ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"10" квітня 2023 р. справа № 300/424/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Панікара І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (надалі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати незаконною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11.01.2023 року № 092850017644 у включенні до пільгового стажу за Списком № 2, страхового стажу періоди роботи: з 11.11.1999 року по 03.05.2001 року, з 04.05.2001 року по 31.12.2003 року, з 10.02.2004 року по 31.03.2008 року, до страхового стажу періоди роботи з 01.04.2008 року по 17.03.2022 року, до заробітної плати при обчисленні розміру пенсії сум заробітної плати за періоди роботи з 01.07.2000 року по 03.05.2001 року, з 04.05.2001 року по 31.12.2003 року, з 10.02.2004 року по 31.03.2008 року, з 10.02.2004 року по 31.03.2008 року, з 01.04.2008 року по 17.03.2022 року;
- зобов'язати відповідача включити до стажу на пільгових умовах за Списком № 2, до страхового стажу періоди роботи: з 11.11.1999 року по 03.05.2001 року, з 04.05.2001 року по 31.12.2003 року, з 10.02.2004 року по 31.03.2008 року, до страхового стажу періоди роботи з 01.04.2008 року по 17.03.2022 року; до заробітної плати при обчисленні розміру пенсії сум заробітної плати за періоди роботи з 01.07.2000 року по 03.05.2001 року, з 04.05.2001 року по 31.12.2003 року, з 10.02.2004 року по 31.03.2008 року, з 10.02.2004 року по 31.03.2008 року, з 01.04.2008 року по 17.03.2022 року (на підставі довідок про заробітну плату від 08.12.2003 року № 2541, від 09.08.2021 року № 5570/21-УПБ, карточок індивідуального обліку сум нарахованих виплат та інших винагород та сум нарахованих страхових внесків за 2014-2020 роки) та призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, з 03.01.2023 року, тобто з часу звернення за її призначенням.
Позовні вимоги, з урахуванням їх уточнень, мотивовані тим, що за наслідками розгляду поданої позивачем заяви про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11.01.2023 року № 092850017644 відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до статті 114 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування через відсутність необхідного страхового стажу, в тому числі, на пільгових умовах. Вказав на те, що відповідачем до пільгового стажу ОСОБА_1 не зараховано періоди роботи: з 11.11.1999 року по 03.05.2001 року у ВАТ "Сибнафта-Ноябирськнафтогаз", з 04.05.2001 року по 31.12.2003 року у ТОВ "Сервисная Буровая Компания", з 10.02.2004 року по 31.03.2008 року у філіалі "Уренгой Бурение" ВАТ "Газпром Бурение" та не зараховано до страхового стажу на загальних підставах період роботи з 01.04.2008 року по 17.03.2022 року у філіалі "Уренгой Бурение" ВАТ "Газпром Бурение". Позивач вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2, при цьому, безпідставно не врахувавши вищевказані періоди роботи, оскільки на момент звернення за призначенням пенсії в нього були всі підстави для призначення пенсії на пільгових умовах.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.02.2023 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано десятиденний строк для усунення недоліків (а.с.70).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.02.2023 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 263 КАС України (а.с.79).
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на електронну адресу суду 09.03.2023 року, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечила. Вказала, що ГУ ПФУ в Одеській області, розглянувши заяву ОСОБА_1 та додані до неї документи, 11.01.2023 року прийняло рішення про відмову в призначенні пенсії за № 092850017644 у зв'язку з відсутністю необхідного страхового та пільгового стажу, оскільки в наявності згідно розрахунку стажу лише 12 років 11 місяців 06 днів, в тому числі 5 років 9 місяців 4 дні - пільгового. Повідомлено позивача, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки від 17.09.1984 року № НОМЕР_1 , оскільки прізвище зазначене в трудовій книжці не відповідає паспортним даним позивача. До пільгового стажу не зараховано період роботи згідно довідки від 03.12.2013 року № 269 та періоди з 11.11.1999 року по 03.11.2000 року, оскільки згідно статті 45 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" період роботи на території Російської Федерації зараховується лише до 31.12.1991 року. Також, представник відповідача зазначила, що для підтвердження спірних періодів позивачу необхідно надати уточнюючу довідку відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 року № 637. З урахуванням викладеного, представник відповідача вважає, що ГУ ПФУ в Одеській області правомірно відмовлено в зарахуванні до страхового та пільгового стажу ОСОБА_1 спірні періоди роботи. Окрім того, вказала на те, що повноваження Пенсійного фонду України в даних правовідносинах є дискреційними та виключною компетенцією ГУ ПФУ в Івано-Франківській області. Внаслідок чого, просить суд відмовити в задоволенні позову (а.с.87-90).
