09 лютого 2023 року
м. Київ
cправа № 917/399/15
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Погребняка В.Я. - головуючий, Білоуса В.В., Огородніка К.М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Головного управління ДПС у Полтавській області
на ухвалу Господарського суду Полтавської області
від 11.10.2022
у складі судді: Білоусова С.М.,
та постанову Східного апеляційного господарського суду
від 15.12.2022
у складі колегії суддів: Россолов В.В., (головуючий), Хачатрян В.С., Шутенко І.А.,
за заявою Головного управління ДПС у Полтавській області
до Державного підприємства "Жовтневий спиртовий завод"
про банкрутство
Головне управління ДПС у Полтавській області (далі - ГУ ДПС у Полтавській області, заявник) 16.01.2023, засобами поштового зв'язку, звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 11.10.2022 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.12.2022 у справі № 917/399/15 Господарського суду Полтавської області.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 917/399/15 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Огороднік К.М., суддя - Білоус В.В., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 20.01.2023.
Як вбачається з матеріалів скарги, заявник не погоджується з постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.12.2022, якою ухвалу Господарського суду Полтавської області від 11.10.2022 щодо, зокрема, задоволення клопотання арбітражного керуючого Шишлова О.М. про затвердження звіту розпорядника майна про нарахування та виплату грошової винагороди та стягнення з ГУ ДПС у Полтавської області - залишено без змін.
Розглянувши матеріали касаційної скарги, Суд дійшов до висновку про відмову у прийнятті касаційної скарги ГУ ДПС у Полтавської області з наступних підстав.
З аналізу статей 55, 129 Конституції України вбачається, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція ЄСПЛ) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Суд зазначає, що право на доступ до суду є одним із аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції ЄСПЛ та повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (Рішення ЄСПЛ від 04.12.1995 у справі "Беллє проти Франції"). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції ЄСПЛ, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд. Водночас, право на доступ до суду, закріплене у статті 6, не є абсолютним, воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак, Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 Конвенції ЄСПЛ, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини").
Так, згідно Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, цей Кодекс набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через шість місяців з дня набрання чинності цим Кодексом.
Кодекс України з процедур банкрутства № 2597-VIII набрав чинності 21.04.2019, цей Кодекс введено в дію з 21.10.2019.
З дня введення в дію цього Кодексу визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 31, ст. 440 із наступними змінами); Постанову Верховної Ради України "Про введення в дію Закону України "Про банкрутство" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 31, ст. 441).
Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Частиною 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства, визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства, ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 3 статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства, в редакції на момент прийняття судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови та прийняття судом касаційної інстанції даної ухвали, передбачено, що у касаційному порядку не підлягають оскарженню постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду судових рішень, крім: ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство, ухвали за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство, а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.
Наведений в частині 3 статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства, перелік судових рішень, що підлягають касаційному оскарженню, є вичерпним, і тому подання касаційних скарг на інші судові рішення (тобто відсутні у вказаному переліку) виключає можливість здійснення касаційного провадження за такими скаргами.
У даному випадку предметом касаційного оскарження є постанова Східного апеляційного господарського суду від 15.12.2022, якою ухвалу Господарського суду Полтавської області від 11.10.2022 щодо, зокрема, задоволення клопотання арбітражного керуючого Шишлова О.М. про затвердження звіту розпорядника майна про нарахування та виплату грошової винагороди та стягнення з ГУ ДПС у Полтавської області - залишено без змін, можливість окремого оскарження якої, не передбачено частиною 3 статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства, положення частиною 3 статті 8 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" так само не передбачають можливості оскарження вказаних судових рішень.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
У зв'язку з чим, касаційна скарга не підлягає розгляду в порядку касаційного провадження, тому в її прийняті слід відмовити з підстав передбачених пунктом 1 частиною 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, у разі прийняття до касаційного провадження касаційної скарги ГУ ДПС у Полтавської області на вказане судові рішення судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції буде діяти не як "суд встановлений законом" в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини, що в сукупності з положеннями норм статті 287 ГПК України, виключає можливість касаційного перегляду.
На підставі викладеного та керуючись частиною 3 статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 3, 234, 235, пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавської області на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 11.10.2022 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.12.2022 у справі № 917/399/15.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий В.Я. Погребняк
Судді В.В. Білоус
К.М. Огороднік