_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________РІШЕННЯ
"05" квітня 2023 р. м. Одеса Справа № 916/2703/22
Господарський суд Одеської області у складі судді Погребна К.Ф. при секретарі судового засідання Рясний В.О. розглянувши справу №916/2703/22
за позовом Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (01135, м. Київ, проспект Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 38727770) в особі Чорноморської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (Адміністрація морського порту Чорноморськ) (68001, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Праці, 6, код ЄДРПОУ 38728418)
до відповідача Акціонерного товариства “РИСОІЛ С.А” (8, вул. Ле Корбюзьє, 1208, Женева, Швейцарська Конфедерація) представництво в Україні (65009, м. Одеса, вул. Теніста, 15)
про стягнення 123 394,86грн. пені та 290,29 дол. США 3% річних
Представники сторін:
від позивача: Остапов В.В. самопредставництво;
від відповідача: Козолуп М.С. ордер;
Державне підприємство “Адміністрація морських портів України” в особі Чорноморської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (Адміністрація морського порту Чорноморськ) звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою Акціонерного товариства “РИСОІЛ С.А” про стягнення 123 394,86грн. пені та 290,29 дол. США 3% річних
Ухвалою від 17.10.2022р. судом, у порядку ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, позовну заяву Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Чорноморської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (Адміністрація морського порту Чорноморськ) було залишено без руху.
21.10.2022р. до господарського суду надійшла заява (вх. №23422/22) від Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Чорноморської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (Адміністрація морського порту Чорноморськ) про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.10.2022р. за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/2703/22 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.
26.12.2022р. за вх.№14714/18 до суду від відповідча надійшло клопотання про продовження судом процесуального строку, в якій Акціонерного товариства “РИСОІЛ С.А” просить продовжити процесуальний строк на подання відзиву на позов та доказів по справі № 916/2703/22 до 11.01.2023.
Ухвалою суду від 26.12.2022р. клопотання Акціонерного товариства “РИСОІЛ С.А” про продовження строку на подання відзиву було задоволено.
27.12.2022 за вх.№29708/22 до суду від відповідача надійшло клопотання від 26.12.2022р. про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою суду від 27.12.2022р. було призначено розгляд справи №916/2703/22 у судовому засіданні з викликом сторін.
12.01.2023р. за вх. №1030/23 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, згідно якого останній позовні вимоги не визнає вважає їх необґрунтованим, безпідставними в зв'язку з чим в задоволені позову просить суд відмовити.
При цьому заперечуючи проти позовних вимог відповідач посилається як на наявність підстав для звільнення від відповідальності наявність форс-мажорних обставин спричинених збройною агресіє Росії проти України. Крім того відповідач посилається на положення ст. 551 ЦК України та 233 ГК України щодо зменшення штрафних санкції.
31.01.2023р. за вх. №3119/23 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої позивач вважає що заперечення відповідача є безпідставними, не підтверджені належним та допустимим доказами, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
18.06.2019 між державним підприємством “Адміністрація морських портів України” (надалі - Позивач/ДП “АМПУ”) та акціонерним товариством “Рисоіл С.А.” (надалі - Відповідач/АТ “RISOIL S.A.”/AT “РИСОІЛ С. А.”) було укладено Договір про встановлення сервітуту № 40-П-АМПУ-19 (надалі - Договір) відповідно до якого Позивач, який виступає власником майна, надав Відповідачу, який виступає Сервітуарієм, право обмеженого користування на умовах сервітуту майном Позивача, а саме: частиною причалу № 11 (довжиною 165 пог.м), що розташований за адресою: вул. Сухолиманська, ЗОА, м. Чорноморськ, межі якого визначені у Додатку №1 до даного Договору (далі - Об'єкт сервітуту), а Сервітуарій зобов'язується вносити плату за користування майном у розмірах і в порядку, передбачених цим Договором.
Згідно Додаткової угоди № 2 від 23.02.2021 до Договору довжина сервітуту встановлена 142 пог.м.
