ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"10" квітня 2023 р. справа № 300/5380/22
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, військова частини НОМЕР_2 про визнання протиправним та скасування рішення від 21.08.2022 про відмову у перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, -
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з адміністративним позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, військова частини НОМЕР_2 (надалі по тексту також - відповідач, військова частина, військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення від 21.08.2022 про відмову у перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку (надалі по тексту також - оскаржуване рішення).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.12.2022 позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк для усунення недоліків (а.с.26-27).
09.01.2023 позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, в тому числі подав уточнену позовну заяву від 04.01.2023 (а.с.29-44).
Позовні вимоги мотивовано тим, що 21.08.2022, начальником 2-ї групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип Б), капітаном ОСОБА_2 безпідставно та не обґрунтовано прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 у перетинанні Державного кордону на виїзд з України, шляхом тимчасового обмеження у праві виїзду, у зв'язку з відсутністю підстав на право перетинання Державного кордону під час воєнного стану.
ОСОБА_1 стверджує про те, що має право на перетин кордону під час дії воєнного стану, оскільки 21.08.2022 супроводжував свою дружину - ОСОБА_3 , яка є інвалідом II групи з "24.10.1996" (зі зниженням життєвих сил без терміну дійсності в наслідок черепно-мозкової травми з гіпертензійним синдромом і нападами розрідження), під час виїзду з території України в Республіку Молдова для проходження планового обстеження її стану здоров'я, а також при необхідності проведення відповідного лікування. Для підтвердження права на перетин кордону ОСОБА_1 подано на пропускному пункті, поряд з іншим, свідоцтво про шлюб, посвідчення ОСОБА_4 як інваліда II групи, а також нотаріально завірений переклад до таких документів.
У спірному випадку позивач посилається на абзац 3 пункту 21 Правил перетинання державного кордону України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.1995 (надалі по тексту також - Правила №57), згідно якого у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право особи, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таких дружину (чоловіка) для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв'язки, інвалідність. Враховуючи вищевказане, на переконання позивача, він має право, як чоловік дружини, яка має 2 групу інвалідності, що підтверджується належними документами, повне право на перетинання державного кордону України, супроводжуючи свою дружину в Республіку Молдова для проходження обстеження її стану здоров'я та, при необхідності, подальшого лікування. Просив позов задовольнити в повному обсязі, визнавши протиправним і скасувавши оскаржуване рішення.
За наслідками виконання позивачем ухвали про залишення позовної заяви без руху від 28.12.2022, Івано-Франківським окружним адміністративним судом ухвалою від 13.01.2023 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання і повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами (а.с.45-46).
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву від 26.01.2023, який сформований у системі "Електронний суд" та зареєстрований в суді із відповідними письмовими доказами 27.01.2023 (а.с.49-54). У відзиві відповідач зазначив про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 з огляду на наступні обставини. За доводами відповідача, на підставі Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указу Президента України №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022, а також Закону України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року, Закону України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 22.05.2022 року, постанови Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.1995 року (зі змінами) "Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України", військовозобов'язаним громадянам України тимчасово обмежено у праві виїзду з України за відсутністю підстав на право перетинання Державного кордону під час воєнного стану.
Указом Президента України, який затверджено Законом України, уповноважено Державну прикордонну службу України запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, зокрема і ті, що пов'язані з обмеженням прав і свобод, передбаченими статтею 33 Конституції України. Таким чином, відповідач, як суб'єкт владних повноважень у період воєнного стану зобов'язаний вживати усіх вичерпних заходів для збереження осіб призовного віку на території України для можливого подальшого їх призову.
Як пояснив відповідач, позивач при перетинанні державного кордону на виїзд з України у відношенні своєї дружини надав посвідчення про отримання соціальних виплат серія НОМЕР_3 , довідку про включення до категорії інвалідності СІА2200056 від 10.08.2022, лист від 10.08.2022 за №1336. Всі надані документи видані державними органами Республіки Молдова, з перекладом українською мовою та нотаріально засвідчені. Втім, жодного документа, який підтверджував наявність у дружини позивача інвалідності у розумінні Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", а саме посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю" не надано. Водночас, дружина позивача має посвідку на постійне проживання в України № НОМЕР_4 від 28.05.2022.
