07 квітня 2023 року м. Житомир справа № 240/34253/22
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у якому просить:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в призначенні ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсії за віком на умовах, визначених нормами ст.ст. 55, 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" із зниженням пенсійного віку, як особі, яка постійно проживала (працювала) в зоні гарантованого добровільного відселення;
- зобов'язати Головне управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з 13 листопада 2022 року пенсію за віком на умовах, визначених нормами ст.ст. 55, 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", із зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, як особі, яка постійно проживала (працювала) у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року проживала (працювала) у цій зоні не менше трьох років.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що звернувся через вебпортал 13.11.2022 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирської області з заявою про призначення пенсії так як мав вже достатній стаж для призначення пенсії. Однак, 29.11.2022 було відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю стажу, не враховано період роботи з 01.08.1983 по 18.05.1984 та з 07.07.1986 по 07.02.1990 оскільки записи про звільнення засвідчено печаткою «Для документів». Звертаючись до суду з позовом, позивач вважає відмову відповідача протиправною, а свої права порушеними.
Ухвалою суду від 28.12.2022 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надати до суду у термін, протягом п'ятнадцяти днів, з дня отримання даної ухвали, належним чином завірені копії матеріалів відмовної пенсійної справи ОСОБА_1 .
Відзив на позовну заяву надійшов до суду 02.03.2023. Заперечуючи позовні вимоги вимоги Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зазначає, що після реєстрації заяви Позивача та сканування копій документів засобами програмного забезпечення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву Позивача та за результатами розгляду такої заяви прийнято рішення від 22.11.2022 №064050002597 про відмову у призначенні пенсії. Про зміст рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом від 29.11.2022 №0600-0217-8/99122 Управління повідомило позивачу. Дії Головного управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області вважає правомірними. Просить відмовити у задоволенні позову. До відзиву додано копії матеріалів відмовної пенсійної справи позивача.
До суду 02.03.2023 надійшло клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про залучення другого відповідача.
Ухвалою суду від 08.03.2023 постановлено: "Залучити до розгляду справи №240/34253/22 як другого відповідача - Головне управління Пенсійного фонду в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, код ЄДРПОУ 13844159). Встановити Головному управлінню Пенсійного фонду України в Миколаївській області 15-денний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву".
Відзив Головного управління Пенсійного фонду в Миколаївській області надійшов до суду 04.04.2023. Заперечуючи позовні вимоги відповідач вказує, що до страхового стажу не зараховані такі періоди: з 01.08.1983 по 18.05.1984 та з 07.07.1986 по 07.02.1990, оскільки записи про звільнення засвідчено печатками "Для документів", що є порушенням п. 4.1 Інструкції № 163; на території Російської Федерації протягом жовтня 2012 - червня 2019 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 03.10.2012, оскільки відсутні довідки з Пенсійного Фонду Російської Федерації щодо сплати страхових внесків. Крім того, період роботи протягом 2015-2017 років, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 23.08.1983, перетинається з періодами роботи на території України. Таким чином, страховий стаж Позивача становить 18 років 10 місяців 7 днів, що є недостатнім для призначення дострокової пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону №796, оскільки необхідний страховий стаж при зниженні пенсійного віку на 4 роки в період з 01.01.2022 по 31.12.2022 становить 25 років.
Клопотання відповідача про долучення доказів надійшло до суду 06.04.2023.
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 13.11.2022 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії.
Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивача та за результатами розгляду такої заяви прийнято рішення від 22.11.2022 №064050002597 (а. с. 59) про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 . У рішенні вказано: до страхового стажу не зараховано періоди роботи:
- з 01.08.1983 по 18.05.1984 та з 07.07.1986 по 07.02.1990, оскільки записи про звільнення засвідчено печатками “Для документів”;
- на території російської федерації протягом жовтня 2012 року - червня 2019 року згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 03.10.2012, оскільки відсутні довідки з Пенсійного Фонду російської федерації щодо сплати страхових внесків. Крім того, період роботи протягом 2015- 2017 років, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 23.08.1983, перетинається з періодами роботи на території України.
Визнається наявність у позивача страхового стажу 18 років 10 місяців 07 днів.
У висновку вказано: відсутнє право на призначення дострокової пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області листом повідомило позивача про відмову у призначенні пенсії та зазначило обставини, які вплинули на таке рішення.
Вважаючи відмову у призначенні пенсії необґрунтованою та протиправною, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ).
Згідно з частиною 1 статті 55 Закону №796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Частиною 2 статті 55 Закону №796-ХІІ передбачено, зокрема, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Отже, з аналізу наведеного слідує, що основною умовою для призначення пенсії за віком згідно статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є наявність підтвердженого факту проживання або роботи особи у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років.
В межах даного спору, судом встановлено, що при розгляді заяви позивача від 13.11.2022 про призначенні пенсії відповідачем визнається, що період проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення з 30.05.1986 по 14.02.1990 становить 3 роки 08 місяців 15 днів.
Окрім того, наявність у позивача статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи відповідачем не оспорюється, зазначене посвідчення є чинним і вказує на те, що останній згідно положень Закону №796-XII та Порядку №51, є особою, яка станом на 01.01.1993 прожив або відпрацював чи постійно навчався у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років (а.с. 60).
Щодо не зарахування до стажу позивача періодів із 01.08.1983 по 18.05.1984 та із 07.07.1986 по 07.02.1990 з підстав "записи про звільнення засвідчено печаткою "Для документів", що порушує Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держпромпраці СРСР від 20.06.1974 №162", суд зазначає наступне.
Згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_2 , що належить позивачу:
- запис №1: 01.08.1983 "Хмелесовхоз "Майданский" Олевского объединения совхозов" (мова оригіналу), зарахований трактористом;
- запис №2: 18.05.1984 - звільнений згідно п. 3 ст.36 КЗпП УРСР;
- запис №3: "Хмелесовхоз "Майданский" зарахований шофером 3 класу;
- запис №4: звільнений із радгоспу за власним бажанням.
Записи за порядковим номером 2 та 4 завірені печаткою "Для документів".
У п. 2.3. Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої Постановою Держкомтруда СРСР від 02.06.1974 №162, вказано, що всі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведенні на іншу постійну роботу або звільненні, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видачі наказу (розпорядження), але не пізніше тижня, а при звільненні - в день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Отже, відповідальним за заповнення трудової книжки, в т.ч. внесення до неї записів та поставлення печаток є підприємство роботодавець.
Положеннями Закону №1058-ІV підставою для призначення пенсії визначено наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Суд зауважує на тому, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Відповідний правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі №754/14989/15-а (адміністративне провадження №К/9901/11030/18).
Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
З аналізу вказаних нормативно-правових актів випливає, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням такого періоду.
Правова позиція щодо недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
Отже, не зарахування періоду стажу позивача із 01.08.1983 по 18.05.1984 (09 місяців 18 днів) та із 07.07.1986 по 07.02.1990 (3 роки 7 місяців 1 день) з підстав наявності на записах про звільнення печатки "Для документів" є протиправним.
Щодо не зарахування до стажу позивача періоду із жовтня 2012 року по червень 2019 року з підстав відсутності довідки з Пенсійного фонду російської федерації щодо сплати страхових внесків, суд зазначає наступне.
Згідно записів у трудовій книжці позивача НОМЕР_1 ( а.с. 91-93): позивач у періоди: 03.10.2012-23.08.2013, 15.10.2013-10.09.2014, 01.12.2014-09.10.2015, 01.12.2015-19.10.2016, 06.12.2016 - 20.10.2017, 23.10.2017-18.12.2017, 20.12.2017-03.12.2018, 04.12.2018-10.06.2019 працював підсобним робітником у ТОВ "Підприємство "Новатор" (російська федерація).
Підставою для неврахування до страхового стажу позивача періодів роботи на території Російської Федерації слугувала обставина не підтвердження факту сплати страхових внесків за дані періоди роботи до Пенсійного фонду Російської Федерації.
Водночас, суд звертає увагу на принцип пропорційності, який вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов'язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів). Вказаний принцип передбачає наявність розумного співвідношення між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.
Чинними міжнародними угодами визначено взаємне зарахування стажу роботи, набутого у країні учасниці угоди відповідно до законодавства країни-роботодавця. Сам факт офіційного працевлаштування позивача підтверджується записами в трудовій книжці. Будь-яких доказів, які б підтверджували не відрахування страхових внесків до пенсійних органів РФ, у суду немає.
При цьому ухвалою конституційного суду рф від 10.07.2007 №9-П визнано пункт 1 статті 10 Федерального закону "Про трудові пенсії в російській федерації" таким, що не відповідає конституції російської федерації в частині положення, при якому несплата або неповна сплата страхувальником (роботодавцем) страхових внесків за певні періоди трудової діяльності дозволяє не включати такі періоди до страхового стажу особи, що враховується при визначенні права на трудову пенсію.
Внаслідок відсутності інформації щодо сплати страхових внесків за спірний період позивач позбавлений соціальної захищеності та страхового стажу за періоди роботи на вказаних товариствах, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Згідно усталеної практики Верховного Суду (постанови від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №480/12392/16-а, від 31.10.2019 у справі №226/1994/17), який при розгляді аналогічних спорів неодноразово вказував на те, що відповідно до статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Внаслідок невиконання підприємством обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним засадам у сфері соціального захисту. Тому особа не може нести відповідальність за неналежне виконання своїх обов'язків підприємством, на якому вона працює.
У постановах від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а, від 09.10.2020 у справі №341/460/17 Верховний Суд дійшов висновку про відсутність у пенсійного органу відомостей про сплату роботодавцем страхових внесків у російській федерації для нарахування пенсії позивачу за спірний період не є підставою для позбавлення позивача права на призначення та виплаті пенсії, адже позивач у будь-якому разі не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а відсутність відомостей про їх сплату не може бути підставою для незарахування до страхового стажу позивачу періоду його роботи.
Отже, доводи про відсутність відомостей щодо сплати страхових внесків, як єдиної підстави у відмові призначення пенсії, є протиправними, оскільки покладають на пенсіонера надмірний індивідуальний тягар.
Не зарахування спірних періодів у зв'язку з тим, що період із 2015 по 2017 перетинаються з періодами роботи позивача в України, суд вважає протиправним з огляду на наступне.
Так, згідно записів у трудовій книжці позивача НОМЕР_2 , у період із 26.11.2015 по 26.02.2016, із 14.06.2016 по 09.07.2016, із 31.03.2017 по 24.04.2017 працював по строковому трудовому договору на посаді сторожа в ТОВ "Жовтень". Всього 5 місяців 21 день.
Згідно довідки форми ОК-5, за вказані періоди роботодавцем сплачено страхові внески. (а.с. 65), а тому він підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Окрім того, підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача увесь офіційно набутий трудовий стаж позивача на території рф, що підтверджується записами у його трудовій книжці НОМЕР_1 (всього 6 років 0 місяців 17 днів), за виключенням стажу, набутого у вказаний період на території України (01.12.2015-26.02.2016, 14.06.2016-09.07.2016, 31.03.2017-24.04.2017, 27.04.2017-25.05.2017, - всього 5 місяців 16 днів), який перетинається з періодами трудової діяльності позивача в російській федерації.
Окрім того, підлягають зарахуванню до стажу позивача періоди згідно записів щодо яких містяться в трудовій книжці позивача НОМЕР_2 (із 01.08.1983 по 18.05.1984, із 07.07.1986 по 07.02.1990, із 26.11.2015 по 26.02.2016, із 14.06.2016 по 09.07.2016, із 31.03.2017 по 24.04.2017, із 27.04.2017 по 23.05.2017).