Пунктом 2.1 Договору передбачено, що метою цього Договору є забезпечення Сервітуарію права користування Об'єктом сервітуту для модернізації та оптимізації процесів навантаження вантажів на судна, будівництва нових сучасних портових перевантажувальних потужностей шляхом встановлення інженерної споруди (морська транспортна галерея) та суднонавантажувальної машини.
Згідно п. 2.10.2 Договору Сервітуарій зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вносити плату за сервітут відповідно до статті 4 цього Договору.
Відповідно до п. 4.4-4.6 Договору рахунок на оплату та акт наданих послуг формується Власником не пізніше 5-го числа місяця наступного за звітним. Сервітуарій зобов'язується направити свого представника для отримання рахунку на оплату не пізніше 8-го числа місяця, наступного за звітним. Сервітуарій зобов'язується здійснювати оплату за сервітут у розмірі, встановленому п. 4.3 цього Договору, в строк не пізніше 10 числа кожного місяця, наступного за звітним. Якщо 10 число припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Щомісячна плата за сервітут, що визначається Власником у національній валюті, оплачується Сервітуарієм в іноземній валюті (долар США) за офіційним курсом НБУ гривні до долара США на останню дату розрахункового місяця.
Відповідно до умов п. 5.2 Договору у разі порушення термінів оплати, встановлених цим Договором, Сервітуарій несе відповідальність у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення виконання грошових зобов'язань, від суми прострочення, що підлягає оплаті за кожен день прострочення.
Позивач вказує, що на виконання умов договору ним було виставлено відповідачу рахунки на оплату сервітуту, а саме №пр2/1 536 від 28.02.2022 на суму 6 922,62 дол. США, №пр2/2 804 від 31.03.2022 на суму 7 664,33 дол. США, №пр2/3 245 від 30.04.2022 на суму 7 417,09 дол. США, №пр2/3 458 від 31.05.2022 на суму 7 664,33 дол. США, №пр2/3770 від 30.06.2022 на суму 7 417,09 дол. США та №пр2/4141 від 31.07.2022 на суму 6 131,47 дол. США, але Відповідач оплату за вказаними рахунками здійснював несвоєчасно, та не виконував зобов'язання у строк, визначений у Договору, чим порушив умови господарського зобов'язання.
З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за Договором, розмір нарахованої пені за неналежне виконання відповідачем умов Договору за розрахунком, наданим позивачем, складає 123 394,86грн.
Окрім того, позивач у позові вказує, що оскільки відповідачем не виконані умови Договору щодо оплати за сервітутом, він зобов'язаний сплатити на користь позивача три проценти річних в сумі 290,29 дол. США.
Отже, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором про встановлення сервітуту № 40-П-АМПУ-19 від 18.06.2019р., щодо своєчасного розрахунку за сервітутом, Державне підприємство “Адміністрація морських портів України” в особі Чорноморської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (Адміністрація морського порту Чорноморськ) звернулось до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.
Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, що регулюють спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Відповідно до ч.1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 ГК України, в яких визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з п. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як встановлено судом 18.06.2019р. між державним підприємством “Адміністрація морських портів України” та акціонерним товариством “Рисоіл С.А.” було укладено Договір про встановлення сервітуту № 40-П-АМПУ-19 відповідно до якого Позивач, який виступає власником майна, надав Відповідачу, який виступає Сервітуарієм, право обмеженого користування на умовах сервітуту майном Позивача, а саме: частиною причалу № 11 (довжиною 165 пог.м), що розташований за адресою: вул. Сухолиманська, 30А, м. Чорноморськ, межі якого визначені у Додатку №1 до даного Договору, а Сервітуарій зобов'язується вносити плату за користування майном у розмірах і в порядку, передбачених цим Договором.
Згідно п. 2.10.2 Договору Сервітуарій зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вносити плату за сервітут відповідно до статті 4 цього Договору.
