єдиний унікальний номер справи: №369/9149/19
номер провадження №22-ц/824/274/2023
07 березня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Білич І.М.
суддів Коцюрба О.П., Слюсар Т.А.
при секретарі Рагушіна І.В.
за участю: представника позивача Дзюбенко О.В.
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача Западнюк Н.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою адвоката Дзюбенко Олени Василівни, яка діє в інтересах ОСОБА_4 , на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 лютого 2022 року, ухвалене під головуванням судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Дубас Т.В.,
у цивільній справі № 369/9149/19 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
У липні 2019 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому з урахуванням уточнень просила:
- визнати за ОСОБА_4 право власності на квартири АДРЕСА_1 ;
- стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію в сумі 97018 грн. вартості проданого відповідачем автомобіля марки Toyota Avensis 2005 року випуску, реєстраційни номер № НОМЕР_1 ;
- визнати за ОСОБА_4 право власності на частину земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_2 ;
- визнати за ОСОБА_4 право власності на частини земельної ділянки з цільовим призначенням для гаражного будівництва, площа земельної ділянки складає 0,0024 га, державний акт серії ЯЛ №278209, кадастровий номер 0520410100:00:005:0311, розташована по АДРЕСА_3 .
Залишити у власності ОСОБА_2 :
- частину квартири АДРЕСА_1 ;
- частину земельної ділянки з цільовим призначенням для гаражного будівництва, площа земельної ділянки складає 0, 0024 га. Державний акт серії ЯЛ №278209, кадастровий номер 0520410100:00:005:0311, розташована по АДРЕСА_4 ;
- витребувати у відповідача правовстановлюючі документи на все майно подружжя та договори на забудову квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_5 , і договір на відчуження автомобіля марки Toyota Avensis 2005 року випуску, реєстраційний номер № НОМЕР_1 .
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 зазначала, що з 17 травня 1986 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який 16 липня 2016 року між сторонами розірвано. Позивач вважала, що вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя. Також зазначила, що після припинення сімейних відносин сторони не дійшли згоди щодо поділу спільного майна подружжя, що стало підставою для звернення до суду.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 лютого 2022 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_4 право власності на квартири АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартири АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду, представник ОСОБА_4 - адвокат Дзюбенко О.В. оскаржила його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі, посилаючись на необґрунтованість рішення суду, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати та постановити нове яким:
- стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію в сумі 97018 грн. вартості проданого відповідачем автомобіля марки Toyota Avensis 2005 року випуску, реєстраційний номер № НОМЕР_1 ;
- визнати за ОСОБА_4 право власності на частини земельної ділянки з цільовим призначенням для гаражного будівництва, площа земельної ділянки складає 0,0024 га, державний акт серії ЯЛ №278209, кадастровий номер 0520410100:00:005:0311, розташована по АДРЕСА_4 .
В обгрунтування доводів апеляційної скарги вказуючи на те, що судом неповно з'ясовано обставину відчуження оспорюваного автомобіля, оскільки автомобіль марки Toyota Avensis 2005 року випуску, був придбаний в 2012 році, тобто під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі. Лише у квітні 2019 року скаржнику стало відомо, що ОСОБА_2 відчужив вказане майно та перереєстрував на іншого власника. Посилання відповідача, що автомобіль був переданий у якості погашення боргу для внесення платежу за квартиру АДРЕСА_6 не відповідають дійсності, оскільки боргу за вказане житло не існувало. Крім того судом не взято до уваги, що на земельній ділянці, яка була надана ОСОБА_2 у приватну власність з цільовим призначенням для гаражного будівництва, за час спільного проживання було побудовано гаражне приміщення.
02 березня 2023 року до суду надійшли письмові пояснення представника ОСОБА_2 адвоката Западнюк Н.І., в яких вона заперечувала щодо доводів апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим та просила залишити його без змін.
У судовому засіданні представник позивача - адвокат Дзюбенко О.В. підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити з наведених в ній підстав.
ОСОБА_2 та його представник - адвокат Западнюк Н.І. заперечували проти задоволення апеляційної скарги посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 лютого 2022 року в частині визнання за ОСОБА_4 право власності на квартири АДРЕСА_1 та відмови у визнанні за ОСОБА_4 права власності на частину земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_2 не оскаржується позивачем, тому відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, сторони з 1986 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 16 липня 2016 року, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , виданого 16 липня 2016 року.
Під час шлюбу подружжям було придбано автомобіль марки Toyota Avensis 2005 року випуску, реєстраційний номер № НОМЕР_3 , проте матеріали справи не містять доказів придбання автомобіля у 2006 році, як це вказано у позовній заяві. Разом з тим, жодна із сторін не оспорювала придбання автомобіля за час зареєстрованого шлюбу. Таким чином, автомобіль марки Toyota Avensis 2005 року випуску, був спільною сумісною власністю подружжя, оскільки його було придбано під час їхнього спільного проживання однією сім'єю за спільні кошти.
