справа № 761/9053/21 Головуючий у суді І інстанції Саадулаєв А.І.
провадження №22-ц/824/4299/2023 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.
04 квітня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Головуючого судді: Сушко Л.П.,
суддів:Кулікової С.В., Олійника В.І.,
секретар судового засідання: Гайдаєнко В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Федоренка Євгена Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 травня 2022 року в справі за позовом Шевченківської окружної прокуратури м. Києва, в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, витребування майна,
У березні 2021 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, обгрунтовуючи його тим, що право власності на спірне майно згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно протиправно зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_3 , в той час, як вказане майно є комунальною власністю територіальної громади міста Києва, віднесене до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації та закріплене на праві господарського відання за КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва». Київською міською радою рішень про відчуження та приватизацію вказаного майна не приймалось, а отже відчуження приміщень відбулось поза волею дійсного власника та право власності територіальної громади на майно не припинилось, у зв'язку з чим, вказане майно підлягає витребуванню від ОСОБА_1 на користь Київської міської ради на підставі п.3 ч.1 ст. 388 ЦК України. Крім того, за доводами прокурора спірне майно було передано в обтяження іпотекодержателю за договором іпотеки особою, у якої були відсутні повноваження щодо вчинення вказаних дій, а тому оспорюваний договір суперечить вимогам ст.ст. 317, 319, 321, 583 ЦК України, що в розумінні ст. ст. 203, 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним. Також, прокурор просив визнати поважними причини пропуску строків позовної давності при зверненні до суду, мотивуючи тим, що ні прокуратура, ні Київська міська рада не були сторонами правочинів, на підставі яких відбулось незаконне вибуття та подальший перехід права власності до третіх осіб, а також заявником реєстраційних дій щодо внесення записів про право власності щодо них, а тому не мали об'єктивної можливості дізнатись про порушення прав власності територіальної громади міста Києва при вибутті та незаконній реєстрації прав власності на нерухоме майно по АДРЕСА_1 до отримання інформації про те, що свідоцтво про право власності ОСОБА_4 не видавалось та БТІ м.Києва право власності за ним не реєструвалось, тобто до липня 2020 року.
На підставі викладено просив суд витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежитлові приміщення групи приміщень №1 загальною площею 129 кв. м (підвал літер Б) по АДРЕСА_1 ум. Києві, право власності на які зареєстровано за ОСОБА_1 як на підвал (літера Б) групи приміщень №24 загальною площею 129 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1172330780000). Визнати недійсним договору іпотеки, укладеного 05.01.2018 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасюк Т.М. та зареєстрованого в реєстрі за №11.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 травня 2022 року позов задоволено.
Витребувано від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради нежитлові приміщення групи приміщень № 1 загальною площею 129 кв. м. (підвал літ. Б) по АДРЕСА_1 , право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_1 як на підвал (літера Б) групи приміщень № 24 загальною площею 129 кв. м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1172330780000.
Визнано недійсним договір іпотеки, укладений 05.01.2018 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасюк Т.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 10.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Київської міської прокуратури 6835 грн 00 коп. судового збору.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Київської міської прокуратури 1135 грн 00 коп. судового збору.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням представник ОСОБА_1 - адвокат Федоренко Є.В. подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Вважає дане рішення прийнято з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги обгрунтовував тим, що 16.06.2017 року було відкрите кримінальне провадження № 12017100100007261 за фактом незаконного заволодіння нежитловим приміщенням (підвал) літера Б групи приміщень 24 загальною площею 129 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
01.02.2018 року у рамках відкритого кримінального провадження № 12017100100007261 від 16.06.2017 року, ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва накладено арешт на нежитлове приміщення (підвал) літера Б групи приміщень 24 загальною площею 129 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , із забороною ним користуватись. Восени 2021 року вищевказаний арешт було знято.
