03 квітня 2023 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 367/1367/14
номер провадження №22-ц/824/184/2023
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Потапьонок К.В.,
учасники справи: представник позивача Лукянчук А.В.,
відповідач ОСОБА_1 , представники відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури
на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 18 листопада 2020 року /суддя Саранюк Л.П./
у справі за позовом прокурора - заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави до Ірпінської міської ради Київської області, ОСОБА_4 , Приватного підприємства «Нерухомість Ірпеня», ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , треті особи: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ФРЕШ ЛТД» про скасування рішень та визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки та витребування з незаконного чужого володіння, -
У березні 2014 року прокурор м. Ірпеня Київської області в інтересах держави звернувся з позовом про скасування рішень та визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки. З урахуванням заяви від 01.02.2018 року про уточнення позовних вимог, просив суд ухвалити рішення, яким:
- визнати незаконним та скасувати рішення Ірпінської міської ради № 4842-90-V від 25.06.2010 року «Про надання дозволу громадянам на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право приватної власності на земельні ділянки в АДРЕСА_1 »;
- визнати недійсним та скасувати рішення Ірпінської міської ради № 5088-92-V від 30.07.2010 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадян», яким затверджено вищезгадану технічну документацію із землеустрою та передано безкоштовно у власність земельні ділянки площами по 0,1 га кожна в м. Ірпінь для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд ОСОБА_11 по АДРЕСА_2 , ОСОБА_13 по АДРЕСА_2 , ОСОБА_14 по АДРЕСА_2 , ОСОБА_15 по АДРЕСА_3 , ОСОБА_17 по АДРЕСА_3 , ОСОБА_18 по АДРЕСА_4 , ОСОБА_19 по АДРЕСА_4 , ОСОБА_20 по АДРЕСА_5 , ОСОБА_21 по АДРЕСА_5 , ОСОБА_22 по АДРЕСА_5 , ОСОБА_23 по АДРЕСА_6 , ОСОБА_24 по АДРЕСА_6 , ОСОБА_25 по АДРЕСА_6 , ОСОБА_26 по АДРЕСА_7 ;
- визнати недійсним державний акт серії ЯЛ № 361603 на право власності на земельну ділянку виданий на ім'я ОСОБА_11 , кадастровий номер 3210900000:01:131:0073 площею 0, 1 га в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд вартістю 204 170 грн. з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_27 та відміткою про перехід права власності до ОСОБА_12 та скасувати його реєстрацію;
- визнати недійсним державний акт серії ЯЛ № 361576 на право власності на земельну ділянку виданий на ім'я ОСОБА_13 , кадастровий номер 3210900000:01:131:0074 площею 0, 1 га в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд вартістю 204 170 грн. з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_27 та відміткою про перехід права власності до ОСОБА_12 та скасувати його реєстрацію;
- визнати недійсним державний акт серії ЯЛ № 361607 на право власності на земельну ділянку виданий на ім'я ОСОБА_14 , кадастровий номер 3210900000:01:131:0075 площею 0, 1 га в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд вартістю 204 170 грн. з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_27 та відміткою про перехід права власності до ОСОБА_12 та скасувати його реєстрацію;
- визнати недійсним державний акт серії ЯЛ № 361596 на право власності на земельну ділянку виданий на ім'я ОСОБА_15 , кадастровий номер 3210900000:01:131:0076 площею 0,1 га в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд вартістю 204 170 грн. з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_27 та відміткою про перехід права власності до ОСОБА_16 та скасувати його реєстрацію;
- визнати недійсним державний акт серії ЯЛ № 361594 на право власності на земельну ділянку виданий на ім'я ОСОБА_17 , кадастровий номер 3210900000:01:131:0077 площею 0. 1 га в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд вартістю 204 170 грн. з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_27 та відміткою про перехід права власності до ОСОБА_16 та скасувати його реєстрацію;
- визнати недійсним державний акт серії ЯЛ № 361572 на право власності на земельну ділянку виданий на ім'я ОСОБА_18 , кадастровий номер 3210900000:01:131:0084 площею 0, 1 га в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд вартістю 204 170 грн. з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_27 та відміткою про перехід права власності до ОСОБА_28 та скасувати його реєстрацію;
- визнати недійсним державний акт серії ЯЛ № 361577 на право власності на земельну ділянку виданий на ім'я ОСОБА_19 , кадастровий номер 3210900000:01:131:0085 площею 0, 1 га в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд вартістю 204 170 грн. з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_27 та відміткою про перехід права власності до ОСОБА_16 та скасувати його реєстрацію;