Згідно листа Головного сервісного центру МВС №31/331аз від 19 квітня 2019 року автомобіль марки Toyota Avensis, зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 , було відчужено 24 жовтня 2015 року та перереєстровано на іншого власника.
Земельна ділянка площею 0,0024 га, державний акт серії ЯЛ «278209, кадастровий номер земельної ділянки 0520410100:00:005:0311, розташована по АДРЕСА_4 , отримана ОСОБА_2 згідно рішення Бершадської міської ради, 31 сесії 5 скликання від 16 грудня 2009 року, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю від 19 листопада 2010 року.
Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу для його задоволення, посилалася на те, що вищезазначений автомобіль та земельна ділянка є спільною сумісною власністю її та ОСОБА_2 , як подружжя. При цьому, лише 19 квітня 2019 року їй стало відомо,що вказаний автомобіль був відчужений ОСОБА_2 24 жовтня 2015 року та перереєстрований на іншого власника.
Так, згідно з п. 1 Прикінцевих положень СК України, з урахуванням відповідних положень ЦК України (Кодекс набрав чинності з 01 січня 2004 року) за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч.1ст.58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набуття ним чинності.
З урахуванням зазначених правових норм порядок набуття спільного майна та його правовий режим у цій справі повинен визначатися КпШС України, який був чинним на час набуття спірного нерухомого майна, а поділ майна подружжя має здійснюватися за правилами, передбаченими СК України.
Згідно зі ст. 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Аналогічна норма закріплена у ст. 60 СК України, а саме: майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і ст.368 ЦК України.
Стаття 63 СК України передбачає, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Право подружжя на розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, передбачено ст.65 СК України.
Відповідно до ч.2 ст.65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя, однак дружина або чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Частиною 4 ст.65 СК України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
У відповідності до ч.3 ст.61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та використовуються подружжям спільно на підставі рівних прав на володіння, користування і розпоряджання відповідним майном.
Отже, один із подружжя може вимагати від іншого із подружжя 1/2 частку вартості спільного майна, якщо один із них здійснив його відчуження проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 299/2490/16-ц).
У ході розгляду справи, як було встановлено судом першої інстанції та не спростовано самими сторонами в справі, що в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі було придбано та відчужено автомобіль марки Toyota Avensis 2005 року випуску, реєстраційний номер № НОМЕР_3 , тобто автомобіль належав на праві спільної сумісної власності подружжю.
Відповідач ОСОБА_2 на підтвердження того, що кошти за відчужений автомобіль було використано в інтересах сім'ї в своїх поясненнях вказував, що подружжям було укладено 19 лютого 2013 року договір купівлі-продажу майнових прав №П18/8БНС, предметом якого було придбання майнових прав на об'єкт нерухомості: АДРЕСА_7 . Згідно специфікації - додаток 1 до договору № П18/8БНС загальна вартість майнових прав на об'єкт нерухомості становить 158000 грн. Право власності на вказану квартиру зареєстровано за відповідачем, що підтверджується свідоцтвом про право власності. Однак, вони не мали достатньо коштів для сплати загальної вартості майнових прав, тому він взяв згідно до розписки від 17 березня 2013 року у ОСОБА_5 у борг 11000 доларів США строком до 13 жовтня 2015 року віддавши під заставу автомобіль Toyota Avensis 2005 року випуску (т.1, а.с.94).
Факт укладення відповідачем договору позики, що не оспорювався позивачем, не може бути підставою для визнання даних коштів особистою власністю одного з подружжя, у зв'язку із тим, що при укладенні договору кошти позичались на потреби сім'ї, пов'язані із придбанням нерухомого майна для сім'ї, позичальник діяв в інтересах сім'ї, а тому позичені кошти є спільним майном подружжя і майно придбане на ці кошти також є спільним майном подружжя. Матеріали справи, на його думку взагалі не містять відомостей походження коштів, за які подружжя набувало нерухоме та рухоме майно. В подальшому в рахунок погашення боргу, відповідач передав автомобіль марки Toyota Avensis 2005 року випуску, реєстраційний номер № НОМЕР_3 , який був спільною власністю подружжя.
Позивач вказувала, що про відчуження автомобіля вона дізналася випадково, і всі пояснення та заперечення відповідача спростовуються матеріалами справи, які вказують на те, що витрати по об'єкту нерухомості були вже погашені подружжям на час передачі автомобіля, як би за неповернутий борг. Відповідач весь цей час продовжує користуватися автомобілем, відтак, все це зроблено про людське око.
В той же час, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності будь-яких відомостей які б були надані сторонами на підтвердження того, що кошти від реалізації (передачі) автомобіля були використані ОСОБА_2 не в інтересах сім'ї, а тому підстави для задоволення позовної вимоги щодо стягнення на користь позивача грошової компенсації в сумі 97 018,00 грн., як вартості частини проданого автомобіля марки Toyota Avensis 2005 року випуску, реєстраційний номер № НОМЕР_3 відсутні.
Не можуть бути підставою для скасування судового рішення і доводи апеляційної скарги в частині не взяття судом першої інстанції до уваги усталеної судової практики, яка також відображена в посібнику для суддів «93 питання сімейного права» автори ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 де зазначається про те, що: «У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби, або приховав його, таке майно або його вартість враховуються при поділі» дійсна вартість такого майна визначається ринковою вартістю за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно (позиція викладена в постанові ВС від 03 жовтня 2018 року у справі №127/7029/15-ц.)
16 грудня 2009 року Бершадською міською радою Вінницької області було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо надання гр.. ОСОБА_2 безплатно в приватну власність земельну ділянку з цільовим призначенням для гаражного будівництва.
Для підтвердження завершення будівництва гаражного приміщення судом не було витребувано документальні докази у відповідача. В той час як дану обставину відносно будівництва гаражного боксу № НОМЕР_4 та його використання подружжям по АДРЕСА_3 підтвердили в судовому засіданні свідки: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , відносно даної обставини давала особисто пояснення ОСОБА_4 .
Зазначене вище, на думку скаржника вказувало на те, що якщо подружжям з час спільного проживання побудовано будинок на земельній ділянці одного з подружжя (яка внаслідок приватизації перебуває в його особистій вартості), і подружжя ставить питання про поділ цих об'єктів нерухомості (будинку та земельної ділянки), то з урахуванням положень ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України один із подружжя набуває право спільної власності і на земельну ділянку, на якій розташований вказаний спірний будинок (гараж ) - правова позиція викладена в постанові ВС від 03 жовтня 2018 року у справі №343/2166/15-ц).
З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка, кадастровий номер 0520410100:00:005:0311, яка розташована по АДРЕСА_3 , отримана ОСОБА_2 згідно рішення Бершадської міської ради,31 сесії 5 скликання від 16 грудня 2009 року, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю від 19 листопада 2010 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно зі ч.1 та ч.2 ст.5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Так, Законом України від 11 січня 2011 року №2913-VI «Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу України щодо обєктів права спільної сумісної власності подружжя», який набрав чинності 8 лютого 2011 року, ст. 61 СК України доповнено ч. 5, якою передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.
Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до положень ст.ст. 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.
Згідно ч.5 ст. 61 СК України у редакції Закону України від 11 січня 2011 року № 2913-VI «Про внесення змін до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя», який набрав чинності 08 лютого 2011 року, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя була земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.
Законом України від 17 травня 2012 року № 4766-VI «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка», який набрав чинності з 13 червня 2012 року, режим майна подружжя, набутого внаслідок приватизації, було змінено. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 57 СК України земельна ділянка, набута на час шлюбу внаслідок приватизації, є особистою приватною власністю дружини, чоловіка. Частину п'яту статті 61 СК України виключено. Отже, з урахуванням змін до СК України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався, виключно протягом періоду з 08 лютого 2011 року до 13 червня 2012 року приватизована одним із подружжя земельна ділянка вважалася об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Верховний Суд у постанові у справі № 626/4/17 від 12 серпня 2020 року зробив висновок щодо правового режиму земельної ділянки, отриманої внаслідок приватизації. З урахуванням змін до Сімейного кодексу України «тільки в період з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду».
Аналогічний висновок зроблений в постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 1311/832/12 (провадження № 61-6409св18), від 12 листопада 2018 року в справі № 753/6139/14-ц (провадження № 61-27342св18) і від 12 червня 2019 року в справі № 409/1959/15-ц (провадження № 61-14257св18).
Отже, якщо земельна ділянка була приватизована в інший період, ніж з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року, вона є особистою власністю особи, яка її приватизувала (незалежно від перебування у шлюбі).
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов огрунтованого та законного висновку, що на вказану земельну ділянку режим спільного сумісного майна подружжя не поширюється.
Матеріали справи не містять у собі належних та допустимих доказів на підтвердження того, що на зазначеній вище земельній ділянці є прийнятий в експлуатацію об'єкт нерухомості - гараж.
Враховуючи встановлені обставини справи, зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи, беручи до уваги межі перегляду оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги апеляційної скарги спростовуються доказами наявними в матеріалах справи та не підлягають задоволенню.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог ст.ст. 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст.ст. 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування за наведених доводів апеляційної скарги відсутні.
У зв'язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, понесені позивачем судові витрати за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 387 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу адвоката Дзюбенко Олени Василівни, яка діє в інтересах ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 лютого 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови складений 05 квітня 2023 року.
Суддя-доповідач:
Судді: