ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.12.2022Справа № 910/7433/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Гаврищук K.M., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
vQXh7VH0HD4Abза позовом Державного підприємства «Антонов» (03062, м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 1)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаційна компанія «ЕЙР ОУШЕН ЕЙРЛАЙНС» (02095, м. Київ, вул. Княжий Затон, 9, літ. А, офіс 369)
про стягнення 10 364 315,71 грн. та зобов'язання вчинити дії
vQXh7VH0HD4AbПредставники сторін:
від позивача: Наливайко Д.О.
від відповідача: не з'явився.
vQXh7VH0HD4AbОБСТАВИНИ СПРАВИ:
vQXh7VH0HD4AbДержавне підприємство «Антонов» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаційна компанія «Ейр Оушен Ейрлайнс» про стягнення 10 364 315,71 грн., а саме 146 556,00 грн. основного боргу, 10 146,55 грн. пені, 2 213,77 грн. процентів річних, 24 524,14 грн. втрат від інфляції, 10 180 875,25 грн. штрафу, а також зобов'язання відповідача провернути Контейнер К-58 (системи ЕДСУ-148) партійний креслярський номер К-58, серійний заводський номер 5750630005 з паспортом, укомплектований платами згідно переліку, зазначеного в Акті приймання - передачі від 24.11.2021 року, в належному стані.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за укладеним між сторонами Договором № 22.1696.2021 від 24.11.2021 року в частині своєчасного внесення оплати за використання приладу, а також повернення останнього орендодавцю у зв'язку зі спливом строку користування, у зв'язку з чим позивачем були нараховані пеня, штраф, проценти річних та втрати від інфляції, а також заявлені вимоги про зобов'язання відповідача повернути предмет оренди орендодавцю.
Разом з позовною заявою позивачем подано заяву № 126/6087-22 від 04.08.2022 року про забезпечення позову, в якій останній просить суд вжити заходи забезпечення даного позову шляхом заборони ТОВ «Авіаційна компанія «Ейр Оушен Ейрлайнс» здійснювати експлуатацію повітряних суден моделі АН-148-100Е, державний і реєстраційний знак UR-CTC, заводський серійний номер 27015041011, 2011 року виготовлення, номер реєстраційного посвідчення РП4797/1, видане 05.11.2021 року, а також моделі АН-148-100Е, державний і реєстраційний знак UR-CTF, заводський серійний номер 27015042014, 2012 року виготовлення, номер реєстраційного посвідчення РП4798/1, видане 05.11.2021 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.08.2022 року в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено.
В подальшому постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2022 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.08.2022 у справі № 910/7433/22 року - без змін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.08.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/7433/22, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі частини 3 статті 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 29.09.2022 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2022 року у зв'язку з неявкою представника відповідача підготовче засідання у справі відкладено на 03.11.2022 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2022 року враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 9107433/22 та призначення справи до судового розгляду по суті на 22.12.2022 року.
У судове засідання з розгляду справи по суті 22.12.2022 року з'явився уповноважений представник позивача, уповноважений представник відповідача - не з'явився.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, а також про призначення розгляду справи по суті на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 25.08.2022 року, а також від 03.11.2022 року були направлені судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: 02095, м. Київ, вул. Княжий Затон, 9, літ. А, офіс 369, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Про відкриття провадження у справі № 910/7433/22, а також дату, час і місце судового розгляду справи по суті відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №№ 0105492826428, 0105492561106.
Про поважні причини неявки в судове засідання 22.12.2022 року представника відповідача суд не повідомлено.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 25.08.2022 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву на позовну заяву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
Згідно із частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіаційна компанія «Ейр Оушен Ейрлайнс» не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, уповноважений представник відповідача не прибув в судове засідання з розгляду справи по суті 22.12.2022 року, а також відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд здійснював розгляд справи 22.12.2022 року виключно за наявними матеріалами за відсутності представника відповідача.
Будь - яких інших заяв та клопотань від сторін на час проведення судового засідання 22.12.2022 року до суду не надходило.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 22.12.2022 року уповноважений представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив їх задовольнити.
Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 22.12.2022 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -
vQXh7VH0HD4AbВСТАНОВИВ:
vQXh7VH0HD4AbЗгідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 24.11.2021 року між Державним підприємством «Антонов» (позивач у справі, орендодавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авіаційна компанія «Ейр Оушен Ейрлайнс» (відповідач у справі, орендар за договором) укладено Договір № 22.1696.2021 (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець зобов'язався надати орендарю послуги, які визначені відповідно до «ДК 016:2010 - 77.39.1., а саме: передати у строкове платне користування прилад, що знаходиться у власності орендодавця (далі - прилад) за номенклатурою та ціною, що наведено у Додатку 1 до цього Договору, який є його невід'ємною частиною, а орендар зобов'язався прийняти в оренду прилад та своєчасно й у повному обсязі проводити розрахунки, передбачені цим Договором.
Згідно з пунктами 1.2, 1.3 Договору строк оренди приладу зазначений у Додатку 1 до цього Договору. Прилад передається орендарю для встановлення на повітряне судно Ан-148-100Е (далі - ПС) для забезпечення його експлуатації.
Розділами 2 - 12 Договору сторони узгодили порядок надання та приймання приладів, вартість та порядок розрахунків, умови передачі приладів, права та обов'язки сторін, відповідальність сторін, аудит, обставини непереборної сили, порядок вирішення суперечок та порядок внесення змін та доповнень, строк дії договору тощо.
Як визначено пунктом 11.1 Договору, останній набирає чинності з 24.11.2021 року та діє до 31.01.2022 року включно.
Вказаний Договір підписаний представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.
Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Аналогічне визначення договору оренди міститься і в статті 759 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
Відповідно до Додатку 1 до Договору сторонами узгоджено передачу в оренду Контейнеру К-58 (з платами), серійний номер №5750630005, 1 шт., заставною вартістю 5 817 643, 00 грн, зі ставкою відшкодування за добу 1 770,00 грн. без ПДВ, строк користування: з 24.11.2021 по 31.01.2022 включно (69 діб), загальна вартість користування 146 556,00 грн. з ПДВ.
Згідно статті 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.
Пунктом 2.1. Договору передбачено, що фактична передача орендодавцем орендарю приладу в оренду здійснюється на підставі Акту приймання-передачі приладу в оренду.
Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов Договору орендодавець передав, а орендар прийняв в тимчасове використання терміном на 2 місяця обладнання у справному стані, яке належить ДП «Антонов», а саме: Контейнер К058 (системи ЄДСУ-148), серійний номер 5750630005 з паспортом, укомплектований платами у кількості 12 штук, на підтвердження чого 24.11.2021 року між орендодавцем та орендарем без зауважень було підписано та скріплено печатками Акт приймання-передачі обладнання, копія якого наявна в матеріалах справи.
В наведеному акті зазначено, що орендар зобов'язується оплатити оренду вищевказаного обладнання згідно виставленого рахунку орендодавця на підставі Договору оренди та Акту приймання-передачі. Орендар гарантує повернення вказаних в акті виробів у справному стані. У разі повернення виробів (виробу) у непрацездатному стані, орендар гарантує оплату відновлювального ремонту.
Факт отримання обладнання в оренду, його характеристики та подальше користування сторонами не заперечувались.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що орендодавцем було належним чином виконано свій обов'язок з передачі в оренду ТОВ «Авіаційна компанія «Ейр Оушен Ейрлайнс» майна, а саме приладу Контейнер К058 (системи ЄДСУ-148), серійний номер 5750630005 з паспортом, укомплектований платами у кількості 12 штук, а відповідачем прийнято вказане майно у строкове платне користування без будь - яких зауважень.
При цьому суд зазначає, що укладення між сторонами Договору оренди було спрямоване на отримання відповідачем права на користування обладнанням для його встановлення на літак АН-148-100Е, що, в свою чергу, породжує обов'язок відповідача сплачувати плату за користування орендованим майном.
Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Відповідно до пункту 3.1 Договору загальна вартість цього договору складає 146 556,00 грн., у тому числі ПДВ - 24426,00 гривень та зазначена в Додатку 1 до Договору «Ціна за використання приладів та строки оренди».
Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Пунктом 3.2 Договору встановлено, що оплата за використання приладу здійснюється щомісячно на підставі Акту наданих послуг (далі - Акт) протягом 7 (семи) банківських днів з дати підписання Акту сторонами, орендар здійснює платіж шляхом прямого банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок орендодавця. Датою розрахунку за використання приладу вважається день надходження коштів на поточний рахунок орендодавця.
Доказів узгодження сторонами інших строків та порядку сплати орендної плати за Договором матеріали справи не містять.
Згідно з пунктом 3.3 Договору сторони підписують Акт наданих послуг за цим Договором у наступному порядку: перший звітний період, за який оформлюється Акт наданих послуг: з 24.11.2021 року по 31.12.2021 року (пп. 3.3.1 Договору), надалі Акт оформлюється сторонами щомісячно станом на останню дату календарного місяця (пп 3.3.2 Договору).
Суд звертає увагу, що відповідно до Цивільного кодексу України договір найму (оренди) не є договором про надання послуг, тож як наслідок, за висновками суду, для таких операцій відсутня необхідність щомісяця засвідчення актом наданих послуг.
Отже, чинне законодавство про оренду не вимагає щомісячного підтвердження факту користування майном актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), які притаманні здебільшого договорам підряду та/або договорам про надання послуг (ст.ст. 882,901 ЦК України), проте користуючись свободою договору, передбаченою приписами ст. 627 ЦК України, сторони у спірному правочині оренди узгодили положення щодо підтвердження факту користування об'єктом оренди шляхом складання актів наданих послуг.
Як встановлено судом за матеріалами справи, на виконання умов Договору 31.12.2021 року між сторонами було підписано Акт наданих послуг за користуванням приладом (Контейнер К-58 (з платами), серійний номер №5750630005) у період з 24.11.2021 по 31.12.2021 (38 діб) на загальну вартість користування 80 712,00 грн. з ПДВ., копія якого наявна в матеріалах справи.
Крім того, 31.01.2022 року між сторонами було підписано Акт наданих послуг за користуванням приладом (Контейнер К-58 (з платами), серійний номер №5750630005) у період з 01.01.2022 по 30.01.2022 (31 доба) на загальну вартість користування 65 844,00 грн. з ПДВ., копія якого наявна в матеріалах справи.
Вказані акти підписані без зауважень повноважними представниками орендодавця та орендаря, скріплені печатками сторін.
При цьому, як вбачається із наданих позивачем актів, будь-які заперечення щодо повного та належного надання позивачем послуг з боку орендаря відсутні.
Доказів пред'явлення відповідачем заперечень щодо якості та обсягів наданих послуг з оренди та відмови відповідача від приймання останніх та підписання актів, а також заперечень щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору до суду не надходило.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з надання в період з 24.11.2021 - по 30.01.2022 року в оренду приладу у відповідності до умов Договору та в обсягах, зазначених в актах надання послуг у загальній сумі 146 556,00 грн., а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги оренди у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.
Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Отже, підписання орендарем (відповідачем) актів надання послуг, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за надані позивачем послуги з оренди автомобіля.
Відповідно до положень частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Таким чином, враховуючи умови пункту 3.2 Договору відповідач зобов'язаний був сплатити позивачу 80 712,00 грн. за Актом від 31.12.2021 року в термін до 13.01.2022 року включно та 65 844,00 грн. за Актом від 31.01.2022 року в термін до 09.02.2022 року включно (тобто протягом 7 банківських днів з дати підписання Акту від 31.12.2021 та Акту від 31.01.2022).
Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач у визначені Договором строки орендні платежі не здійснив.
Зобов'язанням, згідно зі статті 509 Цивільного кодексу України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором щодо своєчасної оплати орендних платежів позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою щодо здійснення ним оплати за надані послуги, а саме сплати коштів в сумі 80 712,00 грн. згідно Акту від 31.12.2021 року (листи позивача №532/51-21 від 04.01.2022, №532/248-22 від 11.01.2022, № 532/619-22 від 18.01.2022), а також щодо повернення відповідачем Контейнеру К-58 (з платами), серійний номер №5750630005, у зв'язку з припиненням дії Договору 31.01.2022 року та сплати існуючої заборгованості (листи позивача №532/1108-22 від 24.01.2022, № 532/2164-22 від 10.02.2022, №532/2166-22 від 10.02.2022, №532/3439-22 від 24.05.2022).
Проте, відповіді на листи позивача відповідач не надав, грошові кошти за користуванням приладом згідно Акту від 31.12.2021 року та Акту від 31.01.2022 року не сплатив, а також не здійснив повернення предмету оренди.
Крім того, з метою досудового врегулювання спору позивач направив відповідачу вимогу в порядку частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України №126/4343- 22 від 27.06.2022 року, в якій вимагав не пізніше 7 (семи) днів з моменту її отримання сплатити на користь позивача грошові кошти в сумі 80 712,00 грн. згідно Акту від 31.12.2021 року та 65 844,00 грн. згідно Акту від 31.01.2022 року, з урахуванням розміру пені, інфляційних втрат, трьох процентів річних, а також вимагав повернути позивачу прилад відповідно до умов Договору.
