вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
30.03.2023м. ДніпроСправа № 904/3215/22
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Рудь І.А. за участю секретаря судового засідання Товстоп'ятки В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лімагрейн Україна", м. Київ
до Українсько-німецького сільськогосподарського підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Мульті-Аграр Дніпро", м. Дніпро
про стягнення заборгованості в сумі 7 728 226 грн 18 коп. за договором про відступлення права вимоги від 24.12.2021 № 62
Представники:
від позивача: Ізвєков В.В., ордер №01-02/12/19 від 02.12.2022, адвокат;
від відповідача: Лаврищев В.В. ордер №01-02/12/19 від 02.12.2022, адвокат;
Товариство з обмеженою відповідальністю "Лімагрейн Україна" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області через систему "Електронний суд" з позовом від 26.09.2022 № б/н, у якому просить стягнути з Українсько-німецького сільськогосподарського підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Мульті-Аграр Дніпро" заборгованість у розмірі 7 728 226 грн 18 коп., з яких: 4 222 350 грн 28 коп. - заборгованість по оплаті за поставлений товар, 895 653 грн 66 коп. - інфляційні втрати за період з 31.10.2021 по 13.09.2022, 1 765 752 грн 18 коп. - 48% річних за період з 31.10.2021 по 13.09.2022, 844 470 грн 06 коп. - штраф у розмірі 20%.
Також позивач просить зазначити у рішенні про нарахування 48% річних на розмір заборгованості Українсько-німецького сільськогосподарського підприємства з іноземними інвестиціями товариство з обмеженою відповідальністю "Мульті-Аграр Дніпро" до повного виконання рішення суду, яке здійснювати за такою формулою: Сх48хД:100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році.
Витрати позивача зі сплати судового збору в сумі 115 923 грн 39 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000 грн 00 коп. просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач мав непогашену заборгованість перед первісним кредитором (ПП "Бізон-Тех 2006") за договором поставки №ПЛ-Ф-41 від 04.11.2020. На підставі договору про відступлення права вимоги №62 від 24.12.2021 первісний кредитор відступив новому кредитору (позивачу) право вимоги до відповідача за договором поставки №ПЛ-Ф-41 від 04.11.2020 у розмірі 4 222 350 грн 28 коп. та право стягнення всіх грошових зобов'язань за основним договором, у т.ч. неустойки, процентів (відсотків), суми індексації ціни товарів, інфляційних втрат, збитків, штрафних санкцій.
Ухвалою господарського суду від 03.10.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 01.11.2022.
Ухвалою господарського суду від 12.10.2022 підготовче засідання, призначене на 01.11.2022 об 11:30 год. ухвалено провести у режимі відеоконференції за участю представника позивача поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв'язку "EasyCon".
Ухвалою господарського суду від 01.11.2022 підготовче засідання відкладене на 24.11.2022, із проведенням засідання у режимі відеоконференції за участю представника позивача поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв'язку "EasyCon".
18.11.2022 через систему «Електронний суд» відповідач подав відзив на позовну заяву від 17.11.2022 № б/н, відповідно до якого просить суд у разі задоволення позову зменшити розмір позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат, 48% річних та штрафу, оскільки заявлені позивачем до стягнення вказані нарахування складають 83,3% від суми основного боргу, тобто є надмірними; позивачем не надано доказів понесення ним збитків чи додаткових витрат внаслідок допущеного відповідачем порушення. Крім того, у відзиві відповідач вказує на те, що не був повідомлений належним чином про відступлення права вимоги за договором поставки №ПЛ-Ф-41 від 04.11.2020, оскільки повідомлення про заміну кредитора в зобов'язанні підписано не повноважною особою. Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу відповідач вважає, що заявлена сума не відповідає критеріям розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Просить відмовити у стягненні витрат на правову допомогу.
Ухвалою господарського суду від 24.11.2022 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду; підготовче засідання відкладено на 15.12.2022.