Вказував, що Шевченківська окружна прокуратура м. Києва і Київська міська рада станом на червень 2017 року знали про нібито незаконне заволодіння вищевказаним майном. Більш того, Шевченківська окружна прокуратура м. Києва ані Київська міська рада не надали жодних доказів того, що вищевказане приміщення дійсно незаконно вибуло з законного володіння Київської міської ради.
Тому вважає, що судом першої інстанції безпідставно залишено поза увагу той факт, що позов подано з порушенням строків позовної давності.
Також вказував, що не доведено, чому саме Шевченківська окружна прокуратура м. Києва, а не Київська міська рада подала позов, а також не доведено, що вищевказане приміщення дійсно незаконно вибуло з володіння Київської міської ради.
04 листопада 2022 року Шевченківська окружна прокуратура м. Києва подала відзив на апеляційну скаргу, в якій просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
04 квітня 2023 року надійшли до апеляційного суду пояснення представника Київської міської ради - Друцької Олександри Геннадіївни.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Вирішуючи даний спір і задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що доказів наявності відповідного волевиявлення власника щодо відчуження нерухомого майна матеріали справи не містять, а тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що Київрада рішень про відчуження спірних приміщень не приймала, а отже відчуження цих приміщень відбулось поза волею дійсного власника, що є підставою для їх витребування відповідно до п.3 ч.1 ст. 388 ЦК України.
Первинну реєстрацію права власності на спірне майно здійснено 13.02.2017 року за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності від 19.10.2005 року, яке не видавалось та не могло бути підставою для набуття ОСОБА_4 права власності .
Суд прийшов до висновку, що ОСОБА_4 ніколи не був власником спірних нежитлових приміщень і не мав права розпоряджатись ними будь-яким шляхом, у тому числі, шляхом укладення договору купівлі-продажу.
Враховував, що дійсним власником спірного нерухомого майна є територіальна громада міста Києва, а Київською міською радою чи районною радою рішення про відчуження спірного майна не приймалося, не було волевиявлення законного власника на його відчуження, а тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що вказане майно підлягає витребуванню від останнього набувача - ОСОБА_1 на користь Київради на підставі п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України.
Також суд першої інстанції врахував, що 05.01.2018 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_2 договір іпотеки нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасюк Т.М., реєстраційний номер 11.
Відповідно до умов договору предметом іпотеки є підвал (літера Б) група приміщень АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1172330780000).
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки предмет іпотеки було передано в обтяження іпотекодержателю за договором іпотеки особою, у якої були відсутні повноваження щодо вчинення вказаних дій, то оспорюваний договір суперечить вимогам закону, що в розумінні ст. ст. 203, 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.
Такі висновки суду в повній мірі відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ст. 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно п. 3 ч.1 до статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, в тому числі, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Таким чином, згідно з вимогами ст.ст. 330, 388 ЦК України право власності на майно, яке було відчужене поза межами волі власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (в редакції, що діяла на момент реєстрації права власності на спірне майно) відповідно до цього Закону можуть приватизуватися підприємства, якщо вони відповідають вимогам ч. 1 ст. 2 цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 вказаного Закону об'єктом малої приватизації, зокрема, є окреме індивідуально визначене майно.
Згідно з ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК України тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Встановлено, що жилий будинок АДРЕСА_1 разом з вбудованими нежитловими приміщеннями площею 218,2 кв.м. належав територіальній громаді Шевченківського району м. Києва на підставі рішення Київської міської ради №208/1642 від 27.12.2001 (порядковий номер 210 в додатку №11 таблиці 7 указаного рішення).
У подальшому, рішенням Київської міської ради № 7/4819 від 09.09.2010 «Про питання організації управління районами в м. Києві», з 31.10.2010 року припинено шляхом ліквідації Шевченківську районну в м. Києві раду, зобов'язано виконавчий орган Київської міської ради (КМДА) протягом місяця з дня набрання чинності цим рішенням подати на розгляд КМР пропозиції щодо прийняття у власність територіальної громади міста Києва нерухомого та рухомого майна, коштів, підприємств, установ, організацій і іншого майна районних у місті Києві рад та їх органів.