Факт надсилання вказаної вимоги підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чеку від 29.06.2022 року, опису вкладення у цінний лист №0505082595621, №0505082551080 від 29.06.2022 року (на адресу місцезнаходження та фактичну адресу відповідача) та списку згрупованих поштових відправлень від 29.06.2022 року.
В свою чергу, зазначена вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов'язання щодо здійснення орендних платежів за оренду обладнання на загальну суму 146 556,00 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив суд стягнути в позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору оренди обладнання №22.1696.2021 від 24.11.2021 року та додаткових угод до нього та/або окремих положень суду також не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.
В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором оренди на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначав розмір заборгованості з оплати орендної плати за Договором оренди на підставі наданих позивачем доказів.
Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за Договором оренди у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної оплати орендних платежів відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 146 556,00 грн. орендної плати за вказаним Договором підлягає задоволенню.
Суд зазначає, що за приписами ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
За змістом частини 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Приписами ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України встановлено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.
Відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 291 ГК України договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
Згідно п. 11.1 Договору та Додатку № 1 до Договору строк дії правочину та користування предметом оренди становить з 24.11.2021 року по 31.01.2022 року (69 діб).
Усі зміни та доповнення до Договору дійсні лише в тому випадку, якщо вони оформлені у формі додаткових угод до Договору, підписані сторонами та скріплені печатками сторін (п. 12.3 Договору).
Водночас оскільки матеріали справи не містять доказів продовження строку дії Договору, зокрема, укладеного між сторонами відповідного договору на новий строк та/або відповідної додаткової угоди, суд приходить висновку, що спірний Договір припинив свою дію з 01.02.2022 року у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено.
В свою чергу позивач з посиланням на пункти 2.2, 2.4, 4.2 Договору та статтю 785 Цивільного кодексу України в поданій суду позовній заяві просить суд зобов'язати відповідача повернути позивачу прилад (Контейнер К-58 (з платами), серійний номер №5750630005) в належному стані.
Суд зазначає, що за приписами статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України визначено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Пунктом 2.2. Договору передбачено, що у разі припинення дії договору або розірвання договору та відмовою від його продовження орендар зобов'язаний в 3-денний строк повернути орендодавцю прилад з урахуванням його фізичного зносу.
При цьому умовами п. 5.3.2 Договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцю прилад після закінчення строку, встановленого в Додатку № 1 до Договору та в інших випадках, передбачених даним Договором.
Згідно з частини 2 статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
За умовами пункту 2.4. Договору повернення з оренди відповідачем приладу позивачу здійснюється за Актом приймання-передачі приладу з оренди.
Оскільки передбачений Договором та Додатком 1 строк користування приладом сплинув 31.01.2022 року, то відповідач зобов'язаний був повернути позивачу прилад у належному стані з урахуванням його фізичного зносу в термін до 03.02.2022 року включно.
Судом встановлено, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження повернення відповідачем спірного приладу позивачу, зокрема, Акт приймання-передачі приладу з оренди в матеріалах справи відсутній та відповідачем суду не наданий.
Будь-яких доказів вживання відповідачем дій щодо повернення майна, переданого у найм та/або вчинення орендодавцем дій, спрямованих на ухилення від прийняття об'єкта оренди від відповідача-орендаря, сторонами суду не надано.
За вказаних обставин, суд вважає вимогу позивача про зобов'язання відповідача повернути позивачу Контейнер К-58 (з платами), партійний креслярський номер К-58, серійний заводський номер 5750630005 з паспортом, укомплектований платами згідно переліку, зазначеного в Акті приймання - передачі від 24.11.2021 року, в належному стані обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Умовами пункту 6.2 Договору передбачено, що при несвоєчасній оплаті за користування наданим орендодавцем приладом орендар сплачує орендодавцю пеню за кожен день прострочення від суми заборгованості у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати орендної плати у строки, визначені умовами Договору, позивачем нараховано згідно з пунктом 6.2 Договору та пред'явлено до стягнення пеню у на сумі 10 146,55 грн. за період 14.01.2022 року - 01.08.2022 року та на підставі статті 625 Цивільного кодексу України проценти річних у розмірі 2 213,77 грн. та інфляційні втрати у розмірі 24 524,14 грн. за період з 14.01.2022 - 28.07.2022 по Акту від 31.12.2021 року та за період з 10.02.2022 - 28.07.2022 по Акту від 31.01.2022 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, процентів річних та втрат від інфляції суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені, процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір процентів річних, пені та втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 10 146,55 грн. пені, 2 213,77 грн. процентів річних та 24 524,14 грн. втрат від інфляції підлягають задоволенню.
Що стосується позовної вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 10 180 875,25 грн. за прострочення терміну повернення приладу (за період з 04.02.2022 по 28.07.2022 включно), то суд відзначає, що згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зокрема, матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов пункту 2.2 Договору в термін до 03.02.2022 року включно не здійснив повернення позивачу приладу у належному стані з урахуванням його фізичного зносу, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.
У пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що розмір штрафних санкцій щодо окремих видів зобов'язань встановлюється законом. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
При цьому статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов'язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов'язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.
Сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов'язання у відсотках до суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв'язку з простроченням зобов'язання.
Застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, є можливим, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечити виконання господарських зобов'язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання таких зобов'язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного суду від 17.09.2020 року у справі №922/3548/19, від 17.10.2019 року у справі №912/3237/18, від 23.04.2019 року у справі №904/3565/18, від 29.05.2018 року у справі №910/23003/16, від 19.09.2019 року №904/5770/18.
За таких обставин суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 у справі № 917/194/18, від 02.04.2019 року у справі № 917/194/18).
Отже, за висновками суду, норми чинного законодавства України не містять прямої заборони законодавця щодо одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як пеня та штраф, та, відповідно, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, пені та штрафу, передбачених пунктами 6.2 та 6.6 Договору.
Так, відповідно до пункту 6.6 Договору передбачено, що у разі прострочення строку повернення приладу, передбаченого п.2.2 або п.2.3 даного Договору, орендар сплачує нараховану орендодавцем штрафну санкцію (пеню) у розмірі 1% (одного відсотка) від заставної вартості приладу за кожну добу прострочки. Штрафна санкція (пеня) сплачується орендарем протягом 10 (десяти) днів з дати пред'явлення орендодавцем вимоги.
Отже, відповідно до умов пункту 6.6 Договору сторони погодили відповідальність у вигляді штрафу (пені) за невиконання саме негрошового зобов'язання у разі порушення орендарем строку повернення приладу (зокрема на підставі пункту 2.2. Договору у разі припинення дії останнього) у відсотках до заставної вартості приладу за кожну добу прострочки.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафних санкцій у розмірі 10 180 875,25 грн. за прострочення терміну повернення приладу, судом встановлено, що розрахунок відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача 10 180 875,25 грн. штрафу визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (ч. 1ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
vQXh7VH0HD4AbВИРІШИВ:
vQXh7VH0HD4Ab1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаційна компанія «ЕЙР ОУШЕН ЕЙРЛАЙНС» (02095, м. Київ, вул. Княжий Затон, 9, літ. А, офіс, 369 , код ЄДРПОУ 43773766) на користь Державного підприємства «Антонов» (03062, м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 1, код ЄДРПОУ 14307529) 146 556 (сто сорок шість тисяч п'ятсот п'ятдесят шість) грн. 00 коп. основного боргу, 10 146 (десять тисяч сто сорок шість) грн. 55 коп. пені, 2 213 (дві тисячі двісті тринадцять) грн. 77 коп. процентів річних, 24 524 (двадцять чотири тисячі) грн. 14 коп. втрат від інфляції, 10 180 875 (десять мільйонів сто вісімдесят тисяч вісімсот сімдесят п'ять) грн. 25 грн. штрафних санкцій та витрати по сплаті судового збору у розмірі 157 945 (сто п'ятдесят сім тисяч дев'ятсот сорок п'ять) грн. 74 коп.
3. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіаційна компанія «ЕЙР ОУШЕН ЕЙРЛАЙНС» (02095, м. Київ, вул. Княжий Затон, 9, літ. А, офіс 369 , код ЄДРПОУ 43773766) повернути Державному підприємству «Антонов» (03062, м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 1, код ЄДРПОУ 14307529) Контейнер К-58 (системи ЕДСУ-148) партійний креслярський номер К-58, серійний заводський номер 5750630005 з паспортом, укомплектований платами згідно переліку, зазначеного в Акті приймання - передачі від 24.11.2021 року, в належному стані.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
vQXh7VH0HD4AbРішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 07 квітня 2023 року.
vQXh7VH0HD4AbvQXh7VH0HD4AbСуддя А.М. Селівон
vQXh7VH0HD4Ab