Справа № 161/8168/22 Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В. П.
Провадження № 22-ц/802/226/23 Доповідач: Осіпук В. В.
07 квітня 2023 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Осіпука В. В.,
суддів - Данилюк В. А., Федонюк С. Ю.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення суми страхового відшкодування, за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1 , відповідача Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 грудня 2022 року,
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом.
Покликався на те, що 30 вересня 2019 року близько 00 год. 20 хв. на автодорозі сполученням Луцьк - Горохів в с. Чаруків Луцького району, сталася дорожньо-транспортна пригода, під час якої, невстановлений транспортний засіб під керуванням невстановленого водія, скоїв наїзд на його сина - пішохода ОСОБА_2 , внаслідок чого останній від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці події.
Позивач також зазначав, що за вищевказаним фактом ДТП, 30 вересня 2019 року до ЄРДР були внесені відомості за №12019030000000625 та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, в якому він є потерпілим. На час звернення із даним позовом до суду особу винуватця ДТП не встановлено, кінцеве рішення у кримінальному провадженні не прийнято, досудове розслідування триває.
Крім того позивач вказував, що на поховання сина та на спорудження надгробного пам'ятника він поніс матеріальні витрати на загальну суму 72980 грн (25480 + 47500).
Також смертю близької людини йому було заподіяно моральну шкоду.
Оскільки винна особа, яка скоїла ДТП, не встановлена, слідство триває, то він як особа визнана потерпілою у кримінальній справі, звертався до відповідача МСТБУ з письмовою заявою про виплату йому страхового відшкодування в розмірі 100152 грн, що передбачено чинним законодавством про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності.
Однак, листом від 28 грудня 2020 року Моторно (транспортне) страхове бюро України відмовило йому у виплаті страхового відшкодування.
Враховуючи наведене та посилаючись на вимоги ст. ст. 27, 35, 41 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позивач просив суд стягнути з МТСБУ на свою користь 50076 грн за заподіяну моральну шкоду, 50076 грн витрат на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, а також, у зв'язку з несвоєчасним здійсненням страхового відшкодування - 24063 грн 92 коп. пені, 3844 грн 19 коп. 3% річних, 20437 грн 54 коп. інфляційних втрат та відшкодувати йому понесені судові витрати.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 грудня 2022 року позов задоволено частково.
Стягнуто з МТСБУ на користь ОСОБА_1 50076 грн за заподіяну моральну шкоду, 21000 грн на спорудження надгробного пам'ятника та 3000 грн понесених витрат на правничу допомогу. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з МТСБУ в доход держави судовий збір в сумі 710 грн 76 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 , покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просив оскаржуване рішення суду у незадоволеній судом першої інстанції частині його позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково вважав, що відсутні підстави для стягнення з відповідача всієї суми витрат на поховання і на спорудження надгробного пам'ятника та відшкодування пені, трьох відсотків річних, інфляційних втрат за порушення грошового зобов'язання.
Відповідач МТСБУ у поданій апеляційній скарзі на рішення місцевого суду від 09 грудня 2022 року, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції, під час ухвалення зазначеного рішення, було безпідставно стягнуто на користь позивача страхове відшкодування моральної та матеріальної шкоди, яке не передбачено чинним законодавством.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідача позивач ОСОБА_1 , вважаючи, що висновки викладені у апеляційній скарзі МТСБУ є помилковими та суперечать вимогам закону про страхування, просив її залишити без задоволення.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги до задоволення не підлягають з таких підстав.
Ураховуючи надані сторонами спору докази та задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що невиплата МТСБУ страхового відшкодування у зв'язку з відсутністю вироку суду є необґрунтованою та такою, що порушує право позивача на отримання страхового відшкодування, з огляду на те, що обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її заподіювача, коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини, а тому вина водія у вчиненому кримінальному правопорушенні не має правового значення для вирішення справи щодо виплати страхового відшкодування.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції вважав, що оскільки на час звернення позивача до суду з даним позовом, у кримінальному провадженні відкритому за фактом вказаної ДТП, триває досудове розслідування, то між сторонами у справі не виникло боргових зобов'язань, що виключає можливість застосування цивільно-правової відповідальності страховика МСТБУ.
Такий висновок суду є правильний.
Встановлено, що 30 вересня 2019 року, близько 00 год. 20 хв. в с. Чаруків, Луцького району, Волинської області на автошляху сполученням Луцьк - Горохів, невстановлений водій, керуючи невстановленим транспортним засобом, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , який внаслідок дорожньо-транспортної пригоди від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці події.
За даним фактом, у цей же день до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) були внесені відомості про кримінальне правопорушення за № 12019030000000625 за ч. 2 ст. 286 КК України, а позивач ОСОБА_1 , який є батьком загиблого ОСОБА_2 , визнаний потерпілим в даному кримінальному провадженні.
Також із повідомлення Луцького відділення поліції Луцького відділу поліції ГУНП у Волинській області за № 3105/50/02-2022 від 22 лютого 2022 року вбачається, що в кримінальному провадженні № 12019030000000625 зареєстрованому 30 вересня 2019 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст.286 КК України, проводиться досудове розслідування. Проведеними слідчими діями особу водія, який вчинив дорожньо-транспортну пригоду і в результаті якої загинув пішохід ОСОБА_2 , не встановлено.
Крім того, з наявних в матеріалах справи письмових доказів слідує, що позивач здійснив обряд поховання сина ОСОБА_2 та поніс витрати на спорудження надгробного пам'ятника.
Також встановлено, що 11 вересня 2020 року ОСОБА_1 звертався до МТСБУ із заявою про здійснення належного страхового відшкодування шкоди заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, у якій загинув його син, надавши страховику наявні у нього для цього документи, однак відповідач виплату відшкодування не провів.
Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон № 1961-IV) регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України, яким також визначено правовий статус МТСБУ.
Зокрема, згідно з пунктом 39.1.статті 39 зазначеного Закону МТСБУ є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Таке бюро є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого Статуту.
Відповідно до пункту 22.1. статті 22 цього Закону у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 41 Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено також перелік випадків, в яких регламентні виплати здійснюються саме МТСБУ за рахунок коштів з централізованих страхових резервних фондів чи з коштів фонду страхових гарантій, а відповідно до приписів пункту 41.1. статті МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, зокрема, транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, та невстановленим транспортним засобом.
У даній справі, внаслідок вчинення кримінального правопорушення, загинув син позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2
ДТП скоєне невстановленою особою, та невстановленим транспортним засобом, що не дає можливості встановити страховика такої особи, що у свою чергу дає підстави вважати заподіювача шкоди особою, яка не застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, а тому згідно вимог зазначеного вище Закону саме МТСБУ відшкодовує шкоду потерпілому, яким є позивач.
Визначений Законом № 1961-IV порядок звернення потерпілого до МТСБУ із заявою про здійснення страхового відшкодування є не досудовим порядком урегулювання спору, визначеним як обов'язковий в розумінні статті 124 Конституції України, а позасудовою процедурою здійснення страхового відшкодування, яка загалом не виключає право особи безпосередньо звернутися до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування.
А тому звернення позивача ОСОБА_1 з позовом до суду узгоджується зі статтями 15, 16 ЦК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19), зазначено, що у Законі № 1961-IV не передбачено обов'язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.
Згідно з пунктом 35.1 статті 35 цього Закону, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Відповідно до пункту 36.1 статті 36 вказаного Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Як вбачається із змісту абзаців першого-третього пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про ДТП, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Якщо ДТП розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції вірно виходив з того, що невиплата МТСБУ страхового відшкодування у зв'язку з відсутністю вироку суду є необґрунтованою та такою, що порушує право позивача на отримання страхового відшкодування з огляду на наступне.
Згідно з частинами першою, другою, п'ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Таким чином, закон містить вказівку на перерозподіл обов'язку доказування та зобов'язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом з тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 березня 2018 року у справі № 204/3783/16-ц (провадження № 61-1141св18).
З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди, передбаченої частиною другою статті 1166 ЦК України, відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).
Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв'язку між ними.
При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об'єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.
Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
У справі, яка переглядається, судом не встановлено, що ДТП сталася внаслідок умислу потерпілого або непереборної сили.
Отже, цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача. Тому страховик (МСТБУ) хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому законом порядку.
При цьому наявність чи відсутність у страховика обов'язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні. Тому відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП.
Порядок відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю потерпілого, визначено у статті 27 вище зазначеного Закону. Вказаною нормою встановлено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок ДТП настала протягом одного року після ДТП та є її прямим наслідком.
Пунктами 27.3 - 27.4 цього Закону встановлено, що страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред'явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин справи дає підстави вважати, що особою, яка має право на отримання страхового відшкодування у зв'язку зі смертю ОСОБА_2 , є його батько позивач по справі ОСОБА_1 і згідно наданих ним належних та допустимих доказів, відшкодуванню, як вірно встановив суд першої інстанції, підлягає сума 21000 грн - здійснений останнім авансовий внесок на спорудження надгробного пам'ятника.
Щодо вирішення судом першої інстанції позовних вимог про стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат апеляційний суд виходить з такого.
Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначенні строки та виконувати інші умови договору.
За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У частині третій статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Отже, грошовим необхідно вважати зобов'язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити кошти на користь кредитора.
Правовідносини з приводу виплати страхового відшкодування також відносяться до грошових.
При безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу страхувальника зобов'язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 526, частина друга статті 625 ЦК України).
З огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
За правилами частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
За частиною першою статті 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Відповідно до пункту 36.5 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів'за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Тобто відповідальність страховика, передбачена пунктом 36.5 статті 36 цього Закону та частиною другою статті 625 ЦК України, настає виключно у випадку, якщо невиконання грошового зобов'язання відбулося з його вини як боржника у даних правовідносинах.
Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2022 року у справі № 447/2222/20 (провадження № 61-19906св21).
З матеріалів справи, яка переглядається вбачається, що на день звернення позивача ОСОБА_1 до суду з позовом між позивачем та МТСБУ, а саме з вини останнього, не виникло боргових зобов'язань, що виключає можливість застосування цивільно-правової відповідальності, передбаченої пунктом 36.5 статті 36 зазначеного вище Закону та частиною другою статті 625 ЦК України.
Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, про задоволення позову частково та цілком підставно і обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача 50076 грн за заподіяну моральну шкоду та 21000 грн відшкодування витрат на спорудження надгробного пам'ятника.
Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції, встановивши обставини справи, правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та дослідивши наявні у справі докази, дав їм належну правову оцінку і ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Наведені позивачем та відповідачем в апеляційних скаргах доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування оскаржуваного ними рішення, а є власним суб'єктивним тлумаченням норм матеріального права та обставин справи, яким суд дав, зазначену вище, правову оцінку.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його зміни чи скасування не вбачає.
Керуючись ст. ст. 268, 367-369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , відповідача Моторного (транспортного) страхового бюро України залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 грудня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді