Рішення від 05.04.2023 по справі 910/9742/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.04.2023Справа № 910/9742/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу в порядку загального позовного провадження

за позовом Першого заступника керівника Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9) в інтересах держави в особі Міністерства агарної політики та продовольства України (01001, місто Київ, ВУЛИЦЯ ХРЕЩАТИК, будинок 24)

до проТовариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОСЬКИЙ ГОРІХ» (01014, місто Київ, ВУЛИЦЯ СОЛОВЦОВА МИКОЛИ, будинок 2, офіс 38) стягнення 28 687 869,00 грн.

Представники:

від прокуратури: Горелик Р.М. (представник за посвідченням);

від Позивача: Штокман А.І. (представник в порядку самопредставництва);

від Відповідача: Юзефович А.О. (представник на підставі ордеру);

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Перший заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства агарної політики та продовольства України (надалі також - «Позивач») до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОСЬКИЙ ГОРІХ» (надалі також - «Відповідач») про стягнення 28 687 869,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2021 у справі №910/9742/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.08.2022, у задоволені позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 17.11.2022 року постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.08.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2021 у справі № 910/9742/21 скасовано, а справу № 910/9742/21 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до автоматичного розподілу справ Господарського суду міста Києва, справу № 910/9742/21 передано до розгляду судді Чинчин О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.12.2022 року постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 25.01.2023 року.

17.01.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Прокуратури надійшли письмові пояснення по справі.

19.01.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшли письмові пояснення по справі.

25.01.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшло клопотання про виклик судового експерта в судове засідання для надання пояснень щодо експертизи.

У підготовче засідання 25.01.2023 року з'явились,прокурор та представник відповідача; представник позивача не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання, задоволено клопотання про виклик експерта в судове засідання, встановлено сторонам строк до п'яти днів з 26.01.2023 року для надання переліку питань експерту з доказами направлення цих питань на адресу судового експерта та відкладено підготовче судове засідання на 22.02.2023 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 року викликано в підготовче судове засідання судового експерта Тихоненко Ірину Петрівну для надання пояснень та відповідей на запитання щодо висновку експерта №2/06-2021 у господарській справі №910/9742/21 від 12.07.2021 року.

31.01.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшли питання експерту.

01.02.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від прокуратури надійшли питання експерту.

17.02.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від судового експерта Тихоненко Ірини Петрівни надійшли письмові відповіді на питання сторін.

17.02.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про проведення судового засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2023 року заяву Міністерства аграрної політики та продовольства України про проведення судового засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів повернуто Заявнику без розгляду.

21.02.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від судового експерта Тихоненко Ірини Петрівни надійшли письмові відповіді на питання сторін.

У підготовче засідання 22.02.2023 року з'явились: прокурор, представники позивача, відповідача та судовий експерт.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.03.2023 року.

У судове засідання 22.03.2023 року з'явились: прокурор, представники позивача та відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання, оголошено перерву в судовому засіданні до 05.04.2023 року.

В судовому засіданні 05 квітня 2023 року представник прокуратури підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник Позивача просив суд задовольнити позовні вимоги. Представник Відповідача подав письмову промову в рамках судових дебатів, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 05 квітня 2023 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Спільним наказом Міністерства агарної політики та продовольства України та Міністерства фінансів України від 3 квітня 2018 року № 182/401 затверджено паспорт бюджетної програми КПКВК 2801350 "Державна підтримка розвитку хмелярства, закладення молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними" на 2018 рік.

Наказом Міністерства агарної політики та продовольства України від 12 березня 2018 року № 131визначено, що фінансування за вищевказаною бюджетною програмою КПКВК 2801350 "Державна підтримка розвитку хмелярства, закладення молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними" у 2018 році здійснюється за напрямом: придбання садивного матеріалу плодово-ягідних культур, винограду та хмелю. (т.1 а.с.45)

Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для розвитку виноградарства, садівництва та хмелярства затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 2005 року № 587 (далі - Порядок № 587). (т.1 а.с.39-44)

Пунктом 3 Порядку № 587 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що отримувачами бюджетних коштів є суб'єкти господарювання - юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми та форми власності і фізичні особи - підприємці, що провадять діяльність у галузях садівництва, виноградарства та хмелярства.

Згідно з пунктом 5 Порядку №587 бюджетні кошти надаються суб'єктам господарювання, які займаються виноградарством, садівництвом і хмелярством (далі - суб'єкти господарювання), незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності для компенсації здійснених у поточному бюджетному році витрат (без урахування сум податку на додану вартість), зокрема, за такими напрямами:

- проведення робіт із закладення насаджень, догляду за ними до вступу у плодоношення (проектні роботи, підготовка ґрунту та посадка, догляд за насадженнями, спорудження шпалери, встановлення систем краплинного зрошення) та придбання матеріалів, необхідних для проведення таких робіт, - у межах затверджених Мінагрополітики нормативів витрат на 1 гектар, що визначаються з урахуванням зони закладення насаджень, схеми посадок та інших технологічних особливостей, а також витрат з виконання відповідних робіт;

- придбання садивного матеріалу плодово-ягідних культур, винограду та хмелю (до 80 відсотків здійснених у поточному та попередньому бюджетних роках витрат без урахування сум податку на додану вартість), але не більше встановлених Мінагрополітики нормативів за умови закладення насаджень у поточному році.

Витрати, які підлягають компенсації, визначаються згідно з відповідним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку.

Залежно від обсягів бюджетних коштів на відповідний бюджетний рік та пріоритетності окремих напрямів державної підтримки Мінагрополітики визначає напрями, за якими буде надаватися державна підтримка у такому бюджетному році.

