Рівненський апеляційний суд
Іменем України
05 квітня 2023 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі :
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю:
прокурора ОСОБА_4 ,
представника потерпілих - адвоката ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника-адвоката ОСОБА_7 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження №12016180150000736 за апеляційними скаргами начальника Костопільського відділу Здолбунівської місцевої прокуратури ОСОБА_9 та представника потерпілих - адвоката ОСОБА_5 на вирок Костопільського районного суду Рівненської області від 02 липня 2019 року стосовно
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт.Цумань Ківерцівського району Волинської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК),
Вироком Костопільського районного суду Рівненської області від 02 липня 2019 року ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за ч.2 ст. 286 КК на три роки позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки.
На підставі ч.1 ст. 71 КК до покарання за даним вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Костопільського районного суду Рівненської області від 23 червня 2016 року та призначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк три роки 2 місяці.
Строк відбування покарання ухвалено рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
Судом частково задоволено цивільний позов потерпілих та постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_10 та ОСОБА_11 по 100 000 грн. компенсації (відшкодування) моральної шкоди.
Також судом ухвалено стягнути з ОСОБА_6 в дохід держави 2858,80 грн. витрат за проведення експертиз.
Вироком вирішено питання стосовно речових доказів по справі.
Цим вироком, ОСОБА_6 засуджений за те, що він 26.09.2016 біля 22 год. 30 хв., перебуваючи у стані алкогольного спз'яніння, рухався мотоциклом «VIPER ZS125A», номер рами НОМЕР_1 , зі швидкістю 80 км/год. разом із пасажиром ОСОБА_12 без застебнутого мотошолома по вул. Степанській м. Костопіль зі сторони вул. Бурова у напрямку с. Корчів'я Костопільського району Рівненської області.
Під час руху ОСОБА_6 в порушення Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі - ПДР), не дотримався безпечної відстані та інтервалу, проявив неуважність, не вибрав безпечної швидкості руху, невірно та невчасно відреагував на зміну дорожньої обстановки, яка виразилась у перебуванні на його смузі руху дерев'яного щита з попереджувальним знаком і купи щебеню та допустив зіткнення передньою частиною мотоцикла «VIPER ZS125A» із вказаною купою щебеню.
Зокрема, у цій дорожній обстановці ОСОБА_6 при виявленні дерев'яного щита з попереджувальним знаком і купи щебеню не вжив всіх необхідних заходів до зменшення швидкості та зупинки транспортного засобу, хоча, за висновком експерта № 3.1962/17 від 04.12.2017, мав технічну можливість уникнути наїзду на купу щебеню шляхом застосування екстреного гальмування при своєчасному реагуванні.
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди пасажир ОСОБА_13 , згідно висновку судово-медичної експертизи № 596 від 27.10.2016, отримав тілесні ушкодження у вигляді поєднаної лицевої травми, важкої відкритої ЧМТ, множинних переломів склепіння черепа з переходами на основу та лицевий скелет, забою-розмозження головного мозку важкого ступеня з ушкодженням лобних ділянок, ЗТТГК, забою обох легень, забою м'яких тканин голови та обличчя. Встановлена у ОСОБА_14 травма голови була небезпечною для життя в момент отримання і за цією ознакою відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень (згідно п. 2.1.3. а, б, в «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995). Смерть ОСОБА_14 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 у Рівненській ЦМЛ внаслідок отриманої черепно - мозкової травми - перелому кісток основи черепа, крововиливів під оболонки та в речовину мозку, що ускладнилась набряком-набуханням та компресією головного мозку.
Тобто, в даному випадку саме грубе порушення водієм ОСОБА_6 правил безпеки дорожнього руху, а саме;
пункту 12.1 ПДР, згідно якого, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен урахувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух і безпечно керувати ним;
пункту 12.3 ПДР - у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди;
пункту 13.1 ПДР - водій в залежності від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу;
пункту 2.3 г ПДР - для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний під час руху на мотоциклі і мопеді бути в застебнутому мотошоломі і не перевозити пасажирів без застебнутих мотошоломів;
пункту 2.9 ПДР - водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин,
що стало прямим причинним зв'язком між зазначеною подією та наслідками, що настали.
Тобто, грубе порушення ОСОБА_6 правил безпеки дорожнього руху знаходиться у прямому причинному зв'язку із настанням смерті потерпілого ОСОБА_14 .
В апеляційній скарзі, з урахуванням змін до неї, прокурор ОСОБА_9 просить вказаний вирок змінити. Виключити з резолютивної частини вироку посилання про призначення ОСОБА_6 остаточного покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК.
На обґрунтування цих вимог зазначив, що згідно ухвали Костопільського районного суду Рівненської області від 01.07.2017, яка набрала законної сили, ОСОБА_6 звільнено від призначеного йому покарання з випробуванням за вироком цього ж місцевого суду від 23.06.2016 після закінчення іспитового строку.
Зважаючи на вказане, прокурор вважає, що місцевий суд допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, призначивши ОСОБА_6 остаточне покарання за сукупністю вироків.
Представник потерпілих - адвокат ОСОБА_5 просить вказаний вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання за ч.2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк п'ять років з позбавленням права керування транспортними засобами строком три роки.
На підставі ч.1 ст. 71 КК, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Костопільського районного суду Рівненської області від 23 червня 2016 року та призначити ОСОБА_6 остаточне покарання шість років позбавлення волі.
Також апелянт просить задовольнити цивільний позов потерпілих та стягнути з обвинуваченого на користь ОСОБА_10 та ОСОБА_11 по 300 000 грн. на відшкодування моральної шкоди та по 2000 грн. процесуальних витрат.
В обґрунтування цих вимог вказав, що місцевим судом необґрунтовано зазначено у вироку про повне визнання вини обвинуваченим та його щире каяття, оскільки ОСОБА_6 лише під час останнього судового засідання визнав свою вину у вчиненому, однак щирого каяття у його показаннях не було. Також зазначив про те, що під час судового розгляду обвинувачений змінював свої показання щодо перебування у хворобливому стані під час вчинення цього злочину, хоча жодними доказами це не підтверджено.
На переконання представника потерпілих, не правильно оцінено як позитивну і характеристику обвинуваченого, оскільки у ній лише зазначено про його посередню поведінку та відсутність відносно нього скарг та заяв. Водночас, апелянт вказав, що залишено без належної уваги те, що попри молодий вік ОСОБА_6 4 рази притягувався до кримінальної відповідальності, а це дає підстави для висновку про схильність обвинуваченого до вчинення злочинів.
Також зазначив, що призначаючи ОСОБА_6 мінімальне покарання, яке передбачене санкцією статті, судом не враховано думку потерпілих і невідшкодування обвинуваченим заподіяної шкоди, а також поведінку ОСОБА_6 після скоєння злочину - він не попросив вибачення у потерпілих. З вказаних підстав вважає, що призначене ОСОБА_6 покарання не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
Окрім того зазначив, що цей вирок в частині вирішення цивільного позову не відповідає характеру та обсягу моральних страждань потерпілих, а також судом не вирішено питання щодо відшкодування витрат потерпілих на послуги з надання професійної правничої допомоги у розмірі 4000 грн.
При цьому, представник потерпілих заявив клопотання про повторне дослідження доказів, а саме довідки про судимість ОСОБА_6 , копії вироку Костопільського районного суду Рівненської області від 23.06.2016, характеристику з місця проживання ОСОБА_6 від 10.11.2017, висновок судової психолого-психіатричної експертизи №30/18, цивільний позов потерпілих з додатками.
У запереченнях на апеляційні скарги захисник-адвокат ОСОБА_7 просить залишити без змін вирок Костопільського районного суду Рівненської області відносно ОСОБА_6 , оскільки цей вирок є законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Під час апеляційного розгляду представник потерпілих не підтримав та відмовився від свого клопотання про повторне дослідження доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, міркування прокурора ОСОБА_4 на підтримання апеляційної скарги сторони обвинувачення та часткове задоволення скарги представника потерпілих стосовно цивільних позовів, доводи представника потерпілих - адвоката ОСОБА_5 , який просив задовольнити свою апеляційну скаргу, однак за виключенням посилання про призначення остаточного покарання за сукупністю вироків, думку обвинуваченого ОСОБА_6 і його захисника-адвоката ОСОБА_7 про обґрунтованість апеляційних вимог прокурора щодо зміни вироку та безпідставність апеляційних вимог представника потерпілих-адвоката ОСОБА_5 , перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла таких висновків.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК, за викладених у вироку обставин, є вірним, відповідає фактичним обставинам даного провадження і підтверджений наявними у справі доказами, що в апеляційних скаргах не оскаржено.
За приписом ч.1 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК, судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим, вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ці положення закону розповсюджуються не тільки на вирішення питання про доведеність чи не доведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання, в разі ухвалення обвинувального вироку.
Стосовно призначеного обвинуваченому виду та міри покарання, то колегія суддів вважає, що воно ґрунтується на вимогах закону про кримінальну відповідальність.
Так, згідно приписів статей 50, 65 КК, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів.
Так, реалізуючи свої дискреційній повноваження, суд для вибору такого покарання повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини кримінального провадження, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 1 Постанови від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Ухвалюючи вказаний вирок, суд першої інстанції в повній мірі дотримався вказаних вимог закону, призначивши обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, яке за своїм видом та розміром відповідає як особі винного, так і встановленим обставинам кримінального провадження.
Так, судом в якості обставини, що пом'якшує покарання, було визнано щире каяття обвинуваченого, та вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння - в якості обставини, що обтяжує покарання.