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся 03.01.2023 року до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11.01.2023 року № 092850017644 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та повідомлено, що страховий стаж становить 12 років 11 місяців 6 днів, стаж роботи за Списком №2 - 5 років 9 місяців 4 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Зазначено, що до страхового стажу не враховано період роботи згідно трудової книжки від 17.09.1984 року № НОМЕР_1 , оскільки прізвище зазначене в трудовій книжці не відповідає паспортним даним позивача. До пільгового стажу не зараховано період роботи згідно довідки від 03.12.2013 року № 269 та періоди з 11.11.1999 року по 03.11.2000 року, оскільки згідно статті 45 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" період роботи на території Російської Федерації зараховується лише до 31.12.1991 року (а.с.68).
Вважаючи такі дії відповідача неправомірними, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно положень частини 1 статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Згідно частини 1 статті 8 вказаного Закону, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 в зразковій справі №360/3611/20 зазначено, що 03.10.2017 Верховною Радою України було ухвалено Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 №2148-VIII (далі - Закон № 2148-VIII), що доповнив Закон №1058-ІV розділом XIV-І, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
"На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах".
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість, згідно з пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VІІІ (далі - Закон №213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, чоловікам з 55 років до 60 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Таким чином, рішенням від 23.01.2020 №1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для чоловіків після досягнення 55 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 55 років, тоді як другий - у 60 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України").
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Обставини справи, яка розглядається, у вказаній частині відповідають ознакам типової справи, щодо якої прийнято рішення у зразковій справі №360/3611/20.
Відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Стосовно можливості зарахування до пільгового стажу позивача період роботи з 11.11.1999 року по 03.05.2001 року, з 04.05.2001 року по 31.12.2003 року, з 10.02.2004 року по 31.03.2008 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_2 , позивач 11.11.1999 року прийнятий на роботу вахтовим методом у ТОВ "Ноябрьскнефтегаз", звідки 03.05.2001 року був звільнений, також в період з 04.05.2001 року з 31.12.2003 року позивач працював у ТОВ "Сервисная Буровая Компания" та в період з 10.02.2004 року по 17.03.2022 року позивач працював у філіалі "Уренгой Бурение" ВАТ "Газпром Бурение" (а.с.14-23).
Судом встановлено, що трудова книжка позивача містить усі необхідні записи та підтверджує роботу позивача у оскаржені періоди. Тобто, позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться всі відповідні записи про спірний період роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача відповідачем суду не надано, внаслідок чого, останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем при призначення пенсії.
Підставою для неврахування до пільгового стажу позивача вищевказаних періодів роботи на території російської федерації слугував висновок відповідача про те, що згідно статті 45 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" період роботи на території російської федерації зараховується по 31.12.1991 року.
Проте, суд критично оцінює такі мотиви відмови відповідача, викладені в оспореному рішенні від 11.01.2023 року, з огляду на таке.
ОСОБА_1 в спірні періоди працював на підприємствах, які знаходяться на території російської федерації, то питання щодо можливості зарахування таких періодів роботи до пільгового стажу необхідно розглядати відповідно до положень Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 (далі - Угода).
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та російською федерацією та відповідно, була обов'язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн"" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Статтею 66 Закону № 1788 передбачено, що до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).
Відповідно до статті 1 Закону № 1058 страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року № 2464-IV (далі - Закон № 2464) встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Подібні за суттю вимоги передбачені й в законодавстві російської федерації.
Так, відповідно до абзацу третього статті 3 Федерального закону "Про трудові пенсії в Російській Федерації" від 17.12.2001 № 173-ФЗ, іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають в Російській Федерації, мають право на трудову пенсію нарівні з громадянами Російської Федерації, за винятком випадків, встановлених федеральним законом або міжнародним договором Російської Федерації.
Відповідно до статті 22 Федерального закону № 167-Ф3 від 15.12.2001 "Про обов'язкове пенсійне страхування в Російській Федерації" передбачено, що страхувальники по відношенню до застрахованих осіб з числа іноземних громадян або осіб без громадянства, які тимчасово проживають на території Російської Федерації, а також іноземні громадяни та особи без громадянства які тимчасово перебувають на території Російської Федерації, сплачують страхові внески по тарифу, встановленому діючим Федеральним законом для громадян Російської Федерації на фінансування страхової частини трудових (страхових) пенсій, незалежно від року народження вказаних застрахованих осіб.
Федеральним законом "Про внесення змін в окремі законодавчі акти Російської Федерації з питань встановлення тарифів страхових внесків в державні позабюджетні фонди" від 03.12.2011 № 379-ФЗ внесено зміни в статтю 7 федерального закону "Про обов'язкове пенсійне страхування в Російській Федерації" №167-ФЗ від 15.11.2001, відповідно до яких, застрахованими особами є особи, на яких поширюється обов'язкове пенсійне страхування відповідно до цього закону. Статтею 9 цього федерального закону передбачено, що він вступає в силу з 01.01.2012.
Пунктом 1 статті 11 федерального закону російської федерації № 400-ФЗ від 28.12.2013 передбачено, що в страховий стаж включаються періоди роботи або іншої діяльності, які виконуються на території російської федерації при умові, що за ці періоди нараховувались і сплачувались страхові внески в пенсійний фонд російської федерації.
Таким чином, обов'язок реєстрації в системі обов'язкового пенсійного страхування іноземних громадян і осіб без громадянства, та відповідно, сплати за них страхових внесків на фінансування страхової частини трудової пенсії в бюджет пенсійного фонду російської федерації виник з 01.01.2012.
Отже, як законодавством України так і законодавством Російської Федерації передбачено зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу при умові сплати страхових внесків до пенсійного фонду тієї країни, на території якої здійснювалась така діяльність. При чому, суд звертає увагу на те, що такий обов'язок щодо сплати страхових внесків на фінансування страхової частини трудової пенсії за іноземних громадян, зокрема й громадян України, саме до пенсійного фонду російської федерації виник у страхувальників лише з 01.01.2012.
Суд зазначає, що в матеріалах адміністративної справи містяться довідки про заробітну плату позивача за вищевказані періоди роботи, а саме: за № 2541 від 08.12.2003 року, видана ТОВ "Сервисная Буровая Компания" та за 5570/21-УРБ від 09.08.2021 року, видана ВАТ "Газпром Бурение" філіал "Уренгой Бурение" (а.с.26-27).
Окрім того, суд зазначає, що професія "помічник бурильника" передбачена Списком № 2 виробництв, робі, професій, посад і показників, підрозділом І розділу ХХХІІІ у відповідності до постанови Кабінету Міністрів СРСР № 10 від 26.01.1991 року.
Більше того, в матеріалах справи наявна уточнююча довідка, видана ТОВ "Сервисная Буровая Компания" від 03.12.2013 року за № 269 про особливий характер роботи позивача в період з 04.05.2001 року по 31.12.2003 року (а.с.24-25).
Згідно відомостей листа філіалі "Уренгой Бурение" ВАТ "Газпром Бурение" за № 12 від 21.11.2017 року судом встановлено, що у філіалі "Уренгой Бурение" ВАТ "Газпром Бурение" атестація робочих місць вперше проведена в 2005 році (а.с.42-56).
Суд вже зазначав вище, що відповідно до пункту 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, основним документом, що підтверджує стаж є трудова книжка. Лише при наявності неправильності чи неточності записів у трудовій книжці, для підтвердження стажу приймаються до уваги інші документи, які визначені вищевказаним Порядком № 637, зокрема: дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; довідки; виписки із наказів; особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати; посвідчення; характеристики; письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про період роботи.
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 08.05.2018 у справі № 559/484/17, від 07.11.2019 у справі № 686/19477/16.
Таким чином, саме орган пенсійного фонду України, а не особа, наділений правом, в разі наявності певних розбіжностей у документах, для підтвердження стажу роботи, звертатись із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, в тому числі пенсійних органів іноземних держав, та не перекладати на особу обов'язок збирання доказів щодо сплати страхових внесків в іноземній державі.
Прийняття на підтвердження стажу роботи, зокрема довідок, застосовується тільки в тому випадку, коли відсутня трудова книжка, або відповідні записи чи містяться неправильні чи неточні записи в трудовій книжці про роботу особи на підприємстві.
Проте ОСОБА_1 , окрім трудової книжки, надав пенсійному органу додатково докази нарахування йому заробітної плати - відповідні довідки підприємств, в яких він працював, що містять інформація на підставі яких первинних документів вони видані, з посиланням на номер страхового свідоцтва державного пенсійного страхування.
Жодних документально обгрунтованих сумнівів щодо правомірності видачі таких довідок та достовірності зазначеної в них інформації відповідачі суду не надали.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що посилання відповідача на відсутність підстав для зарахування до пільгового стажу позивача період роботи з 11.11.1999 року по 03.05.2001 року, з 04.05.2001 року по 31.12.2003 року, з 10.02.2004 року по 31.03.2008 року, є безпідставними.
Щодо зарахування до загального страхового стажу позивача період роботи з 01.04.2008 року по 17.03.2022 року, суд зазначає наступне.
Частинами 2, 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до 01.01.2004 року - на підставі документів та порядку, визначеному законодавством, що діяло раніше. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній.
У пунктах 1 та 2 Порядку зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п.3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року №110 (надалі - Інструкція № 58), встановлено, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3. Інструкції № 58).
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пункт 2.4 Інструкції № 58).
Пунктом 2.14 Інструкція № 58 встановлено, що у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 трудової книжки "Відомості про роботу" пишеться: "прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Класифікаторі професій".