Для розгляду заяв про компенсацію та документів, поданих суб'єктами господарювання, вирішення інших питань щодо виплати компенсації за рахунок бюджетних коштів Мінагрополітики утворює комісію в установленому ним порядку. Комісії із зазначених питань утворюють також Міністерство аграрної політики та продовольства Автономної Республіки Крим, обласні, районні, Севастопольська міська держадміністрації, до їх складу обов'язково входять представники відповідно Міністерства аграрної політики та продовольства Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань агропромислового розвитку обласних, структурних підрозділів з питань агропромислового розвитку районних та управління промисловості, розвитку інфраструктури та агропромислового комплексу Севастопольської міської держадміністрацій, відповідних фінансових органів, органів Держаудитслужби і представників відповідних громадських організацій з правом дорадчого голосу (абзац 1 пункту 6 Порядку № 587).

Пунктом 61 Порядку № 587 встановлено, що суб'єкт господарювання, який претендує на отримання компенсації за напрямом, визначеним підпунктами 1 і 2 пункту 5 цього порядку, подає до Мінагрополітики в електронному чи паперовому вигляді заяву за встановленою Мінагрополітики формою, на підставі якої комісія Мінагрополітики приймає рішення щодо включення суб'єкта господарювання до переліку претендентів на державну підтримку (далі - перелік претендентів), який розміщується протягом 10 робочих днів на офіційному веб-сайті Мінагрополітики.

Підставами для відмови у включенні суб'єкта господарювання до переліку претендентів є: невідповідність статусу суб'єкта господарювання вимогам абзацу 1 пункту 5 порядку; невідповідність сортового складу насаджень вимогам законодавства.

Згідно з протоколом засідання комісії Міністерства агарної політики та продовольства України з питань державної підтримки розвитку виноградарства, садівництва і хмелярства від 01 червня 2018 року № 3 Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОСЬКИЙ ГОРІХ» на підставі поданої ним заяви було включено до переліку претендентів на державну підтримку за цією бюджетною програмою. (т.1 а.с.46-48)

Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОСЬКИЙ ГОРІХ» було надано заяву про компенсацію витрат на придбання садивного матеріалу, виконання робіт і придбання необхідних матеріалів від 11 червня 2018 року № 35 та відповідний пакет документів до Могилів-Подільської районної державної адміністрації. (т.1 а.с.49)

Також при поданні документів на розгляд комісії Міністерства, Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОСЬКИЙ ГОРІХ» було надано зобов'язання щодо повернення бюджетних коштів від 11 червня 2018 року вих. № 36. (т.2 а.с.17)

На підтвердження понесення витрат щодо саджанців горіха, Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОСЬКИЙ ГОРІХ» надало наступні документи:

- копію протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОСЬКИЙ ГОРІХ» від 29 березня 2018 року № 15 про збільшення розміру статутного капіталу на суму 39 984 148 грн шляхом внесення майнового внеску, а саме - саджанців грецького горіха сорту "Чандлер" у кількості 134 600 шт. на суму 39 984 148 грн. (т.1 а.с.132);

- копію акту оцінки вартості та приймання-передачі майна від 29 березня 2018 року, що вноситься до статутного (складеного) капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОСЬКИЙ ГОРІХ», відповідно до якого акціонерне товариство УВ ХОЛДИНГ АГ оцінило свій грошовий майновий вклад до статутного (складеного) капіталу Товариства та передало на його баланс саджанці грецького горіха в упаковці сорту "Чандлер" в кількості 134 600 шт. на суму 39 984 148 грн. (т.1 а.с.131)

Відповідно до протоколу №01 від 12 червня 2018 року засідання комісії Могилів-Подільської державної адміністрації Вінницької області, остання розглянула заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОСЬКИЙ ГОРІХ» та прийняла до розгляду подані ним документи та матеріали. (т.1 а.с.50-51)

Згідно з протоколом засідання комісії Могилів-Подільської державної адміністрації Вінницької області № 2 від 15 червня 2018 року, комісія дійшла висновку про невідповідність заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОСЬКИЙ ГОРІХ» про компенсацію та поданих документів вимогами наказу Міністерства від 20 березня 2018 року № 151, про що зазначено в додатку до протоколу.

Зі змісту вказаного додатку встановлено, що внесення саджанців у рахунок майнового вкладу до статутного (складеного) капіталу товариства в обмін на емітовані ним корпоративні права вважається прямою фінансовою інвестицією. З урахуванням того, що кінцевим бенефіціарним власником Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОСЬКИЙ ГОРІХ» є АТ УВ ХОЛДИНГ АГ, яке надало саджанці грецького горіха в рахунок внеску до статутного (складеного) капіталу в обмін на корпоративні права Товариства, і відсутні інші первинні документи, що свідчили б про придбання саджанців волоського горіха (накладні, акти, документи про оплату вартості саджанців, а в разі наявності заборгованості за матеріали, роботи, послуги при їх придбанні на момент подання документів для компенсації - копія платіжного доручення після отримання компенсаційних коштів), а тому факт понесення Товариством витрат на придбання саджанців, які б підпадали під чітко визначені Порядком № 587 вимоги, - не доведений.

У зв'язку з наведеними обставинами, районна комісія зазначила в додатку до протоколу від 15 червня 2018 року № 2 про відсутність у Товариства документів на підтвердження здійснених витрат на придбання саджанців грецького горіха сорту "Чандлер", у кількості 134 600 шт. на суму 39 984 148 грн.

Крім того, районною комісією було складено висновок за результатами проведення виїзної перевірки станом на 19 червня 2018 року щодо Товариства, в якому містяться аналогічні викладеним у додатку до протоколу від 15 червня 2018 року № 2 зауваження щодо ненадання цим товариством документів, які підтверджують факт понесення витрат на придбання саджанців горіха сорту "Чандлер".

Також, районною комісією було направлено до Міністерства документи Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОСЬКИЙ ГОРІХ», зокрема і зведені відомості про фактичні витрати та попередні обсяги компенсації, висновок за результатами проведення виїзної перевірки та акт про фактичний обсяг виконаних робіт та витрат по Товариству, про що складено відповідний протокол від 20 червня 2018 року № 3. (т.1 а.с.52-59)

Відповідно до протоколу засідання комісії Міністерства агарної політики та продовольства України № 6 від 12 липня 2018 року, останнім було отримано та розглянуто пакет документів від комісії Могилів-Подільської державної адміністрації Вінницької області щодо надання компенсації Товариству з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОСЬКИЙ ГОРІХ». (т.1 а.с.65-69)

Згідно з протоколом засідання комісії Міністерства агарної політики та продовольства України № 8 від 28 серпня 2018 року, за результатом розгляду отриманих матеріалів, комісією Міністерства було прийнято рішення про схвалення розподілу коштів за бюджетною програмою 2801350 "Державна підтримка розвитку хмелярства, закладення молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними" для компенсації відповідачу витрат на садивний матеріал у сумі 27 852 300,00 грн. (т.1 а.с.70-75)

Наказом Міністерства агарної політики та продовольства України від 19 жовтня 2018 року №500 "Про розподіл коштів за бюджетною програмою 2801350 "Державна підтримка розвитку хмелярства, закладення молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними" затверджено розподіл коштів для компенсації Товариству з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОСЬКИЙ ГОРІХ» витрат на придбання садивного матеріалу плодово-ягідних культур, винограду та хмелю; кошти в сумі 27 852 300,00 грн., скеровано Департаменту агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Вінницької облдержадміністрації для виплати відповідачу. (т.1 а.с.76-78)

Згідно з випискою з поточного рахунку Відповідача, відкритого в АТ "Креді Агріколь Банк", вказані грошові кошти були виплачені Товариству з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОСЬКИЙ ГОРІХ» 19 листопада 2018 року - в сумі 24 772 300 грн, 22 грудня 2018 року - в сумі 3 080 000 грн. (т.1 а.с.79-80)

За результатом проведеної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Міністерства за період з 1 липня 2017 року по 31 грудня 2019 року Державною аудиторською службою України складено Акт від 30 листопада 2020 року № 07-21/4, згідно з яким службовими особами Міністерства агарної політики та продовольства України в порушення пункту 5 Порядку № 587 незаконно надано Товариству з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОСЬКИЙ ГОРІХ» компенсацію вартості саджанців, як внеску в статутний капітал, у сумі 27 852 300,00 грн, без понесення Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОСЬКИЙ ГОРІХ» витрат. Як наслідок було нанесено матеріальну шкоду (збитки) Державному бюджету України на зазначену суму. Також, на засіданні комісії Міністерства 28 серпня 2018 року були присутні менше двох третин її членів, що свідчить про неправомочність такого засідання. (т.1 а.с.16-38)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги прокурор зазначає, що грошові кошти у розмірі 27 852 300 грн. 00 коп. були безпідставно отримані Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОСЬКИЙ ГОРІХ», оскільки обставини внесення спірних саджанців до статутного капіталу Відповідача свідчать про відсутність понесення Відповідачем витрат на їх придбання та, відповідно, про відсутність законних підстав для отримання ним компенсації за бюджетною програмою КПКВК 2801350 "Державна підтримка розвитку хмелярства, закладення молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними" на 2018 рік. За таких підстав, просить Суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОСЬКИЙ ГОРІХ» на користь Міністерства агарної політики та продовольства України безпідставно отримані кошти в сумі 27 852 000 грн. 00 коп. на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Крім того, в результаті неналежного виконання Відповідачем його зобов'язань, прокурор просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОСЬКИЙ ГОРІХ» на користь Міністерства агарної політики та продовольства України 3% річних у розмірі 835 569 грн. 00 коп.

Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що Державною аудиторською службою України обставини ведення господарської діяльності відповідача (зокрема, в частині придбання ним майна (в якості вкладу до статутного капіталу) та понесення певних витрат на таке придбання) підлягають доказуванню та оцінці судом на загальних підставах за правилами, встановленими чинним Господарським процесуальним кодексом України, у зв'язку з чим сам лише Акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача визначених у вказаному Акті сум, не звільняє Прокурора від процесуального обов'язку доводити свої вимоги іншими належними та допустимими доказами та не позбавляє відповідача права спростовувати викладені в Акті ревізії висновки шляхом подання відповідних доказів, зокрема, які подані відповідачем до матеріалів справи і повністю спростовують вимоги прокурора. Також, відповідач зазначав, що Прокурором не було надано доказів, що отримання Товариством бюджетних коштів не ґрунтується на прямій вказівці закону, а Товариство збагатилось за рахунок державного бюджету поза підставою, передбаченою законом. При цьому, внесений учасником вкладу у вигляді майна до статутного капіталу господарського для його учасника є продажем (реалізацією) товару, а отримання вказаного майна для такого господарського товариства є придбанням майна в обмін на корпоративні права, які виступають компенсацією за придбане майно. Наявність у відповідача витрат на придбання садивного матеріалу, що визначаються згідно з відповідними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, крім П(С)БО 16, та підлягають компенсації згідно з Порядком № 587.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства агарної політики та продовольства України не підлягають задоволенню з наступних підстав.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Законом України "Про прокуратуру" визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною 3 цієї норми прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право: 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб'єктів, у порядку, визначеному законом; 2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Аналіз положень частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.

"Неналежність захисту" може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166«б», від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18, від 30.01.2019 року у справі №47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.

Крім того, необхідно враховувати рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді №3-рп/99 від 08.04.1999).

Так, Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 1311 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Доведення цих підстав здійснюється відповідно до вимог статей 74, 76, 77, 79 ГПК України шляхом подання належних, допустимих та достатніх доказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Крім того, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків тощо).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.12.2018 у справі №922/901/17, від 31.10.2018 у справі №910/6814/17 та від 06.02.2019 у справі №927/246/18.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено Судом, листом №15/2-324вих21 від 27.04.2021 року перший заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Міністерства аграрної політики та продовольства України та Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо законності надання Товариству з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОСЬКИЙ ГОРІХ» компенсації в розмірі 27 852 300,00 грн та вжиття заходів щодо захисту державних інтересів. (т.1 а.с.81-82)

Міністерство аграрної політики та продовольства України листом від 19 травня 2021 року № 32619-21 повідомило прокуратуру про неможливість подання своєї позиції з даного питання до формування апарату Міністерства. (т.1 83-84)

Листом №15/2-460вих21 від 02.06.2021 року перший заступник керівника Київської міської прокуратури повідомив Позивача про намір звернутися до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОСЬКИЙ ГОРІХ» про стягнення 27 852 300,00 грн. (т.1 а.с.85-86)

Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що при зверненні до суду з вказаним позовом Першим заступником керівника Київської міської прокуратури було дотримано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру", у зв'язку з невжиттям компетентним органом жодних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо про порушення інтересів держави.

Крім того, закон не зобов'язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як встановлено Судом, за результатом проведеної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Міністерства за період з 1 липня 2017 року по 31 грудня 2019 року Державною аудиторською службою України складено Акт від 30 листопада 2020 року № 07-21/4, згідно з яким службовими особами Міністерства агарної політики та продовольства України в порушення пункту 5 Порядку № 587 незаконно надано Товариству з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОСЬКИЙ ГОРІХ» компенсацію вартості саджанців, як внеску в статутний капітал, у сумі 27 852 300,00 грн, без понесення Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОСЬКИЙ ГОРІХ» витрат. Як наслідок було нанесено матеріальну шкоду (збитки) Державному бюджету України на зазначену суму. Також, на засіданні комісії Міністерства 28 серпня 2018 року були присутні менше двох третин її членів, що свідчить про неправомочність такого засідання. (т.1 а.с.16-38)

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні регламентовано Законом України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні".

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Пунктами 12, 13 частини 1 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" визначено, що органу державного фінансового контролю надається право проводити на підприємствах, в установах та організаціях зустрічні звірки з метою документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку підприємства, установи та організації, що контролюється. При виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розміру встановленому законодавством порядку.

Окрім того, органу державного фінансового контролю надається право порушувати перед керівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях (п. 15 ч. 1 ст. 10 вказаного Закону).

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 868 "Про утворення Державної аудиторської служби України", яка набрала чинності 3 листопада 2015 року, утворено Державну аудиторську службу України як центральний орган виконавчої влади.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 лютого 2016 року № 43 (далі - Положення № 43), Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань здійснює, серед іншого, контроль за: цільовим, ефективним використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів; достовірністю визначення потреби в бюджетних коштах під час складання планових бюджетних показників та відповідністю взятих розпорядниками бюджетних коштів бюджетних зобов'язань відповідним бюджетним асигнуванням, паспорту бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі); дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів; веденням бухгалтерського обліку, а також складенням фінансової і бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету; усуненням виявлених недоліків і порушень (підпункт 4 пункту 4 Положення № 43).

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" встановлено, що головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

За змістом пунктів 1, 7, 10, 13 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур державних закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

Процедуру проведення інспектування в міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували в період, який перевіряється) кошти з бюджетів всіх рівнів, державних фондів або використовують (використовували у період, який перевіряється) державне чи комунальне майно, а на підставі рішення суду - в інших суб'єктів господарювання, визначено Порядком проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 (далі - Порядок № 550).

Відповідно до пункту 2 цього Порядку інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об'єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

Пунктом 50 Порядку № 550 встановлено, що за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об'єктів контролю; порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

З урахуванням вищевикладеного, Суд зазначає, що результати перевірки Державної аудиторської служби України можуть бути підставою для вжиття цим органом державного фінансового контролю в межах своєї компетенції відповідних заходів реагування, в тому числі, притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у допущених порушеннях у встановленому чинним законодавством порядку, а не для встановлення певного зобов'язання юридичної особи приватного права відповідача щодо сплати коштів до бюджету, оскільки акт ревізії Державної аудиторської служби України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав, викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору, і не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь - яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися.

При цьому, Суд зазначає, що Акт ревізії не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Отже, сам лише Акт ревізії не є підставою для стягнення з Відповідача визначених у вказаному Акті сум, не звільняє Прокурора від процесуального обов'язку доводити свої вимоги іншими належними та допустимими доказами та не позбавляє Відповідача права спростовувати викладені в Акті ревізії висновки шляхом подання відповідних доказів, а отже, відповідний Акт не є належним та допустимим доказом в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження встановлення контролюючим органом факту незаконного одержання Товариством коштів за бюджетною програмою, і відповідно не є доказом виникнення у відповідача грошового зобов'язання щодо повернення спірної суми коштів.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 16 жовтня 2018 року в справі № 910/23357/17 та від 18 лютого 2020 року в справі № 910/7984/16, від 26.12.2019 року у справі № 908/2711/18.

Зокрема, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2018 року у справі № 910/23357/17 зазначено, що Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами здачі-приймання наданих послуг.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.12.2019 року у справі № 908/2711/18 зазначено, що доводи скаржника про те, що акт ревізії N 08.06-20/1 (Державної фінансової інспекції) від 27.03.2018 та платіжні доручення про сплату відповідачем частини коштів підтверджують факт неправомірного отримання відповідачем бюджетних коштів та можуть слугувати підставою для кваліфікації спірних правовідносин за статтею 1212 Цивільного кодексу України, відхиляються судом касаційної інстанції. Зазначені документи були оцінені судами попередніх інстанцій поряд із іншими доказами та враховані при ухваленні судових рішень. При цьому, суд апеляційної інстанції правильно відзначив, що акт ревізії фінансово - господарської діяльності не може розглядатися судом як підстава виникнення господарсько-правового зобов'язання відповідача повернути сплачені йому позивачем кошти.

Аналогічна правова позиція щодо оцінки актів ревізії у подібних правовідносинах викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2020 року у справі № 910/7984/16.

З огляду на викладене, Суд приходить до висновку, що висновки Державної аудиторської служби України, викладені в Акті від 30 листопада 2020 року № 07-21/4 не можуть вважатись доказом встановлення контролюючим органом факту незаконного одержання Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОСЬКИЙ ГОРІХ» коштів за бюджетною програмою, що відповідно до зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОСЬКИЙ ГОРІХ» від 11 червня 2018 року вих. № 36 є передумовою для повернення отриманих сум до державного бюджету.

При зверненні до суду з вказаним позовом прокурор просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОСЬКИЙ ГОРІХ» на користь Міністерства агарної політики та продовольства України безпідставно отримані кошти в сумі 27 852 000 грн. 00 коп. на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно із частиною першою, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. (Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 3 червня 2016 року у справі № 6-100цс15).

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.

Як встановлено Судом, спірні грошові кошти в розмірі 27 852 300 грн були сплачені Відповідачу з державного бюджету України на підставі передбаченого Порядком № 587 наказу Міністерства агарної політики та продовольства України від 19.10.2018 № 500 "Про розподіл коштів за бюджетною програмою КПКВК 2801350 "Державна підтримка розвитку хмелярства, закладення молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними".

Аналіз положень Порядку від 15.07.2005 № 587, на підставі якого були виділені спірні кошти, свідчить, що компенсацією є покриття витрат, яких зазнав суб'єкт господарювання, пов'язаних із придбанням садивного матеріалу плодово- ягідних культур, винограду та хмелю. Відтак, правовою підставою для отримання компенсації за напрямом придбання садивного матеріалу плодово-ягідних культур, винограду та хмелю, яка прямо визначена законом, є здійснені у поточному бюджетному році витрати суб'єкта господарювання.

Постановою Верховного Суду від 17.11.2022 року постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.08.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2021 у справі №910/9742/21 скасовано, а справу № 910/9742/21 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

У вказаній постанові суду касаційної інстанції зазначено, що Прокурор у справі наполягав на тому, що отримання компенсації за напрямом придбання садивного матеріалу плодово-ягідних культур, винограду та хмелю можливе лише за підтвердження наявності у Відповідача витрат саме на придбання садивного матеріалу плодово- ягідних культур, винограду та хмелю в розумінні положень п.п. 5, 6 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" (далі - НП(С)БО 16 "Витрати"). Цей аргумент наводився прокурором як у позові, так і під час розгляду судами попередніх інстанцій, так і в касаційній скарзі (т.1, а.с. 5; т.2, а.с. 38; т. 2, а.с. 118-119; т. 3, а.с. 53). Проте цей довід не був відображений та проаналізований судами першої та апеляційної інстанцій. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене, повно й об'єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності, надати оцінку доводам і запереченням усіх учасників справи та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Наказом Міністерства фінансів України №318 від 31.12.99 року затверджено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин сторін), яке визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності.

Згідно з п.2 Положення норми цього Положення (стандарту) застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) незалежно від форм власності (крім банків, бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності).

Відповідно до п.3 Положення (стандарт) 16 застосовується до обліку витрат за будівельними контрактами з урахуванням особливостей їх визнання і складу, установлених Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 18 "Будівельні контракти". Положення (стандарт) 16 ( z0027-00 ) не поширюється на витрати, пов'язані з первісним визнанням і зміною справедливої вартості біологічних активів, пов'язаних із сільськогосподарською діяльністю, та з первісним визнанням сільськогосподарської продукції.

У п.п.5, 6 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" зазначено, що витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Крім того, в матеріалах справи наявні вантажно - митні декларації на підтвердження ввезення саджанців грецького горіха сорту "Чандлер" на адресу одержувача - Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОСЬКИЙ ГОРІХ». (т.1 а.с.133-142)

Згідно з висновком експерта №2/06-2021 у господарській справі №910/9742/21, складеного 12.07.2021 року судовим експертом Тихоненко Іриною Петрівною, наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОСЬКИЙ ГОРІХ» витрат, що визначаються згідно з відповідним положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, на придбання саджанців горіху сорту "Чандлер" в кількості 134 600 од. на суму 39 984 148 грн внаслідок внесення АТ УВ Холдинг АГ майнового вкладу до статутного капіталу відповідача за актом приймання - передачі майна від 29.03.2018 - документально підтверджується;

- наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОСЬКИЙ ГОРІХ» (внаслідок внесення АТ УВ Холдинг АГ майнового вкладу до статутного капіталу відповідача за актом приймання - передачі майна від 29.03.2018) витрат на придбання саджанців горіха сорту "Чандлер" в кількості 134 600 од. на суму 39 984 148 грн, що визначаються згідно з відповідними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та підлягають компенсації згідно з Порядком використання коштів, передбачених у державному бюджеті для розвитку виноградарства, садівництва і хмелярства, затвердженим Постановою КМУ від 15.07.2005 № 587 (в редакції, що діяла з 27.02.2018) - документально підтверджується;

- факт одержання Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОСЬКИЙ ГОРІХ» бюджетних коштів, отриманих як компенсація витрат на придбання садивного матеріалу саджанців горіха сорту "Чандлер" 19.11.2018 та 22.12.2018 в загальному розмірі 27 852 300 грн. з дотриманням умов, визначених з Порядком використання коштів, передбачених у державному бюджеті для розвитку виноградарства, садівництва і хмелярства, затвердженим Постановою КМУ від 15.07.2005 № 587 (в редакції, що діяла з 27.02.2018) - документально підтверджується;

- цільове використання Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОСЬКИЙ ГОРІХ» бюджетних коштів, отриманих як компенсація витрат на придбання садивного матеріалу (саджанців горіха сорту "Чандлер") в загальному розмірі 27 852 300 грн., та відображення їх у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОСЬКИЙ ГОРІХ» - документально підтверджується;

- завдання збитків (шкоди) державному бюджету в розмірі 27 852 300,00 грн. за господарською операцією з отримання Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОСЬКИЙ ГОРІХ» у листопаді-грудні 2018 року бюджетної компенсації здійснених витрат на придбання садивного матеріалу (саджанців горіха сорту "чандлер") згідно з Порядком використання коштів, передбачених у державному бюджеті для розвитку виноградарства, садівництва і хмелярства, затвердженим Постановою КМУ від 15.07.2005 № 587 (в редакції, що діяла з 27.02.2018) - - документально не підтверджується. (т.1 а.с.198-217)

Відповідно до ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи.

Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку.

У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім'я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством.

У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

Якщо експерт під час підготовки висновку встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити до висновку свої міркування про ці обставини.

Частиною 5 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Статтею 104 Господарського процесуального кодексу України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

У підготовчому судовому засіданні 22.02.2023 року судового експерта Тихоненко Ірину Петрівну було попереджено про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку або за відмову від дачі висновку (п. 1 ст. 384, п. 1 ст. 385 Кримінального кодексу України).

Так, згідно з письмовими поясненнями судового експерта Тихоненко Ірини Петрівни, зокрема, на запитання Київської міської прокуратури: - Чи застосовуються поняття «Витрати», визначені п. п. 5, 6 до HП(C)O 16 «Витрати» при визначенні витрат, які підлягають компенсації за п.5 постанови Кабінету Міністрів України від 15.07.2005 №587? була надана відповідь:

Відповідно до Порядку використання коштів, передбачених y державному бюджеті для розвитку виноградарства, садівництва і хмелярства, затвердженому постановою КМ України від 15.07.2005 р. № 587 (надалі - Порядок №587). Цей Порядок визначає механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою "Державна підтримка розвитку хмелярства, закладення молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними.

Тобто, метою даної програми є фінансова підтримка розвитку галузей садівництва, виноградарства та хмелярства з метою стимулювання збільшення площ насаджень, обсягів виробництва плодово-ягідної продукції, винограду та хмелю, нарощування потужностей із їх зберігання та переробки.

При цьому, Порядок №587 передбачає отримання (набуття права власності) суб'єктом господарювання на відповідний садивний матеріал, яке складається з фізичного його отримання та відповідного відшкодування даним суб?єктом його ціни (сплата коштів, обмін на інші цінності, в т.ч. і на відповідні права).

Отримання цих цінностей (товару) та сплата (відшкодування) їх вартості має відбутись з метою застосування програми «Державна підтримка розвитку хмелярства, закладення молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними", з метою збільшення насаджень, тому важливо розуміти, що суб?єкт отримав садивний матеріал та не має заборгованості з оплати його вартості, оскільки:

- у випадку тільки сплати у суб?єкта виникає дебіторська заборгованість і дане підприємство взагалі може не отримати саджанці, які підпадають під Порядок №587, а після отримання компенсації буде зобов'язане повернути кошти;

- У випадку тільки отримання садивного матеріалу без розрахунків за нього відсутні підстави для отримання компенсації, суб?єкт господарювання може повернути садивний матеріал і фактично не займатися садівництвом.

Оскільки, метою програми "Державна підтримка розвитку хмелярства, закладення молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними" є підтримка розвитку галузей садівництва, виноградарства та хмелярства з метою стимулювання збільшення площ насаджень, то відповідно до Порядку №587 витрати на садивний матеріал, що придбаний як товар з подальшим перепродажем, не підлягають компенсації.

За нормами п.4 ПСБО 30 «Біологічні активи» тварина або рослина, яка в процесі біологічних перетворень здатна давати сільськогосподарську продукцію та/або додаткові біологічні активи, а також приносити в інший спосіб економічні вигоди є біологічним активом.

Відповідно, саджанці горіхів, одержані ТОВ «Український волоський горіх», є біологічними активами, і згідно п. 7 ПСБО 30, дані саджанці горіхів (біологічний актив) підлягають зарахуванню на баланс підприємства за первісною вартістю, яка визначається відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби".

Пунктом 10 ПСБО 7 визначено, що первісною вартістю основних засобів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість з урахуванням витрат, передбачених пунктом 8 Національного положення (стандарту) 7. В п. 8 ПСБО 7 містяться вимоги щодо переліку витрат, які враховуються при визначенні первісної вартості: (суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт, реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежів, суми ввізного мита, суми непрямих податків у зв?язку з придбанням (створенням) основних засобів, тощо).

Крім цього, слід зазначити, що пунктом 3 ПСБО 16 визначено, що Національне положення (стандарт) 16 не поширюється на витрати, пов'язані з первісним визнанням і зміною справедливої вартості біологічних активів, пов?язаних із сільськогосподарською діяльністю, та з первісним визнанням сільськогосподарської продукції.

Відтак, вважаю, що економічний сенс пункту 5 Порядку №587, що витрати, які підлягають компенсації, визначаються згідно з відповідним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку (редакція, що діяла до 2019 року) полягає в тому, щоб вірно (за нормами П(С)БО) визначити суми витрат, з яких складається вартість активу, частина якого підлягає відшкодуванню за відповідною програмою.

Відповідно, вищевказане та економічний сенс провадження Порядку №587 свідчить, що поняття «Витрати», визначені п. п. 5, 6 до НП(С)0 16 «Витрати», при визначенні витрат, які підлягають компенсації за п.5 постанови Кабінету Міністрів України від 15.07.2005 Ne587, не застосовується.

Також на запитання прокуратури: «Чи призвело надходження у статутний капітал відповідача саджанців грецького горіха в упаковці (сорт «Чандлер», кількість 134600 штук) до зменшення активів ТОВ «Український волоський горіх» або збільшення його зобов?язань?» була надана відповідь, що надходження у статутний капітал відповідача саджанців грецького горіха в упаковці (сорт «Чандлер», кількість 134600 штук) не призвело ні до зменшення активів ТОВ «Український волоський горіх», ні до збільшення його зобов?язань, як будь-яке інше придбання запасів, основних засобів, що фізично отримані та за які проведений розрахунок, будь-якою особою. В нашому випадку придбання саджанців передбачало: - Зменшення дебіторської заборгованості учасником (Дт 46), яка є активом (розділ III Балансу);- Збільшення необоротних активів (розділ І Балансу) на відповідну суму.

Крім того, в судовому засіданні судовим експертом Тихоненко Іриною Петрівною надано пояснень та відповіді на інші запитання Сторін щодо висновку експерта №2/06-2021 у господарській справі №910/9742/21 від 12.07.2021 року, письмові відповіді на які містяться в матеріалах справи. (т.4 а.с.1-13)

Відповідно до ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України)

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи викладене, Суд приймає до уваги висновки експерта №2/06-2021 у господарській справі №910/9742/21, складені 12.07.2021 року судовим експертом Тихоненко Іриною Петрівною, яка була попереджена про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку або за відмову від дачі висновку (п. 1 ст. 384, п. 1 ст. 385 Кримінального кодексу України), оскільки висновки судової експертизи узгоджені між собою, обґрунтовані, не суперечать іншим матеріалам справи і не викликають сумнівів у їх неправильності. Крім того, Суд зазначає, що проведення експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу", а тому за таких підстав, вказані висновки експертів є належними та допустимими доказами відповідно до ст.ст. 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, Суд зазначає, що прокурором не було надано висновку іншої експертизи відповідно до вимог ст.ст. 98, 101 Господарського процесуального кодексу України, а також не було заявлено відповідне клопотання про призначення у справі судової експертизи.

За таких підстав, Судом розглянуті та відхилені доводи прокуратури, що отримання компенсації за напрямом придбання садивного матеріалу плодово-ягідних культур, винограду та хмелю можливе лише за підтвердження наявності у Відповідача витрат саме на придбання садивного матеріалу плодово- ягідних культур, винограду та хмелю в розумінні положень п.п. 5, 6 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" (далі - НП(С)БО 16 "Витрати"), оскільки поняття «Витрати», визначені п. п. 5, 6 до НП(С)0 16 «Витрати», при визначенні витрат, які підлягають компенсації за п.5 постанови Кабінету Міністрів України від 15.07.2005 Ne587, не застосовуються у даному випадку. Крім того, у п.3 Положення (стандарту) зазначено, що Положення (стандарт) 16 (z0027-00) не поширюється на витрати, пов'язані з первісним визнанням і зміною справедливої вартості біологічних активів, пов'язаних із сільськогосподарською діяльністю, та з первісним визнанням сільськогосподарської продукції, а в даному випадку саджанці горіхів, одержані Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОСЬКИЙ ГОРІХ» є біологічними активами.

Крім того, Суд не приймає до уваги доводи прокуратури в частині того, що Відповідачем не було понесено витрат на придбання садивного матеріалу з огляду на зменшення активів або збільшення зобов'язань, оскільки в даному випадку відбулось збільшення необоротних активів (розділ І Балансу) на відповідну суму, а саме у грошовому вираженні було збільшено розмір статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОСЬКИЙ ГОРІХ» на суму 39 984 148 грн. внаслідок внесення АТ УВ Холдинг АГ майнового вкладу за актом приймання - передачі майна від 29.03.2018 року, проте у відсотковому вираженні розмір частки залишився незмінним, у розмірі 100%.

Стосовно висновків експертного дослідження за результатами проведення економічного дослідження від 05.02.2019 року за № 05.02.2019-1, складеним судовим експертом Петренко Н. Б., Суд зазначає, що він не відповідає ч. 6, 7 ст. 98, ч. 5 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у ньому не міститься відомостей про те, що експерт попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а також не зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Таким чином, вказаний висновок не приймається судом в якості належного та допустимого доказу у справі. (т.1 а.с.187-197)

Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" ГПК України. Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt). 17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд акцентує, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин. Суд зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").

Підпунктом 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно - правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також: операції з безоплатного надання товарів.

Статтею 115 Цивільного кодексу України та ст. 85 Господарського кодексу України передбачено, що господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Згідно з п. 14.1.81 пп. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, інвестиції - господарські операції, які передбачають придбання основних засобів, нематеріальних активів, корпоративних прав та/або цінних паперів в обмін на кошти або майно, а прямі інвестиції - господарські операції, що передбачають внесення коштів або майна в обмін на корпоративні права, емітовані юридичною особою при їх розміщенні такою особою.

З огляду на викладене, в контексті спірних правовідносин учасників справи, врахувавши в сукупності правову економічну природу відповідних витрат Відповідача, що підтверджується висновком експерта №2/06-2021 у господарській справі №910/9742/21, складеним 12.07.2021 року судовим експертом Тихоненко Іриною Петрівною, поданими Відповідачем доказів на підтвердження понесення відповідних витрат, а саме: дані фінансової звітності Відповідача за 2018-2020 року стосовно операцій з внесення майна до статутного капіталу такого товариства в обмін на емітовані ним корпоративні права, обліку їх як основні засоби з зазначенням первісної їх вартості (інвестицій у виді біологічних активів, отриманих/придбаних Відповідачем в якості вкладу до Статутного капіталу в обмін на корпоративні права, що є його витратами на дату такого отримання/придбання), які свідчать про відображення Відповідачем у фінансовій звітності операції з придбання (отримання) саджанців грецького горіху у якості майнового вкладу до Статутного капіталу, що в розумінні підпункту 14.1.202 пункту 14.1 статті 14, п. 14.1.81 пп. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, є витратами Відповідача, Суд зазначає, що подані Відповідачем докази на підтвердження його заперечень у даній справі є більш вірогідними в розумінні ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, ніж докази, подані прокурором в спростування факту щодо понесення Відповідачем витрат у спірній сумі з урахуванням того, що висновки Держаудитслужби, викладені в акті ревізії, не можуть вважатись доказом встановлення контролюючим органом факту незаконного одержання Товариством коштів за бюджетною програмою, Акт ревізії не може вважатись належним доказом відсутності у Товариства відповідних витрат.

Крім того, Суд враховує, що виділення бюджетних коштів Відповідачу на підставі Порядку № 587, Наказу № 500 та Протоколу № 8, як правових підстав отримання спірної суми коштів, відбувалось у визначеному ними порядку, і ні відповідними бюджетними програмами, ні вказаними актами не встановлено яким саме чином Відповідач повинен здійснити відповідні витрати, які підлягають відшкодуванню, а отже, суб'єкт господарювання у даному випадку, наділений широким колом здійснення відповідної господарської діяльності для здійснення відповідних витрат у порядку, який не заборонений чинним законодавством, що і було реалізовано Відповідачем в контексті спірних правовідносин учасників спору, і внаслідок таких дій жодної шкоди державному бюджету в розмірі 27 852300,00 грн. за господарською операцією з отримання Відповідачем у листопаді-грудні 2018 року бюджетної компенсації здійснених витрат на придбання садивного матеріалу (саджанців горіха сорту "Чандлер") згідно з Порядком використання коштів, передбачених у державному бюджеті для розвитку виноградарства, садівництва і хмелярства, затвердженим Постановою КМУ від 15.07.2005 № 587 (в редакції, що діяла з 27.02.2018) документально не підтверджується, про що зазначено у висновку експерта)

Враховуючи вищевикладене, Суд, оцінивши наявні у справі докази кожен окремо, так і в сукупності , дійшов висновку, що спірні грошові кошти в розмірі 27 852 300,00 грн. були отримані Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОСЬКИЙ ГОРІХ» з державного бюджету України на підставі передбаченого Порядком №587 наказу Міністерства агарної політики та продовольства України від 19 жовтня 2018 року №500 "Про розподіл коштів за бюджетною програмою 2801350 "Державна підтримка розвитку хмелярства, закладення молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними", який на час розгляду даного спору є чинним, не визнаний незаконним та не скасований у встановленому законом порядку, а у суду відсутні підстави вважати, що такі кошти набуті або збережені Відповідачем без достатньої правової підстави та підлягають поверненню до бюджету на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. При цьому, Суд звертає увагу, що при зверненні до суду з вказаним позовом прокурор жодним чином не посилався на незаконність вказаного наказу Міністерства агарної політики та продовольства України від 19 жовтня 2018 року №500.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства агарної політики та продовольства України в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОСЬКИЙ ГОРІХ» на користь Міністерства виділених коштів для компенсації витрат на садивний матеріал за бюджетною програмою 2801350 "Державна підтримка розвитку хмелярства, закладення молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними" у розмірі 27 852 300 грн. 00 коп.

Також не підлягають задоволенню позовні вимоги прокурора в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОСЬКИЙ ГОРІХ» на користь Міністерства агарної політики та продовольства України 3% річних у розмірі 835 569 грн. 00 коп., як похідні вимоги від основного зобов'язання, в задоволенні якого Судом відмовлено. Крім того, при здійсненні розрахунку 3% річних прокурором взагалі не визначено період прострочення Відповідача, а також відповідно до статті 530 ЦК України не визначено строк, коли зобов'язання з повернення виділених коштів для компенсації витрат на садивний матеріал за бюджетною програмою 2801350 "Державна підтримка розвитку хмелярства, закладення молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними" у розмірі 27 852 300 грн. 00 коп. настав.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства агарної політики та продовольства України до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОСЬКИЙ ГОРІХ» про стягнення 28 687 869,00 грн. є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за прокуратурою.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. У задоволенні позовних вимог Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства агарної політики та продовольства України до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ ВОЛОСЬКИЙ ГОРІХ» про стягнення 28 687 869 00 грн. 00 коп. - відмовити у повному обсязі.

2. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 10 квітня 2023 року.

Суддя О.В. Чинчин

Попередній документ

110105673

Наступний документ

110105675

Інформація про рішення:

№ рішення:	110105674
№ справи:	910/9742/21
Дата рішення:	05.04.2023
Дата публікації:	11.04.2023
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд міста Києва
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань; повернення безпідставно набутого майна (коштів)

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Направлено до апеляційного суду (06.11.2023)
Дата надходження:	29.12.2022
Предмет позову:	про стягнення 27 852 300 грн.

Розклад засідань:

Минулі засідання (25)

02.04.2026 03:04	Північний апеляційний господарський суд
02.04.2026 03:04	Північний апеляційний господарський суд
02.04.2026 03:04	Північний апеляційний господарський суд
02.04.2026 03:04	Північний апеляційний господарський суд
02.04.2026 03:04	Північний апеляційний господарський суд
02.04.2026 03:04	Північний апеляційний господарський суд
02.04.2026 03:04	Північний апеляційний господарський суд
02.04.2026 03:04	Північний апеляційний господарський суд
02.04.2026 03:04	Північний апеляційний господарський суд
22.07.2021 10:40	Господарський суд міста Києва
07.10.2021 14:20	Господарський суд міста Києва
21.12.2021 12:00	Північний апеляційний господарський суд
15.02.2022 11:40	Північний апеляційний господарський суд
17.03.2022 12:45	Північний апеляційний господарський суд
06.10.2022 09:30	Касаційний господарський суд
17.11.2022 09:30	Касаційний господарський суд
22.02.2023 11:50	Господарський суд міста Києва
22.03.2023 11:40	Господарський суд міста Києва
05.04.2023 13:00	Господарський суд міста Києва
20.06.2023 14:40	Північний апеляційний господарський суд
04.07.2023 15:40	Північний апеляційний господарський суд
06.09.2023 12:00	Касаційний господарський суд
04.10.2023 13:00	Касаційний господарський суд
21.11.2023 16:20	Північний апеляційний господарський суд
26.04.2024 11:50	Господарський суд міста Києва