Справа № 204/1691/23
Провадження № 2/204/1376/23
КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua
(повний текст)
03 квітня 2023 року Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська у складі головуючого судді Чудопалової С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ), в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 (адреса знаходження: АДРЕСА_3 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» (місце знаходження: 01001, м. Київ, вул. Прорізна, буд. 12-А) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-
Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 123000,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, з 16.03.2018 по 17.09.2020 позивач працював на ТОВ «Краснолиманське» 17.09.2020 року був звільнений за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП, однак в порушення трудового законодавства товариство не рахувалося із ним у день звільнення. Він звернувся до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, рішенням якого від 21.09.2022 року було стягнуто з відповідача заборгованість по заробітній платі в сумі 123137,33 грн. 11.01.2023 року підприємство сплатило позивачу всі належні до виплати суми. В порушення вимог ст. 116 КЗпП України розрахунок по заробітній платі з позивачем не був проведений в день звільнення. Таким чином, позивач вважає, що відповідач повинен відшкодовувати йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за весь час затримки за період з 18.09.2020 року по деньфактичного розрахунку, тобто 10.01.2023. Крім того зазначає, що його заробітна плата за місяць складає = 11194,30 грн, оскільки відповідач допустив затримку розрахунку протягом 27 повних місяців, за його підрахунками, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, станом на момент звернення до суду з даною заявою складає 302246,10 грн. (27 х 11194,30 грн.). З урахуванням вимог розумності та співмірності, просив зменшити вказані вимоги до суми 123000,00 грн. У зв'язку з чим, звернувся із даними позовними вимогами.
Ухвалою суду від 13.02.2023 відкрито провадження, визначено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
21.02.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якій представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі. В обґрунтування відзиву посилається на ст.117 КЗпП України, де відповідальність роботодавця за несвоєчасну виплату належних звільненому працівникові сум настає за умови наявності вини відповідача. Оскільки працівник в день звільнення не працював, з вимогою про розрахунок, належним чином, до роботодавця не звертався, то, враховуючі положення частини першої статті 116 КЗпП України,виплата нарахованих сумм повинна бути проведена не пізніше наступного дня після пред'явлення ним вимоги про розрахунок. Повний розрахунок відповідач провів з позивачем 10.01.2023 , що підтверджується самим позивачем в позовній заяві. Крім того, стосовно вимог позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період часу з 18.09.2020 року по 10.01.2023 року відповідач наголошує на тому, що дана вимога є такою, що суперечить нормам чинного законодавства. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022 року внесені зміни до ст.117 КЗпП та її редакція виглядає наступним чином: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Виходячи із вищевикладеного, вважає, що позивач зловживає своїм правом за для збагачення, шляхом значного перевищення терміну стягнення середнього заробітку, всупереч нормам ст.117 КЗпП (граничний термін - 6 місяців).
Дослідивши матеріали справи, давши відповідну правову оцінку зібраним у матеріалах справи доказам, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що з 16.03.2018 по 17.09.2020 ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Краснолиманське» (а.с.15-18).
Згідно наказу № 262/к позивач був звільнений 17.09.20 за ст.38 КЗпП України, за власним бажанням (а.с.8, 18).
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21.09.2022 позов ОСОБА_1 до ТОВ «Краснолиманське» про стягнення заробітної плати - задоволено. Стягнуто з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у розмірі 123137,33 грн. та судові витрати на користь держави у розмірі 1231,37 грн. Рішення набрало законної сили 24.10.2022 року.
Як вбачається із виписки руху коштів, 11.01.2023 ТОВ «Краснолиманське» здійснило повний розрахунок з позивачем щодо виплати заборгованості у розмірі 123137,33 грн. (а.с.5). Позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в період період з 18.09.2020 року до 10.01.2023 року, тобто по день фактичного розрахунку у сумі 123000грн.
Відповідно до вимогст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені уст. 116 КЗпП України.
Згідно зі ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Статтею 117 КЗпП Українипередбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Конституційний Суд України в Рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянинащодо офіційного тлумачення положеньстатті 233 Кодексу законів про працю Україниу взаємозв'язку з положеннями статей117,237-1цьогоКодексуроз'яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, що є законною вимогою, період, за який з відповідача на користь позивача має бути стягнутий середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, має становити з 18.09.2020 по день фактичного розрахунку 10.01.2023 рік, тобто в межах заявлених позовних вимог, що узгоджується з ч. ч. 1, 3ст. 13 ЦПК України.
Встановлений статтею 117 КЗпП України, механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Згідно з частиною першою статті 9 ЦК України, положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.
Відповідно п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
У трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Подібні за змістом висновки викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18.
Позивач звільнився з підприємства 17.09.2020, до суду про стягнення належних йому при звільненні виплат звернувся у вересні 2022 року.
Згідно довідки ТОВ «Краснолиманське» від 20.02.23, середній заробіток ОСОБА_1 за період липень-серпень 2020 становив 831,91 грн.
Період не сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 18.09.2020 по 10.01.2023 (попередній день фактичного розрахунку) становить 27 місяців, при цьому позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні лише в сумі 123000,00 грн.
При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд враховує очевидну не співмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, дії позивача та відповідача, у зв'язку з чим приходить до висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 80 000 грн.
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було б передбачити.
Згідно частин 1-3статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Згідно з вимогами пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Тому аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог.
Згідно частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Оскільки позивач на підставі статті 5 Закону України «Про судовий збір»звільнений від сплати судового збору, на підставі статті 141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір у розмірі 984,00 грн.
Керуючись ст. ст.10,12,13,141,263-265,354,355 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні- задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське»,код ЄДРПОУ: 32281519, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.09.2020 року по 10.01.2023 рік у розмірі 80 000 (вісімдесят тисяч) грн.00 коп., з утриманням з цієї суми обов'язкових податків та зборів.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське», код ЄДРПОУ: 32281519, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 судовий збір, сплачений ним при зверненні до суду, в розмірі 984 (дев'ятсот вісімдесят чотири ) гривень 00 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, суд вважає необхідним зазначити у резолютивній частині рішення наступні дані:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,(місце проживання: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 );
Представник позивача - ОСОБА_2 (адреса знаходження: АДРЕСА_3 );
Відповідач -Товариство з обмеженою відповідальністю«Краснолиманське»,код ЄДРПОУ: 32281519,(місце знаходження: 01001, м. Київ, вул. Прорізна, буд. 12-А).
Повний текст рішення складено 07.04.2023.
Суддя: С.В.Чудопалова