№ справи: 760/6799/22
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/3241/2023
Головуючий у суді першої інстанції: Кушнір С.І.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
30 березня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Немировської О.В.
суддів - Махлай Л.Д., Ящук Т.І.
секретар - Ольшевський П.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Голубнича Ольга Василівна про визнання недійсним договору та скасування рішення,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 16 червня 2022 року,
встановив:
у червні 2022 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним Договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 01 червня 2021 року та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на дану квартиру за ОСОБА_2 .
Також позивач просив вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 та заборони вчинення реєстраційних дій щодо неї, посилаючись на те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим ефективний захист прав позивача.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 16 червня 2022 року заяву було задоволено, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись з ухвалою, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та постановити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову, посилаючись на порушення норм процесуального права.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника позивача та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування квартири та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, позивач посилався на те, що оспорюваний правочин - договір дарування квартири, укладений між відповідачами 01 червня 2021 року, було укладено ОСОБА_1 з метою ухилення від виконання його зобов'язань перед позивачем, а отже не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначав, що постановою ВПВС від 25 травня 2021 року у справі №910/11027/18 було стягнуто солідарно з відповідачів, в числі яких є ОСОБА_1 , грошові кошти в розмірі 76 929 136 грн. 71 коп. та судові витрати. Зазначав, що через 7 днів після ухвалення вказаного рішення, а саме 01 червня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договір дарування квартири АДРЕСА_1 . Вказував, що оскільки він звернувся до суду з вимогами про визнання вказаного договору дарування недійсним з підстав його укладення з метою уникнення відповідальності за зобов'язаннями, невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, яка є предметом оспорюваного договору, може призвести до унеможливлення ефективного захисту його прав.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 16 червня 2022 року заяву було задоволено, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 .
Задовольняючи вимоги заяви про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до неможливості ефективного захисту прав позивача. Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам.
У своїй апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 посилався на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги те, що шляхом подання до суду заяви про забезпечення позову у даній справі позивач фактично намагається виконати рішення суду в іншій справі, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що у боржника відсутнє інше майно, на яке можна звернути стягнення, не доведено, що відповідачі мають намір відчужити спірне майно. Однак, такі доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду першої інстанції.
Відповідно до положень ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
В даному випадку матеріали справи свідчать про те, що позивач звернувся до суду з вимогами про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , на яку позивач і просив накласти арешт. Наразі квартира належить на праві власності відповідачеві ОСОБА_2 , яка за відсутності встановленої заборони може у будь-який момент здійснити дії щодо її відчуження, що в подальшому може призвести до унеможливлення ефективного захисту прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Твердження скаржника про те, позивач фактично намагається шляхом накладення арешту на квартиру виконати рішення суду в іншій справі є неспроможними, оскільки накладення арешту в якості заходів забезпечення позову не є зверненням стягнення на майно.
У рішенні від 19 березня 1997 року заява № 18357/91 у справі «Горнсбі проти Греції» (Case of Hornsby v. Greece) Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судом як джерело права, зазначив, що «право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін».
Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.
Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Такі висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20).
В даному випадку матеріали оскарження ухвали свідчать про те, що між сторонами існує спір щодо правомірності відчуження ОСОБА_1 нерухомого майна. Суд першої інстанції здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, врахував обставини, які можуть утруднити в майбутньому виконання рішення суду, якщо воно буде ухвалене на користь позивача, та дійшов обґрунтованого висновку щодо застосування заходів забезпечення позову.
Доводи апеляційної скарги про безпідставність позовних вимог також не можуть свідчити про незаконність ухвали суду, оскільки питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи слід позов задовольнити або в позові відмовити суд вирішує під час ухвалення рішення відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦПК України, а не на стадії забезпечення позову.
У ч. 4 статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладено на суд обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов'язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00, § 23).
Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено їх доказами, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення, а ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 16 червня 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 10 квітня 2023 року.
Головуючий
Судді