Справа № 761/11445/23
Провадження № 1-кс/761/7698/2023
Іменем України
07 квітня 2023 року
слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у судовому засіданні клопотання слідчого 2 відділу 3 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України молодший лейтенант юстиції ОСОБА_3 , погоджене з прокурором відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_4 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42022000000001635 від 17.11.2022
В провадженні слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва перебуває вищевказане клопотання.
Клопотання обґрунтовано тим, що Головним слідчим управлінням Служби безпеки України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42022000000001635 від 17.11.2022 за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України, за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України, та за підозрою ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 437 КК України.
Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у вказаному кримінальному провадженні здійснюється прокурорами Офісу Генерального прокурора.
Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки 16.07.1990 Декларацією про державний суверенітет України (далі- Декларація) проголосила державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Упродовж 2013 року, у зв'язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади РФ та службових осіб з числа керівництва Збройних Сил РФ (далі - ЗС РФ), виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які розцінені представниками влади РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ.
Свій злочинний умисел представники влади РФ, порушуючи Статут ООН, вирішили досягти шляхом ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців збройних сил РФ, інших осіб, у т.ч. громадян України та РФ, усвідомлюючи, що такі дії в будь-якому випадку призведуть до загибелі людей і інших тяжких наслідків.
20.02.2014 на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь, здійснено вторгнення військовим, морським та повітряним транспортом окремих підрозділів ЗС РФ.
З метою анексії захопленої території в АР Крим і м. Севастополі владою РФ було проведено фіктивний референдум, за результатом якого 21.03.2014 Республіка Крим і місто федерального значення Севастополь прийнято до складу РФ як суб'єктів Федерації.
Оскільки умисел на зміну меж території та державного кордону України військово-політичного керівництва РФ не обмежувався АР Крим і
м. Севастополем, представниками влади та ЗС РФ 07.04.2014 на окупованій території Донецької області України створено терористичну організацію «Донецька народна республіка» (далі - «ДНР»), а 27.04.2014 на окупованій території Луганської області України - терористичну організацію «Луганська народна республіка» (далі - «ЛНР»), у складі яких утворені незаконні збройні формування.
24.02.2022 продовжуючи реалізацію злочинного умислу на зміну меж території та державного кордону України, президент РФ оголосив про своє рішення почати «спеціальну військову операцію» в Україні.
Відтоді, з 24.02.2022 по теперішній час, підрозділи ЗС та інших військових формувань РФ, підконтрольних їм ДНР і ЛНР, здійснюють спроби окупації всієї території України, що супроводжується бойовим застосуванням авіації, артилерійськими та ракетними ударами, а також застосуванням броньованої техніки та іншого озброєння.
При цьому вогневі удари здійснюються по об'єктам, які захищені нормами міжнародного гуманітарного права. Зазначені дії призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі цивільних осіб, у т.ч. дітей, отримання цивільними особами тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення та пошкодження об'єктів цивільної інфраструктури.
З огляду на викладене, між державами РФ та Україна з 20.02.2014 по теперішній час триває збройний конфлікт міжнародного характеру і РФ вчиняє агресію відносно України.
Вказане підтверджується Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН № ES-11/1 від 02.03.2022 і № ES-11/2 від 24.03.2022, № ES-11/4 від 12.10.2022, № ES-11/5 від 14.11.2022, Резолюціями ПАРЄ від 27.04.2022 і від 26.01.2023.
Відповідно до постанови Верховної Ради від 27.01.2015 № 129-VIII «Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором», Закону України від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» Російська Федерація визнана державою-агресором по відношенню до України.
ОСОБА_5 , усвідомлюючи протиправність своїх дій та їх наслідки, з мотивів непогодження з політикою представників української державної влади, підтримуючи ідеї проросійської спрямованості, у т.ч. щодо подальшого розвитку України, виходячи з геополітичних інтересів Російської Федерації, які передбачають перебування України у сфері її впливу, будучи обізнаним про факт ведення вказаною державою агресивної війни проти України та проведення у зв'язку з цим з боку РФ підривної діяльності проти України, з метою завдати шкоди Україні, діючи умисно став на шлях вчинення особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки - допомоги (пособництва) окупаційній адміністрації держави-агресора, з метою завдання шкоди Україні шляхом реалізації рішень окупаційної адміністрації держави-агресора.
