єдиний унікальний номер справи: №753/2768/2020
номер провадження №22-ц/824/231/2023
21 лютого 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Білич І.М.
суддів Коцюрби О.П., Слюсар Т.А.
секретаря Рагушіна І.В.
за участі: представника відповідача Зоріна О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану від її імені та в інтересах адвокатом Юзефовичем Артемом Олексійовичем, на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року та на додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 грудня 2020 року , ухвалені під головуванням судді Дарницького районного суду міста Києва Комаревцева Л.В.
у цивільній справі №753/2768/2020 за позовом ОСОБА_2 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про розірвання договору та стягнення грошових коштів,-
У лютому 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , за результатами розгляду якого просила:
- розірвати договір купівлі-продажу товарів № ПК 111019-1, укладений 12 жовтня 2019 року між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 ;
- стягнути з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму сплачених коштів за договором купівлі-продажу товарів № ПК 111019-1 від 12 жовтня 2019 року у розмірі 146 830 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначаючи, що 12 жовтня 2019 року між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу товарів № ПК 111019-І відповідно до умов якого, останній взяв на себе зобов'язання передати у власність позивача товар згідно специфікації, яка є додатком № 1 до договору, а позивач, у свою чергу, прийняти та оплатити його вартість. Згідно з п. 3.1 договору, продавець здійснює постачання виробу протягом 35 календарних днів з моменту підписання договору і здобуття передоплати, яка становить не менше ніж 80 % від загальної вартості виробів, вказаною в п. 5.1 договору. Згідно п. 5.1 договору, покупець сплачує продавцеві аванс від суми договору, а саме, 70 000 грн. одразу після підписання договору та 47 464 грн. в термін до 14 календарних днів. Позивач виконала свої зобов'язання за вищевказаним договором, а саме, здійснила оплату загальної вартості замовлених дверей, а також послуги з їх перевезення та здійснення монтажу, натомість відповідач взятих на себе зобов'язань не виконав, про готовність замовлених виробів не повідомив, замовлених товарів (виробів) позивачу не поставив.
Заочним рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 квітня 2020 року позов задоволено.
Розірвано договір купівлі-продажу товарів № ПК 111019-1 від 12 жовтня 2019 року, укладений між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 .
Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 146 830 грн. та судові витрати в розмірі 2 309,10 грн.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року скасовано заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 квітня 2020 року.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року ОСОБА_2 у задоволенні позову відмовлено.
Додатковим рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 30 грудня 2020 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу у розмірі 25 000 грн.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 28 січня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення у справі.
Не погоджуючись з рішеннями суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, недоведеність обставин, які мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просила рішення та додаткове рішення скасувати та ухвалити нове, за яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказуючи, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що: відповідач мала намір виготовити і передати позивачу замовлені нею двері, а двері дійсно виготовлялись; поставка дверей відповідачем на користь позивача дійсно здійснювалась; позивач особисто, чи маючи представника, прийняли хоча б одну із замовлених дверей та підписали хоча б один із документів або здійснили будь-яку дію, яка б це підтверджувала. Укладаючи договір, позивач не мала наміру купувати двері у ТОВ «СВ ДОРС», будь-яких договірних відносин з останнім не мала. Покази свідка ОСОБА_4 не є належними доказами по справі, оскільки його покази суперечать доводам викладеним у відзиві на апеляційну скаргу та умовам договору. Як на підставу для скасування додаткового рішення суду, вказувала, що на її адресу та адресу її представника, жодна заява з додатками про ухвалення додаткового рішення суду не надходили. Матеріали справи не містять розрахунків вартості послуг, які надавалися відповідачу адвокатом Марушевським Д.Л. Визначені судом до стягнення витрати на правову допомогу не є співмірними зі складністю справи та наданими адвокатом послугами.
Постановою Київського апеляційного суду від 26 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року скасовано.
Позов задоволено. Розірвано договір купівлі-продажу товарів від 12 жовтня 2019 року № ПК 111019-1 укладений між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 . Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму сплачених коштів за договором купівлі-продажу товарів № ПК 111019-1 від 12 жовтня 2019 року у розмірі 146 830 грн.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 грудня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Постанову Київського апеляційного суду міста Києва від 26 квітня 2021 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Позивач неодноразово у встановленому законом порядку повідомлялась про день і час розгляду справи. Повторно не з'явилася в судове засідання. До початку розгляду справи ОСОБА_2 надіслала до суду заяву, в якій просила розглянути справу за її відсутності у випадку якщо суд не вбачатиме підстав для перенесення розгляду справи.
Представник позивача адвокат Юзефович А.О. здійснюючи представництво інтересів ОСОБА_5 в судовому порядку до січня 2023 року підтримував подану апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити. 23 січня 2023 року представником подано до апеляційного суду заяву-повідомлення про припинення повноважень представника ( том 3 а.с.231-232).
У судових засіданнях які відбувалися за участі відповідача та представників відповідача не визнали подану апеляційну скаргу, заперечували проти її задоволення. В судовому засіданні 21 лютого 2023 року представника відповідача - адвокат Зорін О.В не визнав подану апеляційну скаргу, заперечував проти її задоволення.
Колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність осіб що не зявилисявідповідача, в силу вимог передбачених положеннями ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо поставки та монтажу дверей підтверджується наявними у матеріалах справи видатковою накладною від 18 листопада 2019 року № 111019-1, відповідно до якої 18 листопада 2019 року представники ТОВ «СВ ДОРС» передали представнику відповідачки - водію ОСОБА_6 двері згідно зі специфікацією від 15 жовтня 2019 року № 0411Д-СЧ-356776, показаннями свідка ОСОБА_6 щодо здійснення доставки товару у будинок позивачки, а також актом - приймання виконаних робіт за договором купівлі-продажу товарів від 12 жовтня 2019 року № ПК 111019-1, підписаним 22 листопада 2019 року, який від імені позивачки підписав ОСОБА_7 .
Відповідно до частини 1 статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Повертаючи справу на новий апеляційний перегляд, Верховний Суд зазначив про те, що під час нового розгляду апеляційному суду необхідно вирішити заяву відповідача про виклик свідків та дослідження доказів; надати належну оцінку доводам та доказам відповідача про фактичне виконання договору та поставку дверей; з'ясувати справжню правову природу укладеного договору та надати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів зробити відповідні правові висновки. Під час нового апеляційного перегляду, врахувати висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13; Верховним Судом у постановах: від 16 жовтня 2018 року у справі № 910/23976/16; від 29 січня 2020 року у справі № 9156/922/19, від 04 листопада 2019 року у справі № 905/49/15, від 29 листопада 2019 року у справі № 914/2267/18, від 25 червня 2020 року у справі № 924/233/18.
Перевіряючи висновки суду першої інстанції з урахуванням вказівок Верховного Суду, колегія суддів виходить з наступного.
Судом встановлено, що 12 жовтня 2019 року між ОСОБА_8 (покупець) та ФОП ОСОБА_3 (продавець) укладено договір купівлі-продажу товарів № ПК 111019-1, відповідно до умов якого, остання зобов'язалась передати у власність покупцю товар згідно зі специфікацією. На виконання умов договору ОСОБА_8 підписала специфікацію та замовлення покупця № 855, відповідно до яких, предметом є замовлення дверей, а також послуги з їх доставки та здійснення монтажу на суму 146 830 грн.
На виконання умов договору відповідач підписала специфікацію та замовлення покупця № 855, у якому вказана дата на один день раніше дати укладення договору - 11 жовтня 2019 року.
Відповідно до замовлення покупця № 855, а також згідно з пунктом 4.2 договору загальна вартість замовлених дверей, а також послуги з їх доставки та здійснення монтажу, становить 146 830 грн.
Згідно з пунктом 3.1 договору продавець здійснює постачання виробу протягом 35 календарних днів з моменту підписання договору і здобуття передоплати, яка становить не менше ніж 80 % від загальної вартості виробів, вказаною в пункті 5.1 договору.
Відповідно до пункту 5.1 договору покупець сплачує продавцеві аванс від суми договору наступними платежами: 70 000,00 грн. - одразу після підписання договору та 47 464,00 грн. - у термін до 14 календарних днів.
Згідно з положеннями пункту 5.2 договору остаточну оплату позивачка мала би здійснити протягом 3-х календарних днів з моменту отримання повідомлення про готовність замовлених ним дверей до відвантаження.
12 жовтня 2019 між ОСОБА_8 та ФОП ОСОБА_3 погоджено умови замовлення та укладено відповідну специфікацію.
Позивач сплатила на користь відповідача повну суму коштів у розмірі 146 830 грн., з яких 70 000 грн. передані 12 жовтня 2019 року, 47 500 грн. передані 26 жовтня 2019 року, а залишок від загальної вартості замовлених дверей у сумі 29 330 грн. - 16 листопада 2019 року - в останній день з дня укладення договору.
Постачальником дверей, що були замовлені ОСОБА_8 , виступило ТОВ «СВ Дорс», з яким ФОП « ОСОБА_3 співпрацювало на підставі дилерського договору № 283 від 19 листопада 2018 року.
