05 квітня 2023 року м. Ужгород№ 260/4452/22
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Луцович М.М.
при секретарі судового засіданння- Полянич В.І.
та осіб, що беруть участь у справі:
представника позивача - Жупан А.Ю.,
інші учасники справи - не з'явилися;
розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 20551088), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якій просить: 1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 05.10.2022 №п/с 930020861162; 2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області перевести ОСОБА_1 із пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV на пенсію по інвалідності відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ з 28.09.2019 року, із врахуванням довідки №54 від 31.08.2022 року, виданою Державною аудиторською службою України.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка повідомила, що отримує пенсію по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Пенсія по інвалідності була призначена відповідно до довідки МСЕК №805575 від 18.03.2013, якою встановлено другу групу інвалідності довічно. 28.09.2022 звернулася до пенсійного органу із заявою та доданими необхідними документами, просила перевести її на інший вид пенсії, а саме: пенсію по інвалідності відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу». Головне управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області 05.10.2022 прийняло рішення № п/с 930020861162, відповідно до якого відмовило у переведенні ОСОБА_1 на інший вид пенсії з мотивів відсутності правових підстав. Позивачка не погоджується з цим рішенням та наполягає, що має право на призначення пенсії по інвалідності на підставі зазначених нею законодавчих норм.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі (без виклику сторін).
18 листопада 2022 року надійшов відзив від відповідача 2, відповідно до якого проти позову заперечив, вважає, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню. У відзиві зазначив, що 01.05.2016 набув чинності Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу», згідно зі статтею 90 якого пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідач 1 також скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 21 листопада 2022 року. У відзиві відповідач 1 заперечує проти задоволення позову у повному обсязі та зазначає, що позивачем невірно обраний спосіб захисту, належним є зобов'язання пенсійного органу повторно розглянути заяву. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 26 січня 2023 року адміністративну справу призначено до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
В судовому засіданні представник позивача спростовував доводи відповідачів та наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідач 1 в судове засідання не з'явився, однак в матеріалах справи міститься клопотання про розгляд справи у відсутності представника відповідача 1.
Відповідач 2 у судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце проведення такого.
У відповідності до статті 205 частини 1, 3 пункту 1 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
На виконання вимог ч. 13 ст. 10 та ч. 1 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.
Суд заслухав пояснення представника позивача, з'ясував зміст та аргументи заяв по суті спору, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи.
Відповідно до даних трудової книжки серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 розпочала трудову діяльність 15.09.1986, 07.11.2001 призначена на посаду головного спеціаліста відділу організації інформаційного забезпечення керівництва, міжнародних зв'язків та роботи із ЗМІ Управління організаційної роботи Головного контрольно-ревізійного управління України.
Відповідно до виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10 ААА №805575 від 21.03.2013, за результатом первинного медичного огляду ОСОБА_1 встановлена друга група інвалідності безтерміново з 18.03.2013.
З 18.03.2013 ОСОБА_1 призначено пенсію по інвалідності відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно протоколу №77711 від 17.04.2013 станом на дату призначення пенсії загальний страховий стаж позивача становив 29 років 6 місяців 1 день.
16.06.2022 ОСОБА_1 припинила державну службу та звільнена із займаної посади за угодою сторін відповідно до ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу», п.1 ч.1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, тобто стаж державної служби позивача нараховує більше 20 років.
28.09.2022 ОСОБА_1 звернулася до територіального органу ПФУ у Закарпатській області із заявою, просила перевести її із пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV на пенсію по інвалідності відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ.
Відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України» за заявою позивача засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - Головне управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області.
05.10.2022 Головне управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області прийняло рішення №п/с930020861162 про відмову у переведенні з одного виду пенсії на інший. Відмова обґрунтована відсутністю правових підстав для переведення заявниці з пенсії по інвалідності відповідно до Закону №1058-IV на пенсію по інвалідності відповідно до Закону №3723-ХІІ, оскільки такий вид призначення не передбачений законом.
Не погоджуючись з вказаним рішення, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993 (далі - Закон №3723-XII) втратив чинність, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 (далі - Закон №889-VІІІ), який набрав чинності з 01.05.2016 (в редакції чинній, станом на момент виникнення спірних правовідносин), Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон № 1058-IV в редакції чинній, станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 90 Закону № 889-VІІІ, який набрав чинності з 01.05.2016, встановлено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно із пунктом 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Так, пунктом 12 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ визначено таке: «Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців».