- визнати недійсним державний акт серії ЯЛ № 361579 на право власності на земельну ділянку виданий на ім'я ОСОБА_20 , кадастровий номер 3210900000:01:131:0086 площею 0, 1 га в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд вартістю 204 170 грн. з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_27 та відміткою про перехід права власності до ОСОБА_12 та скасувати його реєстрацію;
- визнати недійсним державний акт серії ЯЛ № 361605 на право власності на земельну ділянку виданий на ім'я ОСОБА_29 , кадастровий номер 3210900000:01:131:0087 площею 0, 1 га в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд вартістю 204 170 грн. з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_27 та скасувати його реєстрацію;
- визнати недійсним державний акт серії ЯЛ № 361600 на право власності на земельну ділянку виданий на ім'я ОСОБА_22 , кадастровий номер 3210900000:01:131:0088 площею 0, 1 га в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд вартістю 204 170 грн. з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_27 та скасувати його реєстрацію;
- визнати недійсним державний акт серії ЯЛ № 361608 на право власності на земельну ділянку виданий на ім'я ОСОБА_23 , кадастровий номер 3210900000:01:131:0093 площею 0. 1 га в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд вартістю 204 170 грн. з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_27 та скасувати його реєстрацію;
- визнати недійсним державний акт серії ЯЛ № 361578 на право власності на земельну ділянку виданий на ім'я ОСОБА_24 , кадастровий номер 3210900000:01:131:0094 площею 0. 1 га в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд вартістю 204 170 грн. з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_27 та скасувати його реєстрацію;
- визнати недійсним державний акт серії ЯЛ № 361591 на право власності на земельну ділянку виданий на ім'я ОСОБА_25 , кадастровий номер 3210900000:01:131:0095 площею 0, 1 га в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд вартістю 204 170 грн. з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_27 та скасувати його реєстрацію;
- визнати недійсними державний акт серії ЯЛ № 361598 на право власності на земельну ділянку виданий на ім'я ОСОБА_26 , кадастровий номер 3210900000:01:131:0097 площею 0,1 га в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд вартістю 204 170 грн. з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_27 та відміткою про перехід права власності до ОСОБА_28 та скасувати його реєстрацію;
- витребувати на користь територіальної громади м. Ірпінь в особі Ірпінської міської ради з незаконного чужого володіння Приватного підприємство «Нерухомість Ірпеня» земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:131:0095; 3210900000:01:131:0093; 3210900000:01:131:0087; 3210900000:01:131:0088, з незаконного чужого володіння ОСОБА_5 земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:131:0097; 3210900000:01:131:0085; 3210900000:01:131:0086 з незаконного чужого володіння ОСОБА_4 земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:131:0074; 3210900000:01:131:0075, з незаконного чужого володіння ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:131:0077, з незаконного чужого володіння ОСОБА_7 земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:131:0084, з незаконного чужого володіння ОСОБА_8 земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:131:0076, з незаконного чужого володіння ОСОБА_6 земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:131:0094, з незаконного чужого володіння ОСОБА_9 земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:131:0073. Судові витрати по справі покласти на відповідачів.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 18 листопада 2020 року в задоволенні позову відмовлено. /т. 13 а.с. 55-90/
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, з апеляційною скаргою звернувся заступник керівника Київської обласної прокуратури - І.Грабець, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги. Зокрема, в доводах апеляційної скарги зазначав, що вирішуючи спір у даній справі, суд не вжив заходів щодо повної та об'єктивної перевірки доводів прокурора щодо початку перебігу строку позовної давності, неправильно застосував норми матеріального права щодо позовної давності, передбачені ст. ст. 256, 257, 261,0267 ЦК України, не зазначивши у рішенні жодного доказу, на підставі якого суд вважав встановленою обставину, що прокурор м. Ірпеня мав можливості довідатися про порушення права з 25.06.2010 року. Судом не було належним чином досліджено обставин, на які посилався прокурор, щодо поважності причин пред'явлення позову у 2014 році, зокрема щодо проведення прокурорської перевірки законності відведення спірних земельних ділянок у 2013 році, у зв'язку із чим викладені висновки про відмову в задоволенні позову апелянт вважав безпідставними та передчасними. Звертав увагу апеляційного суду на те, що для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог. Водночас, в порушення