ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.03.2023Справа № 910/12395/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., за участю секретаря судового засідання Свіденко С.К., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ювелірний завод "Діамант-13" (04080, м. Київ, вул. Межигірська, буд. 82-А, ідентифікаційний код 21651747)
до Приватного акціонерного товариства "Завод Супутник" (04080, м. Київ, вул. Межигірська, будинок 82-А, ідентифікаційний код 02970300)
про зобов'язання вчинити дії,
Представники сторін:
від позивача: Гера Р.Ю.
від відповідача: Опалюк С.В.
1. Стислий виклад позиції позивача
До Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Ювелірний завод "Діамант-13" з позовом до Приватного акціонерного товариства "Завод Супутник" в якому позивач просить суд зобов'язати Приватне акціонерне товариство "Завод Супутник" надати Товариству з обмеженою відповідальністю "Ювелірний завод "Діамант-13" доступ до приміщень, площею 203 м.кв офіс виробництво корпус № 3 літера "Г", що знаходиться за адресою вул. Межигірська, будинок 82-А, м. Київ, 04080.
В обґрунтування позовних вимог, позивач вказує, що договір оренди приміщення за адресою вул. Межигірська, будинок 82-А, м. Київ, 04080 не був укладений, однак, в раніше орендованому позивачем приміщенні, станом на 24.02.2022 залишались основні засоби, техніка та обладнання, до яких ТОВ "Ювелірний завод "Діамант-13" з лютого 2022 не має доступу. Відповідачем були проігноровані неодноразові звернення позивача щодо надання доступу до приміщень раніше орендованих, для отримання доступу до своїх основних засобів, техніки, обладнання. Означені обставини й послугували підставою для звернення до суду з даним позовом.
У відповіді на відзив позивач не погоджується із запереченнями викладеними відповідачем у відзиві, з огляду на наступне:
- дія договору № 701 від 16.01.2017 припинена 01.01.2022 та в подальшому відносини сторін не були врегульовані їх письмовою згодою, на умовах, визначених договором № 701 від 16.01.2017. Договір оренди, з врахуванням додаткової угоди від 01.01.2022 укладений між сторонами, був укладений на певний термін, а його закінчення пов'язано із настанням певної дати, а саме 31.01.2022. Основний договір оренди, вказує, що між сторонами не погоджено можливість автоматичної пролонгації дії цього договору, оскільки, п. 4.2. допускає пролонгацію його дії виключно на підставі письмової згоди сторін;
- долучений до відзиву лист від 21.09.2022 не може вважатись доказом належного повідомлення позивача про розірвання договору оренди, з огляду на таке: по-перше, вказаний лист не містить розрахунків заборгованості, та документів, на підставі яких вони зроблені; по-друге, в матеріалах справи відсутні будь-які відомості, які б підтверджували направлення вказаного листа у зазначені строки, та і взагалі - докази того, що такий лист направлявся позивачу;
- після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві;
- позивач не користувався приміщеннями в період лютий-вересень та не отримував жодних рахунків до сплати.
2. Стислий виклад позиції відповідача
У поданому відповідачем відзиві останній заперечує щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне:
- по закінченню строку, на який був укладений договір, між сторонами була досягнута згода про продовження його дії, про що свідчить відсутність підписаного сторонами акту здачі-приймання об'єкта оренди, здійснені відповідачем платежі за оренду приміщення, а також укладена між сторонами 01.01.2022 додаткова угода № 1 до договору оренди № 701 від 16.01.2017. Факт пролонгації дії договору підтверджується також здійсненими позивачем платежами за оренду приміщення;
- твердження позивача про те, що з відповідачем обговорювалось питання укладення нового договору оренди, не свідчать про те, що дія договору оренди № 701 була на той момент припинена. Позивач не надав жодних доказів того, що дія договору оренди припинилася 01.01.2022;
- починаючи з березня 2022 року позивач припинив внесення орендної плати за договором, у зв'язку із чим в нього утворилася заборгованість перед відповідачем на загальну суму 478 461 грн. 01 коп. У вересні 2022 року відповідач звернувся до Господарського суду міста Києва і позовом про стягнення з позивача вищезазначеної заборгованості. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2022 у справі № 910/10253/22 було відкрито провадження за вищезазначеною позовною заявою відповідача. На даний момент розгляд зазначеної справи триває;
- на адресу позивача було направлено повідомлення від 21.09.2022 про розірвання договору оренди в односторонньому порядку з 22.10.202 у зв'язку із невиконанням обов'язку щодо внесення орендної плати, в якому відповідач також вимагав від позивача забезпечити присутність його представників для підписання акту передачі орендованого приміщення, а також не пізніше 20.10.2022 сплатити заборгованість з орендної плати та штрафні санкції. У визначений час представники позивача не з'явилися для підписання акту, відповідно заборгованість не оплатили;
- враховуючи, що договір оренди № 701 від 16.01.2017 є розірваним в односторонньому порядку з 22.01.2022, то у відповідача відсутні будь які зобов'язання надавати позивачу доступ до приміщень, якими володіє відповідач;
