Справа № 183/271/22
№ 2/183/666/23
29 березня 2023 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючої судді Сороки О.В.,
секретаря судових засідань Краснянської Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
за участю:
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,-
Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить визнати відповідача таким, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» є правонаступником всіх прав та обов'язків ПАТ «Дніпропетровськгаз».
Відповідно до свідоцтва про право власності від 10.09.2004 року АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
24.11.2004 року рішенням виконавчого комітету Новомосковської міської ради зазначеній квартирі надано статус службової квартири.
30.11.2004 року, на підставі ордера № 67 серія А, виданого виконавчим комітетом ОСОБА_4 було надано право зайняття зазначеної квартири. Однак, договір найму житла у відповідності до ст.ст. 61,123 ЖК України з наймодавцем ОСОБА_4 не укладав.
15.06.2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, в подальшому остання була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_2 .
25.02.2014 року рішенням виконавчого комітету Новомосковської міської ради № 88, зазначена вище квартира була виключена з числа службових.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
Позивач наполягає на тому, що відповідач з січня 2021 року не проживає за місцем реєстрації, квартирою не цікавиться, комунальні послуги не сплачує, в утриманні житла участі не приймає, у зв'язку з чим втратила право користування житловим приміщенням /а.с.3-7/.
Не погодившись із позовом, відповідачем подано відзив, який обґрунтовано тим, що вона є вдовою ОСОБА_4 , який на підставі ордеру № 67 серія А від 30.11.2004 р., виданого виконавчим комітетом Новомосковської міської ради депутатів, вселився в квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
15 червня 2010 року між ОСОБА_4 та нею зареєстровано шлюб, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть. Таким чином, відповідачка є членом сім'ї померлого працівника позивача, якому було надано службове приміщення.
Також, відповідач зазначає, що на момент виключення зазначеної квартири із числа службових, вона проживала в цій квартирі, на законних була вселена в жиле приміщення, як член сім'ї померлого чоловіка ОСОБА_4 , тому не могла бути виселена без надання іншого житлового приміщення.
Крім того, відповідно до рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15.05.2018 року за нею було визнано право користування жилим приміщенням-квартирою розташованою за адресою: АДРЕСА_1 .
Оскільки, позивачем не доведені обставини зазначені в позовній заяві, відповідач просить в задоволенні позову відмовити у повному обсязі /а.с.48-52/.
У відповіді на відзив АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, щодо заперечень проти позову, зазначив, що відповідачкою не надано жодних доказів на підтвердження того, що вона дійсно проживала та користувалася зазначеним житлом /а.с.62-66/.
Ухвалою суду від 01 жовтня 2022 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження /а.с.42/.
Ухвалою суду від 14 листопада 2022 року закінчено підготовче провадження у цивільній справі та призначено до розгляду по суті /а.с.80/.
В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги у повному обсязі, просила їх задовольнити. Також надавши детальні пояснення які викладені в позовній заяві та запереченні на відзив.
Представник відповідача та відповідач у судовому засіданні заперечили щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі пославшись на доводи викладені у відзиві на позовну заяву. Також надавши детальні пояснення по суті справи.
В судовому засіданні зі сторони позивача була допитана свідок ОСОБА_5 , яка надала показання, що вони з відповідачкою мешкають в різних під'їздах, при підписанні акту в квартиру АДРЕСА_2 не заходила. Акт підписала через дві години після зборів.
Свідок ОСОБА_6 надала показання, зазначивши, що акт підписала, проте при складанні та підписанні головою ОСББ «Родина-2016» Бубновим О.А. особисто присутня не була.
Свідок ОСОБА_7 надав суду показання про те, що особисто з ОСОБА_1 не знайомий, його попросила ОСОБА_6 дивиться чи проживає в квартирі ОСОБА_1 .
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши підстави первісного та зустрічного позовів, докази з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності, встановив такі факти і відповідні їм правовідносини.
На підставі ст. ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, кожна сторона також несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом по справі встановлені наступні обставини.
АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» (правонаступник ПАТ Дніпропетровськгаз», є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності та свідоцтвом про право власності від 10.09.2004 року /а.с.14,15/.
Також, судом встановлено, що ОСОБА_4 , як працівник Новомосковського УЕГГ ВАТ «Дніпропетровськгаз», отримав ордер № 67 серія А від 30.11.2004 року виданий виконавчим комітетом Новомосковської міської ради депутатів на службову 1-кімнатної квартири АДРЕСА_2 /а.с.20/.
В судовому засіданні встановлено, що 15 червня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб. в подальшому остання була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_2 . Факт реєстрації місця проживання відповідача у зазначеній квартирі підтверджується витягом з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання /а.с.54/.
25 лютого 2014 року рішенням виконавчого комітету Новомосковської міської ради депутатів № 88 квартиру АДРЕСА_2 виключено з числа «службових», у зв'язку з відсутністю потреби /а.с19/.
Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 /а.с.21/.
В судовому засіданні також встановлено, що рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15.05.2018 року за ОСОБА_1 було визнано право користування жилим приміщенням-квартирою розташованою за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
До правовідносин, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне застосувати наступні норми закону.
Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеним законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до вимог статті 47 Конституції України держава гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Правова позиція Європейського суду з прав людини відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну, в особі її державних органів, позитивні зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K., 21.02.1990). Такий загальний захист поширюється, як на власника квартири (рішення в справі Gillow v. the U.K., 24.11.1986), так і на наймача (рішення в справі Larkos v. Cyprus, 18.02.1999).
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на повагу до приватного і сімейного життя і зазначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Стаття 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав і інтересів осіб. Виходячи з загальних положень права власності, власнику належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Захист права власності регулюється нормами ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше, як з підстав і порядку передбачених законом.
Статтею 383 ЦК України передбачено, що власник квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб. Члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Частинами першою, третьою, четвертою статті 156 ЖК Української РСР встановлено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, зокрема один з подружжя власника, їх діти і батьки. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Відповідно до статті 157 ЖК Української РСР членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу, а саме: у разі систематичного руйнування чи псування ними належного власнику жилого приміщення або використання його не за призначенням, або систематичного порушення правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними. Виселення провадиться в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
У пункті 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз'яснено: оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316-319 ЦК України), то власник на підставі статті 391 ЦК України не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, статтями 71, 72, 109, 110, 116 ЖК УРСР.
У зв'язку із цим під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Житлового кодексу України, на яку позивач посилається, як на підставу свого позову, при тимчасовій відсутності наймача або членів його родини за ним зберігається житлове приміщення на протязі шести місяців, а ст. 72 ЖК України передбачено, що визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, проводиться виключно в судовому порядку.
У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов'язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов'язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов'язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.
В позовній заяві позивач зазначає, що відповідач не проживає у квартирі АДРЕСА_2 з 01 січня 2021 року та надає на підтвердження цього єдиний доказ - акт від 17.12.2021, засвідчений головою ОСББ «Родина-2016» Бубновим О.А. та підписаний ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 /а.с.22/.
Суд ставиться критично до Акту про не проживання особи за місцем реєстрації від 17.12.2021 наданого позивачем, оскільки даний Акт суперечить Довідці про фактичне місце проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , виданою головою правління ОСББ «Родина-2016» Бубновим О.А.
Одночасно, матеріали справи містять Довідку, видану ОСОБА_1 про те, що станом на 01.08.2022 рік боргів по оплаті житлово-комунальних послуг та претензій з боку Правління ОСББ «Родничок-2016» немає, що спростовує доводи позивача про те, що відповідачка не несе витрати по утриманню квартири /а.с.57/.
Також, доказів наявності у відповідачки іншого житла, позивачем не надано.
Крім того, суд критично відноситься до наданих пояснень свідків, оскільки вони не підтверджують факт не проживання відповідачки за місцем її реєстрації.
Крім того, матеріали справи містять докази того, що відповідач не втратила інтерес до займаного нею житла, навпаки вживає всіх заходів для укладення договору найму житла (а.с. 55-56), протягом тривалого часу відстоює своє право на користування наданим житлом в судовому порядку.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Аналізуючи вищевикладене, враховуючи надані докази, суд приходить до висновку, про недоведеність позивачем факту не проживання ОСОБА_1 в спірній квартирі, а тому заявлені вимоги про визнання відповідачки особою, яка втратила право користуватися житловим приміщенням, задоволенню не підлягають.
Відповідно до вимог ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати, понесені позивачем по оплаті судового збору не підлягають стягненню з відповідача.
Крім того, відповідач просила понесені нею витрат на професійну правничу допомогу покласти на позивача.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої-третьої ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Європейським судом з прав людини висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах), задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яких доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення ЄСПЛ від 10 січня 2010 року у справі «Дубовик проти України», рішення ЄСПЛ від 18 лютого 2010 року у справі «Гуриненко проти України»).
Суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, що міститься у постанові від 27 червня 2018 р. у справі № 826/1216/16, відповідно до якого склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входять до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відповідачем на підтвердження витрат на правничу допомогу надано Договір 77-К від про надання правничої (правової) допомоги, від 29.03.2023 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Ісаєвим М.Т., прибутковий касовий ордер № 77 від 29.03.2023 р. на суму 8 000,00 грн. та звіт адвоката про виконані роботи.
За таких обставин, суд приходить до переконання, що означена сума є співмірною з обсягом наданих адвокатам послуг та виконаних робіт, часом, витраченим адвокатам на виконання відповідних робіт та значенням справи для сторони.
Таким чином, суд вважає можливим визнати ці витрати, як понесені відповідачем, пов'язані з правничою допомогою адвоката, внаслідок чого ці витрати підлягають стягненню з позивача.
Керуючись ст.ст. 76-81, 133, 141, 223, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
Відмовити Акціонерному товариству «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» у задоволенні позову до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 8000 гривень (вісім тисяч гривень).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування сторін:
Позивач: Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз», ЄДРПОУ 03340920, місцезнаходження: м.Дніпро, вул.Шевченка, 2.
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя О.В. Сорока.