Справа № 758/16421/21
30 січня 2023 року Подільський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Анохіна А.М.,
секретаря судового засідання - Йогансен К.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,
Позивач звернувся з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
В позовній заяві просить суд:
- стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період з 01 листопада 2016 року по 31 січня 2019 року в сумі 90299 (дев'яносто тисяч двісті дев'яносто дев'ять) гривень 00 копійок;
- зобов'язати Фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 виплатити ОСОБА_1 його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 130284 (сто тридцять тисяч двісті вісімдесят чотири) гривні 00 копійок.
Свою позовну заяву обґрунтовує тим, що з 01 листопада 2016 року по 31 січня 2019 року працював на посаді бухгалтера за не основним місцем роботи у Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 та заробітну плату за вказаний період не отримував.
Відповідачем безпідставно не виплачено заробітну плату у день звільнення 31 січня 2019 року. У зв'язку з викладеним позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
Справа підсудна Подільському районному суду м. Києва, відповідно до ухвали Київського апеляційного суду від 12.11.2021.
22 листопада 2021 року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вищевказана справа передана на розгляд судді Анохіну А.М.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 25.11.2021 позовну заяву було залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.
31 грудня 2021 року до суду позивачем подано заяву про усунення недоліків.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 07.02.2022 було відкрито провадження по справі та справу призначено за правилами спрощеного провадження з повідомленням сторін.
07 вересня 2022 року через систему «Електронний суд» до суду від відповідача надійшов відзив па позовну заяву. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що не погоджується з позовними вимогами (не визнає жодної із них), вважає їх протиправними та необґрунтованими. Заперечує сам факт виникнення трудових відносин з позивачем, посилається на недодержання письмової форми такого правочину, яка є обов'язковою. Також заперечує факт подання звітності до контролюючих органів ним особисто та зазначає, що така звітність подавалась самим позивачем, з використанням електронного цифрового підпису відповідача, яким протиправно заволодів позивач.
Позивач в судове засідання не з'явився, надано до суду заяву про розгляд справи без участі позивача, позовні вимоги підтримає в повному обсязі, просить їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про день та час судового розгляду, причини неявки суду не повідомив, не надіслав заяву про слухання справи у його відсутності.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01 листопада 2016 року по 31 січня 2019 року працював на посаді бухгалтера за не основним місцем роботи у Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з книги обліку доходів Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 .
Суд бере до уваги, що звернення позивача до відповідача із заявою про нараховану та невиплачену заробітну плату, залишено без відповіді.
В свою чергу, відповідач не заперечив факт не виплати позивачу заробітної плати та не підтвердив жодним доказом факт такої виплати.
У день звільнення ОСОБА_1 відповідачем заробітну плату виплачено не було.
Письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні ОСОБА_1 Відповідачем надано не було.
Крім того, суд критично оцінює твердження відповідача про заволодіння позивачем та протиправного використання останнім електронного цифрового підпису відповідача, оскільки на підтвердження вказаної обставини суду не надано жодного доказу.
Відповідно до ст. 232 КЗпП України, спори про оплату за час вимушеного прогулу розглядаються безпосередньо за заявами в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах.
Відповідно до ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду без обмежень у будь-яких строках.
Як ч. 1 ст. 94 КЗпП України, так і ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини І Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов'язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов'язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов'язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров'я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя.
Відповідно до ст. 95 КЗпП України мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.
Розмір мінімальної заробітної плати передбачено у Законі України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», Законі України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», Законі України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», Законі України «Про Державний бюджет України на 2019 рік».
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Інші доводи сторін, які наведені у позові, не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до Постанови КМУ від 8 лютого 1995 р. за N 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», надалі за текстом Постанова № 100, вона застосовується, серед іншого, у випадках вимушеного прогулу. Відповідно до п. 2 Постанови № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
При обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату.
Таким чином, при визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середня заробітна плата позивача повинна обчислюватись виходячи з виплат, отримані ним за попередні два місяці роботи.
Відповідно до п. 5 Постанови № 100 основою для обчислення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цієї Постанови визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий п. 8 Постанови № 100).Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій п. 8 Постанови № 100).
Зважаючи на те, що позивачу нараховувалась заробітна плата в розмірі мінімальної заробітної плати установленої у місячному розмірі у 2018-2019 роках.
Відтак Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 належало виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за період з 01 листопада 2016 року по 31 січня 2019 року в розмірі 90299 (дев'яносто тисяч двісті дев'яносто дев'ять) гривень 00 копійок;
Крім того, Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 належало виплатити ОСОБА_1 його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 130284 (сто тридцять тисяч двісті вісімдесят чотири) гривні 00 копійок;
За таких підстав позов є обґрунтованим, доведеним й таким, що підлягає задоволенню, обставини, що спростовують позовні вимоги, судом не встановлені.
У матеріалах справи міститься письмовий доказ, а саме копія запиту позивача від 22 червня 2021 року яким він просить відповідача виплатити нараховану та невиплачену заробітну плату.
Таким чином, судом встановлено обставину сумлінної поведінки позивача під час досудового врегулювання спору. Відповідач вказаний запит позивача проігнорував, що в свою чергу доводить обставину недобросовісної поведінки відповідача.
Відтак на думку суду висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у Постанові від 26 червня 2019 року у справі 761/9584/15-ц слід врахувати при ухваленні рішення в цій справі з урахуванням такого:
-відповідач не виплатив позивачеві за період з 01 листопада 2016 року по 31 січня 2019 року 90299 (дев'яносто тисяч двісті дев'яносто дев'ять) гривень 00 копійок;
-сумлінну поведінку позивача під час досудового врегулювання спору;
-недобросовісну поведінку відповідача щодо виплати не оспорюваної суми невиплаченої заробітної плати під час досудового врегулювання спору та вже під час судового розгляду;
-суттєвий індекс інфляції за період з листопада 2016 року до листопада 2021 року - місяць коли позивач звернувся до суду.
Отже, суд вважає позовна вимога позивача щодо застосування фінансової відповідальності до відповідача обґрунтована та таку слід задовольнити у повному обсязі.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 2 ст. 141 ЦПК України).
Оскільки позовні вимоги задоволені у повному обсязі, суд відповідно до ст. 88 ЦПК України стягує з відповідача на користь позивача документально підтверджені судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог.
Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ст. 141 ЦПК України й судові витрати (судовий збір) у сумі 1 302 (одна тисяча триста дві) гривні 84 копійок стягнути з відповідача на користь позивача.
На підставі ст. ст. 94, 232, 233, 236, Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, Закону України «Про оплату праці», Постанови КМУ від 8 лютого 1995 р. за N 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду 08.02.2022 року у справі № 755/12623/19, та керуючись ст. ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 55, 76, 77, 78, 79,
80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ) заробітну плату в розмірі 90299 (дев'яносто тисяч двісті дев'яносто дев'ять) гривень 00 копійок.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ) середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 130284 (сто тридцять тисяч двісті вісімдесят чотири) гривні 00 копійок.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 1 302 (одна тисяча триста дві) гривні 84 копійок.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя А.М.Анохін