Так, після встановлення 24.02.2022 збройними формуваннями РФ загального контролю на частині території Херсонської області з метою встановлення окупаційної адміністрації РФ, державними органами і структурами РФ, функціонально відповідальними за управління тимчасово окупованими територіями, створено підконтрольні РФ самопроголошені органи, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували властиві органам державної влади та органам місцевого самоврядування функції, у тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб'єктів адміністративних послуг.
Встановлено, що під час окупації військовослужбовцями збройних сил Російської Федерації окремих районів Херсонської області 27.05.2022 відповідно до указу окупаційної адміністрації, а саме указу так званого голови військово-цивільної адміністрації Херсонської області № 50-р «Про створення державного унітарного підприємства «Херсонська залізниця» сторено так зване «Державне унітарне підприємство «Херсонська залізниця», яке повинно було сприяти у здійсненні безперешкодного транспортування військової техніки, особового складу збройних сил Російської Федерації на територію України, в тому числі надавати майно підприємства, проводити ремонті роботи залізничного покриття тепловозів та іншого рухомого складу.
При цьому громадянин України ОСОБА_5 усвідомлючи, що держава-аресор РФ окупувала, серед іншого, частину Херсонської області та сформувала окупаційну адміністрацію для управління вказаними територіями, перебуваючи на вказаній тимчасово окупованій території Херсонської області, у період з червня 2022 року по листопад 2022 року (більш точного часу та дати органом досудового розслідування не встановлено), діючи умисно, з мотивів непогодження з політикою представників української державної влади, підтримуючи ідеї проросійської спрямованості, у тому числі щодо подальшого розвитку України, виходячи з геополітичних інтересів Російської Федерації, які передбачають перебування України у сфері її впливу, з метою завдання шкоди Україні, надав допомогу окупаційній адміністрації держави-агресора з реалізації та підтримки рішення (указ Голови Військово-цивільної адміністрації Херсонської області № 50-р) «Про створення державного унітарного підприємства «Херсонська залізниця», а саме за невстановлених досудовим розслідуванням обставин був призначений на посаду начальника підрозділу технічного відділу « Міжрегіонального підприємства промислового залізничного транспорту» Державного унітарного підприємства «Херсонська залізниця».
Перебуваючи на вказаній посаді ОСОБА_5 збирав працівників Херсонської філії ПрАТ «Київ-Дніпровське Міжрегіонального підприємства промислового залізничного транспорту» та закликав їх влаштовуватися на роботу в створене окупаційною адміністрацією Державне унітарне підприємство «Херсонська залізниця», надавав їм при цьому зразки відповідних заяв та обіцяв високу заробітну плату у російських рублях.
Крім того, ОСОБА_5 особисто та шляхом надання вказівок підлеглим працівникам забезпечував ремонт тепловозів та іншого рухомого складу, який перебував на балансі Херсонської філії ПрАТ «Київ-Дніпровське Міжрегіонального підприємства промислового залізничного транспорту» та був привласнений і використовувався Державним унітарним підприємством «Херсонська залізниця» в інтересах окупаційної-адміністрації та збройних формувань РФ.
Вказаними діями ОСОБА_5 забезпечив реалізацію та підтримку рішення окупаційної адміністрації РФ по створенню та функціонуванню Державного унітарного підприємства «Херсонська залізниця» яке повинно було здійснювати безперешкодне транспортування військової техніки, особового складу збройних сил Російської Федерації на територію України, в тому числі надавати майно підприємства, проводити ремонті роботи залізничного покриття, тепловозів та іншого рухомого складу.
Таким чином, громадянин України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 обґрунтовано підозрюється в умисних діях, спрямованих на допомогу (пособництво) окупаційній адміністрації держави-агресора, вчинених громадянином України, з метою завдання шкоди Україні шляхом реалізації та підтримки рішень і дій окупаційної адміністрації держави-агресора, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України.
