про відмову в задоволенні подання
про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України
07 квітня 2023 року Справа № 915/225/18
м. Миколаїв.
Суддя Господарського суду Миколаївської області Коваль С.М.,
розглянувши матеріали
подання (заяви) головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Тарасенко К.В., 54056, вул. Космонавтів, 61, м.Миколаїв,
про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України,
громадянина ОСОБА_1
у справі № 915/225/18
За позовом: Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2
(54034, м.Миколаїв, вул. Південна, 52) в інтересах держави
До 1-го відповідача: Миколаївської міської ради,
вул.Адміральська, 20, м.Миколаїв, 54001
До 2-го відповідача: Фізичної особи- підприємця ОСОБА_1 ,
АДРЕСА_1
про: - визнання незаконним та скасування пункту 2 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 25.05.2017 №20/29;
- визнання недійсним на майбутнє договору оренди землі №11446 від
05.10.2017;
- повернення земельної ділянки.,-
Головний державний виконавець Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Тарасенко К.В. (далі- державний виконавець) звернувся з поданням від 17.03.2023 № 25389, зареєстрованим у Господарському суді Миколаївської області 31.03.2023 за № 4010/23, у порядку ст. 337 ГПК України та п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон), про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України громадянина ОСОБА_1 , який є боржником у відповідності до рішення Господарського суду Миколаївської області від 25.07.2018 у даній справі.
Подання обґрунтоване: 1) посиланням на ухилення боржника від виконання судового рішення в даній справі, а саме: неявку керівника боржника на виклик державного виконавця; невиконання судового рішення у добровільному порядку; неподання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог державного виконавця; 2) посиланням на п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону.
Дослідивши матеріали подання, суд приходить до такого.
Державний виконавець у поданні як на спеціальне законодавство посилається на п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону, згідно якого виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи чи керівника боржника-юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Суд вважає, що указана норма Закону не є спеціальною щодо вирішення питань, порушених у поданні, тому що порядок здійснення права громадян України на виїзд з України, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і порядок розв'язання спорів у цій сфері визначено Законом України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України”, а тому останній є спеціальним законом. Цим законом визначено вичерпний перелік підстав, за яких право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено, а саме: “коли: він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду” (ч. 1 ст. 6 Закону України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України”).
Господарським процесуальним законодавством також визначено, що тимчасове обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як виключний захід забезпечення виконання судового рішення. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення (ст. 337 ГПК України).
Отже, наведеними вище положеннями ст. 337 ГПК України передбачено можливість застосування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як виключний захід забезпечення виконання судового рішення.
Крім того, суд вважає, що у поданні не наведено обставин для застосування виключного заходу забезпечення виконання судового рішення. Наведені у поданні обставини, зокрема посилання на невиконання рішення суду, а також не з'явлення за місцем знаходження зупинкового комплексу поблизу дому № 68 вул. Космонавтів, м.Миколаїв на вимогу направлену 25.01.2022, та інших вимог направлених громадянину ОСОБА_1 , без підтвердження такого належними доказами, не є доказами ухилення боржника від демонтажу зупинкового комлексу в ході примусового виконання рішення суду. До того ж, державним виконавцем взагалі не подано доказів надсилання будь-яких документів виконавчого провадження боржнику.
У рішенні Європейського суду з прав людини щодо незаконності обмеження у праві виїзду за кордон у справі "Хлюстов проти Росії" (№ 28975/05) ЄСПЛ звернув увагу на необґрунтованість обмеження права заявника залишити країну, оскільки причиною було зазначено лише факт несплати боргу, без пояснення, як заборона сприятиме швидшому його погашенню, з урахуванням індивідуальних особливостей заявника. ЄСПЛ дійшов висновку, що уряд порушив свої зобов'язання встановлювати такі обмеження виправдано і пропорційно, відповідно до частин 2 і 3 статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (свобода залишати свою країну і обмеження цього права виключно на підставі закону і якщо це необхідно у демократичному суспільстві).
Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Будь-яких доказів, які б давали підстави вважати, що боржник може виїхати за кордон на постійне місце проживання, не виконавши зобов'язань, виконавцем суду не надано. Більш того, до подання не надано доказів, які б свідчили, як заборона виїзду може допомогти демонтувати зупинковий комлекс у цій справі, і не порушить визначене ст. 33 Конституції України право на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Свобода пересування гарантована ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, частина друга якої передбачає: "Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною". При чому, згідно ч. 3 зазначеної статті на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
У справі "Гочев проти Болгарії" (рішення від 26.11.2009 року) Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості.
В справі Stetsov проти України (заява № 5170/15) Європейський суд з прав людини в рішенні від 11.05.2021, встановивши порушення статті 2 Протоколу № 4 (свобода пересування) Європейської Конвенції з прав людини, зазначив наступне:
- що стосується пропорційності втручання, Суд повторив, що навіть якщо захід обмеження свободи пересування особи спочатку був обґрунтованим, він міг стати непропорційним, якщо він автоматично продовжувався протягом тривалого періоду.
- особливо розглянувши обмеження, накладені з причин непогашеної заборгованості, Суд вказав, що такі заходи були обґрунтованими лише в тому випадку, якщо вони переслідували мету гарантувати повернення боргів, про які йде мова. Відповідно, органи влади не могли продовжувати обмеження на дуже тривалі періоди без періодичного перегляду їх обґрунтування.
- у світлі принципу пропорційності Суд вважав, що окрім складності встановлення та залишення широких меж розсуду для суб'єктивності, намір боржника у випадках несплати боргу, встановленого судом, не міг бути єдиною підставою, що обґрунтовує оскаржуване обмеження, якщо воно тривало після закінчення початкового короткого періоду. Дійсно, компетентний відділ повинен бути здатним пояснити, як заборона виїзду може допомогти стягнути борг з урахуванням конкретної ситуації заявника та будь-яких інших особливих обставин справи (http://hudoc.echr.coe.int/fre-press?i=003-7018364-9466829).
Ураховуючи викладене, суд визнає, що запропоновані у поданні державним виконавцем заходи можуть призвести до необґрунтованого обмеження права боржника на свободу пересування, яке гарантоване Конституцією України, а тому підстави для задоволення подання державного виконавця відсутні.
Керуючись ст.ст. 234, 337 ГПК України, суд, -
У задоволенні подання головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Тарасенко К.В про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України громадянина ОСОБА_1 , відмовити повністю.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя С.М.Коваль.