Відповідно до пункту 2.15 Інструкції № 58, якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа переіменоване на таке-то", а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.
Пунктом 4.1 Інструкції передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Посилання відповідача на порушення заповнення трудової книжки НОМЕР_1 позивача (прізвище в трудовій книжці не співпадає з прізвищем у паспорті), що не дає законних підстав відповідачу зарахувати до стажу ОСОБА_1 вищевказаний період роботи, суд відхиляє з огляду на наступне.
Суд зазначає, що ОСОБА_1 до матеріалів позовної заяв долучив трудову книжку НОМЕР_1 та трудову книжку НОМЕР_2 .
Досліджуючи зміст вказаних трудових книжок позивача судом встановлено, що в трудовій книжці НОМЕР_1 , на яку посилається відповідач, відсутній запис про оспорюваний період роботи ОСОБА_1 з 01.04.2008 року по 17.03.2022 року.
Водночас, в трудовій книжці НОМЕР_2 ОСОБА_1 із урахуванням вкладиша у трудову книжку, наявний запис про роботу у ТОВ "Бургаз", а саме останній був 01.04.2008 року переведений інженером по бурінню 2 категорії, звідки 17.03.2022 року був звільнений (а.с.20-23).
Суд звертає увагу на те, що прізвище, ім'я та по батькові позивача в трудовій книжці НОМЕР_2 відповідають паспортним даним останнього.
Окрім того, суд зазначає, що доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці НОМЕР_2 (неправильними чи не точними) щодо даних періодів роботи відповідачем суду не надано.
Враховуючи наведене, суд дійшов до переконання, що відповідачем протиправно не зараховано до загального страхового стажу позивача періоди його роботи з 01.04.2008 року по 17.03.2022 року.
Що стосується позовної вимоги в частині зобов'язання відповідача при обчисленні розміру пенсії врахування заробітної плати на підставі довідок про заробітну плату від 08.12.2003 року № 2541, від 09.08.2021 року № 5570/21-УПБ, карточок індивідуального обліку сум нарахованих виплат та інших винагород та сум нарахованих страхових внесків за 2014-2020 роки, суд зазначає наступне.
З огляду на зміст рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11.01.2023 року № 092850017644, позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з тих мотивів, що страховий та пільговий стаж позивача є не достатнім для призначення пенсії. Питання щодо її признання ще не вирішено, відтак, спору між позивачем та відповідачем щодо нарахування та виплати пенсії згідно довідок про заробітну плату від 08.12.2003 року № 2541, від 09.08.2021 року № 5570/21-УПБ, карточок індивідуального обліку сум нарахованих виплат та інших винагород та сум нарахованих страхових внесків за 2014-2020 роки, на час звернення ОСОБА_1 у цій справі до суду не існувало, отже, вказана вимога є передчасною.
Суд зазначає, що судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, внаслідок чого, в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Що стосується позовної вимоги про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
Суд зазначає, що відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії була обґрунтована відсутністю необхідного страхового та пільгового стажу. Враховуючи вищевказані висновки суду щодо необхідності зарахування до загального страхового стажу позивача періоди його роботи з 01.04.2008 року по 17.03.2022 року та до пільгового стажу позивача період роботи з 11.11.1999 року по 03.05.2001 року, з 04.05.2001 року по 31.12.2003 року, з 10.02.2004 року по 31.03.2008 року, внаслідок чого, відповідачу, слід повторно розглянути заяву позивача від 03.01.2023 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 із врахуванням висновків суду про необхідність зарахування до загального страхового стажу та пільгового стажу вищевказані періоди роботи.
Аналогічна правова позиція висловлена Восьмим апеляційним адміністративним судом в постанові від 10.04.2019 у справі №0940/1177/18.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів в повному об'ємі правомірності своїх дій.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про необхідність часткового задоволення заявлених позовних вимог.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, позивач, згідно із квитанцією від 07.02.2023 року підтвердив сплату судового збору на суму 1073,60 грн., за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області сплачений судовий збір в розмірі 536,80 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій - задоволити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11.01.2023 року № 092850017644.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, вул. Канатна, 83, м. Івано-Франківськ, 76018) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) період роботи з 01.04.2008 року по 17.03.2022 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, вул. Канатна, 83, м. Івано-Франківськ, 76018) зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) періоди роботи з 11.11.1999 року по 03.05.2001 року, з 04.05.2001 року по 31.12.2003 року, з 10.02.2004 року по 31.03.2008 року
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, вул. Канатна, 83, м. Івано-Франківськ, 76018) невідкладно повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) від 03.01.2023 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", із врахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Відповідно до задоволених вимог стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, вул. Канатна, 83, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 536,80 грн. (п'ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд або безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач:
Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, вул. Канатна, 83, м. Івано-Франківськ, 76018).
Суддя /підпис/ Панікар І.В.