За аргументами відповідача, ОСОБА_1 , маючи на меті перетинання державного кордону за абзацом 3 пункту 21 Правил №57 має надати нотаріально засвідчені документи, які підтверджують наявність у дружини інвалідності, зокрема посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю" видані органами державної влади на території України.
Враховуючи те, що позивач не надав таких документів 21.08.2022 прибувши на міжнародний пункт пропуску для автомобільного сполучення "Мамалига", відповідач вважає правомірною відмову ОСОБА_1 у перетинанні державного кордону України у воєнний час. За наведених підстав просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Позивач, в свою чергу, направив поштовим зв'язком відповідь на відзив, який надійшов на адресу суду 06.02.2023 (а.с.57-61). ОСОБА_1 заперечив доводи відповідача, наведені у відзиві на позов, зазначивши, що Верховна Рада України законом від 10.01.2002 за №2933-ІІІ постановила приєднатися від імені України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року. Для України положення цієї Конвенції почали діяти з 22.12.2003. Таким чином, приєднавшись до Конвенції, Україна тим самим звільнила себе від необхідності консульської легалізації документів для держав-учасниць Конвенції. Єдиною формальною вимогою для пред'явлення офіційних документів в цих країнах є засвідчення їх апостилем компетентного органу договірної держави. Україна і Молдова є державами - учасницями вищевказаної Конвенції. Оскільки дружина ( ОСОБА_5 ) позивача є громадянкою іншої держави, то відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про правовий статус іноземці та осіб без громадянства" вона, як іноземець який перебуває в Україні на законних підставах, користується тими самими правами і свободами, а також несе такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Позивач наголосив, що, ні законами України, ні нормативно-правовим актом Кабінету Міністрів України, не передбачено жодним чином наявність в осіб з інвалідністю (громадян іншої держави), яких супроводжують під час перетинання державного кордону України, саме отримання інвалідності на території України, а також оформлення відповідних документів на території України за правилами українського національного законодавства. Також позивач покликається на положення Конвенції "Про права осіб з інвалідністю", яка ратифікована Верховною Радою України 16.12.2009 і набрала чинності для України з 06.03.2010. Позивач наполягає на тому, що Республіка Молдова і держава Україна є учасниками такої конвенції. Таким міжнародним договором не визначено не визначено положень у відповідності до яких в кожній окремій державі учасниць Конвенції інвалідом рахується тільки та особа, яка в тій державі отримала інвалідність і має підтверджуючі документи саме цієї країни. Ні законами України, ні нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, не передбачено вимоги, за змістом яких особам з інвалідністю, яких супроводжують під час перетинання державного кордону України, таку інвалідність слід отримувати саме на території України.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, вивчивши зміст позовної заяви, відзиву на позов і відповідь на відзив, дослідивши і оцінивши в сукупності зібрані по справі докази, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення проти них, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України (військовозобов'язаним), що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_5 , виданий 26 червня 1998 року Косівським РВ УМВС України в Івано-Франківській області (а.с.10), та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , згідно довідки виконкому Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області №1899 від 12.12.2022 (а.с.12).
15.06.2022 між громадянином України ОСОБА_1 та громадянкою Республіки Молдова ОСОБА_6 (надалі по тексту також - ОСОБА_7 , дружина позивача, дружина), в Україні зареєстровано шлюб, про що Коломийським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Коломийському районі Івано-Франківської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) вчинено актовий запис №464 (а.с.14).
Вказана обставина засвідчується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_6 від 15.06.2022 (а.с.13).
ОСОБА_8 є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується:
- посвідченням про отримання соціальних виплат серії НОМЕР_3 , виданого 29.04.2022 Національною палатою соціального страхування Республіки Молдова;
- довідкою про включення до категорії інвалідності №СІА2200056 від 10.08.2022, виданої Національною радою з питань визначення інвалідності та оцінки працездатності Республіки Молдова;
- листом Національної ради з питань визначення інвалідності та оцінки працездатності Республіки Молдова №1336 від 10.08.2022 (а.с.17-23).
Такі документи апостильовані та перекладені на українську мову перекладачем, підпис якого засвідчено нотаріально.
Згідно посвідки на постійне проживання № НОМЕР_4 від 28.05.2022, ОСОБА_8 має право на постійне проживання в Україні до 27.05.2032 (а.с.15).
21.08.2022 ОСОБА_1 прибув до міжнародного пункту пропуску для автомобільного сполучення "Мамалига" з метою перетнути державний кордон України на виїзд в Республіку Молдова, як супроводжуюча особа ОСОБА_4 (дружини). При цьому позивач надав посадовій особі Держприкордонслужби:
- паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_7 , виданий 23.10.2017 органом 2520;
- свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_6 від 15.06.2022;
- посвідчення про отримання ОСОБА_6 (дружиною) соціальних виплат серії НОМЕР_3 , виданого 29.04.2022 Національною палатою соціального страхування Республіки Молдова;
- довідку про включення до категорії інвалідності №СІА2200056 від 10.08.2022, видану на ОСОБА_3 (дружину) Національною радою з питань визначення інвалідності та оцінки працездатності Республіки Молдова;
- лист Національної ради з питань визначення інвалідності та оцінки працездатності Республіки Молдова №1336 від 10.08.2022, адресований на ім'я ОСОБА_4 (дружини).
За результатами здійснення прикордонного контролю, начальником 2-ї групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип Б), капітаном ОСОБА_2 прийнято рішення від 21.08.2022 про відмову в перетинанні державного кордону України, який досяг 16- річного віку (а.с.9).
Зі змісту цього рішення слідує, що позивачу відмовлено в перетині кордону України на підставі Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", Закону України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022, Закону України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 22.05.2022, постанови Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.1995 року (зі змінами) "Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України", за відсутністю підстав на право перетинання Державного кордону під час воєнного стану.
Позивач, вважаючи протиправним рішення начальника 2-ї групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (тип Б), капітана ОСОБА_2 від 21.08.2022 про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до абзацу першого статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України "Про прикордонний контроль" №1710-VI від 05.11.2009 (надалі по тексту також - Закон №1710-VI).
Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Закону №1710-VI прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Відповідно до абзацу першого частини 3 статті 6 Закону №1710-VI пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.
Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем (частина 4 статті 6 Закону №1710-VI).
Частиною 1 статті 14 Закону №1710-VI передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (частина 2 статті 14 Закону №1710-VI).
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і порядок розв'язання спорів у цій сфері регулюється Законом України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21.01.1994 за №3857-XII (надалі по тексту також - Закон №3857-XII).
За змістом статті 1 Закону №3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну. На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки.
Статтею 3 Закону №3857-XII визначено, що перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.
Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
На виконання коментованих положень Закону Урядом України постановою від 27.01.1995 за №57 затверджено Правила перетинання державного кордону України (надалі по тексту також - Правила №57).
Частиною 1 статті 6 Закону №3857-XII встановлено підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України.
Разом з тим, необхідно відзначити, що вищевказані підстави для тимчасового обмеження громадян у виїзді за межі території України функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України.
Одним із таких правових режимів є правовий режим воєнного стану, який введено в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 за №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України та Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 за №389-VIII (надалі по тексту також - Закон №389-VIII).
Статтями 1 і 2 Закону №389-VIII передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Пунктом 6 частини 1 статті 8 Закону №389-VIII встановлено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Указом Президента України від 14.03.2022 за №133/2022 на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", внесено часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24.02.2022 за №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 за №2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року за №133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року за №2119-ІХ), та продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України від 18.04.2022 за №259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року за №2212-ІХ, воєнний стан в Україні було продовжено з 05:30 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 17 травня 2022 року за №341/2022 (затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року за №2263-ІХ) воєнний стан в Україні було продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України від 12 серпня 2022 року за №573/2022 (затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року за №2500-ІХ) продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України від 7 листопада 2022 року за №757/2022, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року за№2738-ІХ), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.
На час вирішення даного спору дія введеного воєнного стану в Україні не завершено.
Згідно з пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 за №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" постановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Частиною другою статті 3 Закону №3857-XII передбачено, що правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Як вже відзначено порядок перетинання громадянами України державного кордону визначається Правилами №57.
Суд звертає увагу, що редакція пункту 21 Правил №57 як і усіх правил в цілому з 24.02.2022 неодноразово змінювалася Кабінетом Міністрів України.
Варто відзначити, що позивач у адміністративному позові в редакції від 04.01.2023 (а.с.29-36) єдиною підставою для власного перетину державного кордону 21.08.2022 і як наслідок порушення відповідачем такої правової підстави визначає абзац третій пункту 21 Правил №57.
При цьому, позивач цитує і просить застосувати суд саме останню редакції абзацу третього пункту 21 Правил №57, яка, в поєднанні із абзацом першим, в редакції постанови Кабінету Міністрів України №1212 від 28.10.2022 була і є чинною на час подання адміністративного позову, зокрема: "У разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право - особи, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю і супроводжують таких дружину (чоловіка) для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв'язки, інвалідність".
В даному випадку також варто процитувати й абзац другий даної останньої редакції коментованого пункту: "У разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право - особи з інвалідністю за наявності посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідки для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики (надалі по тексту також - документи, що підтверджують інвалідність).
В той же час, на час виникнення спірних правовідносин 21.08.2022 при спробі перетину позивачем державного кордону, чинною була наступна редакція пункту 21 Правил №57, а саме згідно з абзацом першим, третім, дев'ятим коментованого: "У разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану особи з інвалідністю мають право перетинати державний кордон за наявності довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (форма первинної облікової документації №157-1/о) (z1509-12) або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю" (2109-14), "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю" (1727-15), в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідки для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики (надалі по тексту також - документи, що підтверджують інвалідність).
Перетин державного кордону може здійснюватися особою з інвалідністю I чи II групи - у супроводі одного або обох батьків, на утриманні яких перебуває така особа з інвалідністю, дружини/чоловіка, повнолітніх сина/доньки, їх дружини/чоловіка (за наявності документів, що підтверджують родинні зв'язки та інвалідність).
Виїзд за межі України осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю чи інших осіб, які потребують постійного догляду, зазначених в абзацах третьому-шостому та восьмому цього пункту, разом із супроводжуючою особою може здійснюватися не більше ніж один раз із часу введення на території України надзвичайного або воєнного стану до його припинення чи скасування".
Аналіз описах двох редакції абзаців 1-3 та з 01.11.2022 абзаців 1 і 2 не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані пункту 21 Правил №57 мають значні відмінності, а саме:
- з 24.02.2022 до 01.11.2022 чоловікам дозволялося перетинання державного кордону для супроводу дружин, які є особою з інвалідністю I чи II групи, із пред'явленням, серед оригіналів посвідчень і довідок, також довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією;
- після 01.11.2022 і по день вирішення даної справи чоловікам дозволяється перетинання державного кордону для супроводу дружин, які є особою з інвалідністю (без ідентифікації групи інвалідності), із пред'явленням, поряд з оригіналами посвідчень і довідок, також нотаріально посвідчені їх копії, втім вже без довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією.
Таким чином, станом на 21.08.2022 чоловіки вправі перетинати державний кордон України для супроводу своїх дружин, які, на день перетину, мали статус особи з інвалідністю I чи II групи, та за наявності документів, що підтверджують таку інвалідність.
Повертаючись до фактичних обставин справи, встановлених вище по тексту судового рішення, 21.08.2022 ОСОБА_1 прибув до міжнародного пункту пропуску для автомобільного сполучення "Мамалига" з метою перетнути державний кордон України на виїзд в Республіку Молдова, як супроводжуюча особа своєї дружини ОСОБА_4 , яка, як вважає позивач, є особою з інвалідність ІІ-ої групи.
За наслідком розгляду наданих позивачем документів для здійснення перетину кордону уповноваженою особою відповідача прийнято рішення від 21.08.2022 про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 .
Згідно з вказаним рішенням, громадянина України ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду з України, на підставі Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", Закону України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022, Закону України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 22.05.2022, постанови Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.1995 року (зі змінами) "Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України", за відсутністю підстав на право перетинання Державного кордону під час воєнного стану.
Водночас позивач як на підставу позову покликається на абзац третій пункту 21 Правил перетинання державного кордону України, вважаючи що він має право на перетин державного кордону, оскільки має дружину із числа осіб з інвалідністю і супроводжував її для виїзду за межі України, подаючи при цьому документи (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв'язки та інвалідність.
Така правова підстава для перетину державного кордону не була чинною станом на 21.08.2022. Зокрема, редакції пункту 21 Прави №57, в тому числі абзац третього, які введені в дію постановами Кабінету Міністрів України №264 від 12.03.2022, №383 від 29.03.2022 та була чинною на час перетину позивачем 21.08.2022 державного кордону України і прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, визначали наявність у особи, яка перетинає державний кордон і яку супроводжують - І-ої або ІІ-ої групи інвалідності.
Окремо суд відзначає, що позивач у відповіді на відзив від 03.02.2023 покликається на додаткові аргументи власних мотивів протиправності поведінки відповідача, зокрема на абзац 11 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-XII від 21.10.1993, за змістом якого не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи (а.с.59).
Так, як позивач в порядку статті 47 КАС України не подав відповідну заяву про зміну підстав позову і суд не вирішував питання про її прийняття.
Більше того, оскаржуване рішення і відзив на позов не містить мотивів його прийняття з підстав не пропуску через державний кордон особи (військовозобов'язаного), яка не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.
Єдиною підставою у позові визначено порушення відповідачем абзацу 3 пункту 21 Прави №57, в межах чого суд і надає правову оцінку рішенню від 21.08.2022.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлено, що ОСОБА_1 є чоловіком ОСОБА_4 (громадянки Молдови), яка, як вважає позивач, є інвалідом II групи з "24.10.1996" (зі зниженням життєвих сил без терміну дійсності в наслідок черепно-мозкової травми з гіпертензійним синдромом і нападами розрідження), що підтверджується:
- посвідченням про отримання соціальних виплат серії НОМЕР_3 , виданого 29.04.2022 Національною палатою соціального страхування Республіки Молдова;
- довідкою про включення до категорії інвалідності №СІА2200056 від 10.08.2022, виданої Національною радою з питань визначення інвалідності та оцінки працездатності Республіки Молдова;
- листом Національної ради з питань визначення інвалідності та оцінки працездатності Республіки Молдова №1336 від 10.08.2022 (а.с.17-23).
За доводами відповідача, позивач, маючи на меті перетинання державного кордону за абзацом 3 пункту 21 Правил №57, зобов'язаний надати оригінали чи нотаріально засвідчені документи, які підтверджують наявність у дружини інвалідності, а саме посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю" видані органами державної влади на території України.
Такі мотиви відповідача кориспондуються із вище описаними приписами абзацу першого пункту 21 Правил №57, в редакції станом на 21.08.2022, зокрема: "У разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану особи з інвалідністю мають право перетинати державний кордон за наявності довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (форма первинної облікової документації №157-1/о) або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідки для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики (надалі по тексту також - документи, що підтверджують інвалідність).
Такі положення Привал №57 не містили норми поведінки як для осіб, які перетинають кордон для супроводу дружини, так і для осіб, які забезпечують дотримання перетину державного кордону, за умови, що дружина громадянина України є громадянкою іншої держави та якій встановлено інвалідність за правилами національного законодавства відповідної країни походження.
У зв'язку із суд, із застосуванням положень Законів України "Про міжнародне приватне право" та "Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів", надає наступну правову оцінку представлених як до суду так і до відповідача трьох документів, які засвідчують обставину наявності в ОСОБА_4 другої (ІІ) групи інвалідності.
Як свідчить матеріали справи, та не заперечується відповідачем, такі документи перекладені із румунської на українську мову перекладачем, підпис якого засвідчено нотаріально.
Так, посвідчення про отримання соціальних виплат серії НОМЕР_3 від 29.04.2022 в розділі "вид виплат" згідно перекладу містить рукописний запис наступного змісту "пенсія інваліда ІІ (другої) групи" (а.с.17).
Разом з тим, інші два документи не містять в собі відомостей про встановлення ОСОБА_5 саме ІІ-ої групи інвалідності, зокрема:
- довідка про включення до категорії інвалідності №СІА2200056 від 10.08.2022 в розділі "входить до ступеня інвалідності" згідно перекладу містить друкований запис наступного змісту "підвищений ступніть" (а.с.19);
- лист №1336 від 10.08.2022 в своєму тексті згідно перекладу містить друкований запис наступного змісту "Вам встановлено підвищений ступінь інвалідності" (а.с.22).
Варто відзначити, що із вказаних документів апостильованими є тільки довідкою Національної ради з питань визначення інвалідності та оцінки працездатності Республіки Молдова про включення ОСОБА_4 до категорії інвалідності №СІА2200056 від 10.08.2022 (зворотній бік а.с.18) та листом Національної ради з питань визначення інвалідності та оцінки працездатності Республіки Молдова №1336 від 10.08.2022, адресований ОСОБА_9 (зворотній бік а.с.21).
Посвідчення про отримання соціальних виплат серії CN №174813, що видане 29.04.2022 Національною палатою соціального страхування Республіки Молдова, як в попередніх двох документах, не містить апостиль встановленої форми, а відповідно і не має перекладу такого апостиля із румунської на українську мову (а.с.16, 17, зворотній бік а.с.17).
Відтак, апостильовані документи, подані при перетині державного кордону містять відомості про встановлення дружині позивача такого виду інвалідності як "підвищений ступінь інвалідності", а не апостильований засвідчує обставину перебування на відповідному обліку із правом "на отримання пенсії як інвалід ІІ (другої) групи".
Позивач не пояснив перед судом, не послався на жодну норму міжнародного договору, ратифікованого Україною, не надав будь-якого доказу, які б логічно чи із посиланням на норму права пояснили про причини таких розбіжностей в ідентифікації ступеня чи виду інвалідності, який встановлений ОСОБА_9 .
Відповідач не заперечує щодо встановлення ОСОБА_9 "підвищеного ступеня" інвалідності у порядку та на підставах, які визначені національним законодавством Республіки Молдова, що підтверджується довідкою Національної ради з питань визначення інвалідності та оцінки працездатності Республіки Молдова про включення до категорії інвалідності №СІА2200056 від 10.08.2022 і листом Національної ради з питань визначення інвалідності та оцінки працездатності Республіки Молдова №1336 від 10.08.2022
У суду відсутні докази, що подані відповідачу при перетині державного кордону України довідка і лист від 10.08.2022 містять недостовірні відомості про наявність у ОСОБА_4 "підвищеного ступеня" інвалідності.
Оцінюючи відомості занесені в довідку про включення до категорії інвалідності №СІА2200056 від 10.08.2022 та вирішення питання надання/ненадання як відповідачем так і судом такому документу легітимного статусу, який можна ідентифікувати як належно оформлений/легалізований за правилами національного законодавства України, що може прийнятися для ділового обороту, в тому числі в межах Правил №57, суд виходить із наступних аргументів.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про міжнародне приватне право" за №2709-IV від 23.06.2005 (надалі по тексту також - Закон №2709-IV) документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Виходячи із вказаного, документи, які складені за кордоном уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, приймаються нотаріусом для вчинення перекладу за наявності апостиля або відмітки про їх легалізацію.
Так, існує два способи засвідчення документів виданих уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі (оформлених поза межами держави Україна), із наданням їх легального статуту: консульська легалізація та проставлення апостиля.
Легалізація документів та/або проставлення апостиля - це процес підтвердження походження документів. Як апостиль, так і легалізація підтверджують справжність підпису особи, що засвідчила документ.
Порядок консульської легалізації офіційних документів установлюється Віденською конвенцією "Про консульські зносини" 1963 року, міжнародними договорами та чинним законодавством України.