Після досягнутої домовленості, ФОП ОСОБА_3 звернулася до ТОВ «СВ Дорс» та погодила виготовлення відповідної партії дверей на замовлення ОСОБА_8 , на підтвердження чого, в рамках дилерського договору, 15 жовтня 2019 року ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «СВ ДОРС» складено специфікацію № 0411Д-СЧ-356776, що є ідентичною специфікації, укладеної з ОСОБА_8 .
Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 656 ЦК України визначено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до положень ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлене договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Відповідно до положень ч.ч. 2, 5 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням.
У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13 зроблено висновок, що «оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
У постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 910/23976/16 зроблено висновок, що суд повинен був встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
У постанові Верховного Суду від 04 листопада 2019 року у справі № 905/49/15 містяться висновки, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29 листопада 2019 року у справі № 914/2267/18 та від 29 січня 2020 року у справі № 9156/922/19.
У постанові Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі № 924/233/18 зроблено висновок, що «наявність дефектів первинних документів не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позову та не позбавляє сторони можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Суд в межах наявних в нього повноважень, передбачених процесуальним законом, здійснює розгляд таких вимог з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів, визначених ГПК України».
З матеріалів справи вбачається, що 12 жовтня 2019 року між ОСОБА_8 (покупець) та ФОП ОСОБА_3 (продавець) укладено договір купівлі-продажу товарів № ПК 111019-1, відповідно до умов якого, остання зобов'язалась передати у власність покупцю товар згідно зі специфікацією, яким є 10 дверей, загальна вартість яких, а також послуги з їх доставки та здійснення монтажу, становить 146 830 грн.
Вказані кошти були сплачені позивачем у строки, встановлені договором.
Отже, позивач належним чином виконала свої зобов'язання щодо оплати коштів за договором купівлі-продажу товарів № ПК 111019-1 від 12 жовтня 2019 року укладеного з відповідачем, що сторонами не заперечується.
Як на підставу для задоволення заявлених позовних вимог, позивач посилалася на те, що відповідач свої зобов'язання за вказаним договором не виконала, про готовність замовлених дверей не повідомила, замовлені двері позивачу не поставила.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідач вказувала на те, що поставка та монтаж дверей були здійснені належним чином, у відповідності до умов договору. На підтвердження зазначених обставин, просила прослухати аудіо записи, долучені до матеріалів справи, на яких міститься розмова ОСОБА_9 з ОСОБА_2 щодо факту поставки та монтажу дверей за договором купівлі продажу товарів № ПК 111019-1 від 12 жовтня 2019 року.
У судовому засіданні, яке відбулося 03 листопада 2022 року представники відповідача підтримали зазначене клопотання та просили його задовольнити. Представник позивача проти задоволення зазначеного клопотання заперечував.
Задля можливості дослідити вищевказаний доказ судом апеляційної інстанції визнано явку позивача у судове засідання обов'язковою. Надано представнику відповідача можливість забезпечити явку ОСОБА_9 до суду. Явку позивача визнано обов'язковою та надано можливість явки до суду з метою огляду зазначеного доказу, а саме прослуховування розмови, яка міститься на аудіо записі, у присутності осіб, які є її учасниками, з метою підтвердження чи спростування тієї обставини, що розмова, яка міститься на аудіо записі, відбулася саме між позивачем та ОСОБА_9 .
Проте, позивач в судове засідання не з'явилася, у зв'язку з чим, дослідити аудіо запис, на якому, за словами відповідача, міститься розмова саме позивача з ОСОБА_9 щодо факту поставки та монтажу дверей за договором купівлі продажу товарів № ПК 111019-1 від 12 жовтня 2019 року, не виявилося за можливе, адже суд позбавлений можливості встановити, що однією із осіб, розмова яких записана на аудіо записі, є саме позивач.
З метою підтвердження обставини належного виконання відповідачем своїх зобов'язань, остання просила викликати та допитати в якості свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 .
У судовому засіданні, яке відбулося 14 липня 2022 року представники відповідача підтримала зазначене клопотання та просили його задовольнити. Представник позивача проти задоволення вказаного клопотання заперечував.
З метою повного, всебічного та правильного вирішення спору по суті, колегія суддів вважала за необхідне клопотання відповідача про виклик свідків задовольнити.