31.01.2023 о 15 год. 55 хв. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , затримано в порядку ст.ст. 208, 615 КПК України за підозрою у вчиненні умисних дій, спрямованих на допомогу державі-агресору (пособництво), окупаційній адміністрації держави-агресора, з метою завдання шкоди Україні шляхом реалізації чи підтримки рішень та дій держави-агресора, збройних формувань, окупаційної адміністрації держави-агресора, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України, у зв'язку з тим, що виникли обґрунтовані обставини, які дають підстави вважати, що можлива втеча останнього з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
01.02.2023 о 14 год. 23 хв. ОСОБА_5 вручено письмове повідомлення про підозру у вчиненні ним злочину передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України.
02.02.2023 до підозрюваного ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави, строком до 28.02.2023 із урахуванням часу фактичного затримання особи.
20.02.2023 постановою заступника Генерального прокурора строки досудового розслідування продовжено до трьох місяців, тобто до 28.03.2023 включно.
21.02.2023 ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва (справа № 761/6223/23) продовжено строк тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_5 до 28 березня 2023 включно.
22.03.2023 ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва (справа № 761/9491/23) продовжено строк досудового розслідування до 28 червня 2023 включно.
23.03.2023 ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва (справа № 761/9415/23) продовжено строк тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_5 до 21 травня 2023 включно.
Вищевказані обставини у своїй сукупності дають підстави підозрювати ОСОБА_5 у вчинені ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України і підтверджуються зібраними матеріалами кримінального провадження.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 323779098 від 23.03.2023 за ОСОБА_5 вбачається, що на праві приватної спільно сумісної власності належить частка будинку (14/100), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з відповіддю Головного інформаційно-комп'ютерного центру СБ України від 21.09.2017 за ОСОБА_5 зареєстрований автомобіль білого кольору марки MERCEDES-BENZ, модель SG150T-6, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_3 , рік випуску 1996, зареєстрований 29.07.2016 в м. Херсон, Херсонської обл.
З метою конфіскації майна підозрюваного як виду покарання, забезпечення можливого цивільного позову та забезпечення відшкодування шкоди, завданої злочинними діями ОСОБА_5 , необхідно накласти арешт на вказане нерухоме та рухоме майно підозрюваного.
Слідчий просив проводити розгляд клопотання без його участі.
Слідчий суддя вважає за необхідне здійснити розгляд клопотання без участі власника майна відповідно до вимог ч. 2 ст. 172 КПК України, з метою забезпечення арешту майна.
Вивчивши клопотання про арешт майна та додані до нього копії матеріалів кримінального провадження, слідчий суддя приходить до висновку, що воно підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Положеннями ч. 2, ч. 6 ст. 170 КПК України визначено, арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.
Відповідно до ч. 8 ст. 170 КПК вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову або стягнення отриманої неправомірної вигоди, повинна бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або зазначеної у цивільному позові, розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою.
Відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі "АГОСІ" проти Сполученого Королівства" (AGOSI v. the United Kingdom від 24 жовтня 1986 року, серія А, № 108, п. 52). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.
Враховуючи, що санкція інкримінованого підозрюваному кримінального правопорушення передбачає конфіскацію майна, арешт належного йому майна є співмірним та пропорційним заходом забезпечення кримінального провадження.
Приймаючи до уваги вищевикладене та враховуючи правову кваліфікацію кримінального правопорушення, за фактом вчинення якого розслідується кримінальне провадження та в межах якого подано дане клопотання, з метою можливої конфіскації майна, як виду покарання, слідчий суддя приходить до висновку, що наявні достатні підстави для арешту вказаного в клопотанні слідчого майна.
Керуючись вимогами ст. ст. 131, 132, 170-173, 309, 395 КПК України, слідчий суддя,-
Клопотання слідчого ОСОБА_3 задовольнити.
Накласти арешт на нерухоме та рухоме майно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, а саме:
- на частку будинку (14/100), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
- на автомобіль білого кольору марки MERCEDES-BENZ, модель SG150T-6, номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 .
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Контроль за виконанням ухвали покласти на процесуального керівника та/або слідчого у даному кримінальному провадженні.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з моменту її оголошення або отримання її копії.
Слідчий суддя ОСОБА_1