Отже, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відповідно до частини 1 статті 37 Закону №3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (1058-15), за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (1058-15), у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Частиною 9 статті 37 Закону №3723-XII визначено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною першою цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (1058-15), особам, визнаним інвалідами I або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів I або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно до цього Закону призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.
Якщо зазначені особи повертаються на державну службу, виплата пенсії по інвалідності припиняється на період до звільнення з роботи або досягнення ними граничного віку перебування на державній службі (частина 10 статті 37 Закону № 3723-XII).
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що стаж позивача на державній службі становить понад 20 років і вона є інвалідом ІІ групи, також станом на 01.05.2016 вона мала стаж на посаді державної служби понад 10 років, перед зверненням за призначенням пенсії працювала на посаді, віднесеній до посад державних службовців.
Відтак, суд вважає, що позивач має право на призначення пенсії по інвалідності згідно зі статтею 37 Закону № 3723-XII, а тому відповідно наявні правові підстави для переведення її з пенсії по інвалідності, призначеної їй відповідно до Закону № 1058-IV, на пенсію державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону № 3723-XII.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 25.03.2021 у справі №645/3044/17, в якій також Суд вказав, що з приводу тверджень відповідача у касаційній скарзі, що законодавцем визначено правила, які підлягають застосуванню при призначенні пенсії державним службовцям після 01 травня 2016 року, тобто, на думку відповідача, підлягають застосуванню у сукупності норми, визначені п. 10, 12 розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положень» Закону № 889-VIII, і норми, передбачені ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-XII, які визначають умови для призначення пенсії державного службовця, а саме: вік, стаж державного службовця і страховий стаж, то Верховний Суд вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки Закон не пов'язує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку. При цьому орган пенсійного фонду, як суб'єкт владних повноважень, трактує норми Закону на свій розсуд, і віддає перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства України.
Статтями 6, 83 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII визначено, що: - особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов'язку; - пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку: а) пенсії за віком та по інвалідності призначаються з дня досягнення пенсійного віку або відповідно встановлення інвалідності органами медико-соціальної експертизи, якщо звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку або встановлення інвалідності.
Підсумовуючи наведене суд вважає, що станом на 01.05.2016 ОСОБА_1 мала більше 10 років стажу державної служби, перед зверненням за призначенням пенсії працювала на посаді, віднесеній до посад державних службовців тому вона належить до кола осіб, що відповідають вимогам пункту 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII та має право на призначення пенсії на підставі статті 37 Закону №3724-ХІІ. Оскільки інвалідність позивачу встановлена в період перебування на державній службі, а її загальний стаж та стаж державної служби є суттєво більшими за передбачені частиною 9 статті 37 Закону №3723-XII вимоги, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення пенсії по інвалідності на підставі Закону №3723-XII, а рішення №п/с930020861162 від 05.10.2022 про відмову в переведенні з одного виду пенсії на інший відповідно до заяви від 28.09.2022 підлягає скасуванню.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський Суд з прав людини у рішенні в справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.09.2014 дійшов висновку, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого Протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних Судів, якою підтверджується його існування.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У позовній заяві позивач просить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області перевести ОСОБА_1 із пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV на пенсію по інвалідності відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ з 28.09.2019 року, разом з тим з матеріалів справи вбачається, що із заявою про переведення з одного виду пенсії на інший позивач звернулася 28.09.2022, а тому з метою захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати перевести ОСОБА_1 із пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону №1058-ІV на пенсію по інвалідності відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ з 28.09.2022 року, з врахуванням довідки №54 від 31.08.2022, виданою Державною аудиторською службою України.
Вказана правова позиція суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 822/524/18 та від 25.03.2021 у справі №645/3044/17, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються судом під час вирішення наведеного спору.
Питання про розподіл судових витрат за приписами статті 139 КАС України суд не вирішує, оскільки позивач згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору та не надала суду доказів понесення інших видів судових витрат.
Керуючись ст.ст. 9, 19-20, 22, 25-26, 90, 139, 229, 241-246, 251, 255, 257-258, 295 КАС України, суд,-
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 20551088), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 05.10.2022 № п/с930020861162 про відмову ОСОБА_1 в переведенні з одного виду пенсії на інший.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 20453063) перевести ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 28.09.2022 із пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №1058-IV на пенсію по інвалідності відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу” №3723-ХІІ, з врахуванням довідки №54 від 31.08.2022, виданою Державною аудиторською службою України.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду в строки визначені ст. 295 КАС України. Рішення суду набирає законної сили в порядку визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяМ.М. Луцович
Відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України рішення суду у повному обсязі складено та підписано 10.04.2023 року.