Відповідно до п. 4.4 Договору рахунок на оплату та акт наданих послуг формується Власником не пізніше 5-го числа місяця наступного за звітним. Сервітуарій зобов'язується направити свого представника для отримання рахунку на оплату не пізніше 8-го числа місяця, наступного за звітним.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату сервітуту, а саме №пр2/1 536 від 28.02.2022 на суму 6 922,62 дол. США, №пр2/2 804 від 31.03.2022 на суму 7 664,33 дол. США, №пр2/3 245 від 30.04.2022 на суму 7 417,09 дол. США, №пр2/3 458 від 31.05.2022 на суму 7 664,33 дол. США, №пр2/3770 від 30.06.2022 на суму 7 417,09 дол. США та №пр2/4141 від 31.07.2022 на суму 6 131,47 дол. США.
Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до п.4,5-4.6. договору Сервітуарій зобов'язується здійснювати оплату за сервітут у розмірі, встановленому п. 4.3 цього Договору, в строк не пізніше 10 числа кожного місяця, наступного за звітним. Якщо 10 число припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Щомісячна плата за сервітут, що визначається Власником у національній валюті, оплачується Сервітуарієм в іноземній валюті (долар США) за офіційним курсом НБУ гривні до долара США на останню дату розрахункового місяця.
Однак, Відповідач оплату за вказаними рахунками здійснював несвоєчасно, та не виконував зобов'язання у строк, визначений у Договору, чим порушив умови господарського зобов'язання. Оплату вказаних рахунків була здійснена 15.08.2022р.
При цьому доказів на спростування відповідних послань, відповідачем до суду не надано.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, виходячи з матеріалів справи, відповідач виконав свої зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В зв'язку з порушення відповідачем строків оплати за сервітутом, позивачем нараховано відповідачу пеню в сумі 123 394,86грн.
За ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З огляду на те, що відповідач свої зобов'язання в частині оплати сурвітуту не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.
При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем вартості природного газу) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до умов п. 5.2 Договору у разі порушення термінів оплати, встановлених цим Договором, Сервітуарій несе відповідальність у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення виконання грошових зобов'язань, від суми прострочення, що підлягає оплаті за кожен день прострочення.
В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
В п. 28 Постанови Верховного суду від 07 квітня 2018 року по справі № 916/1435/17 зазначено, що оскільки максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України, а чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні, (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 3-29гс15 від 01.04.2015). В п. 6.2.5 Постанови від 23 листопада 2018 року по справі №922/4404/17 Верховний Суд виходить з того, що пеня у таких випадках, має обчислюватись і стягуватись в національній валюті України - гривні. При цьому, саме у гривні вона повинна обчислюватись на момент щоденного прострочення зобов'язання.
Відповідно до офіційного веб-сайту НБУ курс долара США з 28.02.2022 по 20.07.2022 складав 29,25 грн за 1 долар США; з 21.07.2022 по 15.08.2022 складав 36,57 грн за 1 долар США.
Так, з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за спірним договором щодо здійснення оплати за сервітутом позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 123 394,86грн.
Розглянувши наданий позивачем розрахунок пені господарський суд відзначає його правильність та обґрунтованість, у зв'язку з чим позовні вимоги щодо стягнення з Акціонерного товариства “РИСОІЛ С.А” пені в сумі 123 394,86грн., підлягають задоволенню.
Крім того в зв'язку з неналежним виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором про встановлення сервітуту № 40-П-АМПУ-19 від 18.06.2019р., позивачем нараховано відповідачу 3% річних в сумі 290,29 дол. США
Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що умовами спірного договору не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення грошового зобов'язання.
При цьому, в частині визначення валюти нарахування 3% річних суд зазаначає, що в п. 7.10 Постанови Верховного суду від 22 жовтня 2019 року по справі №905/2508/15 колегія суддів враховує висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, згідно з яким як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч.І ст. 1046, ч.І ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме в тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Передбачене ч.2 ст. 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. При обчисленні 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена в договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів оплати сервітуту, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних в розмірі 290,29 дол. США., судом встановлено, що вказаний розрахунок 3% річних здійснений позивачем вірно, також вказаний розрахунок відповідачем не оспорювались. Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних в сумі 290,29 дол. США.
Суд зазначає, що у вказаному розрахунку 3% річних кінцевим терміном нарахування зазначено 18.08.2022р., проте при перевірці його судом встановлено, що фактично 3% розраховано по 14.08.2022р. що є вірним.
Заперечення відповідача до уваги судом не приймаються з огляду на наступне.
Так, Відповідач посилається на наявність форс-мажорних обставин, та зазначає обставиною форс - мажору за договором - наявність збройної агресії проти України.
Суд відповідне посилання відповідача оцінює критичне з огляду на наступне.
Так, відповідно до п. 6.1 Договору сторони Договору, під час його укладання, дійшли згоди стосовно обов'язку оплати сервітуту за весь час дії Договору (у тому числі за час дії форс-мажорних обставин), а припинення нарахування можливо виключно у разі руйнації об'єкту Сервітуарія, що розташований на причалі №11 морського порту Чорноморськ або його демонтажу, що є підставою для розірвання Договору та припинення державної реєстрації права користування Об'єктом сервітуту (іншого речового права).
При цьому, відповідачем прострочена оплату за сервітут, яка виникла в т.ч. за лютий 2022 року, коли протягом 23 діб (з 28 діб місяця), форс-мажорні обставини взагалі були відсутні.
Щодо наданого Відповідачем сертифікату виданого, Одеським регіональним відділенням Торгово-промислової палати №5100-22-1507 від 22.11.2022 про форс- мажорні обставини (далі - Сертифікат), суд зазначає.
В Постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 Верховним Судом вказано, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Верховний Суд у Постанові від 19.08.2022 по справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат Торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Як вбачається зі змісту Сертифікату він підтверджує форс-мажорні обставини щодо неможливості виконання Відповідачем своїх зобов'язань за договором, щодо використання об'єкту сервітуту, а саме частиною причалу № 11 (довжиною 142 пог.м.), що розташований за адресою: вул. Сухолиманська, 30А, м. Чорноморськ, межі якого визначені у Додатку №1, враховуючи мету, а саме: користування Об'єктом сервітуту для модернізації та оптимізації процесів навантаження вантажів на судна, будівництва нових сучасних портових перевантажувальних потужностей шляхом встановлення інженерної споруди (морська транспортна галерея) та суднонавантажувальної машини.
В той же час, як вбачається з матеріалів справи, в період з 24.02.2022 по сьогоднішній день інженерна споруда (морська транспортна галерея) (довжиною 142 пог.м), щодо якої встановлено сервітут за Договором №40-П-АМПУ-19 від 18.06.2019, знаходилась на причалі № 11, що розташований за адресою: вул. Сухолиманська, 30А, м. Чорноморськ. Протягом зазначеного періоду її демонтаж не проводився.
Поряд з цим, зі місту Сертифікату вбачається, що посадовими особами Одеського регіонального відділення Торгово-промислової палати України не перевірялись обставини знаходження мобільної споруди на причалі протягом спірного періоду. Також з матеріалів справи неможливо встановити, на підставі яких документів посадові особи Одеського регіонального відділення Торгово-промислової палати України встановили обставини неможливості використання об'єкту сервітуту відповідно до його мети. Листів Відповідача №17 від 31.10.2022 та 18 від 31.10.2022, на які має місце посилання в Сертифікаті Відповідачем до матеріалів справи не надано.
Також відповідач у відзиві зазначав, що за результатами участі відповідача у завантаженні зернових вантажів на морські судна для їх транспортування «зерновим коридором», Відповідач одразу здійснив розрахунки з Позивачем, а саме 15.08.2022р. Разом з тим доказів на підтвердження відповідних посилань відповідачем до матеріалів справи не надано.