вказаних вимог Цивільного кодексу України та правової позиції Великої Палати Верховного Суду, судом першої інстанції відмовлено у задоволенні всіх позовних вимог за заявою про застосування наслідків спливу строку позовної давності відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 та ОСОБА_5 . Заява про застосування наслідків спливу строку позовної давності, подана третьою особою ОСОБА_12 , розгляду в силу вимог ст. 267 Цивільного кодексу України не підлягає. За таких обставин, встановлення обставин перебігу строку позовної давності у даній справі підлягає виключно в межах позовних вимог, спрямованих до сторін спору, які подали відповідні заяви, а в решті позовних вимог суд мав позов задовольнити. Крім того, вважає необґрунтованими висновки суду про опротестування прокуратурою оскаржуваних рішень Ірпінської міської ради у 2010 році, оскільки перевірка законності відведення спірних земельних ділянок вперше була проведена у 2013 році, а тому даний позов подано в межах строку позовної давності. Посилався також на необґрунтованість висновків суду першої інстанції про початок перебігу строку позовної давності у 2010 році через те, що державі в особі органів, наділених повноваженнями щодо розпорядження та контролю за використанням і охороною земель, було і об'єктивно могло бути відомо про порушення з моменту передачі спірних земельних ділянок у приватну власність, оскільки такі висновки не відповідають нормам ст. 261 ЦК України.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 заперечував проти її доводів, посилаючись на їх безпідставність. Звертав увагу суду на ту обставину, що апеляційна скарга підписана не уповноваженою особою - заступником керівника Київської обласної прокуратури І. Грабець, в той час як відповідно до вимог ч. 3 ст. 11 Закону України «Про прокуратуру» він наділений такими повноваженнями лише в разі відсутності керівника Київської обласної прокуратури та першого заступника керівника Київської обласної прокуратури. Вважає, що це є підставою для закриття апеляційного провадження. При цьому, відповідач ОСОБА_1 погоджувався із висновком суду першої інстанції про те, що перебіг позовної давності за вимогами прокурора розпочався у 2010 році, що підтверджено наявними в матеріалах справи доказами і не спростовано позивачем.
Представник відповідача Ірпінської міської ради Київської області - Залужняк О.В. також подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на практику Європейського Суду з прав людини, звертав увагу на необхідність застосування положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо підстав позбавлення відповідачів власності. Крім того, погоджується із висновками суду першої інстанції про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду із даним позовом. Просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване.
Представник ПП «Нерухомість Ірпеня» також подав відзив на апеляційну скаргу. Зазначав, що звертаючись із віндикаційним позовом в інтересах територіальної громади Ірпеня, прокурор не надав суду доказів на підтвердження направлення звернення до міської ради щодо представництва її інтересів у суді. Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що Ірпінська міська рада Київської області не підтримала позов прокурора, просила відмовити в його задоволенні, тобто прокурор не набув процесуальних прав і обов'язків особи, в інтересах якої він діє. Відтак, позовна заява, подана прокурором не уповноваженим на представництво інтересів міською радою, мала бути залишена без розгляду. Щодо застосування строку позовної давності, представник ПП «Нерухомість Ірпеня» вважає, що її слід обраховувати з моменту вибуття спірних земельних ділянок із комунальної власності міста Ірпеня у 2010 році із прийняттям спірних рішень, оскільки саме у той час Ірпінська міська рада Київської області мала об'єктивну можливість дізнатися про порушення свого права під час прийняття оскаржуваних рішень. Вказує, що ПП «Нерухомість Ірпеня» набуло право власності на спірні земельні ділянки у законний спосіб, правомірність цивільно-правових угод, на підставі яких відбувся перехід права власності, ніким не оспорюється. Тому, як добросовісний набувач вважає, що допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для визнання недійсними розпоряджень про передачу земельних ділянок у власність та повернення спірного майна державі в порушення права власності набувача, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки осіб, яким ділянки передані у власність.
Представник ОСОБА_9 - ОСОБА_2 також звернулась з відзивом на апеляційну скаргу, посилаючись на безпідставність її доводів. Вказував, що прокурор не має права на звернення з позовом, оскільки за загальним правилом представництво органу місцевого самоврядування прокуратурою. Строки позовної давності судом першої інстанції застосовані правильно і обґрунтовано з 2010 року - моменту вибуття земельних ділянок із комунальної власності міста Ірпінь.