Так, у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 зазначив, він займався прорахунками, підписанням, оформленням договору і контролем відвантаження даної продукції. ОСОБА_2 замовляла міжкімнатні двері у кількості 10 штук, які виготовив виробник «СВД Дорс». Двері доставляв та відвантажував водій, який був нанятий продавцем, при цьому, під час приймання доставки замовлення була підписана видаткова накладна на приймання продукції. В подальшому, вказані двері були установлені монтажною бригадою, що також входило до даного замовлення, після чого, було складено акт прийому-передачі, який підписаний робітником якому було доручено прийнята робіт на даному об'єкті, оскільки, ОСОБА_2 була відсутня по невідомим причинам. ОСОБА_2 в подальшому висловила незадоволення якістю товару, зокрема, профілю дверей, проте даний профіль був прописаний у специфікації. Зазначену претензію позивач висловила по всіх 10 дверях. Вказав, що станом на листопад 2019 року працював менеджером у фірмовому салоні « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ФОП ОСОБА_11 .
Свідок ОСОБА_10 підтвердив, що він здійснював доставку даного замовлення, прибувши на виробництво завантажив двері, зателефонували до замовника, яка підтвердила доставку та по телефону провела до місця відвантаження, повідомивши, що на місці є робітники. Станом на листопад 2019 року працював на ФОП ОСОБА_11 за договором підряду. Отримавши двері на складі, підписав акт складський «СВД Дорс».
Свідок ОСОБА_4 пояснив, що займався монтажем дверей на об'єкті, прибувши на об'єкт робітники провели до дверей, які були запаковані та складені у стопки. В перший день робіт по монтажу дверей, ОСОБА_2 призупинила роботи, оскільки їй не сподобався алюміневий профіль. В подальшому, на об'єкт приїхав чоловік ОСОБА_2 , який повідомив про продовження робіт, тобто монтування дверей.
В матеріалах справи наявна специфікація від 12 жовтня 2019 року складена ОСОБА_8 та ФОП ОСОБА_3 згідно умов договору купівлі-продажу товарів № ПК 111019-1 від 12 жовтня 2019 року, у якій вказано кількість та характеристики дверей, які в повній мірі відповідають специфікації складеній 15 жовтня 2019 року ФОП « ОСОБА_3 та ТОВ «СВ Дорс».
Також, колегія суддів бере до уваги покази свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , надані у суді першої інстанції, які підтвердили факт доставки та монтажу дверей позивачу відповідно до договору купівлі-продажу товарів від 12 жовтня 2019 року № ПК 111019-1.
Зазначені обставини у своїй сукупності свідчать про виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу товарів № ПК 111019-1 від 12 жовтня 2019 року укладеного між сторонами.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно та повно встановивши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу товарів від 12 жовтня 2019 року № ПК 111019-1 щодо його поставки позивачу, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Посилання скаржника на відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження того, що відповідач мала намір виготовити і передати позивачу замовлені нею двері, а двері дійсно виготовлялись, спростовується наявною у матеріалах справи специфікацією від 15 жовтня 2019 року складеною ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «СВ Дорс», яка повністю відповідала специфікації від 12 жовтня 2019 року складеною ОСОБА_8 та ФОП ОСОБА_3 . Тобто, після укладення з позивачем договору купівлі-продажу товарів № ПК 111019-1, відповідач на підставі дилерського договору № 283 від 19 листопада 2018 року, замовила у ТОВ «СВ Дорс» визначений умовами договору купівлі-продажу товар. Той факт, що відповідач самостійно не виготовляла обумовлений сторонами товар, не свідчить про невиконання нею своїх обов'язків за договором купівлі-продажу товарів № ПК 111019-1 від 12 жовтня 2019 року.
Посилання скаржника на відсутність доказів того, що вона особисто чи її представник прийняли товар, не свідчить про невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу товарів № ПК 111019-1 від 12 жовтня 2019 року, оскільки факт поставлення дверей відбувся. Та обставина, що у договорі купівлі-продажу товарів від 12 жовтня 2019 року № ПК 111019-1 вказано, що товар має прийняти саме покупець, не свідчить про невиконання умов договору щодо здійснення поставки та установки дверей.
Посилання скаржника на те, що вона не мала наміру купувати двері у ТОВ «СВ Дорс», будь-яких договірних відносин з останнім не мала, є безпідставним, оскільки товар за договором купівлі-продажу товарів від 12 жовтня 2019 року № ПК 111019-1 позивачу було поставлено, вимоги зазначеного договору відповідачем виконано. Той факт, що двері були вироблені на замовлення відповідача вищевказаним товариством, не свідчить про невиконання відповідачем умов договору.
Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на те, що покази свідка ОСОБА_4 не є належними доказами по справі, оскільки судом апеляційної інстанції було заслухано пояснення зазначеного свідка, які в повній мірі відповідають його поясненням, наданим ним у суді першої інстанції та узгоджуються матеріалами справи та з поясненнями інших свідків, заслуханих судом апеляційної інстанції.
Щодо оскарження додатково рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 грудня 2020 року, слід зазначити наступне.
Задовольняючи заяву ФОП ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з наявних у матеріалах справи доказів на підтвердження правничої допомоги наданої відповідачу, яка має право на її відшкодування у зв'язку з відмовою у задоволенні позову.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Згідно ст.. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ч.ч. 1-5 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Частиною 3 статті 141 ЦПК України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Згідно частини 6 статті 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
З матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначила про те, що докази розміру судових витрат понесених нею у зв'язку з розглядом даної справи, будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
22 грудня 2022 року ФОП ОСОБА_3 , тобто у строк, встановлений ч. 8 ст. 141 ЦПК України, звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у сумі 25 000 грн., яка 22 грудня 2020 року була направлена на поштову адресу позивача.
На підтвердження витрат на правничу допомогу відповідач надала договір № LS-36/20-07/20 про надання адвокатських послуг від 20 липня 2020 року укладений між ОСОБА_3 та АО «АРМАДУМ ГРУП», згідно умов якого, вартість послуг наданих ОСОБА_3 у зв'язку з розглядом даної справи судом першої інстанції становить 25 000 грн.
На виконання умов договору № LS-36/20-07/20 про надання адвокатських послуг від 20 липня 2020 року, 23 липня 2020 року відповідачем сплачено на користь АО «АРМАДУМ ГРУП» кошти за надання адвокатських послуг у сумі 25 000 грн., що підтверджується долученим відповідачем до заяви платіжним дорученням від 23 липня 2020 року.
Згідно детального опису робіт (наданих послуг) виконаних АО «АРМАДУМ ГРУП» в процесі представництва інтересів відповідача, який міститься у заяві про ухвалення додаткового рішення суду, сума витрат на правничу допомогу становить 25 000 грн.
Клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, відповідачами до суду першої інстанції не подавались.
Враховуючи вищевикладене та аналізуючи наявні в матеріалах справи докази на підтвердження стягнутого розміру судових витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги, а також враховуючи суб'єктний склад правовідносин, предмет спору, складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу у сумі 25 000 грн.
Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на те, що на її адресу та адресу її представника, жодна заява з додатками про ухвалення додаткового рішення суду не надходили, оскільки у даному випадку, обов'язком відповідача є направлення вказаних документів на адресу позивача, який відповідач виконала, що підтверджується накладною Укрпошта від 22 грудня 2020 року. Факт неотримання позивачем зазначеної заяви, не є підставою для відмови у її задоволенні.
Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на відсутність в матеріалах справи розрахунків вартості послуг, які надавалися відповідачу, оскільки у заяві про ухвалення додаткового рішення суду міститься детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних АО «АРМАДУМ ГРУП» в процесі представництва інтересів відповідача. Крім того, зазначеним договором сторони встановили фіксований розмір вартості послуг, а відтак, детальний опис робіт, виконаних під час надання правової допомоги не потрібен (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 у справі № 640/18402/19).
Посилання скаржника на те, що визначені судом до стягнення витрати на правову допомогу не є співмірними зі складністю справи та наданими адвокатом послугами зводяться до формальних посилань та порушення порядку подачі позивачем орієнтовного розрахунку судових витрат і не містять посилань щодо їх неспівмірності по суті.
Також, колегія суддів вважає, що не можуть бути підставою для скасування додаткового рішення доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів уточнення наданої допомоги адвокатом Марушевським Д.Л. та адвокатом Зоріним О.В., оскільки ОСОБА_3 укладала договір про надання правової допомоги саме з АО «АРМАДУМ ГРУП», на рахунок якої і здійснила оплату за надані послуги.
З вищенаведеного вбачається, що доводи скаржника щодо незаконності оскаржуваних рішень, не ґрунтуються на вимогах закону, суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставин справи, а отже не спростовують та не впливають на законність і обґрунтованість ухвалених судом рішень.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування з доводів викладених у апеляційній скарзі нема з урахуванням зазначених вище підстав.
У зв'язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, понесені позивачем судові витрати за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 368,372, 374, 375, 381-384, 387 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану від її імені та в інтересах адвокатом Юзефовичем Артемом Олексійовичем залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 грудня 2020 року та додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 30 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена к у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови складено 05 квітня 2023 року.
Суддя-доповідач Судді