Держави, бажаючи скасувати вимогу дипломатичної або консульської легалізації іноземних офіційних документів, вирішили укласти відповідну конвенцію. Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, була підписана 05.10.1961 року в м. Гаага. Відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів" від 10.01.2002 за №2933-ІІІ (надалі по тексту також - Закон №2933-ІІІ) Україна приєдналася до Конвенції, що набула чинності з 22.12.2003.
З набуттям чинності для України 22.12.2003 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року, для держав-учасниць цієї Конвенції передбачається відміна консульської легалізації іноземних офіційних документів, яку замінює спрощена процедура проставлення уповноваженим на це державним органом спеціального штампа "Apostille".
Згідно зі статтею 1 Гаазької конвенції ця Конвенція (надалі по тексту також - Конвенція) поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.
Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.
Дія Конвенції поширюється на документи про освіту, соціальний стан, трудовий стаж, свідоцтва про перебування живими, довідки, довіреності, судові рішення та матеріали про громадські, сімейні та кримінальні справи. Апостиль проставляється на статутах та впорядкованих документах, патентній та іншій документації, що надходить від органу державної влади (свідоцтвах про реєстрацію, ліцензіях тощо).
Статтею 3 цієї Конвенції передбачено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Згідно з положеннями Конвенції, документ, на якому проставлено апостиль, не потребує ніякого додаткового оформлення чи засвідчення і може бути використаний в будь-якій іншій державі-учасниці Конвенції.
Україна і Республіка Молдова є державами-учасницями вищевказаної Конвенції.
Відповідно до статті 4 Конвенції, передбачений в частині першій статті 3 апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції.
Пунктом 1 Глави 8 "Вимоги до документів, що подаються для вчинення нотаріальної дії" Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №282/20595 від 22.02.2012, визначено, що нотаріуси не приймають для вчинення нотаріальних дій документи, які не відповідають вимогам законодавства.
Таким чином для цілей прийняття документа складеного в Республіці Молдова та звільнення його від процедури консульської легалізації, він повинен містити апостиль або бути скріпленим з апостилем.
Застосовуючи у спірних правовідносинах положення коментованих вище Законів №2709-IV, №2933-ІІІ і Конвенції суд констатує, що посвідчення про отримання соціальних виплат серії НОМЕР_3 , яке у відношенні до ОСОБА_4 29.04.2022 видано Національною палатою соціального страхування Республіки Молдова, повинно було пройти процес легалізації із проставленням апостиля, так як такий документ складений відповідним органом державної влади іноземної держави.
Про відсутність апостиля на такому посвідченні свідчить запис щодо кількості аркушів прошитих, пронумерованих і скріплених печаткою разом із копією самого посвідчення, складеного на румунській мові та перекладу із румунського на українську мову, - всього на 2 (двох) аркушах (а.с.16, 17, зворотній бік а.с.17).
Позивач не пояснив суду причини не легалізації посвідчення про отримання соціальних виплат серії НОМЕР_3 від 29.04.2022 як єдиного документа іноземної держави, що, на день перетину державного кордону, засвідчував обставину встановлення його дружині ІІ-ої групи інвалідності за правилами національного законодавства Республіки Молдова.
У суду відсутні докази того, що ОСОБА_1 в день спроби перетину кордону (21.08.2022) подав посадовим особам відповідача саме апостильований примірник посвідчення CN №174813 від 29.04.2022 із відповідним перекладом, копія якого засвідчена нотаріально у встановленому порядку.
Відтак, керуючись приписами статті 13 Закону №2709-IV суд прийшов до висновку, що ні в день перетину позивачем державного кордону (21.08.2022), ні під час розгляду справи посвідчення НОМЕР_3 від 29.04.2022 як документ, виданий в Республіці Молдова уповноваженим органом іноземної держави в встановленій формі, без його легалізації не може визнаватися в Україні, оскільки останній не містить апостиль або іншої легалізації консульські установи.