Відповідачі Ірпінська міська рада Київської області /повідомлена, наявний відзив т. 17 а.с. 185-192/, ОСОБА_4 /т. 17 а.с. 15-16, відсутній за вказаною адресою/, ОСОБА_5 /т. 16 а.с. 220-221, повідомлений через електронну адресу/, ОСОБА_6 /т. 17 а.с. 13-14, відсутня за вказаною адресою/, ОСОБА_7 /т. 16 а.с. 244-245, відсутня за вказаною адресою/, ОСОБА_8 /т. 16 а.с. 250 відсутня за вказаною адресою, в судове засідання не з'явились, про час та дату судового розгляду повідомлені належним чином /т. 16 а.с. 218-250 А/, зокрема і оголошенням про виклик на офіційному сайті суду/т. 17 а.с. 228/.
Треті особи: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ТОВ «ФРЕШ ЛТД» в судове засідання не з'явились, про час та дату судового розгляду повідомлені належним чином /т. 16 а.с. 218-250 А, т. 17 а.с. 1-16, 96-99/, зокрема і оголошенням про виклик на офіційному сайті суду/т. 17 а.с. 228/.
Також апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_30 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла /т. 18 а.с. 35/ спадкова справа не заводилась /т. 18 а.с. 43-44/, отже правонаступників не має.
Таким чином, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення скасуванню з задоволенням вимог позову частково, на підставі наступного.
Судом встановлено, що рішенням Ірпінської міської ради Київської області від 7 грудня 2007 року № 1198-33-V «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, надання права на оренду земельних ділянок та дозволу на розробку технічної документації щодо складання договорів оренди» ОК «ЖБК «Зелений гай» надано право оренди земельної ділянки площею 8,3920 га по АДРЕСА_1 під котеджну забудову. (том 1 а.с. 89-93)
На підставі зазначеного рішення 29 січня 2008 року між Ірпінською міською радою Київської області та ОК «ЖБК Зелений гай» укладено договір оренди земельної ділянки площею 8,3920 га по АДРЕСА_1 під котеджну забудову строком на 5 років. (том 1 а.с. 75-83)
Рішенням Ірпінської міської ради Київської області від 25 червня 2010 року № 4842-90-V «Про надання дозволу громадянам на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право приватної власності на земельні ділянки по АДРЕСА_1 » надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право приватної власності на земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в існуючих межах 38 громадянам, в тому числі: ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 в АДРЕСА_1 . (том 1 а.с. 165-166)
Рішенням Ірпінської міської ради Київської області від 30 липня 2010 року № 5088-92- V «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадян» затверджено вищезгадану технічну документацію із землеустрою та передано безкоштовно у власність 38 громадян земельні ділянки площами по 0,1 га кожна для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд.(том 1 а.с. 189)
На підставі зазначених вище рішень міської ради ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 видано державні акти на право власності на спірні земельні ділянки, які у подальшому були відчужені па підставі цивільно-правових угод.
В ході розгляду справи встановлено також, що на час подання позивачем заяви про уточнення позовних вимог від 01.02.2018 року спірні земельні ділянки первісними набувачами були відчуженні на користь нових власників - відповідачів по справі, зокрема: Приватне підприємство «Нерухомість Ірпеня» є власником земельних ділянок з кадастровими номерами 3210900000:01:131:0095; 3210900000:01:131:0093; 3210900000:01:131:0087; 3210900000:01:131:0088, ОСОБА_5 є власником земельних ділянок з кадастровими номерами 3210900000:01:131:0097; 3210900000:01:131:0085; 3210900000:01:131:0086, ОСОБА_4 є власником земельних ділянок з кадастровими номерами 3210900000:01:131:0074; 3210900000:01:131:0075, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:131:0077, ОСОБА_7 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:131:0084, ОСОБА_8 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:131:0076, ОСОБА_6 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:131:0094, ОСОБА_9 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:131:0073, тому попередні власники земельних ділянок зазначаються в позовній заяві прокурора як треті особи.