Рішенням Київської міської ради від 02.12.2010 № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста» жилий будинок в літері «Б» по АДРЕСА_1 разом з нежитловими приміщеннями загальною площею 218,20 кв. м, включений до переліку об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва (порядковий номер 239 в додатку №10 таблиці 6 указаного рішення).
У подальшому розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 10.12.2010 року № 1112 вказаний будинок разом з нежитловими приміщеннями віднесено до сфери управління Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації.
Відповідно до розпорядження Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 09.02.2011 № 80 вказаний об'єкт закріплено на праві господарського відання за КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва».
У подальшому площу приміщень було уточнено шляхом проведення переобмірів.
На даний час, площа нежитлових підвальних приміщень (літера Б) в будинку АДРЕСА_1 становить 213,2 кв.м.
Дані приміщення включають в себе групу приміщень №1 загальною площею 129 кв.м. та групу приміщень №2 загальною площею 84,2 кв.м., а всього загальна площа по приміщенням групи №№1,2 складає 213, 2 кв.м.
Тобто судом встановлено, що нежитлові підвальні приміщення загальною площею 213,20 кв. м в будівлі літера «Б» по АДРЕСА_1 , які включають в себе нежитлові приміщення групи приміщень №1 загальною площею 129 кв.м, є комунальною власністю територіальної громади міста Києва, віднесені до сфери управління Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації та закріплені на праві господарського відання за КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва».
Судом встановлено, що Київська міська рада рішень про відчуження цих приміщень не приймала.
Встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчудження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, підвал (літера Б) групи приміщень 24 загальною площею 129 кв.м. по АДРЕСА_1 зареєстровано на праві власності за третіми особами (а.с. 42-48 том 1).
Так, 05.01.2018 право власності на нежитлові приміщення загальною площею 129 кв. м по АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу №6 від 05.01.2018, укладеного з ОСОБА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1172330780000).
Тотожність нежитлових приміщень, які належать до комунальної власності, та зареєстрованих на даний час на праві власності за ОСОБА_1 , підтверджується технічною документацією на них, в тому числі журналами обмірів, наявних в матеріалах реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна №1172330780000, технічним паспортом, складеним ТОВ «Б-Т-І» на замовлення КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м.Києва», а також копіями поповерхового плану та експлікації внутрішніх площ групи приміщень №24 з інвентаризаційної справи по АДРЕСА_1 , виконаними Київським міським Бюро технічної інвентаризації (а.с. 47-49 том 1).
Право власності на спірне майно зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 15.03.2017 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горбуновою Л.В., про що зроблено запис в реєстрі за №647 (а.с. 53-54 том 1).
Разом з тим, первинну реєстрацію права власності на спірні приміщення 13.02.2017 проведено за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 , виданого 19.10.2005 Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (а.с. 51 том 1).
Крім того, матеріали реєстраційної справи містять Інформаційну довідку НЖ-2017 №248 від 10.02.2017 про належність спірного нерухомого майна ОСОБА_4 (за інформацією БТІ, викладеною в листі №062/14-7972 від 31.07.2020, довідка не видавалась).
Водночас, як встановлено судом, з відповіді Департаменту комунальної власності міста Києва від 31.07.2020 № 062/02/08-4972 вбачається, що Головним управлінням комунальної власності м. Києва, правонаступником якого є Департамент, свідоцтво про право власності серії НОМЕР_2 ОСОБА_4 не оформлювалося на підвал літера Б (група приміщень №24), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі наказу від 18.10.2005 №1957-Н5.
Також, з листа КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 31.07.2020 № 062/14-7972 вбачається, що реєстрація права власності на нежилі приміщення в літері Б ( у тому числі і на групу приміщень №24 площею 129 кв.м.) по АДРЕСА_1 не проводилась. Запис в реєстровій книзі №д3з-348 за реєстровим номером 236з від 21.11.2005 не здійснювався.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність законних підстав для задоволення позову в частині витребування майна.
З огляду на викладене, колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що первинну реєстрацію права власності на спірне майно здійснено 13.02.2017 року за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності від 19.10.2005 року, яке у встановленому законом порядку не видавалось та не могло бути підставою для набуття ОСОБА_4 права власності. Тобто можна дійти висновку, що ОСОБА_4 не був власником спірних нежитлових приміщень і не мав права розпоряджатись ними будь-яким шляхом, у тому числі шляхом укладення договору купівлі-продажу.
Як вже встановлено судом, 05.01.2018 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_2 договір іпотеки нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасюк Т.М., реєстраційний номер 11.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки предмет іпотеки було передано в обтяження іпотекодержателю за договором іпотеки особою, у якої були відсутні повноваження щодо вчинення вказаних дій, то оспорюваний договір суперечить вимогам закону, що у розумінні ст.ст. 203, 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.
Доводи апеляційної скарги про те, що прокурором не доведено наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Київської міської ради, колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
У даному конкретному випадку, мала місце необхідність невідкладного захисту інтересів держави, оскільки спір у справі стосується комунального майна, яке незаконно вибуло з комунальної власності.
Київська міська рада зобов'язана самостійно та через свій виконавчий орган контролювати нерухоме майно територіальної громади міста Києва, відстежувати стан його використання та перевірити за допомогою доступних джерел, чи не має місце порушення прав та інтересів територіальної громади м. Києва на це майно, та здійснювати захист майнових інтересів столиці, зокрема у судовому порядку.
Як вже встановлено судом, Київська місцева прокуратура № 10 листом № 41-4394 вих-20 від 22.07.2020 повідомила Київську міську раду про порушення прав територіальної громади міста Києва та обставини незаконного вибуття з комунальної власності спірних нежитлових приміщень, вказавши на необхідність поновлення порушених прав (а.с. 87 том 1).
В подальшому листом № 062/02/08-4972 від 31.07.2020 Департамент комунальної власності м. Києва (виконавчого органу Київської міської державної адміністрації) на виконання доручення Київради повідомив, що ним заходи, спрямовані на поновлення порушення права власності територіальної громади міста Києва шляхом звернення до суду із позовом про повернення майна не вживались, оскільки інформація про вибуття зазначеного майна із комунальної власності не була відома (а.с. 88 том 1).
У постанові від 26.05.2020 року в справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду приходить до висновку, що прокурору достатньо дотримуватися порядку передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Враховуючи викладене, оскільки відбулось протиправне заволодіння нерухомим майном, яке належить до комунальної власності, а також доведений факт бездіяльності Київської міської ради щодо захисту таких інтересів в даному випадку беззаперечно свідчать про наявність підстав для невідкладного звернення саме прокурора до суду з даним позовом у порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки 16.06.2017 року поліцією було відкрито кримінальне провадження №12017100100007261 за фактом незаконного заволодіння нежитловим приміщенням (підвал) літера Б групи приміщень 24 загальною площею 129 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , колегія судів відхиляє, адже сам факт внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань не свідчить про обізнаність із всіма обставинами щодо відчуження майна, а лише надає можливість провести необхідні слідчі дії, в ході яких і встановлюється чи спростовується інформація щодо вчинення кримінального правопорушення.
Також суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно відрахував строк позовної давності не з моменту порушення кримінальної справи, а з моменту отримання відповіді Департаменту комунальної власності міста Києва від 31.07.2020 року № 062/02/08-4972, що свідоцтво про право власності ОСОБА_4 не видавалось.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що право власності Київської міської ради не було порушено відповідачем.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог та вірно застосував до правовідносин що виникли між сторонами положення 387, 388 ЦК України.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу адвоката Федоренка Євгена Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 травня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено «07» квітня 2023 року.
Головуючий суддя Л.П. Сушко
Судді В.І. Олійник
С.В. Кулікова