06.12.2022 через систему «Електронний суд» позивача подав відповідь на відзив на позовну заяву від 05.12.2022 № б/н, в якій зазначив, що позивач належним чином виконав свій обов'язок, передбачений п. 2.4. договору відступлення права вимоги, надіславши боржнику повідомлення про заміну кредитора, яке з боку позивача підписане генеральним директором, а з боку первісного кредитора - представником Бучинською О., яка діяла на підставі довіреності. Отримавши вказане повідомлення 04.01.2022, відповідач жодних заперечень щодо відступлення права вимоги або наявності боргу не висував. Позивач заперечує проти клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, оскільки відповідач не навів доказів існування обставин, які могли б свідчити про наявність підстав для суду зменшити заявлений розмір штрафу, навпаки - наявні обставини переконливо свідчать про відсутність підстав для цього. Посилання відповідача на судову практику, викладені у відзиві на позовну заяву, не може бути прийнята судом до уваги, оскільки стосується правовідносин та обставин спору, які не є тотожними обставинам даної справи. Просив позовні вимоги ТОВ "Лімагрейн Україна задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою господарського суду від 30.11.2022 підготовче засідання, призначене на 15.12.2022 ухвалено провести у режимі відеоконференції за участю представника позивача поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв'язку "EasyCon".
У підготовчому засіданні 15.12.2022 відповідач надав клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмета спору на стороні позивача, Приватне підприємство "Бізон-Тех 2006", оскільки вважає, що прийняте у даній справі рішення може вплинути на права та обов'язки вказаної юридичної особи.
Представник позивача заперечував щодо заявленого клопотання відповідача .
Судом, без виходу до нарадчої кімнати, оголошено протокольну ухвалу про відмову в задоволенні клопотання відповідача про залучення третьої особи.
Ухвалою господарського суду від 15.12.2022 оголошено перерву у підготовчому засіданні до 31.01.2023, із проведенням наступного засідання у режимі відеоконференції за участю представника позивача поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв'язку "EasyCon".
Ухвалою господарського суду від 31.01.2023 закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті у судовому засіданні на 21.02.2023, із проведенням засідання у режимі відеоконференції за участю представника позивача поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв'язку "EasyCon".
У судовому засіданні 21.02.2023 оголошено перерву до 16.03.2023 року, із проведенням наступного засідання у режимі відеоконференції за участю представника позивача поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв'язку "EasyCon".
16.03.2023 судове засідання не відбулося, у зв'язку з перебуванням судді Рудь І.А. на лікарняному.
Після усунення вказаних обставин, ухвалою господарського суду від 21.03.2023 судове засідання у справі призначене на 30.03.2023, із проведенням засідання у режимі відеоконференції за участю представника позивача поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв'язку "EasyCon".
У судовому засіданні 30.03.2023 представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та заявах по суті справи, просив позов задовольнити; крім того, в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України заявив про надання доказів про понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу; представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та заявах по суті справи; у разі задоволення позовних вимог, відповідач просив суд зменшити розмір нарахованих позивачем штрафу, 48% річних та інфляційних втрат.
В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -
встановив:
04.11.2020 між Приватним підприємством "Бізон-Тех 2006" (постачальник) та Українсько-німецьким сільськогосподарським підприємством з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Мульті-Аграр Дніпро" (покупець) укладено договір поставки № ПЛ-Ф-41 (надалі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору у порядку, строки та на умовах визначених цим договором і специфікаціями до нього, постачальник зобов'язується поставляти та передавати у власність покупця такий товар: - насіння для сівби; - пестициди в препаративних формах, що є засобами захисту рослин, регулятори росту рослин і мікродобрива; - мінеральні добрива, а покупець зобов'язується приймати цей товар й оплачувати його.
Погоджені сторонами асортимент, кількість і ціна товару вказуються ними в специфікаціях до договору, що є невід'ємними його частинами (п. 2.1. договору).
Згідно з п. 4.5. договору підписання покупцем накладної або іншого документу про передачу йому товару засвідчує факт передачі йому разом із товаром усієї необхідної документації, що його стосується, у тому числі документів про якість товару, рекомендації виробника щодо його використання, транспортування та зберігання. Датою поставки (передачі) товару є дата, що вказана в накладній.
Пунктом 5.1. договору визначено, що покупець зобов'язується оплатити постачальнику товар у строк, що вказаний у специфікації. Якщо в специфікації не вказано строк (термін) оплати товару, то такий товар сплачується покупцем за 10 (десять) днів до граничної дати його поставки (передачі покупцю або перевізнику). Якщо між сторонами фактично відбулась поставка товару за накладною, але на такий товар не була підписана специфікація і він попередньо не був оплачений покупцем, то такий товар оплачується покупцем у день його отримання від постачальника (перевізника).