Обґрунтовуючи вимоги позову, прокурор м. Ірпеня зазначав, що всупереч вимог ст.ст. 116, 118 Земельного кодексу України, ст.ст. 10, 11, 14 Закону України «Про кооперацію», ст.ст. 133, 135, 137, 141 Житлового кодексу УРСР, п.п. 1, 8, 60 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів Української PCP від 30.04.1985р. із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України, п.п. 5, 8, 10 Статуту ОК «ЖБК «Зелений гай» від 03.07.2008 року, треті особи по справі отримали право власності на земельні ділянки на підставі технічної документації, як на такі, що бували в їх користуванні та мали відповідні межі, хоча фактично земельні ділянки ніколи не перебували в користуванні третіх осіб, ні ОК «ЖБК Зелений гай», ні його членами не використовувались та не використовуються, а тому їх відведення мало би здійснюватися виключно на підставі проектів землеустрою, в порядку передбаченому ч.ч. 6-9 ст. 118 Земельного кодексу України.
Крім того, на час передачі земельних ділянок у власність громадян - третіх осіб у даній справі, виготовлення та видачі державних актів на їх імена, право користування земельною ділянкою площею 8,3920 га. в АДРЕСА_1 припинено не було, оскільки договір оренди між Ірпінською міською радою та ОК ЖБК "Зелений гай" анульовано лише в 2012 році, на підставі рішення Ірпінської міської ради № 1687-27-УІ від 28.02.2012 року, що підтверджується довідкою відділу Держкомзему в м. Ірпінь від 10.04.2012 року № 01-05/562.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що незаконне вибуття з володіння держави спірних земельних ділянок порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, володіння та користування належним державі майном. Однак, прокурором пропущено трирічний строк позовної давності, визначений ст. 257 ЦК України, оскільки прокурору міста Ірпеня було відомо про рішення прийняті Ірпінською міською радою раніше, з огляду на те, що ці рішення він разом з Генеральною прокуратурою України опротестовував ще в 2010 році, а тому строк, в межах якого Прокурор м. Ірпеня мав право звернутися до суду з позовом становив з 25 червня 2010 року до 26 червня 2013 року.
Колегія суддів апеляційного суду із зазначеними висновками не погоджується, оскільки вони не відповідають встановленим по справі обставинам та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Щодо права прокурора на звернення до суду із даним позовом.
Судом встановлено, що спірні земельні ділянки належать до комунальної власності територіальної громади міста Ірпеня.
Прокурор, звертаючись із позовом у березні 2013 року, зазначив про те, що центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі є Держсільгоспінспекція України.
Разом з тим ст.ст. 6, 9, 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», якими передбачено повноваження згаданого органу, визначено способи здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, а також встановлено повноваження державних інспекторів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель, не передбачено повноважень щодо звернення центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, до суду про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного водіння.
Не передбачено таких повноважень і Положенням про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженим Указом Президента України від 1.04.2011 №459/2011.
Зважаючи на те, що державний орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, не має повноважень на звернення до суду, прокурор, посилаючись на положення ч. 2 ст. 45 ЦПК України, пред'явив цей позов в інтересах держави, як самостійний позивач.
Згідно абзацу другого частини другої статті 45 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (частина третя статті 36-1 Закону № 1789-XII в редакції на час звернення до суду). За наявності зазначеної підстави з метою представництва держави прокурор має, зокрема, право в порядку, передбаченому процесуальним законом, звертатися до суду з позовами (пункт 1 частини п'ятої зазначеної статті). Обираючи форму представництва, передбачену частиною п'ятою статті 36-1 Закону № 1789-XII, прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення, зокрема, інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту (частина шоста вказаної статті).
З огляду на вказане, на думку апеляційного суду прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та обґрунтовано звернувся до суду як самостійний позивач.
Щодо незаконності оскаржуваних прокурором рішень Ірпінської міської ради.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, статтею 41 ЗК України передбачено, що житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.
Згідно із частинами першою, другою статті 116 Земельного кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
У відповідності до частин першої, другої, восьмої та дев'ятої статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
У відповідності до статті 186 ЗК України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідно до змісту ст. 20 ЗК України надання (передача) земельної ділянки громадянам та юридичним особам відбувається згідно з їх цільовим призначенням.
У випадку передачі громадянам у приватну власність земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності, межі якої не встановлені в натурі або цільове призначення якої змінюється, обов'язковим є розроблення проекту землеустрою про відведення земельної ділянки.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови у реєстрації земельної ділянки або визнання реєстрації недійсною (ст. 21 ЗК України).
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 14 травня 2014 року № 6-35цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.
Частиною першою статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Згідно з частини першої статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.
Відповідно до частин другої, третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Матеріалами справи підтверджено, що спірні земельні ділянки, які були передані в приватну власність громадянам - третім особам у справі, відносяться до складу земельної ділянки площею 8,3920 га, яка була передана в оренду ОК «ЖБК «Зелений гай» на підставі договору оренди від 29 січня 2008 року.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що на час передачі земельних ділянок у власність третіх осіб, виготовлення та видачі державних актів на їх імена право користування земельною ділянкою площею 8,3920 га. в АДРЕСА_1 припинено не було, оскільки договір оренди між Ірпінською міською радою та ОК ЖБК «Зелений гай» анульовано лише в 2012 році, на підставі рішення Ірпінської міської ради № 1687-27-УІ від 28.02.2012 року, що підтверджується довідкою відділу Держкомзему в м. Ірпінь від 10.04.2012 року № 01-05/562.
Крім того, прокурорською перевіркою встановлено та не спростовано відповідачами чи іншими учасниками справи, що треті особи по справі не були членами ОК «ЖБК «Зелений гай», спірні земельні ділянки в користування їм не передавались.
Таким чином, обґрунтованими є доводи прокурора про те, що треті особи по справі отримали право власності на земельні ділянки на підставі технічної документації, як на такі, що бували в їх користуванні та мали відповідні межі, хоча фактично земельні ділянки ніколи не перебували в користуванні третіх осіб, ні ОК «ЖБК Зелений гай», ні його членами не використовувались та не використовуються, а тому їх відведення повинно було відбуватись на підставі проектів землеустрою, в порядку передбаченому ч.ч. 6-9 ст. 118 Земельного кодексу України.
З огляду на вищевикладене, оскаржувані рішення Ірпінської міської ради Київської області щодо передачі у власність громадянам земельних ділянок не відповідають вимогам чинного законодавства, у зв'язку із чим вимоги позивача щодо їх скасування підлягають задоволенню.
Щодо вимог прокурора про визнання недійсними і скасування державних актів, апеляційний суд виходить із наступного.
Відповідно до частини 1 статті 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до частини першої статті 126 ЗК України у редакції, чинній на час видання оскаржуваних державних актів та до 1 січня 2013 року, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
Державний акт на право власності на земельну ділянку та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видається на підставі рішення Кабінету Міністрів України, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій (пункт 1.4 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 року № 43 у редакції, чинній на час видання державного акта).
Отже, підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку. Такі акти лише посвідчували відповідне право та не мали самостійного юридичного значення.
Враховуючи вказане, а також те, що для повернення цих ділянок власнику визнання недійсним державного акта не є необхідним, така вимога не є ефективним способом захисту при пред'явленні віндикаційного позову, тому в її задоволенні слід відмовити.
Щодо обраного прокурором способу захисту порушених прав територіальної громади м. Ірпеня шляхом витребування спірних земельних ділянок на користь територіальної громади.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.
Отже, право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване.
Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.
Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.
Установивши, що спірні земельні ділянки вибули із володіння територіальної громади міста Ірпеня на підставі незаконних рішень Ірпінської міської ради Київської області, колегія суддів апеляційного суду вважає обґрунтованими доводи прокурора щодо наявності передбачених законом підстав для витребування спірних земельних ділянок від останніх власників на користь територіальної громади міста.
Щодо строку позовної давності.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Згідно із частиною другою статті 3 ЦПК України в редакції, чинній на момент пред'явлення позову (далі - ЦПК України 2004 року), у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.
Одним з таких органів є прокуратура, на яку статтею 131-1 Конституції України покладено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (Stubbings and others v. the United Kingdom, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; Zolotas v. Greece (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Виходячи зі змісту статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Отже, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
Відмовляючи в задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив із того, що прокурором пропущено трирічний строк позовної давності, визначений ст. 257 ЦК України, оскільки прокурору міста Ірпеня було відомо про рішення, прийняті Ірпінською міською радою раніше, з огляду на те, що ці рішення він разом з Генеральною прокуратурою України опротестовував ще в 2010 році, а тому строк, в межах якого Прокурор м. Ірпеня мав право звернутися до суду з позовом становив з 25 червня 2010 року до 26 червня 2013 року.