- із заявлених позовних вимог вбачається, що позивач просить зобов'язати відповідача надати йому доступ до приміщень, які йому не належать, "для отримання доступу до своїх основних засобів, техніки, обладнання, документів", тобто, позивач просить встановити йому сервітут. Однак, жодних доказів того, що в приміщенні, доступ до якого просить позивач, знаходяться якісь належні йому речі, разом з позовом не було надано. Крім цього, позивач не довів наявності законних підстав для фактичного встановлення йому сервітуту на право користування належним відповідачу майном;
- виходячи з умов договору оренди, відповідач вправі притримати речі, належні позивачу, до виконання ним своїх зобов'язань за договором. Відповідно, твердження позивача про порушення відповідачем його права власності є необґрунтованими, оскільки по-перше позивач не довів, що в приміщенні, доступ до якого він просить, містяться якісь належні йому речі; по-друге, за умовами договору відповідач має право притримати речі позивача до виконання останнім своїх зобов'язань за договором. Враховуючи, що на даний момент між сторонами Господарським судом міста Києва вирішується спір щодо стягнення заборгованості з орендної плати, відповідач має право на притримання речей, які належні позивачу.
3. Процесуальні дії у справі
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 14.12.2022.
05.12.2022 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог.
У підготовчому засіданні 14.12.2022 оголошено перерву до 18.01.2023.
27.12.2022 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання позивача про ознайомлення з матеріалами справи.
04.01.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь на відзив.
У підготовчому засіданні 18.01.2023 оголошено перерву до 01.02.2023.
25.01.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла заява відповідача про поновлення строку для подання доказів та їх приєднання до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 01.02.2022 суд, заслухавши пояснення представників сторін, не видаляючись до нарадчої кімнати ухвалив визнати поважними причини пропуску відповідачем процесуального строку на подання доказів, у зв'язку з чим, судом було поновлено відповідачу процесуальний строк та відповідно прийнято до розгляду додані до заяви докази (дана інформація занесена до протоколу судового засідання 01.02.2023).
Також, суд, заслухавши пояснення представників сторін, не видаляючись до нарадчої кімнати ухвалив відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі, з огляду на його безпідставність та необґрунтованість, вказавши при цьому, про відсутність обставин щодо об'єктивної неможливості розгляду даної справи. Також судом зазначено, що результати вирішення спору у справі № 910/10253/22 ніяким чином не впливають на можливість вирішення спору в даній справі (дана інформація занесена до протоколу судового засідання 01.02.2023).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.03.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2023 у судовому засіданні оголошено перерву до 29.03.2023.
22.03.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла заява відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
У судовому засіданні 29.03.2023 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд про їх задоволення.
Представники відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позову.
Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 29.03.2023 дослідивши її матеріали та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
16.01.2017 між Приватним акціонерним товариством "Завод Супутник" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ювелірний завод "Діамант-13" (орендар) укладено договір оренди № 701 за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування без права передання в суборенду та без права викупу наступне приміщення, назване у подальшому "приміщення, що орендується": Адреса: м. Київ, 04080, вул. Межигірська, 82-А, загальною площею 777 м.кв. під офіс/виробництво та 91 м.кв. під склад, корпус № 3, поверх 2, 3 та підвальне приміщення.
Згідно п. 3.1. договору орендар вступає в строкове платне користування приміщенням у термін, указаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами Договору та Акта приймання-передачі приміщення, що орендується.
Передача приміщення в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на приміщення. Власником залишається орендодавець, а орендар користується приміщенням протягом строку оренди (п. 3.2. договору).
Відповідно до п. 5.1. договору орендну плату орендар незалежно від наслідків його господарської діяльності сплачує в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця наперед, не пізніше 05 числа місяця в розмірі відповідно до додатків № 1, 2 до цього договору. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України.
Пунктом 4.1. договору передбачено, що він набирає чинності з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення і діє з 01.02.2017 до 01.01.2020.
В п. 8.1. договору сторони передбачили, що після закінчення строку оренди, орендар зобов'язаний передати орендодавцю приміщення, що орендується, протягом 10 днів з моменту закінчення строку оренди за актом передачі.
Згідно п. 8.2. договору протягом строку, визначеного в п. 8.1. цього договору, орендар зобов'язаний звільнити приміщення, що орендується, і підготувати його до передачі орендодавцю.
01.02.2017 сторонами підписано акт приймання-передачі приміщення, що орендується, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду майно за договором.
01.08.2017, 01.03.2018 та 29.10.2018 сторони підписали додаткові угоди про зміну і доповнення договору, а саме пунктів 1.2 договору в частині зміни загальної площі приміщення.
У грудні 2019 року сторонами укладено додаткову угоду до договору, відповідно до п. 1 якої сторони дійшли до взаємної згоди продовжити строк дії договору оренди з 01.01.2020 по 01.01.2022.
У додатковій угоді від 01.01.2022 № 1 до договору сторони внесли зміни до розрахунків платежів оренди та комунальних послуг та виклали їх у такій редакції: на період з 01.01.2022 по 31.01.2022 відповідно до пункту 5.4. договору розмір орендної плати переглядається у разі змін цін і тарифів, передбачених чинним законодавством України. 203 кв.м. - офіс виробництво 2-ий поверх - Корпус № 3, Літера "Г"; плата за опалення за загальну площу оренди 23 351, 09 грн, плата за електроенергію (за показниками лічильника) та оренда паркомісця (погодинна парковка), строк оплати (попередня оплата) з 01 по 05 щомісяця.
29.12.2021 відповідачем був виставлений позивачу рахунок-фактура № СФ-0001006, згідно якого позивач мав сплатити орендну плату та комунальні послуги за січень 2022 року в загальній сумі 132 004, 38 грн.
Зазначений рахунок був оплачений позивачем трьома платежами: від 06.01.2022 на суму 45 500, 00 грн, від 10.01.2022 на суму 58 480, 38 грн та від 14.02.2022 на суму 28 024 грн, що підтверджується банківськими виписками за вказані дати.
В подальшому, 01.02.2022 відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру № СФ-0000027, згідно якого позивач мав сплатити орендну плату та комунальні послуги за лютий 2022 року в загальній сумі 136 069, 21 грн.
Позивач оплатив зазначений рахунок, про що свідчать банківські виписки від 07.02.2022 на суму 55 913, 21 грн та від 14.02.2022 на суму 77 216, 00 грн, в яких зазначено призначення платежу "оплата оренди приміщення за лютий згідно договору № 701 від 16.01.2017 року".
Відтак, з наявних в матеріалах справи доказів слідує, що після того, як 01.01.2022 року мала припинитися дія договору, укладеного між сторонами, позивач продовжив фактичне використання орендованого приміщення, відповідач, у свою чергу, не заперечував щодо цього.
При цьому, судом встановлено, що між сторонами не було досягнуто саме письмових домовленостей щодо пролонгації договору, як це передбачено в п. 4.2. договору.
В той час, суд також вказує, що після закінчення строку оренди орендарем не було передано орендодавцю приміщення, що орендується, протягом 10 днів з моменту закінчення строку оренди за актом передачі, як це передбачено в п. 8.1. договору.
Разом з тим, відповідач, не заперечуючи щодо користування орендованим майном, виставляв позивачу відповідні рахуноки на оплату.
Як про це вказує відповідач, починаючи з березня 2022 року позивач припинив внесення орендної плати за договором, у зв'язку з чим, в нього за розрахунком відповідача утворилася заборгованість на загальну суму 478 461 грн. 01 коп.
26.09.2022 відповідачем було направлена на адресу позивача вимога від 26.09.2022 за № 02-09/22 про розірвання договору оренди в односторонньому порядку з 22.10.2022 у зв'язку із невиконанням обов'язку щодо внесення орендної плати. У зазначеній вимозі відповідач також вимагав від позивача не пізніше 21.10.2022 забезпечити присутність представників позивача для підписання акту передачі орендованого приміщення, а також не пізніше 20.10.2022 сплатити заборгованість з орендної плати та штрафні санкції. Докази надіслання даної вимоги, зокрема, копії фіскального чека, накладної та опису вкладення, а також безпосередньо сама вимога № 02-09/22 містяться в матеріалах справи, були подані позивачем 25.01.2023 із заявою про поновлення строку для подання доказів та їх приєднання до матеріалів справи, які у свою чергу були прийняті судом 01.02.2023, що відображено у протоколі с/з від 01.02.2023 та ухвалі.
Водночас, позивач звертаючись до суду з даним позовом вказує, що договір оренди приміщення, що за адресою вулиця Межигірська, 82-А, м. Київ, 04080 не був укладений, однак, в раніше орендованому позивачем приміщенні, станом на 24.02.2022 залишались основні засоби, техніка, обладнання позивача, до яких з лютого 2022 року у нього немає доступу.
Позивач неодноразово звертався до відповідача щодо надання доступу до приміщень, раніше ним орендованих, для отримання доступу до своїх основних засобів, техніки, обладнання, документів, однак, відповідач відмовляється надавати такий доступ.
У підтвердження зазначених обставин, позивачем складено акти про недопуск до приміщення. Також, позивач письмово звернувся до відповідача із листом № 7 від 08.11.2022 яким просив усунути перешкоди у доступі до майна ТОВ "Ювелірний завод "Діамант-13" та повідомити дату та час для вивезення представниками позивача належних Товариству основних засобів, обладнання, техніки.
В той час, відповідач вказує, що оскільки договір оренди № 701 від 16.01.2017 розірваний з 22.10.2022, то у відповідача відсутні будь які зобов'язання надавати позивачу доступ до приміщень, якими володіє ПрАТ "Завод Супутник".
ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИТЬ СУД
Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Приписами ч. 1, 7 ст. 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Частинами 1 та 2 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Таким чином, права відповідача на володіння, користування та розпорядження належним йому нерухомим майном не можуть бути обмежені, окрім випадків, прямо передбачених законом.
За приписами ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.
Із заявлених позивачем позовних вимог слідує, що останній просить суд зобов'язати відповідача надати йому доступ до приміщень, які йому не належать, "для отримання доступу до своїх основних засобів, техніки, обладнання, документів", тобто, фактично позивач просить встановити йому сервітут.
Водночас, судом встановлено, що позивачем не було надано ані з позовної заявою, ані в ході розгляду даної справи жодних доказів того, що в приміщенні, доступ до якого він просить надати знаходяться якісь належні йому речі.
Більше того, позивач ані в описовій частині позову, ані в прохальній не зазначає яке саме майно знаходиться в приміщенні доступ до якого він просить надати, кому це майно належить та на підставі чого.
Відповідач зазначає, що у позивача наявні перед ПрАТ "Завод Супутник" майнові зобов'язання зі сплати орендної плати за період березень - вересень 2022 року.
У свою чергу, суд відзначає, що наявність заборгованості ТОВ "Ювелірний завод "Діамант-13" перед ПрАТ "Завод Супутник" підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 03.03.2023 у справі № 910/10253/22.
За приписами п. 4.4. договору закінчення строку договору не звільняє орендаря від відповідальності за його порушення, яке відбувається під час дії договору.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Частиною 1 ст. 199 ГК України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання
За умовами ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
В п. 6.12. договору сторони погодили, що якщо орендар при розірванні договору оренди не повністю розрахувався з орендодавцем, орендодавець має право притримати його майно як засіб забезпечення (ч. 2 ст. 594 ЦК України), а також має право реалізувати утримане майно (ст. 591; ст. 597 ЦК України).
Згідно п. 10.5. договору у разі невиконання орендарем своїх зобов'язань за цим договором орендодавець вправі стягнути завдані йому збитки за рахунок майна та коштів орендаря.
Таким чином, суд відзначає, що умовами укладеного між сторонами договору були передбачені заходи забезпечення виконання зобов'язань позивача у випадку невиконання чи неналежного виконання ним умов договору.
Приписами ч. 1, 2 ст. 594 ЦК України унормовано, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відтак, виходячи з умов договору оренди, відповідач був вправі притримати речі, належні позивачу, до виконання ним своїх зобов'язань за договором.
Частинами 1-2 ст. 74 ГПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Згідно ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до частин 1-3 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Отже, з огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем не доведено факту порушення його майнових прав, безпідставного утримання та й взагалі утримання відповідачем будь якого належного позивачу майна, у зв'язку з чим, вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ювелірний завод "Діамант-13" визнаються необґрунтованими та відповідно позов, таким, що не підлягає задоволенню.
Разом з тим, суд відзначає, що аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Іншим доводам сторін оцінка судом не надається, оскільки, вони не впливають на результат прийнятого рішення.
Витрати по сплаті судового збору відповідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Ювелірний завод "Діамант-13" (04080, м. Київ, вул. Межигірська, буд. 82-А, ідентифікаційний код 21651747) до Приватного акціонерного товариства "Завод Супутник" (04080, м. Київ, вул. Межигірська, будинок 82-А, ідентифікаційний код 02970300) про зобов'язання вчинити дії - відмовити.
2. Судові витрати позивачу не відшкодовуються.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 07.04.2023
Суддя Дмитро БАРАНОВ