Крім того, місцевий суд дав належну оцінку ступеню тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину, який, у відповідності до приписів ст. 12 КК, відноситься до категорії тяжких, обставинам його вчинення, характеру та обсягу протиправних дій обвинуваченого, а також даним про особу винного, а саме позитивну характеристику ОСОБА_6 за місцем проживання, те, що він має інвалідність ІІІ групи з дитинства, наявність у нього на утриманні п'ятьох малолітніх дітей та стан його здоров'я.
Сукупність вказаних обставин стала підставою для висновку місцевого суду, з яким погоджується колегія суддів, про можливість перевиховання обвинуваченого ОСОБА_6 лише в умовах ізоляції від суспільства та обрання йому мінімальної міри покарання, передбаченої санкцією інкримінованої йому статті.
При цьому, в ході апеляційного розгляду колегією суддів не було встановлено обставин, які б свідчили, що призначене ОСОБА_6 покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним злочину, який, хоча й відноситься до категорії тяжких, однак є злочином з необережною формою вини, та особі винного, а тому відсутні підстави стверджувати, що вказане покарання є явно несправедливим.
Водночас апеляційний суд зауважує, що як передбачено частиною 1 ст. 128 КПК, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Відповідно до п.2 ч.2 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Пленумом Верховного Суду України у п. 3 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.95, роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Як вбачається з матеріалів провадження, судом першої інстанції правильно встановлено, що винними діями обвинуваченого ОСОБА_6 потерпілим ОСОБА_10 та ОСОБА_11 була заподіяна моральна шкода, яка полягає в моральних переживаннях і стражданнях, що їх зазнали потерпілі у зв'язку із загибеллю їхнього сина.
Також, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, місцевий суд належним чином оцінив характер та обсяг моральних страждань, що їх зазнали потерпілі в результаті протиправних дій обвинуваченого, які спричинили порушення їх звичного способу та ритму життя, а також врахував матеріальний стан обвинуваченого, стан його здоров'я, а також наявність у нього на утриманні п'ятьох малолітніх дітей, та дійшов обґрунтованого висновку щодо стягнення з обвинуваченого на користь кожного з потерпілих по 100 тисяч грн. на відшкодування моральної шкоди. На переконання колегії суддів, такий розмір відшкодування в повній мірі відповідає вимогам розумності, виваженості та справедливості.
Водночас, як передбачено ч.1 ст. 124 КПК, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати. При цьому, до переліку таких витрат, ст. 118 КПК віднесено витрати на правову допомогу (п.1 вказаної норми).
Як вбачається з долучених до цивільного позову потерпілих квитанцій та акту прийняття послуг по наданню професійної правничої допомоги від 19.04.2018, потерпілими ОСОБА_10 та ОСОБА_11 було сплачено адвокату по 2000 грн. у якості оплати правової допомоги у даному кримінальному провадженні, а тому вказані витрати повинні бути стягнуті з обвинуваченого на їх користь.
Разом з цим апеляційний суд враховує, що згідно приписів ч.3 ст. 78 КК, у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 цього Кодексу. При цьому, згідно роз'яснень, які містить п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», якщо про вчинення під час іспитового строку нового злочину стало відомо після винесення постанови про звільнення засудженого від покарання (ч.1 ст. 78 КК), суд, який розглядає справу про новий злочин, вправі призначити покарання за сукупністю вироків лише за умови скасування цієї постанови в установленому порядку.
Як встановлено колегією суддів, ОСОБА_6 був засуджений 23 червня 2016 року Костопільським районним судом Рівненської області за ч.2 ст. 185 КК на три роки позбавлення волі та на підставі ст. 75 цього Кодексу, звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.
Ухвалою Костопільського районного суду Рівненської області від 01 серпня 2017 року ОСОБА_15 звільнено від призначеного йому покарання з випробуванням за вказаним вироком після закінчення іспитового строку. Ця ухвала на даний час є чинною, набрала законної сили 09 серпня 2017 року. Вказану обставину визнали сторони кримінального провадження під час апеляційного розгляду
Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами прокурора про неправильне застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність при призначенні остаточного покарання обвинуваченому ОСОБА_6 за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК та визнає необхідним виключити з цього вироку посилання про призначення ОСОБА_6 остаточного покарання на підставі ст. 71 КК України - за сукупністю вироків.
Враховуючи зазначене вище та приписи ст. ст. 404, 407, 409, 413 КПК, апеляційний суд вважає, що вирок слід змінити і таке рішення не погіршує становища обвинуваченого.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу начальника Костопільського відділу Здолбунівської місцевої прокуратури ОСОБА_9 задовольнити, а апеляційну скаргу представника потерпілих - адвоката ОСОБА_5 - задовольнити частково.
Вирок Костопільського районного суду Рівненської області від 02 липня 2019 року стосовно ОСОБА_6 змінити. Виключити з вироку посилання про призначення ОСОБА_6 остаточного покарання на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків.
Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_11 по 2000 (дві тисячі) грн. витрат на правову допомогу.
В решті вирок суду залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3