Однак, вказані висновки обставинам справи не відповідають.
Звертаючись до суду із заявами про застосування позовної давності, відповідачі, в тому числі, посилались на проведення прокуратурою м. Ірпеня перевірки додержання Ірпінською міською радою вимог земельного законодавства, яка відбувалась у 2010 році.
Так, з матеріалів справи вбачається, що рішенням Ірпінської міської ради №121-5-VI від 30.12.2010 року «Про надання дозволу Обслуговуючому кооперативу ЖБК «Зелений гай» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в АДРЕСА_8 у власність під індивідуальну житлову забудову» надано дозвіл Обслуговуючому кооперативу ЖБК «Зелений гай» розробити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 150 га (за рахунок земель запасу міста) в АДРЕСА_8 у власність під індивідуальну житлову та громадську забудову. (том 10 а.с. 146)
Прокурором міста Ірпеня 07.02.2011 року за результатами проведеної перевірки внесено протест на вказане рішення Ірпінської міської ради №121-5-VI від 30.12.2010 року. (том 10 а.с. 135-136)
10 лютого 2011 року із протестом на вищевказане рішення Ірпінської міської ради №121-5-VI від 30.12.2010 року звернулась і Генеральна прокуратура України. (том 10 а.с. 140-142)
Рішенням Ірпінської міської ради восьмої сесії шостого скликання №235-8-VI від 25 лютого 2011 року задоволено протест прокурора м. Ірпеня від 07.02.2011 року та скасовано рішення Ірпінської міської ради №121-5-VI від 30.12.2010 року. (том 10 а.с. 139)
Крім того, відповідачі посилались на прес-реліз, розміщений на сайті Генеральної прокуратури України від 15.02.2011 року з інформацією про те, що Генеральна прокуратура України опротестувала два рішення Ірпінської міської ради про надання у власність Обслуговуючому кооперативу ЖБК «Зелений гай» двох земельних ділянок лісового фонду загальною площею 290 га. (том 10 а.с. 167)
В той же час, доказів підтверджуючих проведення у 2010 році прокурорської перевірки законності передачі в оренду Обслуговуючому кооперативу ЖБК «Зелений гай» земельної ділянки площею 8, 3920 га в АДРЕСА_1 під котеджну забудову строком на 5 років та передачі в подальшому з цих земель безкоштовно у власність третіх осіб по даній справі земельних ділянок площами по 0, 1 га кожна в АДРЕСА_1 , матеріали справи не містять.
З огляду на вказане, висновок суду першої інстанції про те, що прокурору міста Ірпеня було відомо про оскаржувані у даній справі рішення, прийняті Ірпінською міською радою раніше, оскільки ці рішення він разом з Генеральною прокуратурою України опротестовував ще в 2010 році, є безпідставним.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про застосування позовної давності за заявами відповідачів, виходить із того, що останніми не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження обізнаності позивача - прокурора міста Ірпеня у 2010 році про обставини передачі спірних земельних ділянок у власність третім особам по справі, а проведена прокуратурою перевірка законності виділення Обслуговуючому кооперативу ЖБК «Зелений гай» земельних ділянок лісового фонду загальною площею 290 га предмету даного позову не стосується.
В той же час, звертаючись до суду із даним позовом, прокурор міста Ірпеня посилався на те, що про оскаржувані рішення Ірпінської міської ради № 4842-90-V від 25.06.2010 року та № 5088-92-У від 30.07.2010 року, йому стало відомо при проведенні перевірки у 2013 році.
Зазначені обставин підтверджуються доданою позивачем до позову постановою про проведення перевірки від 25.04.2013 року (том 1 а.с. 51-52) та відповідачами не спростовано.
Із зазначеного слідує, що звернувшись до суду із позовом у березні 2014 року прокурор не пропустив строк позовної давності.
Щодо посилань відповідачів на порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Колегія суддів апеляційного суду виходить із того, що звернення прокурора до суду з даним позовом про витребування спірних земель спрямоване на задоволення «суспільної потреби» у відновленні стану законності під час вирішення питань щодо розпорядження об'єктами комунальної власності та повернення останніх у володіння територіальної громади, права якої відновлені у судовому порядку.
Так, відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання ст. 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.