При цьому, довідка Національної ради з питань визначення інвалідності та оцінки працездатності Республіки Молдова про включення ОСОБА_4 до категорії інвалідності №СІА2200056 від 10.08.2022 і лист Національної ради з питань визначення інвалідності та оцінки працездатності Республіки Молдова №1336 від 10.08.2022, адресований тій же ОСОБА_9 , не засвідчують обставину встановлення останній саме І-ої чи ІІ-ої групи інвалідності, наявність якої, станом 21.08.2022, в силу вимог абзацу третього пункту 21 Правил №57 була необхідна для перетину разом із нею громадянина України - ОСОБА_1 .
Саме Урядом України, а не міжнародними договорами визначено умови перетину військовозобов'язаних державного кордону України при введенні в державі воєнного стану. Кабінет Міністрів України визначив, що інвалідність повинна бути ненижче І-ої або ІІ-ої групи.
Жодний нормативно правовий акт держави України не прирівнює "підвищений ступінь інвалідності", встановлений за правилами національного законодавства Республіки Молдова, до статусу особи з інвалідністю І-ої або ІІ-ої групи.
Посилання позивача положення Конвенції "Про права осіб з інвалідністю", яка ратифікована Верховною Радою України 16.12.2009, не змінюють висновку суду, так як у справі не встановлено дискримінація прав осіб із інвалідністю.
Суд не вирішує питання про права дружини позивача як інваліда. До того ж ключовим у спірних правовідносинах є саме обставина не легалізації позивачем в Україні єдиного документа (посвідчення CN №174813 від 29.04.2022), який, як вказує ОСОБА_1 , засвідчує обставину ІІ-ої групи інвалідності, що не можу бути визнаною в силу приписів статті 13 Закону №2709-IV без проставлення апостиля.
Позивач не довів під час розгляду даної справи, що представлені ним документи 21.08.2022 з метою перетину державного кордону України, є неналежними доказами, які підтверджують наявність у дружини І-ої або ІІ-ої групу інвалідності.
Суд з огляду на встановлені обставини, дійшов висновку, що позивач, прибувши до міжнародного автомобільного пункту пропуску "Мамалига", не мав право в силу вимог абзацу третього пункту 21 Правил перетинання державного кордону на перетин державного кордону України як супроводжуюча особа, так як не підтвердив у встановленому порядку наявність у його дружини І-ої або ІІ-ої групи інвалідності.
Зважаючи на викладене та наведені вище мотиви вказують на правомірність прийнятого відповідачем 21.08.2022 рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 , який досяг 16-ти річного віку, а тому, базуючись на сукупності встановлених дійсних обставинах справи, враховуючи підстави прийняття такого рішення, керуючись релевантними нормами законодавства, таке рішення не підлягає скасуванню.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В той же час, в адміністративному судочинстві діє принцип офіційності, який полягає в активній позиції суду щодо з'ясування всіх обставин у справі (пункт 4 частини 3 статті 2, частини 2, 4 статті 9, частина 3 статті 77, частина 6 статті 94 КАС України).
Суд вжив всіх заходів на з'ясування обставин, які мають значення для даної справи, в тому числі витребував додаткові пояснення і докази з власної ініціативи.
Представлені позивачем докази у своїй сукупності дають підстави вважати, що оскаржуване рішення від 21.08.2022 про відмову у перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, є правомірним, прийнятим обґрунтовано, із дотримання норм чинного законодавства.
В сукупності вказаного вище, суд робить висновок про не обґрунтованість адміністративного позову, а позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд зазначає, що позивач за подання до суду адміністративного позову не майнового характеру сплачено судовий збір в розмірі 992,40 гривень згідно квитанції від 20.12.2022 (а.с.1).
Так як позовні вимог ОСОБА_1 не підлягають до задоволення то судовий збір не підлягає стягненню із відповідача - суб'єкта владних повноважень.
Сторонами не подано будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.
На підставі статті 1291 Конституції України, керуючись статями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Відповідно до статей 255, 295, 297 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 ), АДРЕСА_2 ;
відповідач - НОМЕР_1 прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, військова частини НОМЕР_2 (ідентифікаційний код юридичної особи 14321682), вул. Герцена, 2-А, м. Чернівці, Чернівецька область, 58003.
Суддя Чуприна О.В.