ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
0,2
м. Київ
10.04.2023Справа № 910/4473/23
Суддя Гумега О.В., розглянувши
позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Головне спеціалізоване конструкторське бюро вагонобудування імені Валерія Михайловича Бубнова"
до російської федерації в особі посольства російської федерації в Україні
про відшкодування шкоди,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Головне спеціалізоване конструкторське бюро вагонобудування імені Валерія Михайловича Бубнова" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до російської федерації в особі посольства російської федерації в Україні про стягнення компенсації за заподіяну шкоду у розмірі 180 225 042,52 грн.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, яка розпочалася 24.02.2022, позивач зазнав шкоди у вигляді втрати належних йому майнових активів, а саме:
- офісного приміщення площею 490,4 м2, розташованого за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, пл. Машинобудівельників, буд. 1;
- 2 (двох) одиниць транспортних засобів, перелік яких наведений у відповіді Головного Сервісного центру МВС в Донецькій області № 31/1257-1322-2023 від 20.01.2023;
- нематеріальних активів, до складу яких входить конструкторська документація на розроблені моделі залізничних вагонів та їх комплектуючі, право власності на яку та авторство позивача зазначено у Довіднику "Моделі вантажних вагонів".
У період з 30.03.2023 по 07.04.2023 суддя Гумега О.В. перебувала на лікарняному.
Розгляд питання щодо прийняття позовної заяви до розгляду здійснюється у перший робочий день - 10.04.2023.
Дослідивши матеріали позовної заяви, суд зазначає про наступне.
Підсудність даного спору Господарському суду міста Києва визначена позивачем із застосуванням ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України за місцезнаходженням відповідача - російської федерації в особі посольства російської федерації в Україні, яким є м. Київ.
Положеннями статті 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
У параграфі 3 глави 2 розділу І ГПК України сформульовані правила територіальної юрисдикції (підсудності). У вказаному параграфі ГПК України встановлені вимоги щодо визначення загальної підсудності (стаття 27), особливості визначення підсудності справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя (стаття 28), правила альтернативної підсудності (стаття 29) та правила виключної підсудності (стаття 30).
Відповідно до частини першої статті 27 ГПК України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Частиною 1 статті 29 ГПК України встановлено, що право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 8 ст. 29 ГПК України позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред'являтися також за місцем заподіяння шкоди.
Правила виключної територіальної підсудності передбачені у статті 30 ГПК України, перелік категорій справ у якій розширеному тлумаченню не підлягає.
Виключна підсудність є особливим видом територіальної підсудності, правила якої забороняють застосування при пред'явленні позову інших норм, що регулюють інші види територіальної підсудності, передбачені у статтях 27 - 29 ГПК України.
Відповідно до частини 3 статті 30 ГПК України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18, а саме:
Відповідно до частини першої статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Приписами цивільного судочинства (частина перша статті 114 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції, чинній до 14 грудня 2017 року, частина перша статті 30 ЦПК України в чинній редакції) передбачено виключну підсудність позовів, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцем знаходження майна або його основної частини.
Забезпечуючи єдність у застосуванні процесуального законодавства, суди цивільної юрисдикції стало застосовували це положення таким чином, що у цьому випадку виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК). Враховуючи положення статті 181 ЦК України, зазначали, що такими є, наприклад, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини (така позиція викладена, наприклад, у пункті 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 3 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ", а також в подальшому Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постанові від 25 лютого 2018 року у справі № 201/12876/17 та від 11 липня 2019 року у справі № 426/7217/18).
На відміну від регулювання, наведеного у ЦПК України, у положеннях частини третьої статті 16 ГПК України в редакції, чинній до 14 грудня 2017 року, йшлося про виключну підсудність господарським судам справ у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном.
Щодо інших спорів, які виникали в межах зобов'язальних відносин стосовно нерухомого майна, діяли такі ж правила визначення територіальної підсудності справ господарському суду як і у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні господарських договорів чи визнання їх недійсними, або у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів, наведені в частині першій та другій статті 15 ГПК України в редакції, чинній до 14 грудня 2017 року.
В подальшому Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України щодо визначення підсудності справ з питань земельних відносин від 18 лютого 2010 року" № 1914-VI вносились зміни до статей 12 та 16 ГПК України, визначивши виключну підсудність справ у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів, господарським судам за місцезнаходженням об'єктів земельних відносин або основної їх частини, за винятком справ, передбачених частиною четвертою цієї статті.
У чинній редакції ГПК України частина третя статті 30 цього Кодексу вказує на виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, господарським судам за місцезнаходженням майна або основної його частини, що відповідає змісту частини першої статті 30 ЦПК України.
За визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, словосполука "з приводу" означає "у зв'язку з чим-небудь", тому словосполучення "з приводу нерухомого майна" треба розуміти як будь-який спір у зв'язку з нерухомим майно або певними діями, пов'язаними з цим майном.
Аналізуючи логічну послідовність зміни формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю, убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв'язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.
Отже, слід дійти висновку, що за правилами чинного ГПК України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
Згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми справа до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного суду.
З урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18, до спору у даній справі застосовуються норми частини третьої статті 30 ГПК України.
Таким чином, оскільки нерухоме майно (офісні приміщення) в спірному випадку розташоване у Донецькій області (за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, пл. Машинобудівельників, буд. 1, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно), то позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Головне спеціалізоване конструкторське бюро вагонобудування імені Валерія Михайловича Бубнова" до російської федерації в особі посольства російської федерації в Україні про стягнення компенсації за заподіяну шкоду у розмірі 180 225 042,52 грн, - підлягає розгляду Господарським судом Донецької області.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ГПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Частиною 3 статті 31 ГПК України передбачено, що передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Спори між судами щодо підсудності не допускаються (ч. 6 ст. 31 ГПК України).
Суд звертає увагу також на те, що ст. 279 ГПК України передбачено скасування судового рішення, яким закінчено розгляд справи, у випадку прийняття такого рішення з порушенням правил територіальної юрисдикції.
Враховуючи викладене, передання справи за належною територіальною юрисдикцією не призводить до порушення прав позивача на доступ до суду та справедливий судовий розгляд, а є гарантією того, що рішення у справі буде ухвалене належним судом і законне та обґрунтоване рішення не буде в подальшому скасоване судом вищої інстанції, лише з підстав недотримання процесуальних норм щодо територіальної юрисдикції.
Окрім того, суд зазначає, що згідно із статтею 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява №32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 року (заяви № 29458/04, № 29465/04) зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Zand v. Austria" від 12.10.1978 року (заява № 7360/76), висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]".
Таким чином, складова верховенства права, закріплена у пункті 1 статті 6 Конвенції, передбачає, зокрема, розгляд справи належним судом, в даному випадку - судом, до територіальної юрисдикції якого відноситься поданий господарський позов.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Головне спеціалізоване конструкторське бюро вагонобудування імені Валерія Михайловича Бубнова" до російської федерації в особі посольства російської федерації в Україні про стягнення компенсації за заподіяну шкоду у розмірі 180 225 042,52 грн, разом з доданими до неї матеріалами підлягають передачі на розгляд Господарського суду Донецької області за встановленою підсудністю.
Керуючись ст. 30, 31, 232- 235, 236 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Головне спеціалізоване конструкторське бюро вагонобудування імені Валерія Михайловича Бубнова" до російської федерації в особі посольства російської федерації в Україні про стягнення компенсації за заподіяну шкоду у розмірі 180 225 042,52 грн, разом з доданими до неї матеріалами передати за встановленою підсудністю на розгляд Господарського суду Донецької області (Україна, 61022, Харківська обл., місто Харків, проспект Науки, будинок 5).
2. Дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання - 10.04.2023 та може бути оскаржена у порядку та строки, визначені статтями 253-259 ГПК України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Суддя Оксана ГУМЕГА