Відповідно до п. 7.1.3 договору за прострочення виконання грошових зобов'язань за цим договором понад 20 (двадцять) календарних днів покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 10 (десять) % від суми грошового зобов'язання простроченої понад 20 (двадцять) календарних днів, а за прострочення їх виконання понад 40 (сорок) календарних днів покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 20 (двадцять) % від суми грошового зобов'язання, простроченої понад 40 календарних днів. Покупець сплачує один із зазначених у цьому пункті штрафів виходячи із загального строку прострочення певної суми грошового зобов'язання. Штрафи на суму простроченої попередньої оплати, авансового платежу, якщо товар не був отриманий покупцем, не нараховуються.
Пунктом 7.2.3. договору передбачено, що в разі прострочення виконання грошових зобов'язань за цим договором покупець замість трьох процентів річних передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, зобов'язується сплатити сорок вісім процентів річних від простроченої суми за весь час її прострочення. У періоди, в яких подвійна облікова ставка Національного банку України буде перевищувати сорок вісім процентів річних, покупець зобов'язується сплатити постачальнику проценти за ставкою (в розмірі) що дорівнює подвійній обліковій ставці Національного банку України, що діяла в такий період. У будь-якому випадку розмір процентів, що сплачується покупцем постачальнику, не може бути меншим за сорок вісім процентів річних від простроченої суми за весь час її прострочення. Проценти на суму простроченої попередньої оплати, авансового платежу, якщо товар не був отриманий покупцем, не нараховуються.
На виконання умов договору сторонами підписані специфікації на загальну суму 6 145 174 грн 68 коп., а саме:
1) від 24.11.2020 № 5 на суму 1 921 474 грн 68 коп. з ПДВ;
Відповідно до специфікації строк оплати товару:
- не пізніше 30.11.2020 покупець переказує постачальнику перший платіж у сумі 384 294 грн 94 коп.;
- не пізніше 30.10.2021 покупець здійснює остаточний розрахунок за товар;
2) від 24.11.2020 № 6 на суму 2 354 083 грн 20 коп. з ПДВ;
Відповідно до специфікації строк оплати товару:
- не пізніше 30.11.2020 покупець переказує постачальнику перший платіж у сумі 470 816 грн 64 коп.;
- не пізніше 30.10.2021 покупець здійснює остаточний розрахунок за товар;
3) від 24.11.2020 № 7 на суму 787 759 грн 20 коп. з ПДВ;
Відповідно до специфікації строк оплати товару:
- не пізніше 30.11.2020 покупець переказує постачальнику перший платіж у сумі 157 551 грн 84 коп.;
- не пізніше 30.10.2021 покупець здійснює остаточний розрахунок за товар;
4) від 23.12.2020 № 11 на суму 795 856 грн 80 коп. з ПДВ;
Відповідно до специфікації строк оплати товару:
- не пізніше 31.12.2020 покупець переказує постачальнику перший платіж у сумі 159 171 грн 36 коп.;
- не пізніше 30.10.2021 покупець здійснює остаточний розрахунок за товар;
5) від 23.12.2020 № 12 на суму 286 000 грн 80 коп. з ПДВ;
Відповідно до специфікації строк оплати товару:
- не пізніше 31.12.2020 покупець переказує постачальнику перший платіж у сумі 57 200 грн 16 коп.;
- не пізніше 30.10.2021 покупець здійснює остаточний розрахунок за товар.
На виконання умов договору Приватним підприємством "Бізон-Тех 2006" поставлено відповідачу товар на суму 6 145 174 грн 68 коп., про що сторонами договору складені та підписані відповідні видаткові накладні (а.с. 22-26).
08.04.2021 відповідач повернув продавцю товар, поставлений за накладною № 42079 від 26.11.2020 (специфікація № 5) на суму 612 456 грн 00 коп. Отже, за специфікацією № 5 відповідач отримав товар на загальну суму 1 309 018 грн 68 коп.
