 140 (том І а.с. 77-98, том ІІ а.с. 19-34).
У постанові від 3 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.
Питання щодо відшкодування шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування кримінального провадження, були досліджені у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 362/15/16-ц, від 21 липня 2021 року в справі № 646/7015/19, від 1 грудня 2021 року в справі № 308/14232/18, від 23 лютого 2022 року в справі №646/5368/19.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції не врахував, що внаслідок надмірної тривалості досудового розслідування, неодноразового протиправного закриття кримінального провадження, позивач змушена була докладати додаткових зусиль щодо відновлення її прав, що безумовним чином призвело до завдання їй моральної шкоди. При цьому судом також не враховано, що за дії та бездіяльність державних органів відповідальність покладається саме на державу, а не безпосередньо на орган, що допустив порушення. Та обставина, що позивачем не залучено у якості співвідповідача Фастівську місцеву прокуратуру Київської області, у даному випадку, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.
Щодо визначення розміру моральної шкоди суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Позивач просила компенсувати їй моральну шкоду у розмірі 1 669 452 грн., виходячи з 324 мінімальних заробітних плат (станом на лютий 2018 року), що було визначено у висновку спеціаліста ТОВ "Українська експертна компанія" за результатами проведення психологічного дослідження від 7 грудня 2016 року № 140 як достатній та об'єктивний розмір компенсації.
Однак, колегія суддів не може погодитися із заявленим позивачем розміром моральної шкоди, який всупереч загальних засад цивільного законодавства про справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) є надмірним відшкодуванням.
Визначаючи розмір суми, яка підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд виходить із положень статей 23, 1174 ЦК України та враховує характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, враховуючи засади співмірності, виваженості та справедливості та інші обставини, що відповідає роз'ясненням, які містяться в Постанові Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)" № 4 від 31 березня 1995 року.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Суд в цьому контексті враховує той факт, що у справі відсутні достатні докази на підтвердження такої глибини душевних страждань та немайнових втрат потерпілої особи, які заслуговують на відшкодування у розмірі 1 669 452 грн., а тому вважає за необхідне, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства, справедливості, добросовісності,
розумності, стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоди в розмірі 20 000 грн.
Стосовно вимог позивача про відшкодування майнової шкоди (збитків) в розмірі 273 253 грн. 44 коп., яка полягала в оплаті послуг адвоката під час захисту її порушених прав органами досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12014110310001068 від 26 липня 2014 року, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
З матеріалів справи убачається, що 29 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та адвокатом Гуляєвим Л.О. укладено договір про надання адвокатських послуг, за умовами якого адвокат узяв на себе зобов'язання надати правову допомогу по юридичному супроводженню як представник потерпілої на досудовому слідстві, у суді першої інстанції, апеляційної та касаційної інстанцій включно, а клієнт зобов'язався оплатити вартість наданих послуг у порядку та строки, визначені сторонами (том І а.с. 23-24).
Матеріали справи свідчать, що адвокатом надавалась правова допомога з питань, пов'язаних з кримінальним провадженням № 12014110310001068 від 26 липня 2014 року(захист прав потерпілої у кримінальному провадженні).
Однак, витрати, зокрема, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв'язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.
Аналогічну правову позицію закріплено у постановах Верховного Суду України від 20 травня 2009 року у справі № 6-3261св08, від 27 січня 2010 року у справі № 6-11633св09, від 3 лютого 2010 року у справі № 6-15773св09.
У пункті 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18 зазначено, що за висновками Великої Палати Верховного Суду процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством (пункт 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 462/6473/16-ц (провадження № 14-400цс18), пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19), пункт 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19)).
Отже, витрати, пов'язані із наданням правової допомоги (оплата послуг адвоката) не є тотожними реальним збиткам (грошовій вартості втраченого майна та додаткових витрат на його відновлення) та не набувають відповідних ознак унаслідок нереалізації права на їх відшкодування у передбаченому законом порядку.
Законодавством не передбачено можливості стягнення витрат на оплату правової допомоги в кримінальній справі у порядку цивільного судочинства, як і немає правових
підстав для ототожнення витрат на правову допомогу і шкоди (збитків) у розумінні положень чинного законодавства.
Ураховуючи наведене, правові підстави для стягнення на користь позивача майнової шкоди в сумі 273 253 грн. 44 коп. відсутні.
Доводи апеляційної скарги про наявність обов'язкових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції, передбачених пунктом 2 частини 3статті 376 ЦПК України не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи, оскільки суддя суду першої інстанції Підпалий В.В., якому ОСОБА_1 заявляла відвід, був відведений від розгляду справи на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 7 серпня 2019 року (заява про самовідвід). Судді, який брав участь в ухваленні оскарженого судового рішення суду першої інстанції, - ОСОБА_6 , позивач відводів не заявляла.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову через неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що відповідно до частини 4 статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду й ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 червня 2021 року скасувати і ухвалити нове судове рішення наступного змісту.
Позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Президент України, про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями (бездіяльністю) органів досудового слідства і прокуратури, задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000 грн.
В іншій частині позову відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 7 квітня 2023 року.
Головуючий
Судді: