Справа № 09/4278а
"25" жовтня 2007 р., 15 год. 10 хв. м. Черкаси
Господарський суд Черкаської області в складі головуючого - судді Курченко Н.М.,
при секретарі -Лавріненко С.І., за участю представників сторін: позивача -Іоненко В.П. за довіреністю, відповідача -Білоглазенко Г.П. за довіреністю, Майданюк О.С. за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом відкритого акціонерного товариства "Черкаський автобус" до Державної податкової інспекції у місті Черкаси про скасування рішення, -
Подано адміністративний позов про скасування рішення відповідача від 10 серпня 2007 року №0004822200/0 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 317 037,00 грн. за порушення ст.2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»від 23.09.1994 року №185/94-ВР (далі скорочено -ЗУ «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»(далі -спірне рішення), з підстав невідповідності об'єктивним обставинам та чинному законодавству.
Позовні вимоги мотивовані наступним:
- по зовнішньоекономічним контрактах, укладених з фірмою «SOJITZ Corporation»(Японія) проведені авансові платежі в японських Ієнах та надійшов товар;
- в основу висновку відповідача про порушення позивачем протягом 2006-2007 років терміну розрахунків за імпортними операціями, встановленого ст.2 ЗУ «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», покладені дані первинних документів, які стосуються обставин здійснення позивачем оплати за зовнішньоекономічними контрактами та отримання за цими контрактами товарів від нерезидента, при цьому в ході перевірки з невідомих причин не були враховані та проаналізовані всі первинні документи, які стосуються виконання контрактів;
- на підтвердження наявності фактів порушення законодавчо встановленого строку поставки за контрактами відповідач посилається в додатку 2 до акту перевірки лише на оформлення вантажних митних декларацій (далі - скорочено ВМД) щодо поставки товарів в режимі М-40 «Вільний обіг», повністю ігноруючи дані коносаментів, міжнародних товарно-транспортних накладних СМР та ВМД, оформлених в режимі ІМ-74 «Митний склад», якими підтверджується дати фактичного перетину товарами митного кордону України та їх подальшого митного оформлення;.;
- висновок відповідача про наявність прострочення надходження товару на митну територію України, суперечить діючому законодавству, а саме: ст.1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», п.п.2, 23 ст.1, ст.ст. 40, 43, 71, 92 Митного кодексу України, з приписів яких витікає, що датою перетину митного кордону України в режимі імпорту, є відмітка митного органу в пункті пропуску через державний кордон України про початок процедури здійснення митного контролю щодо товарів, які ввозяться на територію України;
- товаросупровідні документи по всіх зовнішньоекономічних контрактах підтверджують, що фактичний перетин митного кордону товарів відбувся в межах 90-денного граничного строку з дати здійснення позивачем авансових платежів, тому відсутні встановлені ст.4 ЗУ «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» підстави для нарахування пені, оскільки підставою такої відповідальності є порушення саме строку поставки імпортної частини безвідносно до виду митного режиму, в якому оформлене ввезення товару на територію України.
Відповідач у письмових запереченнях позовні вимоги не визнав повністю, посилаючись на те, що доводи позивача є необґрунтованими та безпідставними, мотивуючи наступним:
- згідно п.3.3 Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями, затвердженої Постановою Правління Національного Банку України від 24 березня 1999 року №136, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 28 травня 1999 року за №338/3631, із змінами і доповненнями (далі скорочено -Інструкція НБУ №136) банк знімає з контролю операцію резидента в разі імпорту продукції з увезенням її на територію України, якщо така продукція згідно із законодавством України підлягає митному оформленню на підставі ВМД типу ІМ-40 «Імпорт», ІМ-41 «Реімпорт», ІМ-72 «Магазин безмитної торгівлі», ІМ-75 «Відмова на користь держави», ІМ-76 «Знищення або руйнування»та за наявності інформації про цю операцію в реєстрі ВМД, а в інших випадках -після пред'явлення резидентом документа, який згідно з умовами договору засвідчує здійснення нерезидентом поставки продукції, виконання робіт, надання послуг;
- у зв'язку з внесенням змін до Інструкції НБУ №136, які введені в дію 29.01.2007 року, з цієї дати у разі ввезення продукції на територію України, якщо така продукція згідно із законодавством України підлягає митному оформленню, здійснення поставки оформляється ВМД;
- згідно з приписами законодавства та змін до Інструкції НБУ №136 датою імпорту, у випадку ввезення продукції на митну територію України, якщо така продукція згідно із законодавством України підлягає митному оформленню, слід вважати не дату перетину митного кордону України, як стверджує позивач, а дату завершення оформлення ВМД.
В судовому засіданні:
- представник позивача підтримав позовні вимоги, спростовуючи доводи відповідача, посилався на те, що Інструкція НБУ не може мати юридичну силу вищу, ніж Закон, також пояснив, що стосовно застосування ст.4 ЗУ «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»наказом ДПА від 23.10.2002 року були затверджені Податкові роз'яснення, які згідно Наказу ДПА від 12.06.2007 року №353втратили чинність лише у червні 2007 року, звернув увагу суду на практику вирішення аналогічних спорів касаційними інстанціями;
- представники відповідача позовні вимоги не визнали з підстав, викладених у запереченнях та акті перевірки, також пояснили, що до внесення змін до Інструкції НБУ №136, вони застосовували правила визначення строків надходження імпорту відповідно до дати перетину митного кордону, але з внесенням змін до Інструкції НБУ №136, були відізвані податкові роз'яснення, на які посилається позивач, надані нові роз'яснення, згідно яких датою імпорту слід вважати завершення оформлення ВМД.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне:
На підставі направлення від 23.07.2007 року №320/01-119, виданого ДПІ у місті Черкаси, службовими особами відповідача проведена виїзна позапланова документальна перевірка відповідача з питань дотримання валютного законодавства, за результатами якої складений акт від 30.07.2007 року №287/22-0/05390419 (далі -акт перевірки).
Перевіркою встановлено, що позивач здійснював імпорт частин вантажних автомобілів (кабіни, кузови, шасі та інше) для промислового збирання за контрактами від 13.02.2007 року №WTUPIT 6Z2, від 26.09.2006 року № WTUPІК 6Х2-1, від 28.09.2006 року № WTUPІК 6Х-1, від 16.10.2006 року № WTUPІК 6Х-1-2, від 26.10.2006 року № WTUPІК 6Y-1-1, від 31.10.2006 року WTUPІТ 6Y-1, від 28.12.2006 року WTUPІК 712-1.
Перевіркою дотримання термінів ввозу імпортного товару по всіх вказаних зовнішньоекономічних контрактах встановлено порушення граничних строків надходження товарів, встановлених ст.2 ЗУ «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Дані про порушення наведені в таблиці Додатку №2 до акту.
Внаслідок даного порушення, відповідно до ст.4 ЗУ «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»нарахована пеня в загальній сумі 317 037,00 грн.
На підставі акту перевірки прийняте спірне рішення, згідно з яким до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 317 037,00 грн. за порушення ст.2 ЗУ «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Розглянувши матеріали справи та оцінюючи докази у справі в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню, з огляду на наступне.
Сторонами не заперечуються фактичні обставини справи.
Спір виник із-за різного тлумачення сторонами визначення дати імпорту товарів. Контролюючий орган в особі ДПІ у місті Черкаси (відповідач) датою імпорту вважає -дату оформлення ВМД типу ІМ-40, ІМ-41,ІМ-72, ІМ-75, ІМ-76, визначених Інструкцією НБУ №136, а позивач датою імпорту вважає -дату фактичного перетину митного кордону (СMR), відповідно, позивач визначав дату імпорту товару за контрактами, по датах відмітки «Під митним контролем»Одеської митниці на міжнародних товарно-транспортних накладних, коносаментах, інвойсах, а відповідач дату імпорту визначав по датах ВМД типу ІМ-40, ІМ-41,ІМ-72, ІМ-75, ІМ-76. Тому за даними позивача він не пропустив встановлений 90-денний термін надходження товару в Україну, а за даними відповідача цей строк є пропущеним.
До спірних правовідносин відповідач обґрунтовано застосував Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», яким встановлено порядок розрахунків в іноземній валюті при здійсненні експортно-імпортних операцій та відповідальність за недотримання термінів розрахунків.
Статтею 1 ЗУ «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» визначено, що виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності -з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначених термінів потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Статтею ст.2 ЗУ «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», на порушення якої посилається відповідач, встановлено, імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, у разі коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Позивач є резидентом, за контрактами, укладеними з фірмою «SOJITZ Corporation»(Японія), одержував частини вантажних автомобілів (кабіни, кузови, шасі та інше) для промислового збирання на умовах авансових платежів за товар в іноземній валюті (японська ієна).
При визначенні відліку законодавчо встановленого 90-денного терміну розрахунків в іноземній валюті, розгляді питань розрахунків за імпортними операціями, які мають місце у даному випадку, необхідно також керуватися іншими законодавчими актами, що регулюють відносини у сфері зовнішньоекономічної діяльності, зокрема, нормами Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 року №959-ХІІ (зі змінами і доповненнями), Митним кодексом України (далі -МК України).
Згідно зі ст.1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» моментом здійснення експорту (імпорту) є момент перетину митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.
Термін «момент перетину митного кордону»визначено МК України. Зокрема, п.1 ст.15 МК України термін «ввезення в Україні та вивезення з України»означає фактичне переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів. Пунктом 3 ст.15 МК України «переміщення через митний кордон України» визначається як ввезення на митну територію України, вивезення з цієї території або транзит через територію України товарів.
Відповідно до статей 21,24 МК України встановлено, що товари переміщуються через митний кордон України під митним контролем, і період перебування під митним контролем товарів, що ввозяться на митну територію України з метою вільного використання, визначається з моменту ввезення і до пропуску через митний кордон України.
Момент перетину товаром митного кордону України також конкретизує поняття «пропуск через митний кордон України», яке означає дозвіл митниці на використання товарів на митній території України, або за межами цієї території з метою, заявленою митниці (п.4 ст.15 МК України).
Статтею 37 МК України встановлено, що переміщення через митний кордон України товарів підлягає митному оформленню, яке здійснюється службовими особами митниці з метою забезпечення митного контролю та для застосування засобів державного регулювання ввезення на митну територію України, вивезення її за межі і транзиту через територію України товарів та інших предметів.
Відповідно до Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України (КМУ) від 09.06.1997 року №574 ВМД є заявою, що містить відомості про товари та мету їх переміщення через митний кордон України або зміну митного режиму щодо цих товарів.
Виходячи з наведених приписів законодавства та фактичних обставин здійснених позивачем господарських операцій з імпорту товарів, суд вважає, що оформлена ВМД не являється єдиним документом, яким засвідчується факт та дата фактичного переміщення через митний кордон України товарів, а є документом -заявою, що містить відомості про товари та мету їх переміщення через митний кордон України і засвідчує надання суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності права на розміщення товарів у визначений митний режим і підтверджує, а не встановлює права і обов'язки, зазначених у ВМД осіб щодо здійснення ними відповідних правових, фінансових, господарських операцій. Перебування під митним контролем товарів неможливе без їх фактичного ввезення в Україну і, при цьому первинним є фактичне переміщення товарів через митний кордон України, підставою для якого в режимі імпорту є наявність на вантаж товаросупровідних документів, проставлення на яких відбитка штампу «Під митним контролем»з відповідною датою засвідчує факт і дату перетину митного кордону України.
Отже доводи позивача про те, що датою імпорту - є дата фактичного перетину митного кордону України, а не дата оформлення ВМД, ґрунтуються на законі. Тому позивачем вірно визначена дата надходження товару за зовнішньоекономічними контрактами від 13.02.2007 року №WTUPIT 6Z2, від 26.09.2006 року № WTUPІК 6Х2-1, від 28.09.2006 року № WTUPІК 6Х-1, від 16.10.2006 року № WTUPІК 6Х-1-2, від 26.10.2006 року № WTUPІК 6Y-1-1, від 31.10.2006 року WTUPІТ 6Y-1, від 28.12.2006 року WTUPІК 712-1 згідно відміток Одеської митниці «Під митним контролем»на міжнародних товарно-транспортних накладних, коносаментах, інвойсах, на підставі яких товар надійшов в Україну.
З огляду на викладене, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що товар по вказаних контрактах надійшов в Україну без перевищення встановлених ст.2 ЗУ «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» 90 календарних днів з моменту здійснення авансових платежів, тому відсутні правові підстави для застосування відповідальності, встановленої ст.4 ЗУ «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Посилання відповідача на зміни в Інструкцію НБУ №136, як на підставу зміни обліку законодавчо встановлених строків розрахунків при здійсненні господарських операцій з імпорту товарів, суд вважає безпідставним, оскільки: по-перше, зазначена Інструкція визначає порядок здійснення уповноваженими банками контролю за дотриманням резидентами встановлених законодавством строків розрахунків за експортними, імпортними та лізинговими операціями і отримання резидентами індивідуальних ліцензій НБУ на перевищення цих строків; по-друге -п.3.3 Інструкція у зміненій редакції визначає умови зняття банком з контролю операцію резидента у разі імпорту продукції з увезенням її на територію України, якщо така продукція згідно із законодавством України підлягає митному оформленню, на підставі ВМД типу ІМ-40, ІМ-41, ІМ-72,ІМ-75,ІМ-76 та за наявності інформації про цю операцію в реєстрі ВМД, а в інших випадках -після пред'явлення резидентом документа, який згідно з умовами договору засвідчує здійснення нерезидентом поставки продукції, виконання робіт, послуг.
Позивач підтвердив здійснення нерезидентом поставки товару, що не заперечується відповідачем.
Відповідальність, встановлена ЗУ «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, - є адміністративно-господарською відповідальністю, яка застосовується за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України (ГК), іншими законами та договором (ч.1 ст.216 ГК).
Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 КАС України, тобто за наявності підстав для звільнення від доказування, які у даній справі відсутні. В адміністративних справах про протиправність рішення, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Суд погоджується з доводами представника позивача, що при здійсненні господарських операцій при виконанні імпортних договорів та розрахунків в іноземній валюті, позивач вправі був керуватися Податковими роз'ясненнями щодо застосування норм статті 4 Закону України від 23.09.04 р. №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»у разі порушення резидентами термінів розрахунків при виконанні імпортних договорів, затверджених наказом ДПА України від 23 жовтня 2002 року №505, які втратили чинність лише згідно з наказом ДПА від 12.06.2007 року №353.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідач не спростував доводи позивача, не довів факт порушення позивачем термінів розрахунків у сфері ЗЕД та правомірність свого рішення. Вимоги позивача суд вважає законними, спірне рішення протиправним, отже підлягаючим скасуванню.
Відповідно до ст. 94 КАС України з Державного бюджету на користь позивача підлягає відшкодуванню, сплачений ним судовий збір в сумі 3,40 грн.
Керуючись ст. ст. 94, 160-163 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Скасувати рішення Державної податкової інспекції у місті Черкаси від 10 серпня 2007 року №0004822200/0 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 317037,00 грн.
Стягнути з Державного бюджету України через Головне Управління державного казначейства України в Черкаській області на користь відкритого акціонерного товариства «Черкаський автобус», м. Черкаси, вул. Різдв'яна, 292, ідентифікаційний код 05390419 -3,40 грн. судових витрат.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, яка підлягає поданню до Київського апеляційного адміністративного суду через господарський суд Черкаської області протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
СУДДЯ Н.М.Курченко
Повний текст постанови складений 30 жовтня 2007 року