Згідно з довідкою Приватного підприємства "Бізон-Тех 2006" від 23.12.2021 № б/н за спірними специфікаціями та видатковими накладними відповідачем здійснено часткову оплату вартості товару (а.с. 28, 33)
24.12.2021 між Приватним підприємством "Бізон-Тех 2006" (первісний кредитор, цемент) Товариством з обмеженою відповідальністю "Лімагрейн Україна" (новий кредитор, цесіонарій) укладено договір про відступлення права вимоги № 62 (надалі - договір відступлення права вимоги).
Пунктом 1.1. договору відступлення права вимоги визначено, що цедент як первісний кредитор у зобов'язанні відступає цесіонарію як новому кредитору права вимоги за договором поставки № ПЛ-Ф-41 від 04.11.2020 з усіма додатковими договорами, угодами, додатками та специфікаціями до нього, що є його невід'ємною частиною (далі - "Основний договір"), укладеним між Приватним підприємством "Бізон-Тех 2006" (ідентифікаційний код 34216986) та Українсько-німецьким сільськогосподарським підприємством з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Мульті-Аграр Дніпро" (ідентифікаційний код 30421839) (далі - "Боржник").
Відповідно до пункту 1.2. договору відступлення права вимоги розмір заборгованості боржника, яка відступається на підставі цього договору, станом на дату укладення цього договору складає 4 222 350,28 гривень, що відповідає основному боргу за поставлений товар.
Розмір заборгованості боржника за Основним договором підтверджується також актом звірки взаєморозрахунків за договором поставки № ПЛ-Ф-41 від 04.11.2020, погодженим та підписаним первісним кредитором та боржником, який цедент зобов'язаний надати цесіонарію до 31.12.2021 (п. 1.3. договору відступлення права вимоги).
Пунктом 1.5. договору відступлення права вимоги визначено, що право вимоги за Основним договором відступається в повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги.
Цесіонарій одержує право (замість цедента) вимагати від боржника належного виконання всіх грошових зобов'язань за Основним договором, у т.ч. стягнення неустойки, процентів (відсотків), суми індексації ціни товарів, інфляційних втрат, збитків, штрафних санкцій (п. 1.6. договору про відступлення права вимоги).
Права вимоги за Основним договором вважаються переданими з моменту підписання Сторонами цього Договору та Акту приймання-передачі права вимоги (п. 2.1. договору відступлення права вимоги).
Пунктом 3.1. договору відступлення права вимоги визначено, що ціною договору є вартість відступлення права вимоги, які цесіонарій зобов'язаний сплатити цеденту на умовах цього договору.
На виконання умов договору про відступлення права вимоги між позивачем та Приватним підприємством "Бізон-Тех 2006" складено акт приймання-передачі права вимоги від 24.12.2021 (додаток №1 до договору про відступлення права вимоги № 62 від 24.12.2021) (а.с. 31).
Відповідно до вказаного Акту приймання-передачі права вимоги:
- первісний кредитор (цедент) передав, а новий кредитор (цесіонарій) прийняв право вимоги до боржника за договором поставки № ПЛ-Ф-41 від 04.11.2020 з усіма додатковими договорами, угодами, додатками та специфікаціями до нього, що є його невід'ємною частиною (далі - "Основний договір"), укладеним між Приватним підприємством "Бізон-Тех 2006" (ідентифікаційний код 34216986) та Українсько-німецьким сільськогосподарським підприємством з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Мульті-Аграр Дніпро" (ідентифікаційний код 30421839);
- право вимоги до боржника за Основним договором відступлено новому кредитору в повному обсязі та на умовах, які існують на момент його відступлення;
- загальний розмір заборгованості боржника за Основним договором становить 4 222 350,28 гривень;
- з моменту підписання цього Акту право вимоги є таким, що перейшло до нового кредитора;
- сторони підписали письмове повідомлення боржнику про відступлення права вимоги за Основним договором до нового кредитора.
Того ж дня сторони підписали акт приймання-передачі документів (додаток № 2 до договору про відступлення права вимоги № 62 від 24.12.2021) (а.с. 32).
28.12.2021 на адресу боржника направлене повідомлення про заміну кредитора в зобов'язанні за договором поставки № ПЛ-Ф-41 від 04.11.2020, яке отримане відповідачем 04.01.2022 (а.с. 34, 35, 36)
Як зазначає позивач, після укладання договору відступлення права вимоги відповідач не здійснював платежі за основним договором на користь нового кредитора, тому у відповідача існує заборгованість за поставлений за договором товар у сумі 4 222 350 грн 28 коп.
Із посиланням на п. 7.1.3. договору позивач нарахував та поросить стягнути з відповідача штраф за прострочення виконання зобов'язання понад 40 календарних днів в сумі 844 470 грн 06 коп.
На підставі положень ст. 625 Цивільного кодексу України та п. 7.2.3. договору поставки позивач нарахував та вимагає стягнути з відповідача 48% річних за період з 31.10.2021 по 13.09.2022 в сумі 1 765 752 грн 18 коп. та інфляційні втрати в розмірі 895 653 грн 66 коп. за період з листопада 2021 по серпень 2022.
На час розгляду справи доказів погашення заборгованості відповідача перед позивачем не надано.
Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений строк у відповідності з вказівками закону, договору; одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
З урахуванням умов спірних специфікацій до договору поставки строк оплати поставленого постачальником товару на суму 4 222 350 грн 28 коп. є таким, що настав 30.10.2021, проти чого не заперечує відповідач.
Враховуючи, що відповідачем своєчасно не сплачено у повному обсязі вартість поставленого товару, суд вважає позовну вимогу про стягнення боргу у розмірі 4 222 350 грн 28 коп. обґрунтованою та підтвердженою належними доказами.
За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Займенник "інший" в українській мові має значення означального, тобто вказує на ознаку, але не називає її і розуміється як такий, який відрізняється від названого, даного, встановленого і таке інше. У цьому випадку проценти визначені у договорі є відмінними від встановлених у статті 3%. Тобто 3% - це розмір, який застосовується у випадку, коли сторони не визначили у договорі відповідного розміру. Водночас сторони вільні у визначенні відмінного від трьох процентів розміру, щодо якого вони дійшли згоди та зазначили його у договорі. Ключовим є сам факт застосування положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та встановлення погодженого розміру, у тому числі якщо він становить 0.
У ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України визначено один із загальних принципів цивільного законодавства - свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов'язковість положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами. Свобода договору полягає передусім у вільному виявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб.
Отже, хоча зобов'язання сплатити проценти річних, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є способом компенсації майнових втрат, однак неможливо відокремити таку компенсацію від права сторін встановлювати відповідний її розмір, який на їх думку буде розумним та справедливим у сукупності з імперативним відшкодуванням матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, викладеній у постанові від 25.06.2020 у справі № 910/4926/19 (п.6.4).
Перевіркою виконаного позивачем розрахунку 48% річних та інфляційних втрат судом порушень умов договору та чинного законодавства не вставнолено.
Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарському кодексі України).
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст. 548 Цивільного кодексу України).
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або iнше майно, якi боржник повинен передати кредиторовi у разi порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Перевіркою виконаного позивачем розрахунку штрафу судом порушень умов договору та чинного законодавства не встановлено.
Заперечення відповідача спростовується матеріалами справи або не впливають та не спростовують вищенаведеної правової оцінки матеріалів, обставин справи згідно з вимогами закону, тому відхиляються господарським судом.
Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З огляду на викладене, суд доходить до висновку, що відповідач, в порушення ст. ст. 73, 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України, не довів належними доказами відсутність заборгованості перед позивачем.
За встановлених обставин, відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання, чим порушив умови укладеного із ПП «Бізон-Тех 2006» договору поставки та вищевказані приписи чинного законодавства, тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 222 350 грн 28 коп. основного боргу, 1 765 752 грн 18 коп. 48% річних, 895 653 грн 66 коп. інфляційних втрат, 844 470 грн 06 коп. штрафу визнаються судом обґрунтованим.
Водночас, розглянувши заяву відповідача про зменшення розміру штрафу, 48% річних та інфляційних втрат, господарський суд вбачає підстави для його часткового задоволення з огляду на таке.
Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, неустойка, виходячи з приписів ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Згідно із ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до ст. 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов'язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об'єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.
Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов'язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов'язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб'єктів зобов'язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов'язання дії щодо належного виконання зобов'язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов'язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов'язків, яка б виключала необ'єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов'язання стосовно одна одної.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.
Згідно з ч. 1 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.
Суд також зауважує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладена правова позиція щодо права суду зменшувати розмір процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України. Так, у вищевказаній постанові зазначене таке: “з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, передбачених статтею 625 ЦК України у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника”.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд, може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
В аспекті права на справедливий суд, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.
Суд об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги всі обставини неналежного виконання зобов'язання відповідачем, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, приймаючи до уваги, що:
- за умовами договору загальний розмір штрафу, 48% річних, інфляційних нарахувань за прострочення виконання зобов'язання складає 83,03% від основного зобов'язання (4 222 350 грн 28 коп.), що є явно неспівмірним з допущеним порушенням;
- штраф є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може, тому при зменшенні розміру штрафу позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані.
Отже, беручи до уваги правове призначення штрафних санкцій, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне зменшити визнаний судом обґрунтованим розмір штрафу на 60%, а саме до 337 788 грн 02 коп. Вимоги відповідача в частині зменшення 48% річних судом відхиляються.
Таке зменшення розміру штрафних санкцій суд вважає розумним і оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для відповідача, так і для позивача.
Крім того, суд зазначає, що штрафні санкції спрямовані на спонукання сторони, винної у допущенні порушення умов договору, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення.
При цьому господарський суд зазначає, що право суду зменшувати розмір інфляційних нарахувань нормами чинного законодавства не передбачено; наведена вище постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 також не містить правового висновку про можливість зменшення судом належного до стягнення розміру інфляційних збитків. Отже, клопотання відповідача в частині зменшення інфляційних втрат задоволенню не підлягає.
Щодо вимоги позивача про нарахування 48% річних на розмір заборгованості відповідача до повного виконання рішення суду, в порядку ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Правовий аналіз наведених вище норми чинного законодавства свідчить про те, що остання передбачає право, а не обов'язок суду зазначити про нарахування відсотків або пені у рішенні про стягнення боргу. Крім того, саме на суд покладено обов'язок встановлення правильності нарахованих платежів, пов'язаних з несвоєчасним виконанням зобов'язання, тому, враховуючи встановлені обставини справи, керуючись своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд не вбачає підстав для застосування положень ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України.
Не зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, судові витрати позивача зі сплати судового збору, відповідно до положень ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, слід покласти на відповідача, оскільки застосування положень ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України не є підставою для покладення судових витрат на іншу сторону.
Крім того, як встановлено судом, до позовної заяви позивачем додано попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, відповідно до якого загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу, які очікує понести позивач складає 50 000 грн 00 коп.
У судовому засіданні 30.03.2023 до судових дебатів представник позивача заявив про надання строку для подачі доказів на підтвердження розміру та понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в порядку ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Частиною 6 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення: строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл витрат позивача на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Українсько-німецького сільськогосподарського підприємства з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Мульті-Аграр Дніпро" (49101, м. Дніпро, пр. Олександра Поля, буд. 28-А, код ЄДРПОУ 30421839) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лімагрейн Україна" (04050, м. Київ, вул. Тургенєвська, буд. 55, поверх 2, код ЄДРПОУ 36216459) 4 222 350 грн 28 коп. (чотири мільйони двісті двадцять дві тисячі триста п'ятдесят грн 28 коп.) основного боргу, 895 653 грн 66 коп. (вісімсот дев'яносто п'ять тисяч шістсот п'ятдесят три грн 66 коп.) інфляційних втрат, 1 765 752 грн 18 коп. (один мільйон сімсот шістдесят п'ять тисяч сімсот п'ятдесят дві грн 18 коп.) 48% річних, 337 788 грн 02 коп. (триста тридцять сім тисяч сімсот вісімдесят вісім грн. 02 коп.) штрафу, 115 923 грн 39 коп. (сто п'ятнадцять тисячі дев'ятсот двадцять три грн 39 коп.) витрат зі сплати судового збору
У решті позову відмовити.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл витрат позивача на професійну правничу допомогу на 18.04.2023 о 10 год. 30хв.
Засідання відбудеться у приміщенні Господарського суду Дніпропетровської області в залі судових засідань № 3-303, за адресою: м. Дніпро, вул. Володимира Винниченка, 1.
Позивачу у строк до 05.04.2023 надати до суду: докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу; докази на підтвердження направлення відповідної заяви на адресу відповідача.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 10.04.2023
Суддя І.А. Рудь