Справа №756/1482/23 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/1851/2023 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
Категорія: ст. ст. 170-173 КПК України
04 квітня 2023 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні № 12021100050002692 - прокурора Оболонської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 20 лютого 2023 року, -
за участю:
власника майна ОСОБА_7 ,
представника власника майна ОСОБА_8 ,
Ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 20 лютого 2023 року залишено без задоволення клопотання прокурора Оболонської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_6 про арешт майна - автомобіля Lexus RX 350, державний номерний знак НОМЕР_1 , ключів до нього та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021100050002692 від 04.12.2021, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 361, ч. 2 ст. 361-2, ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 361-2, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 362 КК України.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, прокурор Оболонської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_6 , подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову ухвалу, відповідно до якої задовольнити клопотання прокурора Оболонської окружної прокуратури м. Києва та накласти арешт на речі, які вилучені у ОСОБА_7 під час проведення обшуку автомобіля Lexus RX 350, д.н.з. НОМЕР_1 , який на праві власності належить останньому та визнані речовими доказами у кримінальному провадженні, а саме автомобіль Lexus RX 350, 2018 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , ключі до нього та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 .
На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що вказана ухвала слідчого судді прийнята формально за неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення питання та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження.
Апелянт вказує на те, що існують підстави вважати, що зазначене рухоме майно, набуте кримінально протиправним шляхом, внаслідок вчинення злочинів, передбачених ч. 5 ст. 361, ч. 2 ст. 361-2, ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 361-2, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 362 КК України, яке крім того є речовими доказами в даному кримінальному провадженні, з метою встановлення істини по даному кримінальному правопорушенню, захисту інтересів суспільства та забезпеченню можливої спеціальної конфіскації, а також забезпеченню здійснення досудового розслідування виникла необхідність у накладенні арешту на вказаний транспортний засіб.
Сторона обвинувачення переконана, що вилучений транспортний засіб, в першу чергу придбаний за кошти, отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та є фактично матеріальним проявом отриманого доходу від такої діяльності.
Прокурор в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду був повідомлений належним чином, в установленому законом порядку. Також від прокурора Оболонської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_6 , надійшла заява про проведення апеляційного розгляду у його відсутність, у зв'язку із забезпеченням належного підтримання публічного обвинувачення ним у інших кримінальних провадженнях.
З поданої заяви також вбачається, що подану апеляційну скаргу останній підтримує у повному обсязі.
З урахуванням думки власника майна та його представника, щодо поданої заяви прокурора, які вважали за можливе провести апеляційний розгляд у відсутності прокурору, а також з урахуванням строків розгляду даної категорії справ у відповідності до ст. 422 КПК України та вимоги ч. 1 ст. 172 та ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає за можливе провести апеляційний розгляд у відсутності прокурора.
Представником власника майна ОСОБА_7 - адвокатом ОСОБА_8 , подано заперечення на апеляційну скаргу прокурора, в яких останній просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувану ухвалу залишити без зміни.
Заслухавши доповідь судді, пояснення власника майна та його представника, які заперечували щодо задоволення апеляційної скарги прокурора та вважали оскаржувану ухвалу законною та обґрунтованою, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги прокурора, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як вбачається з представлених в апеляційний суд матеріалів, що СВ Оболонського УП ГУ НП у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12021100050002692 від 04.12.2021, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 361, ч. 2 ст. 361-2, ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 361-2, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 362 КК України, за фактом здійснення групою осіб, до якої увійшли, зокрема: ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та інші, невстановлені досудовим слідством особи, організації та реалізації протиправного механізму несанкціонованого втручання в роботу інформаційних (автоматизованих) електронних комунікаційних, інформаційно-комунікаційних систем, електронних комунікаційних мереж, що призвело до витоку інформації з обмеженим доступом (персональних даних громадян України) серед суб'єктів кредитно-банківської сфери, сфери надання фінансових послуг, колекторських, детективних агенцій, під час дії воєнного стану.