Крім того, суд зазначає, що в постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17 зроблено висновок про те, що: - статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати; - форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що такі обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов'язання; - доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
За приписами частини другої статті 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Отже з наведеного вбачається, що будь-яка обставина вважається форс-мажорною не взагалі, а відносно певного зобов'язання конкретного суб'єкта. Обставина визнається форс-мажорною, якщо є причинно-наслідковий зв'язок між обставиною/подією та неможливістю виконання заявником своїх конкретних зобов'язань (за договором, контрактом, угодою, законом, нормативним актом, актом органів місцевого самоврядування тощо). Збройний конфлікт, війна дійсно можуть бути обставинами непереборної сили, але тільки в тому випадку, коли вони відповідають всім чотирьом наведеним ознакам.
Поряд з цим, відповідачем не доведена наявність причинно-наслідкового зв'язку між військовою агресією та неможливістю своєчасно погасити борг. Відповідачем не доведено, що саме через військові дії, він в період з 24.02.2022 не мав можливості своєчасно сплатити надану послугу.
При цьому відповідно до положень ч.2 ст. 218 ГК України не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Тобто, положення ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України чітко передбачають, що навіть у разі відсутності у Відповідача станом на 24.02.2022 грошових коштів для погашення заборгованості перед Позивачем, це не може розглядатися як підстава для звільнення Відповідача від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що Відповідачем не доведено дію та вплив форс-мажорних обставин саме на виконання грошових зобов'язань у взаємовідносинах із Позивачем за укладеним договором, а також доказів причинно-наслідкового зв'язку між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю своєчасного виконання відповідачем своїх зобов'язань за вказаним договором.
Щодо зменшення штрафних санкцій суд зазначає.
За правовою позицією Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі №924/456/19, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, що оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені, а також розмір, до якого підлягає її зменшення.
Суд зазначає, що загальний розмір неустойки (пені), присуджений до стягнення з відповідача за порушення виконання грошових зобов'язань складає 123394,86 грн. (за курсом НБУ це 3350,88 дол. США), що співвідноситься до розміру простроченого зобов'язання (15 492,96 дол. США) на рівні приблизно 22%, що не є надмірним та непропорційним, або таким, що створює непосильний майновий тягар для Відповідача, за відсутності в матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження складного фінансового становища Відповідача.
Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Разом з тим заявляючи про наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, Відповідач лише посилається на належне виконання зобов'язань за договором, а також військову агресію російської федерації проти України. Проте, на підтвердження наявності підстав для зменшення штрафних санкцій відповідач не наддав суду жодних належних та допустимих доказів і не довів винятковості обставин.
За таких обставин, зважаючи на відсутність виключних обставин, з якими положення законодавства (ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України) пов'язують можливість зменшення розміру санкцій, відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, в т. ч. з урахуванням їх розміру.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Інші посилання відповідача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.
При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України"
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” в особі Чорноморської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, а тому підлягають задоволенню
Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (01135, м. Київ, проспект Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 38727770) в особі Чорноморської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (Адміністрація морського порту Чорноморськ) (68001, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Праці, 6, код ЄДРПОУ 38728418) до Акціонерного товариства “РИСОІЛ С.А” (8, вул. Ле Корбюзьє, 1208, Женева, Швейцарська Конфедерація) представництво в Україні (65009, м. Одеса, вул. Теніста, 15) - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства “РИСОІЛ С.А” (8, вул. Ле Корбюзьє, 1208, Женева, Швейцарська Конфедерація) представництво в Україні (65009, м. Одеса, вул. Теніста, 15) на користь Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (01135, м. Київ, проспект Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 38727770) в особі Чорноморської філії Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (Адміністрація морського порту Чорноморськ) (68001, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Праці, 6, код ЄДРПОУ 38728418) пеню в сумі 123 394 (сто двадцять три тисячі триста дев'яносто чотири)грн. 86коп., 3% річних 290 (двісті дев'яносто) 29 доларів США та судовий збір в сумі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна)грн.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 10 квітня 2023 р.
Суддя К.Ф. Погребна