Отже, є протиправним не зарахування відповідачем спірних періодів до страхового стажу позивача при призначенні йому пенсії.
Отже, судом встановлено порушення вищенаведеним рішенням відповідача прав та інтересів позивача на належне пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №064050002597 від 22.11.2022, яким відмовлено позивачеві в призначенні позивачеві пенсії за віком, вийшовши таким чином за межі позовних вимог позивача згідно повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст.9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, спірний період, що підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача, згідно висновків суду, становить 10 років 5 місяців 11 днів.
Відповідачем визнається стаж позивача 18 років 10 місяців 07 днів.
Вік позивача станом на дату звернення його із завою про призначення пенсії від 13.11.2022 становить 56 років.
У зоні гарантованого добровільного відселення позивач проживав з 30.05.1986 по 14.02.1990, тобто 3 роки 08 місяців 15 днів, що визнається відповідачем.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ).
Згідно з частиною 1 статті 55 Закону №796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Частиною 2 статті 55 Закону №796-ХІІ передбачено, зокрема, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Отже, з аналізу наведеного слідує, що основною умовою для призначення пенсії за віком згідно статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є наявність підтвердженого факту проживання або роботи особи у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років.
Судом на підставі доказів, що містяться в матеріалах адміністративної справи встановлено та відповідачем визнається, що позивач постійно проживав у зоні гарантованого добровільного відселення з 30.08.1986 по 14.02.1990 (3 роки 08 місяців 15 днів), що свідчить на користь висновку, що початкова величина зниження пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка становить 3 роки, підлягає застосуванню до позивача та додатково один рік за три роки проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення, згідно вимог статті 55 Закону №796.
Отже, позивач має право на пенсію зі зниженням пенсійного віку на чотири роки.
Враховуючи встановлені обставини, що підтверджуються належними доказами, які містяться в матеріалах адміністративної справи, суд дійшов висновку, що позивач станом на дату звернення із заявою від 13.11.2022 про призначення пенсії, досяг відповідного віку, має достатній стаж та має право на зниження пенсійного віку, а тому наявні підстави для призначення йому пенсії на підставі заяви від 13.11.2022.
Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право особи на суд передбачає можливість отримати не лише формальний захист (визнання і підтвердження порушених прав), але й фактичний захист (тобто дійсне й ефективне поновлення порушених прав).
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
Отже, аналіз наведених норм дає суду підстави для висновку, що кожному гарантується право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
При цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений повноваженнями, зокрема, щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, або ж прийняти рішення, і це прямо убачається з пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства.
Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту, як зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Відповідно до пункту 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Отже, належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Матеріалами справи встановлено, що Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області прийняло рішення від 22.11.2022 відповідно до законодавства про екстериторіальність. У свою чергу, позивач подавав заяву та документи про призначення пенсії за віком за місцем свого проживання, після прийняття рішення про призначення пенсії позивачу, остання буде знаходитись на обліку саме в Головному Пенсійному фонді України в Житомирській області, яке йому буде виплачувати пенсію, а тому ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фону України в Житомирській області призначити пенсію позивачу.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005р. (остаточне) у справі «Кечко проти України» зазначив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Також і у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі Чуйкіна проти України констатував: 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду з адміністративним позовом позивачем сплачений судовий збір у розмірі 992,40 грн
У зв'язку із задоволенням позовних вимог суд дійшов висновку, що судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду в Миколаївській області у повному розмірі.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7,Житомир,10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 13559341), Головного управління Пенсійного фонду в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, код ЄДРПОУ 13844159) про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Миколаївській області від 22 листопада 2022 року №064050002597 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 із 13 листопада 2022 року пенсію із зниженням пенсійного віку на чотири роки, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням висновків суду
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у сумі 992 ( дев'ятсот дев'яносто дві ) гривні 40 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Лавренчук