В ході досудового розслідування встановлено, що створення та функціонування протиправного механізму несанкціонованого розповсюдження та збуту конфіденційної інформації (персональних даних громадян України) серед суб'єктів кредитно-банківської сфери, сфери надання фінансових послуг, колекторських, детективних агенцій відбувається шляхом функціонування електронної інформаційної системи « Піранья ».
Вказана електронна інформаційна система складається з бази даних, що наповнюється інформацією з державних електронних інформаційних ресурсів та веб-ресурсу (www.bsscdn.com), через який відбувається доступ до системи з присвоєнням кожному клієнту унікального субдоменного ім'я (www.oschadbank.bsscdn.com). Наповнення та оновлення бази даних зумовлене несанкціонованим витоком інформації з обмеженим доступом з державних електронних інформаційних систем, реєстрів, баз даних.
Зазначена інформаційна система містить в собі дані щодо громадян України, які є конфіденційними і не можуть будь яким чином розповсюджуватись. Доступ до вказаної інформації надається невідомими особами за грошову винагороду.
27.01.2023 в рамках вказаного кримінального провадження ОСОБА_9 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 361-2, ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 361-2, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 362 КК України.
Разом з тим, у ході проведення гласних та негласних слідчих (розшукових) дій у вказаному кримінальному провадженні, встановлено інших осіб, які можуть бути причетними до протиправної діяльності, у зв'язку з чим органом досудового розслідування проведено ряд обшуків за місцем мешкання вказаних осіб з метою відшукання речей та документів, які можуть бути речовими доказами у вказаному кримінальному провадженні або свідчать про причетність конкретних осіб до організації та вчинення вказаного кримінального правопорушення.
Так, 26.01.2023 на підставі ухвали слідчого судді Оболонського районного суду від 17.01.2023 було проведено обшук транспортного засобу Lexus RX 350, 2018 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_7 , в ході якого вилучено вказаний автомобіль, ключі до нього та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .
02.02.2023 прокурор Оболонської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_6 , звернувся до слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва з клопотанням у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12021100050002692 від 04.12.2021, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 361, ч. 2 ст. 361-2, ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 361-2, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 362 КК України, про накладення арешту на майно, вилучене 26.01.2023 у ході проведення обшуку на підставі ухвали слідчої судді Оболонського районного суду міста Києва від 17.01.2023, а саме: транспортний засіб LexusRX 350, 2018 року випуску, державні номерні знаки НОМЕР_1 , ключі до вказаного транспортного засобу та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .
На обґрунтування вимог даного клопотання прокурор послався на те, що вилучений транспортний засіб придбаний за кошти, отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення, та є фактично матеріальним проявом отриманого доходу від такої діяльності, а тому підпадає під ознаки ст. 96-2 КК України.
Крім того, постановою старшого слідчого СВ Оболонського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_10 від 27.01.2023 вищезазначене майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №12021100050002692 від 04.12.2021.
З урахуванням наведеного прокурор просив накласти арешт на вказане майно, з метою запобігання зникненню, втраті, пошкодженню вказаних речових доказів або відчуження відповідного майна, а також забезпечення його спеціальної конфіскації.
20.02.2023 ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва залишено без задоволення вказане клопотання прокурора.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали, слідчий суддя приймаючи таке рішення виходив з того, що в клопотанні прокурор пов'язує необхідність накладення арешту на вказане вилучене під час проведення обшуку майно з метою збереження речових доказів. Проте, прокурором у клопотанні про накладення арешту не доведено, за якими саме ознаками вказане майно віднесено до речових доказів у кримінальному провадженні. Матеріали клопотання не містять відомостей про те, що вказаний транспортний засіб був знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберіг на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, або є об'єктом кримінально протиправних дій.
З тексту постанови слідчого від 27.01.2023 про визнання автомобіля Lexus RX 350, 2018 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , ключів до нього та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 речовими доказами у кримінальному провадженні вбачається формальне посилання на те, що вказані речі можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Конкретні визначені ст. 98 КПК України критерії належності вказаних речей до речових доказів в постанові слідчого не визначені. Також не визначені конкретні критерії, передбачені п.п.1-4 ч.2 ст. 167 КПК України.
Відсутнє належне обґрунтування підстав вважати, що вилучене під час обшуку 26.01.2023 майно, яке належить ОСОБА_7 , має значення речового доказу і у самому клопотанні про накладення арешту на вказане майно, не зазначено і не надано належних доказів того, що досудовим слідством планується проведення експертиз з обов'язковою наявністю транспортного засобу або проведення будь-яких інших слідчих чи процесуальних дій, при яких відсутність даного майна унеможливлює їх проведення, відповідно не доведено правових підстав щодо необхідності накладення арешту на зазначене у клопотанні майно, а за наявних матеріалів твердження сторони обвинувачення про необхідність накладення арешту на тимчасово вилучене майно є передчасними та такими, що ґрунтуються на припущеннях.
За наведених обставин, стороною обвинувачення не доведено правових підстав щодо необхідності накладення арешту на зазначений у клопотанні автомобіль, ключі до нього та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу з метою збереження речових доказів.
Крім того, у клопотанні зазначено, що вилучений автомобіль був придбаний за кошти, отримані внаслідок вчинення кримінальних правопорушень, що розслідуються, а отже підлягає спеціальній конфіскації.
Пунктом 2 ч. 2 ст.170 КПК передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення спеціальної конфіскації.
Згідно з ч. 1 ст. 96-1 КК спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною першою статті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 159-1, частиною першою статті 190, статтею 192, частиною першою статей 204, 209-1, 210, частинами першою і другою статей 212, 212-1, частиною першою статей 222, 229, 239-1, 239-2, частиною другою статті 244, частиною першою статей 248, 249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою статей 301, 302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, статтею 363, частиною першою статей 363-1, 364-1, 365-2 цього Кодексу.
При цьому, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 96-2 КК України спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна.
При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд, відповідно до п. 3-1 ч. 1 ст. 173 КПК, повинен врахувати можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу.
З матеріалів клопотання убачається, що автомобіль Lexus RX 350, 2018 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , належить ОСОБА_7 , якому станом на час розгляду даного клопотання в рамках кримінального провадження не пред'явлено підозру, останній є третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт майна.
Відповідно до ч. 4 ст. 170 КПК у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.
При цьому, арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 96-2 Кримінального кодексу України.
За приписами ч. 4 ст. 96-2 КК України гроші, цінності, в тому числі кошти, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, інше майно, зазначені в цій статті, підлягають спеціальній конфіскації у третьої особи, якщо вона набула таке майно від підозрюваного, обвинуваченого, особи, яка переслідується за вчинення суспільно небезпечного діяння у віці, з якого не настає кримінальна відповідальність, або в стані неосудності, чи іншої особи безоплатно, за ринкову ціну або за ціну вищу чи нижчу ринкової вартості, і знала або повинна була і могла знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у пунктах 1-4 частини першої цієї статті.
Вищезазначені відомості щодо третьої особи повинні бути встановлені в судовому порядку на підставі достатності доказів.
Спеціальна конфіскація не може бути застосована до майна, яке перебуває у власності добросовісного набувача.
З реєстраційної картки транспортного засобу вбачається, що право власності на автомобіль Lexus RX 350, номерний знак НОМЕР_1 , зареєстровано за ОСОБА_7 07.07.2020, у той час як відомості про кримінальні правопорушення внесено до ЄРДР 04.12.2021.
Тобто, вказаний автомобіль придбаний ОСОБА_7 поза межами строків досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні, при цьому, матеріали клопотання не містять доказів того, що кримінальне правопорушення мало місце у 2020 році, а отже доказів того, що вказаний транспортний засіб придбаний ОСОБА_7 за кошти, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення, що розслідується в рамках кримінального провадження №12021100050002692.
У відповідності до вимог ч.1 ст. 173 КПК України слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту.
Враховуючи викладене, оцінюючи розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, з метою запобігання порушення справедливого балансу між інтересами власника майна, гарантованими йому законом і завданнями цього кримінального провадження, слідчий суддя прийшов до висновку про відсутність підстав для накладення арешту на вказане у клопотанні майно, у зв'язку з чим клопотання прокурора задоволенню не підлягало як необґрунтоване.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК Українисудове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На думку колегії суддів, слідчий суддя дотримався в повній мірі зазначених вимог закону та ухвалив рішення з дотриманням вимог КПК України.
Колегією суддів встановлено, з ухвали слідчого судді та журналу судового засідання вбачається, що наведені в клопотанні прокурора доводи про накладення арешту на майно перевірялись судом першої інстанції, при цьому було досліджено матеріали справи, вислухано доводи прокурора, пояснення власника майна та представників, а також з'ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий суддя відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:
1) правову підставу для арешту майна;
2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);
4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Кримінальний процесуальний кодекс України вимагає обов'язкового дотримання вимог закону при оформленні всіх процесуальних документів, надаючи цим вимогам принциповий характер. Отже, якщо закон визначив, що клопотання прокурора про накладення арешту повинно відповідати вимогам статті 171 КПК України, то прокурор повинен неухильно їх дотримуватися. Так, згідно статті 171 КПК України у клопотанні прокурора повинно бути зазначено правові (законні) підстави, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт майна. Вказана норма також узгоджується з статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Разом з цим, прокурором не доведено та слідчим суддею не встановлено жодної з підстав, визначених ч. 2 ст. 170 КПК України для накладення арешту на майно.
При винесенні ухвали слідчим суддею, у відповідності до вимог КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, зокрема наявність факту вчинення кримінальних правопорушень, передбачених, ч. 5 ст. 361, ч. 2 ст. 361-2, ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 361-2, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 362 КК України в межах кримінального провадження №12021100050002692 від 04.12.2021, однак як встановлено слідчим суддею у клопотанні належним чином не доведено той факт, що майно, а саме автомобіль Lexus RX 350, державний номерний знак НОМЕР_1 , ключів до нього та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , про які зазначається у клопотанні прокурора, відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України та має значення речових доказів у кримінальному провадженні, при цьому не доведено, що вказаний транспортний засіб придбаний ОСОБА_7 за кошти, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення, що розслідується в рамках кримінального провадження №12021100050002692.
Відповідно до вимог ст. 41 Конституції Україникожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людинипередбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
У рішеннях ЄСПЛ у справах «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Малама проти Греції», «Україна-Тюмень проти України», «Спорронг та Льонрот проти Швеції» констатовано, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном через введення в дію «законів». Крім того, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції. Також суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти через вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.
Також, у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним, тобто для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи» (справа «Ізмайлов проти Росії», п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року).
Колегія суддів вважає, що слідчий суддя, встановлюючи наявність правових підстав для арешту майна, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність таких підстав у цьому кримінальному провадженні та таких обставин не доведено прокурором під час апеляційного розгляду за доводами викладеними в апеляційній скарзі.
Отже, слідчим суддею вірно встановлено, що клопотання прокурора не містить за своїм змістом правових підстав, за якими арешт майна в даному випадку є необхідним з метою виконання завдань в даному кримінальному провадженні.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не вбачається.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що підстав для скасування ухвали слідчого судді, як про це просить прокурор, немає, а тому ухвалу слідчого судді слід залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора, з викладеними у ній доводами - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170- 173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду, -
Ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 20 лютого 2023 року, - залишити без зміни, а апеляційну скаргу прокурора Оболонської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_6 , - залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4