У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення Європейського суду з прав людини у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23.01.2014) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокуратури з вимогою витребування спірних земельних ділянок з володіння відповідачів є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок із комунальної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає також у відновленні правового порядку в частині виконання та поваги до судових рішень, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу та відновлене за рішенням суду, що набрало законної сили, захист такого права шляхом повернення в комунальну власність землі, що незаконно вибула з такої власності.
Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за ст. 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали Європейського суду з прав людини у справах «Раймондо проти Італії» від 22.02.1994, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 05.07.2001, «Аркурі та інші проти Італії» від 05.07.2001, «Ріела та інші проти Італії» від 04.09.2001, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 06.11.2008).
Таким чином, ст. 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Враховуючи, що первісні набувачі не були членами ОК «ЖБК «Зелений Гай», частина з них не писали заяви на приватизацію спірних земель та відмовилась від свого права на приватизацію; засновники ОК «ЖБК «Зелений Гай» не були членами територіальної громади м. Ірпінь Київської області та не потребували поліпшення житлових умов, заволодіння спірними землями не відповідає визначенню «мирне володіння», а національне законодавство визначає чітку можливість витребування спірних земель та відновлення порушених прав дійсного власника майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції приходить висновку про те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню з підстав, що зазначених в апеляційній скарзі, відповідно апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З урахуванням того, що скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд ухвалює нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог, відповідно з відповідачів слід стягнути на користь позивача судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 18 листопада 2020 року у даній справі - скасувати.
Постановити нове судове рішення, яким позов прокурора - заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави задовольнити частково.
Визнати недійсним та скасувати рішення Ірпінської міської ради № 4842-90-V від 25.06.2010 року «Про надання дозволу громадянам на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право приватної власності на земельні ділянки в АДРЕСА_1 » в частині надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право приватної власності на земельні ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, в існуючих межах наступним громадянам: ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 .
Визнати недійсним та скасувати рішення Ірпінської міської ради № 5088-92-V від 30.07.2010 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадян», в частині затвердження технічної документації із землеустрою та передачі безкоштовно земельних ділянок площею по 0,1 га кожна в м. Ірпінь для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд у власність громадянам: ОСОБА_11 по АДРЕСА_2 , ОСОБА_13 по АДРЕСА_2 , ОСОБА_14 по АДРЕСА_2 , ОСОБА_15 по АДРЕСА_3 , ОСОБА_17 по АДРЕСА_3 , ОСОБА_18 по АДРЕСА_4 , ОСОБА_19 по АДРЕСА_4 , ОСОБА_20 по АДРЕСА_5 , ОСОБА_21 по АДРЕСА_5 , ОСОБА_22 по АДРЕСА_5 , ОСОБА_23 по АДРЕСА_6 , ОСОБА_24 по АДРЕСА_6 , ОСОБА_25 по АДРЕСА_6 , ОСОБА_26 по АДРЕСА_7 .
Витребувати на користь територіальної громади м. Ірпінь в особі Ірпінської міської ради:
з незаконного чужого володіння Приватного підприємство «Нерухомість Ірпеня» земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:131:0095; 3210900000:01:131:0093; 3210900000:01:131:0087; 3210900000:01:131:0088,
з незаконного чужого володіння ОСОБА_5 земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:131:0097; 3210900000:01:131:0085; 3210900000:01:131:0086,
з незаконного чужого володіння ОСОБА_4 земельні ділянки з кадастровими номерами 3210900000:01:131:0074; 3210900000:01:131:0075,
з незаконного чужого володіння ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:131:0077,
з незаконного чужого володіння ОСОБА_7 земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:131:0084,
з незаконного чужого володіння ОСОБА_8 земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:131:0076,
з незаконного чужого володіння ОСОБА_6 земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:131:0094,
з незаконного чужого володіння ОСОБА_9 земельну ділянку з кадастровим номером 3210900000:01:131:0073.
Решту позовних вимог залишити без задоволення.
Стягнути з Ірпінської міської ради Київської області, ОСОБА_4 , Приватного підприємства «Нерухомість Ірпеня», ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 на користь Київської обласної прокуратури (код 02909996, банк платника Державна казначейська служба України, код банку 820172, р.р. UA028201720343190001000015641) судовий збір по 649 (шістсот сорок дев'ять) гривень 60 копійок з кожного.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий: Судді: