Справа № 204/1743/23
Провадження № 2/204/1381/23
КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua
(повний текст)
03 квітня 2023року Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська у складі головуючого судді Чудопалової С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ), в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 (адреса місця знаходження: АДРЕСА_2 ) до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» (місце знаходження: площа Шибанкова, буд. 1 А, м. Покровськ, 85300) про стягнення середнього заробітку за час перебування на службі в ЗСУ,-
Позивач,в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про стягнення середнього заробітку за час його перебування на службі в період - серпня 2022 року по 1 грудня 2022 року у розмірі 96023,52 грн. В обґрунтування позову зазначає,що з 05.02.2020 перебуває у трудових відносинах з ТОВ Шахтоуправління «Покровське», його середній дохід за місяць за період з січня 2022 року по липень 2022 року становить 24005,88 грн. Позивач вказує, що у липні 2022 року відповідачем нарахований йому середньомісячний заробіток, з того часу заробітна плата підприємством більше не виплачувалась. З початку війни позивач служить в ЗСУ та по 10.06.2022 року брав участь у бойових діях, після чого отримав поранення. Позивач зазначає, що підприємство не провело з ним повний остаточний розрахунок по виплаті заробітної плати, внаслідок чого виникла заборгованість за період з серпня 2022 по грудень 2022 у розмірі - 96023,52 грн. У зв'язку з чим позивач, звернувся до суду з вказаними позовними вимогами.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 15.02.2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
02.03.2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якій представник відповідача Єгорова О.Ю. просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі. В обґрунтування відзиву посилається на те, що 01 липня 2022 року був прийнятий Закон України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин», який набув чинності 19 липня 2022 року. Так, з урахуванням внесених змін відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Тобто, з 19.07.2022 року у Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» відсутній обов'язок виплачувати середній заробіток ОСОБА_1 , оскільки за такими працівниками зберігається лише місце роботи і посада.
Дослідивши матеріали справи, надавши відповідну правову оцінку зібраним у матеріалах справи доказам, суд приходить до таких висновків.
Судом встановлено, що позивач з 05.02.2020 перебуває у трудових відносинах з Приватним акціонерним товариством «Шахтоуправління «Покровське», що підтверджується копією довідки від 03.03.3023 (а.с.6).
Як вбачається із довідки №740/33/174 від 02.02.2023, виданої Міністерством оборони України, в особі командира військової частини НОМЕР_1 ,позивач перебуває на військовій службі в військовій частині НОМЕР_1 з 03.03.2022 на посаді матроса (а.с.5,12).
Згідно довідки ПАТ «ШУ'Покровське» від 28.11.2022 загальна сума нарахованого доходу ОСОБА_1 за період з січня 2022 по липень 2022 становить 240058 грн. 84 коп.,з яких: за липень 2022-нараховано- 20862 грн. 72 коп.;серпень 2022 - 0, вересень2022-0, жовтень 2022 -0) (а.с.11).
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, з 19 липня 2022 року, у зв'язку зі змінами, внесеними до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ, відповідач припинив нарахування і виплату позивачу середнього заробітку.
Вирішуючи пред'явлені позовні вимоги судом враховується наступне.
Відповідно до частини третьоїстатті 119 КЗпП Україниза працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Проте, 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким внесено зміни у частину третю статті 119 Кодексу законів про працю України та слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».
Таким чином, з набранням даного закону чинності передбачено зупинення нарахування та виплати середнього заробітку працівникам, які увільнені від роботи на підставі частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України.
На даний час Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ є чинним та обов'язковим до виконання.
У рішенні від 3 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України також надав роз'яснення порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. Зокрема, зазначається, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього.
Так, згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави, тобто кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва, проте відповідно до структури і ресурсів кожної держави.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював свою позицію стосовно питання зміни обсягів та розмірів різних соціальних виплат, пенсій тощо.
У рішенні від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 (пункт 5) Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг встановлюються державою з урахуванням її фінансових можливостей. Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, врахував положення актів міжнародного права.
Конституційний Суд України в рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 визначив, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості. У даному рішенні Конституційний Суд спирається на Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, який встановлює загальний обов'язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).
У рішенні Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 зазначено, що звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини є їх обмеженням. Верховна Рада України повноважна ухвалювати закони, що встановлюють обмеження, відповідно до таких критеріїв: «обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права».
Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.
Таким чином, одним з основних принципів, який застосовується державою для реалізації конституційного права на соціальний захист, є принцип збалансованості та пропорційності між фінансовими можливостями держави, які визначаються, у першу чергу, внутрішнім законодавством держави, що враховує, зокрема, зовнішньо та внутрішньо економічні і політичні чинники.
На цей час Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ є чинним та обов'язковим до виконання.
З наведеного вбачається висновок, що положення ч. 3 ст. 119 КЗпП України, у частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинності Законом №2352-ІХ. Починаючи з 19 липня 2022 року, відповідач був позбавлений права зберігати за позивачем середній заробіток, оскільки відповідні положення ч. 3 ст. 119 КЗпП України були вилучені.
При цьому, припинення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку позивачу було спрямовано на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог Закону.
Крім того, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ не містить положень щодо його застосування лише до осіб, які призвані після набрання ним чинності.
Вирішуючи питання щодо співмірності втручання в права позивача застосуванням положень Закону, відповідно до якого діяв відповідач, і, як наслідок - погіршення матеріального становища позивача внаслідок застосування положень Закону, суд виходить з такого.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Пунктом 1 вказаної постанови установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Таким чином позивачу, який перебуває на військовій службі, щомісячно виплачується додаткова винагорода у розмірі 30 000 гривень, отже підстави для висновку про те, що у зв'язку із застосуванням відповідачем вимог Закону №2352-ІХ значно погіршилось становище позивача відсутні.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.
З огляду на викладене, у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.
Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 89, 141, 264, 430 ЦПК України, суд,
В задоволені позовної заяви ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про стягнення середнього заробітку - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, суд вважає необхідним зазначити у резолютивній частині рішення наступні дані:
Позивач -ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП: НОМЕР_2 , (адреса проживання: АДРЕСА_1 );
Представник позивача - ОСОБА_2 (адреса місця знаходження: АДРЕСА_2 );
Відповідач -Приватне Акціонерне Товариство «Шахтоуправління «Покровське», ЄДРПОУ: 13498562, (адреса знаходження: Донецька область, м. Покровськ, площа Шибанкова, буд. 1 а, 85300).
Повний текст рішення складено 07.04.2023.
Суддя: С.В.Чудопалова